1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: курсова.doc
Розширення: doc
Розмір: 672кб.
Дата: 11.09.2020
скачати




ВСТУП

Головне завдання підприємства в умовах ринкової економіки є всемірне задоволення потреб народного господарства і громадян у його продукції, роботах і послугах з високими споживчими властивостями і якістю при мінімальних витратах, збільшення внеску в прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Для здійснення свого головного завдання підприємство забезпечує збільшення прибутку. Прибуток є першочерговим стимулом до створення нових або розвитку вже діючих підприємств. Можливість отримання прибутку спонукає людей шукати більш ефективні способи поєднання ресурсів, винаходити нові продукти, на які може виникнути попит, застосовувати організаційні і технічні нововведення, які обіцяють підвищити ефективність виробництва. Працюючи прибутково, кожне підприємство вносить свій внесок в економічний розвиток суспільства, сприяє створенню і примноженню суспільного багатства і росту добробуту народу.
Прибуток - багатозначна економічна категорія. Від глибини її пізнання і раціональності використання залежить ефективність комерційного розрахунку, ціноутворення та інших економічних важелів господарювання. Будучи джерелом виробничого і соціального розвитку, прибуток займає провідне місце у забезпеченні самофінансування підприємств і об'єднань, можливості яких багато в чому визначаються тим, наскільки доходи перевищують витрати. Тема прибутку і рентабельності особливо гостра для українських підприємств, оскільки затяжна економічна криза, складовими якого є високі податки і неплатежі, значно знецінюють одержувані прибутки. До того ж опинившись з початку реформ в умовах "вільного економічного плавання", підприємства вже не можуть покладатися на державну підтримку, вони все більше діють в умовах самоокупності та самофінансування.

Окремі методологічні, методичні й організаційні аспекти фінансового планування досліджуються українськими вченими Нехорошева, Боднар Н.М., Іванілов О.С.

Реальний стан в економіці сьогодні таке, що з усіх можливих джерел інвестування, реальним для підприємств залишається лише акціонування і використання частини прибутку (оскільки амортизаційні відрахування сьогодні практично не йдуть на інвестиційні цілі, а банківський кредит поки недоступний, через високі відсоткові ставки).

Внаслідок вище перерахованого, аналіз прибутку на підприємстві сьогодні стає надзвичайно актуальним. Аналіз прибутку дозволяє виявити основні фактори її зростання, ефективне використання ресурсів, потенційні можливості підприємства, а також визначити вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на розмір прибутку, порядок його розподілу.
Мета даної роботи - вивчити сутність прибутку, його роль в діяльності підприємства, а також порядок її оподаткування.

Об'єктом дослідження є аналіз прибутку і рентабельності підприємства в умовах ринкової економіки.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
-вивчити прибуток як економічну категорію, виявити сутність, функції і види прибутку;
-визначити основні показники прибутку і рентабельності, їх роль і значення в оцінці ефективності діяльності підприємства;
-виявити основні економічні чинники, що впливають на показники прибутку і рентабельності;
-проаналізувати розподіл і використання прибутку, визначити шляхи підвищення рентабельності.

Методологічною основою написання курсової роботи є вся сукупність прийомів і методів, за допомогою яких досліджують рівень фінансового розвитку, що вивчається організації: такі як метод порівняння, балансовий метод, детермінований факторний аналіз.

Інформаційною базою даної роботи є: постанови і законодавчі акти уряду, роботи радянських і зарубіжних економістів, які займаються питаннями управління ефективністю виробництва та прибутку, автори вітчизняної літератури .

1.Теоретичні аспекти утворення і використання прибутку від звичайної діяльності підприємства
1.1 Звичайна діяльність підприємства і її структура
У народногосподарської практиці та економічній літературі грошовими накопиченнями називають чистий дохід суспільства, реалізований у грошовій формі на підприємствах сфери матеріального виробництва. Чистий дохід - це категорія виробництва, пов'язана з процесом поділу праці на необхідний і додатковий[5].

Додатковий продукт - це продукт, створений працею людей на підприємстві, який виступає як чистий доход суспільства. У будь-якому суспільному виробництві праця завжди ділиться на дві частини - необхідний і додатковий праця, продукт якої завжди служить загальних суспільних потреб. Додатковий продукт завжди виступає у двох формах: натурально-речовинної (у вигляді певної маси споживчої вартості) і вартості. В умовах товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід суспільства) реалізується в грошовій формі і відокремлюється в самостійну категорію - грошові нагромадження. Грошові накопичення реалізуються у вигляді прибутку, акцизів, податку на додану вартість, відрахувань на соціальне і медичне страхування та ін. Велика частина грошових накопичень реалізується у формі прибутку. За економічним змістом прибуток є грошовий вираз частини вартості додаткового продукту[6].

Як фінансова категорія прибуток виконує функції:

- відтворювальну;

- стимулюючу ;

-контрольну;
Відтворювальна функція - одне з джерел фінансування розширеного відтворення.
Стимулююча - джерело утворення заохочувальних фондів і соціального розвитку колективу.
Контрольна - один з основних показників результативності господарської діяльності підприємства.
Прибуток - найважливіша фінансова категорія, покликана відображати фінансовий результат господарської діяльності підприємства.
1.2 Механізм формування прибутку від звичайної діяльності підприємства
Кругообіг фінансових та кредитних ресурсів є рушійною силою фінансового механізму. В процесі кругообігу фінансові та кредитні ресурси нерозривні та тісно взаємодіють між собою. Одними із основних елементів фінансового механізму є інструменти та підсистеми. Якщо брати до уваги різні сторони виробництва та суспільства, то вплив фінансового механізму має як кількісну так і якісну сторони. Функціонування ж господарського механізму без фінансового в умовах товарно-грошових відносин неможливе.

До цього часу в економічній літературі немає єдиного визначення фінансового механізму та його складових. Як визначає М.М. Александрова, С.О. Маслова, в економічній літературі існує два підходи до визначення фінансового механізму.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування безпосередньо фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову “техніку”. На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно втілюється в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати це поняття з фінансовим механізмом недоцільно.

Другий підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан та розвиток підприємства. Цей підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів підприємств, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття “фінансовий механізм” не існує.

В економічній науковій літературі теж розглядають поняття механізму, визначаючи його як «господарський» і «організаційний». Найбільш зрозуміло економічний зміст механізму визначив Ю.М. Осипов [9], характеризуючи його як систему, що «забезпечує організацію, функціонування, життєдіяльність системи організація в квадраті, або інакше - механізм системи». На думку авторів навчального посібника [12], «господарський механізм - це система господарювання, що включає управління економікою і виробничі відносини безпосередньо по виробництву, випуску продукції, наданню послуг».

Проблема управління фінансовою діяльністю підприємства вирішується шляхом розробки спеціального механізму, який прийнято називати фінансовим, або фінансово-кредитним. У науковій літературі існують деякі розбіжності тлумачення фінансового механізму. Так, Л.А. Дробозіна дає визначення фінансового механізму як «системи встановлених державних форм, видів і методів організації фінансових відносин» [13] і пропонує підрозділяти його на директивний (обов'язковим учасником якого є держава) і регульований, який використовується для організації господарських відносин на підприємстві. С.Я. Огородник і В.М. Федосов розглядають фінансовий механізм як фінансово-кредитний, визначаючи різницю тільки в структурі, складовими якої, на їх думку, є фінансове забезпечення і фінансове регулювання [20].

Значна увага фінансовому механізму приділяється в питаннях інансового менеджменту. А.М. Поддєрьогін розглядає фінансовий механізм як основу фінансового менеджменту і підкреслює, що «змістом фінансового менеджменту є директивне використання фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства», а складовими фінансового механізму називає інформаційне, нормативне і правове забезпечення, фінансові методи і важелі[10]. І.О. Бланк по відношенню до підприємства називає фінансовий механізм механізмом фінансового менеджменту, який за змістом відрізняється від попередніх тлумачень системою основних елементів, які регулюють процес розробки і реалізації управлінських рішень у сфері фінансової діяльності підприємства [6].

Тобто, поєднавши поняття механізму як організаційного і фінансового, можна визначити наявність організаційно-фінансового механізму як сукупності форм і методів забезпечення функціонування підприємства в умовах забезпечення його фінансовими ресурсами.

Фінансовий механізм підприємства - це система державних законів і нормативних актів, які регулюють фінанси підприємства, утворення та використання фондів фінансових ресурсів та інших грошових фондів, що забезпечують активну господарську діяльність" [5].

Фінансовий механізм підприємства є основною ланкою народного господарства. Він визначає системний підхід до оптимізації затрат, виявленню резервів виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню прибутку, росту рівня рентабельності, зміцненню конкурентної позиції на ринку тощо. В першу чергу фінансовий механізм це форми та методи впливу на суб'єкти та об'єкти фінансового управління. При цьому досягаються намічені стратегічні цілі.

В якості основних фінансових методів функціонування фінансового механізму підприємства виступають:

- фінансове планування;

- фінансовий облік, фінансове регулювання;

- фінансовий аналіз;

- контроль.

За допомогою цих методів забезпечується створення та використання на підприємствах грошових фондів, які в процесі фінансово-господарської діяльності матеріалізуються в різноманітних активах. Таким чином, фінансовий механізм забезпечує систему управління фінансами, що визначається своєю багатофункціональністю.

Узагальнюючи погляди вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм - це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства.

Створення фінансового механізму, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки є і залишається важливим питанням. А якщо проблеми в регулюванні економіки і виникають, то щоб дія фінансового механізму зводила їх до досить несуттєвого рівня. Його ефективність забезпечується тільки при умові використання всіх фінансових категорій, таких як прибуток, виручка, основні фонди, оборотні кошти, кредити, тощо.

Якщо взяти до уваги, що фінансові ресурси держави та окремого підприємства взаємопов'язані, то для того, щоб розв'язати проблему формування та використання фінансових ресурсів потрібен економічно обґрунтований, налагоджений фінансовий механізм створення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий механізм підприємства це сукупність економічних відносин, які знаходять своє відображення в організації фінансових ресурсів підприємства їх плануванні та стимулюванні.

В теоретичному плані фінансовий механізм не має чіткого поділу та класифікації. З практичної точки зору в залежності від сфер та суб'єктів фінансових відносин, їх впливу на реалізацію фінансової політики, фінансовий механізм поділяють на:

- директивний

- регулюючий

Директивний фінансовий механізм, як правило, розробляється для тих фінансових відносин, в яких безпосередньо приймає участь держава. В його дію включаються податки, внески, відрахування, державний кредит, видатки бюджету, бюджетне фінансування, фінансове планування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу. В цьому випадку державою детально розробляється вся система фінансових відносин, які є обов'язковими для всіх його учасників. У ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не бере. Але такі відносини мають велике значення для реалізації фінансової політики, наприклад, ринок корпоративних цінних паперів, або одна із сторін цих відносин - агент держави, наприклад, фінанси державних підприємств.

Регулюючий фінансовий механізм властивий таким фінансовим відносинам, які безпосередньо не торкаються державних інтересів. Даний вид фінансового механізму діє на колективних та приватних підприємствах. У цьому випадку держава встановлює тільки загальний порядок використання фінансових ресурсів, які є власністю підприємства і залишаються у його розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів, визначає форми розрахунків та напрямки використання фінансових ресурсів, складові капіталу та рівень фінансового ризику своєї фінансової діяльності.

Управління фінансовим механізмом здійснюється на рівні його директивного виду та регулюючого виду.

Управління директивним фінансовим механізмом здійснюється за допомогою організаційної структури держави, яка включає правову регламентацію, планування та органи, які очолюють Міністерство фінансів України та Національний банк України. Саме від злагодженості дій цих органів залежить ефективність управління фінансовим механізмом.

Управління регулюючим фінансовим механізмом у встановлених межах здійснюється за допомогою фінансового апарату або фінансової служби підприємств (відомств).

Перед Україною стоїть завдання спрямованості дії фінансового механізму, створення такого фінансового механізму, який би не допускав виникнення проблем в регулюванні економіки, а зводив їх до несуттєвого рівня [17].

У сучасних умовах господарювання підприємства стикаються з багатьма проблемами, зокрема це економічна криза, недосконалість законодавства, зокрема податкового, тінізація та криміналізація економіки та інше. Оскільки на державному рівні ці проблеми ще не розв'язані, то основний тягар припадає на суб'єктів підприємницької діяльності. Як показує практика, у сучасних умовах змогли вижити ті підприємства, які перебудували свою систему управління відповідно до умов сучасності. Нові умови господарювання ставлять перед підприємствами проблему перебудови, адаптації фінансово-економічного механізму.

З наведеного вище ми бачимо, що структури фінансового і економічного механізмів подібні. Звідси, фінансово-економічний механізм підприємства - це частина господарського механізму, що включає сукупність фінансових і економічних методів, способів, інструментів і важелів, через які здійснюється регулювання фінансово-економічних процесів і відносин з метою ефективного впливу на кінцеві результати діяльності підприємства [21].

У структурі фінансово-економічного механізму виділяємо підсистему

забезпечення, фінансово-економічні методи (планування, прогнозування, регулювання, ціноутворення, аналіз, облік), фінансові відносини (інвестування, кредитування, оподаткування, страхування), фінансово-економічні важелі (прибуток, ціни, податок, амортизація, кредит, цінні папери, пільги, санкції і інше).

Таким чином, аналіз структури фінансово-економічного механізму дав змогу зробити такий висновок: чільне місце в ньому посідає система обліку, оскільки вона найбільш повно, а також деталізовано відображає фінансові відносини, важелі і методи. Саме облік надає найбільше інформації для прийняття управлінських рішень.

Основною метою фінансово-економічного механізму є забезпечення стійкого фінансового стану підприємства, випуск якісної конкурентноздатної продукції, задоволення соціальних і матеріальних потреб працюючих, економія ресурсів, охорона навколишнього середовища, впровадження інновацій та інвестування пріоритетних сфер виробництва[16]. Досягти даної мети допоможе впровадження на підприємствах системи управлінського обліку.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлений об'єкт вивчення, але всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на підприємство, державу і суспільство.

Вітчизняний вчений В.М. Опарін визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Але водночас вона потребує певних уточнень і подальшого розвитку.

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення про те, за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив, і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб'єкта фінансових відносин.

Узагальнюючи погляди вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм - це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є фінансове забезпечення, фінансове регулювання та система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Слід зазначити, що серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму - економічний інтерес учасників фінансових відносин та його присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів).

Серед елементів фінансового механізму підприємства виділяються механізми фінансового забезпечення, формування структури капіталу і бюджетування, балансування грошових потоків та ін.

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на вирішення окремих завдань фінансової політики господарюючого суб'єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин.

Фінансове забезпечення діяльності підприємств повинно гарантувати безперервність відтворювальних процесів шляхом раціонального поєднання власних і запозичених фінансових ресурсів. Структура фінансових ресурсів має залежати від рівня фінансової стійкості підприємства та ризику в його діяльності. Фінансове забезпечення передбачає формування у підприємств такої кількості фінансових ресурсів, яка може забезпечити досягнення максимально можливого прибутку. Основною складовою фінансового забезпечення діяльності підприємств в умовах ринку стає самофінансування [8].

Вона має наступні напрями свого прояву:

- за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

- за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

Фінансове забезпечення здійснюється за допомогою таких форм, як самофінансування, кредитування і бюджетне фінансування, інвестування, лізинг, страхування.

Перша і основна форма фінансового забезпечення - самофінансування - це ефективне використання власних коштів в процесі господарської діяльності і отримання такого прибутку, який після сплати податкових платежів і зборів, покриття видатків і витрат дасть змогу забезпечити потреби на розширене відтворення. Власний капітал є основною для самофінансування і залежить він від форми власності і може бути приватний, пайовий, акціонерний.

В умовах ринкової економіки кредитування виступає провідною формою фінансового забезпечення і вимагає від господарської діяльності ефективного використання ресурсів.

Бюджетне фінансування, як форма фінансового забезпечення полягає у виділенні державних коштів на безповоротній і безоплатні основі. Основним видом державного фінансування виступають бюджетні асигнування тим неприбутковим сферам діяльності які потребують такого фінансування. Тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. У ході реалізації цієї мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку підприємств.

Лізинг, маючи своєю суттю комплекс майнових відносин (операції купівлі-продажу, оренди, кредиту та інвестування), що складаються у зв'язку з передачею елементів основного капіталу у тимчасове користування, також є вагомою складовою фінансового забезпечення.

Безперебійний процес суспільного відтворення в разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, забезпечується за рахунок грошових фондів, створених в процесі акумуляції фінансових ресурсів при страхуванні.

Кожна з форм має свою особливість застосування. Держава через фінансову політику може впливати на форми фінансового забезпечення.

Формування структури капіталу має враховувати джерела фінансових ресурсів підприємств, реальні можливості їх мобілізації, вартість ресурсів. Джерела фінансових ресурсів підприємства - це власні та прирівняні до них кошти; ресурси,мобілізовані на фінансовому ринку; надходження із зовнішніх джерел.

Бюджетування передбачає мобілізацію надходжень фінансових ресурсів із різних джерел, їх розподіл, тобто визначення напрямків, розміру, цілей використання цих ресурсів в процесі виробничої та інвестиційної діяльності [18].

Особливого значення набуває балансування грошових потоків - надходжень коштів на підприємство і його витрат. В процесі своєї діяльності підприємство здійснює грошові витрати на відтворення капіталу і робочої сили, виробництво і реалізацію продукції, реалізацію інвестиційних проектів, соціальний розвиток власного колективу та ін.

В нормативному регулюванні фінансів підприємств головна роль належить державі.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають свої важелі впливу, а саме:

- первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

- вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

- загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

- селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики перевага надається селективному підходу.

Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються:

- за напрямом дії - стимули, санкції;

- за видами - норми й нормативи;

- за методологічними засадами - умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

Методологічні засади визначення, класифікації, визнання та оцінки фінансових інструментів на підприємстві встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 13 “Фінансові інструменти” [2].

В сучасних умовах визнається, що серед складових фінансового механізму найефективнішими є фінансові важелі, які приводяться в дію через відповідні фінансові методи. Окрім того, фінансовий механізм має відповідне правове, нормативне, інформаційне та організаційне забезпечення.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

- фінансові категорії;

- фінансові показники;

- фінансові коефіцієнти.

Застосування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти - це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльність. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм - це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє вирішувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу є вторинною і основне регулювання здійснюється в сфері виробництва.
1.3 Планування прибутку від звичайної діяльності
Прибуток являє собою певний гарант прогресу економічної системи, а його відсутність - найкращий доказ регресу й соціального напруження. Зміст будь-якої підприємницької діяльності полягає у досягненні економічного ефекту у вигляді прибутку. Нині в Україні в умовах реформування економіки спостерігається тенденція до значного зниження рівня рентабельності, що означає збитковість багатьох підприємств. У зв'язку з цим управління підприємством вимагає вдосконалення методів оцінки і прогнозування прибутку, що і являється актуальністю в розвитку та діяльності підприємства. Чим більше уваги приділяється цій економічній категорії, тим ефективніше функціонує підприємство. Усе це зумовлює необхідність дослідження теоретичних засад функціонування прибутку і його впливу на темпи і пропорції суспільного відтворення. Основна мета управління прибутком підприємства - забезпечення зростання його суми і рівня, а також ефективний цього розподіл за напрямками економічного розвитку.

Кінцевим результатом, який створює торговельному підприємству фінансові ресурси, що необхідні для розширення його діяльності, необхідні для формування його сталості і конкурентоспроможності на ринку товарів і послуг, є прибуток. Саме на основі одержаного прибутку кожне підприємство незалежно від форми власності та виду діяльності виконує свої функції, спрямовуючи кошти на власний розвиток, на соціальні потреби, у фонд матеріального заохочення та на інші цілі. Тому у сучасному господарюючому механізмі прибуток стає не тільки важливим показником, а й ціллю роботи підприємств[7].

Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається, та частиною, що залишається в кругообігу коштів підприємства. Порядок планування розподілу планового чистого прибутку зумовлює ефективніше функціонування підприємства.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні та соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинно прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і споживання з тим, щоб враховувати умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати і заохочувати результати праці працівників підприємства.
Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи гроші безпосередньо на фінансування витрат[8].

Як вже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, гроші з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів виконується безпосередньо.

На рис. 1.1 зображено структурно-логічна схема використання чистого прибутку підприємства.

Отже, чистий прибуток - це прибуток від звичайної діяльності, а також результат від надзвичайної діяльності (події). Так визначають чистий прибуток фактично за певний період. Під час планування цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли вони відбудуться. Тому чистий прибуток плановий - це прибуток в основному від звичайної діяльності[2].


  1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас