Ім'я файлу: Психодіагностика негативних емоційних станів у сучасних підліткі
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 08.07.2020
скачати
Пов'язані файли:
Психодіагностика негативних емоційних станів у сучасних підліткі
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 08.07.2020
скачати
Пов'язані файли:
Психодіагностика негативних емоційних станів у сучасних підліткі
ТЕМА: Психодіагностика негативних емоційних станів у сучасних підлітків
Група ПСБ-18-1
Шиявко Єгор Олегович
ЗМІСТ
ВСТУП5
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ У СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ7
1.1. Теоретико-психологічна парадигма емоційних станів7
1.2. Симптоми негативних станів у підлітків12
1.3. Фактори, що впливають на виникнення підліткової депресії 17
РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ У ПІДЛІТКІВ22
2.1. Організація і методики дослідження22
2.2. Аналіз отриманих результатів27
ВИСНОВКИ31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ34
ДОДАТКИ 37
ВСТУП
Актуальність теми. У психології поняття «стани» пов’язують із суперечливістю психічного відображення – його сталістю і змінністю. Психічні явища реалізуються через стани, у яких виявляється ставлення особистості як суб’єкта взаємодій. Визначальним для психічного стану є ставлення особистості, це суттєвий момент її формування. Через ставлення до дійсності та до себе як суб’єкта діяльності реалізується певний вияв психічного світу особистості. Психічний стан виступає глибинним моментом психічного, відображенням ставлення особистості до власних психічних явищ.
Емоційні стани супроводжують практично будь-яку діяльність особистості, оскільки відображають відношення між мотивами й можливістю успішної реалізації діяльності суб’єкта; стани можуть виступати і як форма саморегуляції психіки, і як механізм інтеграції особистості, як динаміка психічних процесів, і актуальних особливостей як окремих сфер особистості, так і в цілому. Тобто, будь-який стан одночасно виступає і переживанням, і діяльністю, що має деякий зовнішній вираз.
Аналіз останніх публікацій та досліджень. Емоційний розвиток як важливу складову загального психічного розвитку особистості досліджували спеціалісти-психологи Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн тощо.
О. Запорожець, П. Анохін, К. Ізард, О. Нікольська приділяли увагу дослідженню емоцій в якості регуляторів поведінки. Всі вони віддавали емоційній сфері переважну роль у мотиваційній складовій особистості. Причому значно більше уваги приділено негативним емоціям та відхиленням, ніж позитивно забарвленим емоційним проявам.
Досліджень емоційної сфери підлітків досить багато, адже вікові закономірності розвитку особистості були предметом досліджень класиків педагогіки та психології. Проте, в сучасних теоріях, на наш погляд, недостатньо розглянуті механізми переходу від природного дозрівання емоційної сфери до її зміни під виховним впливом.
Мета та завдання роботи. Метою роботи є вивчення психодіагностики проявів негативних емоційних станів підлітків.
Для досягнення означеної мети, було виділено ряд завдань:
провести теоретичний аналіз проблеми негативних емоційних станів сучасних підлітків;
провести емпіричне дослідження негативних емоційних станів підлітків.
Об’єктом роботи є негативні емоційні стани підлітків.
Предметом роботи є психодіагностичний інструментарій дослідження негативних емоційних станів сучасних підлітків.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ У СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ
1.1. Теоретико-психологічна парадигма емоційних станів
Емоції — «психічні стани і процеси в людини та вищих тварин; це відповідні реакції на зовнішні та внутрішні подразники, які проявляються у вигляді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу.
Людина не лише сприймає навколишні предмети і явища — у неї формується певне ставлення до них. Спілкування з іншими людьми, природа, твори мистецтва, наука, власна праця — все це викликає у неї різні переживання: любов, радість, повагу, захоплення, горе, гнів, страх. Без емоцій неможлива цілеспрямована діяльність людини. Ще давній філософ Спіноза звернув увагу на те, що емоції "... збільшують або зменшують здатність самого тіла до дії".
Американський фізіолог У. Кеннон підкреслював мобілізуючу роль емоцій, які приводять організм у стан готовності до затрат енергії: "Припинення Діяльності травних органів, що звільняє запаси енергії для інших частин організму, прилив крові від шлунка до органів, які беруть участь у м'язовій діяльності; збільшення сили серцевих скорочень; глибоке дихання; розширення біронхів; швидке відновлення працездатності втомленого м'яза... — усі ці зміни безпосередньо слугують для того, щоб пристосувати організм до інтенсивної затрати енергії, яка може бути потрібна на час страху, люті й болю» [21].
Більшість сучасних вчених також розглядають емоції як пристосувальне явище.
Емоції властиві вищим тваринам, але вони пов'язані здебільшого із захистом від ворогів, здобуттям їжі, статевим потягом і піклуванням про потомство. Ці функції емоцій притаманні й людині. «Але, на відміну від тварин, виникнення емоцій у людини переважно пов'язане з дією соціальних факторів.
1. Позитивні емоції. Позитивні емоції— позитивна оцінка об'єкта, явища (радість, любов, захоплення тощо). Вони зумовлюють розширення кровоносних судин, підвищення інтенсивності енергетичного обміну, температури тіла, розумової та фізичної працездатності. Отже, вони спонукають людину до діяльності й досягнення корисного результату.
2. Негативні емоції. Негативні емоції виникають при дефіциті інформації, невдачах людей. Негативні емоції протилежні позитивним. Проте вони теж стимулюють активність людини, спрямовуючи її на подолання перешкод.
а) первинні. Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога — як прояв потреб у самозбереженні; радість — це реакція задоволення від реалізації потреб; гнів — як наслідок обмеження потреби в рухах, вчинках.
б) вторинні. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного "Я". Ці емоції не пов'язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість тощо)» [13].
Емоції виявляються у вигляді емоційних реакцій, станів або стосунків.
1. «Емоційні реакції. Емоційні реакції— посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов'язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певною ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються сильною, бурхливою реакцією (наприклад, страх, гнів).
Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко стримувати. Переключення на інший вид діяльності (фізична робота) сприяють емоційній розрядці. Емоційні реакції за певних ситуацій необхідно стримувати: не сміятися та не подавати вигляду, коли хтось з необачності щось не так зробив чи сказав.
2. Емоційні стани. Емоційні стани — це тривалі переживання, ефект від сильної емоційної реакції. До них відносять збудження, пригнічення (депресія), страх, тривогу. Емоційний стан є мінливим психічним явищем. Веселий настрій може змінюватися на сумний, спокійний — на тривожний, пригнічення — активністю.
Емоції зумовлюють настрій людини. Настрій — це стійкий, досить тривалий емоційний стан. Причини, що зумовили той чи інший настрій, не завжди усвідомлюються.
Вони залежать від фізичного самопочуття або від властивості пам'яті підсвідоме викликати попередні почуття. Тривалі конфліктні ситуації, неможливість здійснити бажане можуть зумовити пригнічений стан, тривогу або агресивну поведінку людини. Реальна оцінка ситуації, що склалася, відповідні вольові зусилля допомагають вийти з цих станів.
3. Емоційні стосунки. Емоційні стосунки спрямовані на певну особу, об'єкт, процес. До них відносять любов, пристрасть, прив'язаність, ненависть, ревнощі, заздрість. Емоційні стосунки можуть спричинити різні емоційні стани.
При будь-якій емоції в реакцію на той чи інший подразник включається багато фізіологічних систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна тощо). У людей до цих реакцій додаються і суб'єктивні переживання, які в свою чергу відображають діяльність певних систем мозку, спрямованих на переробку різноманітної інформації, що надходить з навколишнього середовища.
Окремі утвори головного мозку взаємодіють у певному порядку — вони об'єднані у функціональні системи та підсистеми. Цих систем і підсистем багато. Одна з них — система ретикулярної (сітчастої) формації стовбура головного мозку, друга — так звана лімбічна система головного мозку. Найважливішим "розпорядником" емоційних компонентів складних форм поведінки людей є кора великих півкуль, яка працює у тісній взаємодії з утворами лімбічної системи та ретикулярної формації.
Велике значення у виникненні емоцій має ендокринна система. Під час збудження підкіркові центри мозку (гіпоталамус), отримавши інформацію про зміни в організмі та навколишньому середовищі, посилюють вплив на органи внутрішньої секреції (гіпофіз і надниркові залози).
Це зумовлює вироблення життєво важливих речовин, насамперед адреналіну, який підтримує тонус судин, посилює роботу серця, м'язів, швидко збільшує кількість глюкози в крові, підвищує активність ферментів тощо.
Під час короткочасних емоційних напружень адреналін нагромаджується в крові і сприяє тривалому підвищенню кров'яного тиску, прискоренню пульсу, виникненню спазмів судин, зокрема судин серця, що може спричинити напад стенокардії і навіть інфаркт міокарда. Тому цілком зрозуміло, чому ми завжди прагнемо захистити літню чи хвору людину від бурхливих емоцій (навіть позитивних), які можуть виявитися для неї небезпечними.
Зміни в діяльності органів під час емоцій однакові у всіх людей. Тому всім зрозумілі такі вислови, як "від страху в піт кинуло", "волосся дибки стало", "мурашки по спині забігали", "щемить серце", "від радості дух перехопило" тощо.
Кожну емоцію можуть супроводжувати рухи мімічних м'язів обличчя та інші її виражальні рухи. За тим, як змінюється хода, поза, швидкість мови, голос, жест, міміка, інтонація, колір шкіри, можна скласти уявлення про емоційний стан людини.
Людство вступило в епоху надзвичайних стресових станів та емоційних навантажень. Ми можемо протистояти цьому, виховуючи волю, навчившись керувати емоціями і розумно долати різні стреси.
Людина не тільки сприймає навколишній світ, але й впливає на нього. До всіх предметів та явищ у неї є певне ставлення. Читаючи книгу, слухаючи музику, відповідаючи урок або спілкуючись із друзями, люди переживають радість, сум, піднесення, засмученість» [4].
Переживання, в яких виявляється ставлення людей до навколишнього світу й до самих себе, називають емоціями.
Емоції людини надзвичайно різноманітні й складні, вони можуть бути позитивними (радість, любов, захват, задоволення і т. ін.) і негативними (гнів, страх, жах, огида та ін.). Будь-яка емоція супроводжується активацією нервової системи й появою в крові біологічно активних речовин, що змінюють діяльність внутрішніх органів.
Кожну емоцію можуть супроводжувати виразні рухи. За зміною ходи, поставою, а також жестами людини, мімікою, інтонацією, зміною швидкості мовлення можна скласти уявлення про емоційний стан. Спостерігаючи за виразом обличчя, ми не тільки розуміємо, що відчуває інша людина, але й заражаємося її станом: співпереживаємо, співчуваємо, жаліємо. Таким чином, виразні рухи — своєрідний засіб спілкування між людьми.
Поява емоційних реакцій пов'язана з роботою великих півкуль і відділів проміжного мозку. Велике значення для формування емоцій мають скроневі й лобні частки кори.
Життя людини без емоцій неможливе. Втрата емоцій — це втрата специфічних для людини рис. Нормальне життя повинно бути емоційно насиченим з переважанням позитивних емоції.
Бурхливі негативні емоції призводять до розвитку психічних і соматичних хвороб людини. Тому необхідно попереджувати їх розвиток. Це досягається за допомогою волі — свідомого керування емоціями. Ми можемо стримувати свої емоції, свої виразні рухи, "не давати волі відчуттям".
Уміння володіти собою в різних ситуаціях набувається в процесі виховання, самовиховання та є ознакою високої культури людини.
1.2. Симптоми негативних станів у підлітків
Одне з самих яскравих виявлень горя в підлітковому віці та й не тільки – це депресія. Рівень депресії виділяється по числу симптомів та по тому, як довго людина знаходиться в цьому стані. Найчастіше симптоми підліткової депресії проявляють себе у змінах настрою і поведінки. Але при оцінці цього симптому необхідно пам'ятати про те, що: По-перше, понижений настрій може бути нормальною психологічною реакцією; по-друге, настрій слід оцінювати не стільки по заявах пацієнта, скільки слід шукати тривогу, неспокій, внутрішню напругу. Але настрій не являється специфічним симптомом і тому не завжди являється основою для діагностики депресивного синдрому.
Найчастіше хворі діти втрачають мотивацію в життя і можуть стати замкнутими у собі, прийшовши зі школи, вони можуть закриваються в своїй кімнаті і можуть сидіти на самоті довгими годинами. У таких дітей може помічатися підвищена сонливість, перепади апетиту і навіть агресивна поведінка, як стан алкогольного сп'яніння або наркотичної інтоксикації. До симптомів також може відноситься: апатія, постійні головні болі, важко зосередитися, прийняти самостійно рішення, безвідповідальна поведінка, втрата апетиту, забудькуватість, одержимість думками про смерть, безсоння, бунтарська поведінка, раптове зниження успішності в школі, уникнення друзів, зниження енергійності, активності.»
Можуть виділятися також додаткові симптоми депресії, до них можуть відносяться:
1. «Труднощі при необхідності зосередитися, утримувати увагу. Цей симптом - також результат переважання процесів гальмування над процесами збудження. Можливість зосередження забезпечується принципом домінанти, оскільки ж при депресії процеси гальмування взагалі переважають над процесами збудження, існування якого-небудь пануючого вогнища виявляється під питанням. По суті справи, єдино можливе вогнище збудження тут - це обтяжливі і фатальні думки про безглуздя і неспроможність життя. Зрозуміло, подібна постановка питання не дозволяє актуалізуватися яким-небудь іншим центрам» [11].
2. «При депресії невротичного рівня створюється враження, що пацієнти просто не хочуть зосереджуватися на чому-небудь, окрім як на власних песимістичних переживаннях. При циклотимній депресії співбесіда з хворим представляє для лікаря велику трудність, тому що постійно доводиться якось будити хворого, що немов би відключається час від часу. При психотичній депресії виникає відчуття, що пацієнт і взагалі знаходиться десь зовсім в іншому світі, з якого нам чутні лише деякі відгомони і обривки фраз.
Причини цих “вражень” в тому-то і полягають, що сам акт співбесіди пацієнта з лікарем не здатний актуалізуватися до ступеня пануючої домінанти» [12].
3. «Зниження самооцінки, виникнення відчуття невпевненості в собі, ідеї винності і самоприниження. Подібні міркування хворих - про власну неспроможність і винність - природний наслідок суб'єктивної оцінки хворим свого стану. Вони дійсно нічого не можуть через панування процесів гальмування, зниження активності, нездатності сформувати діяльну домінанту» [15].
4. «Похмуре і песимістичне бачення майбутнього. Цей симптом також описової властивості. У якомусь сенсі пацієнтові з депресивним розладом просто важко думати про майбутнє, воно не вимальовується - на це не вистачає ні енергії, ні бажання. Хворому бракує інтенції жити, щоб думати про майбутнє, тим паче, що всяка невідомість лякає, а налякати депресивного хворого - означає посилити депресію, в черговий раз підкресливши її роль “поглинача тривоги”. У підлітковому віці тривожні побоювання виникають при акценті на майбутньому: раптом буде війна, загине все живе, не вистачить води, повітря, їжі. Як жити далі, коли помруть батьки? Чи зможе він, коли стане дорослим, стати справжньою людиною, вивчитися, мати спеціальність, родину? У поєднанні ж з самопринижуючою оцінкою всякі перспективи дійсно здаються хворими марними. Те, що все буде погано - це тільки думка, симптомом воно стає у випадках, коли подібна думка починає визначати поведінку людини. Особливо цей симптом характерний для депресивних реакцій на гострий і важкий стрес, депресивних невротичних проявів у пацієнтів з хронічною психотравмуючою ситуацією, а також при класичних формах маніакально-депресивного психозу» [14].
Підлітки, що зачасту страждають депресією, можуть замкнутися, проводити все більше часу на самоті, можуть почати жити своїми фантазіями. Цей стан у підлітка являється най небезпечнішим, бувають навіть випадки до самогубства, причинами якої може бути навіть звичайне нерозділене кохання.
Депресія - це стан, що найчастіше характеризується пригніченим настроєм у особи або ж важкими душевними стражданнями, зниженням здатності отримувати задоволення, зниженням психічної активності, різноманітними відхиленнями в роботі внутрішніх органів. Зв'язок депресії з високим ризиком самогубства набуває чинності і в останній час стає дуже загальновідома. Депресія, як жодне інше захворювання, пов'язана з великим ризиком самогубства - одного з найбільш трагічних результатів, що призводять до передчасної смерті 20% страждають депресією хворих.
Кілька частіше з них відзначаються прискорене серцебиття у людини а саме тахікардія , може бути схильність до зниження або підвищення артеріального тиску і розширення зіниць у людини. Вже в перші дні і тижні після початку депресії, на фоні ще неразвернутого зниження настрою більшість дітей виявляє ознаки фізичного нездужання і висловлюють скарги на неприємні тілесні відчуття (серцебиття, запаморочення, розпирання барабанних перетинок, відчуття печіння в грудях, "незручність", занепокоєння "в ногах і руках) і болю (біль у серці, головний біль, болі в животі, спині, кінцівках тощо). Ці розлади є або вкрай різноманітними, нестійкими, часто змінюють один одного, або, навпаки, монотонними, однозначними, елементарними, обмеженими однією ізольованою скаргою. Названі вегетативні і больові розлади в поєднанні з млявістю, підвищеною стомлюваністю, схудненням, зміною усього вигляду дитини (землистий колір обличчя, блідість слизових, синява під очима, понурий вигляд, зігнута поза, шаркающая хода і т. д.) створюють видимість картини важкої фізичної недуги і в перший час є предметом пильної уваги педіатрів або хірургів.
Соматичні розлади у людини в рамках дитячої депресії мають дві тенденції розвитку: вони можуть або наростають, формуючи на висоті стану картину розгорнутої соматизированной депресії, або ж поступово стають все більш стертими і можуть поступиться місцем очевидним депресивним розладам. При повторних депресивних станах у дітей і підлітків соматичні та вегетативні розлади нерідко слабшають від нападу до нападу, поступово заміщаючи власне депресивною симптоматикою.
Депресивні розлади у людини не вичерпуються тугою, тривогою, страхом, нудьгою: нерідко на перший план може виступати так званий дисфоричний фон настрою, при якому переважає дратівливість з гневливостью, злостивістю і агресією. При цьому спалахи люті у людини, активного опору з драчливостью, грубістю, лайкою, як правило, провокуються ззовні і чергуються з періодами слізливості і пригніченості.
Важке або ж похмуре, безрадісний настрій з відсутністю задоволення від будь-якого виду діяльності людини, буркотливим невдоволенням собою і оточуючими, усім світом, ворожістю нерідко може виступати в поєднанні з замкнутістю, напруженістю, буркотливістю; при цьому домінують висловлювання типу: «"Я злий" , "Всіх ненавиджу", "Навколо все брудне, мерзенне, і я сама не краще", "Всіх би розірвав", "Дайте автомат - всіх перестріляю і себе вб'ю» і т.д. При цьому часто виникає незрозуміла і необгрунтована неприязнь по відношенню до найближчих людей, найчастіше до матері» [10].
Депресія в підлітковому віці має певні наслідки за собою і для подальшого життя. Якщо у особи зазвичай депресія у дитини або у підлітка може підвищуватися ризик розвитку депресії в зрілому віці, то кореляція між великою депресією і попередньої депресією в дитинстві набагато вище в тому випадку, якщо депресія проявилася після настання статевої зрілості.
Разом з тим може найчастіше складається враження, що незалежно від наявності або ж відсутності супутнього захворювання наприклад симптоматика депресії впливає на динаміку її розвитку. Так наприклад Харрінгтон і його колеги протягом 18 років вивчали групу дітей і підлітків, що знаходилися в пригніченому стані здійснюючи порівняльний аналіз досліджуваних та осіб контрольної групи з використанням методу випадок- контроль . «У 21% хворих депресією відзначалися супутні розлади поведінки.» Дорослі, у яких в дитинстві могли діагностували депресивний стан і розлад поведінки, схильні до вищого ризику антисоціального і делінквентної поведінки, але ж меншому ризику розвитку депресії.» «В той же час дорослі, у яких в дитинстві або, підлітковому віці зазначалося депресивний стан, але без розлади поведінки, схильні до вищого ризику розвитку депресії» [10].
Насамперед, підліток, дійсно знаходиться в пригніченому стані, рідко, швидше у виняткових випадках, скаржиться на депресію (на відміну від дорослих, які більш охоче розповідають саме про неї). Навпаки, підліток швидше проявляє неприховану ворожість, відмовляється вступати в контакт ("дайте мені спокій" і т.п.); у дорослих такий стан описується як "ворожа депресія"» [12].
«Повільність психомоторних функцій у підлітків спостерігається, ймовірно, рідше, а якщо вона і буває, то залишається непоміченою (підліток інертний, не встає з ліжка) або ж сприймається як лінь, байдужість. Зате дуже часто спостерігається дратівливість (частіше, ніж власне імпульсивність): підліток абсолютно не виносить наростаючого в ньому почуття внутрішньої напруги, виходить з себе, сердиться без видимої причини. Наслідком вираження його гніву (наприклад, підліток хоче вийти з дому, а йому забороняють) можуть бути імпульсивність і перехід до дій» [12].
«Дратівливість тим більше впадає в очі, ніж менш вона характерна для звичайного стану підлітка. Нарешті, нерідко спостерігається приводить в оману мінливість стану протягом дня, деколи з чергуванням періодів замкнутості, інертності і підвищеної активності (підліток "викладається»)
Отже, можно зробити висновки, що депресія, в основному виражається в поведінці та настрою хворого. Депресію у підлітка можна визначити по різкій зміні поведінки. Наприклад: якщо людина була завжди активною, гарно вчилася, завжди чимось цікавилася, а в один момент просто втратила інтерес до цього всього» [30].
«Часто вони втрачають інтерес, та сенс самого життя, бо вважають, що вони ні з чим не можуть справитися, що вони нікому не потрібні, що в них немає майбутнього. Та наслідки депресивного стану, особливо в такому віці, можуть бути різними» [11].
1 2 3