Ім'я файлу: Реферат_Методи_розвитку_сили_Marchenko13_ФВ2.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 19.05.2022
скачати

Реферат «Методи розвитку сили»

Виконав студент: Марченко Олександр

Група:13-ФВ2

Зміст.

1.Режими роботи м`язів.

2.Чинники прояву сили.

3.Традиційні методи розвитку сили.

1.Режими роботи м`язів.

Під режимом роботи волокон м'язових розуміють характер зміни їх зовнішніх параметрів (довжини і товщини) під час виконання фізичних вправ. Зазначені зміни обумовлені типом зовнішнього навантаження. Виділяють наступні чотири режими роботи:

  1. Міометричний. Його також називають концентричним.

  2. Пліометричний або ексцентричний.

  3. Ізометричний.

  4. Аукстонічний або комбінований.

1.Міометричний режим

Цей режим роботи мускулатури характеризується скороченням довжини м'язових волокон. В результаті виконується так звана долаюча робота, тобто людина за допомогою власних зусиль долає зовнішні силові впливи.

Яскравими прикладами цього режиму є такі прості дії як ходьба, коли людина відштовхується від твердої поверхні і долає сили тертя, або стрибки, спрямовані на подолання сили тяжкості. Якщо говорити про спеціальні фізичні вправи з додатковою вагою, то в міометричному режимі працюють м'язи грудей, плечей і трицепси, коли атлет штангу штангу з положення лежачи або стоячи. Підтягування на поперечині здійснюються за рахунок скорочень біцепсів.

Описаний режим роботи є досить щадним, тому активне його використання під час тренувань з вагами для новачків сприятливо впливає на процес зростання мускулатури, знижуючи до мінімуму ризики отримання різних травм, наприклад, розтягнення м'язів або сухожиль.

2.Пліометричний режим

Він характеризується виконанням поступаючої роботи, в процесі якої відбувається збільшення довжини м'яза, тобто її розтягнення. Пліометричний режим відрізняється від міометричного тим, що під час розтягнення будь-який м'яз відчуває набагато більшу напругу. І отримує більше навантаження, ніж під час її стиснення. Це призводить до наступних двох висновків:

  • По-перше, пліометричний - це найбільш ефективний режим роботи м'язів для розвитку фізичної сили атлета. Справа в тому, що в процесі розтягнення під навантаженням відбуваються мікророзриви спеціальних ділянок м'язових волокон, які називаються саркомери. Подальше їх відновлення збільшує об'єм і фізичну силу м'язів.

  • По-друге. Пліометричний режим характеризується тим, що м'язи в його процесі здатні розвивати силу в 1,5-2 рази більшу, ніж під час міометричного, що більш повно тренує мускулатуру людини.

Прикладами вправ, які задіють роботу мускулатури в розглянутому режимі, є приземлення після стрибка, в результаті якого відбувається амортизація ударного навантаження, опускання штанги вниз або опускання тіла на поперечині. Для нарощування мускулатури ефективний режим роботи м'язів вимагає повільного виконання зазначених вправ. Чим повільніше вони будуть реалізовуватися атлетом, тим більшої напруги в них він доб'ється.

Зважаючи на зазначені особливості пліометричний режим є найбільш травмонебезпечним, тому його рекомендується практикувати тільки більш менш підготовленим спортсменам в середині своїх тренувальних програм. Також рекомендується при виконанні складних вправ з великими вагами вдаватися до допомоги партнера.

3. Ізометричний режим


У процесі його реалізації різними групами м'язів довжина останніх залишається постійною. Тобто мускулатура не скорочується і не розтягується, а зберігає постійну довжину своїх волокон.

Ізометричний режим характеризується дещо меншими навантаженнями на мускулатуру, ніж під час пліометричного, в той же час він є менш щадним, ніж режим міометричний.

Прикладом ізометричної роботи м'язів є утримання штанги у фіксованому положенні або утримання ваги по завершенню підйому тіла на поперечині.

4.Ауконтонічний режим


Оскільки він називається комбінованим, то нескладно здогадатися, що він поєднує кілька різних режимів. Зокрема - це чергування міометричного і пліометричного (іноді також вмикається ізометричний). Будь-які рухи в легкій і важкій атлетиці, які здійснюються при повному циклі вправ, передбачають роботу м'язів в комбінованому режимі. Завдяки ньому рівномірно і повноцінно тренується вся мускулатура людини.

2.Чинники прояву сили

До чинників, які визначають силу м’язів, відносять вік, стать, спосіб життя, спадковість тощо. Головним чинником у прояві сили є м’язове напруження, також важливим фактором є маса тіла людини. Найбільш ефективно сила піддається тренуванню коли застосовуються обтяження, причому такі, що враховують фізичні можливості того, хто займається. Будь-який рух людини неможливий без прояву фізичних якостей. Силові навантаження мають позитивний вплив на здоров’я людини, її працездатність, фізичні якості, такі як витривалість, спритність , швидкість. Отже, неможливо розвивати силу без одночасного розвитку інших фізичних якостей. Дослідження А.Н.Воробйова, Ю.В.Верхошанського, Ф.К.Хетфілда та інших показали, що вправи з обтяженням забезпечують можливість більш вираженого прояву швидкісної сили м’язів.

В процесі силової підготовки розвиваються різні види силових якостей: максимальна і вибухова сила, а також силова витривалість. Силова підготовка передбачає не тільки підвищення максимальних показників силових якостей, але і удосконалення здібностей діяльності при співвідношенні рівня розвитку силових якостей, спортивної техніки та роботи вегетативних систем. Коли всі сторони функціональних можливостей спортсмена зв'язуються в єдину злагоджену систему, силові можливості дають повноцінний вплив на рівень досягнень в різних видах спорту.

Засобами силової підготовки є різноманітні вправи, які впливають або на всю м’язову систему, або вибірково на окремі групи м’язів. Вправи для підвищення рівня загальної силової підготовленості можуть виконуватись як із використанням допоміжних пристроїв, так і без них. Найбільш ефективними вважаються вправи зі штангою, набивними м’ячами, гантелями, гумовими амортизаторами, еспандерами, блочними пристроями, ізокінетичними тренажерами. Вправи з різноманітним обтяжуванням, які вибірково впливають на окремі м’язи або окремі групи м’язів, що несуть основне або допоміжне навантаження в конкретному виді спорту, відносяться до засобів допоміжної силової підготовки. Більш широкі можливості у вправ з локальним або частковим впливом, які також виконуються із різноманітним навантаженням. Вправи, що дозволяють вибірково розвивати силові можливості м’язів, які несуть основне навантаження в змагальній діяльності, відносяться до засобів спеціальної силової підготовки. Сюди входять спеціально-підготовчі вправи, наближені за формою і структурою до основних компонентів змагальної діяльності.

Вправи, які виконуються в ізокінетичному режимі,  останнім часом стали ледь не найпопулярнішими в практиці силової підготовки. Мова йде про виконання вправ в динамічному режимі з використанням тренажерів, які дозволяють проявлятися максимальним або близьким до максимальних зусиллям практично в будь-якій фазі руху. М’язи під час таких вправ працюють з оптимальним навантаженням протягом всього діапазону руху. Цього ефекту не можна досягти, виконуючи будь-які інші із загально прийнятих обтяжувань.

До переваг ізокінетичного режиму роботи можна віднести значне скорочення часу при виконанні вправ, відсутність необхідності в інтенсивній розминці, зменшення вірогідності травм, швидке відновлення після виконання вправ та в процесі роботи. Основним недоліком ізокінетичних вправ є  долаючий режим роботи м’язів. Ефективність силової підготовки визначається, насамперед, раціональним підбором вправ. Не менш важливими є методичні умови виконання цих вправ. До них належать: режим роботи м’язів, темп роботи, величина опору, кількість повторень в одному підході, кількість підходів, тривалість та характер пауз, загальна кількість вправ у занятті. Залежно від цих умов визначається і напрямок силової підготовки, і величина тренувального навантаження

3.Традиційні методи розвитку сили.

1.Метод повторних зусиль. Динамічний метод - при його використаннi змiнюється довжина м'язів, відбувається переміщення в просторі або обтяження ланок тіла. Застосовуються вправи з неграничним опром, виконується з граничною або субграничною кількістю повторень у підході.

2.Метод максимальних зусиль. Динамічний метод - при його використанні змінюється довжина м'язів, відбувається переміщення в просторі або обтяження ланок тіла. Застосовуються вправи з граничним опором ( обтяженням ). Вплив тренуючого методу спрямовано переважно на удосконалювання можливостей центральної моторноï зони генерувати потужний потік збудливої імпульсації на мотонейрони, а також збільшення потужності механізмів енергозабезпечення м'язового скорочення. Метод характерний обмеженою кількістю підйомів в одному підході і числом підходів.

3.Метод ізометричних зусиль. При використанні методу напруга м'язів не супроводжується зміною їх довжини, переміщенням або оптяженням ланок тіла. Вправи виконуються з максимальною напругою 6 – 15 секунд у підході. Загальний час ізометричного тренування не більше 10 - 15 хв. у заняття. Метод забезпечує гарний приріст сили, але саме в тих положеннях у яких зусилля прикладаються.

4.Метод уступаючих зусиль. Динамічний метод з акцентом на фазі уступаючого руху. В основі методу лежить відомий феномен-опустити під вольовим контролем можна набагато більшу вагу, чим підняти за рахунок активноï роботи м'язів. У першому випадку одночасно включається в зусилля набагато більша кількість м'язових волокон, чим у другому. Позитивна, переборююча фаза виконується за допомогою партнерів, а негативна, уступаюча - самостійна. Метод дуже ефективний для розвитку сили, дані про вплив на м'язову гіпертрофію суперечливі, але багато провідних атлетів підкреслюють необхідність його застосування.

Література:

1. Алабін В.Г. Багаторічна підготовка легкоатлетів (на прикладі

швидкісно-силових видів). – Мінськ: Вища школа, 1981. – 207 с.
2. Вацула Й., Достав Е., Вомачка В. "Абетка тренування легкоатлета".

Мінськ, "Полам'я", 1986. - 136 с.
3. Валік Б. "Тренерам юних легкоатлетів". М., "ФіС", 1974. - 124 с.
4. Волков Л.В. Спортивна підготовка дітей та підлітків. - К.: Вежа, 1998. - 190 с.

5. Гогін О.В. "Легка атлетика". Курс лекцій для студентів факультетів фізичного виховання педагогічних навчальних закладів. Харків, „ОВС”, 2001. – 112 с.

6. Годік М.А., Янаніс С.В. Двигуні якості та методика їх

виховання. / У кн.: Теорія та методика физич. восп. - 2-ге вид.,

перероб. та дод. -Москва: Фізкультура та спорт. - 1974. - С. 102-108.

7. Дячков В.М. Фізична підготовка спортсмена. - Москва:

Фізкультура та спорт, 1971. – С. 26-93 с.
8. Заціорський В.М. Фізичні якості спортсмена: Основи теорії та

методики фізичного виховання - 2-ге вид. - Москва: Фізкультура та

спорт, 1970.-200 с.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас