Вступ
Розвиток сучасного суспільства детермінує повагу до людського розмаїття, встановлення принципів солідарності та безпеки, що забезпечує захист та повне інтегрування у соціум усіх верств населення, насамперед – осіб з обмеженими можливостями. Головна мета соціального розвитку суспільства, як соціалізованої спільноти людей, де немає дискримінації щодо будь-якої особистості – створення «суспільства для всіх». В основу такого інтегрування покладено концепцію цілісного підходу, яка відкриває шлях до реалізації прав і можливостей для кожної людини, насамперед, передбачає рівний доступ до здобуття якісної освіти.
Принцип доступності сформульовано на засадах дотримання прав людини, викладено в резолюції Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1997 р. в якості пріоритетного завдання – сприяти забезпеченню рівних можливостей для осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Цей принцип зумовлює перенесення акцентів з медичних аспектів інвалідності, піклування про осіб з психофізичними порушеннями, захисту та надання їм допомоги в адаптації до навколишнього середовища на реформування самого соціуму, де особа з особливими потребами має змогу задовольнити свої потреби, перш за все, потребу здобути якісну освіту. Якісна освіта передбачає задоволення особливих освітніх потреб кожного індивіда, в тому числі й з порушеннями психофізичного розвитку, без відриву такої особи від звичного соціального оточення, сім’ї, друзів. Принципи доступності та задоволення особливих освітніх потреб осіб з особливими потребами стали наріжним каменем інклюзивної освіти, освітньої системи, що базується на принципі забезпечення основного права дітей навчатися в загальноосвітньому закладі за місцем проживання із відповідним психолого-педагогічним супроводом та корекційно-реабілітаційною підтримкою. «Освіта має надаватися в межах можливого, у загальноосвітніх школах, без будь-якого вияву дискримінації стосовно дітей та дорослих інвалідів» – така офіційна позиція європейської спільноти була висловлена ЮНЕСКО, Комісією з прав людини. «Оскільки у більшості випадків інвалідність сама по собі не є перешкодою, дискримінація – ось що перешкоджає дитині отримати освіту в загальній системі».
Становлення інклюзивної освіти в Європі
До XIX ст. навчати і лікувати дітей з проблемами у розвитку практично не намагалися. Вони залишалися вдома зі своїми родинами або їх віддавали до притулків. Часто такі діти були тягарем для своїх сімей і родини зверталися за допомогою в нагляді за ними.
Виділяють наступні періоди інклюзії:
Перший період (996-1715 рр.) – від агресії та зневаги до усвідомлення необхідності піклуватися про людей з відхиленнями в розвитку.
Другий період (1715-1806 рр.) – від усвідомлення необхідності піклуватися про осіб з відхиленнями в розвитку до усвідомлення навчати частину з них.
Третій період (1806-1927 рр.) – від усвідомлення можливостей до усвідомлення доцільності навчати три категорії дітей: з порушеннями слуху, зору та розумово відсталих. Умовний кордон – остання чверть XIX століття. Ухвалення в західноєвропейських державах законів про загальну початкову освіту і на цій основі – законів про навчання глухих, сліпих, розумово відсталих дітей.
Особливості інклюзивної освіти у Фінляндії.
Один з секретів фінської системи освіти – чудова освіта для людей з особливими освітніми потребами, яка фокусується скоріше на сильних сторонах, а не на проблемах. Мета такої освіти – дізнатися про складнощі на якомога ранній стадії, і потім допомогти дітям, а не маркувати їх. І йдеться не обов’язково про важкі форми інвалідності чи дуже серйозні проблеми з навчанням.
Ідея фінської системи полягає в тому, щоб виявити освітні потреби якомога раніше, незалежно від причин. Як тільки класний керівник чи вчитель-предметник побачить проблеми в навчанні, вони консультуються зі спеціальним педагогом. Звичайні вчителі не мають розбиратись у причинах проблем, вони лише мають зауважити щось незвичайне.
У багатьох країнах робота з дітьми з особливими освітніми потребами або спеціальна освіта розпочинається з діагнозів. У Фінляндії це не так. Культура інклюзії дуже сильна, і всі учні розпочинають навчання зі звичайних класів за винятком дітей із сильною інвалідністю.
Обирати школу, в якій навчатиметься дитина з ООП покладається на бажання як самої дитина, так і її батьків, найчастіше такий вибір роблять батьки, але водночас вони не можуть піти всупереч бажанню дитини. При вступі до інклюзивної школи дитина має відвідати спеціаліста, це потрібно для складання індивідуального плану навчання дитини. Зазвичай, класний керівник має 15-хвилинну розмову з батьками на початку навчального року. Деякі проблеми також можна виявити ще під час цього обговорення.
Фахівці, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами
У Фінляндії є три типи вчителів для дітей з особливими освітніми потребами:
Спеціальні педагоги, робота яких є гнучкою; вони не працюють у класі. Ці педагоги починають діяти, коли з’являються проблеми. У них є ступінь магістра зі спеціальної освіти, і вони співпрацюють з учителями.
Спеціальні педагоги, які працюють у спеціальних класах, які зазвичай є меншими за звичайні. Вони також мають ступінь магістра зі спеціальної освіти.
Дошкільні спеціальні педагоги, які мають і освіту вчителя садочку, і пройшли підготовку із спеціальної освіти. Вони працюють з дітьми до 7 років.
Спеціальний педагог і звичайний учитель співпрацюють між собою. Якщо легке втручання (екстрапедагогічна підтримка або зміна педагогічних установок) не допомагає, педагоги пропонують дитині інтенсивнішу підтримку. Якщо освітні або поведінкові проблеми зберігаються незалежно від втручання, яке розробляється у співпраці між учителями, починає діяти команда із забезпечення благополуччя.
До складу такої команди входять: шкільний психолог, шкільний консультант, шкільна медсестра (або медбрат), класний керівник / вчитель-предметник, учитель фінської мови як другої (якщо допомоги потребує учень-іммігрант) і спеціальний педагог. Директор школи або віце-директор зазвичай теж включені в роботу цієї команди. Батьки ж або учні не відвідують зустрічі команди. Їх проконсультують, якщо потрібно буде застосовувати нові заходи.
Склад цієї команди зазвичай фіксований, проте, за новим законодавством, його можна змінювати значно легше. Це зроблено для того, щоб команда могла гнучкіше працювати. Спеціальна освітня підтримка завжди індивідуалізована, і її надають поступово протягом довгого часу.
Багато шкіл з інклюзивною системою навчання виховують дітей з різних куточків Європи та Скандинавії.
Традиційно в інклюзивних класах навчається до 25 дітей, але є спеціальні класи, де навчаються не більше 10 учнів. У них навчаються діти з важкими або комплексними порушеннями розвитку, з якими працюють 2-3 спеціальні педагоги і асистент учителя. Зараз класи не обов’язково дуже маленькі, в одному класі навіть можуть бути кілька учнів, які потребують допомоги. Деякі учні з особливими освітніми потребами також можуть отримати класного асистента. У Фінляндії немає жодних спеціальних класів для так званих обдарованих дітей.
Кожна дитина з ООП має індивідуальний план навчання. Також існує система державних освітньо-консультативних центрів, до функцій яких входить організація супроводу і підтримки учнів з ООП, їхніх батьків і педагогів. Співробітниками центру проводяться довгострокові курси, що організовуються в самому центрі, короткострокові курси на базі звичайних шкіл, а також майстер-класи для навчання дітей з ООП. Педагогів навчають роботі з дітьми з різними категоріями ООП.
Висновки
Отже, ідея інклюзивної освіти Фінляндської республіки в тому, щоб мати різних учнів у одному класі. У Фінляндії діє систематична і поступова система підтримки дитини з особливими освітніми потребами. Усе починається з легкої підтримки, як тільки виникає проблема, і поступово така підтримка стає інтенсивнішою, якщо попередніх заходів було недостатньо.
У кожній загальноосвітній школі є інклюзивні та інтегровані класи. Інклюзивні – в яких дитина з особливими освітніми потребами навчається з асистентом, інтегровані – де вчаться тільки діти з особливими освітніми потребами, але беруть участь в інших активностях у школі.
У Фінляндіі державна політика у сфері інклюзивної освіти розглядається як відповідь на складні виклики, що виникають у суспільстві. Така форма освіти допомагає долучити громадян тієї чи іншої країни до загальних цінностей прав людини, свободи, толерантності та недискримінації. У цій країні вона спирається на інноваційні підходи та кращу практику, ефективні механізми фінансування, які в цілому дозволяють створювати сучасні системи освіти для людей з обмеженими можливостями. У Європі поширеною практикою є трансформація спеціалізованих шкіл у ресурсні центри, які поступово об’єднуються в потужну мережу. Завданням таких центрів є розробка і поширення навчальних матеріалів та методик, підтримка загальноосвітніх шкіл, а також батьків дітей з ООП. Деякі з таких центрів мають завдання національного рівня, особливо щодо конкретних цільових груп, а інші у своїй діяльності сфокусовані на завданнях регіонального рівня. Прогресивний досвід у роботі ресурсних центрів мають Австрія, Норвегія, Данія, Швеція та Фінляндія. Сучасна система інклюзивної освіти орієнтована на формування навчального середовища, що є універсальним, доступним і адаптованим до потреб кожного учня, який потребує спеціальних підходів у навчальному процесі.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет
«Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка
Психолого-педагогічний факультет
ДОПОВІДЬ
на тему: « Особливості інклюзивної освіти у Фінляндії »
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
Виконала:
Набок В.В.
(ініціали, прізвище)
Список використаної літератури:
Інтернет ресурс: http://inklyuzi.blogspot.com/p/blog-page_66.html
Інтернет ресурс: https://nus.org.ua/articles/shho-osoblyvogo-u-finskij-inklyuzyvnij-osviti/
Діти з особливими потребами та організація їх навчання. Видання доповнене та перероблене : наук.- метод. посіб./ А.А. Колупаєва, Л.О.Савчук. – Київ: Видавнича група «Атопол», - 2011. – 174с.
Інтернет ресурс : http://education-ua.org/ua/porivnyalna-pedagogika/1104-osvitnij-transformer-finlyandiya-yak-natkhnennya