Ім'я файлу: Реферат_Психологічний_зміст_управлінської_діяльності.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 27.01.2023
скачати
Пов'язані файли:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»

Кафедра психології і педагогіки

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Психологія управлінської взаємодії»

на тему: «Психологічний зміст управлінської діяльності»



Виконала:

студентка 3 курсу




групи АМ-з01




Нікітенко В.В.


Київ – 2022

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ПСИХОЛОГІЇ В ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ………………4

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЯ І ЇЇ ПРЕДМЕТ УПРАВЛІННЯ………………….....6

РОЗДІЛ 3. МОТИВАЦІЯ І ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ В ОРГАНІЗАЦІЇ..8

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….....................12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………...….14


ВСТУП

Психологія управління це один із розділів психології, який вивчає психологічні закономірності в сфері управлінської діяльності. Головним завданням виступає аналіз особливостей управлінської діяльності, психологічних умов для підвищення перш за все ефективності та якості роботи в системі управління.

Психологія управління окреслює такі основні моменти в діяльності управлінців: дослідження стану та змін системи управління; створенння програм діяльності підлеглих та організацію виконання рішення. Відсутність у сучасному світі стабільності, впевненості у майбутньому, стресові ситуації у житті громадян, тривожність покладають на фігуру керівника велику відповідальність. Також, актуальною проблемою є підготовка професійних управлінських кадрів. Керівник, тим паче лідер повинен бути психологічно стійким і володіти відносно стійкими та незалежними якостями, для того що забезпечувати ефективну спільну діяльність в організації, знати основи етики ділового спілкування, формувати управлінські кадри, тощо.

Робота керівника перш за все, це робота з людьми, вона є найскладнішою, саме це і породжує необхідність поглибленого вивчення психології та психологічної підготовки керівника. Він повинен знати, як поводити себе з підлеглими, підлаштовувати свою поведінку залежно від їхнього стану; вміти бачити та виявляти сильні сторони кожного працівника і навпаки, помічати недоліки, для коригування роботи в команді та ефективного розподілу кадрів. Тобто, головний його обов’язок створити міцну команду, в якій кожен учасник буде займати своє місце, де можливість конфліктих ситуацій буде зведена до нуля.

Широкий спектр функцій керівника неможливо виконувати без достатніх та змістовних знань у галузі психології, а саме психології управління та досвіду застосування їх безпосередньо на практикі.

РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ПСИХОЛОГІЇ В ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ

Сучасний світ, який постійно і стрімко змінюється, висуває особливі вимоги до такої науки, як психологія, яка має не лише вимірювати й оцінювати, а й прогнозувати, проектувати, формувати. На думку багатьох дослідників, психологи в даний час змушені займатися плануванням змін особистості. Необхідно, щоб керівники організації проявили далекоглядність і визнали високу важливість психологічного чинника в роботі організації. У свою чергу, важливо, щоб психологи також навчилися надавати ефективну практичну допомогу та будувати ефективні ділові відносини [4].

В даний час у практичній психології розроблені форми і методи роботи, апробовані цільові програми соціально-психологічної підтримки для всіх груп працівників. Застосування в організаціях розробок вітчизняної практичної психології, адаптація західних програм, а також створення нових спеціалізованих циклів лекцій, семінарів, ділових та ігрових тренінгів для спеціалістів сприятимуть ефективності організації.

Практика показує, що сфера міжособистісних стосунків завжди залишається для лідера постійною зоною невизначеності через свою суб'єктивність, тому лідер почувається в ній дуже невпевнено.

Немає такої сфери людської діяльності, яка б не здійснювалася спільними зусиллями людей. Ці зусилля необхідно впорядковувати, організовувати, тобто керувати ними. Управління утворює особливу специфічну діяльність і виступає як самостійна соціальна функція. У зв'язку зі складністю, суперечливістю, динамічністю соціальної системи виникає багато проблем управлінської діяльності. Вирішенням цих проблем не може займатися жодна наука. Різні дисципліни розглядають, визначають різні проблеми управління.

Перш за все, це кібернетика - наука, що вивчає загальні закономірності управління, що мають місце в різних середовищах. Кібернетика дає загальне визначення управління як «функції організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), що забезпечує збереження цілісності системи і підтримує певний режим її діяльності».

Далі теорія менеджменту, яка розробляє та визначає принципи, механізми та функції менеджменту, а також особливості та методи ефективного управління.

Система управління поділяється на керовану (об'єкт управління) і керуючу (суб'єкт управління) підсистеми. Якщо такого поділу немає, то немає і управління.

Керуючою підсистемою в живому організмі є нервова система, в автомобілі - пристрій управління, в суспільстві - адміністративно-управлінська система, апарат управління, до складу якого входять люди.

Інша закономірність полягає в тому, що в основі управління лежить мета - як «перший, необхідний і вирішальний момент управлінської діяльності». Процес усвідомлення мети, обґрунтування її необхідності та можливості її досягнення називають цілепокладанням. У цьому процесі система соціального управління отримує своє практичне вираження, яке полягає в тому, що соціальне цілепокладання надає певну спрямованість процесу розвитку соціальної системи. Звідси управління часто визначають як цілеспрямований вплив [1].

Змістом управління є регулювання системи (суспільства) шляхом застосування цілеспрямованих впливів на об’єкт управління. У процесі регулювання досягається відповідність системи певним цілям. Суть регулювання полягає, по-перше, у підтримці об'єкта в певному стані; по-друге, у спрямованій зміні об'єкта відповідно до певних цілей.

Розрізняють зовнішню і внутрішню регуляцію. Зовнішнє здійснюється шляхом впливу на об'єкт управління ззовні, а внутрішнє - це самоуправління системи.

Існує безліч типів менеджменту. Перш за все, залежно від того, в якій системі це відбувається, виділяється:

Біологічний – управління процесами, що відбуваються в живих організмах;

Технічні - управління технічними процесами в машинах і апаратах;

Соціальна – управління суспільством, соціальними процесами, діяльністю людей.

У свою чергу управління суспільством розрізняється на економічне управління, політичне та соціальне управління. У рамках управління економікою передбачається управління промисловістю, сільським господарством, будівництвом, фінансами та ін. Політичний менеджмент — це вплив на внутрішню та зовнішню політику держави. І, нарешті, управління соціальною сферою передбачає цілеспрямований вплив на сферу життєдіяльності людини, в якій реалізуються умови праці та побуту, здоров’я та навчання, дозвілля тощо.

Таким чином, під управлінням у широкому розумінні слова можна розуміти властивість, притаманну складним об’єктам (системам), сутність якої полягає в тому, що вона (ця властивість) упорядковує, регулює систему в умовах постійної зміни, зберігає її цілісність, стабільність і якісна визначеність [1].
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЯ І ЇЇ ПРЕДМЕТ УПРАВЛІННЯ

Психологія управління – галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність. Міждисциплінарні зв’язки психології управління: загальна психологія, психологія особистості, соціальна психологія, практична психологія, акмеологія, вікова психологія, педагогічна психологія, психологія кар’єри, інженерна психологія, економічна психологія, етнопсихологія.

Предмет психології управління – психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Об’єкт психології управління – організована (індивідуальна і спільна)

діяльність об’єднаних спільними інтересами й цілями, симпатіями та цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації [5].

Управлінські відносини є предметом вивчення психології управління. Ці відносини розуміють як взаємодію людей, які беруть участь у процесі цілеспрямованого впливу, тобто в процесі управління. Ці відносини виникають між керуючою і керованою підсистемами (між суб'єктом і керованим об'єктом).

Це особливий тип відносин, який характеризується тим, що в результаті управлінських відносин безпосередньо не створюються ні матеріальні, ні духовні цінності. Але вони є необхідною умовою їх виробництва. Залежно від сфери (економіки, політики, культури тощо), де відбуваються управлінські відносини, вони набувають економічної, політичної, ідеологічної спрямованості [1].

Від інших відносин (економічних, політичних тощо) вони відрізняються насамперед своїм призначенням. Наприклад, метою економічних відносин є створення продукту праці, метою управлінських відносин є організація діяльності людей по створенню цього продукту. Розрізняються вони і за змістом, наприклад, зміст виробничого процесу — виробничо-технологічний цикл (він може бути різноманітним); змістом процесу управління є управлінський цикл, який завжди включає певні етапи: вибір цілей, постановку цілей та їх реалізацію.

Наступною особливістю управлінських відносин є те, що вони завжди усвідомлюються людьми, проходять через їхню свідомість. Вони створюються в результаті свідомої діяльності людей. Економічні, політичні відносини часто взагалі не усвідомлюються людьми.

Управлінські відносини мобільні. Економічні, політичні, духовні - зберігають свою сутність тривалий час (поки існує тип суспільства), управлінські - постійно змінюються.

Типи управлінських відносин різноманітні: субординація, координація, самостійність, дисципліна та ініціатива.

Відносини підпорядкування виражають пряме підпорядкування одних людей іншим. Ці відносини будуються вертикально. Субординація свідчить про пріоритет загальних цілей управління над приватними. Ці відносини завжди двосторонні; з одного боку адміністрування та управління; з іншого боку, продуктивність і подання. Між керівниками різних рівнів, а також між керівником і підлеглими існують відносини підпорядкування.

Координаційні відносини — це координація діяльності суб'єктів у ході реалізації певних цілей, а також прояв самостійності суб'єктів. Ці відносини характеризуються горизонтальними зв'язками і встановлюються між керівниками одного управлінського рівня [1].

Відносини дисципліни проявляються через дотримання норм і правил, які стосуються сторін діяльності з використання матеріально-технічних і фінансових ресурсів.

Відносини ініціативи припускають, що, підпорядковуючись нормам, інструкціям, людина повинна діяти не автоматично, а обдумано.

Таким чином, управлінські відносини є відносинами певної залежності і виражаються в термінах «підпорядкування» і «керівництва». Вони виникають внаслідок об'єктивної необхідності виконання певних управлінських функцій (цілепокладання, планування, організація, мотивація і контроль). Управлінські відносини виявляються також як психологічні, оскільки в їх рамках відбувається вольовий вплив на психіку, хоча ними вони не обмежуються. Управлінські відносини ставлять людину в положення або об'єкта, або суб'єкта управління. В організації проявляються всі види управлінських відносин [1].
РОЗДІЛ 3. МОТИВАЦІЯ І ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Одним із принципів сучасної моделі управління є принцип мотивації особистості в організації. Управління як цілеспрямований вплив багато в чому залежить від наявних ресурсів і коштів. Мотивація є одним із засобів впливу на поведінку людини для досягнення як загальногрупових, так і індивідуальних цілей.

Мотивація розуміється як «процес спонукання себе та інших до дій для досягнення особистих або організаційних цілей». Основними важелями мотивації є мотиви і стимули.

Стимул - зовнішня причина , яка спонукає людей до дій. Наприклад, у процесі праці як стимул виступають умови праці, заробітна плата тощо.

Мотив - це внутрішня рушійна сила. Деякі автори вважають, що мотивом є лише свідомі внутрішні спонукання, інші - що до мотиву можна віднести і інстинктивні спонукання, наприклад, біологічні потяги і бажання.

Особистість є вищою інтегруючою інстанцією, що керує психічними процесами. Особистість характеризується активністю і, за словами О.В.Шорохової, “виступає не як детектор зовнішніх впливів, а як сила, що виконує активну роль у перетворенні зовнішнього світу” [6]. Таку активну сутність особистості надають саме її мотиви. Вони охоплюють собою усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси. “Мотив відображає стан цілісної структури особистості, він враховує “Інтереси” усіх систем і є регулятором самих збудників” [3].

Мотив часто визначається як те, чим свідомо спрямовується діяльність людини по задоволенню своїх потреб. Отже, в основі всіх збудників поведінки лежать потреби. Однак, одні збудники пов'язані безпосередньо з потребами, а інші спонукають людину до діяльності опосередковано через свідомість (утворення наміру, постановка цілей, прийняття рішень).

У всіх випадках мотивації основою мотивів є потреби, т. Е. Потреби визначають поведінку людини. Саме поняття потреби досить ємне. Вітчизняні автори традиційно виділяють три групи потреб:

  • Щодня (в їжі, одязі тощо);

  • Соціокультурні (у навчанні, відпочинку, спорті тощо);

  • Особисті.

Таким чином, поведінка людини визначає складну систему потреб. Вони, впливаючи одна на одну, формують індивідуальний комплекс потреб людини, спонукаючи її до діяльності. Слід зазначити, що на цей комплекс впливають не тільки психологічні особливості особистості, а й об’єктивні обставини у вигляді матеріального та соціального середовища. Залежність системи потреб людини від зовнішніх впливів дає можливість використовувати її в управлінських цілях [1].

Теоретичний аналіз різноманітних моделей мотивації показав як позитивні, так і негативні аспекти їх використання, і це природній процес, оскільки в “теорії і практиці керівництва немає ідеальної моделі стимулювання, яка відповідала б різноманітним потребам індивідів” [2].

Засоби впливу керівника на свідомість людей з метою спрямування їх поведінки в певному руслі в психології називаються стимулами. Вони відрізняються від внутрішніх мотивів, але між ними є зв'язок. Так якщо внутрішні установки не мотивують людину, то і подразники, подані ззовні, не матимуть стимулюючого (стимулюючого) впливу. Тому однакові стимули, що застосовуються до різних людей, можуть мати різний ефект.

Стимули виконують дві важливі функції.

По-перше, управлінська: цілеспрямований вплив на підлеглого. Тут стимули покликані переконати людину в наявності причинно-наслідкового зв'язку між її поведінкою, самопочуттям, з одного боку, і значимістю виконуваних дій, ставленням до своїх обов'язків - з іншого. З цієї точки зору стимули виступають як особлива форма соціальної оцінки і соціального контролю діяльності людини.

По-друге, стимули виконують соціалізуючу функцію, яка дозволяє індивіду закріпити позитивні поведінкові тенденції та адаптуватися до умов організації.

Традиційно заохочення поділяють на матеріальні (грошові винагороди) і моральні (позитивні чи негативні оцінки вчинків людини). Сила і спрямованість подразника залежить від характеру застосовуваних засобів, а ефективність подразнення істотно залежить від ряду психологічних умов. До них належать:

  1. Безперервність стимулюючого впливу на особистість;

  2. Відповідність використаних засобів заслугам (або упущенням) підлеглого;

  3. Сформовані традиції в групі;

  4. Сумісність позитивних і негативних оцінок;

  5. Послідовне посилення заходів, застосованих до однієї і тієї ж особи;

  6. Облік самооцінки людини та громадської думки в групі.

Таким чином, застосовуючи той чи інший засіб стимулювання, необхідно враховувати психологічні особливості його застосування [1].


ВИСНОВОК

Сьогодні, у сучасних умовах психологія управління займає дуже важливу позицію в суспільстві. Вона дає змогу вивчати процеси, які відбуваються в управлінні, лідерстві, а також всередині колективу, який працює над спільною метою. Ця царина науки допомагає формуванню компетентного управлінця та ефективної роботи всередені організації . Зрозуміло, що управління здійснюється через комунікацію людей, тому керівники у своїй діяльності мають враховувати різні закономірності, які будуть визначати динаміку психічних процесів, колективної поведінки та особистісних стосунків. Особистість це основна ланка гуманітарних, безпосередньо і психологічних наук, тому у психології управління актульним є необхідність враховування особистісного, людського фактора.

Управління як і будь-яка інша сфера життєдіяльності людини передбачає певні психологічні механізми та закономірності, вивчення і застосування яких є умовою ефективної роботи. Психологія управління містить в собі як комплексну науку управління, так і з соціальну психологію. Людина і групи людей в системі колективної організованої діяльності виступають об'єктами дослідження психології управління. Тому, основним завданням виступає: забезпечення ефективного функціонування системи; розвиток психологічної культури в управлінській діяльності; підвищення компетенцій керівника; залучення робітників до фахової діяльності різними шляхами, наприклад: актуалізація внутрішньої мотивації працівника , комунікативна робота (консультації), регулювання їхніх дій тощо. А от предметом будуть психологічні закономірності, його аспектами є психологія особистості керівника, діяльність організації, соціальні та психологічні особливості в колективах.

Психологічна підготовка та знання в управлінській діяльності займають дуже особливе місце. Маючи психологічну підготовку, управлінці можуть результативно та дієво виконувати свої функції. Робота керівника перш за все, це робота з людьми, вона є найскладнішою, саме це і породжує необхідність поглибленого вивчення психології та психологічної підготовки керівника. Вона сприяє пізнати та краще зрозуміти своїх підлеглих, допомагає виявляти потреби, мотивацію до діяльності та в першу чергу знаходити спільну мову з колективом, тобто, керівник зможе уникати конфліктів в середині колективу. Йому важливо знаходити мотивацію, адже вона спонукає людей до дії і тільки при відповідній мотивації можна надихнути їх на виконанння надскладних рішень. Якщо уміло застосовувати психологічні знання та поєднувати їх з іншими умовами розвитку організації, це призведе до підвищення ефективності діяльності даної організації та збільшить прибуток. Крім цього керівник, який буде займатися психологічною підготовкою може безпосередньо вдосконалювати себе та свої особисті якості, адже він може використовувати її у взаємодії з керівниками вищого рівня впливаючи на них на свою точу зору. Широкий спектр функцій керівника неможливо виконувати без достатніх та змістовних знань у галузі психології, а саме психології управління та досвіду застосування її безпосередньо на практикі.

Чим складніша буде система управління, тим більше уваги має приділятися психології управління. Основою процесу управління є знання, вони зараз є найважливішим ресурсом, який дає можливості організаціям розвиватися та зміцнюватися. Освоєння нової інформації це ключ до розвитку та ефективного процесу управління з нею керівник може правильно визначати проблеми, конролювати ситуацію та налагоджувати комунікацію всередині колективу. Вимоги до психологічних процесів та розумових здібностей людини, від прийняття до відповідальності за людське життя, з кожним роком зростають і саме такі завдання й вирішує управлінська психологія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. PSYCHOLOGY OF MANAGEMENT ACTIVITY. THEORETICAL FOUNDATIONS OF MANAGEMENT PSYCHOLOGY URL: https://fondeco.ru/en/psihologiya-upravlencheskoi-deyatelnosti-teoreticheskie/

  2. Забродин Ю.М., Сосновский Б.А. Мотивационно-смысловые связи в структуре направленности человека. - Вопросы психологии, 1989, - №6. - С. 100-108.

  3. Леонтьев В.Г., Банков С.А. Мотив как интегральннй побудитель и регулятор деятельности. - В кн.: Мотивация учебной деятельности. - Новосибирск, 1983. - С. 40-48.

  4. МЕНЕДЖМЕНТ ПЕРСОНАЛУ: ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ URL: https://dspace.nuph.edu.ua/bitstream/123456789/6057/1/66-68.pdf

  5. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління : Посібник./ Орбан-Лембрик Л. Е. – К. : Академвидав, 2003. – 568 с

  6. Шорохова Е.В. Психологический аспект проблемы личности. - В кн.: Теоретические проблемы психологии личности. - М.:1974.- С.3-33.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас