Ім'я файлу: АРХІВАТОР.docx
Розширення: docx
Розмір: 512кб.
Дата: 25.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Індивідуальний план роботи топалової і в.docx

АРХІВАТОР


Архіватор — програмне забезпечення, що використовується для об'єднання, в окремих випадках також стиснення інформації.

При збереженні, резервному копіюванні інформації , часто буває бажано стиснути файли так, щоб вони займали якомога менше місця. Це робиться за допомогою програм, які звуться архіваторами. Ці програми не тільки стискають інформацію в окремому файлі, але можуть і об'єднати в один архів групу файлів.

Існує багато архіваторів. Серед них найвідоміші: DIET, ICE, LHA, LHARC, LZH, LZEXE, NARC, PAK, PKARC, PKLITE, PKXARC, PKPAK, PKZIP, PKUNZIP, RAR, ZOO. Останнім часом з'явилися програми, які, знаходячись у пам'яті комп'ютера резидентно, архівують та розархівовують «на льоту» всі файли, з якими ви працюєте, що дозволяє суттєвим чином заощаджувати простір на жорсткому диску. Такі можливості надають, наприклад, утиліта dblspace для операційної системи MS-DOS та програма DIET (T.Matsumoto, Японія).

Існує декілька методів стиснення інформації, що міститься у файлах. Мабуть, найпростішим із них є алгоритм Гаффмана, який полягає в заміні стандартних 8-бітових ASCII-кодів бітовими рядками змінної довжини в залежності від частоти використання символу так, щоб символи, що використовуються частіше, мали меншу довжину. До речі, легко зрозуміти, що у текстах найчастіше зустрічається символ «пробіл», ASCII-код якого має номер 32. Можна поширити цю ідею на пари, трійки і т. д. символів. При цьому можна одержати суттєвий виграш. Дійсно, візьміть, наприклад, дві пари символів «по» та «хщ». Ви можете назвати багато слів із першим сполученням, тоді як інше зустрічається дуже рідко. А при стандартному ASCII-кодуванні на кожне зі сполучень витрачається порівну бітів — по 16. Серед інших методів, які широко застосовуються в архіваторах для стиснення інформації у файлах можна відзначити алгоритм Лемпеля-Зіва.

Основні характеристики архіваторів:

  • рівень стискання — відношення розмірів інформації незаархівованої до заархівованої;

  • швидкість стискання і розкривання архівів — час, за який виконується стискання деякої кількості інформації.

Назви програм для архівації: ARK, ZIP, WinZIP, PeaZip, 7-Zip (7z), TAR, GZIP, BZIP2, COMPRESS, ARJ, WinRAR.



Классический архиватор WinZip Архиваторы WinRAR и WinZIP

WinZip-безкоштовний архіватор файлів і компресор Corel для операційних систем Microsoft Windows, OS X, iOS і Android. Zip є основним форматом, хоча підтримуються й інші архівні формати.

WinRAR — це файловий архіватор для Windows з високим ступенем стиснення, є одним із найкращих архіваторів за співвідношенням ступеня стиснення до швидкості роботи. Розповсюджується як умовно-безкоштовне програмне забезпечення (англ. shareware), версія для платформи Pocket PC як безкоштовне програмне забезпечення (англ. freeware).

Байт


Байт (англ. byte) — одиниця вимірювання обсягу цифрової інформації, яка зазвичай містить вісім бітів і представлена двійковим числом. Історично байт був кількістю бітів, яка використовувалася для кодування одного текстового символу в комп'ютері і тому він є найменшою адресною одиницею пам'яті в багатьох архітектурах комп'ютера.

Історично розмір байта залежав від апаратного забезпечення і не існувало жодних чітких стандартів, які б визначали його розмір, у минулому використовувалися байти розміром від 1до 48 бітів. Ранні системи кодування символів часто використовували шість бітів, а в 1960-х роках були поширеними пристрої, що оперували шестибітовими та дев'ятибітовими байтами. Ці пристрої найчастіше мали слова пам'яті розміром 12, 24, 36, 48 чи 60 бітів, які відповідали двом, чотирьом, шістьом, вісьмом чи 10 шестибітовим байтам. У ту епоху, до того як термін «байт» став загальним, байти в потоці інструкцій часто згадувалися як силаби (англ. syllables, «склади»).

Сучасний де-факто стандарт байта розміром вісім бітів затверджений у стандарті ISO/IEC 2382-1:1993, він є зручним степенем двійки, який дає змогу одному байту містити значення від 0 до 255 (28 = 256 чисел, включно з нулем). Міжнародний стандарт IEC 80000-13 кодифікував це загальне визначення. Багато видів додатків використовує інформацію, представлену восьма чи менше бітами. Популярність основних комерційних обчислювальних архітектур сприяла повсюдному прийняттю восьмибітного розміру. Сучасні архітектури зазвичай використовують 32- чи 64-бітні слова, які складаються з чотирьох чи восьми байтів відповідно.

Символьним позначенням байта є велика літра B латинського алфавіту, запропонована Міжнародною електротехнічною комісією (IEC) та Інститутом інженерів з електротехніки та електроніки (IEEE) на противагу біту, IEEE-символом якого є мала літера b латинського алфавіту. Одиниця октет (символьне позначення o) прямо вказує на послідовність з восьми бітів, усуваючи таким чином неоднозначність стосовно розміру байта.

Історія


Термін байт придумав Вернер Бухгольз у червні 1956 року, на ранній стадії розробки комп'ютера IBM Stretch. Назва терміну байт (англ. byte) походить від англійського слова bite і була вибрана з метою уникнення випадкової плутанини з терміном біт (англ. bit).

За іншою версією автором терміну байта як позначення груп бітів, менших розміром за машинні слова (зокрема для груп з чотирьох бітів) є Луї Дж. Дулі (англ. Louis G. Dooley), який стверджував, що придумав цей термін під час роботи з Жюлем Шварцем[en] (англ. Jules Schwartz) і Діком Білером (англ. Dick Beeler) над системою протиповітряної оборони під назвою SAGE в Лабораторії Лінкольна близько 1956/1957 років, яка розроблювалася спільно компаніями RAND, MIT та IBM. Пізніше в мові програмування JOVIAL, створеній командою на чолі зі Шварцем, використовувався цей термін, проте Шварц невпевнено згадував, що цей термін був запозичений із системи обробки даних AN/FSQ-31.

Ранні комп'ютери використовували різні чотирьохбітні двійково-десяткові (BCD) представлення і шестибітні коди для друку графічних шаблонів, які були розповсюдженими в Армії США (FIELDATA[en]) і ВМС США. Ці представлення включали буквено-цифрові символи та спеціальні графічні символи. 1963 року ці набори розширено до системи із семи бітів кодування, яка дістала назву American Standard Code for Information Interchange (ASCII, Американський стандартний код для інформаційного обміну) і яку ухвалили як Федеральний стандарт обробки інформації, який замінив собою несумісні коди телепринтерів, що використовувалися різними філіями уряду США та університетів протягом 1960-х років. ASCII містив у собі літери алфавіту в нижньому та верхньому регістрі і набір керівних символів для полегшення передання письмової мови та таких функцій пристроїв друку як перехід на новий рядок, а також фізичний або логічний контроль над потоком даних через засоби передання даних. На початку 1960-х років, водночас активно беручи участь у стандартизації ASCII, компанія IBM представила у своїй власній продуктовій лінії  System/360  восьмибітовий  «розширений двійково-десятковий код обміну інформацією» (англ. Extended Binary Coded Decimal Interchange Code, EBCDIC), розширення їхнього шестибітового двійково-десяткового коду (BCDIC), який використовувався в попередніх перфокартах. Популярність серії System/360 призвела до повсюдного прийняття восьмибітного розміру пам'яті.

Для явного позначення восьми бітів використовується термін октет. Історично для позначення восьми бітів у Західній Європі також використовувався термін октад (англ. octad, octade).

Символьне позначення байта


У стандартах IEC 80000-13, IEEE 1541 та Метричному форматі обміну (англ. Metric Interchange Format) у якості символьного позначення байта затверджена велика літра B латинського алфавіту. З іншого боку, стандарт IEEE 1541 визначає малу літеру b латинського алфавіту як символьне позначення біта, проте стандарт IEC 80000-13 та Метричний формат обміну застосовують слово bit для позначення біту.

Відеоредактор

Відеоредактор — програмне забезпечення, що включає в себе набір інструментів, які дозволяють реда

гувати відеофайли. Для редагування аналогового відео використовувались коштовні машинні відеоредактори. З розвитком цифрових технологій редагування відео доступне для персональних комп'ютерів і робочих станцій. Редагування відео включає в себе різання сегментів (обрізки), повторне збирання відеоряду, додавання переходів та інших спеціальних ефектів.

Відеоредактор зазвичай передбачає створення проекту для роботи з відео. Проект, у даному випадку, це сукупність всіх налаштувань і змін, які записуються в окремому файлі проекту. У проекті зберігаються дані про всі зміни кліпів, розміщених на відео- і звукових доріжках, застосованих ефектах і фільтрах, а також список усіх медіафайлів, які були використані при монтажі. Файл проекту можна відкрити для подальшого монтажу, при цьому всі раніше використовувані медіафайли повинні бути доступні за допомогою посиланнь, які були збережені в проекті. В іншому випадку додаток повідомить про неможливість знайти той чи інший файл. У деяких програмах існує можливість безпосередньо в проекті зберігати всі сирцеві (?) файли, в такому разі не доведеться піклуватися про збереження їх на своїх місцях, однак копіювання всіх файлів може зайняти додатковий дисковий простір.

Часова шкала — (англ. Timeline, монтажна лінійка або монтажний стіл) — елемент інтерфейсу програми — смуга (стрічка), на якій візуально розміщені всі відео- та звукові доріжки, і де власне відбувається монтаж відеоряду. Розташування кліпів на доріжках зліва направо відповідає часу їх появи від початку при відтворенні проекту. Як часові відліки може використовуватися тайм-код.

Звуковий супровід

У більшості випадків відео має звуковий супровід. Деякі відеоредактори мають вбудовані можливості для редагування звуку. Звукові доріжки також можливо мікшувати, змінювати рівні гучності, накладати фільтри або звукові ефекти. Для контролю за рівнем звуку застосовується вимірювач рівня, який є у більшості редакторів.

Запис відеопотоку

Крім можливості завантажувати готові відеофайли, багато редакторів дозволяють захоплювати відео, тобто записувати відеопотік у файл. Як правило, фонограма записується одночасно з відео, але також може бути записана пізніше, при монтажі, у вигляді звукового коментування або додаткового звукового супроводу.

З метою економії дискового простору відеопотік при захопленні стискається, тобто кодується із застосуванням алгоритмів стискування (компресії). Вибір параметрів кодування залежить від можливостей комп'ютера або монтажної станції, розумного співвідношення розміру файлу та якості відео, а також від подальших намірів щодо використання цього файлу.

Вікно попереднього перегляду 

Для перегляду відтвореного відео в відеоредакторі використовується вікно попереднього перегляду. Залежно від версії додатка при цьому можуть демонструватися накладені ефекти і переходи. Також, за наявності плати виведення, відео може транслюватися на зовнішній монітор або інший пристрій відображення через різні інтерфейси: IEEE 1394 , SDI або по HDMI

Ефекти 

Ефекти і фільтри дозволяють коректувати і змінювати характеристики відео. Найбільш поширеними з них є:

  • Кольорокорекція

  • Корекція рівнів яскравості

  • Шумозаглушення

  • Уповільнення / прискорення руху

  • Використання нерухомих зображень

  • Накладення титрів

  • Накладення графічних композицій

  • Переходи

  • Поліпшення якості відео, підвищення різкості

  • Імітують фільтри, наприклад, створюють ефект старого кіно.

  • Деформація

  • Розумієте

  • Генерація різних тестових зображень і таблиць

  • Масштабування

  • Деінтерлейсінг

Аналіз відео 

Для аналізу відео можуть застосовуватися:

  • Вектороскопи

  • Гістограма

  • Осцилограф

Функції відеоредактора 

Окрім можливості розрізати або склеювати фрагменти відео і звуку, найновіші програми дозволяють змінювати характеристики відео, створювати різні переходи між роликами, змінювати масштаб і формат відео, додавати і усувати шум, здійснюватити корекцію кольору, додавати титри і графіку, управляти звуковою доріжкою, нарешті створювати стереоскопічне відео (3D).

Також у процесі монтажу для перегляду в реальному часі накладених ефектів може застосовуватися попереднє опрацювання або пререндеринг, в цьому випадку опрацьований фрагмент відео записується в тимчасовий файл або в оперативну пам'ять.

Ступінь стиснення відеопотоку і формат кодеку визначається цілями подальшого застосування цього відео. Для високоякісної трансляційної продукції потрібні відеоматеріали з мінімальними спотвореннями, тобто з малим ступенем стиснення і, відповідно, з потоком для відео стандартної чіткості від 25 Мбіт/с і вище. Для розміщення в інтернеті і для запису на мобільні пристрої застосовуються ефективні кодеки, що дозволяють отримати прийнятну якість зображення з невисоким бітрейтом потоку даних — 1-2 Мбіт/с для відео стандартної чіткості. Відео високої чіткості вимагає високих бітрейтів і, відповідно, підвищених вимог до системних ресурсів комп'ютера або монтажної станції.

Захоплення 

Крім можливості завантажувати готові відеофайли, багато редакторів дозволяють захоплювати відео, тобто зберігати відеопотік в файл. Як правило, фонограма записується одночасно з відео, але також може бути записана пізніше, при монтажі, у вигляді аудіокоментар або додаткового звукового супроводу.

З метою економії дискового простору відеопотік при захопленні стискається, тобто кодується із застосуванням алгоритмів компресії . Вибір параметрів кодування залежить від можливостей комп'ютера або монтажної станції, розумного співвідношення розміру файлу та якості відео, а також від подальших намірів щодо використання цього файлу.

Монтаж 

Найпростішим можливостями монтажу володіють всі відеоредактори, як то можливість розрізати або склеювати фрагменти відео та звуку. Але більш просунуті додатки мають набагато більше можливостей, що дозволяють змінювати характеристики відео, створювати різні переходи між роликами, змінювати масштаб і формат відео, додавати і усувати шум, виробляти колірну корекцію, додавати титри і графіку, управляти звуковою доріжкою, нарешті, створювати стереоскопічне відео (3D).

Фінальний прорахунок 

Залежно від цілей подальшого використання отриманої після монтажу відеопрограми, необхідно виконати фінальний прорахунок ( рендерінг ) і стиск відео — і аудіоматеріалу .

Фінальний прорахунок дозволяє створити нове відео, з застосованими в проекті ефектами і переходами. Для складних проектів ця операція вимагає значних системних ресурсів і може віднімати чимало часу. Також в процесі монтажу для перегляду в реальному часі накладених ефектів може застосовуватися попередній прорахунок або пре-рендеринг, в цьому випадку прорахований фрагмент відео записується в тимчасовий файл або в оперативну пам'ять.

Гістогра́ма

Гістогра́ма (від грец. histos, тут стовп + gramma — межа, буква, написання) — спосіб графічного представлення табличних даних. Являє собою діаграму, що складається з прямокутників без розривів між ними. Кількісні співвідношення деякого показника представлені у вигляді прямокутників, площі яких пропорційні. Найчастіше для зручності сприйняття ширину прямокутників беруть однакову, при цьому їх висота визначає співвідношення відображуваного параметра.

Історія гістограм

Власне, саме слово «гістограма» не використовувалось у грецькій мові. Цей термін увів відомий статистик Карл Пірсон для позначення «загальної форми графічного представлення».[1]

Самі гістограми використовувались задовго до того, як одержали свою назву. Хоча, коли саме вони з'явилися невідомо. Стовпцеві діаграми, тобто гістограми, в яких з кожним стовпцем асоціюється окремий «базисний» елемент, швидше за все, були попередниками гістограм. Найдавніша відома стовпцева діаграма намальована в книзі шотландського політичного економіста Вільяма Плейфейра[en] «The Commercial and Political Atlas» (London 1786), яка демонструє показники імпорту та експорту Шотландії в сімнадцять країн у 1781 році. Хоча Плейфейр ставився до свого винаходу скептично, в наступні роки він був прийнятий багатьма, зокрема Флоренс Найтінгейл використала їх в 1859 році для порівняння смертності в армії у мирний час із смертністю мирного населення, переконавши таким чином владу покращити умови гігієни в армії.

Застосування

Один з семи основних інструментів вимірювання, оцінювання, контролю та покращення якості виробничих процесів, що входять до «родини інструментів контролю якості»:

  1. контрольна карта

  2. діаграма Парето

  3. гістограма

  4. контрольний аркуш

  5. діаграма Ісікави

  6. розшарування (стратифікація)

  7. діаграма розсіювання


{\displaystyle y_{s}=y_{s-1}+h}

ГЕОСЕРВІСИ



Геосервіси – сервіси мережі Інтернет, які дозволяють знаходити, відзначати, коментувати, постачати фотографіями різні об’єкти в будь-якому місці на зображенні Земної кулі з досить високою точністю. використовуються реальні дані, отримані за допомогою навколоземних супутників.

Як використовувати в педагогічній практиці:

 ¤  Як джерело карт і зображень місцевості при вивченні географії, історії, краєзнавства, іноземних мов.

 ¤ Як платформа для вирішення дослідницьких завдань з різних предметів, пов’язаних з обчисленнями відстаней, підбором найкоротшого шляху, порівнянням особливостей різних місцевостей і т.д.

 ¤  Як платформа для креативної діяльності з моделювання нового вигляду місцевостей з нанесенням власних зображень будинків, ландшафтних об’єктів.

 ¤  Як платформу для проведення мережевих проектів (вебквестов), пов’язаних з вгадуванням і пошуком різних географічних пунктів Землі.

Геосервіс Вікі-Мапія. Цей сервіс призначений для нане­сення на карту світу назв і фотографій локальних об'єктів. Наприклад, невели­ких озер, мостів, залізничних станцій, окремих будинків. Це середовище, яке об'єднує відомості Google Maps та вікі-технологію. За допомогою цього сервісу можна позначити на карті окремі об'єкти, визначати відстані, площі земельних ділянок, розміщувати свої комен­тарі й зображення окремих об'єктів.

Геосервіс — комбінований сервіс, який забез­печує збереження фотографій та їхню прив'язку до конкретної точки місцевості.

Система глобального позиціонування (Global Positioning System), яка вклю­чає 24 супутники Землі, що літають на низьких висотах навколо Землі, допома­гає в організації освітньої діяльності. Ця система дозволяє точно визначити географічні координати будь-якої точки на планеті. Супутники посилають на землю слабкі радіосигнали. Для приймання цих радіосигналів використову­ються спеціальні пристрої GPS-приймачі. Зазвичай точність визначення міc­цезнаходження — від 8 до декількох десятків метрів[

GPS-приймач отримує сигнали з орбітальних супутників GPS та визначає свою позицію в будь-якій точці Землі. Точність визначення позиції залежить від кількості супутників, сигнали яких отримав приймач. Для того, щоб визна­чити місцеположення потрібні стійки сигнали хоча б від трьох супутників.

З появою GPS-пристроїв виникли різні сервіси, які використовують їх мож­ливості. В першу чергу сервіси пов'язані з автомобільними подорожами, коли навігатор допомагає слідувати від точки до точки. Мандрівники та дослідники природи в лісах, у горах, та на воді використовують GPS-приймачі для того, щоб позначити певні точки та скласти ці точки у маршрути.

Крім ділової активності виникло кілька напрямів ігрового та освітнього ви­користання кишенькових GPS-приймачів. В першу чергу, це такі напрями, як геокешингі геотагінг.За допомогою мобільних пристроїв (мобільних телефонів, GPS-навігаторів, відеокамер, цифрових фотоапаратів та інших систем) можна організувати ціка­ву навчальну діяльність.

Сервіс Геокешинг — навчальна гра — «geocaching», (від грецьк. «geo» — Земля та англійського «cache» — схованка) — пов'язаний з пошуком «скарбів» чи розв`язуванням задач із застосуванням географічних координат. Головна ідея гри — гравці ховають «скарби», за допомогою GPS визначають їхні коор­динати й повідомляють про них в Інтернеті. Інші гравці використовують ці координати та свої GPS-приймачі для пошуку захованого. В освітньому геокешенгу учасники гри виконують завдання та використовують можливості GPS-приймачів.

Сервіс Геотагінг — «geotagging» (від грецьк. «geo» — Земля, англ. «tag» — мітка, ярлик) — заснований на використанні як міток географічних GPS координат точки, в якій зроблена фотографія. При розміщенні в мережі нових фотографій учасники проекту додають до неї опис та ключові слова — мітки, за якими фотографія в подальшому може бути знайдена. Застосування таких міток дозволяє сумістити розповіді та фотографії, що розміщено у колекції учасниками проекту, з сервісом цифрових карт Google та отримати зображення точки, в якій зроблено фотографію, на карті Google Maps.

Датчики
Керування об'єктом, зокрема технологічним процесом, мож­ливе лише за умови, що на систему керування поступає інформа­ція про стан об'єкта. Для сприйняття інформації про стан керова­ного об'єкта призначені спеціальні вимірювальні пристрої. Такі вимірювальні пристрої називають первинними вимірювальними перетворювачами, рецепторами, сенсорами. Елемент такого вимірювального пристрою, який безпосередньо взаємодіє з об'єк­том керування і сприймає інформацію, називається чутливим елементом. Вимірювальний перетворювач, який разом з допоміж­ними елементами виготовлений у вигляді окремого виробу і вста­новлений безпосередньо на об'єкті керування, називається дат­чиком.

Характеристики датчиків

Для забезпечення потрібного рівня керування об'єктом необ­хідно, щоб параметри датчиків відповідали заданим вимогам. Характеристики датчиків поділяються на статичні, які характе­ризують датчик у статичному режимі, і динамічні, що характе­ризують його в динамічному режимі. Статичним режимом дат­чика називається режим роботи, коли на вході датчика діє стала фізична величина. Однак стала фізична величина — лише зручна математична модель, абстракція, яка застосовується для теоретич­ного аналізу. В природі всі величини змінюються з тією чи ін­шою швидкістю. З іншого боку, реальні технічні пристрої, зокре­ма датчики, мають інерцію, тобто реагують на вхідну дію не миттєво, а з деяким запізненням. Враховуючи все це, доцільно вважати статичним режимом реального технічного пристрою (датчика) такий режим, коли інерційними властивостями при­строю можна знехтувати порівняно зі швидкістю зміни сигналу на його вході.

Динамічним режимом роботи технічного пристрою вважа­ється режим роботи, в якому динамічні характеристики пристроїв, обумовлені інерційністю, істотно впливають на результат роботи.

Характеристики датчиків у статичному режимі. Найбільш повно властивості датчиків у статичному режимі представляє функ­ція перетворення (статична характеристика).

Функція перетворення — це залежність вихідної фізичної величини датчика у від вхідної х, тобто у = f(x). Для більшості датчиків залежність у = f(x) — нелінійна. Функція перетворення характеризує вимірювальний перетворювач у всьо­му діапазоні зміни вхідної і вихідної величини і є повною статич­ною характеристикою. В окремих випадках достатньо знати тіль­ки окремі параметри вимірювального перетворювача.

Одним із таких важливих параметрів є чутливість (sensivity), яка визначається як відношення вихідної величини вимірюваль­ного перетворювача у до його вхідної величини х:

Крім статичної чутливості, що визначається формулою користуються також динамічною чутливістю

Роздільна здатність датчика (resolution) — це властивість розрізняти два близькі значення вхідної величини.

Лінійність датчика — це ступінь наближення функції пере­творення датчика до прямої лінії. Для аналого-цифрового пере­творення сигналу необхідна пряма пропорційна залежність між вихідним значенням перетворювача і фізичною величиною на вході датчика, тому лінійність датчика є дуже важливим параметром. Якщо функція перетворення датчика є істотно нелінійною, то необхідне додаткове перетворення вихідного сигналу датчика, щоб лінеаризувати канал вимірювання в цілому.

Робочий або динамічний діапазон датчика (operating range) — це діапазон зміни вхідної величини, в якому параметри датчи­ка не виходять за задані межі.

Повторюваність (repeatability) — це властивість датчика зберігати свої параметри від екземпляра до екземпляра.

Відтворюваність (reproducivity) — властивість відтворити задані характеристики датчика під час його виготовлення.

Вхідний і вихідний імпеданс датчика — це вхідний і вихід­ний повні опори. Ці характеристики датчиків дуже важливі для узгодження параметрів датчика з іншими пристроями в каналі вимірювання, а також для оцінки впливу датчика на досліджува­ний процес.

Характеристики датчиків у динамічному режимі. Якість керування багато в чому залежить від того, як швидко система ке­рування в цілому та її складові частини, зокрема датчики, реагу­ють на зміни в об'єкті керування. В деяких випадках несвоєчасна реакція систем автоматичного керування на зміни в об'єкті керу­вання призводить до аварійних ситуацій і виходу з ладу. Динамічні характеристики показують ступінь інертності датчиків.

Динамічні характеристики поділяються на повні, які мають всю повноту інформації про інерційні властивості об'єктів, і част­кові, які характеризують тільки певні властивості об'єктів.

До повних динамічних характеристик належать: імпульсна і перехідна характеристики в часовій області й амплітудно-частот­на, фазочастотна та комплексна характеристики в частотній області.

Перехідною характеристикою датчика п(х) називається ре­акція датчика, тобто його вихідний сигнал, на одноступінчатий сигнал на вході.

Імпульсною характеристикою датчика g(x) називається ре­акція датчика на вхідний імпульсний сигнал надзвичайно малої тривалості. З математичної точки зору імпульсна харак­теристика є похідною від перехідної характеристики.

Амплітудно-частотною характеристикою датчика нази­вається залежність відношення амплітуд вихідного і вхідного си­нусних сигналів від частоти:

Фазочастотна характеристика датчика — це залежність різниці фаз вихідного і вхідного сигналів від частоти.

Комплексна частотна характеристика — це комплексна функція, модулем якої є амплітудно-частотна, а аргументом — фазочастотна характеристики.

Часткові динамічні характеристики містять інформацію про найбільш важливі властивості датчиків. До часткових динаміч­них характеристик, які можна визначити за перехідною характе­ристикою, належать такі характеристики:

□ час проходження зони нечутливості (dead time);

□ запізнення (delay time), яке визначається відрізком часу від моменту подачі вхідного ступінчастого сигналу до моменту досягнення вихідним сигналом 50 % рівня усталеного зна­чення;

□ тривалість наростання сигналу (rise time), яка визначаєть­ся інтервалом часу від моменту досягнення вихідним сиг­налом рівня 10 % до моменту досягнення 90 % від устале­ного значення;

□ момент досягнення першого максимуму (peak time);

□ тривалість перехідного процесу (settling time);

□ відносне перерегулювання (percentag overshot);

□ статична похибка (steady-state error).

Електронна таблиця

  Електронна таблиця – це комп’ютерний еквівалент звичайної прямокутної таблиці.

   Вона складається з рядків і стовпців, на перетині яких розташовуються клітинки. Особливістю електронних таблиць є автоматизація обчислень: дані опрацьовуються за допомогою формул, які можна застосовувати до цілої групи розрахунків. Слід зазначити, що при зміні вхідних даних автоматично за формулами перераховуються вихідні, тобто таблиця динамічно змінюється.

   Для розв’язування задач із даними, які зберігаються в електронних таблицях, розроблені спеціальні пакети програм, які називаються табличними процесорами.

  За допомогою сучасних табличних процесорів можна створювати таблиці на кілька сотень стовпців і кілька тисяч рядків, загальна кількість клітинок такої таблиці сягає мільйонів. У робочому полі вікна програми відображається лише частина клітинок електронної таблиці, решту можна побачити за допомогою смуг прокрутки.
   Одним із найбільш поширених табличних процесорів є Microsoft Excel, що належить до пакету  Microsoft Office. Імена документів, створених за допомогою Excel, мають розширення xsl.
  Запустити програму Excel можна різними способами:
      ¤Пуск / Программы/ Microsoft Office / Microsoft Excel;
      ¤ за допомогою  ярличка на робочому столі (якщо він є);
      ¤ двічі клацнувши мишкою на файлі із розширенням xls (у вікно програми буде завантажено зміст файлу).



   Документ, створений за допомогою табличного процесора Excel, називається книгою.

  Книга може складатись із кількох аркушів, кожен із яких поділений на рядки і стовпці. На перетині рядків і стовпців розташовані клітинки, до яких можна вводити дані.

  Деяка сукупність клітинок називається діапазоном.

  У книзі об’єднують аркуші зі спорідненими даними.
  Кожний об’єкт електронної таблиці має ім’я та набір властивостей. Перелік всіх операцій, що передбачено виконувати з об’єктом, міститься в його контекстному меню.



Робоче поле вікна табличного процесора містить у верхній частині заголовки стовпців, які позначаються латинськими літерами А, В, С, …, та зліва заголовки рядків, що позначають цифрами 1, 2, 3, …
  У нижній частині робочого поля вміщені вкладки з назвами аркушів, за допомогою яких можна переходити від одного аркуша до іншого, та кнопки, за допомогою яких можна відображати переходити між аркушами, якщо не всі вони поміщаються у відведеній області.
  Основна частина стола поділена на клітинки, межі яких відображаються за допомогою сітки. Сітка по замовчуванню не друкується, однак за необхідності її можна роздрукувати. У будь-який момент роботи з електронною таблицею одна з клітинок є виділеною, або активною. Навколо виділеної клітинки чи діапазону клітинок з’являється рамка, яка відрізняється від обрамлення інших клітинок. Щоб виділити потрібну клітинку, досить клацнути на ній лівою клавішею мишки або клавішами управління курсором перейти до виділеної клітинки.
   Вікно табличного процесора містить ще панель адреси, в якій відображається адреса виділеної клітинки, та рядок формул, в якому відтворюється вміст виділеної клітинки – текст, число чи формула. Адреса клітинки формується з назви стовпця та номера рядка, на перетині яких вона знаходиться, наприклад, А3, С5, АА8.
   Щоб виділити діапазон рядків чи стовпців, потрібно клацнути мишкою на заголовку першого стовпця (рядка) серед тих, які треба виділити, і, не відпускаючи ліву клавішу мишки, перемістити її до останнього стовпця (рядка) потрібного діапазону. Записується такий діапазон іменами лівого і правого стовпців (верхнього та нижнього рядків), між якими ставиться двокрапка, наприклад, А2:А6, А1:С1.
  Найчастіше працюють з прямокутним діапазоном клітинок, який виділяють протягуванням при затисненій клавіші мишки від однієї кутової клітинки діапазону до протилежної. Щоб записати такий діапазон, треба зазначити адреси лівої верхньої та правої нижньої клітинок, які розділюють двокрапкою, наприклад, А2:С8.
  Якщо потрібно виділити кілька несуміжних діапазоном, їх треба виділяти по черзі при натисненій клавіші Ctrl.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас