Міністерство освіти України
Український Державний Університет Стрьомних Рефератів
РЕФЕРАТ
на тему:
Причини та наслідки голодомору
студента 1-го курсу
групи 69
Гаррі Потер
Мухосранськ-2018
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Причини голодомору 4
Закон про три колоски 4
Чорні дошки і блокада українських сіл 5
Версія Радянського Союзу 7
Розділ 2. Наслідки голодомору 8
Висновок 9
Вступ
Є дві точки зору на тему голодомору в Україні. Перша – це теорія про те, що голод був навмисно спровокований радянською владою щоб знищити українське селянство яке не бажало колективізації , друга – перекладає вину за голодомор на економічні та природні обставини. В кожної з цих теорій є досить вагомі доводи і дуже складно встановити яка з сторін помиляється. Як би там не було, але занадто великі суперечності між цими двома точками зору не дають розкрити тему, тому я вважаю важливим зробити ремарку, що впродовж реферату я буду підтримуватись першої теорії.
Розділ 1. Прчини голодомору
Причиною голодомору прийнято вважати політику Радянської партії. У 1929—1932 роках розгорнулася кампанія політичних репресій, включаючи арешти, депортації і розстріли заможних селян та їхніх сімей. Багатих селян назвали «куркулями» і зарахували до «класових ворогів». Понад 1,8 мільйона селян у 1930–1931 роках було депортовано. Заявленою метою кампанії було побороти контрреволюцію і побудувати соціалізм на селі. Цю політику здійснювали одночасно з колективізацією, і вона дала змогу охопити державним управлінням усе сільське господарство в Радянському Союзі. Поєднання ліквідації куркульства, колективізації та інших заходів репресивної політики спричинилося до масового голоду в багатьох частинах Радянської України.
Для в голоду в Україні не було ніяких природних передумов. Це підтверджується хоча б тим що загальний врожай зерна станом на 1932р. перевищував урожай 1931р. З цього можна зробити висновок про те що харчів було достатньо для того щоб трагедія не відбулась, але держава цілеспрямовано конфіскувала весь урожай в тому числі і зерно призначене для посіву. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати штучним. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися.
2.1 Закон про три колоски
Також було введено закони для посилення голоду. 7 серпня 1932 року Радянський уряд ухвалив закон «Про збереження соціалістичної власності»,[13] який за будь-яке розкрадання соціалістичної власності накладав покарання, починаючи від десятьох років тюремного ув’язнення і аж до смертної кари. Сталін особисто приписав застереження: «Людей, які зазіхають на соціалістичну власність, слід вважати ворогами народу». Абсурдність цього закону полягала в тому, що навіть після закінчення жнив він забороняв збирати залишки зерна на ділянках, де збір був економічно не вигідним. Це явище отримало назву «закон про п'ять колосків». За цим законом за перші п'ять місяців після його ухвалення було ув'язнено 54 645 людей, а 2 110 засуджено до смертної кари. Початкова редакція указу «Про боротьбу зі спекуляцією», ухвалена 22 серпня 1932, призвела до повсюдних ситуацій, коли за такі незначні дії, як обмін тютюну на хліб, складалися акти як за правопорушення, яке карається 5 роками позбавлення волі. Після 1934 року на вимогу НКВС покарання за незначні проступки було обмежено штрафом у розмірі 500 рублів або трьома місяцями виправних робіт.
2.2 Чорні дошки і блокада українських сіл
У грудні 1932 року Радянський Союз вдався до практики спеціальних санкцій та блокади підрозділами НКВС, що призвело до повного винищення голодом деяких сіл і районів. Окремі села і колгоспи, які вважалися «відстаючими» у хлібозаготівлях, було занесено на «чорну дошку», що ставило їх у надто суворі умови: «негайне припинення постачання товарів, повне зупинення кооперативної та державної торгівлі в селах, а також вилучення всіх наявних товарів з кооперативних і державних крамниць. Повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів і колгоспників, так і для приватних землеробів. Припинення будь-якого кредитування і вимога дострокового погашення кредиту та інших фінансових зобов'язань.» Спочатку такі санкції застосували тільки до шістьох сіл, але пізніше їх було застосовано до численних сільських поселень і районів. Для селян, які не були членами колгоспів і які «відставали» у хлібозаготівлях, було вжито спеціальних заходів. Щоб селяни досягали норми хлібозаготівель, було організовано 1 100 бригад, які складалися з активістів, часто із сусідніх сіл, які або вже виконали свій план хлібозаготівель або були близькі до його реалізації.
Деякі джерела твердять, що кордони Української РСР було перекрито силами НКВС та армії, щоб завадити поїздкам потерпілих від голоду селян на території, де їжа була доступнішою. Деякі дослідники вважають, що ці заходи поширювалися і на міські райони у межах Української РСР. Під час першої п'ятирічки однією з причин росту міського населення був переїзд більш ніж 10 мільйонів селян у міста. Кількість отримувачів харчових пайків збільшилася з 25 мільйонів у 1930 році до 40 мільйонів у 1932 році, виробництво продуктів харчування знизилося, а міські запаси продовольства різко впали. Запаси відставали від потреб у харчах. Запустіння у промисловості укупі зі втечами селян із колгоспів призвело до руху по всій країні мільйонів людей. У відповідь влада наприкінці 1932 року поновила царську практику внутрішніх паспортів.[25]
Щоб перешкодити масовому відтоку селян з охоплених голодом областей, по всьому Радянському Союзу підрозділи ОДПУ створили спеціальні загородження. Тільки за один місяць 1933 року було або перехоплено і супроводжено назад, або заарештовано і засуджено 219 460 осіб.[26] В Україні ці заходи, згідно з розсекреченими документами, мали такі результати:[27][28][29][30] За 11 днів (23 січня — 2 лютого) після постанови від 22 січня було перехоплено 3 861 особу, з яких 340 було заарештовано «для подальшого упізнання». За той самий період у поїздах і на залізничних станціях по всій території України було перехоплено 16 773 людини (907 із них не жило в Україні); з них 1 610 душ було заарештовано. Ці цифри включали і злочинців. У тому самому документі ДПУ відзначає, що 94 433 селяни вже покинули територію України у проміжку з 15 грудня 1932 по 2 січня 1933 року (дані щодо 215 районів із 484 і Молдавської АРСР).
2.3 Версія Радянського Союзу
У цій главі представлена офіційна версія Радянської влади в протиставлення версії сучасних істориків.
Із 1983 радянські джерела як головну причину Голодомору згадували посуху. 1932 року в деяких областях надзвичайно суха погода знизила урожайність, а в більшості інших незвично волога і вогка погода сприяла нечуваному зараженню. Ці умови знизили потенційний урожай, як і посуха в 1931 році. Посуха, дощі і зараза знищили щонайменше 20% врожаю, і цього самого вже було б достатньо, щоб викликати серйозні перебої у постачанні продовольства або навіть голод.
Ще одним чинником падіння врожаїв була нестача тяглової сили для оранки і жнивування, яка була ще гострішою в 1932 році, ніж у попередньому. Чисельність робочих коней зменшилася з 19,5 млн станом на 1 липня 1931 року до 16,2 млн станом на 1 липня 1932 року. Зусилля замінити коней тракторами не привели до компенсації цієї втрати. У 1931 році загальна потужність поставлених тракторів для сільського господарства становила 578 000 к. с., де 393 000 к. с. Припадали на вітчизняні машини, а 578 000 к. с. На імпортовані. Але 1932 року через кризу зовнішньої торгівлі і розгортання вітчизняного виробництва трактори не імпортували. У цілому за 1932 рік трактори, поставлені в сільське господарство, налічували 679 000 к. с., обуло значно менше, ніж 1931 року. Тільки близько половини своєчасно надійшли в розпорядження для збору врожаю, і ще менше були вчасно доступними для весняної сівби. Тягова сила тварин поступалася в якості. Коней годували і доглядали ще більш недостатньо, ніж у попередньому році
Розділ 2. Наслідки голоду
Визначення кількості померлих від голодомору є серйозною науковою проблемою адже більшість інформації про ці події або знищена або засекречена. Важкодоступність багатьох джерел інформації та різні способи підрахування жертв призводять до того що навіть в Україні цифри істориків різняться. Крім того інформаційна блокада голодомору(політика СРСР спрямована на приховання наслідків голодомору) дуже сильно заважає підрахункам, адже навіть в ті роки кількість померлих сильно зменшували. Зараз вважається що з 1922 по 1923 рік вмерло приблизно 7-11млн. чоловік.
Але найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн.осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне. Після цієї катастрофи традиційне українське село зі своїм укладом і звичаями перестало існувати. Колективізація і Голодомор призвели до такого рушійного соціально-економічного явища, як «розселянювання». Розселянювання –– це втрата селянина-господаря, виробника, який правив за економіста, агронома, організатора і виконавця виробництва, продавця, носія духовної культури нації. Від голоду загинули цілі покоління справжніх господарів, які любили землю і вміли на ній працювати, а відтак було загублено історичну пам’ять нації, оскільки були знищені або повмирали батьки, що не встигли передати досвід від свого діда-прадіда.
Висновок
Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві яку українські селяни не сприйняли, той що від діда - прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне - голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучне. Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким поступово стало бракувати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на «чорний день».Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичної індустріалізації». Вихід було знайдено. Майже всі керівники партійних установ дійшли думки, що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми.
Голодомор – несумнівно одна з найгірших сторінок української історії, яка має відголоски навіть у сучасності. Голодомор провів свій несправедливий відбір: вижили ті, хто був більш злішим, нахабнішим. Збереглися і позбавлені кращих людських якостей «активісти» та представники сільської еліти, які не голодували і могли з рідного батька здерти останню сорочку і відняти останню зернину.