Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 04.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат(видатні славісти-філологи) Федір Буслаєв.docx
Самостійна робота 4.pptx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 04.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат(видатні славісти-філологи) Федір Буслаєв.docx
Самостійна робота 4.pptx
Реферат
На тему:
«Проблеми діалектного членування української мови у працях І. Зілинського, В. Перетца, А. Кримського та інших»
Проблема діалектного членування української мови. Питання діалектної диференціації займає важливе місце в історії мовознавчої науки.
У 30х роках ХІХ століття відносно багато уваги діалектному членуванню української мови приділив Михайло Максимович. Учений розрізняв
малоруське або українське (північносхідне) і червоноруське або галицьке (південнозахідне) наріччя в її межах. До першого він зараховував говори по обидва боки Дніпра, а також Полісся, Волині і Поділля; до другого – говори по обидва боки Дністра в Галичині і в Карпатах. В обох наріччях дослідник виділяв піднаріччя: у північносхідному – українське (південне) і сіверське (північне), у південнозахідному – галицьке і закарпатське. Спостереження Максимовича щодо розмежування говорів української мови приблизно відбивали фактичний стан речей, хоча в дослідника не було матеріалу для більш глибокої і точної їх класифікації.
Агатангел. Юхимович. Кримський в «Українській граматиці для учнів вищих класів гімназій і семінарій Наддніпрянщини» (1907) говори української мови поділяв на східне («східномалоруське») і західне («західномалоруське») наріччя. До західного наріччя автор відносив говірки Підляшшя, західної Волині, Поділля, Бессарабії, Буковини, Галичини і Закарпаття. Решту говорів він зарахував до східного наріччя. Діалектний поділ А. Ю, Кримського до певної міри зумовлений прагненням заперечити погляд на це питання Олексія. І. Соболевського, з яким він у ряді своїх праць гостро полемізував.
Справі групування українських говорів присвятив увагу Іван Зілинський у праці «Проба упорядкування українських говорів» (1914). Автор виділяє два наріччя української мови — південно-східне і північно-західне. Базова різниця між ним полягає в особливостях артикуляції звуків. У південно-східному наріччі при вимові голосних і приголосних язик займає передню частину ротової порожнини в напрямі до місця вимови звуків і, й, а в північнозахідному наріччі – середню і задню частини ротової порожнини.
Цей поділ говорів української мови загалом близький до поділу О. І. Соболевського. Різниця полягає в тому, що тут північні і карпатські говори об'єднуються смугою сусідніх з польською мовою говірок, і таким чином північно-західне наріччя представляється як суцільний, неперерваний простір. У цьому виявляється вплив О. О. Шахматова, який уважав, що всі українські говори крайнього заходу виявляють вплив північного наріччя.
Члени Московської діалектологічної комісії Микола. М. ДурновО, Михайло. М. Соколов і Дмитро. М. Ушаков при опрацюванні діалектологічної карти російської мови в Європі (1915) виділяли три наріччя в українській мові: північне (“північномалоруська група говорів”), південне (“південномалоруська група”) і карпатське (“карпатська група”).
М. М. Дурново в пізнішій праці “Вступ в історію російської мови” (1927) говори української мови поділяє на поліські, східноукраїнські і західноукраїнські. У південнозахідному наріччі вчений виділяє наддністрянський або опільський, надсянський, покутськобуковинський, подільський, південноволинський говори, а в карпатській діалектній групі – лемківський, бойківський з середньозакарпатським і гуцульський.
При групуванні говорів української мови необхідно брати до уваги
давній і сучасний їх стан. Автори, що вивчали проблему групування
українських говорів, не раз сплутували різні етапи їх розвитку, внаслідок
чого приходили до неоднакових висновків.
Варто окремо зупинитися на питанні історії вивчення проблем діа
лектології.
Увага до діалектичного членування стимулювала нові дослідження говірок; тому з кінця XIX – початку XX ст. розпочалося інтенсивне укладання спеціальних програм, за якими здійснювалося збирання діалектичного матеріалу (найдетальнішою була “Програма для збирання діалектичних одмін української мови” К. Михальчука та Є. Тимченка, 1909); створювалися питальники для підготовки регіональних описів, атласів, словників. Оцінка фонетичних, а також морфологічних структурних рівнів говірок як найбільш інформативних для розв’язання проблем діалектичного членування відбилася на більшості полірівневих питальників – вони в основному орієнтують на запис фонетики і словозміни.
Саме тому в дослідженнях найповніше представлена інформація про фонетичну систему (переважно без використання експериментальнихданих), менше – про граматичну, про синтаксис, просодію, словотворення. Лексика і фразеологія окремих діалектів відображена у таких словниках і описах:
• польських діалектів (Лисенко П. С. Словник польських говорів. – К.,1974; Никончук М. В. Матеріали до лексичного атласу української мови (Правобережне Полісся). – К., 1979; Никончук М. В. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. К., 1985);
• бойківського (Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок, ч.12. – К., 1984; Матеріали до словника буковинських говірок, вип. 16. –Чернівці, 1971–1979);
• окремих наддністрянських, південноволинських говірок (Горбач
О. Північнонаддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львівської області. – Мюнхен, 1965 та ін.).
О. О. Шахматов вважає, прямими нащадками полян, деревлян і сіверян можна визнати населення північної Київщини і Волині, південних районів Чернігівщини і північних Полтавщини.
К. Михальчук давні південнозахідні говори зіставляв і з полянами й древлянами; сіверяни і дреговичі, на його думку, належали до перехідного типу між північноруськими і південноруськими племенами. З південнозахідною групою співвідносились дуліби (на Волині) і хорвати(в Галичині). Уличі й тиверці (на Поділлі) були перехідною ланкою між північносхідною і південнозахідною групами.
У сучасній діалектології (1900ті – 2000ні рр.) загальноприйнятим є поділ говорів української мови на три наріччя – північне, південнозахідне і південносхідне. Таке ж членування української мови спостерігається і в матеріалах “Атласу української мови”.
Позаяк в історичному плані між собою співвідносні північне і південнозахідне наріччя. Усі північні й більшість південнозахідних говорів є старожитніми. Північне і південнозахідне наріччя характеризуються діалектною розчленованістю, що зумовлена різними чинниками: відбиттям певною мірою мови давніх племен, стабільністю меж колишніх феодальних і державноадміністративних утворень, поміркованою інтенсивністю міграції населення.
Південносхідне і південнозахідне наріччя співвідносні в плані взаємодії з новою літературною мовою в процесі її становлення: південносхідне наріччя лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови, південнозахідні говори були основою західноукраїнського різновиду літературної мови, що існував у XIX і на початку XX ст.