Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 145кб.
Дата: 15.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
Рекомендаційний лист.docx

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА» 

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра управління та адміністрування


РЕФЕРАТ

на тему Критерії отримання членства в ЄС та відповідність України цим критеріям

з дисципліни «Європейська інтеграція»

студента ЗФН-22-1м групи І курсу

спеціальності фінанси, банківська справа та страхування

заочної форми навчання

№ залікової книжки____________________
Новикова Тетяна Сергіївна

(прізвище, ім’я, по-батькові студента)

Перевірив:______________________________
Київ 2023

Вступ.

1. Кроки, які Україна повинна виконати на шляху до членства в Європейському Союзі.

2. Критерії отримання членства в ЄС.

Висновок.

Список використаних джерел.

Вступ

23 червня 2022 року країни члени Європейського Союзу проголосували за надання Україні статусу країни кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Проте, надання статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу це тільки перший крок. На шляху до вступу Україні необхідно провести низку реформ та адаптувати українське законодавство у відповідність до європейських критеріїв.

Європейським Союзом було надано ряд вимог, які необхідно виконати на шляху до європейської інтеграції.

На цей момент, перед Україною, поставили ряд "завдань", які необхідно виконати, а саме:

- посилення боротьби з корупцією;

- проведення реформи Конституційного Суду України;

- продовження судової реформи в Україні;

- антиолігархічний закон;

- здійснення боротьби з відмиванням коштів;

- "закон про медіа" (приведення медіа законодавства у відповідність до європейського);

- зміна законодавства про національні меншини.


  1. Кроки, які Україна повинна виконати на шляху до членства в Європейському Союзі.

Виконання зазначених Європейським Союзом кроків передбачає внесення відповідних змін у законодавство України та налагодження механізмів виконання даного законодавства. Тож розглянемо, які зміни вже були зроблені та які зміни очікують Україну на шляху до членства в Європейському Союзі.

  • Судова реформа.

Продовження судової реформи є одним із кроків, які Україна повинна виконати, щоб стати повноцінним членом Європейського Союзу.

Судова реформа в України розпочалась у 2016 році. За всю історію незалежності це є наймасштабнішою реформою України у сфері судової влади. Дана реформа охоплювала внесення змін до Основного закону України та створення декількох нових інституцій.

Основним кроком судової реформи, який постає перед Україною на теперішній час є здійснення перевірки кандидатів Вищої ради правосуддя на доброчесність та закінчення відбору кандидатів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Призначенням даних інституцій є відбір суддів на посади, контроль за дотриманням ними законодавства та звільнення, у разі його порушення. Проте, тут Україна зіткнулась з рядом перешкод.

Так, Вища кваліфікаційна комісія суддів була розпущена у 2019 році, в той час як у 2021 році передбачалась перевірка Вищої ради правосуддя на доброчесність усіх її членів. Вже після даних дій, мав проводитись відбір нових членів.

Такі перевірки були покладені на новостворені Етичну раду (для перевірки Вищої ради правосуддя) та Конкурсну комісію (для перевірки Вищої кваліфікаційної комісії суддів). Дані новостворені органи мали у своєму складі міжнародних експертів, які мали право вирішального голосу.

Саме перед початком війни дані перевірки здійснювались в активному режимі.

Успішним виконанням даної вимоги ЄС є здійснення зазначених вище перевірок, які мають бути прозорими, на скільки це є можливим. Проте, це значно ускладнилось під час воєнного стану.

Не зважаючи на складні умови, Європейська комісія має намір здійснити перевірку виконання даної умови вже в кінці цього року, що значно скорочує терміни.

Судова реформа є найнеобхіднішим кроком, адже це є важливим не лише для отримання можливості стати членом Європейського Союзу, а й для України та громадян в цілому. Адже, ефективна перевірка суддів та прозоре і законне функціонування судової системи, підвищить довіру суспільства до неї та надасть впевненість у справедливому суді для громадян і бізнесу.

  • Реформування Конституційного Суду України.

Здійснення реформування Конституційного Суду України є також надзвичайно важливим кроком, як для набуття України членства в ЄС, так і для України в цілому.

Конституційна реформа була проведена в Україні у 2016 році. Вже у 2017 році був прийнятий Закон України "Про Конституційний Суд України". Даний Закон передбачав, що кожен об'єкт призначення, тобто Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів, проводять незалежний один від одного конкурс для призначення суддів на посаду. Проте, дані зміни та умови не принесли бажаного результату.

У жовтні 2020 року, Конституційним Судом України, було прийняте рішення про скасування кримінальної відповідальності за неподання чи фальсифікацію електронних декларацій. Дане рішення ледь не стало причиною втрати Україною безвізового режиму. Воно призвело до незадоволення серед громадян та, так званої, "кризи Конституційного Суду України".

Для виправлення помилок у здійсненні Конституційним Судом України своєї діяльності існує необхідність у конкурсному відборі суддів та ретельній перевірці. Існує необхідність у відстороненні та недопущенні до роботи суддів Конституційного Суду України осіб, які мають власну вигоду від займаної посади або політичну залежність, в результаті чого можуть використовувати свої повноваження для "просування" своїх інтересів.

Для подолання даної проблеми необхідним є створення єдиної системи конкурсного відбору для суддів Конституційного Суду України, яка буде ефективною та забезпечить незалежну, чесну та направлену на вдосконалення законодавства України роботу Конституційного Суду України.

Тобто, дане питання потребує вдосконалення та подальшого внесення змін у законодавство України, яке регулює діяльність Конституційного Суду України.

  • Антиолігархічний Закон.

Зазначений крок, виконання якого є необхідним для отримання Україною статусу повноцінного члена Європейського Союзу, був частково реалізований у 2021 році.

Президентом України був підписаний Закон № 1780-ІХ "Про запобігання загрозам національної безпеки, пов'язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)", який був ухвалений Верховною Радою України.

Даний Закон передбачає наявність рамок, які будуть розмежовувати великий бізнес від політиків, які використовують економічні спроможності для лобіювання своїх інтересів, що значно обмежить вплив олігархії на економіку країни та політичний світ. Цей Закон закріплює низку термінів, серед яких визначення терміну "олігарх", та критерії, яким відповідають дані особи. До таких критеріїв належать: 1) бере участь у політичному житті; 2) має значний вплив на засоби масової інформації; 3) є кінцевим бенефіціарним власником суб'єкта господарювання; 4) підтверджена вартість активів особи та суб'єктів господарювання, бенефіціаром, яких вона є, перевищує 1 мільйон прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Для визнання особи олігархом, вона повинна відповідати щонайменше трьом із таких критеріїв. Проте, даний закон має ряд недоліків та колізій, що призводить до повністю неефективного використання.

Як приклад можна навести навіть критерії, за якими особа може бути віднесена до олігархів. Дані критерії створюють загрозу для досить широкого кола осіб, в тому числі іноземних інвесторів.

У червні 2022 року, Президентом України був підписаний указ про створення Реєстру олігархів. Задачу сформулювати та вести Реєстр олігархів поставили перед Радою національної безпеки і оборони України.

Реєстр буде містити інформацію про осіб, які підпадають під ознаки, передбачені законодавством України.

Тому, для ефективного виконання даного кроку, який ставить перед Україною Європейський Союз, необхідно удосконалення антиолігархічного закону, подолання суперечностей, які наявні в ньому та удосконалення процесу визначення належності особи до олігархів.

Адвокати НААУ знаходять правові позиції в LIGA360. 100 млн рішень українських судів з можливостями аналізу, прецеденти, юридична аналітика й новини. Замов прямо сьогодні - формуй ефективні рішення в пару кліків.

  • Посилення боротьби з корупцією.

На шляху до виконання цього кроку було здійснено велику кількість зусиль. Сьогодні Україна має досить велику антикорупційну інфраструктуру. Створена низка антикорупційних органів, а саме:

- Вищий антикорупційний суд України;

- Державне бюро розслідувань;

- Національне антикорупційне бюро України;

- Національне агентство з питань запобігання корупції;

- Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;

- Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Про успіхи України, на шляху до подолання корупції, навіть заявляла особисто Президент Європейської комісії. Проте, час від часу, можна почути нарікання щодо роботи даних інституцій, які мають займатися запобіганням корупції.

Також, одне з питань, яке залишається не вирішеним, на шляху до подолання корупції - це залишення без очільників деяких антикорупційних інституцій. На цей момент такі органи, як Спеціальна антикорупційна прокуратура, Національне антикорупційне бюро України та Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів залишаються без керівників.

Варто зазначити, що боротьба з корупцією це комплекс певних дій, які необхідно здійснити. В першу чергу, це внесення змін у законодавство. Існує ряд колізій між Кримінальним кодексом та Законом України "Про запобігання корупції". Що призводить до неефективної роботи з притягнення до покарання осіб за корупційні злочини.

Також, подолати значний рівень корупції в деяких сферах може допомогти впровадження надання послуг державними органами електронним шляхом. Даний крок мінімізував би взаємодію посадовців з громадянами, що унеможливлювало б розвиток корупції.

У цьому напрямку Україна вже виконала велику кількість кроків, проте подолання корупції не є швидким процесом, адже це передбачає повну переоцінку діяльності посадовцями та громадянами в цілому, їх переосмислення відношення до руйнівної сили корупції для держави.

  • Боротьба з відмиванням коштів.

Наступним кроком, який необхідно зробити Україні, на шляху до отримання членства в Європейському Союзі є удосконалення законодавство про боротьбу з відмиванням коштів, відповідно до стандартів Групи з фінансових заходів (FATF). Для цього необхідно внесення змін до національного законодавства України.

Україна вже здійснила заходи необхідні для цього: імплементувала в законодавство України частину європейських актів, сферою діяльності яких є боротьба з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.

В даному питанні Україна може покладатися на досвід європейських країн.

В більшості європейських країн діяльність з дослідження підозрілих транзакцій покладена на окремі органи (діяльність якого передбачає здійснення саме цих завдань) або, наприклад, на митниці чи інші фінансові установи.

Практично в кожній державі-члені Європейського Союзу створені так звані органи фінансової розвідки, які отримують, аналізують, досліджують отриману від суб'єктів господарювання інформацію на наявність ознак відмивання коштів. Далі дані інституції передають інформацію правоохоронним органам для розслідування, у разі виявлення злочинних дій або намірів.

Належним кроком у боротьбі з відмиванням коштів було б удосконалення законодавства про Державну службу фінансового моніторингу, розширення її повноважень та надання більших прав (саме цей орган виконує в Україні функції органу фінансової розвідки).

Проте, Україна вже зробила низку кроків на виконання даної вимоги. У квітні 2020 року набув чинності Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Даний Закон був направлений саме на рекомендації Групи з фінансових заходів та адаптації законодавства України у цій сфері до європейських стандартів.

  • "Закон про медіа".

Даний крок передбачає прийняття нових законів про медіапростір, який буде відповідати європейським стандартам. Законодавство України про ЗМІ є застарілим та вже давно потребує оновлення, адже Україна досі керується законом, який був прийнятий у 1995 році. Світ розвивається, з'являться нові способи розповсюдження та отримання інформації, які мають право на існування на законодавчому рівні.

У 2019 році у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону "Про медіа". Він був спрямований на впровадження вільного доступу до правдивої інформації, демократичних прав на розповсюдження незалежної інформації. Даний закон має забезпечувати свободу слова в країні, що є надзвичайно важливим для сучасної демократичної держави. В травні 2020 року Верховна Рада України повернула законопроєкт для доопрацювання.

Навколо даного законопроєкту відбувалося безліч суперечок, щодо його демократичності, надходило безліч звернень щодо неприйнятності даного законопроєкту.

Тому, об'єктивним є твердження, що він потребує доопрацювання. Дискусія відбувається між представниками влади, яка вважає даний законопроєкт прийнятним та представниками ЗМІ, які побоюються, що він буде обмежувати їх права.

На мою думку, представники ЗМІ мають усвідомлювати вплив, який вони мають на суспільство і до чого може призвести їх діяльність. Даний законопроєкт, не обмежує свободу слова медіапростору, проте, має деякі виключення.

Європейське законодавство передбачає, що в державі має бути право на свободу вираження думки, викладення інформації. Але, виключенням з даного тезису є наявність загрози державі (наприклад, створення штучної паніки серед громадян, неправдивою чи перебільшеною інформацією), що цілком прийнятно та необхідно для захисту її інтересів та інтересів громадян.

  • Закон про національні меншини.

Останнім кроком, який поставили перед Україною є приведення законодавства про національні меншини у відповідність до європейського законодавства. Захист прав національних меншин є невід'ємним кроком, який Україна має виконати на шляху до Європейського Союзу та вагомим внеском до захисту прав людини у демократичному світі.

В даному напрямку Україна вже здійснила багато кроків. Проте, постає питання про впровадження та налагодження конкретних дієвих механізмів захисту прав національних меншин.

Для належного забезпечення прав національних меншин доцільним буде інституційне забезпечення законодавства. Наявність окремо визначеного органу, який буде забезпечувати виконання законодавства у даному напрямку є одним з кроків, для успішного реформування даної сфери.

Підсумовуючи зазначене вище, можемо сказати, що Україна зробила більшість законодавчих змін, які є необхідними для набуття Україною статусу члена Європейського Союзу. Проте, на даному етапі, постає питання про ефективні механізми та процедури виконання нових норм законодавства і якісний кадровий відбір посадовців.

Водночас існує ряд змін, які Україні необхідно прийняти. Це стосується, наприклад, нового законодавства про медіа, довкола якого ведеться безліч суперечок та існує невдоволення представників ЗМІ.

Доопрацювання та внесення змін потребує антиолігархічний закон, який вже був прийнятий. Адже виникає розбіжність між ефективністю «написаного на папері» та виконанням його на практиці.

На шляху до набуття членства у Європейського Союзу, Україна ще має зробити багато роботи, щоб удосконалити своє законодавство, гармонізувати його з європейським та виправити минулі помилки.
2. Критерії отримання членства в ЄС.

Вступ до Євросоюзу для багатьох із нас – гаряча, але досить незрозуміла тема. Коли ми туди вступимо і як хоча би приблизно зрозуміти, що ми готові долучитися до ЄС? Для цього розроблені критерії вступу – Копенгагенські критерії. Будь-яка країна, яка хоче долучитися до ЄС, має їм відповідати.

Ця відповідність оцінюється Єврокомісією, а на основі її оцінки вже приймається рішення щодо вступу країни-аплікантки до ЄС. 

У чому полягають Копенгагенські критерії?

Копенгагенські критерії є вимогами, яким потрібно відповідати, щоб вступити до ЄС. Вони прості й складні водночас.

Чому прості? Бо Копенгагенські критерії не великі за обсягом. Країна-аплікант повинна мати:

  • стабільні інституції, що забезпечують демократію, верховенство права, права людини та повагу до прав меншин;

  • функціонуючу ринкову економіку, що буде конкурентоздатною на ринку ЄС;

  • здатність взяти на себе зобов'язання стосовно членства, зокрема і щодо дотримання цілей політичного, економічного та монетарного союзу.

Важливим уточненням є також те, що країна має бути європейською (яким би очевидним це не здавалося, але саме це було однією з причин, чому відхилили заявку Марокко про вступ до ЄС), а Європейський Союз має бути спроможним нового члена інтегрувати.

Чому складні? Бо критерії мають саме такий рівень деталізації, як викладено у попередньому абзаці: вони не містять абсолютно ніяких вимірюваних показників, які дозволяли б оцінити прогрес країни і відповідність критеріям. Наприклад, що таке "стабільні інституції"? Як визначити, коли економіка стає "конкурентоздатною на ринку ЄС"? Як зрозуміти, що ЄС "спроможний інтегрувати нового члена"? На ці та безліч інших питань Копенгагенські критерії відповіді не дають.

Але Копенгагенські критерії пройшли певну еволюцію. Наприклад, Єврокомісія розробила Оновлену методологію розширення, щоби краще оцінювати відповідність країни цим критеріям і дозволити країні-аплікантці бути максимально підготовленою. Процес вступу розбитий на 35 розділів та шість кластерів, і для кожного розділу існують умови для відкриття та закриття переговорів, які визначають стан відповідності критеріям.

Фактично після надання кандидатства та під час переговорів про вступ Європейська комісія здійснює регулярні оцінки прогресу країн-кандидатів по кожному розділу і надає цільові рекомендації для досягнення Копенгагенських критеріїв.

По Україні перша оцінка в рамках Пакета розширення очікується восени. Крім того, у нашому випадку на сприяння виконанню Україною Копенгагенських критеріїв спрямовані й сім рекомендацій, надані нам одночасно зі статусом кандидата у члени ЄС.

Важливим є також те, що і Копенгагенські критерії, і рекомендації, що надаються державам-кандидатам на шляху до членства є дуже тісно переплетеними. Наприклад, описуючи економічні проблеми України, Єврокомісія дуже чітко вказує на те, що покращення макроекономічної стабільності та збереження ринкової економіки мають забезпечуватися, зокрема, за рахунок зниження корупції, зменшення участі держави у функціонуванні економіки, скорочення суттєвого впливу олігархів, зміцнення прав власності та збільшення гнучкості ринку праці.

Таким чином, із семи рекомендацій, які надала Єврокомісія, фактично шість непрямим чином стосуються покращення функціонування нашої економіки.

Але як за межами офіційних оцінок Єврокомісії можна оцінювати прогрес. Це можливо, зокрема, шляхом оцінки позицій держави у міжнародно визнаних рейтингах. До таких, зокрема, належать Індекс сприйняття корупції, Індекс верховенства права, Світовий індекс свободи, Індекс економічної свободи. Також абсолютно очевидно, що можна заміряти макроекономічні показники, які свідчитимуть про здоров’я економіки: швидкість зростання ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття тощо.

Часто нам говорять, що Україна не відповідає великій кількості критеріїв. Але варто розуміти, що Україна лише на початку свого шляху. Ми лише пів року як отримали статус кандидата і багато чого ще належить зробити. Подібна ситуація була у багатьох країн, які свого часу долучилися до ЄС. Для прикладу, Хорватія – приклад найостаннішого розширення ЄС, 2013 року. Або Болгарія та Румунія, які доєдналися до блоку у 2007 році. Далі ми будемо розглядати саме ці країни як приклади нещодавніх розширень, а також тому, що наближеність до політичних та економічних критеріїв вступу була приблизно співставна з рівнем, який наразі демонструє Україна, що і уможливлює порівняння. Якщо ми подивимось на їхні показники, то вони починали приблизно з тих самих позицій, що і Україна. Ось, наприклад, у рейтингу сприйняття корупції Україна у 2021 році набрала 32 бали зі 100, що відповідає 122-му місцю зі 180. Чи є куди прагнути? Безумовно. Для Європи це дуже низький рівень. Але якщо ми подивимось на позиції, які у роки отримання кандидатства займали Хорватія, Румунія та Болгарія, то побачимо, що їхні стартові позиції були не набагато кращі. Так, на момент отримання кандидатства у 2004 році Хорватія мала 35 балів зі 100 (3,5 з 10, за старою методологією), а Болгарія та Румунія у 2000 році – у рік початку переговорів про вступ – мали 35 (3,5) та 29 (2,9) балів. Тобто ситуація в Румунії була навіть гіршою, ніж в Україні. Разом з тим у 2021 році Болгарія мала 42 бали, Румунія – 45 балів, а Хорватія – 47 балів зі 100. 



У період між отриманням кандидатства та членства Хорватія покращила свої позиції у рейтингу на 37%, Болгарія – на 17%, а Румунія – на 28%.

Це говорить про те, що ці країни пройшли великий шлях від моменту отримання статусу кандидатів.

Схожим чином у Індексі економічних свобод Україна у 2022 році мала 54,1 бала. Водночас Хорватія у рік отримання свого кандидатства мала 53,1 бала, у рік вступу – 61,3, а у 2022 році – 67,6 бала. У випадку Болгарії у 2000 році, на момент початку переговорів, Болгарія мала 47,3 бала, на момент вступу у 2007 році – 62,7 бала, а у 2022 році – рівно 71 бал. Румунія, яка отримала кандидатство і стала членом одночасно з Болгарією, стартувала з показника у 52,1 бала, вступила, маючи 61,2 бала, і завершила 2022 рік з 67,1 бала.



За час переговорів про вступ Хорватія покращила свої позиції у Індексі на 15%, Болгарія – на 33%, а Румунія – на 17%.

Висновок, дуже схожий із висновком для Індексу сприйняття корупції: європейська інтеграція – це шлях. Можна починати з не дуже високих показників, але у процесі переговорів суттєво їх вдосконалити і продовжити їх покращувати, вже перебуваючи у Європейському Союзі.

Як бачимо, від моменту отримання статусу кандидата до моменту перетворення на повноправного члена пройшло дев'ять років у випадку Хорватії і по сім років у випадках Румунії та Болгарії. Україна, безумовно, унікальна та неймовірна країна, з високим потенціалом та працездатністю. Але очікувати вступу "з дня на день" все ж не варто. У середньому цей процес займає трохи більше восьми років.



Середній час переходу від угоди про асоціацію до статусу кандидата складає трохи більше семи років. Приблизно стільки ж цей шлях зайняв і в України.

Тож лише від нас залежить, як швидко ми будемо рухатись до виконання Копенгагенських критеріїв. І разом з тим нам треба усвідомити, що вступ до Європейського Союзу – це не мета, а закономірний наслідок процесів якісної трансформації країни.

Висновок

По-перше, Копенгагенські критерії містять досить загальні вимоги, які складно виміряти, відтак існує простір для політичного рішення, навіть якщо виконання критеріїв не є ідеальним. Разом з тим у ЄС не дуже схвально оцінюють "політичні рішення", які були прийняті щодо вже нинішніх членів ЄС на момент їхнього вступу. Тому в інтересах України – максимально відповідати критеріям, аби не наражатися на критику щодо "політичності" рішення про вступ.

По-друге, фактично всі країни-кандидати в процесі та після набуття членства суттєво покращують свої показники за всіма можливими метриками. Це свідчить про те, що євроінтеграційні реформи та "conditionality" (надання підтримки ЄС за виконання певних умов), дають свій результат і країна дійсно стає сильнішою і політично, і економічно.

Тому для України сам процес європейської інтеграції – дуже важливий. І ми самі зацікавлені у тому, щоб виконати цю "домашню роботу"

По-третє, вступ не є самоціллю, головне – проведення реформ і досягнення відповідного рівня добробуту в країні. Деякі країни-члени ЄС після набуття членства зупинилися у розвитку, а подекуди навіть відбувається певний відкат.

Україна має уникнути такого сценарію і продовжувати зростати навіть після вступу до Євросоюзу.

Список використаних джерел

  1. Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник / І. А. Грицяк . – К. : К.І.С., 2004. – 260 с.

  2. Довгань В. М. Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: Монографія / В. М. Довгань. – К. : КНТ, 2007. – 204 с.

  3. Дэйвис К. Право Европейского Союза / К. Дэйвис; пер. со 2-го англ. изд. – К. : Знання, 2005. – 406 с.

  4. Европейское право: учебник для вузов / под ред. проф. Л. М. Энтина. – М. : Норма, 2004. – 720 с.

  5. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб. / В. Кернз. Пер. з англ. – К. : “Знання”, 2002. – 381 с.

  6. Конституційні акти Європейського Союзу (в редакції Лісабонського договору) / пер. Геннадія Друзенка та Світлани Друзенко, за заг. ред. Геннадія Друзенка. – К. : «К.І.С.», 2010. – 536 с.

  7. Копійка В. В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко. – К. : Ін Юре, 2001. – 448 с.

  8. Опришко В. Ф. Право Європейського Союзу: Загальна частина: Підручник для вищих навчальних закладів / В. Ф. Опришко, А. В. Омельченко, А. С. Фастовець. – К. : Вид. КНЕУ., 2002. – 460 с.

  9. Право Європейського Союзу : навч. посіб. / В. М. Бесчасний, В. П. Філонов, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. ; за ред. В.М. Бесчасного. – 2-ге вид., стер. – К. : Знання, 2011. – 366 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас