Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут права та інноваційної освіти
Факультет: 081 «Право»
Кафедра: Кримінально-правових дисциплін
Реферат на тему:
“Правоохоронна діяльність: поняття, мета та функції
Виконала:
студентка навчальної групи
ЮД-244, першого курсу
Олянецька А.І.
Перевірив:
Черненко А.П.
Дніпро-2023
Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної.
Правоохоронна діяльність – багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.
Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:
- діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;
- діяльність органів прокуратури;
- діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;
- діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.
Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки.
Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами. Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави. Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності. Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону. Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахово підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно – перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі.
Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку.
Таким чином, правоохоронна діяльність – це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.
Правоохоронна діяльність спрямована на запобігання виникненню умов і причин можливих та вчинених суспільно небезпечних явищ, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків. Різним видам правоохоронної діяльності властива одна спеціальна ознака. Вона полягає в тому, що охорона прав фізичної чи юридичної особи здійснюється шляхом застосування публічно встановлених процедур. Як охоронний інструмент держави, правоохоронна діяльність впливає на поведінку суб’єктів правовідносин за допомогою використання дозволів, приписів, заборон, контролю за їх додержанням та реалізації юридичної відповідальності. До правоохоронних органів традиційно відносять органи внутрішніх справ, органи прокуратури, Служби безпеки, органи державної прикордонної служби, державної податкової служби, державної митної служби, пожежної охорони, державної контрольно-ревізійної служби, низку інших органів, що здійснюють правоохоронні та правозастосовні функції. У законодавстві немає чіткого визначення поняття правоохоронної діяльності, немає і вичерпного переліку правоохоронних органів. У різних законодавчих актах поняття та перелік правоохоронних органів визначаються по-різному. Найширший їх перелік міститься у ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», яка до таких органів відносить органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи та установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції. Термін «правоохоронні органи» згадується також у законах «Про громадянство України», «Про державну таємницю», «Про захист суспільної моралі», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про основи національної безпеки України», «Про поховання та похоронну справу», «Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону». Окрім перелічених законів, термін «правоохоронні органи» згадується ще у двадцяти інших законах України й численних нормативних актах Президента та Кабінету Міністрів. У різних правових актах поняття правоохоронної діяльності та правоохоронних органів тлумачаться по-різному, а часто навіть суперечать одне одному.
Нечітке й суперечливе вживання законодавцем терміна «правоохоронні органи» свідчить про відсутність єдиного підходу в його розумінні й тлумаченні. Це ускладнює розв’язання теоретичних проблем у цій сфері, негативно впливає на правове регулювання компетенції правоохоронних органів, правове й соціальне становище їхніх працівників, а отже, на їхню діяльність загалом.
Найприйнятніше визначення терміна «правоохоронні органи» міститься у ч. 4 ст. 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави», згідно з якою «правоохоронні органи – державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції». Проте відсутність тлумачення змісту понять «правоохоронні» та «правозастосовчі» функції свідчить про неповноту цього визначення.
Правоохоронна діяльність, яку здійснюють правоохоронні органи, визначається правоохоронною функцією держави, що є об’єктивною потребою розвитку держави й суспільства та спрямована на забезпечення правопорядку. Забезпечення правопорядку може відбуватися лише в межах законності.
Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (прокуратуру, органи внутрішніх справ, податкову міліцію, органи Служби безпеки України), для яких діяльність із запобігання правопорушенням, дізнання та розслідування злочинів є обов’язковою й полягає в невідкладному та відповідному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або фізичних осіб.
Відновлення порушеного права – головне завдання правоохоронних органів. Це система правомірних дій, до яких примушують фізичну або юридичну особу, що зумовила збитки або інші негативні наслідки, щодо їх відшкодування. Законодавством передбачено порядок відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за неправомірні дії правоохоронних органів. Діяльність правоохоронних органів є публічною, багатоплановою та підконтрольною. У зв’язку з цим правоохоронний орган можна визначити як юрисдикційний орган, уповноважений державою виконувати в установленому законом порядку функції або завдання з охорони права, правопорядку, розслідування або запобігання правопорушенням, захисту національної безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.
Правоохоронна діяльність – це один із напрямів державного управління, адже вся державна діяльність потребує організації й впорядкування. За допомогою адміністративно-правового регулювання встановлюють правові засади функціонування правоохоронних органів, наприклад, органів внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби.
В юридичній науці, як і в законодавстві, не вироблено єдиного підходу до визначення поняття правоохоронної функції держави. Деякі вчені виокремлюють функцію охорони прав і свобод громадян, забезпечення законності й правопорядку. В. Лазарєв визначає функцію охорони правового порядку та охорони прав власності, інших прав і свобод громадян, М. Кельман – охорону прав і свобод громадян, забезпечення законності та правопорядку, В. Корельський та В. Перевалов – охорону правопорядку та охорону існуючих форм власності, а О. Скакун та О. Ющик – саме правоохоронну функцію держави.
І. Марочкін та Н. Сибільова вважають, що «правоохоронна функція тією чи іншою мірою властива всім органам державної влади і є складовим елементом діяльності інших органів, організацій, установ та посадових осіб, що обумовлено конституційними вимогами дотримання законності, забезпечення охорони правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Однак ця діяльність у більшості органів та організацій не є основною, вона вторинна, постає з основної, забезпечуючи реалізацію їх організаційно-управлінської функції у галузі економіки, фінансів, науки, освіти та інше».
Розбіжності в поглядах різних учених стосовно правоохоронної функції держави ґрунтуються на різних підходах до розуміння поняття функціонування держави у сфері правоохоронної діяльності й зумовлені відсутністю законодавчого визначення правоохоронної функції держави.
Правоохоронну функцію держави здійснюють уповноважені правоохоронні органи засобами й методами правоохоронної діяльності.
Єдине розуміння та правове визначення понять «правоохоронна діяльність», «правоохоронні органи» та «правоохоронна функція держави», які разом складають правоохоронну систему держави, мають не тільки теоретичне, а й практичне значення. Адже відсутність цього породжує нечіткість у розмежуванні компетенції і повноважень різних правоохоронних органів, дублювання їхніх функцій, паралелізм у завданнях та цілях діяльності й конфліктність у взаємовідносинах.
Згадані прогалини в правоохоронній системі держави необхідно усунути, прийнявши спеціальний закон України «Про правоохоронну діяльність», де визначити правоохоронну функцію держави, поняття та перелік правоохоронних органів, цілі й завдання їхньої діяльності.
Однією з провідних функцій держави є забезпечення охорони прав та законних інтересів громадян, фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення принципу законності, а також охорони встановленого в державі правопорядку. Кожне з цих завдань якраз і виконується за допомогою правоохоронної діяльності, що реалізується відповідними органами держави.
Поняття правоохоронної діяльності прийнято розрізняти у вузькому і широкому значеннях. У широкому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність всіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, забезпечення законності та правопорядку. У вузькому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з метою охорони прав і свобод громадян, правопорядку та забезпечення законності, що реалізується в установленій законом формі та в межах повноважень, наданих цим органам.
Ознаки правоохоронної діяльності:
1. Правоохоронна діяльність носить владний характер, який полягає у реалізації від імені держави та на підставі наданих нею повноважень, відповідними органами та посадовими особами, їх приписи є обов’язковими для адресатів.
2. Правоохоронна діяльність реалізується не в будь-якому порядку, не будьяким способом, а лише із застосуванням законних заходів впливу до правопорушників у встановленій формі.
3. Правоохоронна діяльність має правозастосовчий характер, не приймаються нові юридичні норми, а застосовуються вже чинні. Дії та результати дій суб’єктів правоохоронної діяльності спрямовані на інших суб’єктів права, створюючи, змінюючи або припиняючи їх права та обов’язки
4. Реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально уповноважені органи, які, для виконання правоохоронних функцій, держава наділяє коштами та матеріальними ресурсами.
Правоохоронна діяльність характеризується низкою специфічних ознак: може здійснюватися тільки із застосуванням юридичних заходів впливу, до яких належать заходи державного примусу і державного стягнення. Так, до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, може бути застосоване кримінальне покарання, встановлене кримінальним кодексом, або інший передбачений законодавством захід впливу; юридичні заходи впливу, які застосовуються при здійсненні такої діяльності, повинні суворо відповідати вимогам законів, що регламентують їх застосування; реалізується у встановленому законом порядку з дотриманням певної процедури. Рішення про застосування чи незастосування юридичних заходів впливу приймаються за встановленими законом правилами, дотримання яких обов’язкове. Наслідком порушення цих правил може бути визнання прийнятого рішення незаконним і недійсним; здійснення цього виду діяльності покладено на органи, які, як правило, спеціально створюються державою з цією метою;
Отже, правоохоронна діяльність – це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу із суворим дотриманням встановленого законом порядку. До завдань правоохоронної діяльності належить захист: встановленого Конституцією України суспільного ладу держави; прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій, установ, суб’єктів усіх форм власності; суверенітету та територіальної цілісності України. Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.
Формами здійснення державних функцій розуміють однорідну за зовнішніми ознаками (юридичними наслідками і характером) діяльність державних органів, пов’язану з прийняттям (виданням) правових (юридичних) актів і яка тягне за собою юридичні (правові) наслідки. У теоретичних джерелах є різні погляди на сутність правових форм здійснення функцій держави та, відповідно, чисельні класифікації останніх. На думку деяких дослідників, до них належать: а) правотворча діяльність – форма здійснення функцій держави шляхом підготовки та прийняття, а також санкціонування нормативних актів, їх зміни або відміни діючих норм права, а також конкретних актів (застосування норм права) та інших джерел права; б) правовиконавча, управлінсько-виконавча, оперативно-виконавча чи правозастосовна діяльність – форма реалізації державних функцій шляхом діяльності державних органів щодо виконання законів та підзаконних актів шляхом прийняття актів застосування права та видання обов’язкових до виконання індивідуально-правових рішень. Ця діяльність пов’язана із повсякденним вирішенням різносторонніх питань у вигляді видання актів застосування права, котрі є підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин. За допомогою цієї форми здійснюється реалізація відносин між громадянами, громадськими організаціями і органами держави, їх взаємні обов’язки і права в політичній, економічній, культурній, соціальній та інших галузях суспільного життя. Саме від діяльності правовиконавчої залежить факт, чи будуть реалізовані закони й інші нормативні акти або вони залишаться лише бажаннями законодавців. Це повсякденна робота щодо розв’язання багатоманітних питань управлінського характеру, для здійснення якої виконавчо-розпорядчі органи приймають відповідні акти. На думку А.В. Малька, М.І. Матузова та інших авторів, існують дві форми здійснення функцій держави – правотворча та правозастосовна. Правозастосовна діяльність своєю чергою поділяється на правоохоронну і оперативно-виконавчу. Зазначена позиція здається такою, що недооцінює значення правоохорони в реалізації функцій держави. Так, правоохорона за своїм змістом значно ширше ніж правозастосування, оскільки існування правових приписів, що закріплюють відповідальність за порушення закону, слугує підтриманню правопорядку та законності в державі навіть за умов, коли не виникає необхідності в безпосередньому застосуванні передбачених законом заходів відповідальності. Це пояснюється впливом, який здійснює право на свідомість суспільства, формуючи у одних громадян острах зазнати позбавлення своїх благ, передбачених у санкції правової норми, а в інших членів суспільства виховує повагу до закону і прагнення неухильно додержуватися встановлених правових приписів. Необхідно наголосити, що українська держава як публічна інституція здійснює охоронну функцію через правоохоронну діяльність, що є важливим фактором під час формування суспільної моралі, соціальних уявлень стосовно ефективності та дієвості конституційного ладу. Також слід зазначити, що існують деякі види правоохоронної діяльності, які недостатньою мірою регламентуються правовими приписами. Так, діяльність щодо профілактики правопорушень та злочинів врегульована правом на самому поверхневому рівні, на рівні напрямів діяльності та принципів. Безпосереднє ж її здійснення лишається на вільний розсуд виконавців, котрі самостійно вирішують, що може бути доцільнішим у певній ситуації – співпрацювати із виробничими колективами і навчальними закладами, залучити засоби масової інформації тощо. Отже, вказані дії, які є правоохоронними за своєю природою, не можуть бути зведені винятково до правозастосовчих форм діяльності. Сьогодні єдиного підходу до визначення терміну «правоохоронної функції» не сформовано ані в юридичній літературі, ані в чинному законодавстві. Багатоелементність та складність правоохоронної функції держави є підставою існування чисельних точок зору стосовно її сутності, поняття та навіть назви. Л.А. Морозова розглядає функцію охорони свобод і прав громадян, забезпечення правопорядку та законності як внутрішню функцію держави, О.Д. Тихомиров, В.П. Пастухов, С.Л. Лисенков, А.М. Колодій та В.В. Копєйчиков відмічають окремі функції захисту законності, правопорядку, охорони свобод і прав людини, які виступають як основні державі функції, В.Н. Хропанюк – як функцію охорони правопорядку. В.В. Лазарєв виокремлює охорону прав власності та охорону правового порядку, інших свобод і прав громадян, М.С. Кельман – як охорону свобод і прав громадян, забезпечення правопорядку та законності, В.М. Корельський і В.Д. Перевалов – як охорону правопорядку і охорону наявних форм власності. О.Ф. Скакун, О.І. Ющик, В.М. Кириченко вважають, що правоохоронна функція виступає окремою функцією держави. І.Є. Марочкін та Н.В. Сібільова розглядають правоохоронну функцію у вигляді складового елементу діяльності державних органів та інших органів, установ і організацій, їх посадових осіб, що спричинено конституційними вимогами дотримання охорони правопорядку, законності, свобод та прав громадян та інтересів суспільства в цілому. Вчені наголошують, що вказана діяльність для більшості організацій та органів є за своєю природою вторинною, а не основною та полягає здебільшого в забезпеченні виконання їх організаційно-управлінських функцій в галузі економіки, фінансів, науки, освіти тощо. У зв’язку з багатоманітністю правоохоронних функцій варто провести їх систематизацію. В.І. Дяченко пропонує всі правоохоронні функції поділити на: а) головні; б) другорядні; в) допоміжні. Так, до головних правоохоронних функцій В.І. Дяченко пропонує відносити такі, що безпосередньо пов’язані з протидією злочинності та правопорушенням, тими, що тягнуть за собою юридичну відповідальність у сфері публічного права. Стосовно допоміжних правоохоронних функцій, то В.І. Дяченко пропонує відносити до них такі функції: а) контрольна (наглядова); б) дозвільна (надання дозволів на проведення відповідної діяльності, зокрема підприємницької, чи вчинення певних дій); в) правороз’яснювальна (яка включає в себе функцію надання правової допомоги); г) аналітична та методична; ґ) інформаційна (здійснення інформування інших державних органів, у тому числі правоохоронних); д) нормотворча (з правом прийняття актів міжвідомчого характеру); е) координаційна. В.Г. Гриценко пропонує наступний перелік функцій правоохоронної системи. Головними на його думку є захисна (правоохоронна), профілактична, оперативно-розшукова, виконавча, розслідування злочинів, адміністративна. До допоміжних він відносить організаційно-управлінську функцію, координаційну функцію, контрольну, інформаційно-аналітичну. До головних належать ті функції, що безпосередньо пов’язані із боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями і передбачають юридичну відповідальність. Правоохоронна (захисна) функція має на меті охорону держави від зовнішніх загроз для національної безпеки України, охорону внутрішнього ринку, збереження миру та міжнародної безпеки, забезпечення екологічної безпеки, суспільного правопорядку, захист інтересів споживачів, створення відповідних умов для підтримання законності. Правоохоронна функція також полягає у здійсненні на договірних засадах охорони майна фізичних юридичних та фізичних осіб усіх видів власності. Профілактична функція розкривається в комплексі мір, що спрямовуються на запобігання злочинам й іншим правопорушенням, виявлення і усунення умов та причин, що їм сприяють. Виконавча функція полягає у здійсненні у рамках своїх повноважень адміністративних стягнень. Адміністративна функція спрямована на виконавчо-розпорядницьку роботу правоохоронних органів з організації та здійснення охорони громадського правопорядку і сприяння забезпеченню громадської безпеки в межах повноважень, встановлених законом.
Допоміжні функції правоохоронної системи – це конкретна діяльність, змістом якої є допомога ефективному здійсненню вищеназваних головних функцій. Організаційно-управлінська функція у структурі правоохоронної системи має відомчий характер. Вона спрямовується кожному правоохоронному органу залежно від його підвідомчої належності. Координація правоохоронної діяльності – це є управлінська функція, що спрямована на систематизацію і об’єднання зусиль для досягнення соціально-бажаних загальних цілей. Координація взаємодії правоохоронних органів виступає одним із головних чинників, що спрямований на об’єднання зусиль правоохоронних органів в протидії правопорушенням. Основною метою інформаційно-аналітичної функції можна назвати науково-обґрунтовану підтримку процесів підготовки, прийняття та втілення в життя управлінських рішень і задоволення інформаційних потреб суспільства. Контрольна функція правоохоронної системи – це такий напрям та вид діяльності правоохоронних органів, який полягає в забезпеченні чіткої діяльності державного механізму за додержанням норм права.
Отже, з огляду на викладене вище можна констатувати, що різні погляди вчених щодо правоохоронної функції базуються на дослідженнях, що різняться у розумінні поняття функціонування держави в правоохоронній сфері, а також зумовлені прогалинами у законодавстві відносно формулювання поняття правоохоронної функції держави. На нашу думку, правоохоронна функція має системний характер та, реалізуючись в органічно пов’язаних між собою формах, здійснює реалізацію державних функцій, що втілюються у конкретних діях, які й формують правоохоронну діяльність.
Список використаних джерел:
Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – [Стор. 366].
Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – [Стор. 50].
Кельман М. С. Теорія держави: Навч. посіб. – Тернопіль, 1997. – [Стор. 71].
Куліш А. М. Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України: Моногр. – Ч. 1. – Х., 2007. – [Стор. 27].
Лазарев В. В. Теория государства и права: Учеб. – М., 1996. – [Стор. 285].
Півненко В. Правоохоронна система України: визначення і функціонування / В. Півненко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – [стор. 39–45].
Соколенко О. Л. Система та види правоохоронних органів України / О. Л. Соколенко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2013. – № 3. – [Cтор. 143–149].
Гриценко В.Г. Функції правоохоронної системи України. Публічне право. 2015. № 1. [Стор. 132–137].
Джураєва О.О. Функції сучасної держави : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Одеськ. нац. юрид. академія. Одеса, 2006.
Дяченко В.І. Система правоохоронних органів : навч. посіб. Київ : КНЕУ, 2003. [стор. 320 ]