Реферат
“Історія розвитку ядерних озброєнь США”
Підготувала :
студент Валерія Міхова
Розвиток ядерної програми США розпочався у жовтні 1940-го року , тоді Рузвельт звернувся до Вінстона Черчилля з пропозицією про спільне створення атомної бомби. Пізніше це призвело до скидання двох таких бомб ( малюк та товстун ) на два японських міста . Уже тоді було зрозуміло , що така зброя здатна знищити усе людство . Роки минули , міста відбудували , ядерна зброя стала потужнішою , сучаснішою та з’явилася можливість нанесення ядерного ураження не тільки за допомогою авіабомб , але і за допомоги різних типів ракет (від міжконтинентальних до невеличких з радіусом дії 100-1000 км ,що називається тактичною ядерною зброєю) .
Сполучені Штати були першою країною, що виготовила ядерну зброю, і є єдиною країною, яка використала її в ході війни, в результаті бомбардувань Хіросіми і Нагасакі за роки Другої світової війни. До і під час Холодної війни вона провела 1054 ядерних випробування та випробувала багато систем доставки ядерної зброї великої дальності. Ядерна стратегія США передбачає, що ядерна тріада, яка складається із сухопутного, морського та повітряного компонентів, забезпечує найкращий рівень стримування вірогідного противника від нападу. Стратегічна ядерна тріада є основою наступальних збройних сил і включає три компоненти: стратегічна авіація, міжконтинентальні балістичні ракети та атомні підводні ракетоносці.
У період з 1940 по 1996 рік федеральний уряд США витратив щонайменше 10,1 трильйонів доларів у сучасному обчисленні на ядерну зброю та засоби її доставки, включаючи розробку платформ (літаки, ракети та споруди), командування та управління, технічне обслуговування, управління відходами та адміністративні витрати. Підраховано, що з 1945 року США виготовили понад 70 000 ядерних боєголовок, що більше, ніж усі інші держави з ядерною зброєю разом узяті. До листопада 1962 року переважна більшість ядерних випробувань США проходила на суходолі. Після прийняття Договору про часткову заборону ядерних випробувань усі випробування здійснювалися тільки під землею, щоб запобігти радіоактивному забрудненню[4].
За станом на 2019 рік США та Російська Федерація мали порівнянну кількість ядерних боєголовок; разом ці дві країни володіли понад 90 % світових запасів ядерної зброї[5][6]. Станом на 2020 рік у Сполучених Штатах був запас із 3750 активних і неактивних ядерних боєголовок плюс приблизно 2000 боєголовок, які були виведені з експлуатації та очікували на демонтаж. У березні 2019 року США заявили у своїй декларації до «Договору про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь».
У жовтні 1939 року за наказом президента Франкліна Рузвельта Сполучені Штати вперше започаткували програму з розроблення ядерної зброї. Головним фактором, що мотивував розробку новітньої зброї, стало побоювання американського керівництва й науковців, що нацистська Німеччина вже веде роботи зі створення такої зброї. Після повільного початку під керівництвом Національного бюро стандартів, за наполяганням британських вчених та американських адміністраторів, програма була передана під керівництво Управління з наукових досліджень і розробок, а в 1942 році її офіційно передали під контроль армії США. Незабаром ця програма стала відомою як «Мангеттенський проєкт», в якому брали участь вчені зі США, Великої Британії, Німеччини та Канади. Під керівництвом генерал-лейтенанта Леслі Гровза було побудовано понад тридцять різних майданчиків для дослідження, виробництва та випробувань компонентів, пов'язаних із виготовленням бомб. Серед них: Лос-Аламоська національна лабораторія в Лос-Аламосі (штат Нью-Мексико), під керівництвом фізика Роберта Оппенгеймера, завод із виробництва плутонію[en] у Генфорді (штат Вашингтон) та комплекс національної безпеки Y-12[en] у Теннессі.
Випробовування «Триніті» поблизу Аламоґордо в рамках Мангеттенського проєкту — перше у світі випробування атомної зброї. 16 липня 1945
Вклавши значні кошти в розведення плутонію в ранніх ядерних реакторах і в процеси електромагнітного та газодифузійного збагачення для виробництва урану-235, до середини 1945 року колектив вчених зміг виготовити три екземпляри ядерної зброї. 16 липня 1945 року відбулося випробування плутонієвої бомби «Триніті» поблизу Аламоґордо потужністю близько 20 кілотон, перше у світі випробовування атомної зброї[8].
Готуючись до запланованого вторгнення на Японські острови, яке планувалося розпочати 1 листопада 1945 року, а Японія не демонструвала ознак готовності до капітуляції, президент Гаррі С. Трумен наказав провести атомні нальоти на Японію. 6 серпня 1945 року США підірвали уранову бомбу «Малюк» над японським містом Хіросіма, еквівалентом близько 15 кілотонн тротилу, вбивши приблизно 70 000 людей, серед них 20 000 японських комбатантів і 20 000 корейських рабів і знищивши майже 50 000 будівель (включаючи штаб 2-ї загальної армії та 5-ї дивізії). Через три дні, 9 серпня, США атакували Нагасакі з використанням плутонієвої бомби «Товстун» із вибухом, еквівалентним приблизно 20 кілотон тротилу, знищивши 60 % міста та вбивши приблизно 35 000 людей, з них 23 200–28 200 японських працівників на виробництві боєприпасів, 2 000 корейських рабів і 150 японських комбатантів[9].
США є однією з п'яти визнаних ядерних держав, які підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Станом на 2017 рік США мають приблизно 4018 одиниць ядерної зброї в боєготовності або на зберіганні. Для порівняння, пік володіння ядерними боєголовками на 1967 рік становив 31 225 боєголовок та 22 217 у 1989 році, і не включає «кілька тисяч» боєголовок, які були зняті з озброєння та заплановані на демонтаж. Завод Pantex поблизу Амарилло, штат Техас, є єдиним місцем у США, де проводиться ремонт або демонтаж ядерного арсеналу.
У 2009 та 2010 роках адміністрація президента Барака Обами оголосила про політику, яка скасовує політику епохи Буша щодо використання ядерної зброї та її ініціативи щодо розробки нової. По-перше, у відомій промові 2009 року президент США Барак Обама окреслив мету своєї стратегії «світу без ядерної зброї». З цією метою він та президент Росії Дмитро Медведєв 8 квітня 2010 року підписали новий «Договір про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь» (СНВ-III[en]), за яким кількість активної ядерної зброї скорочувалася з 2200 до 1550 боєголовок. Того ж тижня Обама також переглянув політику США щодо принципів застосування ядерної зброї, вперше заявивши, що США не використовуватимуть ядерну зброю проти неядерних держав, які не відповідають ДНЯО. Також оголошувалося про відмову від розробки будь-якої нової ядерної зброї.
У 2019 році адміністрація Трампа окреслила плани модернізації всіх ланок ядерної тріади.
Станом на 2021 рік американські ядерні сили на суші складаються з 400 МБР «Мінітмен» III, розташованих на 450 оперативних пускових установках. Морська компонента включає підводні сили, які цілодобово чергують в океані, та нараховують 14 атомних підводних човнів класу «Огайо» з БРПЧ «Трайдент»: дев'яти в Тихому океані і п'яти в Атлантиці. Повітряна ядерна складова забезпечується 60 стратегічними бомбардувальниками, 20 B-2 і 40 B-52, носіями ядерної зброї.
Повітряні сили перебувають у процес модернізації своїх ракет «Мінітмен» III до 2030 року, а з 2029 року має почати замінювати їх на МБР LGM-35 Sentinel за програмою «Наземне стратегічне стримування» (GBSD). Військово-морські сили вживають зусиль для продовження терміну експлуатації своїх ракет після 2020 року; на стадії виробництва перебувають новітні атомні підводні човни класу «Коламбія», які мають замінити флот ПЧ «Огайо», починаючи з 2031 року. Повітряні сили також вилучають із експлуатації ядерні крилаті ракети AGM-86 ALCM з B-52, залишаючи лише половину з них. У 2020-х роках військова авіація має поповнитися новим стратегічним бомбардувальником B-21 і новою крилатою ракетою далекої дії (AGM-181 LRSO).
Сполучені Штати нині мають 12 різних за потужністю та системам доставки ядерними боєприпасами у складі стратегічних і тактичних сил, випливає з останніх даних Національного управління з ядерної безпеки США . Середній вік боєголовок становить 27,4 роки, зазначає управління, яке відповідає за ядерний арсенал США.
Зокрема, міжконтинентальні балістичні ракети Minuteman III шахтного базування оснащені боєголовками W78 (потужністю 335 кілотонн) та W87 (потужністю до 475 кілотонн). На балістичних ракетах Trident II D5, що стоять на озброєнні 14-ти стратегічних атомних підводних човнах класу Ohio, встановлені блоки W76-1 (потужністю 100 кілотонн), W76-2 (потужністю від 5 до 8 кілотонн) та W88 (потужністю 475).
Стратегічні бомбардувальники B-52H і B-2 мають у своєму арсеналі авіабомби та крилаті ракети з ядерними боєголовками B61-7, B61-11 та W80-1, потужність яких становить від 0,3 до 400 кілотонн, а також авіабомбу B83-1 - найпотужнішу у США в 1,2 мегатонни.
На складах ВПС США в Європі – Німеччині, Італії, Бельгії, Нідерландах та Туреччині – також розміщено не менше 100 тактичних ядерних авіабомб B61-3 та B61-4 з потужністю від 0,3 до 340 кілотонн, призначених для застосування американськими винищувачами F-15, F-16, а також авіацією союзників США в НАТО на європейському театрі бойових дій.
Як повідомляв на початку жовтня державний департамент США, станом на вересень 2020 року американські збройні сили мали 3750 ядерних боєголовок.
Запаси ядерної зброї США з 1967 року скоротилися приблизно на 88% з максимуму 31255 боєголовок і приблизно на 83% (з рівня 22217 боєголовок) у 1989 році, коли впала Берлінська стіна, зазначає держдеп.
З 1994 до 2020 року США ліквідували 11683 ядерних боєголовок, зокрема, з 2017 року було знищено 711 боєголовок. Також ще близько 2 тис. боєголовок списані та очікують на ліквідацію.
Кількість нестратегічних (тактичних) ядерних боєголовок з 30 вересня 1991 скоротилася більш ніж на 90%
У часи "холодної війни" США мали в своєму розпорядженні велику кількість і різноманітність тактичної ядерної зброї. З 1991 року США зняли з озброєння та ліквідували практично всю цю зброю, стверджує держдеп. При цьому наголошується, що нестратегічна ядерна зброя не підпадає під Договір між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь.