Ім'я файлу: Панченко С.О..docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 04.11.2020
Пов'язані файли:
Панченко Сніжана Олегівна змістовий модуль.docx


Міністерство охорни здоровя України

Українська медична стоматологічна академія

Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології


Реферат на тему:

«Донозологічні форми вживання психоактивних речовин. Клінічні ознаки інтоксикації та постінтоксикаційного стану, строки формування залежності»


Виконала

Студентка 5 групи 4 курсу мед. фак. №1

Панченко Сніжана Олегівна

Донозологічні форми вживання психоактивних речовин.

Донозологічні форми зловживання токсичними речовинами, до яких ще не сформувалася залежність, не є хворобливими станами і визначаються як токсикоманічна поведінка, епізодичне вживання чи адиктивна поведінка.
Адиктивною поведінкою (addiction — пагубна звичка, порочна схильність) називають зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан до того, як сформувалася залежність. У цьому випадку слід здійснювати скоріше виховні заходи чи санкції, ніж медичні. Ризик переходу від адиктивної поведінки до залежності нерівномірний та залежить від типу ПАР, ступеню очистки, особливостей організму та інших факторів.
Адиктивна поведінка не є захворюванням, тому що відсутні складові великого наркоманічного синдрому. Присутні поведінкові зміни, пов’язані із прийомом ПАР.
Мотивацією до прийому ПАР можуть бути такі фактори:

Соціо-культурні;

Бажання зміни почуття;

Патологічна мотивація;
Серед усих причин в сучасному світі найбільш вагомою є конфронтація поколінь. Особлива роль віднесена особистості. Тобто акцентуйовані чи патологічні особистості (частіш нестійкого типу) схильні до використання ПАР.

Виділяють деякі особистісні відмінності, які є фактором ризику розвитку аддиктивної поведінки: терпимість до відхилень від соціальних норм, недостатня орієнтованість на досягнення успіху власною ретельною працею, опозиційна налаштованість щодо основних соціальних вимог, соціальна байдужість, прагнення уникати труднощів та зобов’язань перед іншими, навіюваність, несамостійність, схильність до депресій.

Багато з цих якостей входять в структуру нестійкого особистісного радикалу. Саме цей тип акцентуації характеру та психопатії є найбільш сприятливим до розвитку аддиктивної поведінки.

Нестійкі особистості тікають від навчання та праці, як від непосильних для них психічних навантажень. Одночасно, не будучи в силах самі себе чимось зайняти, вони постійно потребують певної зовнішньої стимуляції, розваг. При цьому перевага надається простій інформації, яка не потребує інтелектуального напруження для її переробки.

Така гедоністична установка (прагнення брати від життя лише розваги та насолоду) стає невід’ємною рисою їх характеру. Соціально прийнятні способи розваг швидко набридають і виникає потреба у більш гострих та неординарних відчуттях, яка задовольняється вживанням одурманюючих речовин.

Слідом за нестійким типом акцентуації характеру та психопатії відносно ризику розвитку наркозалежності знаходяться епілептоїдний, гіпертимний та істероїдний типи. Такий ризик особливо зростає у випадку, якщо ці типи виявляються поєднаними, зокрема "амальгамними" (на конституціональне ядро однієї психопатії накладаються набуті риси іншої).

Тип особистісного радикалу має значний вплив на процес вибору ПАР, якій надають перевагу.

Гіпертими, як правило, схильні до вживання алкоголю, гашишу, інгалянтів або стимуляторів. Виражена ейфорія, відчуття групової згуртованості ("сигарета по колу") та спільне переживання незвичних відчуттів роблять наркотизацію надзвичайно привабливою для них. А ось опійний "кайф" у бездіяльній самоті видається не таким бажаним, як і розслабленість та сонливість під дією транквілізаторів.

Таким особистостям часто буває властивий "первинний пошуковий полінаркотизм" - бажання перепробувати на собі дію різноманітних речовин. Однак завдяки високому біологічному тонусу, активності та лідерським амбіціям, вони відносно довго уникають розвитку вираженої залежності.

Шизоїди можуть надавати перевагу препаратам опію та гашишу. Лінивий спокій, усамітнення та мрійливість, які супроводжують опійний "кайф", дуже імпонують шизоїдному характеру, інгалянти у підлітковому віці допомагають стимулювати фантазії та візуалізувати їх, гашиш створює враження стимулятора творчих здібностей, а алкоголь виступає у ролі комунікативного допінгу.

Епілептоїдам часто властива гіперсоціальність і тоді вони підкреслено негативно ставляться до наркотиків, але можуть зловживати речовинами, які такими не вважають (алкоголь, інгалянти). Епілептоїдний радикал особистості обумовлює прагнення переживати якомога сильніші відчуття, вживати речовини, які "сильно б’ють по мізкам", тому, наприклад, спиртні напої вживають міцні і у великих дозах. Найменш привабливими для таких осіб видаються стимулятори, адже під їх дією у них часто виникають парадоксальні дисфоричні стани.

Наркотична залежність у епілептоїдів розвивається стрімко і характеризується надзвичайною стійкістю. Варто пам’ятати, що при вживанні інгалянтів внаслідок токсичної дії на ЦНС можуть формуватись ознаки крайової (набутої, екзогенної) епілептоїдної психопатії.

Істероїдні психопати мають особливу схильність до вживання стимуляторів, які допомагають їм "здаватись більшими, ніж вони є насправді" - дають впевненість у собі, безстрашність та відчуття лідерства, задовольняючи властиву таким особам амбіційність та прагнення перебувати у центрі уваги. Достатньо спокусливими можуть видатись також ефекти алкоголю, опіатів, транквілізаторів та гашишу. В алкогольній компанії такі особи намагаються показати свою витривалість, "перепити всіх", а розповідаючи про вживання наркотиків перебільшують свій наркотичний досвід та вихваляються вживанням речовин, про які лише чули або читали.
Виділяють 2 типи адиктивної поведінки: полісубстантна та моносубстантна.
До полісубстантної адиктивної поведінки відносять стан вживання різноманітних ПАР. Розрізняють такі етапи розвитку цього феномену: етап перших проб, етап пошукового полінаркотизму, етап групової психічної залежності, етап надання переваги певній речовині, що в більшості випадків в решті решт закінчується залежністю. Проте є повідомлення щодо обриви цих ланцюжків до формування залежності.
Моносубстантна адиктивна поведінка обумовлена доступом лише до однієї ПАР, чи свідомою відмовою від інших.
На адиктивну поведінку спрямована більшість профілактичних мір, особливо в дітячий та підлітковій наркології. Важливим є роз’яснювальні бесіди, санітарно-просвітницька робота. Психотерапевтичні стратегії спрямовані на вирішення міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів, шляхи стабілізації та підвищення адаптації акцентуйованих чи патологічних особистостей.
У дослідників превертала увагу проблема донозологічного зловживання алкоголем (битове пияцтво), як найбільш розповсюдженої форми токсикоманії в світі. В більшості випадків цей феномен обумовлено традиціями пиття в країні та в родині, але біологічні особливості (спадковість) також грають неостанню роль (в формуванні саме захворювання на алкоголізм багато авторів цей фактор ставлять на перше місце).
Видиляють, так званий «преалкоголізм», тобто тимогенне зловживання до формування великого наркоманічного синдрому.
Пиття алкоголю тягне за собою негоразди для питущого, його родини, суспільства. Форми алкогольної поведінки в конкретної особи можуть залежати від алкоголізації населення, мотивації до алкоголізації в особи, алкогольних установок та потреб, відношення до алкоголю населення та мікросоціальної групи, наявності внутрішньоособистосного конфлікту та рівнев психологічного захисту.
Таким чином, в наявность в суспільстві осіб із донозологічними формами вживання ПАР обумовлена сукупністтю соціально-психологічних особливостей та біологічних резервів організму. При цьому, пусковий момент зводиться саме до першого вживання ПАР (Чому? Що саме? В яких обставинах?).
«Донозологічність» цього стану дає змогу втрутитись лікарю, родині, суспільству в попередження переходу в форму захворювання, тобто спрямувати більшість профілактичних мір на запобігання розвитку справжніх наркоманій, токсикоманій, алкоголізму.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас