Р. Теоретичні засади соціальної роботи соціальна робота як вид суспільної

• як практична професійна діяльність із подання допомоги та підтримки
людям, що опинилися у скрутній ситуації;
• як навчальна дисципліна з професійної підготовки фахівців із
соціальної допомоги та підтримки населення;
• як галузь наукових знань, що ґрунтується на сукупності концепцій і
теорій, має свій категоріальний апарат, досліджує принципи і
закономірності, моделі та методи соціальної роботи
Соціальна робота як різновид професійної діяльності утвердилася близько
ста років тому в країнах Західної Європи. За цей час у практиці соціальної
роботи за кордоном сформувалася достатня кількість теорій, моделей,
технологій цієї діяльності. В нашій країні соціальну роботу визнано як
професію на початку 90-х років XX ст. Очевидно, що зараз теорія і практика
соціальної роботи як професійної діяльності в Україні знаходиться на етапі
становлення. Тому в спеціальній літературі не існує однозначного
тлумачення терміна «соціальна робота». У більшості наукових праць
вітчизняних і зарубіжних учених це поняття розглядається у трьох аспектах:

Суб'єкти соціальної роботи - це державні, громадські організації,
фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають
соціальну допомогу різним категоріям населення.
- Благодійні фонди, товариства
- Громадські об'єднання
- Приватні соціальні служби
- Відділення міжнародних
організацій (ПРООН, ЮНІСЕФ,
Товариство Червоного Хреста,
Християнський Дитячий фонд
тощо)
Недержавні організації
Фізичні особи
- Соціальні працівники
- Соціальні педагоги
- Психологи
- Реабілітологи
- Медичні працівники
- Волонтери

Розвиток теорії соціальної роботи було започатковано в 90-х роках 20 ст. у
Великій Британії: тут почали читати лекційні курси щодо організації
благодійної діяльності. А в 1899 році було відкрито перший у світі інститут
соціальних працівників в Амстердамі. Важливим внеском у розвиток
соціальної роботи як науки стали роботи М. Річмонд «Дружній візит до
бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях»
(1899) та «Соціальні діагнози» (1917), в яких вперше було науково
обґрунтовано методи й категорії соціальної роботи.

Найважливішим компонентом системи логічно впорядкованого знання є
понятійний апарат науки - сукупність понять, категорій і термінів, які
дозволяють в узагальненій формі відобразити явища, що вивчаються
певною наукою, а також зв'язки між ними шляхом фіксації їх істотних ознак
та закономірностей. Понятійний апарат формується в процесі узагальнення
результатів емпіричного спостереження та експерименту, шляхом
застосування у пізнавальній діяльності дослідницьких процедур
абстрагування, ідеалізації, узагальнення, порівняння, аналізу, синтезу та
умовиводів. Понятійний апарат утворює структуру науки.
Отже, поняття - це відображення в узагальненій формі явищ і
подій дійсності, зв'язків між ними шляхом фіксації їх загальних і
специфічних ознак та якостей. У соціальній роботі розрізняють
два рівні понять: первинні і теоретичні.
Для соціальної роботи важливим є поділ процесу соціалізації на три основні
етапи: 1) дотрудовий - період життя людини до початку трудової діяльності,
здобуття освіти і професії; 2) трудовий - зріла, свідома діяльність людини на
благо своє та суспільства; 3) післятрудовий - переважно, пасивний спосіб
життєдіяльності (пенсіонери тощо.).

Для соціальних процесів характерна взаємодія великих мас людей, що мають
різноманітні інтереси, прагнення, зв'язки, розмаїття яких неможливо детально
з'ясувати і врахувати. Тому визначають загальний, осьовий (серединний) напрям
розвитку соціального процесу, що виявляється як закономірна тенденція. Одним
із найважливіших структурних елементів соціальної роботи, як і будь-якої іншої
галузі соціального знання, є її закономірності.

Нормативно-правові джерела соціальної роботи. Людина як суспільна
істота, будь-яка соціальна група, суспільство в цілому керуються певними
ціннісними орієнтаціями та відповідними нормами діяльності. Вважається,
що людина є свідомою, якщо вона усвідомлює умови власного існування,
поставлену мету і засоби її здійснення, регулятивні соціальні норми
поведінки, форми соціального контролю, наявний статус і виконання певної
ролі.
За свою багатовікову історію людство зуміло:
- визначити певні суспільні цінності- властивість суспільного
предмета задовольняти різноманітні потреби соціального суб'єкта
(людини, групи людей, суспільства);
- виробити особливі суспільні відносини, завдяки яким потреби та
інтереси індивіда або соціальної групи переносяться на світ речей,
предметів, духовних явищ, надаючи їм певних соціальних ознак, не
пов'язаних з утилітарним призначенням цих речей, предметів,
духовних явищ.

Тому соціальна цінність - це сутність явищ і предметів реальної дійсності з точки зору
їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальної групи,
особистості; моральні та естетичні вимоги, вироблені людською культурою, що є
продуктами суспільної свідомості. 4к
Загальнолюдські, загальноприйняті за результатами угоди, цінності та норми служать
посередниками в соціальному житті, ланками, що інтегрують соціальну взаємодію
різних суб'єктів.
Соціологи розрізняють цінності:
1) існуючі, наявні, наприклад, робота, сім'я, добробут тощо;
2) цільові, наприклад, ідеали, цілі, бажання;
3) обов'язкові, наприклад, норми, ролі, настанови. Необхідною умовою життя людини
в суспільстві, функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей,
прав людини і громадянина є додержання певних норм поведінки, які панують у
соціумі.

У кожному суспільстві до категорії вразливих можуть бути віднесені різні групи громадян. Особи, з
якими стикаються соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до людей похилого віку), що
належать до різних рас, релігій, етнічних, соціоекономічних груп. Клієнтами чи потенційними
клієнтами соціальної роботи в західних країнах є:
●
бездомні люди;
●
родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, фізичних зловживань щодо дитини або одного з партнерів, подружні пари, що мають серйозні подружні конфлікти;
●
родини, в яких дитина виховується лише одним з батьків або в яких проявляються насильство з боку батьків чи делінквентна поведінка, труднощі у навчанні дитини;
●
особи із затримками розвитку (інваліди) та їхні родини;

Психодрама - це метод групової психотерапії., де використовується рольова гра,
під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом
почуттів, що пов'язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами
створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем і
конфліктів, подолання неконструктивних поведінкових стереотипів і способів
емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.
Соціодрама - спеціальний вид психодрами, спрямований на аналіз відносин
між різними групами людей. Соціодрама не обмежується проблемами однієї
людини чи конкретної труни. Вона спрямована на проблеми, які виникають у
певному соціумі чи культурі, й притаманні значній кількості людей. Під час
соціодрами аналізуються певні колективні уявлення та досвід, що зумовлені
різними соціокультурними особливостями (соціальними, етнічними,
професійними тощо)
Ігрова терапія - метод корекції емоційних і поведінкових розладів у дітей
шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри
спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний
діагностичний матеріал для того, аби запропонувати дитині таку гру та роль у
ній, яка допоможе усвідомити негативні аспекти своєї поведінки чи
сформувати ті навички соціальної взаємодії, які в неї є відсутніми або
малорозвинутими.

Менеджмент соціальної роботи є одним із видів соціального управління, тобто такої
управлінської праці, де головним суб'єктом та об'єктом діяльності на рівні
відповідної організації соціальної сфери (далі
- соціальна служба) виступає людина. Предмет і продукт менеджменту соціальної
роботи характеризуються рядом особливостей:
- ідеологія, філософія соціальної роботи або їх невизначеність;
- цілі соціальної політики та завдання, що ставляться залежно від нормативних
документів, виданих органами виконавчої влади, місцевого самоврядування;
- особливості статусу, форм власності соціальної служби й типів завдань соціальної
роботи;
- види діяльності, професійні ролі соціальних працівників і спеціалізації соціальних
служб;
- адресати впливу, взаємодії (клієнт соціальної роботи).

Головна мета менеджменту соціальної роботи - забезпечення реалізації основних
принципів державного підходу до організації соціальної роботи в умовах конкретної
соціальної служби (орієнтація на практичний результат, прогнозування перспектив
щодо здатності соціального працівника вирішувати актуальні завдання громади, з
урахуванням інтересів групи, запитів особистості; комплексність запобігання проявам
галузевої завуальованості, низькій якості і недоступності соціальних послуг,
безвідповідальності та некомпетентності спеціалістів із соціальної роботи, недооцінці
ними етичних стандартів, тобто всьому тому, що завдає шкоди особистості, сім'ї,
громаді).