Ім'я файлу: ПСИХОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОГО ДІЯННЯ_1586004508.doc
Розширення: doc
Розмір: 103кб.
Дата: 04.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Юр психологія. Психологічні причини злочинної поведінки.docx
Розширення: doc
Розмір: 103кб.
Дата: 04.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Юр психологія. Психологічні причини злочинної поведінки.docx
ПСИХОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОГО ДІЯННЯ
1. Психологічні причини злочинної поведінки
2. Психологічна структура злочинного діяння
3. Психологічні наслідки здійсненого злочину
Найбільш небезпечна частина правопорушень, що мають явну антисоціальну направленість, — це злочинність. Будь-який злочин (державна зрада чи терористичний акт, зловживання владою чи службовим становищем, службовий підлог чи отримання хабара, контрабанда і бандитизм, посягання на особу та Ті політичні, майнові та ін. права і т.п.) являється суспільно небезпечним діянням, яке карається законом. Ефективна боротьба зі злочинністю з психологічної точки зору вимагає глибокого аналізу протиправної дії осіб, які здійснили злочини, вивчення психологічної структури злочину, а також: причин, що спонукають людину до злочинної поведінки.
1. Психологічні причини злочинної поведінки
Кримінологічну суть злочинів складає їх мотивація, яка в суб'єктивній формі відображає всю сукупність об'єктивних причин і умов. Причинність злочинної поведінки - складний об'єкт для вивчення. Вона може бути всебічно досліджена тільки в рамках комплексу наук про людину і суспільство: соціології, соціальної психології, загальної психології, психофізіології і біології. На соціально-психологічному рівні досліджуються криміногенні властивості таких явищ, як соціальні традиції, настрої, правосвідомість, ціннісні орієнтації, а також механізмів - громадської думки, моди, міжособистісного спілкування, психологічного впливу, конформізму та ін. Психологічний аспект розкриває зв'язки психічних станів і процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), психічних властивостей (направленості, здібностей, характеру) зі злочинною поведінкою. На психофізіологічному і біологічному рівнях ставиться завдання виявити вплив властивостей нервової системи, темпераменту і процесів фізіологічного характеру на злочинну поведінку.
Аналіз формування злочинної поведінки з позицій психології передбачає пошук відповідей на такі питання, як: чому здійснено злочин? Що привело чи заставило цю людину вибрати злочинний варіант поведінки в конкретній ситуації? Який психічний стан індивіда, його психічні властивості, що проявились в злочинній дії?
Відповіді на ці питання не можуть бути однозначними, бо злочин, як свідома дія людини, завжди є результатом складної взаємодії найрізноманітніших причин. Поведінка людини спонукується і регулюється його індивідуальним, суб'єктивним сприйняттям і відображенням реальних життєвих обставин і відношенням індивіда до цих обставин.
♦ Об 'єктивними причинами правопорушень є протиріччя в соціальних і економічних відносинах - низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін.
♦ Суб'єктивними причинами злочину виступають соціальні позиції особистості, система цінностей і інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, а також психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани.
Оскільки поведінка людини не буває прямим наслідком безпосередньо діючих факторів (соціально-економічних умов життя, ситуативних обставин і т.п.). її неможливо розглядати по аналогії з причинністю в явищах природи. Система зовнішніх обставин в поведінці особи переламується через її внутрішній світ, через її психіку.
!!!!!!!!!!!!! В злочинній поведінці проявляється єдність об'єктивних та суб'єктивних факторів людської життєдіяльності.
Спроби наукового пояснення особи злочинця і злочинної поведінки психологами йдуть з початку XX ст. Одна з перших концепцій полягає в тому, що злочинець має ряд специфічних негативних рис характеру або особистості в цілому. Так, П.Поллітц виділяв у злочинця такі психічні особливості, як "відсутність співчуття", "заниженість відчуття болю", "байдужість до покарання", "пихатість", "схильність до пияцтва", "сексуальна розпущеність" та ін. Під впливом досліджень психіатрів (особливо К. Шнайдера, який дав класифікацію психопатичних особистостей) на початку 30-х pp. XX ст. кримінологи зацікавились психіатричними інтерпретаціями злочинця. Наприклад, А. Мерген відмічав, що тенденція до злочину закладена в людині з самого початку, "психопат піддається їй тому, що сила цієї тенденції дістає патологічну перевагу над всіма іншими"
Особливу увагу послідовники біологізаторського підходу, і зокрема представники фрейдистської та неофрейдистської школи, придають поясненню природи такої властивості, як агресивність, яка ніби-то слугує першопричиною насильницьких злочинів. Агресія - поведінка, метою якої є нанесення шкоди деякому об'єкту або людині. Вона виникає, на думку фрейдистів і неофрейдистів, в результаті того, що з різних причин не реалізуються окремі неусвідомлювані вроджені потяги, що збуджує агресивну енергію, енергію нищення. В якості таких не-усвідомлюваних вроджених потягів Е.Фрейд розглядав лібідо, А.Адлер -прагнення до влади, до переваги над іншими, Е. Фромм - потяг до нищення.
Очевидно, що при такому поясненні агресивність неминуче повинна виникнути в будь-якої людини з вродженими, сильно вираженими неусвідомлюваними потягами, які далеко не завжди здатні реалізуватися в житті і тому знаходять свій вихід в деструктивній, нищівній поведінці.
Проте наступні дослідники агресивності та її природи як за кордоном, так і у нас в країні (А.Бандури, Д.Бергковец, А.Басе, Е.Квятковсъка-Тохович, С.Н.Єніколопов та ін.) суттєво змінили точку зору на природу агресії і на її вираження.
Все більша роль в природі агресії відводиться соціальним факторам, які діють при житті.
Агресія – результат спотвореного процесу соціалізації, зокрема результат зловживання батьками покараннями, жорстокий ставленням до дітей.
А. Бандури
Між об'єктивною ситуацією і агресивною поведінкою людини завжди виступають дві опосередковані причини: готовність до агресії (злість; та інтерпретація, пиумачення д.ія себе даної ситуації.
А.Бергковец
Біологічні фактори не можна відокремлювати, відривати їх від соціальної сутності особи, але разом з тим не можна їх і не враховувати. Біологічні властивості людини взаємодіють з певними психічними утвореннями, є умовою розвитку його психічних якостей в конкретних соціальних обставинах. "Серед обстежених нами рецидивістів, - констатує А.Р. Зелінський, - встановлено 14% осіб, останні злочини яких значною мірою обумовлені, на наш погляд, генетично і структурно нижчими властивостями: ексцесами темпераменту, патологією психіки, підсвідомими потягами".
Увага!
Сьогодні кримінологи вважають, що шукати пояснення злочинної поведінки особи слід не в фізіології і психіатрії, а в соціальній психології та в психологічних теоріях особистості." Більш того, більшість спеціалістів приходять до думки, що злочинець - це не якась особлива дефектна особистість, а одна з можливих ліній розвитку подій.
♦ Причини злочинної поведінки слід розглядати в комплексі, враховуючи і біологічні фактори індивіда, його індивідуально-психологічні особливості, соціально надбані ним якості та зовнішні обставини, в яких здійснюється формування особистості і реалізується її життєдіяльність.
У виникненні злочинної поведінки необхідно розрізняти фактори, що визначили розвиток спрямування особистості та її емоційно-вольові регуляційні особливості. Стосовно останнього, то в злочинах, що здійснюються при домінуванні в поведінці емоційної сфери, певні дії виникають раптово і носять імпульсивний характер. В структурі таких дій різко зростає роль рухових (моторних) компонентів і понижується роль оціночно-орієнтовних компонентів.
Розвиток особистості залежить від того безпосереднього середовища, яке її оточує, від особистого досвіду, від її діяльності і т.д. А це безпосереднє середовище може бути носієм конкретних антисуспільних звичок, які через наслідування, зараження, навіювання і поведінкові стереотипи чинять вплив на людину, котра потрапила в таке мікросередовище. Таким чином, соціальне в людині зумовлене самим її існуванням у суспільстві і різних малих групах, її діяльністю і спілкуванням, які виникають на цій основі потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями. Саме соціальна взаємодія і комунікації формують поведінку людини і її внутрішнє уявлення про саму себе. При цьому під соціальною взаємодією розуміється прагнення людей до узгодженої поведінки, без якої неможливе соціальне життя, а також наявність своєрідного зворотного зв'язку (його роль відіграють уявлення індивіда про те, що на його думку, від нього очікують інші люди, як вони його бачать і сприймають.
Особиста відповідальність фіксується людиною в той момент, коли вона уявляє собі, що від неї чекають інші учасники. Лінії дії окремих індивідів взаємно підганяються одна одній, оскиіьки кожен може приймати роль інших, формувати Я-образ із приписуваною їм точкою зору і здійснювати пристосування до приписуваних їм намірам і експектаціям.
Т.Шибутані
Важливим елементом соціальної взаємодії' є власна діяльність індивіда, яка багато в чому зводиться до контролю за своєю поведінкою. Свідома поведінка формується в процесі спілкування, спільної роботи. Узгоджена дія у стійких ситуаціях залежить від кожного учасника комунікативного процесу, який збфігає свою особисту автономію і контролює себе з точки зору групових експектацій. Найбільшою самосвідомістю володіє та людина, яка слідкує за Я-образами і допускає менше спонтанності у своїх вчинках.
!!!!!!!!!!!!!Юрист завжди повинен пам'ятати про те, що детермінантів поведінки людини у рамках соціальної взаємодії принаймні два - група і особистість. Кожен учасник соціальної взаємодії - це особистість, продукт особливої історії. Кожна група людей також має свою історію, яка не залежить від однієї окремої людини (досить пригадати, що шаблони поведінки існували значно раніше, ніж черговий індивід вступав у ту чи іншу соціальну групу. Відповідно, щоб зрозуміти, що відбувається у ситуації правопорушення, потрібно знати особливості як, окремої особистості, так і закономірності функціонування групи, членом якої дана особистість являється.
Суттєво й інше: в реальній соціальній поведінці взаємодія не обов'язково носить узгоджений характер. Досить часто виникають конфлікти як "по горизонталі", так і "по вертикалі". У ситуації конфлікту люди мимоволі, а частково свідомо заперечують очевидне, забувають те, що до цього добре пам'ятали, тлумачать події у бажаному для них напрямку, приписують іншим властивості, які характерні для них самих, замість розумних дій впадають в істерику і т.п. Подібна поведінка у психологічній науці називається "захисною", а відповідні психічні механізми - "захисними". У контексті злочинної поведінки захист будується з метою уникнути усвідомлення власних слабко-стей чи небезпечної зовнішньої ситуації.
Тому багато спеціалістів обгрунтовано вважають, що протиправні дії зумовлені, з одного боку, груповими ефектами (у тому числі і впливом літератури, ЗМІ), а з другого, - особистістю правопорушника. Так серед факторів, які зумовлюють формування у правопорушників певного відчуття особистої безпеки, вказуються наступні:
- надія на щасливий випадок, яка породжується прикладами інших правопорушників, поганими зразками літературної і кінопродукції і т.п.;
- успішність минулих дій суб'єкта, схильність до ризику зростає по мірі успіху;
- ризикованість може бути властивістю особистості правопорушника, яка виражається у потягу до гострих відчуттів;
- признання ризику "фатумом життя", що особливо характерне для фаталістичної позиції багатьох рецидивістів.
♦ Отже, причини злочину носять соціально-психологічний характер. Такий підхід створює реальну основу для встановлення зв'язку між соціальними умовами життя і психологічними властивостями окремих особистостей. Біологічно успадковані якості людини являються умовою розвитку її психічних властивостей у визначенні певних соціальних обставин.
2. Психологічна структура злочинного діяння
Психологічний аналіз злочинного діяння пов'язаний з аналізом психологічного змісту структури злочинного діяння.
Основні єлементи структури злочинного діяння:
- мотивація і мотиви злочинної дії;
- формування мети злочинної дії;
- прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного наміру;
- способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;
- досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього результату.
Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату - її мети. Мета - як елемент злочинної дії виконує двояку функцію:
по-перше, її функція полягає в усвідомленні правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія;
по-друге, функція мети - поява бажання досягнути певного результату.
Мета дії с системоутворюючим фактором усіх структурних елементів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і засобів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе при певних умовах.
Відношення між результатом і метою можуть виступати у формі:
- "невиконання "мети (приготування до злочину і замах на здійснення злочину, коли мета злочину, наприклад, пограбування квартири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);
- "виконання" мети- злочинна (в результаті злочинного діяння) особа отримує те, на що вона розраховувала;
- "перевиконання " мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне завдання важких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани діючої особи).
Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найбільш повну інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній - характеристика мотивів злочину. У зв'язку з цим доцільно більш глибоко розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості.
Під мотивацією поведінки розуміється множина спонукань людської діяльності, які визначають поведінку людини в цілому.
Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дослідників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведінки, який є його рухомою силою, психологічною причиною. В основі його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву чинять вплив потреби, ціннісні орієнтації, конфліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін. При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви у цій ієрархії займуть провідне, а які другорядне місце, визначається не спонтанним розвитком індивіда, а його положенням у суспільстві. Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку особистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.
Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є ключовою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип комплексності психологічного дослідження злочинної поведінки.
Мотивація, - це опосередкована процесом її відображення суб'єктивна детермінація поведінки людини світом. Через свою мотивацію людина вплетена в контекст дійсності.
С.Л. Рубінштейн
Мотивація злочинної поведінки може бути:
- ситуативною, як правило, нетривалою, звернутою в часі і просторі, заздалегідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому визначається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;
- навмисною, відносно тривалою, розподіленою у часі і просторі, наперед підготованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотивація, як правило, відображає домінуючі орієнтаціїсуб 'єкта, і тому вона більш стійка.
Мотивація виконує наступні функції:
- причинно-відображальна (формується у взаємодії соціального середовища і особистості);
- спонукальна (штовхає людину до активності);
- смислоутворююча (має для індивіда особистісне значення);
- регулятивна (спрямовує дії людини у відповідності з актуальним бажанням);
- контролююча (виступає у якості еталонної складової у процесі співставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).
♦Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стержень її походження, а з іншого, - як результативна взаємодія особистості правопорушника з соціальним криміногенним середовищем.
Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, здійснюючи пограбування, бажає не лише добути грошей на розваги, але й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Організовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм оточенням. І тим не менш у злочинній поведінці завжди можна виявити домінуючий мотив.
Поведінка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всіма можливими її мотивами, а тни з найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який за даних умов ближче всіх пов 'язапий з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, досягнення якого поставлено під сумнів. Такий мотив активізується, стає дієвим. У даному випадку ми стикаємося з проблемою актуалізації мотиву, тобто з проблемою виділення ситуаційних умов, які призводять до такої актуалізації.
Х.Хекхаузен
Часом домінуючий мотив має стійкий і тривалий характер. Так, на Івано-Франківщині відбулося вбивство на грунті помсти, до якого злочинець "йшов" тридцять років.
!!!!!На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розходження між метою дії і її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту (боротьба мотивів). Наприклад, можуть зіткнутися такі несумісні між собою спонукання, як низькі почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання та ін.
Особливості мотивів злочинної поведінки
- їх відносна антисоціальність, яка проявляється у вузькоособистісних спонуканнях, які протиставлені більш високим суспільним інтересам;
- переважання матеріальних і вітальних (природних) спонукань над
духовними;
- домінування спонукань типу потягів, а не обоє 'язку;
- панування спонукань з найближчими цілями, а не з життєво важливими перспективами;
- низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цінностей,
офіційно прийнятих у суспільстві.
Серед всіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною стороною злочину і в ході розслідування поруч з іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через те по них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, і самого злочинця, призначити вид і розмір покарання. Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про здійснення злочину чи утримання від нього. Прийняття рішення про здійснення злочину може здійснюватися у різних формах:
- воно може виділятися у свідомості індивіда як особлива фаза -у цьому випадку рішення зводиться до усвідомлення мети злочину;
- воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме по собі - у цьому випадку рішення є результатом вирішення цієї боротьби (внутрішнього конфлікту).
Психологічні умови, за яких людина приймає рішення про здійснення злочину, також можуть бути різні:
1. умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількості часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на здійснення замовного вбивства і терористичного акту). Уданому випадку рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;
2. умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на продумування рішення, наявність конфліктної ситуації. Рішення, яке приймається при цьому викликає необдуману поведінку, що основана на пориві, а не на строгому розрахунку (наприклад, здійснення вбивства чи згвалтування на емоційній основі).
Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії складають поняття "злочинний задум", в характеристиці якого виділяють:
♦ спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досягнення якого спрямоване злочинне діяння);
♦ зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).
До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утворенням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за здійснення (за підготування) злочину. Необхідно підкреслити: у структурі злочинного діяння суттєво саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливості злочинця.
Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діяння є способи, засоби і умови його здійснення. Важливість аналізу даного елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від використовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби впливають на способи дії і на динаміку задуму. Спосіб здійснення злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички і т.д. Злочин набуває специфічну конкретність через спосіб його здійснення, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинцями. Спосіб здійснення злочину в тому числі вказує і на міру його соціальної небезпеки.
"Чорних"ріелторів, які займаються шахрайством, а часом і вбивствами, відловлюють у різних місти. У грудні 2000 р. в передмісті Ростова-на-Дону заарештували "спеціалістів з нерухомості", на рахунку яких три вбивства і ще цілий ряд кримінальних злочинів.
На дачі в підвалі вони організували камеру тортур, в якій вони мали "переконувати" одиноких квартировласників "добровільно " віддати їм свою житлову площу. Різноманітним садистським пристосуваннями, напевно, могли би позаздрити навіть середньовічні інквізитори. Так, першій жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на "дибі" до тих пір, поки полонений не виконав всі їх умови. А після "оформлення"угоди своїм нотаріусом його зарізали...
У даному прикладі очевидні попередня усвідомлена підготовка до дій, відбір знарядь і засобів, що свідчить про те, що злочинці передбачали розвиток подій.
♦Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах його реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діяння, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.
У більшості випадків здійснення злочину пов'язане з досягненням наперед спланованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем з позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати у нього задоволення (у цьому випадку образ здійсненої дії і злочинної поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньому) чи негативне ставлення (у даному випадку можуть виникнути негативні емоції і розкаяння у вчиненому).
!!!!!!!! Виявлення і аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівнику повніше встановити істину, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, назначити вид і розмір покарання, а також визначити шляхи перевиховання осіб, які здійснили злочин.
3. Психологічні наслідки здійсненого злочину
Юридична практика свідчить про те, що кожен злочин чинить певний психологічний вплив не лише на потерпілого чи очевидців, але й на особу, яка здійснила злочинне діяння. Цей вплив може бути різним в залежності від особливостей психологічної структури конкретної злочинної дії, а також в залежності від рівня сформованості і розвитку психічних процесів, властивостей особистості злочинця. Сам злочин, дія по підготовці і здійсненню залишають сліди у психіці особистості злочинця, вносять зміни в його свідомість і поведінку, призводять до інших психічних станів. Більш того, здійснений злочин викликає певні зміни в особистіших якостях злочинця: відбувається або закріплення антисоціальної спрямованості особистості, або критична перебудова її інтересів, поглядів, потягів і бажань та ін.
Одна з особливостей психічної діяльності особи після здійснення злочину полягає в тому, що психічна напруга не спадає, а навпаки, посилюється. Це зумовлено наступними факторами:
- сприйняття злочинцем самого результату злочинного діяння, яке завжди супроводжується сильним емоційним впливом;
- поява оціночних суджень про здійснені дії;
- страх перед покаранням і пониження рівня саморегуляції;
- збудження підвищеної нерішучості, негнучкості мислення та ін.
Іншими словами, здійснений злочин, постійна загроза викриття і покарання створюють злочинну домінанту в психіці злочинця.
Визначення свого ставлення до злочину, усвідомлення здійсненого можуть викликати у злочинця дії, спрямовані на приховання слідів злочину, на вироблення такої лінії поведінки, яка доводила б його непричетність до злочину. У ряді випадків злочинець здійснює перестрахувальні дії: приходить на місце події з метою маскування слідів злочину, проявляє підвищений інтерес до ходу розслідування і т.д. Крім того, оцінка здійснених дій і сприйняття наслідків можуть змінити ставлення злочинця до мотивів здійсненого злочину, до його задуму.
Під впливом даного злочину людина починає розуміти, що вона занижувала соціальну цінність об'єктів чи обставин, які в результаті здійсненої нею злочинної дії постраждали, внаслідок чого у неї з'являється почуття провини. Усвідомлення своєї вини, причетності до матеріальної чи моральної шкоди, нанесеної окремій особі, групі осіб чи суспільству, може викликати у злочинця діяльність по наданню допомоги слідству і правосуддю, по відшкодуванню нанесених збитків.
Разом з тим у окремих злочинців після здійснення злочину може посилитися конфлікт з суспільством, протиставлення своєї особи соціальним вимогам. Щоб відволікти свою свідомість від вчиненого, такі злочинці у пошуку необхідних чи емоційних станів планують нові злочини.
Психічні зміни в особистості злочинця після здійснення злочинного діяння багато в чому визначаються психологічною структурою здійсненого злочину:
чи був він свідомо планованим і підготованим чи ситуативним, імпульсивним;
чи реалізувалася в ньому усвідомлена потреба, чи злочин був результатом дефекту соціальної ролі;
який мотив із сукупності мотивів був домінуючим;
які способи, засоби та знаряддя використовувались і т.д.
Якщо закоренілим злочинцем здійснений ретельно спланований і підготований злочин, то емоційний вплив на нього результатів злочинного діяння досить низький. Це пояснюється тим, що в ході планування, підготовки злочину в людини виробляється певна здатність сприйняти і ті негативні емоції, які з'являються після здійснення злочину. Сила емоційного впливу набагато вища у тому випадку, якщо людина здійснює злочин вперше, чи при здійсненні злочину виникає необхідність у діях, які раніше не планувалися, настають наслідки, які не очікувались.
У рецидивістів усвідомлення протиправності своїх дій призводить до прагнення компенсувати негативне ставлення до себе з боку суспільства спробою навіювання оточуючим власної винятковості, яка дає їм право порушувати соціальні норми поведінки. Це породжує зовнішню браваду, свідомий негативізм по відношенню до оточення, посилене протиставлення себе іншим людям в діях і вчинках.
Увага!
Психічні стани, пов'язані з переживанням здійсненого злочину, призводять до того, що в поведінці злочинця і "діях проявляється загальмування розумових процесів, втрачається 'томатизм у вироблених раніше робочих навиках, змінюється звична манера спілкування з оточуючими (з'являється дратівливість, замкнутість). Однак може мати місце і підвищена активність людини після здійснення злочину, яка частіше за все виражається у непродуманості дій, метушливості, неадекватності реакції на ситуацію.
Такий негативізм є результатом внутрішнього прагнення зняти психічне напруження, яке виникло після здійснення злочину, переключити свою увагу, думки і емоції на іншу діяльність. Потреба в розрядці, викликана підвищеним психічним напруженням, реалізується у них шляхом посиленого прийняття алкоголю чи наркотиків, що знімає напруження і заглушає стан тривоги, схвильованості.
Розглядаючи психологічні наслідки здійсненого злочину, необхідно зупинитися і на такому понятті як правова відповідальність.
Під правовою відповідальністю розуміється визначена законом міра обов'язкових вимог, які ставить держава до членів суспільства, тобто це примусовий спосіб впливу на поведінку тих людей, які ухиляються від виконання основних вимог суспільства.
У тому випадку, якщо після здійснення злочину не наступає юридична відповідальність - покарання, в особистості злочинця також відбуваються окремі психічні зміни. Зокрема, може з'явитися усвідомлення безкарності, зниження внутрішнього конфлікту як боротьби між "хочу" і "повинен" (у цій боротьбі перемогу отримує мотив "хочу", що спонукає особистість на нові злочини).
Зміни в психіці злочинця після здійсненого ним злочину повинні враховуватися юристом як при проведенні слідчих дій (наприклад, у частини злочинців наявна психічна напруга призводить до того, що деякі деталі злочину зникають через пам'ять, а багато обставин він не може зразу пригадати), так і при розробці заходів по його перевихованню і виправленню.