1   2
Ім'я файлу: остео.docx
Розширення: docx
Розмір: 71кб.
Дата: 08.03.2021
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Харківський національний медичний університет

Остеоартроз


Методичні вказівки для самостійної роботи

студентів V курсу медичного факультету
Затверджено вченою радою ХНМУ. Протокол № 1 від 25.01.2018.


Харків

ХНМУ

2018

Остеоартроз : метод. вказ. для самостійної роботи студентів V курсу мед. фак-ту / упоряд. О. М. Біловол, І. І. Князькова, І. А. Ільченко та ін. – Харків : ХНМУ, 2018. – 24 с.

Упорядники О. М. Біловол

І. І. Князькова

І. А. Ільченко

В. В. Златкіна

В. Д. Немцова

В. П. Денисенко

О. М. Кірієнко

В. І. Корнійчук

Тема заняття: Остеартроз 1. Кількість годин – 2.

2. Матеріальне та методичне забезпечення теми:

  • таблиці та мультимедійні презентації;

  • тестові завдання (20);

  • історії хвороби, ситуаційні задачі (3);

  • набір тестових завдань із бази «Крок-2» (20).

  1. Обґрунтування теми. Остеоартроз (ОА) відноситься до клінічних синдромів болю в суглобах, який супроводжується різними ступенями функціонального обмеження і зниження якості життя. Це одна з основних причин болю і інвалідності в усьому світі. Хоча біль, зниження функції і обмеження активності можуть бути серйозними наслідками ОА, структурні зміни зазвичай відбуваються без супутніх симптомів.

В Україні ОА є найпоширенішим захворюванням суглобів. За даними державної статистичної звітності, у 2014 р. поширеність ОА становила 3 140 на 10 тис. населення, захворюваність – 460 на 100 тис. населення. Епідеміологічних даних щодо частоти рентгенологічних ознак ОА та їх співвідношення з клінічними симптомами в нашій країні немає.

  1. Мета заняття:

  • загальна: ознайомити студентів з сучасними стандартами ведення хворих із остеоартрозом, навчити застосовувати на практиці сучасні стандарти клінічної та інструментальної діагностики, проводити диференційну діагностику під час курації пацієнтів з цим захворюванням в умовах стаціонару;

  • конкретна: навчитися діагностувати остеоартроз, засвоїти лікування та профілактику хвороби.

5. Програма практичних навичок:

а) знати:

  • етіологію та патогенез остеоартрозу;

  • основні критерії діагностики остеоартрозу;

  • тактику ведення хворих із остеоартрозом;

  • показання до застосування додаткових інструментальних методів обстеження (рентгеноскопія легень та серця, ЕКГ, Ехо-КГ, лабораторні дослідження);

б) вміти:

  • проводити опитування та об'єктивне обстеження хворих із остеоартрозом;

  • формулювати і обґрунтовувати попередній діагноз конкретного пацієнта;

  • складати план обстеження хворого, обґрунтовувати застосування основних методів обстеження, визначати показання до їх проведення;

  • на підставі аналізу даних клінічного та інструментального обстежень обґрунтовувати та формулювати діагноз остеоартрозу;

  • складати і обґрунтовувати план лікування конкретного пацієнта; описувати побічну дію призначених препаратів; виписувати рецепти;

  • формулювати засоби профілактики, обґрунтовувати прогноз, працездатність для конкретного пацієнта;

  • демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця;

в) практичні навички:

  • провести клінічне обстеження пацієнта з остеоартрозом (збирання анамнезу, огляд, визначення особливостей пульсу, аналіз температури тіла пацієнта, визначення екскурсії грудної клітки, перкусія, пальпація, аускультація серця і легенів);

  • скласти план обстеження пацієнта з остеоартрозом;

  • проаналізувати дані додаткових методів обстеження (ЗАК, ЕКГ, ОРОГК, ЕХОКГ, ХМЕКГ, визначення серцевих ферментів, функціональних дихальних проб, КТ і МРТ грудної клітки, лабораторних тестів);

  • скласти план лікування даного пацієнта залежно від діагнозу, стадії захворювання.

6.Орієнтована карта роботи студентів

Остеоартроз – хронічне дегенеративне захворювання, метаболічно активний, динамічний процес, який залучає всі тканини суглоба (хрящі, кістки, синовіальну оболонку/капсулу, зв'язки і м'язи). Основні патологічні зміни включають локалізовану втрату суглобового (гіалінового) хряща та зміну прилеглої кістки з утворенням нової кістки (остеофіту) на краях суглоба. Таке поєднання ураження тканин і синтез нової тканини підтримує думку про те, що остеоартроз є процесом відновлення синовіальних суглобів.

Артроз визначається не як хвороба або стан, а як єдиний комплекс розладів з множинними факторами ризику, які в цілому діляться на наступні:

  • генетичні (спадковість остеоартрозу колінного і кульшового суглобів і суглобів рук складає 40–60 %, хоча відповідальні гени невідомі);

  • конституціональні (наприклад, старіння, жіноча стать, ожиріння, висока щільність кісток);

  • більш локальні, в основному біомеханічні (наприклад, травми суглобів, професійні/рекреаційні, зниження м'язової сили, слабкість суглобів, зміщення суглоба).

Розрізняють первинний і вторинний деформуючий остеоартроз. Первинний розвивається в здоровому до цього хрящі під впливом його надмірного навантаження. При вторинному відбувається дегенерація вже заздалегідь зміненого суглобового хряща.

Важливо відзначити, що багато екологічних або пов’язаних зі способом життя факторів ризику є модифікованими (наприклад, ожиріння, м'язова слабкість) або такими, яких можна уникнути (наприклад, професійні травми або травми, пов’язані з рекреаційними заходами), що має важливе значення для первинної та вторинної профілактики. Проте дія індивідуальних факторів ризику різноманітна і навіть розрізняється по відношенню до ділянок суглобів.

Причини первинного остеоартрозу остаточно не відомі. Основними передбачуваними чинниками розвитку первинного остеоартрозу є невідповідність між механічним навантаженням на суглобовий хрящ і його можливістю чинити опір цій дії, а також спадкова схильність, що виражається, зокрема, в зниженні здатності хряща протистояти механічним діям.

У розвитку первинного остеоартрозу велику роль відіграє взаємодія зовнішніх і внутрішніх сприяючих чинників.

Зовнішні чинники, що викликають розвиток первинного остеоартрозу: травми і мікротравматизації суглоба; функціональне перевантаження суглоба (професійна, побутова, спортивна); гіпермобільність суглобів; незбалансоване харчування; інтоксикації і професійні шкідливості (нітрати, солі важких металів, гербіциди та ін.); зловживання і інтоксикація алкоголем; перенесені вірусні інфекції.

Внутрішні чинники, що приводять до розвитку первинного остеоартрозу: дефекти будови опорно-рухового апарату і порушення статики, які змінюють конгруентність суглобових поверхонь (плоскостопість, дисплазії, genu varum, genu valgum, сколіоз хребта); надлишкова маса тіла; ендокринні порушення; порушення загального і місцевого кровообігу; супутні хронічні захворювання, у тому числі попередні артрити.

Основні причини вторинних остеоартрозів : травми суглоба, ендокринні захворювання (цукровий діабет, акромегалія та ін.); метаболічні порушення (гемохроматоз, охроноз, подагра); захворювання кісток і суглобів (ревматоїдний артрит, інфекційні артрити і інші запальні захворювання суглобів, асептичні некрози кісток).

Патогенез

Під впливом етіологічних чинників відбувається швидше і раніше "постаріння" суглобового хряща. Метаболізм його порушується, перш за все відбувається деполімеризація і спад протеогліканів (у першу чергу хондроїтинсульфатів) основної речовини і загибель частини хондроцитів. При остеоартрозі змінюється фенотип хондроцитів і синтезуються не властиві нормальному хрящу протеїнглікани і колаген. Хрящ втрачає свою еластичність (раніше за все в центрі), стає шорстким, розволокнюється, у ньому з'являються тріщини, оголюється належна кістка, надалі хрящ може повністю зникнути. Відсутність амортизації при тиску на суглобову поверхню кісток призводить до їх ущільнення (субхондральний остеосклероз) з утворенням ділянок ішемії, склерозу, кіст. Одночасно по краях суглобових поверхонь епіфізів компенсаторний хрящ розростається, а потім відбувається окостеніння – утворюються краєві остеофіти. Наявність у суглобовій порожнині відламків хряща, що фагоцитуються лейкоцитами зі звільненням лізосомальних ферментів цитокінів, призводить до періодичного синовіту, а при неодноразових рецидивах – до фіброзних змін синовії і капсули.

Встановлена роль імунної системи в патогенезі деформуючого остеоартрозу: підвищення функції Т-хелперів, яке сприяє розвитку аутоімунних процесів: появі специфічних аутоантигенів (змінених протеогліканів) хряща, синовії, аутоантитіл та імунних комплексів із подальшим пошкодженням хряща. Велику роль відіграє підвищення катаболічної активності різних цитокінів, а також ферментів металопротеїнази самого хряща.

Клінічна картина

Основними і загальними ознаками для деформуючого остеоартрозу будь-якої локалізації є наступні:

  1. Болі в суглобах механічного типу, що виникають при навантаженні на суглоб, більше до вечора, згасають у спокої і вночі. Болі обумовлені трабекулярними мікропереломами, кістковим венозним стазом і внутрішньомедулярною гіпертензією, подразненням навколишніх тканин остеофітами, спазмом навколосуглобових м'язів. При розвитку венозних стазів у субхондральному відділі можливі тупі «судинні» болі, що виникають вночі і зникають при уранішній активності.

  2. "Стартові" болі в суглобах, які з'являються при перших кроках хворого, потім зникають і знов виникають при навантаженні, що продовжується. Можуть бути ознакою реактивного синовіту, розвиток якого супроводжується посиленням болю, припухлістю суглоба.

  3. Періодичне «заклинювання» суглоба ("блокадний" біль) – раптовий різкий біль у суглобі при щонайменшому русі, обумовлений суглобовою "мишею" – утиском шматочка некротизованого хряща між суглобовими поверхнями. Біль зникає при певному русі, який веде до видалення "миші" з суглобової поверхні.

  4. Крепітація в суглобі при рухах.

  5. Стійка деформація суглобів, обумовлена кістковими змінами.

  6. Порівняльне невелике обмеження рухливості суглобів, за винятком тазостегнового.

  7. Наявність в анамнезі механічного перевантаження суглоба або травми, запальних або метаболічних захворювань суглобів.

  8. Наявність у хворого порушень статики, нейроендокринних захворювань, порушень місцевого кровообігу, артрозу у батьків.

Коксартроз – найбільш часта і важка форма деформуючого остеоартрозу. Зазвичай призводить до втрати функції суглоба й інвалідності хворого. У 60 % хворих коксартроз є вторинним і розвивається в результаті перенесених остеонекрозу, вад розвитку кістково-суглобової системи (протрузія), травм, функціональних перевантажень (ожиріння, різна довжина кінцівок та ін.). Зазвичай хворий починає накульговувати на хвору ногу. Надалі з’являються і поступово посилюються болі в паховій ділянці з іррадіацією в коліно, настають кульгавість, обмеження ротації стегна досередини і відведення його, пізніше обмежуються зовнішня ротація і приведення стегна, а також його згинання і розгинання. Інколи виникає "заклинювання" тазостегнового суглоба. Досить швидко розвивається атрофія м'язів стегна і сідниці, пізніше – згинальна контрактура, укорочення кінцівки, зміна ходи, порушення постави, виражена кульгавість, а при двосторонньому ураженні – "качина хода". Рентгенологічний патологічний процес починається зі звуження суглобової щілини і появи кісткових розростань, потім голівка стегна сплющується, що веде до укорочення кінцівки: у м'яких тканинах можуть спостерігатися звапніння. Перебіг коксартрозу постійно прогресує.

Гонартроз частіше буває вторинним, пов'язаним із травмою колінних суглобів або порушенням статики.

Основні симптоми – біль зі внутрішнього або переднього боку суглоба при ходьбі, особливо по сходах, що проходить у спокої. Біль спостерігається протягом місяця, передуючи моменту постановки діагнозу; нестабільність суглоба, хрускіт при активних рухах у колінному суглобі, уранішня скутість у межах 30 хв.

На рентгенограмі виявляють загострення і витягування міжвиросткового піднесення, звуження суглобової щілини, рясні остеофіти.

Остеоартроз дрібних суглобів кисті характеризується наступними ознаками:

  1. Наявність твердих вузликів (за рахунок остеофітів) на бічних поверхнях дистальних міжфалангових суглобів (вузлики Гебердена) і на тильно-бічній поверхні проксимальних міжфалангових суглобів (вузлики Бушара, по одному з кожного боку); в період формування вузликів відчувається паління, коління, оніміння, які зникають після утворення вузликів.

  2. Біль і скутість у дрібних суглобах кисті; обмеження руху.

  3. Рентгенографія кистей виявляє остеофіти, звуження щілин суглобів і в окремих випадках (при ерозійній формі остеоартрозу) деструкцію суглобових поверхонь.

  4. Вузликовий остеоартроз міжфалангових суглобів характеризується генетичною схильністю, причому ця форма передається по жіночій лінії (бабуся–мати–дочка).

  5. Наявність вузликів Гебердена або Бушара вважається прогностично несприятливою ознакою для перебігу остеоартрозу.

Остеоартроз п'ястково-зап'ясткового суглоба великого пальця,частіше двосторонній,спостерігається у жінок зазвичай в період клімаксу, проявляється болями по внутрішньому краю зап'ястка (у місці зчленування I п'ясткової кисті і трапецієподібної кістки зап'ястя) при рухах великого пальця. Одночасно спостерігається обмеження рухів великого пальця і крепітація. Виражена стадія захворювання приводить до значної деформації кисті. Проте зазвичай біль непокоїть мало, обмеження рухливості виражене помірно.

Остеоартроз ліктьового суглоба виявляється болями при русі в суглобі, можливе деяке обмеження рухливості (переважне розгинання суглоба), що обумовлене значними кістковими розростаннями довкола суглобової поверхні ліктьової кісті.

Остеоартроз плечового суглоба супроводжується ураженням субакроміального суглоба, що обумовлює хворобливе обмеження відведення плеча убік. При рухах у плечовому суглобі наголошується хрускіт. Можлива невелика атрофія прилеглих м'язів. Деформації плечового суглоба не наголошується. Первинний плечовий артроз буває дуже рідко, частіше це вторинний остеоартроз.

Остеоартроз груднино-ключичного зчленування часто поєднується з плечолопатковим періартритом. Характерні припухлість і деформація грудинно-ключичного зчленування, болі при рухах. На рентгенограмі цього суглоба виявляється звуження суглобової щілини і остеофіти.

Остеоартроз гомілковостопного суглоба зазвичай посттравматичного походження, обумовлює порушення ходьби, деформацію суглоба.

Остеоартроз першого плесно-фалангового суглоба найчастіше буває двостороннім і переважно обумовлений плоскостопістю, інколи травмою, професійними чинниками. Основними симптомами є хворобливість і обмеження рухливості великого пальця стопи, скрута при ходьбі, відхилення пальця в зовнішню сторону (halux valgus), деформація суглоба (за рахунок остеофітів). Деформований суглоб часто травмується (зокрема, незручним взуттям), нерідко виникає запалення навколосуглобової сумки (бурсит). При рентгенографії визначаються звуження суглобової щілини, кісти, остеосклероз (субхондральний) і надалі підвивих або повний вивих голівки першої плеснової кисті.

Поліостеоартроз (артрозна хвороба, генералізований остеоартроз, хвороба Келлгрена) – варіант остеоартрозу з множинним ураженням периферичних і міжхребцевих суглобів. У основі поліостеоартрозу лежить генетично обумовлена генералізована хондропатія зі зниженням резистентності хряща до тиску, фізичного навантаження і слабкість зв'язковом'язового апарату, обумовлена розпадом протеогліканів.

Основні клінічні прояви поліостеоартрозу:

  • генералізований артроз (трьох і більше суглобів);

  • ураження суглобів зазвичай двостороннє, при цьому в першу чергу страждають колінні, тазостегнові, дистальні міжфалангові суглоби (геберденовські вузлики); рідше уражаються суглоби великого пальця стопи і кисті, гомілковостопні суглоби;

  • наявність одночасно остеохондрозу міжхребцевих дисків (болі і скутість різних відділів хребта; парестезії, зниження рефлексів при здавлюванні остеофітами нервових волокон у міжхребцевих отворах; при здавлюванні хребетних артерій з'являються головні болі, запаморочення, розлади зору);

  • спондилоз шийного і поперекового відділів;

  • різні періартрити: плечолопатковий, стилоїдит, епікондиліт, трохантерит;

  • тендовагініти.

Поліостеоартроз підрозділяється на безвузликову і вузликову форми (вузлики Гебердена і Буршара).

За клінічними проявами виділяють малосимптомні і маніфестні форми деформуючого остеоартрозу.

Маніфестні форми, у свою чергу, підрозділяють на ті, що прогресують повільно і швидко. Малосимптомні форми спостерігаються переважно у молодому віці. Хворих непокоять рідкі, слабкої інтенсивності короткочасні болі і (або) хрускіт у 1–3 суглобах, що з'являються після значного навантаження; можуть спостерігатися судоми литкових м'язів, вузлики Гебердена. Функції суглобів не порушені. Рентгенологічні зміни I–III стадії визначаються в одному або декількох суглобах.

Повільно прогресуючий перебіг маніфестної форми виявляється в будь-якому віці.

Суглобовий больовий синдром помірно виражений. Істотні клінікофункціональні прояви в багатьох суглобах розвиваються протягом 5 і більше років після початку захворювання. Болі в суглобах виникають або посилюються при охолоджуванні, зміні погоди, після перенапруження суглоба; з'являються на початку руху (стартові). Болі ниючого або гризучого характеру супроводжуються стомлюваністю регіонарних м'язів, тугоподвижністю суглоба, періодичним "заклинюванням" його. З часом розвиваються деформації суглобів. Рентгенологічні зміни переважно І стадії.

  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас