Ім'я файлу: Правознавство.doc
Розширення: doc
Розмір: 125кб.
Дата: 11.02.2020
Пов'язані файли:
1.docx


Реферат на тему:

Час відпочинку

План
Вступ

  1. Поняття відпочинку та його види

  2. Трудові відпустки

  3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

  4. Соціальні відпустки

  5. Відпустки без збереження заробітної плати

  6. Порядок надання відпусток

Вступ

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. Адже без відпочинку людина втрачає здатність плідно працювати. Тривала безперервна праця виснажує людину. Саме тому у законодавстві України суттєву уваги приділено врегулюванню питання щодо реалізації права людини на відпочинок.

Метою роботи є з’ясування, що саме згідно діючого законодавства України є часом відпочинку, які види часу відпочинку передбачено законодавцем, а також які є види відпусток. Особливо звертається увага на законодавчі та підзаконні нормативні акти, якими реалізується право громадян на відпочинок в Україні, зокрема Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII (зі змінами та доповненнями), Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. (зі змінами та доповненнями) тощо.


1. Поняття відпочинку та його види

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними ста­новищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винят­ком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. У той же час, щоб відпочивати, треба стомитися, працювати.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робі­тники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законо­давством про працю передбачені такі види відпочинку: пере­рви в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; що­тижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні не­робочі (святкові) дні; щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встанов­люється від ЗО хвилин до однієї години. На безперервних ви­робництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин.

На тих роботах, де перерву зробити неможливо, працюю­чим надається можливість прийняти їжу в будь-який час про­тягом робочого дня. Перелік таких робіт, порядок і місце прийо­му їжі встановлюється власником або уповноваженим ним ор­ганом за погодженням з профспілковим комітетом.

Перерви для відпочинку і харчування не включаються в ро­бочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій Розсуд, залишати на час перерви місце роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Таких перерв декілька. Відповідно до ст. 183 КЗпП, матерям, які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви до відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування ди­тини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години кожна.

Строки і порядок надання перерв встановлюються власни­ком підприємства або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом і з урахуванням бажання матері. Це означає, що перерви для годування дитини можуть приєднуватись до обідньої або об'єднуватись з обідньою і пе­реноситись на початок або кінець робочого дня.

Тим робітникам і службовцям, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних при­міщеннях, надаються спеціальні перерви для обігріву і відпочин­ку. Строк і порядок надання цих перерв також визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. На власника або уповноважений ним орган покладається також обов'язок обладнати приміщення для обігріву і відпочинку працівників.

Спеціальні перерви для відпочинку, крім обідньої, встанов­люються вантажникам. Порядок їх надання визначається пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з ура­хуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. Недовикористані в цих випадках години щоденного (міжзмінно­го) відпочинку, а також щотижневого відпочинку, підсумову­ються і надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду.

При п'ятиденному робочому тижні робітникам і службов­цям надаються два вихідні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом. Як правило, другий вихідний день має надаватись поряд із загальним вихідним днем.

На підприємствах, де робота не може бути перервана в за­гальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства громадського харчування побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.

Якщо зупинення роботи на підприємствах неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня кожній групі працюючих за графіком змінності. Цей графік затверджується власником або уповноваженим ним ор­ганом за погодженням з профспілковим комітетом.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку відповід­но до ст. 70 КЗпП повинна бути не менш як 42 години.

Робота у вихідні дні відповідно до ст. 71 КЗпП забороняється. Залучення окремих робітників і службовців до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприє­мства і тільки у виняткових випадках, що визначені законодав­ством. Такими випадками визнаються: відвернення громадсь­кого або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усу­нення їх наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприє­мства в цілому або його окремих підрозділів; виконання не­відкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобі­гання або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Цей перелік виняткових випадків, коли допускається залу­чення окремих робітників і службовців до роботи у вихідні дні, є вичерпним.

За наявності виняткових випадків залучення робітників і службовців до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом або розпорядженням власника підприємства або упов­новаженого ним органу. У ньому повинно бути зазначено, які саме працівники залучаються до роботи у вихідний день і який інший день їм надається для відпочинку протягом найближчих тижнів, чи за бажанням працівників їм буде виплачена грошо­ва компенсація.

При застосуванні правових норм про вихідні дні слід мати "а увазі, що не всім працівникам підприємств і організацій на­даються вихідні дні у визначені для цього виробництва дні. Для працівників, зайнятих допоміжним обслуговуванням основного виробництва (наприклад, для тих, хто здійснює планово профілактичний або інший ремонт устаткування), виходячи інтересів виробництва, вихідні дні можуть надаватись в інші дні робочого тижня, які не збігаються з днями відпочинку пра­цівників основного виробництва.

Для осіб, що поєднують виробничу роботу з навчанням законодавством передбачені додаткові неробочі дні. Так, для осіб, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змін­них) і заочних школах, в період навчального року в школах робітничої молоді надається один додатковий вільний день а в школах сільської молоді — два вільних дні.

Робітникам і службовцям, які навчаються за вечірньою і заочною формах навчання у вищих навчальних закладах, про­тягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дип­ломного проекту (роботи) або складання державних екзаменів надається при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день на тиждень для підготовки для занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати за основ­ним місцем роботи, але не нижче встановленого мінімального розміру заробітної плати.

При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від ро­боти днів змінюється у залежності від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин.

Керівники підприємств мають право надавати протягом за­значених 10 місяців студентам і учням, за їх бажанням, додат­ково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збе­реження заробітної плати.

Додатковий вільний день відповідно до ст. 9 Закону Украї­ни від 23 червня 1995 р. «Про донорство крові та її компо­нентів» надається донорам за здавання крові для лікувальних цілей. На органи охорони здоров'я, власників і уповноважені ними органи покладається обов'язок сприяти цьому акту висо­кої гуманності з метою розвитку донорства. Власники підпри­ємств або уповноважені ними органи повинні безперешкодно відпускати працівників до установ охорони здоров'я в дні об­стеження і здавання крові.

В день здавання крові або її компонентів, а також в день медичного обстеження працівник, який є або виявив бажання стати донором, звільняється від роботи на підприємстві, неза­лежно від форми власності, із збереженням за ним середнього заробітку. Донори з числа студентів вищих навчальних закладів учнів професійних навчально-виховних закладів у зазначені часі звільняються від занять.

Після кожного дня здавання крові або її компонентів, в ому числі у разі здавання їх у вихідні, святкові та неробочі дні, донору надається додатковий день відпочинку із збереженням середнього заробітку. За бажанням працівника цей день може бути приєднано до щорічної відпустки або використано в інший час протягом року після дня здавання крові чи її компо­нентів.

У разі, коли за погодженням з керівництвом підприємства, командуванням військової частини в день здавання крові до­нор був залучений до роботи або несення служби, йому за ба­жанням надається інший день відпочинку із збереженням за ним середнього заробітку.

У разі здавання крові у період щорічної відпустки ця відпу­стка подовжується за відповідну кількість днів з урахуванням надання працівнику додаткового дня відпочинку за кожний день здавання крові.

В день здавання крові або її компонентів донор забезпе­чується безкоштовним сніданком та обідом за рахунок коштів закладу охорони здоров'я, що здійснює взяття крові або її ком­понентів. У разі неможливості забезпечення таким харчуван­ням відповідний заклад охорони здоров'я має відшкодувати донору готівкою вартість відповідних наборів харчування.

До щорічних неробочих (святкових) днів відносяться: 1 січня — Новий Рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день;1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги;

28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України;

Робота також не провадиться в дні релігійних свит: 1січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень);

один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, власники підприємств або уповноважені ними органи надають особам, які сповідують відповіли релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкуван­ня їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (без­перервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необ­хідністю обслуговування населення, а також невідкладні ре­монтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.

В разі надання відгулу робота у святковий день оплачується в одинарному розмірі.
2. Трудові відпустки

Всі громадяни, зайняті суспільно-корисною працею, неза­лежно від форм власності і форм господарювання, які перебу­вають у трудових відносинах і підлягають державному соціаль­ному страхуванню, мають право на одержання щорічної опла­чуваної відпустки.

Відпусткою визнається вільний від роботи час протягом вста­новленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою за­робітної плати або без її збереження.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебу­вають у трудових відносинах з підприємствами, а також пра­цюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні гро­мадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.

Право на відпустку належить також особам, які працюють у платному апараті або на підприємствах чи в установах проф­спілкових або інших громадських організацій, організацій спо­живчої кооперації, житлово-будівельних кооперативів тощо.

Особи, які працюють за договорами підряду або іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторськими чи іншими договорами, не набувають статусу робітника і тому права на відпустку не мають. Право на відпустку надано також позаштатним працівникам.

Право на відпустку позаштатних працівників пов'язане з поширенням на них державного соціального страхування. Таке страхування охоплює робітників і службовців, а також деякі категорії трудящих, що прирівнюються до них, наприклад ад­вокатів. Державне соціальне страхування не поширюється на осіб, які працюють за авторськими чи видавничими договора­ми, за договорами підряду, доручення, комісії та ін.

Закон України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» передбачив також право на відпустку тимчасових і сезонних працівників, які до введення цього закону в дію правом на відпу­стку чи грошовою компенсацією за неї не користувалися.

Не надається щорічна чергова відпустка засудженим до вип­равних робіт без позбавлення волі за час відбування покарання.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки в натурі визначеної тривалості із збереженням на її протязі місця роботи (посади) і виплатою середньої заробітної плати. Забороняється звільнення працівників з ініціативи влас­ника або уповноваженого ним органу під час перебування їх у відпустці, за винятком випадків повної ліквідації підприємства. Відпустка повинна забезпечити працівникам необхідний відпо­чинок, тому забороняється заміна відпустки грошовою ком­пенсацією, за винятком окремих випадків.

Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творчі відпустки; соціальні відпустки; відпустки без мереження заробітної плати.

Законодавством, колективними договорами, угодами та трудовими договорами можуть встановлюватися інші види від­пусток.

Щорічну основну і щорічні додаткові відпустки ще називають трудовими відпустками. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверху шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажний роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збага­ченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, на­дається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудни­ках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні із збільшен­ням на чотири календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві два роки і більше.

Працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівель­них і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а та­кож лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, зат­верджених Кабінетом Міністрів України.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календар­них днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних ча­стин — 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпра­цьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 кален­дарних днів.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам освіти та науковим працівникам надається щорічна основ­на відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, за­твердженому Кабінетом Міністрів України постановою від 14 квітня 1997 р. № 346.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 ка­лендарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьова­но ними часу.

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалостю ЗО календарних днів, якщо законодавством не передбачено тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлен­ня v розмірі посадового окладу. Службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів.

Суддям надається щорічна відпустка тривалістю ЗО робочих днів з виплатою додаткового посадового окладу. Суддям, які мають тривалий стаж роботи на посаді судді, надається додат­кова оплачувана відпустка тривалістю при стажі роботи від 10 до 15 років — 5 календарних днів; при стажі від 15 до 20 років — 10 календарних днів; при стажі 20 років і більше — 15 кален­дарних днів.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важ­кими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів на­дається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з нега­тивним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим догово­ром залежно від атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер робо­ти надається окремим категоріям працівників, робота яких по­в'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних гео­графічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику Для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно 3 списком посад, робіт і професій, визначених колективним Договором.

Додаткова відпустка надається також особам, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції 19 грудня 1991 р.

Отже, тривалість додаткової відпустки особам, які постраж­дали від Чорнобильської катастрофи, становить 16 календар­них днів.
3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в се­редніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, гру­пах з очною, заочною формами навчання, при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання випускних екзаменів в основній школі — тривалі­стю 10 календарних днів; випускних екзаменів у старшій школі — тривалістю 25 календарних дні; перевідних екзаменів в основній та старших школах — від 4 до 6 календарних днів без урахуван­ня вихідних.

Працівникам, які складають екзамени екстерном за основ­ну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпуст­ка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділен­нях професійно-технічних закладів освіти, надається додатко­ва оплачувана відпустка для підготовки та складання екзаменів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від ви­робництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною фор­мами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період установчих занять, виконання лабораторних робіт, скла­дання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих закладах освіти першого та аруого рівня акредитації з вечірньою формою навчання, — 10 кален­дарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання, — 20 календарних днів щорічно, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання

— 30 календарних днів щорічно

На період установчих занять, виконання лабораторних робіт складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих закладах освіти пер­шого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою на­вчання, відпустки надаються тривалістю 20 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — тривалі­стю 40 днів щорічно.

На період складання державних екзаменів у вищих закла­дах освіти незалежно від рівня акредитації відпустки надають­ся тривалістю ЗО календарних днів.

Для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) сту­дентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівня акреди­тації, відпустка надається на два місяці, а у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації — на чотири місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання екзаменів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підго­товки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з опла­тою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати пра­цівника.

Для працівників, які навчаються без відриву від виробниц­тва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості: культура (народна художня творчість), музичне мистецтво і тд. — понад відпустки, що передбачені для осіб, що навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 10 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати.

Працівникам, які успішно навчаються за вечірньою та за очною формами навчання у вищих навчальних закладах театрального мистецтва (акторське мистецтво, режисура, хореогоафія, сценографія), кінотелемистецтва (кінорежисура, телережисура, кінотелеоператорство), понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження за­робітної плати.

Тим, хто навчається за вечірньою та заочною формами на­вчання філології (мова та література), щорічно додатково на­дається по 10 календарних днів відпустки без збереження заро­бітної плати.

Відпустки надаються відповідно на період установчих за­нять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та ек­заменів, державних екзаменів, підготовки та захисту диплом­ного проекту (роботи).

Творчі відпустки відповідно до Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених постано­вою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45, на­даються працівникам підприємств незалежно від форм влас­ності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.

Для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук творча відпустка надається тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук — до шести місяців. Ці відпустки надаються за умови, що працівник успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою.

Творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації вченої ради про доцільність надання такої відпу­стки. Для закінчення дисертації відпустка не надається особам, які закінчили відповідну аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.

Для написання підручника чи наукової праці творча відпу­стка тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно виконує основну роботу, поєднуючи її з творчою. Відпу­стка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписа­ною всіма членами авторського колективу.

Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками і оформляються наказом власника підприємства або уповноваженого ним органу. На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.
4. Соціальні відпустки

Соціальні норми права враховують анатомо-фізіологічні особливості організму жінок з метою його захисту і обумовлену цими особливостями соціальну роль жінки по народженню дітей та догляду за малодітними дітьми. До числа заходів, що забезпечують жінкам можливість по­єднувати материнство з виробничою працею, є надання опла­чуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям, які мають дітей.

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачу­вана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю до пологів — 70 календарних днів, після пологів — 56 календар­них днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше Дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосеред­ньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усинов­лення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей).

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати Жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою усиновила чи взяла дитину під опіку.

За бажанням жінки або осіб, які здійснюють догляд за дитиною, у період перебування у відпустці вони можуть працюй вати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 ро­ків або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається до­даткова оплачувана відпустка тривалістю п'ять календарних днів без урахування вихідних. Жінці, яка усиновила дитину, бать­кові, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на цих же умовах.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами об­числюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 ка­лендарних днів у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів).

До відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки при­єднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку надається за заявою жінки або осіб, які фактично здійснюватимуть догляд за дитиною, повністю або частково в межах встановленого періоду та оформляється наказом (розпо­рядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Особам, які фактично здійснюють догляд, відпустка для дог­ляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення тер­міну цієї відпустки, і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному" утриманні.

Додаткові відпустки жінкам, які мають дітей, надаються по­над щорічні відпустки.
5. Відпустки без збереження заробітної плати

Чинним законодавством передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати. Водних випадках ці відпустки повинні надаватись в обов'язковому порядку, в інших — за зго­дою сторін.

В обов'язковому порядку відпустки без збереження заробі­тної плати надаються матері або батьку, який виховує дитину без матери (в тому числі у випадку тривалого перебування матери у лікувальній установі), що мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, жінка якого перебуває у передпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам (батькові, бабі. діду чи іншим родичам) у випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, — трива­лістю, що визначається медичним висновком, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю 14 календарних днів; ветеранам праці та особам, які мають особ­ливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю 21 ка­лендарний день щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до ЗО календарних днів; працівникам у ви­падку смерті рідних по крові або по шлюбу: подружжя, батьків (відчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до семи календарних днів без урахування часу, не­обхідного для проїзду до місця події і назад; інших рідних — тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, не­обхідного для проїзду; працівникам по догляду за хворим рідним по крові, який за висновком медичної установи потребує по­стійного стороннього догляду, —- тривалістю, що визначається медичним висновком, але не більше ЗО календарних днів; пра­цівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, що визначається медичним висновком;

працівникам, які допущені до вступних екзаменів у вищих установах освіти, — тривалістю ЗО календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад; працівникам, допущеним до здачі вступних екза­менів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний підготовки, — тривалістю, що необхідна для проїзду до місця знаходження вищої установи освіти або установи науки і зад; сумісникам на строк до закінчення відпустки по основному місцю роботи; ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

Працівникам, які використали за попереднім місцем робо­ти щорічну основну і додаткову відпустки, тривалість яких ста­новила не менше 24 календарних днів, і одержали за них гро­шову компенсацію, відпустка без збереження заробітної плати надається тривалістю до 24 календарних днів у перший рік ро­боти на даному підприємстві до настання шестимісячного строку .безперервної роботи.

У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у випадку простою підприєм­ства з не залежних від працівників причин може надавати відпу­стки без збереження заробітної плати або з частковим її збере­женням.
6. Порядок надання відпусток

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам із збереженням місця роботи і посади та з виплатою середнього заробітку. Право працівників на відпустку не залежить від місця роботи, виконуваної трудової функції, форми власності, на базі яких ведеться господарська діяльність на підприємствах, стро­ку трудового договору. Від цих обставин залежить тривалість відпустки, яка надається працівникові.

До стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, зара­ховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах не­повного робочого дня) протягом робочого року, за який на­дається відпустка; коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (поса­да) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалась допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпу­стки догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року, навчання з відривом від виробництва тривалістю не менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; час навчання новим професіям (спеціально­стям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації вироб­ництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпу­стки, зараховуються: час фактичної роботи із шкідливими важ­кими умовами або з особливим характером праці, якщо праці­вник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробниц­тва, цеху, професії або посади; час щорічної основної та додат­кових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і особливий характер праці; час роботи вагітних жінок, переве­дених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприєм­ство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну ос­новну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпу­сток не може перевищувати 58 календарних днів, а для праців­ників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 68 кален­дарних днів.

Щорічні основна та додаткова відпустки надаються праців­никові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпуски повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підпри­ємстві.

У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шести­місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються: жін­кам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; інвалідам; особам віком до 18 ро­ків; чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами; особам, звільненим після проходжен­ня строкової військової або альтернативної (невійськової) служ­би, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на ро­боту протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання; сумісникам — одночасно з відпус­ткою за основним місцем роботи; працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання екзаменів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчаль­ною програмою; працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпус­тку і не одержали за неї грошової компенсації; працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування; батькам-вихователям дитячих бу­динків сімейного типу; в інших випадках, передбачених зако­нодавством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи мо­жуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається гра­фіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповнова­женим на представництво трудовим колективом органом і до­водиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси праців­ників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, погоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам. ° Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для цього час надаються: особам віком до 18 років; інвалідам; жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; одинокій матері (батькові), яка виховує дити­ну без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутністю батьків; дружинам (чоло­вікам) військовослужбовців; ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветера­нам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьків­щиною, а також особам, на яких поширюється чинність Зако­ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на ро­боту. Порядок надання щорічної основної відпустки тривалі­стю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам виз­начено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1897 р. № 346.

Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєдну­ються до часу проведення установчих занять, виконання ла­бораторних робіт, складання заліків та екзаменів, часу підго­товки та захисту дипломного проекту та інших робіт, передба­чених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною Формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпу­ски за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно в часу прийняття їх на роботу.

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути це перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки; несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший пе­ріод або подовжена в разі: тимчасової непрацездатності праці­вника, засвідченої в установленому порядку; виконання пра­цівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основ­ної роботи із збереженням заробітної плати; настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погоджен­ням з профспілковим або іншим уповноваженим на представ­ництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може неспри­ятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 кален­дарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її на­дання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумови­ли перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протя­гом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основи безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніщі 12 місяців після закінчення робочого року, за який на­дається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення не­щасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприє­мства та в інших випадках, передбачених законодавством.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Да­тою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням стро­ку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випад­ку чинність трудового договору подовжується до закінчення відпустки.

У випадку звільнення працівника йому виплачується гро­шова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпу­стки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При переведенні працівника на роботу на інше підприєм­ство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки за його бажанням повинна бути перерахована на ра­хунок підприємства, на яке перейшов працівник.

На бажання працівника частина щорічної відпустки замі­нюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість що­річної та додаткової відпусток, що надаються працівникові, не повинна бути меншою 24 календарних днів.

Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток гро­шовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за невико­ристані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпу­стки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Спори, що виникають при наданні відпусток, розглядаються У порядку, встановленому законодавством про працю.

Література

  1. Конституція України.

  2. Кодекс Законів про Працю України.

  3. ЗУ "Про колективні договори та угоди".

  4. ЗУ "Про підприємства".

  5. ЗУ "Про власність".

  6. ЗУ "Про охорону праці".

  7. ЗУ "Про оплату праці".

  8. ЗУ "Про державну службу".

  9. ЗУ "Про господарські товариства".

  10. ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність".

  11. ЗУ "Про зайнятість населення".

  12. ЗУ "Про порядок розгляду колективних трудових спорів".

  13. Постанова КМУ "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові і ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків".

  14. В.І. Прокопенко. Трудове право. Курс лекцій. Х.-1996.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас