Ім'я файлу: 113351.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 122кб.
Дата: 08.12.2020





Психіка і свідомість
Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість, як і психіка, є одним із найскладніших і в той же час загадкових проявів мозку.

Слово "свідомість" достатньо широко використовується у повсякденній мові та науковій літературі. Проте не існує єдиного розуміння того, що воно означає. Дійсно, цим терміном позначаються два поняття, що різні за змістом. У більш елементарному значенні - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім світом і адекватною реакцією на події, які відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну і порушується при деяких хворобах.

Однак у науковій літературі, особливо з філософії та психології під словом "свідомість" розуміється вищий прояв психіки, зв'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища та соціальних контактів з іншими людьми. У цьому значенні термін "свідомість" застосовується звичайно тільки до людини (Ю.І.Александров, 1997 p.).

При всьому розходженні цих обох значень слова "свідомість" їх поєднує світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе відчуттів, думок і почуттів, що творять духовний світ людини, його внутрішнє життя. Спільність двох вказаних значень слова "свідомість" ґрунтується на факті, що випливає з відповіді наукового пізнання: складне, як правило, не виникає з нічого, а відбувається в результаті еволюції від свого більш простого попередника ( у даному випадку свідомість має у своїй основі також більш прості психічні прояви, такі як відчуття та емоції ).

Говорячи про мозкові основи психіки та свідомості, необхідно відзначити, що ізольованої групи нейронів, які являють собою "центр свідомості", немає. Однак після появи методів "зображення живого мозку", таких як позитронно-емісійна томографія, функціональний магнітний резонанс, комп'ютерна ЕЕГ тощо, з'явилися деякі концепції мозкової організації суб'єктивно пережитих феноменів. Це концепції "світлої плями" чи "прожектора". Друга посідає проміжне положення, претендуючи на пояснення як простих, так і складних феноменів за допомогою повторного входу порушення в "світлу пляму", механізм кільцевого руху збудження та інформаційного синтезу. Третя орієнтована на пояснення мозкової основи свідомості як вищої форми психічного, її інтегруючої ролі завдяки зв'язку з мовою.

Питання про функціональний зміст суб'єктивних переживань, їхню роль у поведінці є однією з найважливіших проблем науки про мозок. Являючи собою результат синтезу інформації, психічні феномені містять інтегруючу її оцінку, сприяючи тим найефективнішому знаходженню поведінкового акту та вибору рішення.

Свідомість — вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з суспільно-економічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона, природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя людей, змінюючись слідом за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на групи, класи.

Чіткий зв'язок залежності свідомості від мозку (як матеріального субстрату психіки) і психіки показують фактори еволюційного розвитку людини. Передусім слід звернути увагу на те, що виникнення свідомості у людини, поява мовлення і можливості працювати були підготовлені еволюцією людини як біологічного виду. Прямоходіння звільнило передні кінцівки від функцій ходіння і сприяло розвитку їх спеціалізації, яка пов'язана з хватанням предметів, їх затриманням і маніпулюванням ними, що в цілому допомагало створенню для людини можливості працювати. Водночас з цим відбувався розвиток органів відчуття. У людини зір став домінуючим джерелом отримання інформації про навколишній світ.

Взагалі розвиток органів чуття не міг виникнути ізольовано від розвитку нервової системи в цілому, оскільки з появою людини як біологічного виду відзначаються суттєві зміни в будові нервової системи, і, передусім, головного мозку. Так обсяг головного мозку людини перевищує обсяг мозку його найближчого попередника-людиноподібної мавпи - більш ніж у два рази. Якщо у людиноподібної мавпи середній об'єм мозку дорівнює 600 см, то у людини він становить 1400 см. Ще в більшій пропорції збільшується площа поверхні великих півкуль, тому що кількість звивин кори головного мозку і їх глибина у людини значно більша.

Однак з появою людини виникає не тільки фізичне збільшення об'єму головного мозку і площини кори. Виникають суттєві структурні і функціональні перебудови мозку. Наприклад, у людини, порівняно з людиноподібною мавпою, зменшилась у відсотковому співвідношенні площина проекційних полів, які пов'язані з елементарними чуттєвими і руховими функціями, і збільшився відсотковий зміст інтегративних полів, які взаємопов'язані з найвищими психічними функціями.

Таке різке розростання кори головного мозку, її структурна еволюція передусім пов'язана з тим, що ряд елементарних функцій, які у тварин цілком здійснюються найнижчими відділами мозку, у людини вже потребують участі кори. Виникає подальша кортикалізація керування поведінкою, більша підлеглість елементарних процесів корі порівняно з тим, що спостерігається у тварин. Можна передбачити, що еволюція кори головного мозку в процесі філогенезу людини, поряд з його соціально-історичним розвитком, обумовила можливість появи найвищої форми розвитку психіки-свідомості.

Сьогодні завдяки клінічним дослідам ми знаємо, що свідома діяльність і усвідомлена поведінка людини в значному ступені визначається передньолобовими і тім'янимим полями кори головного мозку. Так, при враженні передньолобових полів людина втрачає здатність свідомо і розумно керувати своєю діяльністю в цілому, піддавати свої дії більш віддаленим мотивам і цілям. У той самий час враження тім'яних полів призводить до втрати уявлень про часові та просторові відносини, а також логічних зв'язків. Цікавий той факт, що лобові і тім'яні поля у людини порівняно з людиноподібними мавпами розвинені у найбільшій мірі. Якщо лобові поля у мавпи займають біля 15% площини кори головного мозку, то у людини вони займають 30%. Крім цього, передньолобові і нижньотім'яні ділянки кори у людини мають деякі нервові центри, які відсутні у тварин.

Слід також виділити, що на характері структурних змін головного мозку людини відбились результати еволюції рухових органів. Кожна група м'язів тісно пов'язана з відповідними руховими полями кори головного мозку. У людини рухові поля пов'язані з тією чи іншою групою м'язів, мають різну площину, розмір якої прямо залежить від ступеня розвитку тієї чи іншої групи м'язів. При аналізі співвідношень розмірів площини рухових полів звертає на себе увагу те, наскільки велика стосовно до інших полів площина рухового поля, пов'язаного з кистями рук. Кисті рук людини мають найбільший розвиток серед органів руху і найбільше пов'язані з діяльністю кори головного мозку. Необхідно підкреслити, що подібний феномен зустрічається тільки у людини.

Свідомість має й свою структуру. На думку академіка А.В.Петровського, вона містить у собі сукупність знань про світ; відмінність суб'єкта і об'єкта; ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до себе; можливість цілеспрямованої діяльності.

Свідомість тісно пов'язана з мовленням і без нього у своїй вищій формі не існує. Однією з характеристик свідомості є здатність до комунікації, тобто передавання іншим людям того, що створює дана людина за допомогою мови та інших знакових систем. Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією, люди виділяють в ній головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від усього другорядного й зосередження свідомості на найбільш істотному. Вкладаючись у лексику, семантику в зрозумілій формі, це головне згодом стає надбанням індивідуальної свідомості людини по мірі того, як вона засвоює мову та вчиться користуватися нею як засобом спілкування й мислення.
Структура свідомості (психологічні характеристики за А.В Летровським, 1966 p. )
Структура свідомості:

1. Сукупність знань про навколишній світ ("зізнання").

2. Закріплене у свідомості розрізнення суб'єкта ("Я") і об'єкта (не - "Я").

3. Забезпечення цілеспрямованої думаючої діяльності людини.

4. Наявність емоційних оцінок у між особистісних стосунках.

Для формування і прояву всіх цих специфічних якостей необхідною є мова. Засвоєна конкретною людиною мова у відомому розумінні стає її реальною свідомістю.

Поняття "свідомість" вживається в психології, психіатрії та інших науках у розумінні, що відповідає поданим вище його основним характеристикам.

Як важливі властивості свідомості Р.Конечний і М.Боухап (1983) розрізняють: а) пильнування (вигілантність) свідомості. Воно обумовлюється здатністю сприйняти усі явища у навколишньому середовищі, зрозуміти їхнє значення (включати їх у адекватні зв'язки) та реагувати на подальші подразники; б) ясність (луцидність) свідомості, що характеризує більш грубі відхилення, чим вигілантність; в) серед багатьох властивостей свідомості не останню роль відіграє її орієнтуюча якість, яка необхідна для правильного відображення зовнішнього світу та доцільного діяння на нього (пізнавальна та активно - творча сторони свідомості).

Свідомість, з урахуванням з її структури та властивостей, може бути представлена у наступній класифікації (С.Ю.Головін, 1997 p.):

1. 3 точки зору процесу свідомість поділяється на два великих класи:

- процеси мимовільні, ті що відбуваються начебто самі собою;

- процеси довільні, ті що організуються та направляються самим суб'єктом.

2. 3 точки зоруи свідомості як стану виділяють;

-сон, розглянутий як період відпочинку;

- пильнування, або активний стан.

3. Свідомість щоденна - сукупність уявлень, знань, установок і стереотипів, заснованих на безпосередньому повсякденному досвіді людей і домінуючих у соціальній спільності, до якої вони належать. Від свідомості у широкому розумінні вона відрізняється тим, що її основу не складають наукові знання, а швидше народна мудрість, яка дає можливість робити правильні висновки, які перевіряються практикою повсякденного життя.

4. Свідомість політична - відношення людини до суспільних інститутів (насамперед інститутів влади). Політична свідомість може бути тоталітарною, авторитарною, демократичною тощо.

5. Свідомість релігійна - фантастичне відбиття людьми пануючих над ними природних та соціальних сил в образах, уявленнях, ідеях, що співвідносяться з дією надприродних сил.

6. Свідомість екстравертована (поверхнева) - у неї усвідомлення зовнішнього та внутрішнього світу змінюються протягом дня.

Ж.Годфруа (1992) докладніше розкриває зміст останнього різновиду свідомості, зокрема він відзначає, що у критичних ситуаціях людина існує наче на двох взаємовиключних рівнях. З одного боку, вона повинна бути частиною об'єктивного світу, в якому її "Я" змушене пристосовуватися до зовнішньої реальності. Це рівень екстравертованої свідомості, перцептивних функцій та прийняття рішень. З іншого боку, юна занурюється в об'єктивний світ змінених станів свідомості, з якого виключений усякий зв'язок із зовнішньою дійсністю та часом і де укорінюється глибинне "Своє", у якому, на думку деяких, реалізується стан "океанічної єдності зі всесвітом".

Безумовно, структура свідомості не свідчить про її якийсь поділ. Свідомість - це цілісне відображення світу, проте рівень розвитку її в нормі визначається передусім устоями суспільства.

Часто виникає питання: чи вся психічна діяльність людини в кожний певний момент є цілком усвідомлюваною? Не завжди. Розрізняють усвідомлені і неусвідомлені форми психічної діяльності, усвідомлену і неусвідомлену мотивацію вчинків. Ступінь та рівні ясності свідомості залежать не лише від патологічних змін, які відбуваються інколи в організмі людини, а й від стану активності людини.

Велике значення в діяльності свідомості відіграє її поле.

Поле свідомості - це область інформації, яка усвідомлюється у визначеному проміжку часу. Таке поле неоднорідне, у ньому виділяється фокус, периферія та безмежна область, яка переходить у несвідоме. Частина найбільш складних наших дій, що потребують постійного контролю, знаходяться в фокусі свідомості. Більш прості або більш відпрацьовані належать до периферії нашої свідомості. Найбільш прості або найбільш засвоєні дії відходять за межу нашої свідомості у рівень несвідомого.

Свідомість можна правильно зрозуміти і адекватно пояснити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але вони й не тотожні. Тут існує певна єдність і взаємозалежність. Єдність свідомості та діяльності полягає в тому, що 1) свідомість виникає і виявляється в процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість; 2) діяльність є формою активності свідомості.

Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві.

Виділяють кілька рівнів суспільної свідомості, починаючи від буденного, масового і закінчуючи вищими формами теоретичного мислення.

Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль, філософію, право незалежно від волі і розуму окремих людей. Засвоєна конкретною людиною суспільна свідомість певною мірою стає її власною свідомістю. У процесі життя людина користується тими багатствами думки, які виробило людство до появи певної людини на світ і які передались їй за допомогою мови. Тому свідомість окремої людини лише відносно незалежна від суспільної свідомості.

І.М.Сеченов вважав, що свідомість виникла відразу у двох формах: свідомості предметної та самосвідомості Якщо результатом першої є знання про світ, то друга - самосвідомість - відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенціальні можливості. Таким чином, індивідуальна свідомість, спрямована передусім назовні, на той чи інший об'єкт, разом з тим спрямована і на внутрішній світ самого себе, свій духовний світ. Це, звичайно, умовний поділ. Однак такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною

розвитку людської психіки. Отже, розвиток свідомості як суспільної, так і індивідуальної, вказує на рівень удосконалення як особистості, так і суспільства в цілому. Але щоб краще зрозуміти поняття "свідомість", слід розглянути підсвідомі явища.

У процесі життєдіяльності людини ми бачимо не лише прояви усвідомлених явищ. Бувають такі явища, яких людина не усвідомлює. У саме поняття підсвідоме звичайно включають сукупність актуально неусвідомлюваних психічних процесів і станів, здатних справити помітний вплив на поведінку людини і зміст її свідомості. До них належать реакції на подразники, які ясно не відчуваються, зокрема, автоматизовані дії; сновидіння; обмовки, помилки при написанні або слуханні слів; мимовільне забування імен, обіцянок, намірів, подій, пов'язаних з неприємними переживаннями; захисні механізми (проекція, заміщення, витіснення).

Поняття несвідомого у психологічній науці дуже ретельно досліджене З.Фрейдом, у його "теорії несвідомого", яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

На думку Фрейда, психічні; життя людини визначається його потягами, головне з яких сексуальне - лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму "моральної цензури!" Не звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються в свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.

Для дослідження проявів ж свідомого використовують метод вільних асоціацій та метод аналізу сновидінь.

У своїх роботах Фрейд встановив, що несвідоме проявляється у витісненні інфантильних і заборонених переживань, що зберігають свій енергетичний потенціал і виявляються у вигляді психічних порушень. Загалом теорія Фрейда розкриває несвідоме, як дію природжених інстинктивних потягів в психічному житті людини, що в свою чергу ще й біологічно детермінуються, забуваючи при цьому про соціальні та природні чинники в детермінації людської життєдіяльності.

Відомо, що навіть при ясній свідомості людина не завжди усе усвідомлює, тому що існує світ несвідомого. Ясперс писав, що у рамках несвідомого суб'єкт та об'єкт переживаються як окремі сутності, але особистість не усвідомлює розходження між ними скільки-небудь чітко. Без свідомості психічна субстанція не може проявити себе (її і немає без свідомості в зазначеному розумінні).

Говорячи про несвідоме, слід розрізняти події, дійсно пережиті особистістю, але залишені непоміченими, та події, що відбувалися за межами свідомості і, значить, не пережиті. Перші при сприятливих умовах можуть бути помічені й таким чином можуть довести свою реальність. Другі ж ніколи не можуть бути помічені. Отже, перед психологією та психопатологією стоїть важлива задача: висвітлити непомічені події психічного життя і тим самим зробити їх доступними усвідомленню та пізнанню. Таке прагнення до осяяння несвідомих глибин особистості стало одним з магістральних шляхів психотерапії.

Дослідження останніх років поглибили знання про несвідоме. А.В.Петровський (1996) вважає, що нижчий рівень психіки утворює несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених діяннями, у впливі яких людина не дає собі звіту. Будучи психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування у часі та місці дії, розладжується мовне регулювання поведінки, неможливі цілеспрямований контроль за скоєними діями та оцінка їх результатів.

До області несвідомого входять сновидіння, "субсенсорні" реакції, неусвідомлювані рухи, деякі безцільні спонукання до діяльності, марення, галюцинації тощо.

Несвідоме не можна прирівнювати до тваринної психіки, тому що воно настільки ж специфічно людський прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття світу в мозку людини.

З.Фрейд під несвідомим розумів потяги людини, які їй не вдалося реалізувати, оскільки вони виявилися суперечними соціальним нормам. Це, за Фрейдом, призводило до їх витискування до сфери несвідомого. Своє існування ці потяги виявляють у обмовках, застереженнях, сновидіннях.

У духовному світі несвідоме достатнього ступіня виражене у менталітеті - сукупності прийнятих і, в основному, ухвалених суспільством поглядів, форм та способів поведінки, яка відрізняє його від інших людських спільностей. Він має надсвідомий характер, тому що "не закріплений у матеріалізованих продуктах, а розчинений у атмосфері суспільства". Тут діє механізм установки, свою залежність від якої людина не усвідомлює, тому що установка склалася незалежно від її волі та діє на несвідомому рівні. Саме тому менталітет не дає можливості суб'єкту здійснити рефлексію. Носій його перебуває в переконанні, що він сам сформував свої позиції та погляди. У цій обставині полягають величезні труднощі перебудови свідомості людини у світі, що змінюється.

Також до неусвідомлених явищ в життєдіяльності людини належить група надсвідомих процесів.

Перехід від несвідомого до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити зовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Раніше розрізнені елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція-спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат грунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості), які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. На сьогоднішній день ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині.

Відомо, що більшість наукових відкриттів здійснюється самим непередбаченим шляхом. Інтуїція дійсно тісно пов'язана з творчим проривом. А.Ейнштейн любив грати на скрипці. І за цим заняттям він нерідко намагався знайти емоційний підйом для подолання труднощів мислення. Не навмисно кажуть, що його теорія ймовірності - плід геніальної інтуїції.

Однак інтуїція взагалі не є "вихлопним клапаном" для пізнаючого розуму. Вона служить достатньо самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття.

Інтуїція - базисний природний дар людини. Випереджаючи обставини та явища життєдіяльності, вона реалізує особистішу природу.

психіка свідомість суспільний асоціація

Використана література





  1. Психологія.- К.: Либідь, 1999.- 558с.

  2. Загальна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 464с.

  3. Гуманістична психологія.- К.: Університетське вид-во "Пульсари", 2001.- 252 с.

  4. Пащенко, Світлана Юріївна Загальна психологія.- Запоріжжя, 2004.- 32с.- 1.50

  5. Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2004.-

  6. Цимбалюк Іван Миколайович Психологія.- К.: ВД "Професіонал", 2004.- 216с.

  7. Занюк Сергій Степанович Психологія мотивації.- К.: Либідь, 2002.- 304с.

  8. Власова Олена Іванівна Педагогічна психологія.- К.: Либідь, 2005.- 400с.

  9. Траверсе Тетяна Михайлівна Психологія праці.- К.: ІПО КНУ ім.Т.Г. Шевченка, 2004.- 116с.

  10. Петро Андрійович Загальна психологія.- К.: Вища школа, 2000.- 479с.

  11. Гуменюк Оксана Психологія Я-концепції.- Тернопіль: Економічна думка, 2002.- 186с.

  12. Лозниця Віктор Стефанович Психологія і педагогіка:основні положення.- К.: ЕксОб, 2001.- 304с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас