Ім'я файлу: Реферат.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 04.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат(видатні славісти-філологи) Федір Буслаєв.docx
Самостійна робота 4.pptx

Реферат

На тему:


«Проблеми діалектного членування української мови у працях І. Зілинського, В. Перетца, А. Кримського та інших»

Проблема діалектного членування української мови. Питання діа­лектної диференціації займає важливе місце в історії мовознавчої науки.

У 30­х роках ХІХ століття відносно багато уваги діалектному членуван­ню української мови приділив Михайло Максимович. Учений розрізняв

малоруське або українське (північно­східне) і червоно­руське або га­лицьке (південно­західне) наріччя в її межах. До першого він зарахову­вав говори по обидва боки Дніпра, а також Полісся, Волині і Поділля; до другого – говори по обидва боки Дністра в Галичині і в Карпатах. В обох наріччях дослідник виділяв піднаріччя: у північно­східному – українське (південне) і сіверське (північне), у південно­західному – галицьке і закарпатське. Спостереження Максимовича щодо розмежування говорів української мови приблизно відбивали фактичний стан речей, хоча в до­слідника не було матеріалу для більш глибокої і точної їх класифікації.
Агатангел. Юхимович. Кримський в «Українській граматиці для учнів вищих класів гімназій і семінарій Наддніпрянщини» (1907) говори української мови поділяв на східне («східномалоруське») і західне («західномалоруське») наріччя. До західного наріччя автор відносив говірки Підляшшя, західної Волині, Поділля, Бессарабії, Буковини, Галичини і Закарпаття. Решту говорів він зарахував до східного наріччя. Діалектний поділ А. Ю, Кримського до певної міри зумовлений прагненням заперечити погляд на це питання Олексія. І. Соболевського, з яким він у ряді своїх праць гостро полемізував.
Справі групування українських говорів присвятив увагу Іван Зілинський у праці «Проба упорядкування українських говорів» (1914). Автор виділяє два наріччя української мови — південно-східне і північно-західне. Базова різниця між ним полягає в особливостях артикуляції звуків. У південно-східному наріччі при вимові голосних і приголосних язик займає передню частину ротової порожнини в напрямі до місця вимови звуків і, й, а в північно­західному наріччі – середню і задню частини ро­тової порожнини.
Цей поділ говорів української мови загалом близький до поділу О. І. Соболевського. Різниця полягає в тому, що тут північні і карпатські говори об'єднуються смугою сусідніх з польською мовою говірок, і таким чином північно-західне наріччя представляється як суцільний, неперерваний простір. У цьому виявляється вплив О. О. Шахматова, який уважав, що всі українські говори крайнього заходу виявляють вплив північного наріччя.
Члени Московської діалектологічної комісії Микола. М. ДурновО, Михайло. М. Соколов і Дмитро. М. Ушаков при опрацюванні діалектологічної карти росій­ської мови в Європі (1915) виділяли три наріччя в українській мові: пів­нічне (“північно­малоруська група говорів”), південне (“південно­мало­руська група”) і карпатське (“карпатська група”).
М. М. Дурново в пізнішій праці “Вступ в історію російської мови” (1927) говори української мови поділяє на поліські, східноукраїнські і західноукраїнські. У південно­західному наріччі вчений виділяє наддні­стрянський або опільський, надсянський, покутсько­буковинський, по­дільський, південно­волинський говори, а в карпатській діалектній гру­пі – лемківський, бойківський з середньо­закарпатським і гуцульський.
При групуванні говорів української мови необхідно брати до уваги

давній і сучасний їх стан. Автори, що вивчали проблему групування

українських говорів, не раз сплутували різні етапи їх розвитку, внаслідок

чого приходили до неоднакових висновків.
Варто окремо зупинитися на питанні історії вивчення проблем діа­

лектології.
Увага до діалектичного членування стимулювала нові дослідження говірок; тому з кінця XIX – початку XX ст. розпочалося інтенсивне укла­дання спеціальних програм, за якими здійснювалося збирання діалектич­ного матеріалу (найдетальнішою була “Програма для збирання діалек­тичних одмін української мови” К. Михальчука та Є. Тимченка, 1909); створювалися питальники для підготовки регіональних описів, атласів, словників. Оцінка фонетичних, а також морфологічних структурних рівнів говірок як найбільш інформативних для розв’язання проблем діалектичного членування відбилася на більшості полірівневих питальників – вони в основному орієнтують на запис фонетики і слово­зміни.
Саме тому в дослідженнях найповніше представлена інформація про фонетичну систему (переважно без використання експериментальнихданих), менше – про граматичну, про синтаксис, просодію, словотворен­ня. Лексика і фразеологія окремих діалектів відображена у таких слов­никах і описах:

• польських діалектів (Лисенко П. С. Словник польських говорів. – К.,1974; Никончук М. В. Матеріали до лексичного атласу української мови (Правобережне Полісся). – К., 1979; Никончук М. В. Сільськогосподар­ська лексика правобережного Полісся. К., 1985);

• бойківського (Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок, ч.1­2. – К., 1984; Матеріали до словника буковинських говірок, вип. 1­6. –Чернівці, 1971–1979);

• окремих наддністрянських, південно­волинських говірок (Горбач

О. Північно­наддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львівської області. – Мюнхен, 1965 та ін.).
О. О. Шахматов вважає, прямими нащадками полян, деревлян і сіве­рян можна визнати населення північної Київщини і Волині, південних районів Чернігівщини і північних Полтавщини.
К. Михальчук давні південно­західні говори зіставляв і з полянами й древлянами; сіверяни і дреговичі, на його думку, належали до пере­хідного типу між північно­руськими і південно­руськими племенами. З південно­західною групою співвідносились дуліби (на Волині) і хорвати(в Галичині). Уличі й тиверці (на Поділлі) були перехідною ланкою між північно­східною і південно­західною групами.
У сучасній діалектології (1900­ті – 2000­ні рр.) загальноприйнятим є поділ говорів української мови на три наріччя – північне, південно­захід­не і південно­східне. Таке ж членування української мови спостерігаєть­ся і в матеріалах “Атласу української мови”.
Позаяк в історичному плані між собою співвідносні північне і півден­но­західне наріччя. Усі північні й більшість південно­західних говорів є старожитніми. Північне і південно­західне наріччя характеризуються діалектною розчленованістю, що зумовлена різними чинниками: відбит­тям певною мірою мови давніх племен, стабільністю меж колишніх фео­дальних і державно­адміністративних утворень, поміркованою інтенсив­ністю міграції населення.
Південно­східне і південно­західне наріччя співвідносні в плані вза­ємодії з новою літературною мовою в процесі її становлення: південно­східне наріччя лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови, південно­західні говори були основою західноукраїнського різно­виду літературної мови, що існував у XIX і на початку XX ст.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас