Міністерство освіти України
Київський Національний Університет Будівництва та Архітектури
Кафедра українознавства
Реферат
з дисципліни: «Основи академічного письма»
на тему: «Публіцистичний стиль мовлення»
Виконав:
Студент групи БЦІ-13
Ільїн Д.С.
Київ 2020
Зміст
Вступ 3
Використання 3
Особливості публіцистичного стилю 4
Висновок 11
Список використаної літератури 11
Вступ
Публіцистичний стиль мовлення – це стиль, який зазвичай використовують у газетах, журналах, на телебаченні, радіо тощо. Всі ці поняття можна охарактеризувати як засоби масової інформації. Публіцистичний стиль використовують для формування громадської думки, на дебатах або політичній пропаганді. Можна зробити висновок, що публіцистичний стиль мовлення спрямований на великі маси.
Публіцистичний стиль української мови започаткувався одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте тривалий час він не мав повноцінного розвитку через втрату українським народом державності, через постійні заборони української мови.
Публіцистичний стиль мови являє собою функціональний різновид літературної мови і широко застосовується в різних сферах суспільного життя: в газетах і журналах, на телебаченні і радіо, у публічних політичних виступах, в діяльності партій та громадських об'єднань. Сюди ж слід додати політичну літературу для масового читача і документальне кіно. Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього, ділового і наукового спілкування, вона синтезує в собі частину функцій, мовних ознак та засобів цих стилів.
Публіцистичний стиль розвивався разом із художнім, його історія та основні джерела пов'язані з історією художньої літератури, науки, української преси. Його корені сягають давньої полемічної української літератури.
Публіцистичний стиль має багато спільного і з художнім стилем мовлення, оскільки для ефективного впливу на читача (слухача), його чуттєву сферу, уяву, той, хто пише чи виступає, використовує епітети, метафори, порівняння та інші образні художні засоби, вдається до фразеологічних висловів, навіть просторічних слів, що посилюють емоційний вплив мовлення.
Використання
Існує декілька сфер використання публіцистичного стилю, а саме:
Громадсько-політична;
Суспільно-виробнича;
Культурно-освітня діяльність;
Навчання (книги, енциклопедії, наукові статті, тощо).
Основне призначення:
Методами пропаганди розв'язувати важливі, актуальні, суспільно-політичні проблеми
Активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові
Пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.
Особливості публіцистичного стилю
Художній стиль використовує ряд мовних засобів:
Різноманітність використаної лексики;
Уживання емоційно-експресивної лексики, синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів;
Використання слів, вигаданих автором, нових значень, знайдених автором, формування індивідуального стилю митця;
Уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних слів та жаргонізмів;
Особливості інтонування та ритмомелодики.
Основні ознаки:
Доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);
Поєднання логічності доводів і полемічності викладу;
Поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;
Виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;
Наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку;
Наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол).
Публіцистичному стилю властиві короткі прості речення, часто питальні або окличні, звертання, вигуки. Лексика його носить переважно суспільно-політичний характер. Часто публіцистичні тексти мають форму діалогу.
«Проблеми із самоврядуванням часто криються на рівнях, про які й не підозрюємо. Чи ними нехтуємо, намагаючись розв’язати проблему одномоментно. Новітні традиції, закладені в суспільну свідомість впродовж сімдесяти років історії, яка передувала нинішнім часам нашої незалежності, не минули безслідно. Нас привчили до словесної еквілібристики настільки, що… Хіба не тавтологія — «самоврядування» і «врядування», якщо обидва означають уміння давати собі лад? Було тільки бажання, аби в житті окремої людини виникло розуміння, що не треба все перекладати на плечі держави…»
Основні мовні засоби:
Синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
Насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;
Використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз;
Уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів;
Використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо;
Різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше;
Влучні афористичні, інтригуючи заголовки.
Публіцистичний стиль щодо жанрів поділяють на такі підстилі:
Стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо), наприклад:
Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й розстріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком однозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених українцями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації;
Художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо), наприклад:
…Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені;
Есе (короткий нарис вишуканої форми), наприклад:
Натхнення... Саме слово надихає на щось грандіозне... Муза, яка вона? Яке натхнення? Ніхто, мабуть, про це не задумувався...
Всюди ми шукаємо натхнення... А особливо творчі люди. Їм без музи важко обійтися, як думають вони самі. Ні, мова йде не про всіх, а про більшу частину. Стоп... Муза, натхнення - це синоніми? Чи абсолютно різні за значенням слова?...;
Науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).
Також до жанрів публіцистичного стилю мовлення можна віднести:
Лист у газету;
Фейлетон – сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури, що висміює негативні явища в суспільному житті;
Інтерв’ю – жанр у розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на суспільно важливу тему. Інтерв'ю бувають протокольні, офіційні, інформаційні, проблемні, аналітичні;
Репортаж – розповідь з місця подій, оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з документальною точністю показується дійсність через сприйняття її автором. Є репортажі неподієві, проблемні, сюжетні, репортажі-роздуми тощо;
Нарис – невеликий твір, художньо-публіцистичного жанру, у якому зображено дійсні факти, події в житті конкретних людей. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, яких особисто знав письменник;
Передова (передовиця) – перша стаття (колонка), в якій викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання;
Нарис – жанр, у якому на документальній основі, але з використанням художньо-публіцистичних прийомів зображується об'єктивна картина дійсності або порушується важлива суспільна чи виробнича тема.
Памфлет – жанр, де гостро викривають політичне, суспільне явище чи особу. Памфлет узагальнює численні негативні вияви і дає їм нищівну сатиричну характеристику. Основна ознака памфлету - типізація індивідуального, яке набуває поширення і стає фактором регресу. Типізація негативного індивідуального дає сатиричний образ, в основі якого завжди гіпербола або гротеск, асоціативність, паралелізм різноманітних логічних ходів. У памфлеті на завжди на першому плані навіть не самі особи, явища чи факти, а їх моральні, соціальні, індивідуально-авторські оцінки. Тому в мовні тканині тексту памфлетів помітне чітке розмежування стилістичних засобів з позитивними і негативними оцінками, наявність символів і символічних словосполучень, які формують цілі парадигми символів. Наприклад, у памфлетах Хвильового "Камо грядеш", "Апологети писатиму", "Думки проти течії", "Україна чи Малоросія" стрижнем полемічних конфліктів є біном "старе - нове", "європейськість - хуторянство", "прогресивність - відсталість".
Дослідники також виділяють підстилі публіцистичного стилю: газетно-публіцистичний (мова газети), агітаційний (заклики, листівки, прокламації), офіційний політико-ідеологічний (постанови), масово-політичний (виступи на зборах політичного характеру). Однак чіткої межі між цими підстилями в науці не існує. Особливе місце серед них посідає газетно-публіцистичний підстиль. Окремо виділяють стиль засобів масової інформації (мова газет, журналів, радіо, телебачення).З здобуттям незалежності України в публіцистичному стилі відбуваються великі зміни. З одного боку, починається пасивізація радянських ідеологем, тобто вони виходять з активного вжитку в пасивний словник; з другого боку, повертаються до життя й активізуються українські слова і вирази - носії української національної ідеї, фактів і явищ, лексеми, що були заборонені, несправедливо вилучені і забуті: соборність, державність, державний, суверенітет, суверенність, незалежна, самостійна Україна, Українська Народна Республіка; назви української національної символіки: тризуб, жовто-блакитний прапор, синьо-жовтий прапор, гривня; назви козацьких військових атрибутів: гетьман, булава, сотник, отаман, козак, козацтво.
У власне публіцистичному стилі постійно оновлюється нова суспільно-політична лексика і фразеологія: президентське вето, народ, демократія, суспільство, Українська держава, конституція, парламент, парламентаризм, депутат, права людини, правозахисник, консолідація національно-демократичних сил, можновладці, конгрес української інтелігенції.
Більшість текстів публіцистичних жанрів розрахована на сьогодення, скороминуще життя (замітки, репортажі, інтерв'ю, заяви, послання) в періодиці та ефірі. Проте в українській публіцистиці є тексти, зокрема публіцистично-художні твори, на такі широкі суспільно важливі, національні державотворчі теми, що досі не втратили своєї актуальності і ще довго служитимуть українській духовній культурі. Це значна частина публіцистичної спадщини П. Куліша, І. Франка, Лесі Українки, Грушевського, Винниченка, Донцова, Петлюри, Липинського, Бандери, Огієнка та ін.
Стиль масової інформації не можна ототожнюванні з публіцистичним стилем із його основною агітаційно-пропагандистською функцією. Завдання й функції стилю масової інформації - це й популярний виклад наукових досягнень, і поширення художньо-естетичних знань, і матеріали навчально-освітнього плану (5, 27]. Стиль масової інформації поділяється на власне. інформаційний, газетним різновид, споріднений із офіційно-діловим стилем, і на різновид публіцистичний, що ґрунтується на мовних засобах значно ширшого діапазону, ніж різновид інформаційний. Саме тут використовуються всі три емотивні мовні шари, тоді як специфіка інформативних жанрів змушує їх користуватися тільки нейтральними мовними засобами. Сформувавшись на грунті нейтральної лексики народно-розмовної мови, стиль масової інформації використовує в публіцистичному різновиді мовні засоби художнього, наукового й офіційно-ділового стилів, а в інформаційному - переважно наукового й офіційно-ділового. Саме тому інформаційний різновид в українській літературній мові формувався значно довше, ніж власне публіцистичний.
Публіцистичний різновид стилю масової інформації нерідко визначають як «впливовий», оскільки він призначений насамперед переконувати читача, формувати його ставлення до певних подій і явищ суспільного життя. У зв’язку з цим утворилися й певні публіцистичні кліше, у яких втілюється заклик й оцінка подій і які сприяють швидкому взаєморозумінню автора й читача. Такі кліше становлять основу публіцистичного різновиду стилю масової інформації, бо особливості індивідуального вияву тісно пов'язані з виявом часових і національних ознак у стилі.
Публіцистичний функціональний стиль, на відміну від наукового, гостріший, більш уніфікований, відзначається виразнішою індивідуальною, часовою й національною диференційованістю. Як мова засобів масової інформації цей стиль характеризується популярним, чітким викладом, орієнтованим на сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, що важливо для емоційного впливу на читача, слухача.
Об’єднуючи писемну й усну форми літературної мови, публіцистичний стиль виробляє свої засоби стилістичного увиразнення мови, актуалізує певні стилістичні прийоми (використання заперечних конструкцій у функції ствердження, варіювання часовими формами дієслова для підкреслення образності опису, розповіді, використання повторів, інверсія та фігури мови, які виконують афективну функцію, тобто спричиняють емоційний вплив). Оцінність міститься в риторичних запитаннях, закликах-звертаннях до читачів, слухачів, у виборі тих лексичних, фразеологічних одиниць, з якими нерідко асоціюється пишномовність, патетичність, спонукальна експресія.
Публіцистичність як властивість суб’єктивно-вольового оцінного висловлювання співвідноситься з полемічною мовою і досягається завдяки влучним характеристикам, епітетам, нагнітанням оцінок, лексично-семантичними повторами. Таким чином, публіцистам - цс структурно-семантична та емоційно-оцінна експресивна одиниця мови (зокрема текстів публіцистичного стилю).
Лексика на позначення суспільних ідейно-моральних понять: патріотизм, свобода, незалежність тощо.
Такі ознаки публіцистичного стилю, як сьогочасність і орієнтація на новизну, зумовлюють швидкі і рішучі зміни у змісті і вираженні публіцистичних текстів. Жодний стиль не здатний на такі швидкі зміни, як публіцистичний стиль. До таких змін слід віднести пасивізацію "вчорашніх" ідеологем й активізацію та актуалізацію сучасних, семантичні видозміни і перетворення лексем, неологізацію і термінотворення і синонімії.
Потреби соціуму в нових засобах публіцистичної номінації приводять до утворення нових назв і виразів та до розвитку нових значень у загальновідомих словах: ланцюг єднання, державотворення, національна самосвідомість, шокова терапія.
Збурення політичного життя, яке настає в передвиборний період, позначається на мові засобів масової інформації. З одного боку, творяться ситуативні лексеми-оказіоналізми на зразок: кравчукізм, кучмізм, пофігізм, костенківці.
Серед лексичних новацій значна частина - це назви фірм, підприємств, установ і організацій, що виникли недавно в результаті співробітництва українських виробників і підприємців із зарубіжними. Як правило, це утворення абревіатурного характеру: СП "Авто ЗАЗ ДЕУ" святкує свою річницю.
На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних зв'язків України із західним світом українські засоби інформації відреагували масовим запозиченням чужих слів: арт салон, байкери, брифінг, ваучер, креативний, іміджмейкер, хет-трик, хіт тощо.
Важливою лексикологічною проблемою є поповнення термінології сучасної української літературної мови, зокрема профільних терміносистем, тому що при цьому треба розумно поєднувати національні та інтернаціональні елементи.
Завдяки засобам масової інформації частина запозиченої лексики швидко засвоюється, збагачується похідними утвореннями, граматикалізується: національний хіт-парад, хітова пісня, хітова програма, плейофна гра.
Поповнення української мови реабілітованими лексемами, новотворами, запозиченнями, елементами розмовного, професійного, діалектного мовлення певною мірою порушує вже усталену кодифікацію української літературної мови, актуалізує питання про функціонування літературної норми та її варіантів. Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової норми або семантико-конотативної синонімії: баскетбол - кошиківка, бачення - візія, винятковий - ексклюзивний, гімнастика - рухавка, журнал - часопис, сучасний - модерний, фотографія - знімок - світлина тощо.
Усталилися специфічні для власне публіцистичного стилю синтаксичні структури, що характеризуються повторюваністю окремих частин чи нанизуванням компонентів. Ця ознака особливо характерна для газетно-публіцистичного стилю.
Ще однією особливістю публіцистичного стилю є експресивний синтаксис з риторично-питальними реченнями, вставними конструкціями, звертаннями, модифікованими фразеологізмами, багатозначною й експресивно-емоційною та імперативною лексикою, неологізмами та алюзіями.
Отже, публіцистичний стиль - один із найбільш дійових і широковживаних. Основна його функція - активний вплив на читача або слухача, переконання у правильності висловлених думок, агітація. Публіцистичний стиль передає інформацію з метою пропаганди певних ідей серед широких верств населення.
Публіцистика - такий вид суспільно-політичної літератури, у якому поєднуються логічний та емоційно-образний способи дослідження й відображення дійсності. Таким чином, публіцистичний стиль відзначається не тільки чіткістю, докладністю й логічністю викладу, а й емоційністю. Звідси тяжіння публіцистичного стилю до наукового й художнього. Для нього характерні, по-перше, метафоричне застосування наукової термінології, по-друге, образність та експресивність. Публіцистичний стиль розрахований на максимально активне сприймання, розуміння й реакцію, а мова публіцистики передбачає залучення до обговорення другої особи, передбачає реакцію на повідомлення.
Висновок
Проаналізувавши все викладене вище, можна зробити висновок, що загалом публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо.
Публіцистичний стиль характеризується використанням суспільно-політичної лексики і фразеології, різних термінів (наукових, політичних, спортивних тощо). Рисою цього стилю є вживання виражально-зображальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор тощо). Синтаксис публіцистичного стилю вирізняється використанням спонукальних і окличних речень, риторичних запитань, звертань, зворотного порядку слів і т.д.
Список використаної літератури
1. Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2004
2. Гладкий М. Мова нашої преси // Проблема культури українського слова. - 1926 - № 6.
3. Коваль А.Н. Практична стилістика сучасної української мови. - К.: 1970.
4. Мацько Л.І. Стиль як основне поняття стилістики // Українське мовознавство. - К.: 1990.
5. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М.. Стилістика української мови. - К.: Вища школа., 2005.