Ім'я файлу: Пристрасті за кобзарем.docx
Розширення: docx
Розмір: 19кб.
Дата: 29.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Реферат Мистецтво Карпат.docx


Реферат

на тему:

«Пристрасті за Кобзарем»

Підготувала

студентка ІІ курсу ІБАС

Стребіцька Галина

План

  1. Справа випадку.

  2. Подвійна угода.

  3. Видання третє.

  4. Як «піарили» «Кобзар».

  5. Нелегальна торгівля.

  6. Цікаві факти.



  1. Як відомо, молодий Шевченко не вважав свої вірші чимось вартим уваги, тому перший «Кобзар» побачив світ лише стараннями поетових друзів. Вони знайшли і кошти на друк книжки. Якби не це, «Кобзаря» взагалі не було б – ані першого, ані, цілком імовірно, жодного іншого. Проте саме через поетові забавки перспективний художник Шевченко «загримів» на 10 років у солдати…

Перше видання «Кобзаря» датовано квітнем 1840 року. Книжка вийшла тонкою, оскільки містила тільки вісім творів («Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч»), і мала наклад 1000 примірників. Друк організував український поміщик і приятель Шевченка Петро Мартос, а обставини, що передували виданню, були майже анекдотичні. Шевченко намалював портрет Мартоса, однак він, програвшись у карти, не мав чим заплатити. Мартос звернувся по пораду до Євгена Гребінки, який запропонував розплатитись із художником, видавши його поетичну збірку. Для Петра Мартоса це не було складно, адже петербурзький видавець Фішер своєю чергою заборгував йому в карти, а цензор Корсаков був близьким родичем Мартосової родини. Пішли вони до Тараса з пропозицією, він і погодився – усе ж краще, ніж нічого…

«Кобзар» дістав схвальні відгуки від критиків, однак широкої популярності автору принести не міг через малий наклад.

  1. На початку лютого 1843 року поважний столичний книготорговець і видавець Іван Лисенков уклав із молодим художником і поетом Шевченком угоду: перший за 1500 рублів сріблом отримував від другого «в вечное и потомственное владение» права на перевидання творів, надрукованих у «Кобзарі» 1840-го, і поеми «Гайдамаки». Зауважимо, що поема вийшла окремим виданням 1841 року, і майже весь наклад викупив Лисенков. Обидві сторони вважали угоду дуже вигідною. Шевченко дістав змогу здійснити свою мрію – поїхати в Україну, а Лисенков, маючи професійний нюх, сподівався зірвати на Шевченкових віршах великий куш: наступного року він видав «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» - передрук першого «Кобзаря» (з незначними змінами). зброшурований із поемою. Продавав він їх у власній книгарні та через передплату. Очевидно, попит на книжку був, адже незабаром Лисенков зайнявся новим виданням книжки. Однак Шевченко «засвітився» в Кирило-Мефодіївському братстві, і після його знищення вийшло розпорядження про заборону продавати книжку, і навіть більше – наказ про вилучення всіх надрукованих примірників.

  2. Після повернення із заслання Шевченко заходився клопотатися щодо дозволу видати нову, доповнену версію «Кобзаря», нехай навіть із правками цензури. Протягом 1858-го і наступного року поет вів перемовини із цензурним відомством. Петербурзький цензурний комітет не міг дозволити таке видання без санкції Головного управління у справах друку, воно, своєю чергою, без дозволу ІІІ відділу, а той, відповідно, без прямої вказівки царя. Адже саме від самодержця особисто йшла резолюція заборонити Шевченкові в солдатах писати й малювати. Твори поета проходили кілька разів по цьому бюрократичному ланцюжку, і врешті йому дозволили перевидати опубліковані раніше раніше тексти поезій, а також переспіви псалмів за умови, що цензура розгляне їх по-новому. Після тривалих обговорень «Гайдамаків» дозволили, щоправда, без вступу. Але перед Шевченком стояла проблема: як бути з тим фактом, що права на видання низки творів йому не належать? І він укладає з Лисенковим ще одну угоду: книготорговець дозволяє поету один раз надрукувати продані твори на користь автора, але назавжди отримує у власність весь доробок! Ось так з’явився на світ «Кобзар» 1860 року. Варто зауважити, що видання було здійснено з участю мецената – цього разу допоміг Платон Симиренко, відомий власник цукрових заводів, з яким Шевченко познайомився під час останньої подорожі Україною 1859 року. Підприємець надав Тарасу Григоровичу 1100 рублів – величезні на той час кошти.

Проте, вочевидь, угоду між Лисенковим і Шевченком не було укладено належним чином із точки зору юриспруденції. За кілька років після смерті поета права на видання творів знову було продано. Цього разу сторонами були довірена особа родичів Шевченка і петербурзький видавець Кожанчиков. Наслідком стала поява «Кобзаря» 1867 року. Обурений Лисенков подав у суд – стверджував, що конкурентне видання є контрафактним. Однак справу так і не виграв.

  1. Справжня піар-компанія «Кобзаря» розпочалася 1847 року, а в ролі промо-агенції виступила царська «охранка». У зв’язку з процесом Кирило-Мефодіївського товариства 19 червня 1847 року було видане секретне циркулярне розпорядження начальником губерній про заборону й вилучення всіх знайдених примірників Шевченкової збірки. Причина такої нелюбові зрозуміла: навіть скорочені цензурою тексти могли збаламутити розум українського люду міркуваннями на заборонені теми. Автор крамольних віршів потрапив на заслання, діставши найбільш промовисте визнання свого таланту – заборону писати. Між іншим, ініціатором такого «визнання» був відомий російський критик, «нєістовий Віссаріон» Бєлінський. Утім, переслідування насправді відкрили «Кобзареві» двері в усі українські оселі. Адже логіка проста: якщо забороняють, значить, є за що і там можна відшукати зерно правди. Існує багато свідчень того, що навіть під час найсуворіших заборон копії «Кобзаря» ходили по руках, його видавали за кордоном і нелегально продавали в Україні під носом у жандармів.

  2. Яскравий приклад – життя відомого антрополога і археолога, а за сумісництвом видавця і шевченкознавця Федора Вовка. Мало не все життя він бився над місією видання Шевченкових творів. Його робота розпочалася 1870 року, коли йому доручили упорядкувати повне зібрання «Кобзаря» - з усіма текстами, навіть тими, що заборонила цензура. Робота полягала в опрацюванні виданих збірок і тих віршів, які ходили в рукописних списках, Федір Кіндратович побоявся подати свій набуток в управління цензури і вирішив діяти приватним чином. Він сам віддав рукопис підготовленого ним «Кобзаря» цензору Пузиревському і незабаром отримав відповідь: проєкт не пройде цензури. Вже кілька років діяв Валуєвський циркуляр…

Однак Вовк не відмовився від своєї справи. За кілька років він вирушив у Петербург, де звіряв зібрані ним тексти з автографами автора і намагався знайти спосіб видати книжку в столиці. Задум знову провалився, і цього разу на заваді став Емський указ. Наступні 25 років ентузіаст тинявся за кордоном у вимушеній еміграції через свою діяльність і продовжував працювати над справою, що його полонила. Він доклав зусиль до празького видання «Кобзаря» 1879 року: книжка мала два томи, перший з яких складався з дозволених царською цензурою текстів, а другий із заборонених. Згодом було видання малого «Кобзарика» в Женеві. Записи в щоденнику, який вів Федір Вовк, свідчать, що він брав безпосередню участь у женевському виданні 1886 року.

Вовку вдалося приїхати в Україну – ненадовго, лише на рік. Повернувшись, він зайнявся нелегальним продажем празького «Кобзаря» і «Кобзарика». Робив це в книгарні Ільницького біля Золотих воріт ось яким чином: якщо покупець мав рекомендацію, його проводили в другу кімнату, де був тільки один примірник забороненої книжки. Склад знаходився в іншому місці, щоб запобігти конфіскації всього накладу…

Відтоді збірку Шевченкових поезій перевидавали безліч разів, а загальний наклад становить мало не мільйон примірників! Переоцінити її значення в українській історії та культурі важко: деякі дослідники вважають, що «Кобзар» створив українців як націю.

  1. Поеми з «Кобзаря» перекладено понад 100 мовами світу.

У Черкасах існує єдиний у світі музей однієї книжки – «Кобзаря» Шевченка. Його відкрили в травні 1989 року.

За сприяння Михайла Драгоманова 1878-го було видано кишеньковий варіант «Кобзаря». Книжка мала розмір 9 на 5 см. В Україну її завезли контрабандою в пакуванні з-під цигарок.

1880 року було видано версію «Кобзаря» українською латинкою.

Використані джерела:

Пристрасті за «Кобзарем»//Пенсійний кур’єр. – 2020. – 17 січня. – С.12.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас