1   2   3   4
Ім'я файлу: Психологія підлітка.docx
Розширення: docx
Розмір: 76кб.
Дата: 02.11.2021
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет «Полтавська політехніка

імені Юрія Кондратюка»
Факультет фізичної культури та спорту

Кафедра психології та педагогіки

Курсова роботи на тему

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ЖИТТЯ

СУЧАСНОГО ПІДЛІТКА

Виконала

студентка 2 курсу

групи 201-ГФ

Коренченко Вероніка
Науковий керівник:

к. психол. н., доцент

Горбенко Ю.Л.

ПОЛТАВА 2020

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТИЛЮ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО ПІДЛІТКА 7

1.1. Стиль життя як об’єкт дослідження у сучасній науковій літературі 7

1.2. Соціопсихічні та біопсихічні особливості формування підлітків 10

1.3. Стиль життя та основні моделі поведінки підлітків 14

Висновки до першого розділу 20

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ СТАНОВЛЕННЯ СТИЛЮ ЖИТТЯ У ПІДЛІТКОВИЙ ПЕРІОД 21

2.1. Роль соціального оточення у формуванні індивідуального стилю життя підлітка 21

2.2. Вплив переконань та спрямованості на становлення стилю життя у підлітковий період розвитку особистості 27

2.3. Оптимізації процесу становлення стилю життя у підлітковий період 31

Висновки до другого розділу 37

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 41

ВСТУП
Важливим завданням освітньої політики України вважається складання і становлення з усіх боків розвиненої, морально зрілої та соціально інтенсивної особистості. Її формувати не можна без урахування закономірностей взаємодії молодої людини з навколишнім світом, тим більше в умовах передових суспільних змін, прагматизації життя, модифікації ціннісних орієнтацій, віяння до спрощення актуальних цілей і намірів молоді. Окреслені обставини розвитку особистості молодої людини актуалізують необхідність розробки суті, специфічності і індивідуальностей розвитку способу життя підростаючої особистості як методу життєздійснення і реалізації значення її життя.

Прогресивне положення психологічної науки характеризується широким поширенням уваги дослідників до стильової проблематики. Дана ситуація, з одного боку, має можливість пояснюватися нагальною потребою укладення цих практичних завдань самовияву особистості, форм її взаємодії з суспільним середовищем, а з іншої - розвитком самої психології, наявністю теоретико-методологічної бази і, звідси, її можливостями для плідного дослідження стильових проявів життєдіяльності особистості. Не звертаючи уваги на широку сферу дослідження стильових явищ, деталізований тест всіляких компонент стильового цілісності людини, можливо резюмувати відсутній ступінь абстрактного аналізу проблеми манери життя особистості.

Водночас, дослідження стилю як психологічної проблеми знаходиться в широкому колі досліджень розвитку особистості, її життєвого шляху та життєтворчості (Б. Ананьєв, Л. Анциферова, Б. Ломов, В. Панок, С. Рубінштейн, О. Старовойтенко, Т. Титаренко, В. Ямницький); розробки поняття суб’єкта життя (К. Абульханова-Славська, А. Брушлінський, В. Татенко); розвитку уявлень про індивідуальність людини (В. Мерлін, Б. Тєплов, В. Русалов). В останній час з’являються праці, що систематизують емпіричні та теоретичні результати досліджень феноменології стильових проявів особистості (В. Дружинін, О. Лібін, Л. Сохань, В. Толочек, М. Холодна, І. Шкуратова).

У дослідженнях, присвячених стилю життя особистості особлива увага дослідників спрямована на аналіз структури, функцій стилю життя особистості (О. Донченко, В. Тихонович), представлені різноманітні варіанти типології стилю життя (О. Кронік, Ю. Швалб), розглянуто особливості формування стилю життя у межах соціалізації особистості (Т. Титаренко, Л. Сохань). Водночас, проблема становлення стилю життя особистості на різних вікових етапах досліджена недостатньо.

Підлітковий період вікового розвитку характеризується завершенням первинної соціалізації, результатом якої має бути перехід розвитку психіки від системи зовнішнього регулювання до саморегулювання; формуванням цілісної особистості, соціальної зрілості та ін., що дозволяє ставити питання про становлення стійкого стилю життя. Для цього періоду життя найбільш актуальними є завдання соціального і особистісного самовизначення, пошуку власних форм соціального ствердження, вибору власних способів життєдіяльності, становлення індивідуальності. У цей період формується характер, який визначає стиль ставлення до навколишніх умов і форму реагування, вчинки, характерну лінію поведінки (І. Бех, І. Булах, І. Кон, І. Мар’єнко, Р. Пасічняк, Л. Потапчук, Т. Титаренко). Тому для вивчення особливостей становлення стилю життя особистості особливе значення має підлітковий вік як найбільш сенситивний для даного процесу.

Не зважаючи на безперечність ідеї про розвиток особистості як суб’єкта життя, у межах представлених на даний час досліджень стиль життя залишається статичним утворенням. Особистісний розвиток людини здійснюється впродовж всього її життя і виражає безперервне формування, становлення та самотворення людини. Однак, подані в дослідженнях типології стилю життя особистості (О. Лібін, Ю. Швалб, В. Тихонович) не показують можливостей розвитку, переходу певного типу стилю життя від низьких рівнів розвитку до більш високих, від їх відносно простої до більш складної структури. Таким чином, виникла потреба виявлення сутності і специфіки процесу становлення стилю життя особистості в підлітковому віці.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати специфіку процесу становлення стилю життя особистості в підлітковому віці, експериментально дослідити психологічний зміст і динаміку типів стилю життя особистості підліткового віку та розробити методичні шляхи оптимізації процесу їх становлення.

Відповідно до поставленої мети нами були визначені наступні завдання дослідження:

  1. Здійснити теоретичний аналіз психологічної сутності феномена стилю життя особистості та розробити його структурно-типологічну модель в підлітковому віці;

  2. Обґрунтувати методологічний підхід та визначити психо-діагностичний інструментарій дослідження;

  3. Дослідити можливості становлення особистості підлітка під впливом оточення;

  4. Визначити методичні шляхи та розробити психологічні засоби оптимізації процесу становлення стилю життя особистості в підлітковому віці.

Об’єкт дослідження: становлення стилю життя особистості підлітка.

Предмет дослідження: психологічні особливості становлення стилю життя особистості в підлітковому віці.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають:

1) концептуальні положення про стиль життя (А. Адлер, М. Вебер, Г. Олпорт); теорія інтегральної індивідуальності і концепція індивідуального стилю діяльності (В. Мерлін, Є. Клімов, В. Дорфман); єдина концепція стилю людини (О. Лібін, В. Дружинін, І. Шкуратова); результати досліджень стильової сфери (Л. Сохань, О. Донченко, В. Тихонович, О. Кронік, Н. Пов’якель, Ю. Швалб);

2) суб’єктний підхід до особистості (С. Рубінштейн, К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, А. Брушлінський, В. Татенко, Т. Титаренко, О. Старовойтенко);

3) психологічний підхід до аналізу життєвого шляху особистості та життєтворчості (Є. Головаха, Б. Ананьєв, К. Абульханова-Славська, Л.Сохань, Т. Титаренко, В. Ямницький);

4) положення про розвиток та формування особистості у підлітковому та юнацькому віці (Г. Костюк, В. Вінс, Л. Виготський, Л. Божович, І. Бех, І. Булах, М. Боришевський, С. Максименко, В. Семиченко);

5) положення про спрямованість особистості (Л. Божович, В. Семиченко, Д. Фельдштейн) та про активність особистості (К. Абульханова-Славська, С. Рубінштейн, В. Ямницький).

Курсова робота має наступну структуру: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел (проаналізовано 37 джерел), додатки. Загальний обсяг роботи – 50 сторінок, основного тексту – 44 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТИЛЮ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО ПІДЛІТКА


    1. Стиль життя як об’єкт дослідження у сучасній науковій літературі


Поняття «стиль» широко використовується в різних областях роботи людини. Наведемо лише деякі значення, що вкладаються в поняття «стиль»: сукупність симптомів, що характеризують мистецтво конкретного часу і напрямку; сукупність методів вивчення засобів мови; активний різновид літературної мови; спосіб існування чого-небудь, що відрізняється сукупністю свого роду прийомів; звичка робити себе, базікати, перетворюватись і т. п. [34].

У філософії «стиль» розглядався як звичайна конфігурація зовнішнього вираження будь-якої сфери життя і роботи людини: манера політичної роботи, манера наукового мислення, манера керування, манера життя. Поняття «стиль» всякий раз відноситься до людини і її продуктів [35].

Психологія, на відміну від більшості наукових дисциплін, захоплюється перш за все дослідженням персонального стилю людини в її житті. Стильові прояви досліджуються в зв'язку не тільки лише з втіленням їх у продуктах роботи людини, а й у зв'язку з персональними особливостями енергійності, робить ці продукти, і індивідуальністю самої людини. Стильові прояви людей в різних сферах життя можуть бути предметом спеціальних досліджень. Наприклад, стилі лідерства або ж стиль шлюбної інтеракції [42].

Стиль людини, будь то стиль одягу, манера мови, манера поведінки або ж творчості, орієнтується внутрішнім переконанням самої особистості людини по відношенню до себе в світі, по відношенню до предмету своєї творчості. В.С. Мухіна вважає: «Саме відчуття особистості надихає людину до визначення для себе принципових орієнтирів життя, воно ж надихає ще слідувати даним орієнтирам в буденному житті, в екстремальних ситуаціях і в творчості» [21]. Цей стан враховує внутрішній стан і манери або стиль, за допомогою якого людина створює саму себе.

Ми висловлюємо впевненість в тому, власне, що манера життя людини орієнтується не лише тільки зовнішніми умовами, а й внутрішніми переконаннями самої людини.

А. Адлер вважав: «Тільки бувалий фахівець з психології має можливість з величезний часткою ймовірності кваліфікувати стиль життя людини, в разі якщо він розташовується в схвальних умовах, коли ж тип потрапляє в несприятливе і в тому числі і скрутне становище, його життєвий стиль робиться очевидна кожному» [1].

Займаючись реалізацією психічної підтримки людині в її проблемних ситуаціях, А. Адлер як практичний психолог на прикладах аналізу завдань власних клієнтів демонстрував, які загрозу чекають людину у виборі способу життя й манери відносин з іншими людьми.

А. Адлер говорив про існування персональних стратегій поведінки, які дотримуються особистістю. Для цього людина несвідомо вдається до різних форм компенсації власних тілесних і психологічних недоліків у вигляді формування персонального стилю життя: «... компенсаторне переміщення, бездонне значення людського життя, являє собою творчу міць. Вона зробила культуру як засіб зберігання людського сімейства, і буквально так же вона робить всі форми вираження і життєвий стиль індивіда як відповідь на тиск зовнішнього світу, як способи оборони, як невтомні спроби ввести баланс у взаємодії між людиною, територією і соціумом» [2].

У свою чергу Г. Олпорт використовував поняття стилю для опису експресивного нюансу поведінки, що характеризує диспозицію особистості (її мотиви і цілі). «Особистий стиль життя – це метод домогтися визначеності і продуктивності нашого способу і наших відносин з іншими людьми. Він помаленьку еволюціонує крізь засвоєння нами почергової частини поведінки і через зберігання справедливості їй. Стиль – це відбиток оригінальності на нашій адаптивній поведінці» [3].

У когнітивній психології поняття стилю застосовується для дослідження персональних відмінностей в методиках знання власного оточення. В рамках цього напрямку розповідалося про персональні відмінності в методиках переробки інформації про власне оточення або ж саме когнітивних стилях як про деякі різновиди пізнавальних стилів, під якими – в широкому значенні – йде мова про сприйняття індивідуально-своєрідних методів дослідження дійсності.

Свого часу саме про стиль людини писав Е. В. Ільєнко, коли обговорював різноманітність стильових позицій різних людей [12]. Саме про дане ж тлумачив В. В. Давидов, коли обговорював манеру життя і дорогу до смерті Сократа [8].

Можливо побачити по динаміці розкладів до дослідження думки «стиль», власне що природні, громадські, культурні обставини мають базовий формотворний вплив на суспільство людьми різноманітністю власних актуальних проявів. Реалії буття людини забезпечують і обмежують конкретно-історичні прояви, коли є обмеження стилів самореалізації особистості в соціокультурному житті. Переломлюючи у внутрішній позиції особистості, стиль життя певної людини транслюється нею в оточенню в певних формах, типах поведінки, взаємодії і демонстрації себе [18].

Поняття «стиль життя» застосовується для показу на своєрідні, але важливі властиві особливості манери поведінки адептів всіляких соціокультурних груп, що ідентифікують їх один з одним. Можливо казати про те, власне що групи тотожного значення спілкування і на спільної роботи ідентифікуються один з одним і відчужуються від групи по самоідентифікації іншого типу. Манера життя окремих, референтних для їх груп в конкретній ситуації визначається їх масовими ідентифікації і відокремлення (відчуження). Втім будь-яка людина, що має відчуття особистості, визначає для себе і особистий стиль.

В рамках власного стилю життя будь-яка людина робить особисте уявлення про себе і світі. Стиль життя – це порівняно стійкі форми життєдіяльності, властиві для великих або ж невеликих груп людей. У той же час ці форми мають характер наприклад іменованого слова. Застосовуючи їх, особистість, з одного боку, інтерпретує поведінку інших, їх простір в суспільстві, особливості характеру і т. д., а з іншої – вважається засобом створення слова про себе, передаючи навколишнім відповідь на питання: «Хто ти такий?» . У етнопсихологічних дослідженнях особлива увага приділяється саме цій стороні спілкування з підтримкою стилістичного дизайну власного тіла. В. С. Мухіна оцінює тілесну презентацію душі, вказуючи на представленість в самосвідомості відношення людей до тіла крізь присвоєні звичаї, культурні орієнтації і внутрішню угоду самої людини [18].

Поняття «стиль життя» в психології може використовуватися для позначення властивих своєрідних методик самовираження членів різних соціокультурних груп, з їх буденного життя: в роботі, поведінці, відносинах. Показниками способу життя вважаються особливо персональна організація способів і здібностей працівників, вибір кола і форм спілкування, властиві методи самовираження (включаючи демонстративні риси поведінки), специфічність структури і змісту вживання продуктів і пропозицій, а ще організація конкретного соціокультурного середовища і вільного часу. Стиль життя людини вироблено на схрещенні 5 реальностей обставини становлення і буття особистості з підтримкою пристроїв ідентифікації-відокремлення, дякуючи внутрішній позиції самої людини.


    1. Соціопсихічні та біопсихічні особливості формування підлітків


Підлітковий вік характеризується нерівномірним розвитком кістково-м'язової системи, м'язова маса «не встигає» за темпами зростання кісткової системи. Результати досліджень показують, що у 12-річних підлітків при зрості 145-156 см маса тіла становить 32,0-46,5 кг, через 3-4 роки (в деяких випадках - один рік) зріст становить 158-173 см, а до 15 років маса тіла становить 48,5-65,3 кг [1]. Отримані дані показують, що підлітки, які мають однаковий вік, мають істотні відмінності в рості і масі тіла. В результаті підлітки здаються незграбними, їх рухи дискоординованими.

Різкі фізіологічні зміни сприяють розвитку психологічного дискомфорту, який виражається замкнутістю, скритністю, прагненням до усамітнення, або навпаки, демонстративним, зухвалою поведінкою, не завжди адекватним.

Розвиток серцево-судинної системи супроводжується невідповідністю зростання серця і розвитку кровоносних судин, що призводить до підвищення кров'яного тиску, запаморочення, неприємних відчуттів в області серця, а в цілому - погіршення фізичного і психічного здоров'я підлітка. Намагаючись приховати свій стан, підлітки підвищують активність рухів, різко змінюють свою поведінку.

Дуже великий вплив на самопочуття та психологічний стан підлітка робить процес статевого дозрівання.

В даний період у підлітків відбуваються не тільки внутрішні зміни організму, але і зовнішні: змінюється конституція тіла, формуються вторинні статеві ознаки - це пояснює підвищений інтерес до себе і до протилежної статі [4].

Період дорослішання проходить в 3 етапи. Перший етап характеризується повним розбіжністю думок між підлітками і дорослими, позиціонуванням підлітка в різних проявах, вимогою більшої самостійності; нерозуміння призводить до агресивної поведінки, зниження авторитету дорослого.

Другий етап відрізняється епізодичним характером, дорослі йдуть на поступки вимогам підлітків, дозволяють багато, що раніше було строго табуйовано.

На третьому етапі протиріч стає значно менше, дорослі починають приймати і розуміти ступінь дорослішання підлітків. Відносини будуються на довірі і повазі до особистості підлітка.

Характеризуючи підлітковий вік, можна відзначити, що це вік допитливого розуму, прагнень до знань, надмірної активності, самоствердження, пізнання і оцінювання себе. Оцінка своїх здібностей і можливостей, розуміння свого призначення - все це дозволяє підлітку усвідомити своє Я, зрозуміти своє місце в цьому світі [5].

Самооцінка підлітка найчастіше занижена, в результаті чого його поведінка у взаєминах з однолітками швидше стримане. При завищеній самооцінці потреби дитини безмежні, в результаті конфліктну поведінку неминуче.

У процесі самопізнання відбувається самоствердження підлітка. Самоствердження може проявлятися у вигляді брехні, обману, демонстраційного поведінки, а також можуть відзначатися бійки, ненормативна лексика, зухвала поведінка перед педагогами і т. п.

Спілкування - одна з провідних потреб підліткового віку. В результаті спілкування підліток обмінюється інформацією, думками, емоціями. Спілкуючись, підліток стає членом соціальних груп (клас, школа, група однолітків), які довгий час є для нього авторитетом. У процесі соціалізації, крім спілкування, провідним видом діяльності залишається навчання. У процесі навчання відбувається інтелектуальний розвиток підлітків, формується його світогляд. У підлітковому віці, як правило, сформовані всі види навчальної діяльності. Інтерес до навчальної діяльності у всіх підлітків різний, це пояснюється різноманітністю навчальних предметів, неоднаковими вимогами і мотивацією у різних викладачів.

За даними вітчизняних і зарубіжних досліджень, близько 20% підлітків необхідна психотерапевтична, а часто і медична допомога [7].

З кожним роком спостерігається збільшення числа підлітків, що зазнають різні труднощі під час вступу до професійні навчальні заклади, що в подальшому при навчанні проявляється у вигляді непатологічних, прикордонних відхилень від психічної норми.

У роботах по психології можна зустріти згадку про 2 напрямки психо-діагностичної роботи фахівців.

1. Виявлення особливостей поведінки підлітків у взаєминах з дорослими і однолітками, в результаті повсякденних спостережень, за результатами групових психологічних діагностик, що проводяться психологом.

2. Надходження запиту від батьків або педагогів, який також обумовлений особливостями підлітка в поведінці, спілкуванні, навчанні, які не влаштовують педагогів або батьків, не відповідають певним вимогам.

Для запобігання негативним наслідкам в поведінці підлітків слід виявити психологічні причини відповідних відхилень і визначити способи їх вирішення. Ґрунтуючись на цьому, були запропоновані два параметри: адекватність і своєчасність, що забезпечують ефективність при вирішенні відповідних психологічних завдань практичними психологами [11].

Адекватність включає в себе кількість і якість даних, що застосовуються психологом в процесі розгляду даної проблеми; визначення способів при вирішенні відповідних проблем і точність виявлення психологічних причин відхилень.

Щоб дані параметри при вирішенні певних завдань в психологічній роботі були ефективні, слід роботу вибудовувати правильно, починаючи з перших етапів, так як при невірно виявлених психологічних причинах відхилень у поведінці підлітків складно домогтися позитивного результату. З цієї причини, безсумнівно, важливі правильність визначення (адекватність) і своєчасність виявлення основних відхилень в поведінці підлітків [6].

Вирішувати психодіагностичні завдання психолог починає з збору анамнестичних даних про підлітка. Здійснюється дана робота в процесі інтенсивної взаємодії з людьми, які володіють різною інформацією про підлітка.

Це перш за все батьки, родичі, а також педагоги навчальних закладів. Кожен фахівець самостійно вибудовує схему психологічної роботи на даному етапі.

Одні фахівці стверджують, що в основі психодіагностичного процесу лежить описову вивчення свідомості, суб'єктивності і переживань підлітка, це так званий «феноменологічний» рівень. На даному етапі відбуваються вивчення запиту з проблеми, збір даних про змінних параметрах діяльності або психічного стану, складання загальної картини про об'єкт психологічної діагностики.

Інші фахівці наполягають на зборі анамнезу, вважаючи, що збирати інформацію необхідно при наявності реальної проблеми. Наприклад, якщо проблема стосується розумового розвитку (неуспішність, погана пам'ять, неуважність і т.п.), то можливими джерелами можуть бути органічні ураження головного мозку, порушення в ранньому психічному розвитку [25].

На основі подібних схем нами була складена програма збору анамнестичних даних. Дана програма апробована в роботі практичного психолога з виявлення відхилень у поведінці дітей підліткового віку.


    1.   1   2   3   4

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас