Міністерство освіти України
Приазовський Державний Технічний Університет
Факультет Машинобудування та зварювання
Реферат
На тему
Неруйнівні методи контролю(досліджень)
Переваги та недоліки неруйнівних методів контролю
| Виконав: студент 5 курсу, групи ПГС-22 |
| Брунько Андрій Тарасович |
| Викладач: Юрій Сергієнко |
2023 року
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1.1.КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ МАТЕРІАЛІВ ТА ВИРОБІВ 4
1.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ НЕРУЙНІВНИХ МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ (НМК) 9
1.4. ПОРІВНЯННЯ РУЙНІВНИХ І НЕРУЙНІВНИХ МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ 9
ВСТУП
Поліпшення якості промислової продукції, підвищення надійності і довговічності устаткування та виробів можливо за умови вдосконалення виробництва та впровадження системи управління якістю. У стандарті ІСО - 8402 «Управління якістю та забезпечення якості» якість визначається як «сукупність характеристик об'єкта, що відносяться до його здатності задовольняти обумовлені чи передбачувані потреби». При цьому під «об'єктом» в цьому визначенні розуміється все, що може бути індивідуально описане і розглянуте. У практичній діяльності термін «об'єкт» зазвичай заміняють терміном «продукція». Система контролю якості продукції є однією з найістотніших частин системи управління якістю. На кожному етапі розвитку суспільного виробництва існували специфічні вимоги до якості продукції. На ранніх стадіях становлення промисловості основними вимогами до якості були точність і міцність. Масштаби виробництва дозволяли проводити перевірку кожного і відбракування дефектних виробів. У міру розвитку промислового виробництва продукція ставала все більш складною, число її характеристик постійно зростало. Постало питання перевірки не окремих властивостей виробів, а його функціональної здатності в цілому. Почала складатися система контролю якості продукції, суть якої полягала у виявленні дефектної продукції і вилученні її з виробничого процесу. Контроль якості продукції полягає в перевірці відповідності показників її якості встановленим вимогам. До недавнього часу на металургійних підприємствах, що випускають труби, на контролі було зайнято до 18-20% робітників, при цьому руйнуванню піддавалися до 10-12% труб від партії. На машинобудівних заводах кількість зруйнованих деталей часом досягає 15-20% від партії, оскільки після кожної основної технологічної операції з деталей виконуються зразки для механічних і металографічних випробувань. Важливими критеріями високої якості деталей машин, механізмів, приладів є фізичні, геометричні та функціональні показники, а також технологічні ознаки якості, наприклад, відсутність неприпустимих дефектів; відповідність фізико-механічних властивостей і структури основного матеріалу і покриття; відповідність геометричних розмірів і чистоти обробки поверхні необхідним нормативам і т.п. Широке застосування неруйнівних методів контролю, які не потребують вирізки зразків або руйнування готових виробів, дозволяє уникнути великих втрат часу і матеріальних витрат, забезпечити часткову або повну автоматизацію операцій контролю при одночасному значному підвищенні якості і надійності виробів. В даний час жоден технологічний процес отримання відповідальної продукції не впроваджується в промисловість без відповідної системи неруйнівного контролю.
1.1.КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ МАТЕРІАЛІВ ТА ВИРОБІВ
Всі види технічного контролю небезпечних виробничих об'єктів поділяються на 3 групи: руйнівний контроль, пошкоджуючий контроль і неруйнівний контроль.
Руйнівний контроль - це сукупність таких видів контролю, які вимагають відбору проб або вирізки зразків безпосередньо з матеріалу об'єкта. При цьому об'єкт залишається непрацездатним до відновлення місць відбору проб (зразків). До руйнуючих видів контролю відносяться: - лабораторний хімічний аналіз матеріалу об'єкта (вимагає насверловки певного обсягу стружки); - металографія (дослідження структури металу об'єкта; вимагає вирізки шлифів); - лабораторні механічні випробування матеріалу об'єкта на розтяжіння, стиснення, вигин, ударну в'язкість (вимагає вирізки спеціальних зразків - темплетів).
Пошкоджуючий контроль - це сукупність таких видів контролю, які проводяться безпосередньо на об'єкті, при цьому об'єкт зберігає працездатність, але в місцях контролю лишаються непереборні (неустранимые) сліди, які не перешкоджають експлуатації. До пошкоджуючих видів контролю, зокрема, відносяться: - вимірювання твердості (твердометрія) втискуванням спеціальних інденторів (бабітові кульки, алмазні наконечники; на поверхні об'єкта залишається вм'ятина); - стилоскопіювання (оцінка марки сталі за складом оптичного спектру вольтової дуги, створюваної між електродом спеціального приладу - стилоскопу і поверхнею об'єкта, на якій залишається припік).
Неруйнівні методи контролю (НМК), або дефектоскопія, - це узагальнююча назва методів контролю матеріалів (виробів), що використовуються для виявлення порушення суцільності або однорідності макроструктури, відхилень хімічного складу та інших цілей, що не вимагають руйнування зразків матеріалу та / або виробу в цілому. Розрізняють поняття «неруйнівний контроль» і «неруйнівний фізичний контроль».
Неруйнівний фізичний контроль - це сукупність таких видів неруйнівного контролю, які вимагають застосування спеціальнних речовин, складних приладів і досить наукомістких технологій. З усіх видів неруйнівного контролю, використовуваних на небезпечних виробничих об'єктах, лише один не відноситься до категорії фізичних - це візуальний і вимірювальний контроль (ВВК). Таким чином, поєднання цих понять можна виразити формулою:
Неруйнівний контроль = Неруйнівний фізичний контроль + ВВК. Основні вимоги, що висуваються до неруйнівних методів контролю, або дефектоскопії: - можливість здійснення контролю на всіх стадіях виготовлення, при експлуатації і при ремонті виробів; - можливість контролю якості продукції за більшістю заданих параметрів; - узгодженість часу, що витрачається на контроль, з часом роботи іншого технологічного обладнання; - висока достовірність результатів контролю; - можливість механізації і автоматизації контролю технологічних процесів, а також управління ними з використанням сигналів, що видються засобами контролю; - висока надійність дефектоскопічної апаратури і можливість використання її в різних умовах; - простота методик контролю, технічна доступність засобів контролю в умовах виробництва, ремонту і експлуатації.
Основними областями застосування НМК є: 1. дефектоскопія особливо відповідальних деталей і пристроїв (атомні реактори, літальні апарати, підводні та надводні плаваючі засоби, космічні кораблі і т.п.); 2. дефектоскопія деталей і пристроїв тривалої експлуатації (портові споруди, мости, крани, атомні електростанції, котли, штучні супутники Землі); 3. безперервна дефектоскопія особливо відповідальних агрегатів і пристроїв (котли атомних, тепло- і електростанцій), контроль підземних виробок; 4. проведення досліджень структури матеріалів і дефектів у виробах з метою вдосконалення технології.
1.2. ОСНОВНІ ВИДИ НЕРУЙНІВНИХ МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ (НМК)
Класифікація неруйнівних методів контролю здійснюється за різними ознаками. За ступенем проникнення в матеріал всі види неруйнівного фізичного контролю умовно поділяють на дві категорії: поверхневі та об'ємні.
Поверхневі види (методи) неруйнівного контролю - це такі, які дозволяють виявляти тільки дефекти, що мають вихід на доступну для контролю поверхню матеріалу об'єкта.
Об'ємні види (методи) неруйнівного контролю - це такі, які дають можливість виявляти переважно внутрішні дефекти матеріалу, а поверхневі дефекти виявляються, тільки якщо вони достатньо великі. Залежно від принципу роботи все НМК діляться на акустичні (ультразвукові); капілярні; магнітні (або магнітопорошкові); оптичні (візуально оптичні); радіаційні; радіохвильові; теплові; контроль течопошуком; електричні; електромагнітні, або струмових рові (методи вихрових струмів).
Акустичні методи засновані на реєстрації коливань, які збуджуються або виникають у контрольованому об'єкті. Їх застосовують для виявлення поверхневих і внутрішніх дефектів (порушень суцільності, неоднорідності структури, міжкристалітної корозії, дефектів склеювання, пайки, зварювання тощо) в деталях і виробах, виготовлених з різних матеріалів. Вони дозволяють контролювати геометричні параметри при односторонньому допуску до виробу, а також фізико-механічні властивості металів і металовиробів без їх руйнування. У даний час розроблені й успішно застосовуються тіньовий, резонансний, ехоімпульсний, емісійний, велосиметричний, імпедансний і метод вільних коливань. Ці методи називають також ультразвуковими.
Капілярні методи засновані на капілярному проникненні крапель індикаторних рідин в порожнини поверхневих дефектів. При контролі цими методами на очищену поверхню деталі наносять проникаючу рідину, яка заповнює порожнини поверхневих дефектів. Потім рідину видаляють, а решту, що залишилася в порожнинах дефектів, виявляють за допомогою проявника, який утворює індикаторний малюнок. Капілярні методи використовуються в польових, цехових і лабораторних умовах, в широкому діапазоні додатніх і від’ємних температур. Вони дозволяють виявляти термічні та шліфовочні тріщини, волосовини, закати тощо. Капілярні методи можуть бути застосовані для виявлення дефектів в деталях з металів і неметалів простої і складної форми. Магнітні методи контролю засновані на реєстрації магнітних полів розсіювання, що виникають над дефектами, або на визначенні магнітних властивостей контрольованих виробів. Ці методи дозволяють виявити дефекти типу несуцільності матеріалу (тріщини, волосовини, закати), а також визначити механічні характеристики феромагнітних сталей і чавунів щодо зміни їх магнітних характеристик.
Візуально - оптичні методи контролю засновані на взаємодії світлового випромінювання з контрольованим об'єктом (КО). За характером взаємодії розрізняють методи пройденого, відбитого, розсіяного і індукованого випромінювань (під останнім мається на увазі оптичне випромінювання об’єкта під дією зовнішнього впливу, наприклад люмінесценцію). Інформативними параметрами цих методів є амплітуда, фаза, ступінь поляризації, частота або частотний спектр, час проходження світла через об'єкт, геометрія заломлення або відбиття випромінювання. Оптичні методи широко застосовують через велике розмаїття способів отримання первинної інформації про наявність зовнішніх дефектів незалежно від матеріалу контрольованого виробу.
Радіаційні методи контролю засновані на реєстрації та аналізі проникаючого іонізуючого випромінювання. Використовується рентгенівське, гамма-випромінювання, потоки нейтріно і т.д. Проходячи через товщу виробу, проникаючі випромінювання по-різному послаблюються в дефектному і бездефектному перерізах і несуть інформацію про внутрішню будову речовини і наявність дефектів всередині виробу. Ці методи використовуються для контролю зварних та паяних швів, відливок, прокату тощо.
Радіохвильові методи засновані на реєстрації параметрів електромагнітних хвиль радіодіапазону, взаємодіючих з КО. Зазвичай використовуються хвилі надвисокочастотного (НВЧ) діапазону довжиною 1- 100 мм для контролю виробів з матеріалів, де радіохвилі загасають не надто сильно: діелектрики (пластмаса, кераміка, скловолокно), магнітодіелектрики (ферити), напівпровідники, тонкостінні металеві об'єкти. Так само, як оптичні та акустичні, розрізняють методи пройденого, відбитого, розсіяного випромінювання і резонансний метод.
Теплові методи засновані на реєстрації змін теплових або температурних полів КО. Вони застосовні до будь-яких матеріалів. Розрізняють пасивний (на об'єкти не впливають зовнішнім джерелом тепла) і активний (об'єкт нагрівають або охолоджують) методи. Вимірюваним інформативним параметром є температура або тепловий потік. При пасивному методі вимірюють температурне поле працюючого об'єкта. Дефект визначається появою місць підвищеннної (пониженої) температури. Таким методом визначають місця витоку теплоти в будівлях; тріщини в двигунах і т.д. При контролі активним методом об'єкт нагрівають контактним або безконтактним методом і вимірюють температуру з тієї чи іншої сторони об'єкта. Це дозволяє виявляти несуцільності (тріщини, пористість, сторонні включення) в об'єктах, зміни в структурі фізико-механічних властивостей матеріалу за зміною теплопровідності, теплоємності, коефіцієнту теплопередачі. Вимірювання температури або теплових потоків виконують контактним або безконтактним способом. Найбільш ефективний засіб безконтактного спостереження - скануючий тепловізор. Його використовують для визначення дефектів пайки багатошарових виробів з металів і неметалів, клейових з’єднань тощо. Методи контролю течопошуком засновані на реєстрації індикаторних рідин і газів, які проникають в наскрізні дефекти КО. Їх застосовують для контролю герметичності працюючих під тиском зварних посудин, балонів, трубопроводів, паливної та гідроапаратури, масляних систем силових установок і т.п. До методів течопошуку відносять гідравлічне опресовування, аміачно -індикаторний метод, контроль за допомогою гелієвого і галоїдного течошукачів тощо. Проводять течопошук і за допомогою радіоактивних речовин, що значно підвищує чутливість методу.
Електричні методи засновані на реєстрації параметрів електричного поля, що взаємодіє з КО (власне електричний метод), або поля, що виникає в КО в результаті зовнішнього впливу (термоелектричний або трібоелектричний методи). Первинними інформативними параметрами є електрична ємність або потенціал.
Ємнісний метод використовується для контролю діелектричних або напівпровідникових матеріалів. За зміною провідності, зокрема її реактивної частини, контролюють хімічний склад пластмас, напівпровідників, наявність в них несуцільностей; вологість сипучих матеріалів та інші властивості. Для контролю провідників застосовують метод електричного потенціалу. Товщину провідного шару, наявність несуцільностей поблизу поверхонь провідника контролюють, вимірюючи падіння потенціалу на деякій ділянці. Електричний струм огинає поверхневий дефект, за збільшенням падіння потенціалу на ділянці з дефектом визначають глибину несуцільності з похибкою в декілька відсотків. Термоелектричний метод застосовують для контролю хімічного складу матеріалу. Наприклад, нагрітий до постійної температури мідний електрод притискають до поверхні виробу і за виникаючоюї різницею потенціалів визначають марку сталі, титану, алюмінію або іншого матеріалу. Різновидом електричного методу є метод електронної емісії, тобто вимірювання емісії іонів з поверхні виробу під впливом внутрішніх напружень. Цей метод використовується для визначення розтріскувань в емалевих покриттях, для сортування деталей, вимірювання товщини плівкових покриттів і визначення ступеня загартування виробу.
Електромагнітний метод (метод вихрових струмів) заснований на реєстрації змін взаємодії електромагнітного поля котушки з електромагнітним полем вихрових струмів, що наводяться цією котушкою в КО. Його застосовують для виявлення поверхневих дефектів в магнітних і немагнітних деталях і напівфабрикатах. Метод дозволяє виявляти порушення суцільності (в основному тріщини) на різних за конфігурацєю деталях. В першу чергу завжди проводиться візуальний вимірювальний кнтроль (ВВК). Це обумовлюється тим, що за наявності очевидних непереборних неприпустимих пошкоджень об'єкта інші більш трудомісткі і дорогі процедури не мають сенсу. В тому випадку, якщо за результатами всіх попередніх процедур об'єкт не бракується, в ряді випадків призначають дослідження його матеріалу руйнівними методами (хімічний аналіз, металографія, механічні випробування). Якщо програмою діагностування це передбачено і результати випробувань руйнівними методами позитивні, то подальшому неруйнівному контролю повинні бути обов'язково піддані не тільки нормативно регламентовані зони і елементи, але і відновлені місця відбору проб (зразків). Тому неруйнівний фізичний контроль завжди проводять в останню чергу. В процедуру неруйнівного контролю, як правило, включені як мінімум 2 методи: один поверхневий і один об'ємний. Поверхневі методи більш прості у виконанні, тому їх використовують перш ніж об’ємні, а об'ємні виконують за відсутності показань на неприпустимі дефекти за результатами поверхневих. Тільки у разі відсутності протипоказань за результатами всіх процедур діагностування складається позитивний висновок, який містить в собі окремі висновки по кожному виду (методу) контролю. Процедури контролю на небезпечних виробничих об'єктах можуть виконувати фахівці, навчені і атестовані відповідно до вимог «Правил атестації персоналу в галузі неруйнівного контролю», причому надавати висновки можуть особи з квалифікацією не нижче II рівня за цим методом для даного виду об'єктів. Лабораторії, що виконують діагностування, повинні бути атестовані у відповідності з вимогами «Правил атестації лабораторій неруйнівного контролю».
1.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ НЕРУЙНІВНИХ МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ (НМК)
Ефективність НМК визначається великим числом факторів, головними з яких є виявляємість дефектів, продуктивність, оперативність, безпека і вартість. Візуальні та капілярні методи контролю виробів з феромагнітних матеріалів дозволяють виявляти дефекти тільки на поверхні виробу. Магнітними і струмовихровими методами можна виявити як поверхневі, так і підповерхневі дефекти. Радіаційними та акустичними методами можна виявити поверхневі, підповерхневі і внутрішні дефекти. З точки зору небезпеки для обслуговуючого персоналу виділяються радіаційні методи. Певної токсичністю володіють методи капілярні і течопошуку при використанні певних типів пробних речовин і ультрафіолетових освітлювачів. Решта методів НК не роблять помітного впливу на здоров'я обслуговуючого персоналу. З точки зору автоматизації контролю найбільш сприятливі методи вихрового струму, магнітні методи з феррозондовими, індукційними і подібними типами перетворювачів, радіаційний і деякі види теплових методів. Головні переваги цих методів полягають у відсутності прямого контакту перетворювача з виробом і в наданні інформації про дефекти у вигляді показів приладів. Ультразвуковий метод з цієї точки зору вимагає контакту перетворювача з виробом, наприклад, через шар води. Труднощі автоматизації інших методів контролю полягають в необхідності візуальної обробки інформації про дефекти. За вартістю виконання контролю до найбільш дорогих відносяться методи радіографічні і течопошуку. Це пов'язано з тривалістю операцій 12 контролю, а також з необхідністю капітальних витрат на приміщення та обладнання. Якщо порівняти, наприклад, витрати на проведення радіаційного та ультразвукового контролю зварних з'єднань товщиною 10-20 мм, то для ультразвукового контролю вони будуть в 3-5 разів менше, ніж для радіаційного. Ця перевага зростає зі збільшенням товщини зварних з'єднань.
1.4. ПОРІВНЯННЯ РУЙНІВНИХ І НЕРУЙНІВНИХ МЕТОДІВ КОНТРОЛЮ
Нижче наводиться перелік переваг і недоліків неруйнівних і руйнівних методів контролю.
Переваги руйнівних методів контролю
1. Випробування зазвичай імітують одну або кілька робочих умов. Отже, вони безпосередньо спрямовані на вимірювання експлуатаційної надійності.
2. Випробування звичайно являють собою кількісні вимірювання руйнівних навантажень або терміну служби до руйнування при даному навантаженні і умовах. Таким чином, вони дозволяють отримати числові дані, корисні для конструювання або для розробки стандартів або специфікацій.
3. Зв'язок між більшістю вимірювань руйнуючим контролем і вимірюваними властивостями матеріалів (особливо під навантаженням, що імітує робочі умови) зазвичай прямий.
Отже виключаються суперечки за результатами випробування та їх значенню для експлуатаційної надійності матеріалу або деталі.
Недоліки руйнівних методів контролю
1. Випробування не проводять на об'єктах, фактично використовуваних в експлуатаційних умовах. Отже, відповідність між випробовуваними об'єктами і об'єктами, що використовуються в експлуатації, (особливо в інших умовах), має бути доведено іншим способом.
2. Випробування можуть проводитися тільки на частині виробів з партії. Вони, можливо, будуть мати невелику цінність, коли властивості змінюються від деталі до деталі.
3. Часто випробування неможливо проводити на цілій деталі. Випробування в цьому випадку обмежуються зразком, вирізаним з деталі або спеціального матеріалу, що володіють властивостями матеріалу деталі, який буде застосовуватися в робочих умовах.
4. Одиничне випробування з руйнуванням може визначити тільки одне або декілька властивостей, які можуть впливати на надійність виробу в робочих умовах.
5. Руйнівні методи контролю важко застосовувати до деталі в умовах експлуатації. Зазвичай для цього робота припиняється і дана деталь видаляється з робочих умов.
6. Кумулятивні зміни протягом періоду часу не можна виміряти на одній окремій деталі. Якщо кілька деталей з однієї і тієї ж партії випробовується послідовно протягом якогось часу, то потрібно довести, що деталі були одинаковими. Якщо деталі застосовуються в робочих умовах і видаляються після різних періодів часу, необхідно довести, що кожна була піддана впливу аналогічних робочих умов, перш ніж можуть бути отримані обґрунтовані результати.
7. Коли деталі виготовлені з дорогого матеріалу, вартість заміни деталей, що вийшли з ладу, може бути дуже висока. При цьому неможливо виконати відповідну кількість і різновиди руйнівних методів випробувань.
8. Багато руйнівних методів випробувань вимагають механічної або іншої попередньої обробки зразка. Часто потрібні великогабаритні машини, які дають дуже точні результати. У підсумку вартість випробувань може бути дуже високою, а число зразків для випробувань обмеженим. Крім того, ці випробування вельми трудомісткі і можуть проводитися тільки працівниками високої кваліфікації.
9. Руйнівні випробування вимагають великої витрати людиногодин. Виробництво деталей коштує надзвичайно дорого, якщо відповідні тривалі випробування застосовуються як основний метод контролю якості продукції. Переваги неруйнівних методів контролю
1. Випробування проводяться безпосередньо на виробах, які будуть застосовуватися в робочих умовах.
2. Випробування можна проводити на будь-якій деталі, призначеній для роботи в реальних умовах, якщо це економічно обгрунтовано. Ці випробування можна проводити навіть тоді, коли в партії є велика різниця між деталями.
3. Випробування можна проводити на цілій деталі або на всіх її небезпечних ділянках. Більшість небезпечних з точки зору експлуатаційної надійності ділянок деталі можуть бути досліджені одночасно або послідовно, залежно від зручності та доцільності.
4. Можуть бути проведені випробування багатьма НМК, кожен з яких чутливий до різних властивостей або частин матеріалу або деталі. Таким чином, є можливість виміряти стільки різних властивостей, пов'язаних з робочими умовами, скільки необхідно.
5. Неруйнівні методи контролю часто можна застосовувати до деталі в робочих умовах, без припинення роботи, крім звичайного ремонту або періодів простою. Вони не порушують і не змінюють характеристик робочих деталей.
6. Неруйнівні методи контролю дозволяють застосувати повторний контроль даних деталей протягом будь-якого періоду часу. Таким чином, ступінь пошкоджень в процесі експлуатації, якщо її можна виявити, та її зв'язок з руйнуванням в процесі експлуатації можуть бути точно встановлені.
7. При неруйнівних методах випробувань деталі, виготовлені з дорогого матеріалу, не виходять з ладу при контролі. Можливі повторні випробування під час виробництва або експлуатації, коли вони економічно і практично виправдані. 8. При неруйнівних методах випробувань потрібна невелика (або зовсім не потрібна) попередня обробка зразків. Деякі пристрої для випробувань є портативними, мають високу швидкодію, в ряді випадках контроль може бути повністю автоматизованим. Вартість НМК нижче, ніж відповідна вартість руйнівних методів контролю.
9. Більшість неруйнівних методів випробування короткочасні і вимагають меншої затрати людиногодин, ніж типові руйнівні методи випробувань. Ці методи можна використовувати для контролю всіх деталей при меншій вартості або вартості, що порівняна з вартістю руйнівних методів випробувань лише невеликого відсотка деталей в цілій партії.
Недоліки неруйнівних методів контролю
1. Випробування зазвичай включають в себе непрямі вимірювання властивостей, які не мають безпосереднього значення при експлуатації. Зв'язок між цими вимірюваннями та експлуатаційною надійністю повинен бути доведений іншими способами.
2. Випробування зазвичай якісні і рідко - кількісні. Зазвичай вони не дають можливості вимірювання руйнівних навантажень і терміну служби до руйнування навіть побічно. Вони можуть, однак, виявити дефект або простежити процес руйнування.
3. Зазвичай потрібні дослідження на спеціальних зразках і дослідження робочих умов для інтерпретації результатів випробування. Там, де відповідний зв'язок не був доведений, і у випадках, коли можливості методики обмежені, спостерігачі можуть не погодитися в оцінці результатів випробувань.