Ім'я файлу: TPrw3srrgiUCeWiO6C8t3bXmoOsqFBLLhwwYcfqZ.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 487кб.
Дата: 02.05.2022
скачати
Розширення: pdf
Розмір: 487кб.
Дата: 02.05.2022
скачати
Міністерство охорони здоров’я України
Українська медична стоматологічна академія
Затверджено
на засіданні кафедри нервових хвороб
з нейрохірургією та медичною генетикою
"___"_____________________20__ р.
протокол №______________від _________
Зав. кафедри д.мед.н., професор
____________________ Дельва М.Ю.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ПДГОТОВКИ
ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ТА НА ЗАНЯТТІ
Навчальна дисципліна
Хірургія, у тому числі дитяча хірургія
та нейрохірургія
Модуль IV
Нейрохірургія
Тема заняття
Остеохондроз хребта та його хірургічне
лікування
Курс
V
Факультет
Медичний № 1
Медичний № 2
(скорочений нормативний термін
навчання)
Полтава 20 ___
1.Актуальність
теми:Остеохондроз
-найрозповсюдженіше хронічне захворювання людини. Захворюваність – 50 випадків на 1000 жителів.
Вертеброгенна патологія в загальній структурі захворюваності з тимчасовою втратою непрацездатності займає друге місце, поступаючись тільки респіраторним інфекціям. Від дегенеративно-дистрофічних процесів у хребті з больовим синдромом страждає більше 80% населення земної кулі.
Характерний вік – 25-55 років. В 1997 році Американська Академія ортопедичної медицини підрахувала, що середні втрати бюджета США, викликані “back pain” (а це переважно дискогенні радікуліти) складають щорічно 100 млрд. доларів, включаючи 20 млрд. в якості оплати медичних рахунків Тільки на анестетики витрачається 1 млрд. доларів. В США щорічно виконується 200000 дискектомій – 1 операція на 1000 населення (1тис операцій на 1млн населення).
Термін остеохондроз походить від грецького ОСТЕОН – кістка і ХОНДРОС
– міжхребцевий хрящ. Термін остеохондроз ввів у
1933 році A. Hildebrandt характеризуючи дегенеративно-дистрофічні зміни в міжхребцевих дисках – зневоднення, зниження тургору, фрагментація пульпозного ядра, радіальні і концентричні щілини, укорінення пульпозного ядра в спонгіозну субстанцію тіл хребців.
При дослідженні останків воїнів часів Олександра Македонського (4 ст. до н. е.), знайдених під час археологічних розкопок, у скелетах виявлені кісткові розростання тіл хребців у вигляді шипів та дзьобоподібних виростів.
Перші публікації про ураження нервової системи при дегенеративних процесах в міжхребцевих дисках належать паталогоанатомам
і нейрохірургам. В 1857 році R. Virchow описав килу диску шийного відділу хребта, що викликала стиснення спинного мозку зі смертельним результатом.
Він дав її визначення, як “хондрома”. До початку 20 ст. больовий синдром пов’язувався з ураженням периферичних нервових стовбурів („ішиас”) і тільки з початку 20 ст. було доведено корінцевий характер цих болей
(J. Dejerine, 1914).
2. Конкретні цілі: визначити етіологію, патогенез, класифікацію, клінічну картину остеохондрозу; визначити методи клінічної та
інструментальної діагностики; оцінювати результати лабораторного та
інструментального обстеження хворих з остеохондрозом; визначити алгоритми консервативного та хірургічного лікування остеохондрозу; визначити показання до оперативних втручань при ускладненнях остеохондрозу та пояснити основні принципи цих втручань; визначити прогноз життє- і працездатності хворого, пояснити розвиток основних ускладнень і можливих наслідків остеохондрозу; пояснити принципи післяопераційного лікування та реабілітації хворих з остеохондрозом.
3. Базовий рівень підготовки.
Назви попередніх дисциплін
Отримані навики
Анатомія
Знати анатомічну будову спинногомозку, оболонки спинного мозку, лікворопровідні шляхи, анатомію хребта, топографічну анатомію спини.
Хірургія, терапія, педіатрія.
Знати методи обстеження соматичного статусу хворих, визначення стану життєво важливих функцій.
Неврологія
Знати методику неврологічного обстеження хворого, локалізаціїпатології на рівні хребта, принципи встановлення топічного діагнозу, методику виконання паравертебральних блокад.
Патофізіологія
Знати механізми розвитку остеохондрозу, його ускладнень та ін.
Топографічна анатомія
Знати співвідношення структур спинного мозку між собою, судинами спинного мозку, та кістковими структурами хребта, оболонками спинного мозку.
Оперативна хірургія
Знати види та вміти визначати об’єм оперативних втручань при остеохондрозі, техніку проведення операцій, техніку проведення паравертебральних блокад
4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
Визначення
Хребет
Орган опори, захисту та руху, який складається із сегментарно організованих кісткових, сполучнотканинних та м’язових структур, стато-динамічні функції яких забезпечуються ресорним та нервово-м’язовим апаратом (Я.Ю. Попелянський, 2003). Хребет розглядається, як опорна ресора, яка складається із кісткових сегментів, пов’язаних між собою дисками та зв’язковим апаратом
(Тагер И.Л, Дьяченко В.А., 1971).
Корінець (корінцевий нерв) Загальний пучок рухових і чутливих волокон з обох корінців (переднього і заднього) перед спінальним ганглієм
Студенисте ядро
Утворюється із залишків хорди, а у підлітковому віці перетворюється у пульпозне ядро, яке стає третім внутрішнім шаром фіброзного кільця (у тварин студенисте ядро залишається матеріалом хорди все життя).
Якщо редукція студенистого ядра затримується, то хребет залишається гіпермобільним
Хребетно-руховий сегмент
(ХРС)
Сегмент, що складається з міжхребцевого диску, двох суміжних хребців з відповідними міжхребцевими суглобами та зв’язками
(жовтою, передня та задня повздовжні, міжостиста та надостиста, міжпоперечна).
Міжхребцевий диск
Фіброзно-хрящове утворення з кільцеподібних сполучнотканинних пластинок і драглистого ядра в центрі між тілами двох сусідніх хребців хребта
Остеохондроз
Мультифакторне дистрофічне захворювання рухового сегменту хребта, що вражає первинно диск, а вторинно – інші відділи хребта, всього опорно-рухового апарату, нервову систему
Деформуючий спондильоз
Дистрофічні зміни у зовнішніх волокнах фіброзного кільця міжхребцевого диску; найбільш характерно – клювоподібні кісткові розростання навколо диску, окостеніння повздовжньої зв’язки
Спондилографія
Метод дослідження, що дозволяє виявити аномалії розвитку, що важливо, в тому числі і для рівня хірургічного втручання, ступінь спондильоза, сколіозу і різноманітних зміщень
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Будова хребетно-рухового сегменту (ХРС).
2. Фіброзне кільце, його будова та іннервація.
3. Дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках.
4. Класифікація кил дисків.
5. Стеноз спинномозкового каналу (СМК) та його причини.
6. Теорії виникнення остеохондрозу та його клінічних проявів.
7. Періоди дегенеративних змін хребта при остеохондрозі хребта.
8. Класифікація остеохондрозів міжхребцевих дисків.
9. Типові неврологічні синдроми при остеохондрозішийного та грудного відділів хребта.
10. Класифікація неврологічних синдромів остеохондрозу поперекового відділу хребта.
11. Клініка остеохондрозу хребта.
12. Діагностика дегенеративних захворювань хребта.
13. Диференціальна діагностика спондильозу і остеохондрозу.
14. Загальні принципи лікування остеохондрозу хребта: ортопедичні методи лікування, рефлекторна терапія, бальнеофізіотерапія.
Медикаментозне лікування.
15. Класифікація блокад хребта.
16. Хірургічні методи лікування: види лямінектомій, дискектомій. Види стабілізації хребта.
17. Профілактика остеохондрозу хребта.
4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті:
1. Дослідження загально-соматичного та неврологічного статусу.
2. Оформлення медичної документації.
3. Інтерпретація КТ, МРТ.
4. Вміння провести паравертебральну блокаду(теоретично).
5. Вміння провести лямінетомію, дискектомію.(теоретично).
Зміст теми:
Графлогічної структури:
Будова хребетно-рухового сегменту (ХРС)
Ведучу роль в біомеханіці хребта відіграє хребетно-руховий
сегмент (ХРС), який складається з міжхребцевого диску, двох суміжних хребців з відповідними міжхребцевими суглобами та зв’язками (жовтою, передня та задня повздовжні, міжостиста та надостиста, міжпоперечна).
Фіброзне кільце, його будова та іннервація
Фіброзне кільце ембріогенетично пов’язане із судинами окистя.
Незважаючи на безсудинний характер диску, швидкість обміну рідини значна: при введенні контрасту в нормальний диск, він зникає через 20 хвилин. З роками та в патології фіброзне кільце втрачає можливості розтягуватися та передавати пружню дію студенистого комплексу, воно тільки вип’ячується, що і формує килу міжхребцевого диску. У віці 20-30 років диск витримує навантаження до 2500 кг, а в 70 років – до 110 кг. Зжимаюча здатність здорового диска в середньому складає 4 мм. Іннервація фіброзного кільця, зв’язок, міжхребцевих суглобів та їх капсул, судин, оболонок спинного мозку здійснюється сінувертебральним нервом Люшка, який складається як з соматичних та симпатичних волокон. Кровопостачання – здійснюється корінцевими артеріями
Дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках
Хребет подібний до ланцюжка, де окремими ланками виступають хребці, які з’єднуються між собою у вигляді трикутника в трьох точках: через міжхребцевий диск спереду та міжхребцеві суглоби
ззаду. Міжхребцевий диск виконує функцію не тільки з’єднання, але і рухову та амортизації (захисту). Міжхребцевий диск складається з двох гіалінових пластинок, що міцно прилягають до замикаючих пластинок тіл суміжних хребців, пульпозного ядра і фіброзного кільця. Така будова міжхребцевого диску дає підставу говорити про нього, як про напівсуглоб. Диски - це своєрідний амортизатор, що складається із замикальних пластинок, які прилягають безпосередньо до тіл хребців, фіброзного кільця і студенистого ядра. Компресія нервово-судинних утворів, що знаходяться в хребтовому каналі, зумовлена переважно фрагментами міжхребцевих дисків (килами дисків), а також зменьшенням розмірів міжхребцевих отворів за рахунок осідання диска, кили, остеофіта, збільшення розмірів самого корінця (набряк), а також порушення ліквороциркуляції, венозний застій і набряк разом узяті створюють аналогічні умови подразнення корінця, як при килі. Роль протрузії в патогенезі радикулярного синдрому: вип’ячування диску травмує клітковину, виникає асептичне запалення з утворенням ущільнень
і фіброзних тяжів, ущільнення призводять до фіксації корінця.
Порушується кровообіг, венозний відтік, лімфообіг, виникає набряк. Дискорадикулярний конфлікт стає реальним і проявляється радикулопатією. Кили дисків складають до 10% в структурі больового синдрому при остеохонрозі.
Дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках: дистрофія пульпозного ядра (найбільш типовим проявом являється “вакуум- феномен” всередині диску), протрузія (вип’ячування), кила.
Вип’ячування міжхребцевого диску, що утворюється в результаті дегенеративного процесу класифікувалось різними термінами: пролапс, протрузія, кила, хондрома. Вперше це вип’ячування було названо килою в 1930 році Th. Alojonanine, D. Petit-Dutaillis. Це вип’ячування може бути, як з розривом, так і без розриву фіброзного кільця. Якраз терміни протрузія і пролапс означають килу із розривом фіброзного кільця і без нього.
Локалізації кили диска
Медіальна (полюс кили направлений до центру дурального мішка
– складають 10% всіх кил), парамедіальна (полюс кили розташований латеральніше центра дурального мішка справа чи зліва – 37% всіх кил), латеральна або заднє бокова (розташована біля входу в міжхребцевий отвір або полюс кили направлений до бокової стінки дурального мішка – складає 50% всіх кил), форамінальна чи бокова (розташована безпосередньо в міжхребцевому отворі або полюс кили направлений до центра міжхребцевого отвору – складає 3% всіх кил).
Класифікація кил дисків.
Провідний патогенетичний фактор.
Протрузія, пролапс сублігаментозний, пролапс транслігаментозний, пролапс із секвестром диску. Кили дисків медіанної та парамедіанної локалізації, навіть при мінімальних розмірах, знаходяться в контакті з декількома корінцями, тоді як кили бокової локалізації компресують екстрадуральну порцію лише однойменного корінця.
Найбільш часто зустрічаються кили Л5-S1 (45%) і Л4-Л5 (45%) дисків, значно рідше - Л3-Л4 (6%) і крайнє рідко Л1-Л2, Л2-Л3. У
10% хворих зустрічаються кили на двох рівнях. Дуже рідко – двобічне випадіння кили.
Варикозно розширені вени епідурального простору можуть приводити до компресійних синдромів, викликаючи венозний застій і зменьшення резервних просторів. Іншими словами, можлива опосередкована дія варикозно розширених вен на нервові корінці, викликаючи порушення гемо- та
і фіброзних тяжів, ущільнення призводять до фіксації корінця.
Порушується кровообіг, венозний відтік, лімфообіг, виникає набряк. Дискорадикулярний конфлікт стає реальним і проявляється радикулопатією. Кили дисків складають до 10% в структурі больового синдрому при остеохонрозі.
Дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках: дистрофія пульпозного ядра (найбільш типовим проявом являється “вакуум- феномен” всередині диску), протрузія (вип’ячування), кила.
Вип’ячування міжхребцевого диску, що утворюється в результаті дегенеративного процесу класифікувалось різними термінами: пролапс, протрузія, кила, хондрома. Вперше це вип’ячування було названо килою в 1930 році Th. Alojonanine, D. Petit-Dutaillis. Це вип’ячування може бути, як з розривом, так і без розриву фіброзного кільця. Якраз терміни протрузія і пролапс означають килу із розривом фіброзного кільця і без нього.
Локалізації кили диска
Медіальна (полюс кили направлений до центру дурального мішка
– складають 10% всіх кил), парамедіальна (полюс кили розташований латеральніше центра дурального мішка справа чи зліва – 37% всіх кил), латеральна або заднє бокова (розташована біля входу в міжхребцевий отвір або полюс кили направлений до бокової стінки дурального мішка – складає 50% всіх кил), форамінальна чи бокова (розташована безпосередньо в міжхребцевому отворі або полюс кили направлений до центра міжхребцевого отвору – складає 3% всіх кил).
Класифікація кил дисків.
Провідний патогенетичний фактор.
Протрузія, пролапс сублігаментозний, пролапс транслігаментозний, пролапс із секвестром диску. Кили дисків медіанної та парамедіанної локалізації, навіть при мінімальних розмірах, знаходяться в контакті з декількома корінцями, тоді як кили бокової локалізації компресують екстрадуральну порцію лише однойменного корінця.
Найбільш часто зустрічаються кили Л5-S1 (45%) і Л4-Л5 (45%) дисків, значно рідше - Л3-Л4 (6%) і крайнє рідко Л1-Л2, Л2-Л3. У
10% хворих зустрічаються кили на двох рівнях. Дуже рідко – двобічне випадіння кили.
Варикозно розширені вени епідурального простору можуть приводити до компресійних синдромів, викликаючи венозний застій і зменьшення резервних просторів. Іншими словами, можлива опосередкована дія варикозно розширених вен на нервові корінці, викликаючи порушення гемо- та
ліквородинаміки.
Розлади кровообігу в каудальних відділах спинного мозку і корінців кінського хвоста грають значну роль у формуванні клінічної картини поперекового остеохондрозу. Дисгемія каудальних відділів спинного мозку повинна бути віднесена до компресійних синдромів, так як причиною її виникнення являеться стиснення нижньої додаткової радикуломедулярної артерії Депрож-Готтерона разом з екстрадуральними порціями Л5 чи S1 корінців, які вона може супроводжувати.
Отже, провідними патогенитичними факторами неврологічних проявів кил міжхребцевих дисків являються стеноз хребцевого каналу і міжхребцевих отворів не тільки за рахунок кили міжхребцевого диску , а і за рахунок супутнього набряку, венозного застою і реактивного запального процесу
Стадії розвитку кили
Перша – протрузія (вип’ячування) при збереженому фіброзному кільці, друга – пролапс (випадіння), власне кила, коли ядро випадає через дефект фіброзного кільця, третя – повне випадіння секвестрів
Стеноз спинномозкового каналу (СМК) та його причини.
Може бути рівномірним з усіх сторін, але частіше звуження хребетного каналу спереду назад. Вроджений стеноз зустрічається в 2,4% людей. Найчастіше стеноз спостерігається на поперековому рівні. До звуження хребетного каналу приводять: збільшення в розмірах дужок, суглобових відростків, задніх поверхонь тіл хребців; гіпертрофія жовтої, повздовжньої зв’язок; збільшення товщини суглобових капсул міжхребцевих суглобів, зміщення міжхребцевих дисків і фіброзного кільця.
Симптоми при стенозі СМК
В клінічній картині при стенозі хребетного каналу спостерігаються: монорадикулярні симптоми (при протрузіях і килах міжхребцевих дисків; при збільшені розмірів суміжних суглобових відростків, що приводить до зменьшення міжхребцевого отвору), полірадикулярні симптоми, симптоми компресійно- ішемічної мієлорадікулопатії, синдром поперечного ураження спинного мозку.
Теорії виникнення остеохондрозу та його клінічних проявів
1. Інволюційна теорія - пояснює дистрофічні зміни в міжхребцевих дисках схожістю з віковими інволюційними змінами в брадітрофних тканинах, тобто тканинах які не мають судинної сітки. До таких тканин відноситься і міжхребцевий диск, який до 25 років втрачає власну судинну сітку. Трофічні зміни вбрадітрофних тканинах виражені, оскільки процеси метаболізму тут здійснюються тільки за рахунок дифузії. Порушення процесів дифузії приводить до дистрофічних змін в дисках.
2. Гормональна теорія. Остеохондроз часто розвивається на фоні гормональних порушень, у жінок частіше, ніж у чоловіків.
3. Судинна теорія. Порушення сегментарного кровообігу призводить до дистрофічних змін в диску.
4. Інфекційна теорія – ураження корінців в результаті гострих і хронічних інфекцій. Для інфекційного ураження нервової системи характерні дифузні полірадикулярні зміни. При звичайних вертеброгенних радикулопатіях в 90 % випадків уражається лише один корінець. У таких хворих відсутні основні прояви інфекції – підвищена температура тіла, зміни зі сторони крові і ліквору, а головною ознакою являється набряк корінця. В той же час необхідно відмітити, що переохолодження викликає циркуляторні розлади в ділянці корінця, які при вже наявному остеохондрозі можуть призвести до загострення попереково-крижового радикуліту.
Розлади кровообігу в каудальних відділах спинного мозку і корінців кінського хвоста грають значну роль у формуванні клінічної картини поперекового остеохондрозу. Дисгемія каудальних відділів спинного мозку повинна бути віднесена до компресійних синдромів, так як причиною її виникнення являеться стиснення нижньої додаткової радикуломедулярної артерії Депрож-Готтерона разом з екстрадуральними порціями Л5 чи S1 корінців, які вона може супроводжувати.
Отже, провідними патогенитичними факторами неврологічних проявів кил міжхребцевих дисків являються стеноз хребцевого каналу і міжхребцевих отворів не тільки за рахунок кили міжхребцевого диску , а і за рахунок супутнього набряку, венозного застою і реактивного запального процесу
Стадії розвитку кили
Перша – протрузія (вип’ячування) при збереженому фіброзному кільці, друга – пролапс (випадіння), власне кила, коли ядро випадає через дефект фіброзного кільця, третя – повне випадіння секвестрів
Стеноз спинномозкового каналу (СМК) та його причини.
Може бути рівномірним з усіх сторін, але частіше звуження хребетного каналу спереду назад. Вроджений стеноз зустрічається в 2,4% людей. Найчастіше стеноз спостерігається на поперековому рівні. До звуження хребетного каналу приводять: збільшення в розмірах дужок, суглобових відростків, задніх поверхонь тіл хребців; гіпертрофія жовтої, повздовжньої зв’язок; збільшення товщини суглобових капсул міжхребцевих суглобів, зміщення міжхребцевих дисків і фіброзного кільця.
Симптоми при стенозі СМК
В клінічній картині при стенозі хребетного каналу спостерігаються: монорадикулярні симптоми (при протрузіях і килах міжхребцевих дисків; при збільшені розмірів суміжних суглобових відростків, що приводить до зменьшення міжхребцевого отвору), полірадикулярні симптоми, симптоми компресійно- ішемічної мієлорадікулопатії, синдром поперечного ураження спинного мозку.
Теорії виникнення остеохондрозу та його клінічних проявів
1. Інволюційна теорія - пояснює дистрофічні зміни в міжхребцевих дисках схожістю з віковими інволюційними змінами в брадітрофних тканинах, тобто тканинах які не мають судинної сітки. До таких тканин відноситься і міжхребцевий диск, який до 25 років втрачає власну судинну сітку. Трофічні зміни вбрадітрофних тканинах виражені, оскільки процеси метаболізму тут здійснюються тільки за рахунок дифузії. Порушення процесів дифузії приводить до дистрофічних змін в дисках.
2. Гормональна теорія. Остеохондроз часто розвивається на фоні гормональних порушень, у жінок частіше, ніж у чоловіків.
3. Судинна теорія. Порушення сегментарного кровообігу призводить до дистрофічних змін в диску.
4. Інфекційна теорія – ураження корінців в результаті гострих і хронічних інфекцій. Для інфекційного ураження нервової системи характерні дифузні полірадикулярні зміни. При звичайних вертеброгенних радикулопатіях в 90 % випадків уражається лише один корінець. У таких хворих відсутні основні прояви інфекції – підвищена температура тіла, зміни зі сторони крові і ліквору, а головною ознакою являється набряк корінця. В той же час необхідно відмітити, що переохолодження викликає циркуляторні розлади в ділянці корінця, які при вже наявному остеохондрозі можуть призвести до загострення попереково-крижового радикуліту.
5. Ревматоїдна теорія – процеси, що проходять в суглобах при ревматоїдних артритах аналогічні процесам в міжхребцевих суглобах.
6. Аутоімунна теорія – у хворих остеохондрозом циркулюють специфічні антитіла, які взаємодіють з антигенами тканин диску.
Титр цих антитіл 1 : 32 (в контрольній групі 1:2). Але залишається неясним, чи імунологічний компонент пусковий, чи він супроводжує розвиток хвороби.
7. Травматична теорія – підкреслюється роль механічних факторів в розвитку остеохондрозу. Найчастіше остеохондроз локалізується в нижньошийному і нижньопоперековому відділах хребта, які несуть найбільше навантаження. Нерідко остеохонроз розвивається після разової травми. Часто остеохондроз розвивається у осіб, що займаються важкою фізичною працею і здійснюють однотипні рухи. І на кінець, остеохондроз можна викликати в експерименті за допомогою механічних факторів.
Травматичний фактор в етіології остеохондрозу складає 85%. В розвитку остеохондрозу та його неврологічних розладів важливе місце посідають біомеханічні фактори. З біомеханічних позицій остеохондроз потрібно розглядати, як захворювання, при якому в результаті дегенеративно-дистрофічних змін в міжхребцевих дисках порушується гармонійне співвідношення між діючими механічними факторами і можливостями організму протистояти
їм. Наприклад, при піднесенні спортсменом штанги вагою 80 кг. навантаження на поперекові хребці досягає 100 кг., а при непом’якшеному стрибку на ноги – 400 кг. Внутрішньодисковий тиск також залежить від положення: лежачи – 3,3 кгс/см.2 , сидячи – 8,6 кгс/см.2 , і стоячи на 20-40% менше в порівняні із положенням сидячи. Дегенеративно-дистрофічні зміни найбільш часто розвиваються в поперековому відділі хребта, що пов’язано
із більшими навантаженнями на цьому рівні, значними амплітудами рухів, більшою висотою міжхребцевих дисків, а також зменьшенням ширини задньої повздовжньої зв’язки на рівні Л5 до 1-4 мм. ( на рівні верхньопоперекових хребців – 8-15 мм.), що веде до частих кил дисків на цьому рівні. Задня повздовжня зв’язка тонша і вужча, ніж передня. Крім того, вона, на відміну від передньої повздовжньої зв’язки, рихло з’єднана із диском. Це створює анатомічні передумови до виникнення дорзальних деформацій диска.
8. Аномалії розвитку хребта – стеноз, сакралізація, люмбалізація, spina bifida, довгі і короткі суглобові паростки поперекових хребців, аномалія Кіммерле.
9. Теорія передчасної еволюції – крайові остеофіти тіл хребців і міжхребцевих суглобів, протрузії дисків являються реакцією пристосування організму до постійних вертикальних навантажень ( постійне навантаження диску приводить до їх старіння). Остеохондроз –це не просто хвороба віку, а й хвороба виду. Така плата людини за прямоходіння. Хребет людини втратив біомеханічні переваги горизонтального положення.
10. Міогенна теорія – пояснює больовий, м’язово-тонічний і м’язово-дистрофічний синдроми ураженням м’язової системи.
Так Г. А. Иваничев, К. Levit (ведучі мануальники) переконані у провідній ролі міогенних триггерних пунктів (локальне ущільнення м’язів, місцевий біль, наростання болючості при пасивному розтяжінні м’язів).Пусковим моментом в їх виникнені
єстатична робота м’язів мінімальної інтенсивності протягом тривалого часу. Ця статична напруга виникає за
рефлекторниммеханізмомпри блокаді міжхребцевого суглобу, патології внутрішніх органів. Що в кінцевому результаті веде до морфологічних змін. Велику роль у виникнені м’язової болі відіграють фасції.
11. Ендокринна і обмінна теорії носять популістський характер.
Ніякого “відкладання солей” в хребті не відбувається. Біохімічні дослідження показали норму.
12. Ендогенна теорія – виходить з позицій, що остеохондроз відноситься до групи онтогенетичних захворювань (висока частота захворюваності в популяції (7%) і серед родичів вища ніж в популяції (генетичний фактор).
Періоди дегенеративних змін хребта при остеохондрозі хребта
В перебігу остеохондрозу хребта виділяють чотири періоди (Осна
А. И.,1973).:
Перший (початковий) період – характеризується внутрішньодисковими переміщеннями пульпозної речовини
(студенистого ядра) і її розповсюдженням в мікротріщини диску.
Ззовні диск залишається ще цілим. Ці переміщення подразнюють нервові закінчення в периферичних шарах фіброзного кільця і повздовжніх зв’язках, що приводить до болі, що відома під назвою дискалгії чи гострого люмбаго (гостра біль в попереку), люмбалгії (хронічна біль в попереку), цервікалгії. Часто ці болі бувають відзеркаленими - рефлекторними - в межах невромера по грудній клітці, у верхні чи нижні кінцівки, у внутрішні органи.
Такі відзеркалені болі часом розцінюються як періостити, неврити, артрити, хоча ніяких змін надкісниці, нервів, суглобів немає. Подібні болі спостерігаються в в ділянці серця, грудної клітки, живота, малого тазу, що стимулюють захворювання серця, апендицит, коліти, аднексити, цистити, нирково-кам’яну та інші хвороби.
В початковий період остеохондрозу спостерігаються і інші рефлекторні реакції, наприклад, міотонічні рефлекси, ангіспастичні рефлекси, трофічні рефлекси.
Другий період остеохондрозу хребта проявляється нестабільністю хребцево-рухливого сегмента, яка виникає внаслідок висихання диску, зниження його висоти. Морфологічні дослідження виявляють тріщини міжхребцевого диску і розриви фіброзного кільця, відшарування і розволокнення задньої повздовжньої зв’язки, що призводить до патологічної рухливості між хребцями.
Вона проявляється задніми і передніми псевдо- чи істинними спонділолістезами (частіше в поперековому відділі), підвивихами хребців (переважно в шийному відділі). Для компенсації нестабільності сегмента паравертебральні м’язи знаходяться в постійному скорочені, що веде до відчуття перевтоми, дискомфорту, виникають анталгічні пози. На шиї наступають підвивихи, що характеризуються порушенням паралелізму суглобових поверхонь, утворенням трикутної щілини в міжхребцевому суглобі. Підвивих виникає при розгинанні шиї, при цьому суглобовий відросток нижче лежачого хребця може стискати хребцеву артерію, що зумовлює порушення мозкового кровообігу. Другий період характеризується переважно ортопедичними проявами. Тривалість другого періоду 2-3 роки.
Третій період остеохондрозу характеризується повним розривом диска. При цьому за його межі випадає пульпозне ядро і фрагменти міжхребцевого диску, в результаті чого утворюється кила диску. Кила веде до компресії корінців, спинного мозку, кінського хвоста, корінцево-медулярні артерії. Автор тут виділяє
5 патогенетичних ситуацій: диско-медулярний конфлікт, диско-
11. Ендокринна і обмінна теорії носять популістський характер.
Ніякого “відкладання солей” в хребті не відбувається. Біохімічні дослідження показали норму.
12. Ендогенна теорія – виходить з позицій, що остеохондроз відноситься до групи онтогенетичних захворювань (висока частота захворюваності в популяції (7%) і серед родичів вища ніж в популяції (генетичний фактор).
Періоди дегенеративних змін хребта при остеохондрозі хребта
В перебігу остеохондрозу хребта виділяють чотири періоди (Осна
А. И.,1973).:
Перший (початковий) період – характеризується внутрішньодисковими переміщеннями пульпозної речовини
(студенистого ядра) і її розповсюдженням в мікротріщини диску.
Ззовні диск залишається ще цілим. Ці переміщення подразнюють нервові закінчення в периферичних шарах фіброзного кільця і повздовжніх зв’язках, що приводить до болі, що відома під назвою дискалгії чи гострого люмбаго (гостра біль в попереку), люмбалгії (хронічна біль в попереку), цервікалгії. Часто ці болі бувають відзеркаленими - рефлекторними - в межах невромера по грудній клітці, у верхні чи нижні кінцівки, у внутрішні органи.
Такі відзеркалені болі часом розцінюються як періостити, неврити, артрити, хоча ніяких змін надкісниці, нервів, суглобів немає. Подібні болі спостерігаються в в ділянці серця, грудної клітки, живота, малого тазу, що стимулюють захворювання серця, апендицит, коліти, аднексити, цистити, нирково-кам’яну та інші хвороби.
В початковий період остеохондрозу спостерігаються і інші рефлекторні реакції, наприклад, міотонічні рефлекси, ангіспастичні рефлекси, трофічні рефлекси.
Другий період остеохондрозу хребта проявляється нестабільністю хребцево-рухливого сегмента, яка виникає внаслідок висихання диску, зниження його висоти. Морфологічні дослідження виявляють тріщини міжхребцевого диску і розриви фіброзного кільця, відшарування і розволокнення задньої повздовжньої зв’язки, що призводить до патологічної рухливості між хребцями.
Вона проявляється задніми і передніми псевдо- чи істинними спонділолістезами (частіше в поперековому відділі), підвивихами хребців (переважно в шийному відділі). Для компенсації нестабільності сегмента паравертебральні м’язи знаходяться в постійному скорочені, що веде до відчуття перевтоми, дискомфорту, виникають анталгічні пози. На шиї наступають підвивихи, що характеризуються порушенням паралелізму суглобових поверхонь, утворенням трикутної щілини в міжхребцевому суглобі. Підвивих виникає при розгинанні шиї, при цьому суглобовий відросток нижче лежачого хребця може стискати хребцеву артерію, що зумовлює порушення мозкового кровообігу. Другий період характеризується переважно ортопедичними проявами. Тривалість другого періоду 2-3 роки.
Третій період остеохондрозу характеризується повним розривом диска. При цьому за його межі випадає пульпозне ядро і фрагменти міжхребцевого диску, в результаті чого утворюється кила диску. Кила веде до компресії корінців, спинного мозку, кінського хвоста, корінцево-медулярні артерії. Автор тут виділяє
5 патогенетичних ситуацій: диско-медулярний конфлікт, диско-
васкулярний конфлікт, диско-радикулрний конфлікт - стиснення корінця килою; злуковий арахноїдит, епідурит, що стискує корінець; спонділорадикулярний конфлікт (спонділолістез)
Випадіння пульпозного ядра супроводжується ще і рядом аутоімунних процесів, які ведуть до утворення злук (перидурит чи арахноїдіт), які можуть діяти на нервові та судинні структури, як і кила диску.
В третьому періоді проявляються більшість неврологічних розладів. І нейрохірургу саме в цьому періоді найчастіше приходиться діяти.
Четвертий період – розповсюдження дегенеративного процесу на
інші елементи міжхребцевого сполучення: міжхребцеві суглоби
(спонділоартроз), крайові кісткові розростання тіл хребців, склероз замикальних пластинок, окостеніння повздовжньої зв’язки (деформуючий спондільоз), суглобово-капсульний апарат, жовті і міжостисті зв’язки. Спонділоартроз на поперековому рівні не дуже помітно погіршує клінічну картину. На шийному рівні ушкоджуються унко-вертебральні з’єднання. Унко-вертебральний артроз характеризується краєвими кістковими розростаннями, які можуть бути направлені на зовні (компресія хребцевої артерії, що викликає розлади мозкового кровообігу) чи до заду (компресія корінців спинномозкових нервів, що веде до шийного радикуліту).
У одного і того ж хворого ушкоджується декілька дисків, причому кожний з дисків може знаходитися врізних періодах хвороби.
Класифікація остеохондрозів міжхребцевих дисків (Г. П.
Салдун, Петербург).
1. За причинами виникнення: травматичні, дегенеративно- дистрофічні, інфекційні, змішані.
2. За локалізацією ураження і клінічних проявах: моносегментарні, полісегментарні.
3. За відділами хребта: шийний, грудний, поперековий відділи, розповсюджений остеохондроз.
4. За перебігом: гострий, підгострий, хронічний, рецидивуючий
5. За ступенем порушення опорної функції: стабільні, нестабільні.
6. За типом деформації спинномозкового каналу: зниження висоти міжхребцевого диску, вип’ячування фіброзного кільця, кила диску, випадіння диску.
7. За типом вип’ячування кили: латеральна кила, білатеральна кила, серединна кила. А також вентральна та дорзальна.
8. За провідним клінічним проявом: больовий синдром, вегетативні та чутливі розлади, рухові розлади, змішані розлади, парези, паралічі.
9. За ступінню дегенерації диску: перша, друга, третя, четверта.
10. За видом вторинного пристусувального ускладнення: спондільоз, спонділоартроз, спонділолістез, і їх комбінація.
Типові неврологічні синдроми при остеохондрозі шийного та грудного відділів хребта
Для остеохондрозу шийного відділу хребта типовими рефлекторними синдромами є: синдром драбинчастого м’яза, плече-лопаточний периартрит, епікондиліт плеча, стілоїдит передпліччя, краніалгії. У результаті остеохондрозу шийного відділу хребта нерідко розвивається синдром хребетної артерії
(задній шийний симпатичний синдром, чи синдром хребетного нерва) пов’язаний із подразненням чи стисненням симпатичного сплетіння хребетної артерії у рухливому кістковому каналі, що утворюється із сукупності отворів у поперечних відростках хребців. Головна причина неврологічних розладів при такій локалізації остеохондрозу – унковертебральний артроз, а не міжхребцеві диски (тут щільна задня повздовжня зв’язка, малі
Випадіння пульпозного ядра супроводжується ще і рядом аутоімунних процесів, які ведуть до утворення злук (перидурит чи арахноїдіт), які можуть діяти на нервові та судинні структури, як і кила диску.
В третьому періоді проявляються більшість неврологічних розладів. І нейрохірургу саме в цьому періоді найчастіше приходиться діяти.
Четвертий період – розповсюдження дегенеративного процесу на
інші елементи міжхребцевого сполучення: міжхребцеві суглоби
(спонділоартроз), крайові кісткові розростання тіл хребців, склероз замикальних пластинок, окостеніння повздовжньої зв’язки (деформуючий спондільоз), суглобово-капсульний апарат, жовті і міжостисті зв’язки. Спонділоартроз на поперековому рівні не дуже помітно погіршує клінічну картину. На шийному рівні ушкоджуються унко-вертебральні з’єднання. Унко-вертебральний артроз характеризується краєвими кістковими розростаннями, які можуть бути направлені на зовні (компресія хребцевої артерії, що викликає розлади мозкового кровообігу) чи до заду (компресія корінців спинномозкових нервів, що веде до шийного радикуліту).
У одного і того ж хворого ушкоджується декілька дисків, причому кожний з дисків може знаходитися врізних періодах хвороби.
Класифікація остеохондрозів міжхребцевих дисків (Г. П.
Салдун, Петербург).
1. За причинами виникнення: травматичні, дегенеративно- дистрофічні, інфекційні, змішані.
2. За локалізацією ураження і клінічних проявах: моносегментарні, полісегментарні.
3. За відділами хребта: шийний, грудний, поперековий відділи, розповсюджений остеохондроз.
4. За перебігом: гострий, підгострий, хронічний, рецидивуючий
5. За ступенем порушення опорної функції: стабільні, нестабільні.
6. За типом деформації спинномозкового каналу: зниження висоти міжхребцевого диску, вип’ячування фіброзного кільця, кила диску, випадіння диску.
7. За типом вип’ячування кили: латеральна кила, білатеральна кила, серединна кила. А також вентральна та дорзальна.
8. За провідним клінічним проявом: больовий синдром, вегетативні та чутливі розлади, рухові розлади, змішані розлади, парези, паралічі.
9. За ступінню дегенерації диску: перша, друга, третя, четверта.
10. За видом вторинного пристусувального ускладнення: спондільоз, спонділоартроз, спонділолістез, і їх комбінація.
Типові неврологічні синдроми при остеохондрозі шийного та грудного відділів хребта
Для остеохондрозу шийного відділу хребта типовими рефлекторними синдромами є: синдром драбинчастого м’яза, плече-лопаточний периартрит, епікондиліт плеча, стілоїдит передпліччя, краніалгії. У результаті остеохондрозу шийного відділу хребта нерідко розвивається синдром хребетної артерії
(задній шийний симпатичний синдром, чи синдром хребетного нерва) пов’язаний із подразненням чи стисненням симпатичного сплетіння хребетної артерії у рухливому кістковому каналі, що утворюється із сукупності отворів у поперечних відростках хребців. Головна причина неврологічних розладів при такій локалізації остеохондрозу – унковертебральний артроз, а не міжхребцеві диски (тут щільна задня повздовжня зв’язка, малі
диски). При ураженні грудного відділу хребта – міжреберна нейропатія, абдомінальний синдром (болі в передній черевній стінці), супраскапулярний синдром, синдром передньої грудної стінки, синдром мече видного відростку, кардіалгії.
Рефлекторні м'язові симптоми при люмбаго і люмбалгії можуть проявлятися і симптомом трикутника багатороздільного м’яза
(Левінгстона) з рефлекторної контрактурою в області трикутника, відчуттям стягнутості, що переходить в тупий біль, і симптомом квадратного м'яза попереку (Соля і Вільямса), який характеризується тими ж ознаками, що і попередній, але при цьому додатково виявляється утруднення або неможливе глибоке дихання через посилення болю в поперековому відділі хребта.
При дискогенному ураженні верхніх поперекових корінців виявляють болючість при натисканні на судинно-нервовий пучок внутрішнього відділу стегна, захопленні і здавленні нижнього відділу чотириголового м'яза стегна (симптом Лапінського), а також позитивні симптоми Мацкевича (біль на передній поверхні стегна при згинанні ноги в колінному суглобі під кутом 90 ° у хворого, що лежить на животі) і Вассермана (біль на передній поверхні стегна при згинанні ноги в тазостегновому суглобі у хворого, що лежить на животі).
Симптоми натягу Ласега - при підніманні за стопу, що розігнута в колінному суглобі, ноги у хворого, що лежить на спині, виникає гострий біль в поперековій і сідничної областях, на задній поверхні стегна, гомілки (I фаза). При згинанні піднятої ноги в колінному суглобі біль зникає (II фаза). При дослідженні симптому Ласега, крім болю, може спостерігатися напруга м'язів- згиначів стегна і гомілки, неможливість повного розгинання гомілки (симптом Керніга-Ласега)
Симптом Нері - різке згинання голови (приведення до тулуба) в положенні лежачи і стоячи викликає біль в попереку. Симптом
Дежерина - біль в попереково-крижовій області при кашлі, диханні. Симптом Сикарії - хворобливість в підколінної ямці при згинанні ноги. Симптом Турина - виникнення болю в області литкового м'яза і підколінної ямки при форсованому тильному згинанні першого пальця стопи. Симптом Бехтерева - форсоване притиснення коліна до ліжка в положенні хворого лежачи на спині з розігнути ногами викликає біль в нозі. Симптом
Виленкина - при перкусії сідниці з хворої сторони з'являється біль, що іррадіює по ходу сідничного нерва. Симптом посадки - мимовільне згинання в колінному суглобі при переході з положення лежачи в положення сидячи.
Класифікація неврологічних синдромів остеохондрозу поперекового відділу хребта
( по Я. Ю. Попелянскому)
1.КОМПРЕСІЙНІ: корінцеві, корінцево-каудальні, корінцево- судинні (радикуломієлопатії).
2..РЕФЛЕКТОРНІ: люмбаго, люмбалгія, люмбоішалгія.
2.1. Рефлекторно-судинні синдроми.
2.1.1. З переважанням артеріальної чи капілярної вазоконстрікції
2.1.2. З переважанням артеріальної чи капілярної вазодилятації.
2.2. Рефлекторні м’язово-тонічні синдроми.
2.2.1. М’язово-тонічний компонент люмбаго і люмбалгії.
2.2.2. Синдром грушеподібногодного м’яза
2.2.3. Синдром м’яза, що напружує широку фасцію стегна.
2.2.4. Синдром судомних стягувань ікроніжного м’яза-крампи.
2.2.5. Ступневі м’язово-тонічні порушення.
2.3. Рефлекторні нейродистрофічні синдроми
(нейроостеофіброз).
2.3.1. Дистрофічний компонент люмбаго і люмбалгії
Рефлекторні м'язові симптоми при люмбаго і люмбалгії можуть проявлятися і симптомом трикутника багатороздільного м’яза
(Левінгстона) з рефлекторної контрактурою в області трикутника, відчуттям стягнутості, що переходить в тупий біль, і симптомом квадратного м'яза попереку (Соля і Вільямса), який характеризується тими ж ознаками, що і попередній, але при цьому додатково виявляється утруднення або неможливе глибоке дихання через посилення болю в поперековому відділі хребта.
При дискогенному ураженні верхніх поперекових корінців виявляють болючість при натисканні на судинно-нервовий пучок внутрішнього відділу стегна, захопленні і здавленні нижнього відділу чотириголового м'яза стегна (симптом Лапінського), а також позитивні симптоми Мацкевича (біль на передній поверхні стегна при згинанні ноги в колінному суглобі під кутом 90 ° у хворого, що лежить на животі) і Вассермана (біль на передній поверхні стегна при згинанні ноги в тазостегновому суглобі у хворого, що лежить на животі).
Симптоми натягу Ласега - при підніманні за стопу, що розігнута в колінному суглобі, ноги у хворого, що лежить на спині, виникає гострий біль в поперековій і сідничної областях, на задній поверхні стегна, гомілки (I фаза). При згинанні піднятої ноги в колінному суглобі біль зникає (II фаза). При дослідженні симптому Ласега, крім болю, може спостерігатися напруга м'язів- згиначів стегна і гомілки, неможливість повного розгинання гомілки (симптом Керніга-Ласега)
Симптом Нері - різке згинання голови (приведення до тулуба) в положенні лежачи і стоячи викликає біль в попереку. Симптом
Дежерина - біль в попереково-крижовій області при кашлі, диханні. Симптом Сикарії - хворобливість в підколінної ямці при згинанні ноги. Симптом Турина - виникнення болю в області литкового м'яза і підколінної ямки при форсованому тильному згинанні першого пальця стопи. Симптом Бехтерева - форсоване притиснення коліна до ліжка в положенні хворого лежачи на спині з розігнути ногами викликає біль в нозі. Симптом
Виленкина - при перкусії сідниці з хворої сторони з'являється біль, що іррадіює по ходу сідничного нерва. Симптом посадки - мимовільне згинання в колінному суглобі при переході з положення лежачи в положення сидячи.
Класифікація неврологічних синдромів остеохондрозу поперекового відділу хребта
( по Я. Ю. Попелянскому)
1.КОМПРЕСІЙНІ: корінцеві, корінцево-каудальні, корінцево- судинні (радикуломієлопатії).
2..РЕФЛЕКТОРНІ: люмбаго, люмбалгія, люмбоішалгія.
2.1. Рефлекторно-судинні синдроми.
2.1.1. З переважанням артеріальної чи капілярної вазоконстрікції
2.1.2. З переважанням артеріальної чи капілярної вазодилятації.
2.2. Рефлекторні м’язово-тонічні синдроми.
2.2.1. М’язово-тонічний компонент люмбаго і люмбалгії.
2.2.2. Синдром грушеподібногодного м’яза
2.2.3. Синдром м’яза, що напружує широку фасцію стегна.
2.2.4. Синдром судомних стягувань ікроніжного м’яза-крампи.
2.2.5. Ступневі м’язово-тонічні порушення.
2.3. Рефлекторні нейродистрофічні синдроми
(нейроостеофіброз).
2.3.1. Дистрофічний компонент люмбаго і люмбалгії
2.3.2. Крижово-клубовий периартроз.
2.3.3. Пупартовий синдром.
2.3.4. Підколінний синдром.
2.3.5. Кульшові, колінні, гомілковоступневі периартрози.
2.3.6. Ступневі нейродистрофічні синдроми, зокрема, колінно- ахілові.
Діагностика дегенеративних захворювань хребта
1. Неврологічне обстеження – скарги, анамнез, статус.
Остаточний діагноз після променевих методів діагностики.
2. Оглядова рентгенографія хребта в боковій проекції
(спондилографія) - після відкриття Х-променів в 1895 році. Цей метод дослідження дозволяє виявити аномалії розвитку, що важливо в тому числі і для рівня хірургічного втручання,ступінь спондильоза, сколіозу і різноманітних зміщень. Важливо проводити функціональну спондилографію (для виявлення нестабільності чи блокади хребцевих сегментів та визначення обсягу оперативного втручання).Спондилограма дозволяє виявити стан замикальних пластинок тіл хребців, міжхребцевих суглобів і отворів, розміри хребцевого каналу, дисплазії (люмбалізацію, сакралізацію), статистичні деформації хребта (кіфоз, сколіоз, гіперлордоз), а також визначити зниження висоти міжхребцевого диску, що являється побічною ознакою остеохондрозу.
Спондилографічні ознаки остеохондрозу: сплощення диску
(зменшення висоти міжхребцевої щілини), потовщення та нерівномірність замикаючої пластинки, уплотнення відділів кістки, скошеність передніх кутів тіл хребців, крайові горизонтально направлені кісткові розростання, зміщення суміжних тіл хребців (виявляється при функціональних знімках).
Зміщення вважається достовірним, якщо воно перевищує 1-2 мм.
По суті розхлябаність (локальна гіпермобільність) хребцево- рухового сегменту є першою ознакою остеохондрозу, проявом зриву опорно-рухової функції хребта. Рентгенологічні ознаки кили диску (вторинні, оскільки на звичайних рентгенограмах кили диску не видно): уплощення диску, сколіоз і зглаженність лордозу на рівні ушкодженого хребетного сегменту.
Рентгенологічні ознаки остеохондрозу – уплощення диску, потовщення та нерівність замикальної пластинки, крайові горизонтально направлені кісткові розростання, зсув суміжних хребців (псевдоспондилолістез).
2. КТ хребта (з 1970 р.) – дозволяє отримати зображення в аксіальній площині не тільки кістки, але і м’якотканих компонентів (диски, зв’язковий аппарат), виявити стиснення дурального мішка.
3. МРТ хреба (на 1981 рік у світі було 3 МР-томографа) – дозволяє отримати зображення в трьох проекціях – аксіальній, фронтальній і сагітальній. Отримати зображення всього хребта, а не окремих хребців. Краща візуалізація спинного мозку, епідуральної жирової клітковини.
4. Лабораторні методи обстеження – аналіз крові на гострофазові реакції (СРБ, фібриноген, сіалові кислоти, загальний білок і його фракції)
Диференціальна діагностика спондильозу і остеохондрозу
Остеохондроз супроводжується цілим рядом супутніх пристосувальних проявів у вигляді спондильозу, спондилоартрозу, спонділолістезу, та їх комбінацій.
Деформуючий спондильоз виникає внаслідок дистрофічних змін у зовнішніх волокнах фіброзного кільця міжхребцевого диску; найбільш характерно – клювовидні кісткові розростання навколо диску, окостеніння повздовжньої зв’язки; через патологічну
рухливість тіл суміжних хребців і хронічне подразнення розвивається склероз замикальних пластинок, з’являються крайові кісткові розростання як прояв компенсаторно- пристосувальних змін. Кісткові спондилотичні виступи – це не звапнені зв’язкові структури, що зрослися з хребцем, а продовження спонгіозної структури тіла хребця, губчастої тканини. Інші варіанти спондилотичних розростань: травматичні
(післятравматична кісткова мозоль), компенсаторні над вогнищем туберкульозного спондиліту. При спондильозі хребта сегмент не розхитується, а навпаки фіксується кістковими виростами за рахунок збільшення поверхні тіл хребців і суглобових відростків.
Кісткові вирости при спондильозі направлені вертикально, тоді як при остеохондрозі кісткові вирости направлені горизонтально.
Вертикальні вирости при спондильозі зберігають на довгий час висоту дисків нормальною.
Розповсюдження дегенеративного процесу на міжхребцеві суглоби призводить до спондилоартрозу.
Загальні принципи лікування остеохондрозу хребта: ортопедичні методи лікування, рефлекторна терапія, бальнеофізіотерапія.
Медикаментозне лікування
Загальні принципи лікування: оскільки остеохондроз хребта - захворювання вертеброгенне, що провокується стато- динамічними перевантаженнями, то найважливіше в гострому періоді захворювання – спокій, зняття цих перевантажень.
Стимуляція м’язів хребта, що забезпечує захисну фіксацію ураженого хребетного сегменту. Блокада больових імпульсів не потрібна на всіх стадіях захворювання – патологічна больова
імпульсація є джерелом сигналів для здійснення захисних та компенсаторних реакцій. Отже, спокій, анальгетики та рухливість необхідно у кожному конкретному випадку комбінувати у відповідних саногенних пропорціях. Лікування режимом: у гострому періоді лежання на жорсткому матраці, обмеження рухової активності, спокій, оскільки будь-який рух призводить до травматизації, набряку нервових, сполучнотканинних утворів хребта. Харчування – дієта бідна тіоловими сполуками (обмежити яйця, твердий сир, ікру), які стимулюють протеолітичні ферменти.
Ортопедичні методи лікування – розтяжіння (тракційна терапія) та корсетування (фіксаційний метод лікування). Корсетування призначається тільки в найгострішошому періоді захворювання.
Тракційна терапія – лікування розтяжінням. За допомогою цього метода лікування ремісія досягається за рахунок деблокування міжхребцевого суглоба (відновлення нормального положення меніскоїда), а також за рахунок збільшення міжхребцевих отворів, збільшення міжхребцевого простору для диску та рефлекторного механізму (через механорецептори дисків, суглобів, зв’язок, м’язів). Розтяжіння на горизонтальній площині, підводне, ручна тракція.
Рефлекторна терапія – ЛФК, масаж, акупунктура, мануальна терапія (включає і ортопедичні засоби).
1. ЛФК – метод лікувальної, профілактичної та реабілітаційної фізкультури. Відомо, що механізмами адаптації хребта до зовнішних навантажень є: м’язи-розгиначі спини, м’язи черевного пресу (хребет розвантажується при підьомі тиску в черевній порожнині). Для розтягнення міжхребцевих дисків необхідно енергійно скоротити м’язи спини в положенні стоячи чи прогнутися лежачи на животі. Поскільки підтримка внутрішньочеревного тиску пов’язана з черевними, міжреберними м’язами, то необхідні вправи для їх зміцнення. ЛФК сприяє зміцненню м’язів, покращенню крово-, лімфообігу і
(післятравматична кісткова мозоль), компенсаторні над вогнищем туберкульозного спондиліту. При спондильозі хребта сегмент не розхитується, а навпаки фіксується кістковими виростами за рахунок збільшення поверхні тіл хребців і суглобових відростків.
Кісткові вирости при спондильозі направлені вертикально, тоді як при остеохондрозі кісткові вирости направлені горизонтально.
Вертикальні вирости при спондильозі зберігають на довгий час висоту дисків нормальною.
Розповсюдження дегенеративного процесу на міжхребцеві суглоби призводить до спондилоартрозу.
Загальні принципи лікування остеохондрозу хребта: ортопедичні методи лікування, рефлекторна терапія, бальнеофізіотерапія.
Медикаментозне лікування
Загальні принципи лікування: оскільки остеохондроз хребта - захворювання вертеброгенне, що провокується стато- динамічними перевантаженнями, то найважливіше в гострому періоді захворювання – спокій, зняття цих перевантажень.
Стимуляція м’язів хребта, що забезпечує захисну фіксацію ураженого хребетного сегменту. Блокада больових імпульсів не потрібна на всіх стадіях захворювання – патологічна больова
імпульсація є джерелом сигналів для здійснення захисних та компенсаторних реакцій. Отже, спокій, анальгетики та рухливість необхідно у кожному конкретному випадку комбінувати у відповідних саногенних пропорціях. Лікування режимом: у гострому періоді лежання на жорсткому матраці, обмеження рухової активності, спокій, оскільки будь-який рух призводить до травматизації, набряку нервових, сполучнотканинних утворів хребта. Харчування – дієта бідна тіоловими сполуками (обмежити яйця, твердий сир, ікру), які стимулюють протеолітичні ферменти.
Ортопедичні методи лікування – розтяжіння (тракційна терапія) та корсетування (фіксаційний метод лікування). Корсетування призначається тільки в найгострішошому періоді захворювання.
Тракційна терапія – лікування розтяжінням. За допомогою цього метода лікування ремісія досягається за рахунок деблокування міжхребцевого суглоба (відновлення нормального положення меніскоїда), а також за рахунок збільшення міжхребцевих отворів, збільшення міжхребцевого простору для диску та рефлекторного механізму (через механорецептори дисків, суглобів, зв’язок, м’язів). Розтяжіння на горизонтальній площині, підводне, ручна тракція.
Рефлекторна терапія – ЛФК, масаж, акупунктура, мануальна терапія (включає і ортопедичні засоби).
1. ЛФК – метод лікувальної, профілактичної та реабілітаційної фізкультури. Відомо, що механізмами адаптації хребта до зовнішних навантажень є: м’язи-розгиначі спини, м’язи черевного пресу (хребет розвантажується при підьомі тиску в черевній порожнині). Для розтягнення міжхребцевих дисків необхідно енергійно скоротити м’язи спини в положенні стоячи чи прогнутися лежачи на животі. Поскільки підтримка внутрішньочеревного тиску пов’язана з черевними, міжреберними м’язами, то необхідні вправи для їх зміцнення. ЛФК сприяє зміцненню м’язів, покращенню крово-, лімфообігу і
виробленнюкомпенсаторно-пристосувальних механізмів рівноваги в ураженому рухливому хребетному сегменті, тобто це
є патогенетичним лікуванням. Заняття фізкультурою – масаж, плавання, витяжіння хребта, лікувальна гімнастика. Головна мета
ЛФК у хворих з остеохондрозом хребта полягає у створенні м’язового корсету, нормалізації тонусу м’язів спини та збільшення рухомості хребта.
2.Мануальна терапія – засіб впливу на міжхребцеві суглоби, засіб відновлення суглобової рухомості (як засіб вже механічної дії).
3. Масаж. Через механічний, рефлекторний, нейрогуморальний, нейроендокринний механізми підвищують вплив біологічно активних речовин. Сегментарний масаж.
4. Акупунктура (голковколювання) – засіб рефлекторної терапії.
5. Бальнеофізіотерапія (фізичні засоби лікування плюс бальнеологічні (грязе-, водолікування) – теплові, механічні
(вібраційні ванни), лазерні, електричні, ультразвукові, баричні, курортні (грязе-, водолікування (родонові та сірководневі вани).
Фізіотерапевтичні методи зменшують запальну реакцію, знімають спазм судин і напруження м’язів, покращують кровообіг, зменшують біль.
6. Лазеротерапія особливо ефективна при нейродистрофічних порушеннях без грубого больового синдрому.
7. Ультразвук – механічні коливання високої частоти, діє як мікромасаж.
Медикаментозне лікування:
Знеболюючі препарати - мають симптоматичний вплив, виробляють тимчасовий ефект (анальгін, баралгін);
Нестероїдні протизапальні засоби - впливають на одне з патогенетичних ланок, але не впливають на причину патології - вони усувають запалення і набряк в зоні ураження (індометацин, бутадіон, диклофенак,
ібупрофен);
Міорелаксанти - усувають рефлекторний м'язовий спазм, вплив також має тимчасовий характер, так як без зниження компресії на нервові корінці спастичне скорочення м'язів відновиться;
Хондропротектори - покращують живлення хрящової тканини, необхідний тривалий курс препаратів, щоб зменшити ступінь дегенеративних змін у дисках;
Сечогінні - тимчасовий тип дії, спрямований на зниження запального набряку;
Препарати, що поліпшують мікроциркуляцію - трентал, кавінтон, актовегін - сприяють зниженню запального набряку, кращому притоку крові, збагаченої киснем і живильними речовинами і видаленню продуктів патологічного метаболізму. Ці ліки також дають другорядний ефект, дыють на причину захворювання;
Вітаміни та мінерали - допомагають поліпшити трофіку ураженої ділянки і самих дисків, вводяться довгостроково
і посилюють вплив загальної терапії.
Класифікація блокад хребта
Блокади – введення знеболюючих препаратів у рефлексогенні зони.
А. Перидуральні
Б. Паравертебральні (для блокади екстравертебральних рецепторів капсули суглобів, зв’язок, жовтих зв’язок).
В. Блокади м’язових ущільнень.
Блокади безін’єкційні – введення новакаїну за допомогою
є патогенетичним лікуванням. Заняття фізкультурою – масаж, плавання, витяжіння хребта, лікувальна гімнастика. Головна мета
ЛФК у хворих з остеохондрозом хребта полягає у створенні м’язового корсету, нормалізації тонусу м’язів спини та збільшення рухомості хребта.
2.Мануальна терапія – засіб впливу на міжхребцеві суглоби, засіб відновлення суглобової рухомості (як засіб вже механічної дії).
3. Масаж. Через механічний, рефлекторний, нейрогуморальний, нейроендокринний механізми підвищують вплив біологічно активних речовин. Сегментарний масаж.
4. Акупунктура (голковколювання) – засіб рефлекторної терапії.
5. Бальнеофізіотерапія (фізичні засоби лікування плюс бальнеологічні (грязе-, водолікування) – теплові, механічні
(вібраційні ванни), лазерні, електричні, ультразвукові, баричні, курортні (грязе-, водолікування (родонові та сірководневі вани).
Фізіотерапевтичні методи зменшують запальну реакцію, знімають спазм судин і напруження м’язів, покращують кровообіг, зменшують біль.
6. Лазеротерапія особливо ефективна при нейродистрофічних порушеннях без грубого больового синдрому.
7. Ультразвук – механічні коливання високої частоти, діє як мікромасаж.
Медикаментозне лікування:
Знеболюючі препарати - мають симптоматичний вплив, виробляють тимчасовий ефект (анальгін, баралгін);
Нестероїдні протизапальні засоби - впливають на одне з патогенетичних ланок, але не впливають на причину патології - вони усувають запалення і набряк в зоні ураження (індометацин, бутадіон, диклофенак,
ібупрофен);
Міорелаксанти - усувають рефлекторний м'язовий спазм, вплив також має тимчасовий характер, так як без зниження компресії на нервові корінці спастичне скорочення м'язів відновиться;
Хондропротектори - покращують живлення хрящової тканини, необхідний тривалий курс препаратів, щоб зменшити ступінь дегенеративних змін у дисках;
Сечогінні - тимчасовий тип дії, спрямований на зниження запального набряку;
Препарати, що поліпшують мікроциркуляцію - трентал, кавінтон, актовегін - сприяють зниженню запального набряку, кращому притоку крові, збагаченої киснем і живильними речовинами і видаленню продуктів патологічного метаболізму. Ці ліки також дають другорядний ефект, дыють на причину захворювання;
Вітаміни та мінерали - допомагають поліпшити трофіку ураженої ділянки і самих дисків, вводяться довгостроково
і посилюють вплив загальної терапії.
Класифікація блокад хребта
Блокади – введення знеболюючих препаратів у рефлексогенні зони.
А. Перидуральні
Б. Паравертебральні (для блокади екстравертебральних рецепторів капсули суглобів, зв’язок, жовтих зв’язок).
В. Блокади м’язових ущільнень.
Блокади безін’єкційні – введення новакаїну за допомогою
аплікацій дімексиду; хлоретілові блокади(за рахунок різкого охолодження блокади всіх шкірних рецепторів)
Хірургічні методи лікування
Дискектомія з лямінектоміэю
Мікрохірургічна діскектомія (мікродискектомія)
Ендоскопічна мікродискектомія
Деструкція фасетових нервів
Лазерна вапоризация
Лазерна реконструкція дисків
Дискектомія з лямінектоміэю
Термін «лямінектомія» означає видалення дужки хребця, а термін
«дискектомія» - видалення міжхребцевого диска. Операція проводиться під загальною анестезією. Ця операція виконується через шкірний розріз, розташований по середній лінії спини, над областю, де розташована грижа диска. Відсуваються навколохребцеві м'язи, і оголюється задня поверхня хребців. Для зручного доступу до внутрішнього вмісту хребетного каналу і можливості маніпуляцій проводиться повне видалення, або частіше видалення частини дужки хребця (фенестрація).
Нервовий корінець відсувається в сторону для доступу до ураженого міжхребцевого диску, видаляється частина пульпозного ядра, що прорвалася через фіброзне кільце - власне грижа, цим досягається декомпресія нервового корінця. Далі за допомогою спеціальних інструментів проводиться видалення решти пульпозного ядра з міжхребцевого диска, що дозволяє зменшити небезпеку розвитку рецидивів захворювання. Виписка з клініки через 7-14 днів. Допуск до нефізичної праці через 4-6 тижнів, а до фізичного - через 9-12 тижнів, з забороною сидіти на
1-2 місяці, на цей же термін і перші місяці роботи рекомендується носити напівтжорсткий поперековий корсет.
Слід відразу уточнити, що для декомпресії нервового корінця при грижі диска, ламінектомії виконується рідко. Показаннями до виконання ламінектомії є стеноз хребетного каналу.
Мікрохірургічна діскектомія
(мікродискектомія)
Ця операція в даний час розглядається як "золотий стандарт" у світовій практиці при грижах диску зі здавленням корінців і спинного мозку. Операція проводиться під загальною анестезією.
Шкірний розріз виконується над областю міжхребцевого диска.
Для огляду вмісту хребетного каналу проводиться не вилучення частини дужки хребця, а часткове викусування жовтої зв'язки, розташованої в міжхребцевому отворі. Для візуалізації операційного поля при роботі в області хребетного каналу використовується операційний мікроскоп. У багатьох випадках для прискорення процесів регенерації і зниження ризику рецидиву після видалення грижі проводиться відновне лазерне опромінення диска. Рана пошарово вшиваються. При цій операції менша ймовірність пошкодження нервових структур, не порушується стабільність хребетного рухового сегмента.
У типовому випадку виписка з клініки через 1-5 днів. При цьому
Хірургічні методи лікування
Дискектомія з лямінектоміэю
Мікрохірургічна діскектомія (мікродискектомія)
Ендоскопічна мікродискектомія
Деструкція фасетових нервів
Лазерна вапоризация
Лазерна реконструкція дисків
Дискектомія з лямінектоміэю
Термін «лямінектомія» означає видалення дужки хребця, а термін
«дискектомія» - видалення міжхребцевого диска. Операція проводиться під загальною анестезією. Ця операція виконується через шкірний розріз, розташований по середній лінії спини, над областю, де розташована грижа диска. Відсуваються навколохребцеві м'язи, і оголюється задня поверхня хребців. Для зручного доступу до внутрішнього вмісту хребетного каналу і можливості маніпуляцій проводиться повне видалення, або частіше видалення частини дужки хребця (фенестрація).
Нервовий корінець відсувається в сторону для доступу до ураженого міжхребцевого диску, видаляється частина пульпозного ядра, що прорвалася через фіброзне кільце - власне грижа, цим досягається декомпресія нервового корінця. Далі за допомогою спеціальних інструментів проводиться видалення решти пульпозного ядра з міжхребцевого диска, що дозволяє зменшити небезпеку розвитку рецидивів захворювання. Виписка з клініки через 7-14 днів. Допуск до нефізичної праці через 4-6 тижнів, а до фізичного - через 9-12 тижнів, з забороною сидіти на
1-2 місяці, на цей же термін і перші місяці роботи рекомендується носити напівтжорсткий поперековий корсет.
Слід відразу уточнити, що для декомпресії нервового корінця при грижі диска, ламінектомії виконується рідко. Показаннями до виконання ламінектомії є стеноз хребетного каналу.
Мікрохірургічна діскектомія
(мікродискектомія)
Ця операція в даний час розглядається як "золотий стандарт" у світовій практиці при грижах диску зі здавленням корінців і спинного мозку. Операція проводиться під загальною анестезією.
Шкірний розріз виконується над областю міжхребцевого диска.
Для огляду вмісту хребетного каналу проводиться не вилучення частини дужки хребця, а часткове викусування жовтої зв'язки, розташованої в міжхребцевому отворі. Для візуалізації операційного поля при роботі в області хребетного каналу використовується операційний мікроскоп. У багатьох випадках для прискорення процесів регенерації і зниження ризику рецидиву після видалення грижі проводиться відновне лазерне опромінення диска. Рана пошарово вшиваються. При цій операції менша ймовірність пошкодження нервових структур, не порушується стабільність хребетного рухового сегмента.
У типовому випадку виписка з клініки через 1-5 днів. При цьому
не рекомендується довго сидіти, так само не піднімати вагу більше 2,5 кг і не робити різких нахилів і розтягувань, протягом перших 1-2 місяців необхідно носити напівжорсткий поперековий корсет. Пацієнт може приступати до нефізичної праці через 1-2 тижні після операції, а до фізичної - через 2-4 тижні, тим, робота яких вимагає підняття істотних тягарів, слід почекати мінімум 6-8 тижнів, перш ніж повернутися до роботи.
Ендоскопічна мікродискектомія
Операція проводиться під місцевою анестезією. При ендоскопічній дискектомії ендоскоп діаметром 4 мм, підводитися до міжхребцевої грижі диска через мініатюрний розріз (прокол), не більше 0,5 см, при цьому візуалізація операційного поля проводитися на екрані монітора. Хірург, під таким візуальним контролем видаляє спеціальними інструментами і саму грижу, і залишки пульпозного ядра з диска, при цьому видалення навіть частини хребця не проводитися. Дана операція є ще менш травматичною порівняно з мікродискектомією, що скорочує ризик ускладнень і зменшує післяопераційний реабілітаційний період. У більшості випадків операція завершується відновною лазерною обробкою оперованого диска.
Виписка з клініки або в цей день, або через 1-3 дні з можливістю розпочати нефізичну працю буквально на наступний день після виписки, а через 2-6 тижнів і до фізичного навантаження.
Деструкція фасетових нервів
Деструкція фасетових нервів - це мінімально інвазивне хірургічне втручання, яке полягає в інактивовації больових рецепторів міжхребцевих суглобів (тобто, фасетових нервів). Ця процедура найбільш ефективна при наявності так званого «фасетового синдрому» - больового синдрому, що виникає при артрозі міжхребцевих суглобів. Для підтвердження діагнозу, попередньо проводиться спеціальна блокада цих нервів і тільки при наявності позитивної динаміки від блокування нервів виконується радіочастотна деструкція фасетових нервів за допомогою радіочастотного зонда, що підводиться до нерву за допомогою пункції. Процедура проводиться під місцевою анестезією, займає
30 хвилин (саме радіочастотний вплив - 2 хвилини), і легко переноситься пацієнтами, через 1 годину пацієнт йде додому.
Лазерна вапоризация
Лазерна вапоризація гриж міжхребцевих дисків - опромінення міжхребцевого диска спеціальним лазером в руйнівному режимі.
Завдяки такому опроміненню відбувається руйнування частини диска - випаровування, що знижує внутрішньодисковий тиск до
30% і дозволяє зменшитися грижі диска. Метод частіше застосовується у віці від 20 до 50 років, на ранніх стадіях ураження міжхребцевих дисків, що виявляються протрузією фіброзного кільця, що не перевищує 6 мм. Для більш старшого віку і при виражених дегенеративних змінах диска, цей метод підходить не завжди. У той же час ця операція надає не тільки лікувальну дію, але і вторинну профілактику, оскільки диск, що піддався вапоризації, через розвиток в ньому фіброзу і склерозування в подальшому не зміщується, отже небезпека прогресування грижі і її секвестрації значно знижується.
Вся процедура лікування займає 1-2 години в стаціонарі, сама операція триває 20-30 хвилин.
Лазерна реконструкція дисків Лазерна реконструкція міжхребцевих дисків - опромінення міжхребцевого диска спеціальним лазером в неруйнівному режимі. Завдяки такому опроміненню відбувається підігрів диска, що стимулює ріст хрящових клітин і відновлення міжхребцевого диску. Нові хрящові клітини протягом 3-6 місяців заповнюють тріщини в диску, що призводить до зникнення гострих і
Ендоскопічна мікродискектомія
Операція проводиться під місцевою анестезією. При ендоскопічній дискектомії ендоскоп діаметром 4 мм, підводитися до міжхребцевої грижі диска через мініатюрний розріз (прокол), не більше 0,5 см, при цьому візуалізація операційного поля проводитися на екрані монітора. Хірург, під таким візуальним контролем видаляє спеціальними інструментами і саму грижу, і залишки пульпозного ядра з диска, при цьому видалення навіть частини хребця не проводитися. Дана операція є ще менш травматичною порівняно з мікродискектомією, що скорочує ризик ускладнень і зменшує післяопераційний реабілітаційний період. У більшості випадків операція завершується відновною лазерною обробкою оперованого диска.
Виписка з клініки або в цей день, або через 1-3 дні з можливістю розпочати нефізичну працю буквально на наступний день після виписки, а через 2-6 тижнів і до фізичного навантаження.
Деструкція фасетових нервів
Деструкція фасетових нервів - це мінімально інвазивне хірургічне втручання, яке полягає в інактивовації больових рецепторів міжхребцевих суглобів (тобто, фасетових нервів). Ця процедура найбільш ефективна при наявності так званого «фасетового синдрому» - больового синдрому, що виникає при артрозі міжхребцевих суглобів. Для підтвердження діагнозу, попередньо проводиться спеціальна блокада цих нервів і тільки при наявності позитивної динаміки від блокування нервів виконується радіочастотна деструкція фасетових нервів за допомогою радіочастотного зонда, що підводиться до нерву за допомогою пункції. Процедура проводиться під місцевою анестезією, займає
30 хвилин (саме радіочастотний вплив - 2 хвилини), і легко переноситься пацієнтами, через 1 годину пацієнт йде додому.
Лазерна вапоризация
Лазерна вапоризація гриж міжхребцевих дисків - опромінення міжхребцевого диска спеціальним лазером в руйнівному режимі.
Завдяки такому опроміненню відбувається руйнування частини диска - випаровування, що знижує внутрішньодисковий тиск до
30% і дозволяє зменшитися грижі диска. Метод частіше застосовується у віці від 20 до 50 років, на ранніх стадіях ураження міжхребцевих дисків, що виявляються протрузією фіброзного кільця, що не перевищує 6 мм. Для більш старшого віку і при виражених дегенеративних змінах диска, цей метод підходить не завжди. У той же час ця операція надає не тільки лікувальну дію, але і вторинну профілактику, оскільки диск, що піддався вапоризації, через розвиток в ньому фіброзу і склерозування в подальшому не зміщується, отже небезпека прогресування грижі і її секвестрації значно знижується.
Вся процедура лікування займає 1-2 години в стаціонарі, сама операція триває 20-30 хвилин.
Лазерна реконструкція дисків Лазерна реконструкція міжхребцевих дисків - опромінення міжхребцевого диска спеціальним лазером в неруйнівному режимі. Завдяки такому опроміненню відбувається підігрів диска, що стимулює ріст хрящових клітин і відновлення міжхребцевого диску. Нові хрящові клітини протягом 3-6 місяців заповнюють тріщини в диску, що призводить до зникнення гострих і
хронічних болей у хребті. Процедура опромінення проводиться у вигляді пункції голкою ураженого диска. Вся процедура лікування займає 2-3 дні в стаціонарі. Таку процедуру можна виконувати як самостійно, так і після видалення грижі для запобігання повторної її появи.
Види спондилолістеза
стабільний – при цьому виді патології хребець зміщений, але зафіксований наодному місці. При цьому пацієнт може
і не знати про це зміщення, так як больових симптомів може і не бути.
нестабільний – хребець може зміщуватися в залежності від положення тіла і пози пацієнта. В даному випадку зміщення викликає біль або посилює її, якщо є постійний больовий синдром.
Також, в залежності від причини, можна виділити такі типи лістеза хребців:
дегенеративний – може розвинутися на фоні остеохондрозу чи спондилоартриту. В основномувражається поперековий відділ хребта
травматичний (вкрай рідкісний) – в результаті травми хребта
істимічний – з’являється в результаті вродженої або придбаної недостатності міжсуглобової частини хребця
диспластичний – вроджена патологія суглобів хребців
патологічний – може розвинутися в результаті дефекту і деформації кістки (зокрема, на тлі пухлин)
Стадії спондилолістезу
1 ступінь – задній край зміщеного хребця розташований на
¼ по відношенню до нижнього хребця
2 ступінь – на ½
3 ступінь – на ¾
4 ступінь – зміщення більш ніж на ¾ (іноді до повного зміщення хребця)
Показання до стабілізації хребта
1) ятрогенна нестабільність;
2) стеноз поперекового відділу хребта;
3) дегенеративний спондилолістез;
4) прогресуючий дегенеративний сколіоз поперекового відділу хребта;
5) прогресуючий дегенеративний кіфоз поперекового відділу хребта, синдром «плоского» попереку;
6) дегенеративні процеси в міжхребцевих дисках;
7) фасет-синдром;
8) псевдоартроз.
Види стабілізації хребта при різних показаннях
Види операцій:
1) PLIF - posterior lumbar interbody fusion (задній міжтільовий спонділодез);
2) TLIF - transforaminal lumbar interbody fusion (черезсуглобовий міжтільовий спонділодез);
3) ALIF - anterior lumbar interbody fusion (передній міжтільовий спонділодез);
4) TSR - транспедикулярна фіксація;
5) комбінація PLIF, TLIF або ALIF з транспедикулярною фіксацією;
6) трансартикулярна фіксація.
Показання:
1. ятрогенна нестабільність: TSR(двостороння фасетектомія)/
PLIF чи TLIF+ TSR(фасетектомія+дискектомія);
2. стеноз поперекового відділу хребта: декомпресійна лямінектомія без фіксації або в комбінації з
Види спондилолістеза
стабільний – при цьому виді патології хребець зміщений, але зафіксований наодному місці. При цьому пацієнт може
і не знати про це зміщення, так як больових симптомів може і не бути.
нестабільний – хребець може зміщуватися в залежності від положення тіла і пози пацієнта. В даному випадку зміщення викликає біль або посилює її, якщо є постійний больовий синдром.
Також, в залежності від причини, можна виділити такі типи лістеза хребців:
дегенеративний – може розвинутися на фоні остеохондрозу чи спондилоартриту. В основномувражається поперековий відділ хребта
травматичний (вкрай рідкісний) – в результаті травми хребта
істимічний – з’являється в результаті вродженої або придбаної недостатності міжсуглобової частини хребця
диспластичний – вроджена патологія суглобів хребців
патологічний – може розвинутися в результаті дефекту і деформації кістки (зокрема, на тлі пухлин)
Стадії спондилолістезу
1 ступінь – задній край зміщеного хребця розташований на
¼ по відношенню до нижнього хребця
2 ступінь – на ½
3 ступінь – на ¾
4 ступінь – зміщення більш ніж на ¾ (іноді до повного зміщення хребця)
Показання до стабілізації хребта
1) ятрогенна нестабільність;
2) стеноз поперекового відділу хребта;
3) дегенеративний спондилолістез;
4) прогресуючий дегенеративний сколіоз поперекового відділу хребта;
5) прогресуючий дегенеративний кіфоз поперекового відділу хребта, синдром «плоского» попереку;
6) дегенеративні процеси в міжхребцевих дисках;
7) фасет-синдром;
8) псевдоартроз.
Види стабілізації хребта при різних показаннях
Види операцій:
1) PLIF - posterior lumbar interbody fusion (задній міжтільовий спонділодез);
2) TLIF - transforaminal lumbar interbody fusion (черезсуглобовий міжтільовий спонділодез);
3) ALIF - anterior lumbar interbody fusion (передній міжтільовий спонділодез);
4) TSR - транспедикулярна фіксація;
5) комбінація PLIF, TLIF або ALIF з транспедикулярною фіксацією;
6) трансартикулярна фіксація.
Показання:
1. ятрогенна нестабільність: TSR(двостороння фасетектомія)/
PLIF чи TLIF+ TSR(фасетектомія+дискектомія);
2. стеноз поперекового відділу хребта: декомпресійна лямінектомія без фіксації або в комбінації з
TSR(центральний стеноз)/фасетектомія+дискектомія+
PLIF, TLIF+ TSR(одно-, двостороння)(бічний стеноз) ;
3. дегенеративний спондилолістез: TLIF+ TSR, можливо
ALIF+ TSR;
4. прогресуючий дегенеративний сколіоз поперекового відділу хребта: PLIF чи TLIF(на одному чи декількох рівнях)+ TSR;
5. прогресуючий дегенеративний кіфоз поперекового відділу хребта, синдром «плоского» попереку: остеотомія+ TSR,
інколи + PLIF, TLIF;
6. дегенеративні процеси в міжхребцевих дисках: ALIF(без неврологічної симптоматики)/ декомпресія+ PLIF, TLIF або їх комбінація з TSR(радикулопатія, симптом кінського хвоста);
7. фасет-синдром: трансартикулярна фіксація, PLIF, TLIF;
8. псевдоартроз: PLIF+ TSR.
Профілактика остеохондрозу хребта
Профілактичні заходи формуються на основі двох основних факторів розвитку остеохондрозу – спадкового та стато- динамічних перевантажень.
1.Первинна (формування правильної осанки тулуба, формування лордотичної пози сидячи)
2. Вторинна (попередження загострення хвороби) – формування м’язового корсету хребта, недопущення надмірних ривкових навантажень, довготривалого статичного навантаження, переохолодження.
Оптимальна форма фізичного навантаження – плавання. Масаж паретичних м’язів, їх стимуляція – це профілактика нейроостеофіброзу сусідних м’язів.
При сидячій та стоячій роботі у зв’язку із статичним напруженням м’язів спини необхідно дотримуватись певних правил. Слід сидіти прямо, спираючись на спинку крісла, а ногами у підлогу; поверхня стола має бути на рівні ліктів (тоді тулуб не нахиляється вперед і не згинається спина). При їзді на автомобілі важливо сидіння підігнати так, щоб був забезпечений упор для поперекового відділу хребта.
1 2