МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ історичної освіти
Реферат на тему:
«Політична культура словацького суспільства»
Виконала:
студентка 2 курсу,
21-іарх групи
Білоус Аліна
Викладач:
Падалка С.С.
План
Вступ;
РОЗВИТОК СЛОВАЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ;
Словатччина;
Висновок;
Список літератури.
Вступ
Вже в XVI ст. у словаків з'являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини. У 1685 р. вперше зафіксовано назву "Словаччина". В цей період належність словаків до Угорського королівства являла собою основу їхнього національного світосприйняття, оскільки вони вважали себе складовою угорської політичної та історичної спільноти. Терміни "словак "і "татранський слов'янин" були ознаками селянського стану.
Поширення в словацьких землях гуманістичних і ренесансних ідей, зростання міст, зміцнення бюргерства у соціальній структурі суспільства зумовили появу нових елементів у духовному житті словаків. Особливий вплив на розвиток словацької культури справила Реформація. Однак багатства краю зосереджувалися в руках угорської шляхти та німецького бюргерства. Словацькі землі стали центром культурного життя габсбурзьких володінь Угорського королівства.
Протягом багатьох століть Словаччина була лише етнографічним поняттям. Словацька етнічна територія компактно розташовувалася у Північній Венфії і в Середні століття називалася Верхньою Венфією. В основу її адміністративно-територіальної організації було покладено розподіл на комітати (окрема область королівського домена), або жупи. Зазнавши певних змін, ця система проіснувала до 1922 р., причому з 16 комітатів на рубежі XX ст. тільки чотири мали словацький моноетнічний склад, а в шести словаки становили більшість.
РОЗВИТОК СЛОВАЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Процес формування національної культури словаків проходив досить повільно й нерівномірно навіть порівняно з сусідніми землями Австро-Угорської імперії. Це значною мірою зумовлювалося динамікою національного руху словаків. Упродовж першої половини XIX ст. його основним завданням було пробудження національної свідомості, боротьба за літературну мову, збереження національної самобутності.
У другій половині XIX ст. розвиток словацької культури відбувався різними напрямами. Одне з чільних місць посідала сфера освіти, розвиток якої в цей період відбувався у складних умовах. Реформи, що проводилися по всій імперії (1848, 1861 р.), не привели до витворення в словацьких землях системи національної освіти. Але якщо однією з характерних рис державної політики в галузі шкільної справи у післяреволюційний період було понімечення, то від кінця 60-х років визначальними стали мадяризаторські тенденції. Державна ідеологія, що відбивалася в понятті "угорська політична нація", фактично оголошувала пріоритетним виховання населення без національних ознак, виключно як громадян Угорського королівства.
Розвиток культури та науки в словацьких землях тісно пов'язаний з діяльністю "Матиці Словацької". За досить короткий строк її існування на кошти "Матиці" було опубліковано значну кількість видань словацькою мовою, у тому числі — хрестоматії, підручники, альманахи тощо. Провадилося збирання історичних документів, гравюр, архівних джерел, що належали діячам Словацького національного Відродження, а також мінералів, національних костюмів, нумізматичних колекцій, бібліотек та ін. В момент розпуску Матиці при ній існували Історичний музей, секції філософії, права, літератури, філології, математики, природничих дисциплін, а бібліотека налічувала понад 10 тис. томів.
Словацька інтелігенція, за умов жорсткої мадяризації, намагалася активізувати просвітницьку діяльність і збільшити кількість наукової та освітньої літератури. Значну роботу в цьому напрямі провадила спілка "Жівени ", що видавала однойменний журнал. У Словаччині друкувалися дешеві книги та підручники, які розповсюджувалися серед широких верств населення. Вони торкалися різних тем — господарської, релігійної, моралі, досягнень науки і техніки тощо.
В Угорщині на початку XX ст. значного поширення набула регіональна преса. Влада сприяла цій справі, оскільки більшість видань виходили угорською мовою. Проте словаки налагодили випуск словацькою мовою "Повазьких новин", "Ліптовсько-Оравських новин", "Зволенських новин" тощо.
На початку XX ст. багато наукових праць присвячувалися краєзнавству, що сприяло розвитку національного руху. Проте науково обдаровані словаки не знаходили застосування своїм можливостям удома й мусили емігрувати. Так, відомий конструктор теплових турбін А. Стодола виїхав до Швейцарії, дослідник бездротового телеграфу Й. Мургаш і винахідник принципу парашута Ш. Баніч — до США, астроном М. Ште-фаник — до Франції.
У 1895 р. засновано Словацьке музейне товариство, що підтримувало краєзнавчі дослідження та сприяло поширенню освіти. Його головою обрали А. Кметя (1841—1908). Товариство видавало збірки і журнал. У 1908 р. в Турчанському Св. Мартіні відкрито будинок товариства.
У словацькій історіографії домінували такі теми, як Вели-коморавська доба, діяльність М. Чака та Я. Іскри в Словаччині, розвиток словацької національної свідомості. Праці Ф. Сасінка, П. Крішки, Ю. Ботти та інших словацьких істориків характеризувалися високим професійним рівнем. Певні надбання мала й словацька філологія. У 1890 р. //. Я.Вичек видав "Історію словацької літератури" — перший цілісний синтез словацького письменства. Мовознавством займався С. Цамбел, етнографією — П. Сохань. У царині природничих наук активно працювали А. Кметь і Й. Голуб.
Значний культурний вплив на словаків справляв театр. З великим успіхом ставилися п'єси словацьких драматургів Я. Халупки, Я. Паларіка, Г. Зехентера-Ласкомерського.
Словацькі міста наповнювало музичне життя. У Братиславі та Кошице регулярно проходили концерти й оперні вистави. З'явилися перші професійні музиканти. Зі старшої генерації виділявся Я. Белла, серед молодих композиторів і виконавців — М. Шнейдер-Трнавський, В. Фігуш-Бистрий, М. Мойзес і Ф. Кафенда.
Архітектура на зламі століть вирізнялася художнім стилем, який віддзеркалював почуття життєвої нестабільності й тимчасовості. Найвидатнішим словацьким архітектором цієї доби був Д. Юркович, котрий у своїх творах утілював національні елементи.
Розвивається образотворче мистецтво Словаччини. В різних містах країни проходили художні виставки. У 1903 р. виникло перше словацьке об'єднання майстрів пензля — Група угорсько-словацьких художників. Видатний словацький маляр Г. Малий заснував у 1911 р. в Братиславі художню школу.
Культурний розвиток у словацьких землях на межі століть відбувався за умов жорсткої мадяризації. Піднесення культурного життя пояснюється завзятістю словаків, їхнім намаганням змінити ситуацію на краще.
Входження Словаччини до складу Угорського королівства зумовило переважання тут угорської політичної культури епохи феодалізму.
В умовах феодальної роздробленості на початку XIV ст. територія Словаччини виявилася розділеною на дві частини. Могутнім правителем її західних земель став Матуш Чак Тренчинський (1260-1321), що протистоїть центральній королівській владі. Розгром королем Карлом II Робертом (1308-1342) феодальної опозиції привів до відновлення системи феодальної залежності, зміцненню великих феодальних господарств, розвитку міст і торгівлі. До цього часу і в нових, і в старих міських центрах німецький патриціат прагне взяти у свої руки міське управління.
У XIV ст. були засновані багато нинішніх великих міст Словаччини. Вони домагаються автономії в управлінні та судочинстві і стають центрами тяжіння найбідніших верств населення. Переважну частину словацького суспільства складали залежні селяни, які виконували феодальну ренту, сплачували церковну десятину і з XIV ст. так звану «дев'ятину» - натуральний податок з зернових і вина на користь держави.
Введення нових повинностей, посилення панщини пішли слідом за появою османської загрози. Так, в 1397 р. була введена спеціальна антитурецька данина. Помітне погіршення життя сільського населення в кінці XIV ст. викликає протидію селян. Повстання, втеча в міста і гори набувають масового характеру.
Важливим чинником розвитку культурних процесів у Словаччині стало входження її (так само як і Чехії) до складу однієї держави - Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості. Так, у словацьких землях поширилася т. зв. "біблійшина" - чеська мова, якою було перекладено Біблію (відома під назвою Краліцької). Поступово "біблійшина" утвердилася як мова писемності певної частини словаків, нею видавалися навіть королівські розпорядження. Проте загальний рівень грамотності населення залишався досить низьким.
Поширення ідей Реформації сприяло змінам у галузі освіти. Так, навчальні заклади в словацьких землях поступово набували конфесійної забарвленості, й хоча вони були приватними, їхня діяльність регламентувалася органами місцевого самоврядування. Найбільш відомими були протестантські школи в Бардієві, Глаговце, Біточі, католицькі - у Трнаві. У другій половині XVI ст. на території Словаччини налічувалося понад 130 шкіл. Але якщо в районі Братислави, в Малих Карпатах і на Загір'ї школи функціонували майже в кожному населеному пункті, то в інших регіонах їх було значно менше.
Більшість дітей здобували початкову освіту в церковних школах. Наступним етапом було навчання в "латинській" школі. Лише вихідці із заможних родин могли завершувати свою освіту в гімназіях. У деяких містах були відкриті спеціальні навчальні заклади для дівчат.
Становлення словацької культури відбувалося в надзвичайно складних умовах. Угорська правляча еліта всіляко гальмувала цей процес, проводила політику мадяризації словацької шляхти та інших верств населення. Всі ці негативні явища посилювалися діяльністю єзуїтів, які в 1561 р. з'явилися в словацьких землях. Очоливши контр-реформаційний наступ єзуїти підпорядкували собі всю систему освіти. В наступний період у краї були відкриті єзуїтські школи, гімназії та університети. Так, у 1635 р. був заснований Трнавський університет, який мав теологічний, філософський та юридичний факультети, у 1657 р. - Кошицький університет.
Ідейне протистояння доби Контрреформації специфічно проявилося у сфері освіти, зокрема, у вигляді вистав дитячих театрів, які діяли як у католицьких, так і в протестантських школах. В них ставилися п'єси таких відомих літераторів-єзуїтів, як Я. Ліпаї, Д. Мітіс та ін.
Швидко розвивалася у словацьких містах видавнича справа. Так, уже в 70-х роках XVI ст. у Братиславі, Бардієві, Кошице, Трнаві, Банській Бистриці були відкриті друкарні. Тільки в друкарні Левочі до кінця століття вийшло друком близько 900 видань, у Трнавському університеті - понад 600. Після поразки повстання (1620) у словацьких містах Сеніц, Тренчин, Жиліна розмістилися друкарні чеських видавництв.
У XVI ст. в Словаччині розвивалася світська й духовна поезія. Так, відомими латино-мовними поетами того часу були В. Мадер, Я. Бокатіус, П. Рубігалус, В. Еалаша. В історичних піснях та любовній ліриці лунала тема боротьби проти османів. Надзвичайно популярними були "Пісня про Сегетський замок" та "Пісня про блакитний камінь". У цей період з'являються також поетичні твори, написані т. зв. змішаною "чесько-словацькою" мовою.
У творчості словацьких поетів XVII ст. домінував т. зв. "маньєризм". Яскравими представниками цього стилю були П. Беніцький, Я. Філіцький, Я. Ланіго. їхні вірші написані здебільшого мадярською й змішаною "чесько-словацькою" мовами. У стилі "бароко" написана духовна лірика таких відомих поетів того часу, як Д. Матешицький, Є. Млинарових, Я. Глоссіус. Цей стиль характерний також для деяких історичних пісень (наприклад "Пісня про Новий Замок"), в яких розповідалося про османську навалу, народні рухи та повстання в словацьких землях.
Наприкінці XVII ст. у Словаччині поширюються й прозові твори на релігійно-побутові теми, мемуари та розповіді про подорожі. Так, в автобіографічній книзі "Доля Піларика Степана, вірного слуги Господа Бога" (1666) розповідається про поневіряння автора в османській неволі. Бурхливі події періоду Контрреформації описані у творах Т. Машніка, Я. Сімонідеса, Д. Крмана.
Вагомий внесок у скарбницю словацької культури зробив Д. Горчичка. За його активної підтримки було видано чимало праць чеських і словацьких діячів культури. Так, у Левочі вийшли друком відома праця Я. Коменського "Видимий світ у малюнках" (1685), збірка пісень Трановського (1684) та ін. З ім'ям Д. Горчички пов'язані перші дослідження словацького фольклору та публікація "Нового латинсько-словацького базару", де були вміщені словацькі прислів'я.
Вже на початку XVI ст. в королівських містах словацьких земель активно будувалися храми, ратуші, фортифікаційні споруди. В архітектурі, образотворчому мистецтві переважала пізня готика. Європейське визнання здобули майстри кошицької архітектурної та скульптурної шкіл.
Для багатьох словацьких міст кінця XVI ст. характерні ренесансні будівлі, в яких верхня частина стін прикрашалася багатофігурними композиціями. Словацькі замки того часу вирізнялися міцними наріжними вежами та внутрішніми аркадними двориками.
Поступово готичний стиль поступається місцем Ренесансу. На зміну архітектурного стилю вплинули італійські майстри, які брали участь у будівництві фортець. Було перебудовано стару фортецю в Комарно, збудовано фортецю Нові Замки. Розпочалося також спорудження костелів, які виконували оборонну функцію. Серед них - храми в Битчі, Бетлановце, Стражскі, Маркошевце тощо.
Під впливом Ренесансу впорядковувались майдани, вулиці, окремі будинки багатьох міст. Було розширено арки в будинках Левочі, Старої Любавни, Жиліни. Фасади будівель ренесансного стилю утворювали справжні ансамблі, такі як у Банській Бистриці та Банській Штявниці.
В Словаччині, переважно в гірських районах, утримувався невеликий прошарок дрібного дворянства словацького походження – так звані земане. Але в цілому феодальний клас в Словаччині і по положенню і по етнічній самосвідомості являвся складовою частиною угорського дворянства. Загальна чисельність останнього на відміну від чеських земель була велика, перевищуючи 3 % населення Угорського королівства. При цьому в результаті спустошуючих наслідків османського правління і анти турецьких війн, а також міграцій на початку XVIII ст. зросла щільність дворянського населення в окраїнних комітатах, в тому числі і на території Словаччини. По мірі концентрації земель в руках небагатьох аристократичних родів в складі дворянства відбувалося збільшення удільної маси середніх та дрібних поміщиків, розмір володінь яких іноді не перевищував повно надільне селянське господарство.
Необхідно також додати, що угорське дворянство не втратило політичних привілеїв, в тому числі право приймати участь у виборах членів державного зібрання і місцевих органів самоуправління – комітатських зібрань. Але вирішальні позиції в державному зібранні у XVIII ст. займали великі феодали, а дрібнопомісні поміщики мали, як правило, право голосу тільки в комітатах.
Просування чеських земель по капіталістичному шляху, яке походило в умовах їх неповноцінного положення як частини Австрійської імперії, наскладувало свій відтиск на зміни, що відбувалися в соціальній структурі чеського суспільства. Поступово вимальовувалися контури нових прошарків та соціальних груп, образ життя та інтереси яких були пов’язані з розвитком нових суспільних відносин. Одним з наслідків зазначених змін стало виникнення чеської сільської буржуазії, а також широкого прошарку дрібної міської буржуазії чеського походження. Ці кола страждали не тільки від різного роду станово-феодальної регламентації, але і від конкуренції з боку більш сильної айстро-німецької буржуазії.
Чеська сільська і дрібна міська буржуазія досить гостро і боляче відчувала соціально-політичні наслідки підлеглого положення чеських земель в імперії. Звідси виходила і її опозиційність, яка відіграла значну роль в чеському національно-визвольному русі.
Розвиток культури та науки в словацьких землях тісно пов'язаний з діяльністю "Матиці Словацької". За досить короткий строк її існування на кошти "Матиці" було опубліковано значну кількість видань словацькою мовою, у тому числі - хрестоматії, підручники, альманахи тощо. Провадилося збирання історичних документів, гравюр, архівних джерел, що належали діячам Словацького національного Відродження, а також мінералів, національних костюмів, нумізматичних колекцій, бібліотек та ін. В момент розпуску Матиці при ній існували Історичний музей, секції філософії, права, літератури, філології, математики, природничих дисциплін, а бібліотека налічувала понад 10 тис. томів.
Словацька інтелігенція, за умов жорсткої мадяризації, намагалася активізувати просвітницьку діяльність і збільшити кількість наукової та освітньої літератури. Значну роботу в цьому напрямі провадила спілка "Жівени", що видавала однойменний журнал. У Словаччині друкувалися дешеві книги та підручники, які розповсюджувалися серед широких верств населення. Вони торкалися різних тем - господарської, релігійної, моралі, досягнень науки і техніки тощо.
В Угорщині на початку XX ст. значного поширення набула регіональна преса. Влада сприяла цій справі, оскільки більшість видань виходили угорською мовою. Проте словаки налагодили випуск словацькою мовою "Повазьких новин", "Ліптовсько-Оравських новин", "Зволенських новин" тощо.
На початку XX ст. багато наукових праць присвячувалися краєзнавству, що сприяло розвитку національного руху. Проте науково обдаровані словаки не знаходили застосування своїм можливостям удома й мусили емігрувати. Так, відомий конструктор теплових турбін А. Стодола виїхав до Швейцарії, дослідник бездротового телеграфу Й. Мургаш і винахідник принципу парашута Ш. Баніч - до США, астроном М. Штефаник - до Франції.
У 1895 р. засновано Словацьке музейне товариство, що підтримувало краєзнавчі дослідження та сприяло поширенню освіти. Його головою обрали А. Кметя (1841-1908). Товариство видавало збірки і журнал. У 1908 р. в Турчанському Св. Мартіні відкрито будинок товариства.
У словацькій історіографії домінували такі теми, як Великоморавська доба, діяльність М. Чака та Я. Іскри в Словаччині, розвиток словацької національної свідомості. Праці Ф. Сасінка, ТІ. Крішки, Ю. Ботти та інших словацьких істориків характеризувалися високим професійним рівнем. Певні надбання мала й словацька філологія. У 1890 р. Я. Вичек видав "Історію словацької літератури" - перший цілісний синтез словацького письменства. Мовознавством займався С. Цамбел, етнографією - П. Сохань. У царині природничих наук активно працювали А. Кметь і Й. Голуб.
Значний культурний вплив на словаків справляв театр. З великим успіхом ставилися п'єси словацьких драматургів Я. Халупки, Я. Паларіка, Г. Зехентера-Ласкомерського.
Словацькі міста наповнювало музичне життя. У Братиславі та Кошице регулярно проходили концерти й оперні вистави. З'явилися перші професійні музиканти. Зі старшої генерації виділявся Я. Белла, серед молодих композиторів і виконавців - М. Шнейдер-Трнавський, В. Фігуш-Бистрий, М. Мойзес і Ф. Кафенда,
Архітектура на зламі століть вирізнялася художнім стилем, який віддзеркалював почуття життєвої нестабільності й тимчасовості. Найвидатнішим словацьким архітектором цієї доби був Д. Юркович, котрий у своїх творах утілював національні елементи.
Розвивається образотворче мистецтво Словаччини. В різних містах країни проходили художні виставки. У 19Ш р. виникло перше словацьке об'єднання майстрів пензля - Група угорсько-словацьких художників. Видатний словацький маляр Г. Малий заснував у 1911 р. в Братиславі художню школу.
Культурний розвиток у словацьких землях на меж століть відбувався за умов жорсткої мадяризації. Піднесення культурного життя пояснюється завзятістю словаків, їхнім намаганням змінити ситуацію на краще.
Висновок
Підсумовуючи все вищесказане зазначимо, що чеські і словацькі землі на протязі своєї історії перебували під пильним оком імператорів імперії Габсбургів. Ця увага була викликана тим, що чехословацькі землі займали вигідне географічне і торгове положення в тогочасній Європі. Саме через чеські землі йшли торгові шляхи у Польщу і далі на Росію, а словацькі землі розташовані недалеко від Балкан, де намагалися поширити свій вплив Габсбурги. Також важливим було і те, що чеські і словацькі землі були своєрідним людським і промисловим клондайком для військової могутності імперії. Доречним буде зазначити той факт, що саме чехословацькі землі посідали також провідне місце в зовнішньополітичному векторі окремих європейських держав, а саме Пруссії, Австрії, Угорщини, Туреччини, Трансільванії.
Характеризуючи соціально-економічне становище чехословацьких земель у складі Австрії, необхідно відмітити, що їх положення на протязі XVIII століття було обумовлене рядом факторів як зовнішнього так і внутрішнього характеру. Так чеське королівство було змушене ще в 15 ст. прийняти підданство Габсбургів, так як на той період лише вони могли протистояти турецькій навалі у Європу. Інша справа – словацькі землі – вони загалом ще з 12 століття знаходилися під владою угорців, і тому перехід Угорщини під владу Австрії лише призвів до тог, що словаків почали експлуатувати австрійці, а також угорці.
Знаходячись під владою Габсбургів чеські землі вирізнялися досить високим рівнем економічної розвиненості у порівняння зі словацькими землями. Це було обумовлено тим, що у чехів збереглася власна національна еліта (великі земельні аристократи) шляхта, яка намагалася відстоювати інтереси, в порівнянні зі словаками, то тут знать була угорською і не сприймала національних інтересів підлеглих словаків. Що стосується селян, то вони, будь-то чеські чи словацькі, чи навіть австрійські були в однаковому положенні – в положенні закріпачених і експлуатація їх проводилася згідно тогочасного законодавства. Необхідно відмітити той факт, що саме перебуваючи під владою Австрії в чехословацьких землях почав складатися потужний промисловий комплекс, який допомагав австрійським Габсбургам нав’язувати власні правила гри на зовнішньополітичній арені.
Було б доречним відмітити і те, що перебування двох слов’янських народів під владою австрійців, відіграло досить позитивну роль. Це повязано перш за все з формуванням ментальності чеського і словацького народів. Так, можна погодитися з тим, що ці народи підлягали експлуатації з боку австрійців та угорців і їх ненавиділи всім нутром , але ж майбутні покоління чехів і словаків отримало такі риси характеру як прагматизм, педантичність та інші, які характерні для австрійської народності. Взаємопроникнення культур також відбувалось і на рівні мистецтва, архітектури, літератури, живопису, скульптури та інш. Необхідно віддати шану словацькому і чеському народам, які знаходячись під пресом політики германізації і мадяризації, тим самим змогли зберегти власну національну культуру та самобутність і вистояти перед асиміляцією.
Загалом чехословацькі землі відігравали важливу роль в укріпленні Австрійської імперії. Це полягало в тому, що ці землі мали допоміжні людські ресурси для австрійської армії, на чеських землях знаходилися розвинуті промислові підприємства, в свою чергу, були гарантом стабільного економічного розвитку імперії Габсбургів.
Список літератури:
История Чехословакии: В 3 т. Москва, 1956. Т. 1.
Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. Москва, 1988.
Словацкая литература от истоков до конца XIX в.: В 2 ч. Москва, 1997. Ч. 1. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. Київ, 1992.