1   2   3
Ім'я файлу: 4-ushhilnena-ukr-mold-st-10-11.doc
Розширення: doc
Розмір: 339кб.
Дата: 12.09.2021


Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації

Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області


УКРАЇНСЬКА МОВА

10-11 класи

Рівень стандарту

Програма

для загальноосвітніх навчальних закладів

із навчанням молдовською мовою

Укладачі:

Михайловська Неля Анатоліївна,

Квітень Євгенія Дмитрівна,

Бабич Надія Денисівна,

Фонарюк Тетяна Іванівна,

Морараш Анжела Костянтинівна

Чернівці

2016

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Українська мова як державна мова України є обов’язковим предметом вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах.

Мета курсу української мови у школах України з національними мовами навчання полягає головним чином у виробленні в учнів мовленнєвих (комунікативних) умінь і навичок для майбутньої освітньої та суспільної діяльності. Такі уміння стануть навичками лише за умови постійного збагачення індивідуального словника та належних знань лексичної і граматичної систем української мови, їх особливостей у порівнянні з рідною національною мовою учня.

На виконання саме цих завдань спрямована програма рівня стандарту для загальноосвітніх навчальних закладів з молдовською мовою навчання (10-11 класи), укладена відповідно до вимог Закону України «Про загальну середню освіту», Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти у його сучасній редакції, Концепції профільного навчання в старшій школі і скоригована відповідно до змісту чинної програми для загальноосвітніх навчальних закладів з румунською та молдовською мовами навчання «Українська мова. 10-11 класи. Рівень стандарту» (за редакцією Н.Д. Бабич, 2010).

Враховуючи те, що програма академічного рівня передбачає такий обсяг змісту навчального предмета, який не є профільним, але близьким до профільного, поглиблення знань з української мови і головним чином формування умінь досконало володіти нею у майбутній професійній діяльності, навчальними завданнями курсу є:

1) закріпити знання учнів про найважливіші етапи історії української мови, її функціонування до набуття статусу державної, місце серед інших мов світу; 2) пояснити значення української мови як національної мови українців, яка формує і забезпечує самовираження особистості, і як мови державної, що служить засобом спілкування у багатонаціональному суспільстві, обслуговує сфери загальнодержавної життєдіяльності;

3) досягти усвідомлення ролі літературної мови, територіальних і соціальних діалектів;

4) схарактеризувати діяльність громадських і культурноосвітніх організацій у напрямку сприяння розвиткові української мови;

5) розкрити красу і багатство української мови, її функціональні, зокрема образно-виражальні та емоційно-естетичні можливості, а також безперечну самодостатність її ресурсів для забезпечення життєдіяльності усіх сфер державного життя;

6) домогтися практичного засвоєння учнями основних мовних понять, їх визначень, вичерпних знань літературних норм (лексичних, орфоепічних, граматичних, стилістичних) і правил, зокрема правописних;

7) навчити учнів користуватися засобами української мови в різних мовленнєвих ситуаціях відповідно до мети і складу учасників комунікативного акту;

8) виробити навички контролювати своє мовлення з метою недопущення явищ мовної інтерференції, особливо у вимові звуків, звукосполучень, у формах словозміни, синтаксичної, у т.ч. інтонаційної організації фрази тощо.

Оволодіння мовою – важлива складова соціально-культурної діяльності, тому метою мовної освіти є:

- навчити учнів розуміти нову для них – носіїв іншої мови українську національну культуру, сформувати потребу до міжкультурного взаєморозуміння;

- допомогти учням оволодіти міжкультурною комунікацією, тобто навчити їх спілкуватися з носіями іншої культури.

Виконання цих завдань забезпечується наявністю у змісті курсу основних відомостей про мову і мовлення, норми літературної мови, переліком вимог до знань та умінь учнів. Дотримання цих вимог поступово втратить колорит наказу і набуде колориту безсумнівної доцільності.

Основні змістові лінії програми, загальноприйняті в сучасній школі, такі: мовленнєва, мовна, соціокультурна (українознавча) та діяльнісна.

Мовленнєва (комунікативна) лінія передбачає засвоєння практичних умінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання), читання – це рецептивні види мовленнєвої діяльності; говоріння, письмо – продуктивні види мовленнєвої діяльності. Необхідно чітко розрізняти поняття мова і мовлення, адресат і адресант мовлення, стиль і тип (жанр) мовлення, монолог і діалог (полілог), засвоїти український мовленнєвий етикет. Значну увагу на заняттях варто приділяти розвиткові усного мовлення учнів, особливо діалогічного як найбільш поширеного у мовленнєвій практиці, підвищенню культури мовлення учнів, їх стилістичній вправності. Стилістичний аспект повинен бути майже в усіх темах курсу української мови, навіть фонетики і словотвору.

Мовна лінія визначає особливості фонетичної, лексичної, словотвірної, граматичної та правописної систем української мови. До її складу входять основоположні питання фонетики, лексикології і фразеології, будови слова та словотвору, морфології і синтаксису, орфографії і пунктуації, а саме: вимова звуків та позначення їх буквами, зміна звуків при словозміні і словотворенні (у зіставленні зі звуковими явищами молдовської мови), особливості способів і засобів українського словотворення, специфіка граматичних значень частин мови, засобів вираження значень слів, що належать до різних частин мови, побудова речень різних структурно-семантичних типів, особливості словопорядку в реченні, побудова текстів, особливі засоби інтонаційного вираження емоційності у порівнянні з рідною мовою тощо.

Соціокультурна (українознавча) лінія проводиться головним чином у змісті практичних завдань і вправ, які є у підручниках або обирають (складають), у разі потреби, самі вчителі, у тематиці пропонованих учням тем усних висловлень або письмових творів (це можуть бути текстові матеріали, пов’язані з історією держави, її символами, способом життя українського народу, його звичаями, традиціями, етнографією, культурою – матеріальною, уснопоетичною, музичною, доцільно за потреби – у порівнянні з молдовською культурою); тексти, що розкривають притаманний українцям менталітет, характерними позитивними рисами якого є шанобливість, скромність, безкорисливість, згідливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінки-берегині тощо. Реалізація цього аспекту навчальної діяльності підпорядкована вихованню громадянина незалежної України, який, усвідомлюючи себе представником своєї нації, свідомий і своєї громадянської приналежності до держави, яка є його батьківщиною і яка забезпечує йому всі необхідні для життєдіяльності умови, в яких він, володіючи державною мовою, може сповна реалізувати свої соціальні потреби і здібності.

Для усних розповідей та письмових робіт учнів 10-11 класів можна використати такі, зокрема, теми: «Українська мова у світі», «Український мовленнєвий етикет», «Я і мова рідна та мова моєї Вкраїни», «Зачаруй мене словом», «У чому краса людини?», «Кого можна вважати справжнім другом», «Святковим здається вечір, коли тобі добре попрацювалося вдень» (О.Гончар), «Ким я мрію стати», «Мій родовід», «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (Т.Шевченко), «Кого називають патріотом?», «Кому вклонитися душа велить?», «Не убивайте бродячого пса…», «Що значить «не зрадити своєї віри»?», «Чому більшає у нас будинків для перестарілих?», «Небо чужинське над їхньою головою…», «Я звідси не поїду?», «Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?», «Земле рідна! Що без тебе я?», «Цілісність моєї держави непохитна», «Які пісні співають молдовани й українці?», «Що я знаю про походження назви мого села (міста)?», «Чи впливає ім’я на долю людини?», «Слово матеріалізується? Чи воно матеріальне?», «Чому брутальність – інфекція мовлення?», «Жаргон – каліцтво мовця» і т.ін.

Морально-естетичний аспект у процесі навчання мови передбачає вплив на учнів за допомогою текстів (авторських і створюваних самими учнями), які розвивають загальнолюдські почуття патріотизму, доброти, милосердя, співчутливості до людського горя, бережливого і бережного ставлення до живої і неживої природи, землі-годувальниці, поваги до старших, турботи про молодших, взаємоповаги хлопчиків і дівчаток і т.д. Завдання школи – розвинути в учнів, зробити осмисленими й аргументованими вроджені відчуття приємності від споглядання краси (зокрема гарних вчинків!) і почуття відрази до неестетичних, потворних, жорстоких явищ. Школа формує в учнів критерії самооцінки, які навчать майбутнього громадянина об’єктивно і критично ставитися до себе й оточення.

Виховні можливості курсу забезпечуються також наявністю в ньому загальних відомостей про українську мову, її розвиток, значення в житті людини й суспільства, про місце серед інших мов світу, зокрема серед слов’янських та європейських неслов’янських мов, бесідами про роль не лише рідної, а й державної мови у формуванні особистості.

Естетичне виховання у процесі вивчення української мови – це не епізодичні бесіди учителя з учнями про красу, мелодійність, багатство й різноманітність української мови, а цілеспрямоване формування в учнів усвідомлення функціональної необхідності цих якісних ознак мовлення, послідовне творче засвоєння засобів мови для вираження прекрасного, розвиток в учнів потреби постійного вдосконалення рівня естетичності власного мовлення.

Діяльнісна лінія. Заняття з мови мають сприяти розвиткові логічного мислення учнів, набуттю вмінь аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища; наводити потрібні приклади, доводити їх доречність; добирати і систематизувати мовний матеріал відповідно до теми та основної думки висловлення; будувати і передавати державною мовою логічне і композиційно завершене висловлення; складати план, тези виступу, конспекти тощо оформляти найпоширеніші ділові папери (просту і складну заяву, автобіографію, резюме, розписку, доручення, пояснювальну і доповідну записки, протокол (складний), оголошення, прес-реліз тощо); творити окремі тексти публіцистичних жанрів (допис, замітку, статтю в газету, нарис, інтерв’ю, репортаж); створювати відеоролики, власний сайт тощо.

У процесі навчання української мови учні повинні набути вміння самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою, словниками, довідниками, інтернет-ресурсами, контролювати правильність і точність своєї мовленнєвої діяльності.

Навчання української мови в школі з молдовською мовою викладання здійснюється з урахуванням знання учнями з рідної мови змісту граматичних понять і термінів, якими позначені поняття, шляхом встановлення спільного й відмінного у мовному явищі та засобах його оформлення в обох мовах, актуалізації уваги на відмінностях з метою запобігання явищ міжмовної інтерференції.

Якщо повторюється матеріал, подібний за змістом в українській і молдовській мовах (наприклад, синоніми, антоніми, багатозначність, поняття голосного і приголосного звука, способи словотвору, поділ слів за частинами мови і т.д.), то обсяг теоретичних відомостей повинен бути мінімальним, пояснення економним, лаконічним. Це дозволить вивільнити час для роботи над складнішими темами, специфічним для української мови матеріалом, більше уваги приділяти вправам з розвитку мовлення, зокрема з допомогою побільшеного фактичного ілюстративного матеріалу і творчих завдань, спрямованих, на розвиток і вдосконалення комунікативних навичок.

Поглиблення знань частково подібних чи протилежних фактів і явищ проводиться із застосуванням прийомів зіставлення і порівняння, що полегшує учням засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами української літературної мови, сприяє розвиткові їхнього мислення і мовлення. При зіставленнях акцент доцільно робити на особливості звукового ладу української мови (українських голосних звуків, їх сполученнях з [й], характері твердості/м’якості, тривалості звучання); засоби милозвучності, дзвінкозвучності, різноманітності словотворчих засобів; часові форми дієслів і безособові форми на -но, -то, способи творення і функції дієприкметників і дієприслівників; відмінкову парадигму іменних частин мови; своєрідність способів підрядного зв’язку слів у словосполученнях, правилах пунктуації тощо.

Матеріал для вправ і завдань необхідно добирати не лише з пізнавальною, навчальною метою, а й для формування поваги до української мови, її потужних інтелектуальних, образно-виражальних та експресивних ресурсів, функціональної самодостатності у мовній практиці сучасного суспільства. В активному словнику учнів повинні бути як загальновживані літературнонормативні одиниці, так і ті специфічно українські лексеми, які були витіснені минулою тенденцією до «зближення» мов і сьогодні повертаються до активного словника. Варто за допомогою творчих завдань переконатися, що учні можуть побудувати речення зі словами берегиня, обереги, водограй, книгозбірня, обрій, обрис, мереживо, вишивáнка, садиба, обійстя, ґазда, ґаздиня, передплата, майдан, сукня, осоння, часопис, ґречний, чемний, цнота, цнотливий, крислатий, охайний, ошатний, відписати (відповісти комусь листовно, заповісти щось, напр. майно, грунт), започаткувати, зголоситися, надихáти, нездужати, вболівати, ображати-ся, побратися (одружитися), либонь (мабуть), попри, аби (щоб), т. ін.

Так само сприятимуть збагаченню індивідуального словника учнів, образності, експресивності їхнього мовлення вправи з усталеними семантично неподільними словосполученнями – фразеологізмами, прислів’ями і приказками, на які багата народнопоетична творчість, текстами з красного письменства: западати в душу, краяти серце, бити чолом, готов неба прихилити, як з ока викапаний, битий (уторований) шлях, даватися взнаки, збити з пантелику, бити байдики, накивати п’ятами, наріжний камінь, піднести гарбуза, на рушничок стати, гнути кирпу, хоч мак сій (тихо), як з хреста знятий, хоч з моста у воду (у відчаї), ні сіло ні впало (несподівано), як у воду дивився (точно щось сказати, зробити; передбачити), про вовка промовка і т. ін.

У системі практичних завдань і вправ чільне місце на заняттях з мови повинні мати творчі вправи, пов’язані з розвитком мовлення учнів, а також роботи на відновлення деформованого тексту, редагування, виправлення мовленнєвих недоліків, допущених помилок, на переклад з молдовської мови українською і навпаки.

Формування завдань повинно мати проблемний характер, бути спрямованим на розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів у творенні власного тексту. Наприклад: «Що і як можна зробити, щоб текст став інформативно більш насиченим?», «Як можна продовжити текст, щоб поставлена в ньому проблема була вирішена?», «Наповнити текст необхідними означеннями і пояснити, чого ми досягли цим доповненням», «Перетворити розмовний текст-характеристику на офіційно-діловий», «Скоротити текст, вилучивши з нього не дуже важливу інформацію», «Для чого служить велика буква?», «Чому в основі письма одних мов лежить слов’янська, а інших – латинська азбуки?», «Чому слова на зразок читати – читання, спати – спання, мити – миття належать до різних частин мови?», «Що допомагає точно визначити значення слова?», «Як відрізнити дієприкметник від прикметника?», «Доведіть, що «стислість – сестра таланту» (укласти зміст поданого тексту в 1-2 речення» і т. ін.

Навчання повинно бути інтенсивним, але не напруженим, дієвим, продуктивним, тобто таким, що забезпечує міцне засвоєння таких знань з предмета, які необхідні для вільного володіння державною українською мовою.

Один із основних шляхів інтенсивного навчання української мови – застосування різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнювальних таблиць (динамічних чи статичних) і схем, що містять головні теоретичні відомості про факти мови, об’єднані узагальненою темою уроку. Подібний в українській і молдовській мовах матеріал доцільно структурувати великими, логічно завершеними частинами. Факти і явища, які є специфічними для української мови, винятки з правил повинні засвоюватися на окремо відведеному уроці. Частково подібний мате­ріал, засвоєння якого пов’язане з певними труднощами, вивчається порівняно невеликими дозами, по одному-два параграфи за урок.

Проте вчитель повинен пам’ятати, що він навчає учня нової для нього мови, а не порівняльної граматики (наприклад, без знання правил граматики дехто легко засвоює чужу мову в мовленнєвому середовищі).

Крім логічної стрункості та смислової викінченості пропонованого обсягу знань треба враховувати доступність для учнів цього обсягу, їх спроможність утримати його в пам’яті, яка змушена переключатися з рідної мови на мову виучувану.

Як показує досвід, повторення мовного матеріалу блоками забезпечує системність знань. В учнів формуються вміння узагальнювати, об’єднувати узагальнювальними поняттями відповідну інформацію, що є ефективним розвивальним чинником. Завдяки ущільненню програмового матеріалу з’являється реальніша можливість планувати систему різнотипних уроків у межах конкретного розділу курсу з урахуванням складних для сприйняття молдовомовною дитиною явищ української мови.

Унаслідок використання узагальнювальних таблиць та схем хоч і досягається економія навчального часу, активізується пізнавальна діяльність учнів, але в молдовомовних школах варто раціонально дозувати словесну та схематичну інформацію – слухова і зорова пам’ять повинні активізовуватись рівномірно. Можна пропонувати учням самим подавати отриману інформацію у вигляді таблиць або схем (виконаних вручну чи за допомогою комп’ютера), проектів – моторна пам’ять не менш сильна.

Програмою передбачено вивчення та закріплення таких мовних понять, фактів і закономірностей функціонування української мови, які забезпечують необхідний для майбутнього усного і писемного мовлення учнів обсяг знань. Ці знання є основою для формування правильного уявлення про структуру української мови в усій сукупності її виявів, забезпечують оволодіння літературним мовленням.

У програму включені також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, учитель керується завданням запобігти типовим для учнів помилкам (у молдовомовних школах – це орфоепічні помилки, неправильні відмінкові, родові форми іменних частин мови, особливо займенників, помилки в дієслівному керуванні, координації форм присудка і підмета, в доборі сполучних засобів у складнопідрядних реченнях тощо).

Детального аналізу вчителем вимагає рівень засвоєння учнями норм літературної мови та їх реалізації у мовленні школярів, особливо в місцях двомовної практики оточення учнів, зокрема двомовного діалектного мовлення. Особливу увагу звертаємо на можливі орфоепічні та граматичні помилки.

Вивчається програмовий матеріал з урахуванням міжпредметних зв’язків. Це сприяє поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню кругозору учнів, формуванню в них умінь застосовувати знання з інших суміжних предметів.

Програма складається з чотирьох частин. У першій частині програми для кожного класу визначається зміст роботи щодо формування в учнів уміння самостійно будувати зв’язні висловлення. Ця частина має структурні підрозділи:

1) відомості про мовлення; 2) перелік основних видів робіт.

Учні володіють такими мовленнєвими поняттями: спілкування та мовлення, текст, стилі і типи (жанри) мовлення та ін. Основними видами робіт є: перекази, твори, власні висловлювання, тексти ділових паперів, переклади, які необхідно проводити в єдиній системі: від переказу до твору того самого типу (жанру) і стилю мовлення.

Для активної мовленнєвої діяльності учнів доцільно надавати перевагу таким темам власних висловлювань, які були б безпосередньо пов’язані з реальним життям учнів, цікавили їх, викликали бажання поділитися своїми думками, висловити побажання, пропозиції, навіть подискутувати.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб учні мали можливість виступати з власними усними повідомленнями, різними за стилями і жанрами. Необхідно допомагати їм оволодівати культурою спілкування, мовним етикетом (відповідно до ситуації спілкування).

Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане не лише зі збагаченням лексичного запасу, а й з іншими напрямками роботи з розвитку мовлення, зокрема:

1) навчання учнів свідомого вибору граматичних варіантів слів, словосполучень, речень; 2) постійне розширення і засвоєння синонімічних рядів лексики української літературної мови;

3) набуття навичок стильової диференціації лексики і граматичних варіантів; 4) застосування на практиці вимог до функціональних стилів.

Збагачення словникового запасу і граматичної розбудови усного і писемного мовлення учнів проводиться систематично на кожному уроці. У доборі і поясненні слів учитель повинен орієнтуватися в основному на тематику майбутніх переказів і творів, на дидактичний матеріал підручника і тексти художніх творів українських письменників, які вивчаються у відповідному класі. Необхідно розвивати в учнів уміння помічати незнайомі слова, виокремлювати їх з конкретного тексту, привчати школярів звертатися до вчителя за поясненням таких слів, навчати учнів користуватися словниками і довідниками.

Удосконалення граматичної організації мовлення учнів забезпечується спеціальними вправами, розрахованими на реалізацію у зв’язному тексті знань про специфіку української словозміни та синтаксичних структур.

Зміст роботи над збагаченням індивідуального лексичного запасу учнів і виробленням граматичної вправності у мовленні не знайшов спеціального відображення в цій програмі – він визначається в основному підручником, методичним забезпеченням уроку.

Засвоєння учнями орфоепічних та граматичних норм української літературної мови відбувається під час вивчення і повторення фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, а також вправляння з розвитку мовлення.

Робота з розвитку мовлення тісно пов’язана з формуванням навичок виразного читання аналізованих текстів, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти наголошені й ненаголошені склади, інтонувати речення різних структур, підвищувати й понижувати голос, виділяти логічним наголосом слова чи групу слів у фразі, прискорювати й уповільнювати темп мовлення, встановлювати довжину пауз, передавати «настрій» автора тексту і т. ін. Зразком для учня є, у першу чергу, читання вчителя.

Друга частина подає перелік тем, які повинні бути повторені у відповідному (10, 11) класі, зокрема й для поетапної підготовки до ЗНО.

У програмі як самостійна виділяється соціокультурна змістова лінія. Тут подається орієнтовний зміст навчального матеріалу відповідно до сфери відносин у суспільстві. Перелік орієнтовних тем учнівських усних і письмових висловлень дасть змогу учителям української мови навчити учнів сприймати, аналізувати, оцінювати прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну і світ; добирати, використовувати ті з них, які необхідні для досягнення певної експресивної, комунікативної чи іншої мети, чітко формулювати свої думки з кожної із запропонованих тем, мати власну позицію і обстоювати її. Тому соціокультурний принцип як базовий має реалізовуватися на кожному уроці української мови.

Процесуальний характер діяльнісної змістової лінії відображає усвідомлення і визначення учнями 10-11 класів мотивації і мети власної пізнавальної та життєтворчої діяльності через організаційно-контрольні, загальнопізнавальні, творчі естетико-етичні види умінь. На рівні знань зміст цієї лінії у програмі не висвітлено. Вона є органічною складовою всієї програми і реалізовується через систему вправ комплексного характеру.

До всіх частинпрограми додаються основні державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів з української мови та їхніх загальнонавчальних досягнень.

Серед мовних умінь розрізняють навчально-мовні:уміння розпізнавати різні за характером звуки, значущі частини слова, частини мови та ін., групувати мовні одиниці за певною ознакою, виконувати їх розбір; правописні:уміння правильно писати слова і правильно розставляти розділові знаки в реченні; нормативні: уміння правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, вживати нормативні форми слів, будувати словосполучення і речення та ін.; комунікативні: уміння сприймати, відтворювати почуті або прочитані і створювати власні усні й письмові висловлення.

Включення до програми вимог до знань і вмінь учнів посилить практичне спрямування викладання української мови. Ці вимоги орієнтуватимуть на таке засвоєння теоретичного матеріалу, яке повинно забезпечити вільне володіння українською мовою в її усній і писемній формах.

Вивчення української мови в 10-11 класах повинно бути спрямоване на підвищення культури мовлення і рівня грамотності учнів. Систематизація і повторення вивченого в попередніх класах проводиться на більш високому рівні узагальнення, зокрема з метою підготовки учнів до успішного виконання завдань зовнішнього незалежного оцінювання. Заняття передбачають удосконалення основних мовних і мовленнєвих умінь та навичок. Учитель може у разі потреби одні теми замінювати іншими, враховуючи прогалини у знаннях і навичках учнів.

Години для роботи над темами, які визначає сам учитель, можуть використовуватися для засвоєння недостатньо вивченого або забутого матеріалу, для проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо.

Учитель повинен пам’ятати, що у старших класах основний акцент треба робити на функціональну стилістику й окремі питання риторики. Сучасний інтерес до культури публічного мовлення викликаний соціальним замовленням суспільства на особистість, здатну до ефективної комунікації незалежно від її соціального статусу, в умовах переваги сили переконання над владою наказу. Окрім того, в 11 класі потрібно повторити усі теми, необхідні для успішного виконання учнями завдань зовнішнього незалежного оцінювання.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель у разі потреби може вносити в нього свої корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків розвитку мовлення.

Ефективна розумова діяльність виникає при поглибленому проникненні в сутність предмета вивчення, зумовлює появу більшого інтересу, активності, які краще розвиваються, коли крім знань до процесу пізнання включаються емоції. Важливо на уроках створити умови для того, щоб діти перебували у стані позитивних емоцій. Пізнаючи таємниці мови, її досконалі закони, ми відкриваємо для себе те прекрасне, що емоційно прикрашає наше життя, пробуджує найкращі почуття, спонукає до благородних вчинків. Учитель повинен сприяти виникненню почуття поваги до виучуваного предмета, радості від результату своїх знань. Для цього вчитель повинен перевіряти й оцінювати кожну виконану учнем роботу, письмову або усну. Ігнорування веденням чіткого обліку знань учнів призводить до виникнення почуття байдужості школярів до навчання, пасивності, відчуженості від навчального процесу. Необхідний індивідуальний підхід до кожної дитини. Учитель повинен домогтися того, щоб навіть слабкий учень пережив радість успіху.

Організація навчального процесу має бути спрямована на органічне поєднання навчання, виховання і розвитку учнів, урахування їхніх пізнавальних інтересів і характеризуватися оптимальним використанням перспективних освітніх технологій, до яких належать особистісно зорієнтовані технології, інформаційні освітні технології, технології життєтворчості тощо.

Найвідомішими особистісно зорієнтованими технологіями є технологія засвоєння знань, згідно з якою всі учні здатні засвоїти необхідний навчальний матеріал за раціональної організації навчального процесу, а саме: технології інтерактивного, проблемного, розвивального, кооперативного, модульного, проектного навчання тощо.

Інформаційні освітні технології відкривають не бачені раніше перспективи індивідуалізації навчання і підвищення його ефективності. Саме завдяки цим технологіям учень позбувається механічної та рутинної роботи у процесі навчання, може організувати власну пізнавальну діяльність на оптимальному рівні трудності, визначати пріоритети та вибирати стратегії, які збагатять його досвідом творчої діяльності.

Технології життєтворчості базуються на ідеях гуманно-особистісної педагогіки і спрямовані на сприяння різнобічному розвиткові учня, допомогу йому у виборі власної життєвої стратегії, визначенні сенсу життя, усвідомлення власної життєвої місії, а також оволодіння вмінням пізнавати навколишній світ і себе, працювати, жити в колективі, самовдосконалюватися.

Зазначені та інші перспективні освітні технології повинні впроваджуватися в загальноосвітніх школах з молдовською мовою навчання в міру створення в них відповідних умов, що найбільше відповідають принципам гуманізації та демократизації освіти. При такому підході учень є не тільки об'єктом, а й суб'єктом навчання, співавтором уроку. Основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні індивідуальних його здібностей і нахилів та створенні сприятливих умов для подальшого їх розвитку, в залученні школярів до активної пізнавально-комунікативної діяльності на всіх її етапах (мотиваційно-цільовому, предметно-планувальному, операційно-виконавчому і рефлексивно-оцінному), самопізнання і саморозвитку.

10 КЛАС

(35 год., 1 год. на тиждень, резервний час – 1 год.)
МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

(9 год.)


К-ть

год.

Зміст навчального

матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учня

1

Відомості про мовлення

Основні поняття мовлення і спілкування. Вимоги до культури мовлення: змістовність, логічна послідовність, правильність, ба-гатство мовних засобів, точність, доречність, виразність.


  • Удосконалювати вміння сприймати усне та писемне мовлення;

  • створювати монологічні висловлення різних стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;

  • перевіряти результати мовленнєвої діяльності (коригувати усне мовлення в процесі говоріння, враховуючи реакцію слухача);

  • додержуватися норм українського мовленнєвого етикету.

1

Аудіювання

(слухання і розуміння прослуханого)

Аудіювання. Слухання-розумін-ня текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди аудіювання: ознайом-лювальне, вивчальне, критичне.





  • Розуміти фактичний зміст почутого висловлення, адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення (обсяг текстів, що належать до художнього стилю, – 900-1000 слів, до інших стилів, – 800-900 слів);

  • користуватися різними видами аудію-вання;

  • визначати власне ставлення до змісту;

  • формулювати висновки щодо сприйнятого.

1

Читання мовчки

Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди читання: ознайомлюальне, ви-вчальне, переглядове.





  • Володіти навичками якісного читання мовчкинезнайомих текстів різних стилів, типів, жанрів мовлення відповідно до норм української літературної мови та вимог «Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів...» зі швидкістю 150 – 300 слів за хв. (обсяг текстів для читання мовчки, що належать до художнього стилю, – 810-900 слів, до інших стилів, – 600-660 слів);

  • розуміти зміст, особливості структури і мовного оформлення тексту;

  • оцінювати прочитане, висловлюючи власну думку.

3

Говоріння

Діалог. Складання діалогів відповідно до запропонованої ситуації, самостійне визначення теми і змісту бесіди.


Усний стислий (докладний) переказ тексту наукового, публіцистичного і художнього стилів із творчим завданням (висловлення власного ставлення до подій, героїв та ін.).

Усне власне висловлювання у публіцистичному стилі на теми охорони довкілля, збереження генетичної пам’яті, охорони історичних пам’яток тощо.




  • Самостійно визначати тему бесіди та її зміст;

  • складати і розігрувати діалог (орієнтовно 14-18 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації;

  • добирати цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі з власного життєвого досвіду;

  • дотримуватися норм української літе-ратурної мови;




  • переказуватистисло (докладно) прослу-ханий або прочитаний текст художнього, наукового чи публіцистичного стилів мовлення, підпорядковуючи висловлення темі та основній думці, ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особли-востей та авторського задуму (обсяг для докладного переказу – 350-400 слів, стислого й вибіркового – у 1,5-2 рази більше);




    • створювати усне власне висловлювання у публіцистичному стилі на запропоновану вчителем тему відповідно до вимог програми зовнішнього незалежного оцінювання.

3

Письмо

Письмовий стислий (докладний) переказ тексту наукового, публіцистичного і художнього стилів із творчим завданням (висловленням власного ставлен-ня до подій, героїв та ін.).


Власне висловлюванняу публіцистичному стилі на дискусійні теми.


Диктант.





    • Переказувати письмово науково-попу-лярний, публіцистичний чи художній тексти, продовжувати їх і висловлювати власне ставлення до подій, героїв тощо (обсяг творчого завдання до переказу – 0,75-1,0 сторінки);

    • знаходити і виправляти недоліки в змісті, побудові й мовному оформленні переказів;




    • створювати невеликі аргументовані роздуми на дискусійну тему (від 100 до 250 слів),

    • наводити два-три переконливі докази на підтвердження міркування;

    • ілюструвати думку прикладами із художньої літератури, історичними фактами або випадками із життя;

    • робити відповідні узагальнення і висновки;

    • додержуватися вимог до мовленнєвого оформлення власного висловлювання;

    • редагувати написане згідно з вимогами до мовлення;




  • грамотно писати диктанти (обсяг тексту –170-180 слів), аналізувати помилки, добирати правила; коментувати складні випадки орфографії.

МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

(25 год.)


К-ть

год.

Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1

ВСТУП

Роль мови у формуванні особистості. Мова як засіб самовираження.




    • Розуміти значенням мови для формування особистості людини;

    • усвідомлювати, що вона є важливим засобом самовираження;

  • володіти літературними нормами.


1


4


ПОГЛИБЛЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО

Одиниці мови: основні звуки мовлення, значущі частини слова, слово, словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (текст), частини мови.
ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

Звуки мовлення. Алфавіт. Склад. Наголос. Основні норми української літературної вимови. Складні випадки правопису ненаголошених голосних.

Способи позначення на письмі м’яких приголосних звуків, розділь-ної вимови звуків. Написання м’яко-го знака, апострофа.

Стилістичні засоби фонетики (асонанс, дисонанс, алітерація, уподібнення звуків і чергування, подовження і подвоєння, спрощення в групах приголосних тощо). Основні випадки чергування [у] з [в], [і] з [й].

Написання слів іншомовного походження: букви и, і; правопис знака м’якшення й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах.


    • Давати визначення граматичних понять, якими послуговуються на уроці;

    • пояснювати по-українськи факти рідної мови, спільні з мовою українською або відмінні;


    • знати, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

    • знати алфавіт, співвідношення звуків і букв;

  • знаходити і виправляти орфоепічні та орфографічні помилки відповідно до правил, вміти користуватися орфо-епічним словником;

    • застосовувати правила написанняне-наголошених голосних, апострофа, м’якого знака;

  • розрізняти і пояснювати явища фоно-стилістики, подовження і подвоєння приголосних, факти спрощення і чергування у групах приголосних;

  • знати основні правила написання слів іншомовного походження і виправляти помилки на ці правила.

3


МОРФЕМІКА. СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ

Морфемна будова слова. Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах.

Основні способи словотвору в сучасній українській мові: морфологічні й неморфологічні. Словотворчий словник.

Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту. Творення прикметників. Основні способи творення дієслів, прислівників.

Стилістичні можливості слово-творчих засобів української мови.



    • Розрізняти форми слова і спільно-кореневі слова, правильно вживати їх у мовленні;

    • знати основні способи словотвору;

    • уміти самостійно утворювати нові слова визначеними способами;

    • уміти виконувати морфемний і словотвірний аналіз слова;

    • знаходити і пояснювати вивчені орфограми у словах;

  • пояснювати стилістичну роль слово-творчих засобів у текстах відповідних жанрів.

3

ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Лексичне значення слова. Однозначні слова. Терміни. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів.

Омоніми: омоформи, омофони, омографи. Синоніми. Антоніми.

Власне українські й запозичені слова. Активна й пасивна лексика сучасної української мови.

Склад української лексики з погляду її стилістичного викорис-тання (загальновживана, суспільно-політична, офіційно-ділова, науково-термінологічна, емоційна, просторіч-на лексика; діалектизми та жаргонізми).




    • пояснювати лексичне значення слова;

    • знати основні значення багатозначних слів;

    • розпізнавати вид омоніма;

    • будувати висловлення з антонімами і синонімами;

    • характеризувати слово з погляду його стилістичного використання;

    • уникати діалектизмів у власному мовленні, але пояснювати їх роль у художніх текстах;

  • правильно визначити у тексті склад лексики з погляду її походження;

  • пояснювати стилістичні функції слів у тексті, зокрема українських і запозичених.

2

ФРАЗЕОЛОГІЯ

Поняття про фразеологію. Різновиди фразеологізмів (власне фразеологізми, прислів’я і приказки, мовні кліше).

Фразеологізми-синоніми та фра-зеологізми-антоніми. Добір молдов-ських відповідників фразеологізмів української мови і навпаки. Стилістичні можливості лексики і фразеології.




    • пояснювати значення часто вживаних фразеологізмів;

    • правильно вводити їх у контексти;

    • наводити семантичний відповідник з рідної мови;

    • знати фразеологічні словники;

  • послуговуватися фразеологізмами у власних висловленнях.

10


ГРАМАТИКА (МОРФОЛОГІЯ). ПРАВОПИС

Граматичні категорії, значення і форми слів. Морфологія як розділ граматики, що вивчає частини мови. Спільне і відмінне в них. Самостійні й службові частини мови. Вигук.
Самостійні частини мови

Іменник як частина мови. Граматичні категорії іменника. Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Відмінювання іменників ІІ відміни. Невідмінювані іменники. Число іменників. Іменники, що мають лише форму однини або множини.

Стилістичні особливості форм числа та роду іменників. Написання і відмінювання власних особових назв, складних слів, прізвищ, імен та по батькові. Стилістичне використання кличного відмінка іменників.

Прикметник як частина мови, значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції. Лексико-граматичні розряди прикметників (якісні, відносні, присвійні), їх особливості і функціонування в мовленні. Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Відмінювання прикметників. Напи-сання складних прикметників.

Стилістичне використання якіс-них, відносних, присвійних при-кметників. Синоніміка форм ступенів порівняння прикметників.
Числівник як частина мови, значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням. Групи числівників за будовою. Відмі-нювання числівників. Паралельне використання відмінкових форм числівника.

Стилістична роль числівників. Уживання числівника на позначення часу і дати.
Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням, їх характеристика. Відмінювання за-йменників. Правопис займенників. Написання заперечних, неозначених займенників.

Стилістичні функції займенників.
Дієслово як частина мови, значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції. Форми дієслова: дієвідмінювані, відміню-вані, незмінні. Безособові дієслова.

Поділ дієслів на дієвідміни. Букви е, и в особових закінченнях І та II дієвідмін.

Види дієслів (доконаний і недоконаний). Часи дієслів (теперішній, минулий, майбутній), їх творення. Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий), їх творення.

Дієприкметник та дієприслівник як особливі форми дієслова.

Стилістичні функції дієслівних форм.

Прислівник як частина мови: лексичне значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції. Розряди прислівників за значенням: обстави-нні й означальні. Ступені порівняння означальних прислівників. Правопис прислівників і прислівникових сполучень.

Стилістичні особливості прислів-ників із суфіксами емоційної оцінки.
Службові частини мови

Прийменник, його особливості. Групи за походженням та морфологічним складом. Правопис прийменників.

Сполучники сурядності та підрядності. Правопис сполучників.

Частка, її функції, групи за значенням. Правопис заперечних часток із іншими частинами мови.

Стилістичні функції службових частин мови.
Вигук. Ознаки вигуку та розряди. Правопис вигуків і особливості їх вживання. Розділові знаки у реченнях з вигуками. Звуко-наслідувальні слова. Стилістичні функції вигуків.



    • Знати граматичні категорії, значення і форми слів;

    • знати роль службових частин мови, правильно вводить їх у речення,


  • усвідомлювати загальне значення іменника, його морфологічні ознаки, правильно відмінювати іменники,

    • вміти правильно застосовувати категорії числа, роду та відмінка іменника;

    • знати особливості кличного відмінка іменників, його стилістичне викорис-тання у різних стилях;

    • визначати рід іменників – назв осіб за професією, посадою, званням;

    • характеризувати стилістичні особи-вості іменників, що вживаються у формі однини і множини;

    • правильно писати велику букву та лапки у власних назвах;




    • знати лексико-граматичні ознаки прикметника, його синтаксичну роль;

    • розрізняти розряди прикметників;

    • утворювати правильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикметників;

    • знаходити і виправляти помилки у правописі прикметників;

    • виконувати стилістичний аналіз текстів, при потребі редагувати їх, ураховуючи стилістичні особливості прикметників різних розрядів;




    • знати розряди числівників, визначати морфологічні ознаки та синтаксичну функцію в реченні;

    • розрізняти відмінювання власне кількісних і збірних числівників;

    • відрізняти правильні форми числівників від помилкових;

    • пояснювати написання та вживання числівників на позначення часу і дати;


    • знати морфологічні ознаки і син-таксичні функції займенника;

    • відмінювати правильно займенники різних розрядів;

    • аналізувати тексти щодо стилістичної ролі в них займенників;



    • знати морфологічні ознаки, синтаксичну функцію дієслова, особливості відмінювання дієслів кожної дієвідміни;

    • визначати основні способи творення дієслів;

    • правильно записувати слова з орфограмами, знаходити і виправляти помилки відповідно до правил;

    • аналізувати випадки використання дієслів із стилістичною метою;



    • знати морфологічні ознаки, синтак-сичні функції дієприкметника та дієприслівника;

    • визначати їх граматичні ознаки, правильно використовувати у мовленні;




    • знати морфологічні ознаки, синтак-сичні функції прислівника;

    • уміти утворювати ступені порівняння означальних прислівників;

    • пояснювати способи творення прислів-ників;

    • знаходити і виправляти мовленнєві помилки у вживанні прислівників;

    • визначати стилістичні функції прислів-ника в текстах;



    • знати морфологічні ознаки, синтаксичні функції службових частин мови;

    • знати вивчені орфографічні правила щодо написання складних прийменників,сполучників, окремих часток;

    • правильно писати прийменники, складені сполучники, помічати і виправляти помилки в їх написанні;




    • доречно використовувати вигуки у власному мовленні;

    • відрізняти вигуки від часток;

  • аналізувати тексти щодо ролі в них вигуків.

1

ПОВТОРЕНННЯ В КІНЦІ РОКУ

    • Знати відомості із фонетики, графіки, орфографії, орфоепії, морфеміки, слово-твору, лексики, фразеології і морфології, правильно використовувати їх у власному мовленні.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас