Проблематика та поетика поеми Дж. Байрона «Дон Жуан»
Байрон – майстер політичної сатири (останній період творчості)
Особливості композиції та жанрові ознаки твору «Дон Жуан»
Сатира та іронія як спосіб відображення дійсності
Проблеми політичної тиранії. Пародіювання
Новий романтичний герой Байрона
Полемічна спрямованість твору
Байрон – поет-новатор
Романтизм - це напрям літератури і мистецтва, якому властиве інтуїтивно-клотське світосприйняття, увага до внутрішнього світу, неприйняття буденного, конфлікт мрії і дійсності, звернення до фольклору і морфології.
Особливість для романтиків - це особливий мікрокосмос з законами, відмінними від реальних. Їй властивий інтерес до сильних яскравих відчуттів, пристрастей, таємних мрій. Якщо Романтик не може знайти гармонію, його особистість стає трагічною, але прекрасною.
Типи романтичних особистостей
- дивак, мрійник, трагічно самотній
- романтик-бунтар
-скромна, непомітна, неактивна, самотня людина
Природа - це не об'єкт підкорення, а об'єкт поклоніння. Людина здатна злитися з природою тільки коли буде високорозвиненою особистістю.
Кохання - це велика і страшна сила, яка може визначати думки, настрої. Це пристрасть і порив, які відкривають нові духовні якості, дають сенс життя. Це або повне злиття душі, або справжня катастрофа. Може приносити страждання, але його відсутність рівна смерті. Це імпульс, який змушує знайти своє Я в іншій людині, визначити її цінність, звеличити і схилитися перед нею.
Ознаки романтизму:
1. Превалювання суб'єктивного начала - акцент на прояві почуттів
2. Заглиблення у внутрішній світ - людина-центр
3. Світ - не статична завершена система, а живе і рухоме ціле
4. Людина і світ сповнені нерозгаданих таємниць.
Романтизм в Англії кінця XVIII- початку XIX ст.
Англія була переповнена протиріччями; почала загарбувати території, стала міцною колоніальною державою; розвиток міст і бідність селян.
Коли наступив другий етап романтизму, нації почали себе ідентифікувати. Постало селянське питання. Англійські романтики пішли у села і побачили бідність селян через брак роботи. Опис сільського життя і освоєння континентів аж до космосу було визначальною якістю англійського романтизму.
Періодизація
1. Перша генерація поетів - 90-ті рр. XVIIIст. - озерна школа поетів (або лекісти)
2. Творчість Байрона, Шеллі, Кідса, Скота.
Байрон
Був імпульсивний бо мав важке особисте життя. Народився кульгавим, неоднозначно дивився на світ. Його називали з одного боку генієм, а з іншого - ні.
Байрон народився 22 січня 1788 року в знатній, але збіднілій родині. Дитячі роки він провів у Шотландії, в невеликому містечку Ебердіне. Перші враження хлопчика були пов'язані з дикою шотландської приро-дою, життям і переказами горян. Вони послужили основою для цілого ря та юнацьких віршів, в яких оспівана сувора природа гірської Шотландії з її водоспадами, ущелинами, з її морем («Хочу я бути дитину-ком вільним ...», «Лакин-і-Гар» та ін.)
Коли Байрону було 10 років, він успадкував титул лорда й родовий замок Ньюстед
Отримав спадок від дядька і разом з ним статус лорда. Через свої промови загострені відношення з Владою. Значною була зустріч з Шеллі- подружились, але розійшлися через те, що один був песимістом інший- оптимістом.
1805 році, закінчивши школу в Харроу, Байрон вступив до універси-тет. У роки студентства з'явилася перша збірка його ліричних вірші-творінь - «Години дозвілля», в який він включив свої юнацькі вироб-ведення.
Офіційна преса недоброзичливо зустріла першу книгу Байрона. Але юний поет прийняв виклик і відповів своїм супротивникам сати-рій «Англійські барди і шотландські оглядачі». Він піддав різкій критиці сучасну англійську літературу, пов'язану з інтересами власників, перш за все її найбільш реакційний крило - поетів так званий «озерний школи»: Вордсворта, Кольріджа і Сауті.
Бунтарська, насичена соціально-політичним значенням поезія Байрона була головною причиною організованою цькування поета з боку реакційних кіл англійського суспільства. Проти нього повстала вся реакційна друк.
Байрон вирішив покинути батьківщину. У 1816 році він їде у Швейцарії-рію, потім до Італії. Ворог офіційної Англії, її лицемірства святенництва горезвісних буржуазних «свобод», продажною буржуазної преси, він продовжує глибоко цікавитися долями батьківщини, долями свого народу.
Виїхавши з Англії, Байрон спочатку оселився у Швейцарії, поблизу Же-неви. Тут він зустрівся і зблизився з поетом і передовим англійською громадським діячем Шеллі. Творчість обох поетів отримало при-знання у демократичного читача. «Байрона і Шеллі, - писав Енгельс, читають майже тільки нижчі стани; жоден« респектабельний »чоло-вік, якщо він не бажає заслужити найжахливішої репутації, не сміє дер-жати твори Шеллі на своєму столі».
Дружба зв'язала обох поетів, і Шеллі зробив благотворний вплив на формування світогляду Байрона. Важко пережив Байрон преж-девременную смерть Шеллі, який загинув під час морської прогулянки влітку 1822 року в Італії.
Байрон був майстром політичної сатіри.Сатіріческая спрямований-ність його творчості проявляється з усією силою саме в роки перебуван-ня в Італії. «Жартівлива» поема «Беппо» різко викриває вади бур-жуазного суспільства. Вона завдає удари церкви, реакційної літературі Англії. «Беппо» відкривають блискучу серію сатир Байрона.
В сатиричній епопеї «Дон-Жуан» дія переноситься в XVIII століття. Герой твору, Жуан, з Іспанії потрапляє до Греції, потім до Туреччини, Росії, Польщі, Німеччини, Англії ... За задумом автора, «со-вершить подорож по Європі, випробувавши всякого роду облоги, битви та пригоди», Жуан повинен був закінчити свої мандри «участю у французькій революції».
Протест Байрона в «Дон-Жуана» проти всякого гніту і політичної тиранії значно глибше, ніж у всіх його попередніх творах. Поет обрушується на феодально-церковну реакцію, таврує ганьбою англійських банкірів і «продажне уряд» Англії. Батько Гайде - пірат Ламбро порівнюється їм з прем'єр-міністром. Банкір і політичний діяч - це той же шахрай, тільки в набагато-більшому масштабі, однак ніхто і не подумає обуритися в «цивілізованому суспільстві» їх грабунком. Цей узаконений грабунок «називають податком!» - гірко вигукує Байрон.
У міру розвитку сюжету поглиблюється і соціальний сенс сатири-чеських викриттів Байрона.
До кінця свого життя Байрон залишився поетом-борцем. Коли в 1821 - 1822 роках рух карбонаріїв було розгромлено, він звернув свої погляди до Греції, де розгоралося національне повстання, що ставив сво-їй метою звільнення країни від турецького ярма
2. Можна розглядати «Дон Жуана» на тлі епічної поеми, на спорідненість з якою весь час звертає увагу сам автор. Правда, ознаки спорідненості - чисто зовнішні, формальні. Байрон ділить поему на пісні; дозволяє промайнути високому епічного тону, нагадує про обов'язкове звичаї звернутися до Музі, як на початку III пісні: «Oh, muse, you ... et cetera». Звичай виконаний, однак самі слова здаються зайвими, бо кожен старанний читач тієї епохи легко пригадував, що пристойно сказати в подібному випадку. І Байрон відбувається недбалим: «... and so on» (і так далі).
Эпической была наречена
Моя поэма. В ней двенадцать книг,
Любовь, страданья, бури и война,
И блеск мечей, и тяжкий лязг вериг,
Вождей, князей, героев имена,
Пейзажи ада, замыслы владык:
Все без обмана, в самом лучшем стиле,
Как нас Гомер с Вергилием учили.
Проте, він не раз запевняє, що пише не що-небудь, а епічну поему (наприклад: «My poem's epic, and is meant to be ...» - I, 200), і тут же поспішає розтлумачити того, хто ще не зрозумів, в чому ж він найістотнішим чином відхилився від класичного жанрового зразка:
Есть у меня отличие одно
От всех, писавших до меня поэмы,
Но мне заслугой кажется оно:
Ошибки предков замечаем все мы,
И эту доказать не мудрено:
Они уж слишком украшают тему,
За вымыслом блуждая вкривь и вкось,
А мне вот быть правдивым удалось!
Поема написана п'ятистопним октавою. Цей розмір, що вимагає обов'язкової так званої третьої рими в п'ятій і шостій рядках, давав автору повну свободу вести нитку розповіді або обривати її, щоб захопитися будь-якої думкою, асоціацією.
5. Лiричний герой Байрона виник за певних iсторичних умов i вiддзеркалив основнi проблеми того часу, пробудження в людинi вiдчуття своєї неповторностi, свого права на власнi думки i почуття. Такий герой не знає нi причин "свiтової скорботи", нi як її позбутися. I вiн залишає за собою право не ховатися вiд неї, а вистраждати її.
Характерні риси байронічного героя[ред. | ред. код]
Високий рівень інтелекту. Герой легко пристосовується до нових обставин, проявляє кмітливість заради власної вигоди.
Цинізм та зарозумілість. Це проявляється у ставленні до людей чи подій. Герой вважає себе вищим за інших. Навіть ставлення до влади є зневажливим. Через це така людина часто стає вигнанцем.
Егоцентризм. Герой перестає відчувати докори сумління, вважає себе завжди правим.
Прямолінійність. Людина безкомпромісна, не визнає лицемірства.
Меланхолія. Байронічний герой дуже рано «переситився життям». Він шукає в житті справжнього діла, але не знаходить. Його охоплює сильна нудьга і самотність.
Приємна зовнішність, стиль, такт. Така людина завжди намагається бути взірцем стилю. Одна з причин — потреба в постійному завоюванні жінок.
Таємничість. Та риса, яка особливо приваблює жінок, а також провокує до різних проблемних ситуацій.
Із поняттям «байронічний герой» пов'язане поняття — «байронізм», або «байронічна течія літератури романтизму». Її суттю є вже названі ознаки (наявність «байронічного героя» домінування настроїв «світової скорботи», необхідності нехай і приреченої на поразку боротьби).
Подобный случай ей не представлялся:
Он вызвал бы потоки горьких слез!
А если б он возможен оказался…
(Для рифмы добавляю «inter nos»,[6]
Точнее — «entre nous»,[7] чтоб ясно стало,
Что по-французски Юлия мечтала.)
Ты дерзок, Боб! Я знаю, в чем тут дело!
Ведь ты мечтал, с отменным мастерством
Всех крикунов перекричав умело,
Стать в пироге единственным дроздом.
Силенки ты напряг довольно смело,
Но вмиг на землю сверзился потом.
Ты залететь не сможешь высоко. Боб!
Летать крылатой рыбе нелегко, Боб!
А Вордсворт наш в своей «Прогулке»
длительной
Страниц, пожалуй, больше пятисот
Дал образец системы столь сомнительной,
Что всех ученых оторопь берет.
Считает он поэзией чувствительной
Сей странный бред; но кто там разберет,
Творенье это — или не творенье,
А Вавилонское столпотворенье!
Друг друга вы читали, а потом
Друг другом изощренно восхищались.
И вы сошлись, естественно, на том,
Что лавры вам одним предназначались.
А я не смог бы до порока лести
Унизить самолюбие свое,
Пусть заслужили вы потерей чести
И славу, и привольное житье.
Пусть я с моею музой прозаичной
Хожу пешком — а ваш-то конь крылат!
Но да пошлет вам бог и слог приличный,
И славу, и сноровку. Как собрат,
А посему я выбрал Дон-Жуана
Ведь он, наш старый друг, в расцвете сил
Со сцены прямо к черту угодил
Хок, Фердинанд и Гренби — все герои,
И Кемберленд — мясник и Кеппел тут;
Они потомством Банко предо мною,
Как пред Макбетом, в сумраке встают,
«Помет одной свиньи», они толпою
По-прежнему за славою бегут,
А слава — даже слава Бонапарта
Есть детище газетного азарта.
3
Барнав, Бриссо, Дантон, и Кондорсе,
Марат, и Петион, и Лафайет
Вот Франция во всей своей красе,
(А все-таки забывчив праздный свет)
Жубер и Ош, Марсо, Моро, Дезэ
Смотрите-ка, им просто счету нет!
Недавно их венчали лавры славы,
Но не приемлют их мои октавы.
И до и после славного Ахилла
Цвели мужи, не худшие, чем он,
Но песнь поэта нам не сохранила
Ни славы их, ни доблестных имен.
И потому мне очень трудно было
В тумане новых и былых времен
Найти героя вовсе без изъяна
И предпочел я все же Дон-Жуана!
Таков обычный метод, но не мой:
Мой метод — начинать всегда с начала.
Мой замысел и точный и прямой,
В нем отступлений будет очень мало.
Начну я просто первою главой
(Каких бы мне трудов она ни стала)
Я вам хочу подробно описать
Отца и мать героя, так сказать
Его отец — Хосе, понятно, «дон»,
Идальго чистокровный, без следа
Еврейско-маврской крови, — был рожден
От грандов, не робевших никогда
Не всякий граф, маркиз или барон
Был на коне так ловок, господа,
Как дон Хосе, зачавший Дон-Жуана,
Зачавшего (об этом, впрочем, рано)…
10
Его мамаша столь была умна,
Такими отличалась дарованьями,
Что повсеместно славилась она
И всех ученых затмевала знаньями
Их честь была весьма уязвлена,
И затаенной зависти стенаньями
Отметили они наперебой
Инесы превосходство над собой.
Она была живое поученье,
Мораль и притча с головы до ног,
И походила в этом отношенье
На Ромили: он был ужасно строг,
Когда судил чужие прегрешенья,
А сам себе советом не помог:
Самоубийцей став сентиментальным,
Провозглашен был просто ненормальным.
Итак — я не могу не пожалеть
Супруги жили плохо и уныло,
Мечтая каждый рано овдоветь.
Со стороны, однако, трудно было
Их внутреннюю распрю разглядеть!
Они держались вежливо и мило,
Но вот огонь прорвался, запылал
И явно обнаружился скандал.
Он умер. Вместе с ним погребены
И сплетни, и доходы адвоката:
Любовницы пошли за полцены,
Одна — еврею, а одна — аббату
Дом продан, слуги все разочтены,
И, как ни принял свет сию утрату,
Оставил он разумную жену
Его грехи обдумывать — одну.
Он умер, не оставив завещанья,
И стал Жуан наследником всего
И сплетен, и долгов, и состоянью,
А маменька почтенная — его
Опекуном.
Жуан, как подобает, изучил
Езду верхом, стрельбу и фехтование,
Чтоб ловко проникать — святая цель
И в женский монастырь, и в цитадель.
28
Она вела старательно учет
Его проступкам; все его записки
Цитировать могла наперечет
(К шпионству души любящие близки).
Все жители Севильи круглый год
Инесе помогали в этом сыске:
Уж бабушка на что стара была
А ведь и та чего-то наплела!
29
Инеса созерцала без волненья,
Подобно женам Спарты прошлых лет,
Казнимого супруга злоключенья,
Надменно соблюдая этикет.
От клеветы и злобного глумленья
Несчастный погибал, а льстивый свет
В ее великолепном равнодушии
С восторгом отмечал великодушие.
30
Прощаю осторожное терпенье
Моим друзьям, которые молчат,
Когда по мере сил и разуменья
Вокруг меня завистники кричат;
1 2 3