Ім'я файлу: ПРОЕКТИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА.docx
Розширення: docx
Розмір: 453кб.
Дата: 11.04.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 453кб.
Дата: 11.04.2021
скачати
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності
Самостійна робота
з дисципліни
«ПРОЕКТНЕ ФІНАНСУВАННЯ»
«ПРОЕКТИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА»
Студенток 1 курсу другого (магістерського) рівня
спеціальності 073 "Менеджмент"
ОП «Менеджмент інноваційної діяльності»
Степанюк Діани Вікторівни
Тугай Катерини
Київ-2021
Реалізація національних інтересів України на шляху інтеграції до світового економічного простору орієнтує процеси трансформаційних перетворень на структурну диверсифікацію економіки та розбудову інноваційної моделі розвитку, здатної вирішити існуючі соціо- еколого-економічні проблеми, підвищити конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника та експортний потенціал країни, забезпечити її національну безпеку та стабільно високі темпи економічного зростання, і, як наслідок – зміцнити позиції нашої держави у світовій системі міжнародних відносин. Провідними драйверами переходу до сталого інноваційного соціально-орієнтованого економічного розвитку є активізація інноваційно-інвестиційної діяльності й ефективна взаємодія на засадах рівноправного та взаємовигідного співробітництва держави та приватного бізнесу в усіх сферах і на всіх рівнях. Дедалі більшої вагомості в контексті забезпечення мультиплікативного ефекту співдії держави, територіальних громад та приватних інвесторів у межах реалізації суспільно значимих проектів набуває державно-приватне партнерство (ДПП). Наразі партнерські взаємовідносини держави та бізнесу визнані одним з ключових механізмів оновлення суспільного виробництва та модернізації економіки України, а їх висока ефективність у вирішенні важливих соціально-економічних проблем доведена досвідом багатьох країн світу. З огляду на це актуальним є системне дослідження особливостей здійснення, ефективності та розвитку державно-приватного партнерства в Україні.
Проблематика ефективної взаємодії держави і приватного бізнесу є предметом пильної уваги наукової спільноти. Вагомий внесок у розвиток теорії та практики державно-приватного партнерства та оцінки його ефективності здійснили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: О.В. Берданова, Є.Ю. Бондаренко, В.М. Вакуленко, В.Г. Варнавський, М.Й. Гедз, Л.І. Єфімова, Є.А. Коровін, І.М. Макаров, В.Є. Манжикова, В.А. Михєєв, В.Н. Мочальников, Т.С. Новікова, С.П. Осборн, В.М. Павлюченко, Е.С. Савас, Н.А. Сич, Дж.Ю. Стігліц, Г.Р. Тейсман, А.Ф. Ткачук, І.О. Федів, Є.О. Фишко, С.Д. Хакімова, В.Д. Шапиро, В.В. Шеремет, П.І. Шилепницький, В.І. Якунін та ін.
Взаємодія держави та приватних осіб мала місце ще в стародавній Греції, Римі, Ірані та середньовічній Європі, коли держава передавала приватним структурам за винагороду об’єкти державної власності та свої повноваження з виконання суспільно важливих завдань. Досвід реалізації державних проектів спільно з приватними інвесторами мав місце і в Україні. Для прикладу, поява міського трамваю у Києві пов’язана з реалізацією проекту в рамках концесійного договору між міською владою і приватним товариством (1892 рік). Набутий досвід був використаний і в радянські часи, зокрема для реалізації плану ГОЄЛРО, будівництва ряду машинобудівних підприємств, тощо [1, с. 3].
Світова практика використання державно-приватного партнерства показує, що подібний механізм співробітництва доцільний для запровадження в країнах, де держава і бізнес мають спільний економічний інтерес, проте не можуть розвиватися і працювати незалежно один від одного. Спільний економічний інтерес держави і бізнесу виникає тоді, коли цільові орієнтири держави у взаємодії з бізнесом та цільові орієнтири бізнесу у взаємодії з державою мають точки перетину. Так, держава, взаємодіючи з бізнесом, прагне до: досягнення глобальних цілей спільними зусиллями; використання потенціалу підприємницького сектору для суспільного блага; залучення приватного бізнесу до реалізації стратегій соціально-економічного розвитку та розбудови інфраструктури економки; розширення партнерства у сфері реалізації інноваційних проектів тощо. Своєю чергою, бізнес, взаємодіючи з державою, прагне до: наявності ефективного середовища для розвитку бізнесу та захисту своїх інтересів; функціонування «незахоплених» корупцією державних структур; прозорості різних форм взаємодії держави з бізнесом, які б функціонували на паритетній основі, та можливості отримання фінансової допомоги на реалізацію суспільно корисних завдань [2, с. 128].
Вирішальною передумовою необхідності та доцільності широкого впровадження механізму державно-приватного партнерства в Україні стала невідповідність зростаючих потреб в суспільних послугах та обмежених ресурсних можливостей країни щодо їх задоволення, а його провідна роль у розбудові інноваційної моделі сталого соціально-економічного розвитку держави визнана на законодавчому рівні та закріплена прийнятою у 2013 році Концепцією розвитку державно- приватного партнерства в Україні на 2013-2018 роки [3]. Формування ефективного механізму державно-приватного партнерства пов’язано із розумінням сутності, форм співпраці, пріоритетності сфер реалізації та методів оцінки ефективності проектів державно-приватного партнерства. Зростання зацікавленості держави у розвитку державно-приватного партнерства пов’язана з його потенціалом щодо залучення приватних інвестиційних ресурсів ( у першу чергу фінансових) для спільної реалізації проектів на об’єктах державної та муніципальної власності.
Як справедливо зазначає П.І. Шилепницький «державно-приватне партнерство – це співпраця між державою в особі її центральних та регіональних органів виконавчої влади та регіонального і місцевого самоврядування з однієї сторони, та представників бізнесу, інститутів громадянського суспільства і місцевих спільнот з приводу перерозподілу повноважень щодо створення інфраструктури загального користування, виконання робіт та надання послуг, які традиційно вважались монополією держави, врегулювання між сторонами в зв’язку з цим наступних питань: розподіл відповідальностей, ризиків, зобов’язань щодо фінансового забезпечення, проектування, будівництва, утримання, експлуатації, права власності, участь в управлінні та розподілі прибутку, що базується на принципах рівності, відкритості, недискримінації, змагальності, підвищення ефективності та мінімізації ризиків і витрат» [3, с. 2].
Синергетичний ефект співпраці держави та приватного партнеру має певні складнощі, але натомість формує низку переваг для кожного учасника цього процесу (рис. 2).
Діюче законодавство недостатньо чітко визначає форми здійснення державно-приватного партнерства, оскільки з-поміж встановлених ст. 5 Закону [5] основних форм співпраці держави та приватного партнера (концесія; управління майном (виключно за умови зазначення у договорі інвестиційних зобов'язань приватного партнера); спільна діяльність) має місце люба форма взаємодії на підставі договору (інші договори).
З огляду на це при ідентифікації інших договорів потрібно керуватися ознаками їх відповідності механізму державно-приватного партнерства, і вважати таковими державні проекти та програми, які спільно фінансуються державою та приватним партнером на засадах проектного фінансування (законодавство чітко цього не визначає, що утруднює віднесення договору до ДПП), зокрема договори на оренду та лізинг, договори на управління державним майном, угоди про розподіл продукції (у чинній редакції Закону їх немає, проте виходячи з суті подібних угод вони можуть бути віднесені до форм державно-приватного партнерства), контракт, державне замовлення тощо.
Рис. 1 Складнощі та переваги державно-приватного партнерстваНе дивлячись на явні переваги та потужний потенціал державно- приватного партнерства у розвитку та модернізації інфраструктури національної економіки, на відміну від загальносвітових тенденцій розвитку співпраці держави та бізнесу, ефективність використання цього механізму в регіонах та різних секторах економіки України перебуває на досить низькому рівні.
Результати аналізу досвіду реалізації суспільно важливих проектів із залученням механізму державно-приватного партнерства в країнах Європейського Союзу (ЄС) та в Україні, здійсненого на підставі даних Всесвітнього банку, Європейського інвестиційного банку та Європейського експертного центру державно-приватного партнерства, свідчать, що за період з 1992 року і до 1 півріччя 2018 року включно країнами ЄС було укладено 2241 угоду на загальну суму 1147,9 млрд. євро [6], згідно яких за досліджуваний період було реалізовано 1839 проектів із загальним обсягом капіталовкладень 381,6 млрд. євро (рис. 2 та рис. 3).
136
129
160 25
119
140
109
100
107
20
102
120
91
76
78
88
81
82
79
100 15
59
71
62
68
80
49
44
39
60 10
26
31
40
5
1
1
1
10
20
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
0 0
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
Н 1 2018
Країни Європейського Союзу Україна
Рис. 2 Кількість проектів державно-приватного партнерства у 1992-2018 роках
26,3
26,8
23,9
30 2500
19,7
21,6
21
25 2000
14,5
13,3
16,9
17,3
15,9
18,3
17,5
16,1
15,5
20
15,2
15,2
14,6
1500
12,1
11,8
15
8,5
9,5
1000
5,3
10
0,6
0,5
0,8
2,9
5 500
0 0
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017
Н 1 2018
Країни Європейського Союзу, млрд. євро Україна, млн. дол. США
Рис. 3 Обсяг інвестицій у проекти державно-приватного партнерствау 1992-2018роках
В той час як нашою державою спільно із приватними партнерами було втілено в життя 62 проекти загальною вартістю 5,069 млрд. дол. США[8].
Найбільше коштів за цей час було освоєно у проектах, що здійснюються на засадах державно-приватного партнерства в сфері електроенергетики (рис. 4). Доволі привабливими для приватного бізнесу є також проекти в сфері телекомунікації, менш цікавими – в сфері транспорту, водопостачання та водовідведення, газопостачання.
Привабливість проектів визначається в процесі аналізу їх ефективності, що згідно діючого законодавства [9; 10] проводиться на підставі пропозиції про здійснення державно-приватного партнерства, яка складається із концептуальної записки та техніко-економічного обґрунтування, і передбачає:
1) детальне обґрунтування соціально-економічних та екологічних результатів здійснення державно-приватного партнерства за результатами оцінки:
економічних і фінансових показників (чиста приведена вартість здійснення державно-приватного партнерства (NPV), внутрішня норма рентабельності (IRR), індекс прибутковості (RI), дисконтований період окупності (DPP), що розраховані як для проекту в цілому, так і для зацікавлених осіб);
соціальних результатів реалізації проекту, включаючи підвищення якості послуг та рівня забезпечення попиту на товари (роботи і послуги);
екологічних результатів реалізації проекту з урахуванням можливого негативного впливу на стан навколишнього природного середовища;
2) обґрунтування підвищення ефективності проекту в разі його реалізації із залученням приватного партнера порівняно з реалізацією проекту без такого залучення (шляхом порівняння, у тому числі порівняння показників економічної ефективності);
3) виявлення видів ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ризиками;
4) визначення форми здійснення державно-приватного партнерства;
5) визначення соціально-економічних та екологічних перспектив після закінчення строку дії договору, укладеного в рамках державно- приватного партнерства.
Оскільки проекти, що реалізуються із залученням механізму державно-приватного партнерства мають особливості, які пов’язані зі складом учасників (держава та приватні компанії) та цілями їх діяльності, то в процесі аналізу ефективності реалізації таких проектів слід враховувати ефект цільовий. Так, якщо для держави основним є забезпечення добробуту своїх громадян, створення для них комфортних та безпечних умов проживання, то на перше місце тут виступають соціальні та екологічні цілі. Це – задоволення потреб громадян, забезпечення якості та доступності послуг, дотримання екологічних та санітарних стандартів, справедливий перерозподіл ресурсів тощо. У випадку ж приватних компаній, де в центрі уваги ставиться досягнення ефективності господарювання, в якості індикаторів виступають зростання надходжень, зниження витрат і, як результат, максимізація прибутку. Якщо зіставити цілі цих двох груп учасників державно- приватних партнерств – держави і приватного сектора, – то можна зробити висновок, що вони можуть бути суперечливими, оскільки, наприклад, цілі зниження витрат приватної компанії може приноситись в жертву дотримання якості послуг чи доступності послуг, що надаються населенню. Саме тому державі в більшості випадків відводиться роль гаранта дотримання інтересів прав населення при реалізації проектів співпраці державного і приватного секторів. У зв’язку з цим для оцінювання ефективності реалізації проектів державно-приватного партнерства П.І. Шилепницький пропонує використовувати дві групи показників ефективності – для приватного сектору та держави [4, с. 4].
Привабливість проекту для приватних партнерів здебільшого визначає фінансова ефективність, яка оцінюється із залученням традиційних методів аналізу ефективності інвестиційних проектів, що ґрунтуються на порівнянні вигід і витрат за проектом, зокрема VFM (Value for Money), Cost-Benefit Analysis (CBA), Public Sector Comparator (PSC) тощо та передбачають обчислення показників чистого приведеного доходу і його похідних з використанням необхідної норми прибутку на вкладений капітал, яка має бути не нижча за вартість власних інвестиційних ресурсів.
Вигідність і доцільність реалізації проекту для держави та суспільства в цілому визначають суспільна корисність, бюджетна, екологічна та соціально-економічна ефективність. Оцінку суспільної корисності проекту державно-приватного партнерства пропонуємо здійснювати на підставі соціометричних методів шляхом визначення ступеня задоволення очікувань населення регіону та вигідності в контексті сприяння розвитку окремої територіальної громади чи регіону у цілому. «Наприклад, мається на увазі створення умов для стійкого і ефективного розвитку систем життєзабезпечення міст, сіл, селищ; модернізація і розвиток комунальних систем; підвищення якості і надійності послуг, що надаються споживачам, установка додаткового технічного і програмного забезпечення щодо дистанційного моніторингу і контролю виробничих систем тощо» [11, с. 43]. Бюджетну ефективність проекту державно-приватного партнерства оцінювати шляхом порівняння і визначення співвідношення між дисконтованими потоками податкових надходжень до бюджету та бюджетних асигнувань. Екологічну ефективність – на підставі показників, що характеризують: вплив результатів реалізації проекту на навколишнє середовище, очікувані екологічні й пов’язані з ними соціальні, економічні та інші наслідки реалізації проекту. Їх перелік залежить від сфери реалізації проекту, а техніка оцінки ефективності ґрунтується на порівнянні фактичних значень показників із обраним стандартом або базовим (еталонним) значенням. Соціально-економічну ефективність проекту радимо оцінювати на підставі визначення внеску його результатів у соціально-економічний розвиток регіону. Така оцінка має враховувати галузевий і територіальний аспекти регіонального розвитку та відображати вплив результатів проекту на індикатори розвитку конкретної галузі та території, зокрема рівень економічного розвитку регіону, рівень інвестиційної активності, інноваційності, тенденції науково-технічного прогресу тощо. Крім того, вона повинна включати показники стану та якості трудових ресурсів, рівня життя населення і ступеня забезпеченості його потреб, широти охоплення населення результатами проекту тощо.
Вищевикладений підхід до оцінки ефективності проектів державно- приватного партнерства, на відміну від існуючих, конкретизує вектори ефективності та методичний інструментарій її оцінки з урахуванням інтересів різних стейкхолдерів, що забезпечує можливість інтегральної оцінки та сприяє прозорості прийняття рішень щодо укладення договорів про співпрацю держави та приватного бізнесу задля вирішення наявних соціо-еколого-економічних проблем.
Висновки. Глобалізаційні процеси й інтенсифікація структурних перетворень у політичній, економічній та соціальній сферах висувають на порядок денний вирішення проблеми ефективної взаємодії держави та приватного бізнесу. Державно-приватне партнерство є важливим інструментом розвитку національної економіки, а розбудова його механізму визначає необхідність моніторингу реалізації проектів державно-приватного партнерства та обґрунтування методичного інструментарію оцінки їх ефективності. Аналіз сучасного стану та досвіду реалізації проектів із залученням механізму державно- приватного партнерства виявив, що на відміну від країн Європейського Союзу ефективність його використання в регіонах та різних секторах економіки України перебуває на досить низькому рівні. Доведено, що доцільність реалізації проекту державно-приватного партнерства визначається його позитивним впливом на суспільство та високим рівнем ефективності як для держави, так і для бізнесу. Оцінку ефективності проектів державно-приватного партнерства рекомендовано здійснювати на мультикритериальній основі із залученням традиційних методів аналізу ефективності інвестиційних проектів, експертних думок, соціологічних досліджень тощо, і визначати їх корисність для суспільства, фінансову, бюджетну, екологічну та соціально-економічну ефективність. Перспектива подальших наукових розробок полягає в обґрунтуванні методики комплексної оцінки ефективності проектів державно-приватного партнерства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Вивчення оптимальних моделей державно-приватного партнерства для промислових парків в Яворові і Новому Роздолі. – Львів. – 2015. – 277 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://institute.lviv.ua/doc/02ppp.pdf.
2. Біла І.С., Іллічова У.І. Світовий досвід державно-приватного партнерства / І.С. Біла, У.І. Іллічова // Глобальні та національні проблеми економіки. Електронне наукове видання. – 2018. – Вип. 21. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://globalnational.in.ua/archive/212018/25.pdf.
3. Про концепцію розвитку державно приватного партнерства в Україні на 2013-2018 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 739-р від 14 серпня 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 7392013%D1%80.
4. Шилепницький П.І. Характеристика ефективності державно-приватного партнерства [Електронний ресурс] / П.І. Шилепницький // Ефективна економіка. – 2015. – № 10. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy. nayka.com.ua/?op=1&z=4370.
5. Про державноприватне партнерство. Закон України від 01.07.2010 № 2424VІ (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17.
6. European PPP Expertise Centre [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eib.org/en/projects/loan/regions/index.htm?from=1992&to=2018.
7. EPEC Data Portal of European Investment Bank [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://data.eib.org/epec/
8. Private Participation in Infrastructure Database [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ppi.worldbank.org/visualization/ppi.html#sector=&status=&ppi=&inve stment=®ion=&ida=&income=&ppp=&mdb=&year=&excel=false&map=UA&heade r=true
9. Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua /laws/show/3842011%D0%BF
10. Деякі питання проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства. Наказ Мінекономрозвитку від 27.02.2012 № 255 [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z039912
11. Ткаченко И.Н. Методология отбора и оценки эффективности проектов государственно-частного партнерства с учетом интересов стейкхолдеров / И. Н. Ткаченко, Я. В. Савченко, М. В. Евсеева // Дискуссия. – 2014. – № 8(49). – С. 81–90.
12. Сментина Н., Клєвцєвич Н. Роль ДПП у забезпеченні збалансованого розвитку територіальних соціально-економічних систем / Н. Сментина, Н. Клєвцєвич // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2017.