Ім'я файлу: Проблеми інформацфйної безпеки України.docx
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 09.12.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 27кб.
Дата: 09.12.2020
скачати
ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Вступ.
В даному звіті розглядаються проблеми інформаційної безпеки України в контексті інформаційної війни, зокрема інформаційні технології, які застосовуються для впливу на свідомість населення. Розкриваються питання планування та проведення інформаційних впливів (інформаційних операцій, дій, акцій) у рамках реалізації завдань внутрішньої і зовнішньої політики держави. Досліджуються особливості системи захисту національної безпеки в секторі протидії інформаційній експансії. Вивчається роль інформаційної безпеки держави як однієї з ключових у сучасній боротьбі за власну незалежність. Досліджуються особливості проведення акцій інформаційного впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики за кордоном. Аналізується інформаційні ризики і загрози для держави та інституційний рівень забезпечення окремих напрямів інформаційної безпеки України.
Постановка проблеми.
Глобальність світових процесів неминуче підвищує інтерес до теоретичного осмислення соціально-політичних особливостей інформаційного суспільства і до емпіричного вивчення впливу інформаційних технологій, насамперед Інтернету на трансформацію існуючих соціальноекономічних і політичних структур. Інформація в сучасному світі активно впливає на всі сфери життєдіяльності не тільки окремих суспільств і держав, але і усього світового співтовариства. Жодна сфера життя сучасного суспільства не може функціонувати без розвинутої інформаційної структури. Проникаючи в усі сфери діяльності держави, інформація здобуває конкретне політичне, матеріальне і вартісне вираження.
Нині жодна сфера життя не тільки окремих суспільств і держав, але і усього світового співтовариства не може функціонувати без розвинутої інформаційної структури. Проникаючи в усі сфери діяльності держави, інформація здобуває конкретне політичне, матеріальне і вартісне вираження. Йде об'єктивний процес становлення інформаційного суспільства, у якому інформаційна діяльність буде основою економічного процвітання і благополуччя. Однак саме через інформаційне середовище найчастіше здійснюються загрози національній безпеці в різних сферах діяльності держави [1]. Ефективно протистояти інформаційним загрозам у сучасних умовах може лише добре організована державна система забезпечення інформаційної безпеки, що повинна здійснюватися при повній взаємодії всіх державних органів, недержавних структур і громадян.
Основна частина.
Інформаційні технології все більше визначає сутність нашої епохи, здійснюють могутній перетворюючий вплив на всі сфери життя сучасного суспільства. Вони стали істотним компонентом соціальної реальності. Причому, на відміну від енергетичних, транспортних і хімічних технологій, вони не мають твердих ресурсних і екологічних обмежень, що вносить у процес свою специфіку. У інформаційних технологій набагато вища, ніж в інших технологій, швидкість відновлення: покоління інформаційних технологій змінюються кожні 3 - 5 років. Можливо, саме тому інтелектуальне освоєння наслідків такого динамічного розвитку не встигає за зростанням обсягів нової інформації.
Негативні наслідки використання інформаційних технологій проявилися в збільшенні розриву між рівнями розвитку багатих індустріальних країн та іншого світу. Відрив промислово розвинених країн в області технологій та інфраструктурі від країн «периферії» постійно збільшується.
Аналіз світової практики свідчить, що розвиток інформаційних технологій підвищує ідеологічну уразливість політичної системи та потребує відповідної реакції держав і транснаціональних структур. Зокрема, юридичними, апаратно-програмними методами посилити контроль за використанням цих технологій. Адже створюється своєрідна система загального контролю управління свідомістю і поведінкою як конкретного індивіда, так і соціальних груп та цілих націй.
Глобальні комп'ютерні мережі видозмінили комунікативні технології спеціального впливу на особистість. Комп'ютерні мережі стали новим етапом у розвитку зовнішніх засобів інтелектуального спілкування та пізнання. Застосування Інтернет-технологій може викликати значні структурні та функціональні зміни у свідомості та психічній діяльності людини Такі технології роблять Інтернет новим складним об'єктом інформаційного впливу на суспільство. Сучасними Інтернет-технологіями відпрацьовані й апробовані ефективні методи інформаційних впливів на особистість. Спеціальні впливи можуть бути спрямовані як на суспільство, так і на окремі його групи.
Інформаційна сфера все більш перетворюється в арену міжнародного суперництва, що створює небезпеку для національних інтересів. Глобальна інформатизація і розвиток Інтернету привели до того, що інформаційна інфраструктура країн і національних інформаційних ресурсів виявилися досить уразливими об'єктами впливу з боку іноземних держав, терористичних організацій, кримінальних груп і окремих зловмисників. Загроза міжнародного інформаційного тероризму й інформаційних воєн стали невід’ємними геополітичними факторами. Тому виявлення й аналіз загроз інформаційної безпеки України, вироблення і вживання заходів, необхідних для адекватної відповіді на них, повинні розглядатися як найважливіші пріоритети національної безпеки.
Наразі активне проникнення інформатизації в усі сфери життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави привело до того, що в даний час усе більш актуального характеру набуває завдання забезпечення інформаційної безпеки України як невід'ємного елементу її національної безпеки, а захист інформації перетворюється в одне із пріоритетних державних завдань. Інформаційна безпека відіграє одну з ключових ролей у забезпеченні життєво важливих інтересів країни. Це в першу чергу обумовлено швидким розвитком сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій, засобів зв'язку й інформатизації і, як наслідок,- істотним зростанням впливу інформаційної сфери на життя нашого суспільства. У сучасному світі інформація стає стратегічним національним ресурсом - одним з основних багатств економічно розвитої держави, головним джерелом економічної і військової міцності держави. Національний інформаційний ресурс повинен стати одним із вирішальних ресурсів розвитку країни, привабливою сферою вкладення капіталів суб'єктів господарської діяльності [6].
Зокрема, причинами поразок України в перші місяці гібридної війни, значною мірою є поразки на інформаційному фронті та внутрішньому фронті боротьби з корупцією. Якщо держава не здатна сформувати антикорупційну свідомість то не може бути мови про довіру суспільства до закликів (інформаційної політики) влади, у якої гасла не підтверджуються конкретними результатами. Та і яким чином корупційна влада може формувати антикорупційну свідомість, коли (за повідомленням Укрінформ від 17 жовтня 2017р.) у звіті Гельсінської комісії США, оприлюдненому на її веб-сайті стверджується, що «Стійкість та вплив олігархів в Україні є основою постійної корупції в країні. Олігархи захопили Українську державу, витіснивши некорумповані політичні партії, та конкурують між собою у розкраданні українських багатств». Далі у звіті зазначено, що для припинення «всеохоплюючої Інституційної корупції олігархи мають бути перетворені з придворних на підприємців та бізнесменів» [7], тобто мають бути відлучені від влади.
Нині в Україні утворилася, як пише «Газета по Українські» інфраструктура війни. Люди на ній заробляють політичні та фінансові дивіденди. Те, про що говорять зараз, лише верхівка айсберга, переконує видання. «Система не змінилася з часів Л.Кучми. Якщо десь чиновник украде півмільйона – це корупція низової ланки. А 150 мільйонів (чи мільярди) – це топ-корупція. Тут не можна вкрасти і не «відстебнути» нагору. Якщо не поділиться – швидко опиниться в Лук'янівському СІЗО» [7].
Упродовж останніх десятиліть невід’ємним складником будь-якого збройного конфлікту є інформаційні війни. характер та особливості ведення російсько-української війни свідчать, що її метою є зміна самоідентифікації населення і перетворення східного регіону нашої держави на «сіру зону», яка залишить РФ важелі свого впливу через постійну загрозу поширення нестабільності на всю Україну. Це війна не за території, а за світогляд, думки і душі людей.
А оскільки контроль над інформаційною інфраструктурою дає підстави для формування суспільної думки, яка завжди спочатку виявляється в певних переконаннях, а вже потім у конкретних діях то в умовах конкурентної боротьби контроль над інформаційною сферою перетворюється на один із основних ресурсів влади.
Причин «чутливості» Донбасу до інформаційної війни на противагу іншим регіонам України кілька: значна частка (понад 30%) російськомовного населення, традиційні родинні, освітні і економічні зв’язки з Росією, включаючи трудову міграцію, транскордонні поїздки, господарську кооперацію [8].
Аналіз міжнародного інформаційного простору дає підстави стверджувати, що Україна стала об’єктом інформаційних атак (інформаційно-психологічних акцій), спрямованих на встановлення контролю над усіма сферами існування незалежної держави. Нерозуміння важливості проведення з боку України акцій інформаційного впливу задля підтримки наших національних інтересів і державної політики за кордоном, як засвідчують останні події, завдає державі величезних економічних, політичних, іміджевих та інших збитків.
Російська Федерація, наприклад, не обмежується проведенням інформаційних атак на українське населення. Через мережу російського мовлення за кордоном – потужну систему інформаційного впливу – вона проводить інформаційні операції для формування негативного іміджу нашої держави. Прикладом успішності інформаційної експансії Росії можуть слугувати результати опитування «Як бачать в ЄС війну на сході України», яке американська компанія TNS проводила 3−8 вересня 2015 р. у восьми країнах – членах ЄС: Великобританії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Франції і Швеції. Зокрема, 53% опитаних європейців вважають, що в Україні відбувається громадянська війна. Серед тих, хто сприймає події в Україні як громадянську війну, найбільша частка німців (61%), італійців (59%) та голландців (58%). Менше підтримують це визначення британці та французи (42%). На жаль, навіть у Польщі більшість респондентів підтримала тезу про громадянську війну в Україні, хоч поляків найбільше і серед тих, хто не погоджується із цим твердженням (36%). З офіційною версією України, що в державі триває антитерористична операція, погоджується лише третина респондентів (з них лише 8% цілком згодні з цією думкою). 20−24% респондентів взагалі не знають, що відбувається на сході України [7].
Такі цифри засвідчують непідготовленість України до інформаційного протистояння зовнішньополітичним впливам. Однією з причин цього може бути те, що в нашій державі на інституційному рівні забезпеченням окремих напрямів інформаційної безпеки опікується низка органів державної влади, зокрема Міністерство інформаційної політики, Національна рада України та Державний комітет з питань телебачення й радіомовлення, Національна комісія державного регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, МЗС України, МВС України, СБ України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації, МО України, СЗР України тощо. Проте, всі вони виявилися неготовими з об’єктивних і суб’єктивних причин до протидії сучасним викликам і загрозам. Проблема в тому, що жоден із державних органів, які беруть участь у забезпеченні інформаційної безпеки України, не відповідає за незадовільний стан протидії інформаційній агресії через відсутність суб’єкта юридичної координації зусиль забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері. Кожен виконує виключно свою функцію, не знаючи, що роблять інші відомства в цій сфері.
Розуміючи важливість інформаційних заходів впливу, свого часу автори «Концепції національної безпеки України», затвердженої Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р., передбачали протидію інформаційній експансії іноземних держав. Спеціальні інформаційні операції, які було визначено як одну з форм такої протидії, мали стати одним з ключових напрямів політики національної безпеки. Проте, на жаль, цього не сталося. Згодом в опублікований доктрині інформаційної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 8 липня 2009 р. № 514/2009, також зазначили, що «…за умов глобальної інтеграції та жорсткої міжнародної конкуренції головною ареною зіткнень і боротьби різновекторних національних інтересів держав стає інформаційний простір». Для забезпечення інформаційної безпеки України в зовнішньополітичній сфері держава, згідно з доктриною, мала вжити, зокрема, таких заходів: удосконалення інформаційного супроводу державної політики, діяльності українських громадських організацій та суб'єктів підприємницької діяльності за кордоном; організаційно-технічного, інформаційного та ресурсного сприяння держави вітчизняним засобам масової інформації, що формують у світовому інформаційному просторі позитивний імідж України; гарантування своєчасного виявлення зовнішніх загроз національному інформаційному суверенітету та їхньої нейтралізації тощо.
І хоча метою доктрини було утвердження інформаційного суверенітету України, у цьому напрямі за наступні п’ять років практично нічого не було зроблено. Не було сформовано єдиних підходів, не вироблено державної концепції та стратегії протидії інформаційним впливам, не створено ефективної системи протидії інформаційній агресії та реалізації інтересів держави за кордоном. Це, зрозуміло, ускладнювало своєчасне проведення заходів протидії акціям інформаційного впливу іноземних держав та нейтралізації їхніх негативних наслідків для України.
Отже, до інформаційної агресії з боку РФ держава виявилася не підготовленою. У «Стратегії національної безпеки України», затвердженій Указом Президента України від 26 травня 2015 p., пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки визначено, зокрема: протидію інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства; розробку і реалізацію скоординованої інформаційної політики органів державної влади; створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав – членів НАТО та ін. [9].
На жаль, і Стратегію, і Концепцію, і Доктрину підготовлено в одному форматі, можна сказати, за одним шаблоном. Зрозуміло, що стратегію (систему заходів, які визначають головний напрям дій), розробляють на основі концепції (способу розуміння і тлумачення певних явищ, ідейного задуму), а концепцію – на основі доктрини (наукової або філософської теорії, системи поглядів), але кожен із цих документів має різне функціональне навантаження.
Якщо в концепції пункти декларативного характеру типу «активізація», «модернізація», «поглиблення» доречні, то в стратегії вони мають бути конкретизовані, тобто визначати головний напрям дій і мати стратегічне навантаження. Наприклад, у пункті 4.11 Стратегії до основних напрямів державної політики національної безпеки України із забезпечення інформаційної безпеки належить «виявлення суб'єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються Росією для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності». Але рівень виконавця цього пункту не вищий за відділ СБ України, оперативний працівник якого назве ці суб'єкти за п’ять хвилин. Крім того, невже інші країни або їхні політичні сили не проводять інформаційних впливів, не мають претензій до українських територій? Або ісламські організації, зокрема й терористичного спрямування, не виявляють інтересу до українських мусульман і не чинять на них інформаційного впливу?
Проте тероризм у Стратегії навіть не віднесено до актуальних загроз національній безпеці України. Можливо, саме тому терористи «Ісламської держави» внесли Україну до списку країн-ворогів, а в «Глобальному індексі тероризму» наша держава посіла «почесне» 12 місце між Філіппінами та Єгиптом [7]. Проте, навіть у разі успішної протидії всім інформаційним загрозам нашу державу, якщо вона не знайде можливостей проводити акції інформаційного впливу в таборі супротивника (чого також не передбачено в Стратегії), і надалі сприйматимуть як постійну державу – жертву інформаційних атак. У цьому контексті постає нагальна потреба у створенні й організації єдиної державної системи інформаційного протиборства для розроблення та узгодження міжвідомчих складових (окремих акцій) в єдиному задумі скоординованої інформаційної операції держави. Для координації та узгодженості дій державних органів, відомств та інших суб’єктів системи інформаційного протиборства, чіткого визначення їхніх конкретних завдань доцільно створити, наприклад, при РНБО України державний функціональний центр з питань інформаційних впливів, до якого, крім відповідних міністерств і відомств, доцільно було б залучати й аналітичні центри, компанії із зв’язків з громадськістю, ЗМІ тощо.
Інформаційні війни відноситься до числа нових категорій конфліктного спектра, що розмиває кордони і предметні сфери традиційних понять економічного, військово-політичного і соціального конфліктів. У ХХІ столітті інформація стає однією з головних цілей і ключовим засобом ведення бойових дій.
Інформаційна війна стала результатом нових підходів до застосування інформації, визначена її роль і місце в суспільстві. Нові тенденції в методах ведення сучасних інформаційних воєн, викликані розвитком інформаційних технологій, настільки масштабні, що дозволяють військовим аналітикам говорити про нову революцію у військовій справі. Сутність цієї революції не тільки в кількісному нарощуванні технічних характеристик озброєнь і появі нових технологічних рішень вже існуючих завдань у забезпеченні національної безпеки, але і в трансформації способів і методів застосування окремих типів озброєнь і їхніх комбінацій, структури і форм організації військової справи, в новому концептуальному розумінні цілей і задач оборонної політики.
Деякі автори, що досліджують концепції інформаційної (іноді її ще називають мережевої) війни, багато уваги приділяють саме технічними аспектами. Це призводить до намагань описувати подібну війну в термінах комп'ютеризованої агресії, здійснюваної за допомогою мережевих атак у кіберпросторі. Такі описи змінюють предметне поле в напрямку таких суміжних понять як інтернет-війна, хакерство, кібертероризм тощо. При цьому на другий план відходить ключовий для розглянутої концепції аспект - організаційний. Але специфіку і динаміку мережевого конфлікту в кінцевому рахунку визначає саме поєднання та координація організаційних, технологічних, доктринальних, політичних і соціальних факторів.
Саме відсутність дієвої координації, децентралізація управління і відомчість, що характеризувало просування національних інтересів і державної політики України за кордоном у «довоєнні» часи, призвели до поразки держави на інформаційному фронті. Координатором діяльності державних органів у протидії інформаційним впливам стосовно України за кордоном, який би опікувався підготовкою і проведенням акцій спеціального інформаційного впливу, спрямованого на аудиторію конкретних іноземних країн, могла б стати СЗР України, якій відповідно до Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України» визначено «здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах…» [9].
Потенційними загрозами безпеці держави в інформаційній сфері є посилення технологічної залежності від іноземних країн та витіснення з національного ринку засобів інформатизації й телекомунікації вітчизняного виробництва. Використовуючи впливові політичні та бізнесові зв’язки, представники закордонних компаній впроваджують у державні установи телекомунікаційне і комп’ютерне обладнання іноземного виробництва з недокументованими функціями, чим створюють умови для віддаленого несанкціонованого доступу до інформації, що циркулює в інформаційнотелекомунікаційних системах та комп’ютерних мережах органів державної влади й місцевого самоврядування. В основному цей процес відбувається за рахунок кредитів міжнародних фінансових організацій та у рамках міжнародної технічної допомоги, що супроводжується усуненням від участі у тендерах на постачання комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання конкурентоспроможних вітчизняних компаній. Таким чином, створюються реальні передумови для технічного проникнення до державних інформаційних ресурсів.
До цього списку слід також долучити активізацію діяльності іноземних суб’єктів господарювання щодо запровадження програмного забезпечення для систем електронного документообігу, за наявності достатньої кількості вітчизняних підприємств – розробників та постачальників аналогічної продукції. Окремі властивості зазначених програмних продуктів свідчать про можливу наявність недокументованих функцій.
Виявлення й аналіз загроз інформаційної безпеки Україні, вироблення і вживання заходів, необхідних для адекватної відповіді на них, повинні розглядатися як найважливіші пріоритети національної безпеки. Ефективно протистояти інформаційним загрозам у сучасних умовах може лише добре організована державна система забезпечення інформаційної безпеки, що повинна здійснюватися при повній взаємодії всіх державних органів, недержавних структур і громадян.
У сьогоднішніх умовах для забезпечення безпеки національних інтересів в інформаційній сфері особливо важливою стає активізація діяльності суб'єктів в області інформаційної безпеки. Насамперед це стосується діяльності з питань захисту конституційних прав і свобод громадян, розвитку регіональних інформаційно-телекомунікаційних систем і забезпечення їх безпечного функціонування, формування регіональних відкритих інформаційних ресурсів і їх ефективного використання. Проблема забезпечення інформаційної безпеки України багато в чому обумовлена пробілами в правовому регулюванні взаємодії органів виконавчої влади при вирішенні завдань забезпечення інформаційної безпеки [11].
Для вирішення цієї проблеми вважається доцільним здійснити такі заходи: - повинна бути створена ефективна багаторівнева державна система забезпечення інформаційної безпеки, у якій будуть діяти єдині правові норми і механізми захисту інформаційних ресурсів, інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури й інформаційних прав громадян, здійснюватися ефективна координація діяльності органів державної влади й управління.
- варто розробити механізм узгодження діяльності органів державної і місцевої влади в області забезпечення інформаційної безпеки;
- бажано активізувати діяльність по формуванню державної політики в області забезпечення інформаційної безпеки регіонів, створенню необхідних для реалізації цієї політики організаційних структур і нормативної правової бази;
- потрібно зміцнювати взаємодію регіональних структур з державними органами виконавчої влади при вирішенні питань забезпечення інформаційної безпеки [12].
Ще одна проблема, що зв'язана з функціонуванням державної системи інформаційної безпеки України - це забезпечення прозорості діяльності державних органів, що приймають участь у формуванні відкритих державних інформаційних ресурсів і забезпеченні доступу до них громадян. У даний час відсутність даної інформації стає перешкодою для залучення внутрішніх і закордонних інвестицій, оскільки комерційні структури готові вкладати свої гроші в розвиток відкритих державних інформаційних ресурсів за умови, що ці гроші будуть використані за призначенням.
Висновки.
При подальшому удосконалюванні державної системи інформаційної безпеки України необхідно зберігати баланс між демократією і безпекою і не допускати створення одноособового органу державної влади, що здійснює діяльність у сфері інформаційної безпеки, варто дотримуватися колективних основ, тобто зміцнювати систему всіх державних органів, покликаних вирішувати проблеми інформаційної безпеки, ні в якому разі не допускати монополізму одного з них.
На закінчення також слід зазначити, що Україна повинна брати активну участь у розробці і прийнятті міжнародних домовленостей, спрямованих на розвиток системи міжнародної взаємодії органів державної влади, що здійснюють діяльність у сфері інформаційної безпеки, зокрема, по запобіганню і припиненню правопорушень у світовому інформаційному просторі.
Отже, розбалансованість системи захисту національної безпеки в секторі протидії інформаційній експансії є чи основною причиною невдач ще до початку воєнних дій. Жодну війну нині не можна виграти, доки не буде отримано перемогу на інформаційному фронті. Можна мати чи отримати надсучасну зброю, виграти бій, але остаточної перемоги у війні без перемоги на інформаційному фронті боротьби за суспільну свідомість здобути неможливо.
Список використаних джерел
1.Поляков Ю. Информационная безопасность и средства массовой информации. – М. 2004. – С. 34
2. Аносов И. Информационное общество: царство разума или глобальная секта? // Национальные интересы №2. – 2005. – c. 17–25
3. Berger Peter L. The Desecularization of the World. – 1996. – P. 10–11.
4. Berger Peter L. Four faces of global culture // The National Interest. – 1997. – p. 15–29
5.Duclos D. De la manipulation mentale a la secte globale? // Le Monde diplomatique. – 2000. – P. 24-25.
6. Домарев В. Безпека інформаційних технологій. – К.: «Діа Софт», 2003. – С.3. 7. Дмитренко М. А. Політична система України: розвиток в умовах глобалізації та інформаційної революції : [монографія] / М. А. Дмитренко ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Ін-т дослідж. пробл. держ. безпеки. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К. : Ун-т «Україна», 2011. – 820 с.
8.Дмитренко М. Причини воєнного конфлікту на Донбасі та заходи з попередження таких конфліктів у майбутньому // Освіта регіону. – 2016. - № 2. – С. 69-81
9.Дмитренко М. Спеціальні інформаційні впливи // Збірник наукових праць Інституту СЗРУ – 2014. - № 8. – С. 156-167.
10.Дмитренко М. Зовнішньополітичні впливи як пріоритети діяльності зовнішньої розвідки // Збірник наукових праць Інституту Служби зовнішньої розвідки України. – 2013. − № 5. – С. 31−46.
11.Дмитренко М. Спеціальні заходи впливу як механізм протистояння зовнішньополітичним впливам в інформаційних війнах // Збірник наукових праць Інституту Служби зовнішньої розвідки України. – 2016. – № 12. – С. 21 – 37.
12.Політологія: підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2001. – 526 c