«Принципи системи Станіславського та їх застосування в роботі вихователя»
План
1.Коротка біографія Костянтина Станіславського.
2. Театральна педагогіка в процесі становлення особистості вчителя.
3. Особливості системи К.С.Станіславського.
4.Педагогічний артистизм.
Висновок
Список використаної літератури
1.
Костянтин Сергійович Станіславський (справжнє його прізвище Алексєєв) — актор, режисер, педагог, творець системи акторського мистецтва, яка носить його ім'я — система Станіславського.
Народився він у Москві (5) 17 січня 1863 року в родині багатого промисловця Алексєєва, який був родичем з мамонтової і Третьяковим. Талант Станіславського дістався йому від бабусі-француженки, яка була відомої паризької актрисою.
Вперше Костянтин виступив на домашній сцені, готувався до кар'єри оперного співака. У 1898 році він спільно з Немировичем-Данченко заснував Московський Художній театр. Успіх до театру прийшов після знайомства його засновників з А.П. Чеховим. «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад» — це кращі вистави театру.
На початку 20 століття Станіславський приступає до розробки своєї системи акторської майстерності. Він створив науку про творчість артиста, сформулював закони поведінки актора на сцені. Головне, вважав Станіславський, — це створити на сцені ілюзію живої дійсності. І на сцені немає маленьких ролей, так само як і в житті цінний кожен чоловік.
Костянтин Сергійович — автор книг «Робота актора над собою» і «Моє життя в мистецтві», які в честі у акторів і сьогодні.
Помер Костянтин Сергійович Станіславський 7 серпня 1938 року від серцевої недостатності.
Дружиною Станіславського була актриса МХАТ, народна артистка РРФСР Марія Петрівна Ліліна (Перевощікова). Їх дочка — Кіра Алексєєва-Фальк довгий час була директором меморіального музею, який з 1948 року відкритий в будинку, де жив Станіславський.
2.Педагогічна праця має багато загальних ознак з театральною творчістю Основні точки дотику педагогічної «техніки» з «технікою» акторського мистецтва і режисури — це:
- опора на загальні принципи діяльності. Як відомо, система К.С.Станиславского складається з наступних компонентів: принципи естетики театру, навчання про етику актора й акторська техніка як володіння виразністю дій. У діяльності вчителя також органічно сполучаються естетика-етика-техніка. Виконання учителем свого призначення і громадянського обов'язку нерозривно зв'язано з його моральністю і поводженням, з його дбайливим відношенням до своєї душі і душ дітей і з його постійною роботою над своєю технікою, розвитком і удосконалюванням;
- вживання в педагогічній сфері термінів з області театрального мистецтва. У драматургії уроку, яка поєднує закони педагогіки і сцени, осягається зміст «експозиції», «зав'язки», «кульмінації», «інтриги». Якщо однієї з цих складових немає, напруга на уроці падає, а з нею й інтерес до уроку, у підсумку — до предмета;
- використання адаптованих до педагогічної діяльности вправ з області театральної педагогіки для розвитку здатності сприйняття і вираження особливостей людської поведінки і варіативності в спілкуванні.
Театральна педагогіка є не тільки теоретичним фундаментом театру, але і практичним інструментом, який сприяє усвідомленню таємниць творчості. Нею розроблені й апробовані прийоми і методи роботи, за допомогою яких в оптимальні терміни, найбільш ефективно можна опанувати процесами сприймання, уваги, уяви, розвинути творче мислення, емоційну гнучкість і стійкість, здатність до импровизації. Докладне знайомство з тими категоріями, про які мова йде в театральній педагогіці дасть вам можливість: розвинути эстетичне ядро особистості, образне мислення, пам'ять; усвідомити себе не тільки як «інструмент» передачі информації і взаємодії з учнями, але насамперед як людину, що передає духовні цінності; удосконалювати уміння «читати» поводження учня, «розшифровувати» його наміри і переживання, розрізняти ознаки робочої чи неробочої атмосфери в класі за мімікою і пантомімікою школярів; опанувати початковими прийомами педагогічної техніки й основами педагогічної майстерності для вирішення найважливіших педагогічних задач; поступово прийти до педагогічно доцільних дій і поведінки, творчого робочого самопочуття, естетичного зовнішнього вигляду.
Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюють з театром одного актора. Для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони. В цьому може добре прислужитися система К. С. Станіславського. У ній вперше розв’язується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Система К. С. Станіславського — наука не лише про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об’єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні. К.С.Станіславский писав: "Система" - не "куховарська книга". Знадобилася якась страва, подивився зміст; відкрив сторінку - й крапка. Ні. "Система" - не довідник, а ціла культура, на якій треба зростати й виховуватися впродовж тривалого часу, її не можна завчити напам'ять, її можна засвоїти, увібрати в себе так, щоб вона ввійшла у плоть і кров артиста, стала його другою натурою, злилася з ним раз і назавжди, переродила його для сцени. "Систему" треба вивчати по частинах, але потім охопити в усьому цілому, добре зрозуміти її загальну структуру й склад. Коли вона розкриється перед вами, немов віяло, тоді тільки ви отримаєте про неї правильне уявлення". Звідси випливає, що система К. С. Станіславського є наука цілісна, єдина, гармонійна, в якій кожний елемент зумовлює наступний. Тому при вивченні системи як науки надзвичайно важливо, з одного боку, проникати в усі її дрібниці, а з іншого - знати точно і певно місце кожної деталі, її призначення та ролі як частини системи.
3. Система К. С. Станіславського містить 5 принципів, які можуть бути застосовані у процесі виховання педагогом:
1) принцип життєвої правди;
2) принцип ідейної спрямованості; вчення про надзавдання;
3) принцип дії - підґрунтя переживання і матеріалу для творчості;
4) принцип органічності творчості;
5) принцип творчого перевтілення в образ.
Кожний із зазначених театральних принципів знаходить своє відображення у практичній діяльності як актора, так і педагога.
З іншого боку, система К. С. Станіславського як наука включає три розділи:
Перший розділ розв'язує завдання визначення ролі актора та його функції в людському суспільстві: що слід називати театральним мистецтвом, а що тільки на перший погляд нагадує це мистецтво, але не має права ним зватися.
Другий розділ цієї науки безпосередньо примикає до першого. У цій частині "система" - це вчення про те, яким повинен бути актор, щоб мати справжнє право і можливість створювати твори, які відповідають суспільному призначенню мистецтва.
Третій розділ включає в себе поняття про те, як актор може більш раціонально, продуктивно та ефективно реалізовувати свої творчі можливості, в який спосіб, маючи засоби, знаючи цілі та завдання, практично досягти їх здійснення. Третій розділ системи становить для нас найбільший інтерес, оскільки він випливає з контексту театральної педагогіки.
Зв'язок між усіма трьома частинами "системи" цілком очевидний: перша частина мовить про мету, друга - про засоби, необхідні для її досягнення, а третя - про способи використання (методику) цих засобів у конкретній діяльності.
К.С.Станіславський, розглядаючи природу сценічної творчості, виокремлював 6 послідовних процесів'.
1) волю;
2) шукання;
3) переживання;
4) втілення;
5) злиття;
6) вплив.
Отже, система К. С. Станіславського є не тільки наукою про акторську творчість взагалі, але й зокрема наукою про те, як, спираючись на об'єктивні закони людської природи, формувати, розвивати та удосконалювати виконавські здібності. Вона - це свого роду методика підвищення в акторському мистецтві "коефіцієнта корисної дії" будь-якого індивідуального обдарування. Інакше кажучи, якщо індивід має здібності до акторського мистецтва, то система допоможе йому зреалізувати їх повністю: тоді в майбутньому у особистості цих здібностей буде більше, ніж було раніше.
Сумісність у процесі спілкування педагога з учнями ґрунтується на принципах взаємної доброзичливості, принциповості і відповідальності. Аналіз педагогічних навчально-виховних дій талановитих учителів показує, що однією з важливих передумов педагогічної сумісності є сила естетичних почуттів, сила переживань педагога на рівні фахової і сугестивної дії. Чим яскравіше, різнобічніше переживання педагога на уроці, лекції, семінарському чи практичному занятті, тим більше він самоутверджується в свідомості учня. Робота педагога — завжди творчість. Поза естетичним почуттям вона немислима. Тому розвиток почуттєвої сфери педагога, формування його естетичного досвіду — найважливіший із складників його педагогічної майстерності.
Дослідження показують, що в процесі педагогічного спілкування відбувається комунікативне взаємозараження педагога й учнів, що істотно впливає на їхнє творче самопочуття, а особливо на змістовний бік педагогічного спілкування, рівень пізнавальної діяльності учнів. Виникає педагогічне співпереживання. Педагог виступає як активатор співпереживання і заражає учнів проблемою, спільним пошуком. Співпереживання, викликане в учнів педагогом, у свою чергу, впливає на самого педагога. Це, до речі, одна з найважливіших ознак, якщо не закономірностей, роботи актора на сцені.
У педагогічній діяльності взаємини з аудиторією залежать від самопочуття педагога. Подібне спостерігається і в мистецтві театру. К. С. Станіславський, наприклад, вбачав основу своєї системи не в таланті і темпераменті актора — він розумів, що цього навчити неможливо, — а в проблемі відповідного сценічного самопочуття. Його виникнення як у актора, так і в педагога ускладнюється тим, що і тому й іншому майже постійно доводиться працювати з відомим матеріалом, а захопитися уже знайомим і звичним дуже важко. Творче самопочуття в педагогічній чи акторській дії з відомим, повторюваним матеріалом завжди хвилювало і практиків, і теоретиків. Не випадково про це писав. К. Д. Ушинський: "Повторюючи двадцятий раз одне й те саме, вчитель, звичайно, не може говорити з тим натхненням, яке збуджує симпатію і увагу слухачів; а тим часом він не має жодної методики, яка допомогла б йому відчувати і підтримувати цю увагу". І до цього часу в педагогіці бракує таких методик, за винятком, щоправда, театральної педагогіки. “Потрібна певна духовна підготовка перед початком творчості, щоразу, за кожного її повторення”, — писав Станіславський у роздумах про високу творчу активність артиста.
Творчому самопочуттю і актора, і педагога, особливо в перші роки їхньої творчої діяльності, заважає м'язове напруження. Своєрідні судороги м'язів найбільше руйнують органіку творчої природи, погіршують здатність мислення, заважають вияву естетичних почуттів. Тому таким важливим е для актора і педагога розслаблення, або релаксація. У цьому може зарадити лише спеціальний тренінг.
Теоретики і практики сцени, користуючись методом фізичних дій, дають деякі поради для досягнення успіху.
У К. С. Станіславського є цікаві міркування про стадії органічного процесу спілкування. Вони придатні й для педагогічної діяльності.
Перша стадія. Виходить актор на сцену, розглядає всіх присутніх. Орієнтування і вибір об'єкта.
Друга стадія. Підхід до об'єкта, привертання до-себе його уваги.
Третя стадія. Зондування душі об'єкта за допомогою пгляду.
Четвер та стадія. Передача своїх видінь об'єктові.
П'ята стадія. Відгук об'єкта, взаємне опромінення і променесприймання душевних струменів.
Педагог повинен володіти арсеналом засобів для донесення учням свого досвіду. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Крім слів, голосу, інтонації, в розпорядженні педагога є ще жест, рух, ритміка тощо. Є кілька методів завоювання уваги аудиторії, крайні з них — пасивний і агресивний.
Пасивний метод полягає в тому, що вчитель фокусує увагу аудиторії на своїй особистості. Послідовним, логічно струнким роздумом, поміркованою почуттєвістю збирається увага аудиторії в єдину педагогічну дію.
Агресивний метод протилежний пасивному. Цим шляхом ідуть сильні, розумні, експресивні педагоги. Їх почуття і воля звільняються через інтелект могутнім плином і миттєво привертають до себе увагу аудиторії. З тренованою переконаністю такий педагог неначе гіпнотизує слухачів. Хоч в цілому гіпнотизування й короткочасне, однак різними засобами його можна підтримувати стільки, скільки потрібно для розв'язання педагогічної задачі. Нерідко для цього використовуються темпоритми і своєрідна педагогічна монотонність, за допомогою яких педагог ніби "врубується" у свідомість слухачів, присипляючи, а потім напружуючи її, доводячи себе і слухачів до кульмінації почуттєвих переживань. Ця кульмінація 1 сприяє формуванню установок і переконань особистості. їх вияви зумовлюються тренованістю педагога, рівнем його психотехніки. Зрозуміло, що кожний педагог виробляє свої індивідуальні засоби, користуючись якими він граничне наближається до одухотвореності і досягає найвищого ступеня.
Керуючи колективом, цілеспрямовуючи його діяльність, педагог повинен володіти певними якостями, що сприяли б його сумісності з колективом і окремими учнями, які входять до нього. Передусім це вміння володіти собою, керувати своєю поведінкою. Цілком зрозуміло, що педагога слід спеціально готувати до цього.
4. Універсальність підходу К. Станіславського, який спирається у своїх дослідженнях на природні, психологічні закономірності взаємодії людини з оточуючим світом, дозволяє говорити про те, що ці елементи повинні бути присутні й у процесі педагогічної дії в обставинах навчання.
Педагог повинен мати у своєму арсеналі певні акторські здібності:
– зосередженість на провідному завданні;
– заразливість – захопленість власним предметом та чарівність особистості;
– здатність до перевтілення;
– здатність до сприйняття студентів, уміння розуміти їх внутрішній стан;
– здатність до адекватної реакції на педагогічну ситуацію.
Педагогічною проблемою є цілеспрямоване формування артистизму особистості майбутнього педагога. Тлумачні словники визначають артистизм як високу майстерність, віртуозність у будь- якій справі. Артистизм – важлива професійна якість особистості, що сприяє успішній самореалізації та виконанню професійно-творчих завдань. Саме ця якість є дуже важливою серед багатьох психологічних та діяльнісних особливостей, що становлять особу педагога. Артистизм є показником рівня загальнопедагогічної та духовної культури. Педагогічний артистизм має ряд особливостей:
1. Він більш регламентований у часі та просторі. Етапи творчого процесу (виникнення педагогічного задуму, розроблення, реалізація змісту та ін.) між собою жорстко пов'язані у часі, потребують оперативного переходу від одного етапу до іншого; якщо у діяльності актора, режисера цілком можливі, а часто й необхідні, паузи між етапами творчого акту, то у професійній діяльності вчителя вони майже повністю виключені; педагог обмежений у часі кількістю годин, що відведені на вивчення конкретної теми, розділу тощо. Під час навчального заняття виникають передбачувані та непередбачувані проблемні ситуації, які потребують кваліфікованого вирішення, якість якого, вибір найкращого варіанту рішення може обмежуватися через специфіку виконання саме педагогічних завдань.
2. Відстроченість результатів творчих пошуків педагога. У сфері матеріальної діяльності результат швидко матеріалізується й може бути співвіднесеним з поставленою метою, тоді як результати духовної діяльності педагога втілюються в знаннях, уміннях та навичках, формах діяльності та поведінки студентів й оцінюються частково та відносно. Ця обставина істотно утруднює прийняття рішення на новому етапі педагогічної діяльності. Розвинуті аналітичні, прогностичні, рефлексивні та інші здібності вчителя дозволяють на основі часткових результатів передбачувати та прогнозувати результати його творчої професійно-педагогічної діяльності.
3. Співтворчість педагога з вихованцями, колегами у педагогічному процесі заснована на єдності мети у професійній діяльності. Атмосфера творчого пошуку в педагогічному та студентському колективах є могутнім стимулюючим чинником. Педагог як спеціаліст у певній сфері знань упродовж освітнього процесу демонструє вихованцям своє творче ставлення до професійної діяльності.
4. Залежність прояву творчого педагогічного потенціалу педагога від методичного та технічного забезпечення освітнього процесу. Стандартне або нестандартне навчально-дослідницьке обладнання, технічне забезпечення, методична підготовленість педагога та психологічна готовність студентів до спільного пошуку характеризують специфіку педагогічної творчості.
5. Уміння педагога керувати власним емоційно-психологічним станом та викликати адекватну поведінку в діяльності студентів; здатність організовувати спілкування зі студентами як театральний процес, як діалог, не придушуючи ініціативи та винахідливості, створюючи умови для повного творчого самовираження та самореалізації. Педагогічна творчість здійснюється в умовах відкритості, публічності діяльності, отже, реакція аудиторії може стимулювати педагога до імпровізації, розкутості творчого пошуку [42, с. 16].
Встановлення контакту з аудиторією, ефективна взаємодія зі студентами багато в чому залежать від творчого самопочуття педагога. Театральна педагогіка націлена на довільне осмислене управління самопочуттям, керовану мобілізацію психофізичних можливостей організму через активізацію творчих елементів. До переліку творчих елементів належать: увага до об'єкта, органи сприйняття (зір, слух тощо), пам'ять на відчуття та створення на її основі образного видіння, уява, здатність до взаємодії, – логічність та послідовність дій та почуттів, віра та наївність, почуття правди, відчуття перспективи дії та думки, почуття ритму, чарівність, витримка, м'язова свобода та пластичність, володіння голосом та вимова, почуття фрази, уміння впливати словом. Оволодіння цими елементами творчості приводить до нормального творчого самопочуття.
Висновок
Педагогічна праця має багато загальних ознак з театральною творчістю як різновидом художньої діяльності: представники обох професій працюють з людьми, мають загальну мету — збудити думки і почуття аудиторії; обидві діяльності навчають і виховують, вимагають високого рівня фізичної, психічної і соціальної культури; та й інша діяльність рухлива, мінлива; тільки в акторській і педагогічній професіях ми зустрічаємося з унікальним збігом особистості творця й інструмента творчості; нарешті, та й інша діяльність — яскраве мистецтво самовираження.
Перед педагогічною школою стоять два головних завдання: формування творчих якостей особистості та розкриття цієї особистості. Перше завдання включає в себе ідейно-моральне, естетичне та моральне виховання майбутнього педагога (формування світогляду, художнього смаку і морального обличчя). Розкриття ж творчого потенціалу індивідуальності досягається тільки шляхом професійного навчання та виховання.
У педагогічному середовищі, а особливо серед педагогів навчальних закладів, побутує "теорія" про неможливість навчитися мистецтву (творчості). Це твердження спростовує К.С.Станіславський. Його позиція точнісінько відповідає висловлюванню видатного вітчизняного психолога Л.С.Виготського, який писав: "Навчити творчому акту мистецтва неможливо, але це зовсім не означає, що вихователь не в змозі сприяти його утворенню й появі. Через свідомість ми проникаємо в несвідоме, ми можемо певним чином так зорганізувати свідомі процеси, щоб через них викликати процеси несвідомі". Саме це усім своїм педагогічним і науковим досвідом стверджував К. С. Станіславський. Дехто з дослідників вбачає у системі Станіславського лише елементи внутрішнього і зовнішнього самопочуття як головні впливові чинники актора. Однак уважний аналіз основних підходів до розв'язання проблеми Станіславським, особливо в роботі актора і режисера над роллю, дає підставу звернути увагу на іншу основоположну ідею, яка уособлює закономірність функціонування мистецтв, в основі яких — людське спілкування. Йдеться передусім про фізичну дію.
З часів виникнення системи К.С.Станіславського з'явилося чимало інших з метою її спростування. Але жодна з них за своїм значенням навіть не наблизилася до системи видатного реформатора. Він був одним з тих діячів сценічного мистецтва, хто стояв біля витоків науки про людину, і це допомогло йому позбутися стихійності в театральній педагогіці.
Література
1. К. С. Станіславський. Робота актора над собою. Ч.1,: Изд. "Мистецтво", 1954
2. Н.Абалкін. Система Станіславського і радянський театр.: Вид. "Мистецтво", 1950
3. К.С.Станіславського.: Вид. "Мистецтво", М., 1951
4. Станіславський К. С., Робота актора над собою. Робота актора над роллю, Собр. соч., т. 2-4, М., 1954-57;
5. Горчаков Н., Режисерські уроки К. С. Станіславського, 3 вид., М., 1952;
6. Абалкін Н., Система Станіславського і радянський театр, 2 изд., М., 1954;
7. Кнебель М., Про дієвому аналізі п'єси і ролі, М., 1961;