Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ
КУРСОВИХ РОБІТ
Схвалено на засіданні кафедри теорії держави та права 29 червня 2021 року протокол № 27
Київ – 2021
ЗМІСТ
1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 3
2.НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 4
3.ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 7
Додаток № 1 8
Приклад оформлення титульного аркушу курсової роботи 8
Приклад оформлення змісту курсової роботи 10
Приклад написання основної частини курсової роботи 14
Приклад написання висновків курсової роботи 16
Приклад оформлення списку використаних джерел курсової роботи 18
Додаток № 2 19
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Курсова робота є однією із форм самостійної наукової роботи з елементами дослідження, що виконується здобувачами вищої освіти НАВС протягом семестру відповідно до навчального плану підготовки фахівців з метою закріплення, поглиблення та узагальнення знань, одержаних за час освітньої діяльності та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. З метою запобігання плагіату здобувач при написанні письмової роботи має керувати нормами Положення про академічну доброчесність у НАВС та Положення про регламентацію забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти в НАВС.
Методичні рекомендації щодо підготовки курсових робіт з дисципліни «Теорія держави та права» та критерії їх оцінювання підготовлені авторським колективом кафедри відповідно до Положення про курсову роботу в Національній академії внутрішніх справ (схвалено Рішенням Вченої ради НАВС від 24.02.2021 Протокол № 5/13-5), на підставі та у відповідності до Законів України “Про освіту”, ”Про вищу освіту”, інших нормативних документів Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України і врегульовує питання вибору теми, написання, оформлення, реєстрації, перевірки, в тому числі на автентичність, рецензування, оцінювання та зберігання курсової роботи в НАВС.
Метою підготовки курсової роботи є:
закріплення, узагальнення, систематизація, поглиблення та вдосконалення знань, отриманих у результаті вивчення відповідної навчальної дисципліни;
вироблення творчого мислення, набуття вмінь самостійно працювати з літературними джерелами та нормативно-правовими актами, правильно аналізувати та узагальнювати матеріал;
поглиблене вивчення літературних джерел – аналіз та узагальнення їхнього основного змісту, розширення обсягу знань за темою, співставлення різних точок зору на одні й ті ж питання;
прищеплення навичок наукового дослідження, стимулювання до самостійного наукового пошуку.
Курсова робота має бути виконана здобувачем вищої освіти самостійно у чітко визначений період. При її написанні необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст питань, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології, обов’язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичалися матеріали або окремі результати, робити висновки.
Основними етапами виконання курсової роботи є наступні:
вибір теми;
пошук та підбір літературних джерел за темою дослідження;
формування предмету, об’єкту, мети та завдань дослідження, наукової концепції теми, головних ідей;
написання та друк тексту курсової роботи з дотриманням вимог щодо її оформлення;
перевірка та підготовка викладачем, що перевіряв роботу рецензії на курсову роботу;
захист курсової роботи здійснюється викладачем згідно затвердженого розкладу.
Особа, яка захищає курсову роботу озвучує підготовлений нею виступ (3-5 хвилин) та відповідає на запитання.
НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
2.1. Вибір теми письмової роботи.
2.1.1. Тематика курсової роботи зазвичай є частиною наукового пошуку відповідної кафедри та навчальної дисципліни.
2.1.2. Тематика письмових робіт і вимоги щодо їх підготовки визначаються і розглядаються на засіданні кафедри, що забезпечує викладання навчальних дисциплін, з яких навчальними планами передбачено їх виконання, та затверджуються на засіданні науково-методичної ради. Після цього завчасно передаються безпосередньо здобувачам вищої освіти відповідного курсу навчання та додатково оприлюднюються на офіційному веб-порталі академії. Тематика курсових робіт щорічно оновлюється.
Назви тем курсових робіт повинні відповідати актуальним проблемам навчальної дисципліни (спеціальності чи напрямку підготовки) та їх кількість повинна становити не менше 40.
2.1.3. Варіант теми письмової роботи обирається здобувачем вищої освіти самостійно відповідно до останньої цифри номера його залікової книжки (для ННІЗДН).
Курсова робота, що не відповідає останній цифрі номеру залікової книжки здобувача вищої освіти (для ННІЗДН), реєстрації та перевірці не підлягає і повертається на доопрацювання.
Структура курсової роботи
2.2.1. Перед виконанням курсової роботи здобувач вищої освіти має уважно ознайомитися з темою і планом, запропонованим кафедрою для її розкриття. Після цього необхідно вивчити нормативний матеріал і літературні джерела з питань обраної теми. Потрібно враховувати, що наведений до теми роботи список літературних джерел, є орієнтовним і може бути доповнений здобувачем вищої освіти самостійно. Використання матеріалів практики та емпіричних досліджень є однією з передумов позитивної оцінки виконаної роботи.
2.2.2. За структурою курсова робота складається з: титульного аркуша, змісту (плану), переліку умовних позначень (при необхідності), вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерел, додатків (при необхідності). Наявність змісту (плану) та списку використаних джерел є обов’язковою складовою частиною роботи.
2.2.3. Титульний аркуш письмової роботи повинен складатися з таких реквізитів (Додаток № 1):
найменування міністерства (Міністерство внутрішніх справ України), вищого навчального закладу (Національна академія внутрішніх справ), навчально-наукового інституту, факультету (регіонального відділення), назва кафедри з якої виконується робота;
назва навчальної дисципліни, з якої виконується робота, номер та назва теми;
прізвище, ім’я та по батькові здобувача вищої освіти, номер навчальної групи та курсу, номер залікової книжки, номер мобільного телефону;
місце знаходження НАВС (м. Київ) і рік підготовки роботи.
За необхідності на титульному аркуші позначається гриф обмеження доступу до відомостей.
2.2.4. Після титульного аркуша розташовується:
зміст курсової роботи, який містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів, що мають заголовок, зокрема вступу, основної частини, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків;
перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності), який розміщується перед вступом і складається з двох колонок: у лівій колонці за абеткою наводяться умовні позначення, скорочення тощо, у правій – їх детальна розшифровка. Якщо в роботі умовні позначення повторюються менше ніж тричі, перелік не складається, а їх розшифровку наводять у тексті при першому згадуванні.
2.2.5. У вступі курсової роботи розкривається значення теми (теоретичний та практичний аспект), сутність і стан розробки проблеми (завдання), її теоретична та практична значущість, актуальність на сучасному етапі, підстави і вихідні дані для розробки теми, рівень теоретичного дослідження, аналіз проблеми та попереднього досвіду її вивчення, здійснюється методологічне обґрунтування та логіко-історичний аналіз проблеми, оцінюється ступінь інноваційної, теоретичної та практичної значущості курсової роботи, обґрунтовується актуальність та необхідність проведення дослідження, зокрема:
актуальність теми, яка розкривається шляхом аналізу та порівняння з відомими дослідженнями, присвяченими вибраній проблемі, визначенням необхідності та доцільності дослідження для розвитку відповідної галузі;
мета і завдання дослідження;
Остаточне редагування вступної частини роботи доцільно виконувати на завершальній стадії дослідження, коли досліджувана проблема постає перед автором у повному обсязі.
2.2.6. Основна частина курсової роботи, як правило, складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Розділи (глави, параграфи) роботи за своєю назвою, структурою, змістом повинні відповідати завданням дослідження поставленої проблеми. Окремі розділи (підрозділи) можуть мати практичну спрямованість і передбачати виконання завдань або розв’язання задач. Кожний розділ починається з нової сторінки його назвою. У розділах основної частини дається:
огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень: окреслюються основні етапи розвитку наукової думки за проблемою дослідження, висвітлюються нормативні, наукові та навчальні джерела, визначаються невирішені питання, обґрунтовується необхідність проведення досліджень у цій галузі;
методи виконання завдань і їх порівняльні оцінки, загальні методики проведення дослідження;
результати досліджень, оцінка повноти виконання поставлених завдань та достовірності одержаних результатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних досліджень тощо.
Доцільно викладення матеріалу окремого розділу підпорядковувати певній провідній ідеї (положенню, принципу). Кожен розділ роботи завершується формулюванням висновків, у яких узагальнено та стисло викладаються наведені у розділі наукові та практичні результати. При підготовці роботи необхідно звернути увагу і на таке питання, як поділ тексту на абзаци. Кожен абзац повинен містити в собі певну думку, висловлену однією чи кількома фразами або реченнями. При написанні курсової роботи повинні даватися посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в роботі, або на ідеях і висновках яких розроблюються проблеми, питання, завдання, задачі. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в роботі. Узагальнені числові дані, які можуть концентруватися в таблицях, діаграмах, графіках, схемах, необхідно наводити точно та аргументовано, з посиланням на відповідні джерела чи власні обчислення.
Крім того, за необхідності у роботі повинні міститися відомості щодо загальних та інноваційних прикладів з практичних підрозділів та останні статистичні відомості за темою курсової роботи.
2.2.7. У висновках курсової роботи описуються найбільш важливі наукові та практичні результати роботи, зокрема, формулювання наукової проблеми (завдання), методи її дослідження, значення для науки і практики, рекомендації щодо практичного використання результатів для вдосконалення наукового знання та практики, обґрунтування їх достовірності тощо.
2.2.8. Список використаних джерел розміщується після основного тексту роботи в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією, його обсяг не перевищує 5% обсягу роботи.
Джерела в списку вказуються мовою оригіналу. У цей список рекомендується включати основну та спеціальну літературу з теми, яка досліджується і на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоч на неї і немає посилань.
2.2.9. У додатках розміщують допоміжний матеріал, необхідний для повноти розкриття курсової роботи: статистичні дані, результати аналізу літератури, проекти нормативно-правових актів, описання приватних методик та результатів дослідження, ілюстрації допоміжного характеру тощо.
ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
3.1. Робота виконується на комп’ютері, дотримуючись таких вимог: формат аркушу – А4 (210 х 297), шрифт - Times New Roman, розміром 14 кеглів, інтервал - 1,5; поля: зліва – 30 мм, справа – 10 мм, зверху та знизу – 20 мм, друкують на принтері з одного боку аркуша білого паперу. Роботи виконані в іншому форматі не реєструються та не розглядаються і до захисту не допускаються.
3.2. Загальний обсяг курсової роботи до 25-30 сторінок друкованого тексту.
3.3. Заголовки структурних частин роботи (ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛИ та їх назви, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ) друкуються великими літерами по центру. Заголовки параграфів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу.
Крапка в кінці заголовка не ставиться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, вони розділяються крапкою. Заголовки пунктів друкуються маленькими літерами з абзацного відступу, але в розбивку в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком та текстом повинна дорівнювати 2-3 інтервали.
3.4. Кожна із зазначених структурних частин курсової роботи починається з нової сторінки.
Усі сторінки курсової роботи підлягають суцільній нумерації. Номер сторінки проставляється в правому верхньому її куті. Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації, але на ньому номер сторінки не проставляється.
Такі структурні частини курсової роботи, як зміст (план), вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номера. Номер розділу в тексті ставиться після слова Розділ (після номера крапка не ставиться), потім з нового рядка друкується заголовок розділу. Параграфи (підрозділи) нумеруються в межах розділу. Потім у тому ж рядку наводиться заголовок параграфу. Пункти нумеруються в межах параграфу. Пункти можуть не мати заголовка.
3.5. Ілюстрації та таблиці подаються після тексту, де вони згадані вперше, чи на наступній сторінці. Наведені ілюстрації та таблиці обов’язково аналізуються.
Ілюстрації позначаються словом “Ілюстрація” і нумеруються в межах розділу (номер складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка). Номер ілюстрації та її назва розміщуються під ілюстрацією.
3.6. Таблиці, відповідно, позначаються: Таблиця 1.2. і розміщуються в правому куті над назвою таблиці, яка розміщується по центру. При перенесенні частини таблиці на іншу сторінку вказують: Продовж. табл. 1.2.
3.7. При написанні курсової роботи здобувач вищої освіти має посилатися на джерела, матеріали або результати, з яких вони наводяться.
Посилання в тексті на джерела зазначаються їх порядковим номером у списку використаних джерел, який позначається у квадратних дужках, наприклад [5].
Коли наводиться у тексті цитата чи якісь конкретні дані з джерела, то вказується відповідна сторінка, наприклад: [5, с.257].
4.2.9. Курсова робота допускається до захисту тільки за наявності позитивної оцінки викладача, який перевіряв роботу та у разі наявності перевірки на автентичність, якщо оригінальність тексту становить не менше 30 % (Додаток № 2).
Додаток № 1
Приклад оформлення титульного аркушу курсової роботи
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
Кіровоградське відділення
Кафедра конституційного права
Курсова робота
з навчальної дисципліни “Конституційного права ”
з теми № ___
“Назва теми курсової роботи”
Виконав: студент 1 навчальної групи 2-КПД курсу
Петренко Іван Прокопович
Залікова книжка № 20-000 КПДКР
Мобільний телефон:
+380__ __ __ __ __
+380__ __ __ __ __
Кропивницький 2021
Приклад оформлення змісту курсової роботи
ЗМІСТ
1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 3
2.НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 4
3.ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ 7
Додаток № 1 8
Приклад оформлення титульного аркушу курсової роботи 8
Приклад оформлення змісту курсової роботи 10
Приклад написання основної частини курсової роботи 14
Приклад написання висновків курсової роботи 16
Приклад оформлення списку використаних джерел курсової роботи 18
Додаток № 2 19
Приклад написання вступу курсової роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Впродовж останніх десятиріч Україна виборола свою незалежність і утвердилась як самостійна держава у світовому співтоваристві. Вона робить впевнені кроки в напрямку оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, залучення до надбань сучасного цивілізаційного розвитку, європейських цінностей.
Важливим чинником успішного просування шляхом глибинних демократичних перетворень є розширення соціальної бази діяльності держави, делегування окремих функцій держави інститутам громадянського суспільства та органам місцевого самоврядування. Зазначений підхід до реалізації завдань та функцій держави вимагає перегляду організаційної побудови держави, дослідження основних напрямків взаємодії механізму держави з недержавними об'єднаннями громадян, які спільно створять надійну систему щодо задоволення різнобічних потреб та інтересів людини і громадянина, добробут українського суспільства.
Виконання головного обов'язку держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3 Конституції України) неможливе без існування надійної правоохоронної системи, бо саме на неї покладається основний тягар по забезпеченню захисту прав, свобод і законних інтересів населення та суспільства в цілому від злочинних зазіхань.
В період існування Радянського Союзу, до складу якого входила і Україна, правоохоронні органи розглядалися як структурний елемент єдиної централізованої державної влади, вони були тією силою, яка виконувала в основному репресивні функції. Сьогодні, виходячи з конституційної норми про те, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, переглядається та визначається сучасне місце та роль правоохоронних органів у механізмі держави України.
До останнього часу ці питання широко обговорювалися та вивчались у межах теорії державного управління, кримінального процесу, судових та правоохоронних органів, орієнтованих на розробку теоретико-прикладних аспектів організаційно-правового механізму реалізації правоохоронної функції держави та місця в цьому процесі правоохоронних органів. Потреби узагальнення та систематизації отриманих результатів дослідження вимагають висвітлення цих проблем і з точки зору теорії держави і права, орієнтованої на розробку понятійного апарату, організаційної побудови, правового механізму функціонування, визначення глобальної мети (місії) правоохоронних органів у суспільстві.
Актуальність зазначеної тематики привертала та продовжує привертати увагу вітчизняних науковців (В.Д. Бабкіна, А.М. Бандурки, Ю.М. Грошевого, С.Д. Гусарєва, М.С. Кельмана, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова, Т.О. Пікулі, О.Д. Тихомирова, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна, Л.П. Юзькова), які дослідили сутність, зміст, форми діяльності державних органів у механізмі держави, напрями їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства.
Однак, багато проблем та аспектів функціонування правоохоронних органів та організацій в механізмі держави залишаються дослідженими не в повному обсязі або фрагментарно. Такими проблемами, зокрема, є: зміст та організаційно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції державними та недержавними суб'єктами правоохорони, процес соціалізації організації та функціонування правоохоронних органів, налагодження їх тісної взаємодії з недержавними правоохоронними структурами та населенням країни.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є комплексний аналіз організаційної побудови держави для вивчення, узагальнення та конструктивно-критичного осмислення теоретико-правових питань функціонування правоохоронних органів у механізмі держави України, спрямованих на підготовку практичних пропозицій і рекомендацій удосконалення організаційно-структурної побудови, соціально-правової орієнтації та механізму реалізації компетенції органів внутрішніх справ. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
дослідити з позиції науки теорії держави і права, відповідно до вимог сучасної державно-правової думки, поняття і зміст категорії «механізм держави»;
визначити сутність та організаційну побудову механізму держави України;
розглянути зміст та механізм функціонування організаційно-охоронної підсистеми держави (правоохоронної системи);
визначити основні критерії формування та структуру правоохоронних органів. Надати практичні рекомендації щодо перспектив розвитку системи правоохоронних органів України;
проаналізувати соціальну направленість діяльності правоохоронних органів;
розкрити соціальну, правову, організаційну орієнтацію розвитку органів внутрішніх справ у суспільстві;
з'ясувати на прикладі недержавної служби охорони місце і роль недержавних правоохоронних організацій у правоохоронній системі.
Об'єктом дослідження є загальні тенденції організаційно-структурної побудови та функціонування правоохоронних органів у механізмі держави.
Предметом дослідження є інтегративна сукупність правових, організаційних та соціальних факторів, що обумовлюють організаційну побудову та соціальний характер діяльності правоохоронних органів у механізмі держави.
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використані:
загально-філософські методи: історичний метод для дослідження процесу виникнення, формування та розвитку поняття «механізм держави»; системно-науковий підхід до дослідження механізму держави як цілісного утворення складеного з відносно самостійних підсистем; структурно-функціональний підхід для з'ясування елементного складу правоохоронної системи; метод аналізу та синтезу для виявлення елементного складу та взаємодії органів державної влади; метод абстрагування для формулювання спільних ознак правоохоронних органів та організацій; метод індукції для встановлення спільних ознак правоохоронних органів на підставі ознак, притаманних окремим органам правоохорони;
спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий метод для встановлення подібності (відмінності) процесу формування місії правоохоронних органів Великої Британії, США та України; конкретно-соціологічний метод для з'ясування рівня довіри населення до «силових структур»;
приватні методи: формально-юридичний (нормативно-догматичний) метод для дослідження складу апарату держави як специфічного соціально-правового феномена; метод тлумачення права для дослідження змісту правових норм чинного законодавства, які регулюють процес функціонування правоохоронних органів та організацій в механізмі держави.
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження, складається зі вступу, двох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (51 найменування). Загальний обсяг роботи – 25 сторінок, з яких 19 – основний текст.
Приклад написання основної частини курсової роботи
РОЗДІЛ 1
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Поняття та предмет правового регулювання.
Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право – через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому [10, с.488].
Серед структурних елементів правової системи важливе місце належить правовому регулюванню. У юридичній літературі сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання, незважаючи на різні підходи щодо його визначення (табл. 1).
Автори однозначно вказують на форму цілеспрямованого впливу на суспільні відносини; що реалізується через систему засобів.
Таким чином, в юридичній літературі сформувалося майже єдине розуміння правового регулювання як сукупності різноманітних форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюються в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку.
Правове регулювання – це певний процес, обумовлений об'єктивними та суб'єктивними чинниками (мал. 1).
Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками [6, с. 370]. Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання.
Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші – починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем та ін.).
Об'єктом правового регулювання є головним чином відносини – вольові акти поведінки особи.
Отже, сферою правового регулювання є різні види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні тощо, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При встановленні сфери правового регулювання варто враховувати певні моменти (мал. 2).
При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки із класифікації суспільних відносин (економічних, політичних тощо), скільки із матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого – порядок у суспільстві. Є різні класифікації сфер правового регулювання (табл. 3).
Ознаки правового регулювання:
правове регулювання – різновид соціального регулювання;
правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;
за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;
правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;
правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання [10, с. 489].
Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним (табл. 4).
Види правового регулювання:
за способом сполучення дозволів і заборон розрізняють загальнодозволений і спеціально-дозволений види;
за територіальним статусом правотворчого суб'єкта розрізняють централізоване і децентралізоване правове регулювання;
за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, розрізняють загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання.
Таким чином, правове регулювання – це сукупність різноманітних форм та засобів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, що здійснюється в інтересах всього суспільства або певного колективу чи особистості, з метою підпорядкувати поведінку окремих суб'єктів встановленому в суспільстві правопорядку. Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.
Приклад написання висновків курсової роботи
ВИСНОВКИ
Таким чином, комплексне застосування як загальних, так і спеціальних методів наукового пізнання функціонування правоохоронних органів у механізмі держави України, дозволило сформулювати цілу низку теоретичних та практичних висновків, зокрема:
На сучасному етапі державотворення поняття «механізм держави», як система державних органів, державних підприємств та державних установ, потребує свого переосмислення та нового підходу до розуміння змісту, оскільки:
реформування всіх видів суспільних відносин викликало роздержавлення багатьох сфер життєдіяльності суспільства; частина державних організацій втрачає сфери свого впливу на користь інститутів недержавної форми власності;
у науковій державно-правовій думці не існує єдиного розуміння поняття «механізм держави», а це призводить до різного тлумачення його змісту та потребує свого уточнення.
Виходячи з цього, поняття «механізм держави» можна трактувати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні – це впорядкована множина елементів (підсистем), які утворюють певну організаційну основу функціонування держави: організаційно-правову, організаційно-економічну, організаційно-соціальну, організаційно-культурну (духовну), організаційно-охоронну, за допомогою яких держава створює і підтримує у «працездатному» стані відповідні умови для забезпечення матеріальних, соціальних та духовних потреб громадянського суспільства. У вузькому розумінні досліджуване поняття – це виключно система державних організацій, а саме, державних органів, державних установ та державних підприємств, які реалізують завдання та функції держави (концепція професора В.В. Копєйчикова).
Організаційно-охоронна підсистема держави – це правоохоронна система, яка складається з шести елементів, що утворюють державно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції: цілей, об'єктів правоохорони, охоронних правових норм (нормативної підсистеми), правоохоронної діяльності та відносин, суб'єктів правоохорони.
Основним суб'єктом правоохоронної діяльності є правоохоронні органи. За головними функціями, притаманними їм (профілактична, захисна, ресоціалізаційна, оперативно-розшукова, розслідування кримінальних правопорушень, судовий розгляд справ, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення, виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів), до правоохоронних органів у широкому розумінні належать – суд, прокуратура і правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю, у вузькому – тільки правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю.
Однією з головних характеристик правоохоронних органів є соціальна обумовленість їх існування та діяльності, оскільки цілі, завдання, функції, структура правоохоронних органів соціально обумовлені, регламентуються і закріплюються в нормативно-правових актах. Діяльність найбільшого структурного та функціонального органу правоохорони – органів внутрішніх справ – є правовою за формою і соціальною за своєю суттю, бо вони органічно вплетені в життя соціуму, визначаються ним і діють в ньому. Тому будь-яка реорганізація системи органів внутрішніх справ, вибір тих чи інших організаційних форм їх устрою, методів роботи, засобів реалізації компетенції повинні бути соціально орієнтовані.
Розвиток та вдосконалення системи органів внутрішніх справ повинні представляти собою постійний процес, відповідний загальному процесу розвитку Української державності, перетворення України в зріле громадянське суспільство, базуватися на фундаменті узагальненого та конструктивно-критичного осмисленого досвіду (як позитивного, так і негативного), функціонування системи МВС України.
Головним стрижнем і цільовим завданням реформування та подальшого розвитку системи органів внутрішніх справ України є перетворення їх в таку структуру виконавчої влади, яка, по-перше, з точки зору соціально-правової орієнтації і механізму реалізації компетенції, відповідала б соціалізованому типу органів внутрішніх справ; по-друге, з точки зору соціальної організації та внутрішньоорганізаційного механізму функціонування, відповідала б такому типу органів внутрішніх справ, де основним механізмом реалізації внутрішньоорганізаційних правових та управлінських відносин є принцип координації.
Системний підхід до розгляду ролі і місця недержавних правоохоронних структур у правоохоронній системі дозволив дійти висновку, що вони разом з органами державної влади є рівними суб’єктами забезпечення національної безпеки України (при провідній і координуючій ролі державних структур). Найбільш раціональною формою співпраці державних і недержавних структур забезпечення безпеки і правопорядку слід розглядати договори. Державне регулювання приватно-охоронної діяльності повинно базуватися не на методі заборони, а на створенні умов для активного використання її з метою забезпечення безпеки особи, суспільства, механізму держави.
Приклад оформлення списку використаних джерел курсової роботи
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Аванесова Н. Е., Марченко О. В. Стратегічне управління підприємством та сучасним містом: теоретико-методичні засади : монографія. Харків : Щедра садиба плюс, 2015. 196 с.
Бичківський О. О. Міжнародне приватне право : конспект лекцій. Запоріжжя : ЗНУ, 2015. 82 с.
Вініченко О. М. Система динамічного контролю соціально-економічного розвитку промислового підприємства : дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.04. Дніпро, 2017. 424 с.
Гнатенко Н. Г. Групи інтересів у Верховній Раді України: сутність і роль у формуванні державної політики : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02. Київ, 2017. 20 с.
Городовенко В. В., Макаренков О. Л., Сантос М. М. О. Судові та правоохоронні органи України : навч. посіб. Запоріжжя : ЗНУ, 2016. 206 с.
Клименко М. І., Панасенко Є. В., Стреляєв Ю. М., Ткаченко І. Г. Варіаційне числення та методи оптимізації : навч. посіб. Запоріжжя : ЗНУ, 2015. 84 с.
Шарая А. А. Принципи державної служби за законодавством України. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 5. С. 115–118. URL: http://lsej.org.ua/5_2017/32.pdf.
https://www.skeptic.in.ua/quotation-without-marks Правила цитування
Детектор плагіату https://plagiarism-detector.com/c/ru/about_plagiarism_detector.php
Додаток № 2
Довідка
про підтвердження автентичності тексту курсової роботи
Я, Іванов Іван Іванович, використавши програму (наприклад) «Детектор плагіату» для перевірки на академічну доброчесність своєї курсової роботи на тему «Загальні закономірності виникнення держави та права» отримав наступний результат: оригінальність тексту становить 23 % (додаток скрін результату).
Курсант 101 групи _________________ Іванов І.І.
Підпис
Приклад перевірки курсової роботи на плагіат
1. Ознайомитись із «Інформаційним оглядом: Програмне забезпечення із перевірки наукових текстів на плагіат» за посиланням:
http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/12843/1/Savenkova1.pdf
2. Обрати програмне забезпечення для перевірки своєї курсової роботи на плагіат
3. Обравши програму, здійснити перевірку та скласти довідку за зразком.
У разі обрання програми «Детектор плагіату». Діяти в такому порядку:
Скачати програму «Детектор плагіату» за посиланням https://plagiarismdetector.com/c/ua/index.php
Вставити файл із курсовою роботою у вікно програми «Детектор плагіату» та натиснути пошук плагіату.
Дочекатися закінчення роботи програми та зробити скрін екрану. Щоб зробити знімок екрану у Windows, виводимо на екран те, що ми хочемо закріпити і одночасно тиснемо комбінацію клавіш Windows+Prt scr.
Скласти довідку про перевірку курсової роботи на плагіат за наведеним зразком.