Представництво та довіреність у цивільному праві
1. Загальна характеристика інституту представництва.
2. Підстави виникнення та види представництва.
3. Комерційне представництво.
4. Довіреність: поняття, види, форми, зміст.
5. Припинення представництва за довіреністю.
6. Представництво без повноважень або з їх перевищенням.
7. Повноваження представника.
1. Загальна характеристика інституту представництва
Представництво– правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дієздатність, обмежена дієздатність, недієздатність) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотність, небажання особисто здійснювати право чи виконувати обов'язок).
До суб'єктів представництва відносяться:
1)особа, яку представляють – особа, від імені та в інтересах якої представник вчиняє юридично значимі діяння; Це може бути фізична або юридична особа. Вимоги до особи є різні, залежно від виду представництва. Так, для договірного представництва особа, яку представляють повинна мати необхідний обсяг дієздатності для правочину, що вчинятиметься представником. За законним представництвом, особа яку представляють може бути недієздатною або мати часткову, неповну, обмежену дієздатність.
2)представник– особа, що уповноважена вчиняти юридично значимі діяння від імені та в інтересах іншої особи; Представником може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа, якщо її функції представництва прямо передбачені законом або не суперечать установчим документам. Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень з його укладення від імені та в інтересах особи, яку він представляє.Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
3) третя особа – особа, з якою, внаслідок юридично значимих діянь представника, встановлюються, змінюються чи припиняються суб'єктивні цивільні права та обов'язки особи, яку представляють. Нею може бути фізична або юридична особа з необхідним обсягом дієздатності для вчинення правочину.
Беручи участь у зовнішніх відносинах представництва, представник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своїх дій і надавати документальні докази не тільки підстав виникнення і наявності, а іноді й змісту наданих йому повноважень. У відносинах законного представництва такими доказами можуть служити документи, що свідчать про факт родинних зв'язків між батьками та малолітніми дітьми, рішення суду про визнання особи недієздатною та паспорт особи, яка призначена її опікуном, тощо. У відносинах договірного (комерційного) представництва значення доказів, які посвідчують не тільки факт виникнення, а й визначення змісту повноважень у відносинах представництва, можуть мати положення договору або довіреності.
Представництво необхідно відрізняти від інших подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, що складають предмет цивільного права. Вони суттєво відрізняються за характером прав і обов'язків, які складають зміст таких правовідносин. Так, повноваження представника необхідно відрізняти від дій, що складають міру можливої поведінки кур’єра . Останній не укладає правочин, коли за дорученням однієї особи передає інформацію або речі іншій. Не мають статусу представників і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні правочину, наприклад, перекладають текст з іншої мови, друкують матеріали, займаються узгодженням їх умов тощо.
2. Підстави виникнення та види представництва
Підстави виникнення представництва:
1) адміністративний акт органу юридичної особи (наприклад, наказ про призначення особи на певну посаду, внаслідок чого вона зобов'язана виконувати певні представницькі функції);
2) закон (батьки, усиновлювачі є законними представниками малолітніх, неповнолітніх дітей; опікун – законним представником підопічного);
3) договір (доручення чи агентування)
4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства
Види представництва:
1) законне представництво – яке виникає на підставі закону чи адміністративного акту, не залежно від волі особи, яку представляють, чітко визначає особу представника та коло його компетенції;
2) добровільне представництво – в якому на підставі договору, з урахуванням волі особи, яку представляють визначається не тільки особа представника, але й коло його компетенції.
3) комерційне представництво - постійне та самостійне представництво від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
4)представництво, що виникає на підставі акта органу юридичної особи - Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юридичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у межах, визначених змістом розпорядчого акта Ті органу. Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах із третіми особами. Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акта, на підставі якого виникають відносини представництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акта або окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.
У випадках, передбачених законом, юридичну особу в цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники. Згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представниками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов'язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи у відносинах із третіми особами не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. З ст. 92 ЦК). Якщо члени органу юридичної особи чи інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів юридичної особи виступають від її імені, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК).
Представництво однієї особи іншою потребує документального підтвердження. Зрозуміло, що якщо у представництві на підставі акту – це буде сам адміністративний акт, при законному представництві це будуть відповідні документи (свідоцтво про народження, відповідно до якого батьки є представниками дитини), то договірне представництво оформляється довіреністю або в інших формах передбаченим законодавством.
3. Комерційне представництво
Особливим різновидом добровільного представництва є комерційне представництво, підставою для виникнення якого може бути цивільно-правовий договір, укладений між підприємцем, який виступає особою, яку представляють, і комерційним представником. Договір комерційного представництва має бути укладений у письмовій формі, а його положення повинні визначати комплекс повноважень комерційного представника. Якщо договір не містить чіткого переліку і змістовної визначеності повноважень комерційного представника, їх обсяг визначається положеннями наданої йому довіреності.
Комерційний представник - це особа, яка постійно та самостійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (н. І ст. 243 ЦК). Представництво матиме характер комерційного лише у випадках, коли комерційний представник займається вказаною діяльністю постійно та самостійно, і ця діяльність є однією із форм здійснення підприємництва. Комерційними представниками можуть бути юридичні особи, створені у встановленому законом порядку, або фізичні особи - підприємці.
Комерційний представник має право одночасно представляти дві сторони у договорі, якщо на це є їх згода, а також, якщо така можливість передбачена законом. У випадках одночасного представництва різних сторін у договорі комерційний представник має право вимагати виплати винагороди, розмір якої визначається положеннями договору між ним та особою, яку він представляє. Крім виплати винагороди комерційний представник має право на відшкодування понесених ним при виконанні доручення витрат або збитків.
Не допускається здійснення комерційним представником від імені особи, яку він представляє, правочинів, котрі так чи інакше стосуються його особисто. Комерційний представник зобов'язаний тримати в таємниці відомості, які стали йому відомі про такі правочини, не тільки на момент їх укладення і здійснення, а й після виконання даного йому доручення. Відносини комерційного представництва пов'язані з договорами доручення, комісії, агентськими та дилерськими правочинами. Однак особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (агент, комісіонер), а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник), не є представниками.
В окремих сферах підприємницької діяльності комерційному представництву можуть бути притаманні особливості, які визначаються спеціальним законодавством (ч. 4 ст. 243 ЦК).
4. Довіреність: поняття, види, форми, зміст
Довіреність- письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Залежно від змісту та обсягу прав виділяють такі види довіреностей:
1) генеральні (загальні) довіреності – видаються представнику для вчинення різноманітних правочинів;
2) спеціальні довіреності – видаються для вчинення низки однорідних правочинів;
3) разові довіреності – видаються для вчинення конкретного правочину.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.
Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, окрім довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), вона може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:
- довіреність особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, якщо вона посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;
- довіреність військовослужбовця, робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця, якщо вона посвідчена командиром (начальником) частини, з'єднання, установи або закладу на території яких вони проживають;
- довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), якщо вона посвідчена начальником місця позбавлення волі.
Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення. Особа, що видала довіреність, може у будь-який час скасувати її. При цьому вона повинна негайно сповістити про скасування представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною.
За загальним правилом, представник зобов'язаний вчиняти правочин від імені і в інтересах особи, яку він представляє, особисто. Проте в окремих випадках він може перекласти свої повноваження повністю або частково на іншу особу:
- якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником;
- якщо представник був примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.
Представник, який переклав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку накладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника, як за власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки безпосередньо для особи, яку представляють.
5. Припинення представництва за довіреністю
Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, що її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4) ліквідації юридичної особи, від імені якої видана довіреність;
5) ліквідації юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою.
З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.
Від припинення представництва за довіреністю слід відрізняти скасування довіреності. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.
Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю
Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. При цьому необхідне додержання таких умов:
1) Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
2) Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.
Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним цих умов.
6. Представництво без повноважень або з їх перевищенням
За загальним правилом, особа, яка діє в інтересах іншої особи, при укладенні певних правочинів повинна додержуватися меж наданих їй повноважень. Якщо ж особа діє без повноважень або перевищує межі своїх повноважень, настають визначені законом правові наслідки. Повноваження - це можливі дії представника по укладенню правочину від імені та в інтересах особи, яку він представляє.
Особа може розглядатися як така, що діяла без повноважень, коли правові підстави для здійснення нею певних юридичних дій взагалі відсутні, або повноваження хоча й існували раніше, але на момент вчинення певних дій, зокрема, правочину, припинилися. Знав чи не знав про це представник, правового значення не має.
Від дій без повноважень істотно не відрізняються і дії з перевищенням повноважень. Під останнім необхідно розуміти такі дії представника при укладенні правочинів, що хоча й передбачені його повноваженнями, але при їх здійсненні він відступив від положень, визначених договором, довіреністю, законом або актом юридичної особи.
Повноваження можуть бути перевищені в якісному і кількісному відношенні. Перевищення якісних показників може стосуватися властивостей предмета правочину, вибору контрагента, обрання способу виконання правочину чи засобу забезпечення його виконання, а кількісних - ціни, числа, ваги, міри речей, строку дії укладеного правочину тощо.
Юридичні наслідки правочину, укладеного з перевищенням повноважень, законодавчо визначені. Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного його схвалення цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наприклад, вчинила дії, які свідчать про початок виконання нею визначених змістом цього правочину обов'язків. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК).
Схвалення дій представника може здійснюватися шляхом письмової заяви про це або здійсненням конклюдентних дій, що свідчать про прийняття умов правочину довірителем. Однак слід пам'ятати, що шляхом конклюдентних дій можна схвалити лише правочин, який був укладений в усній формі. Такими конклюдентними діями можуть бути дії довірителя по використанню придбаної представником речі без письмового або усного схвалення факту її придбання, здійснення ним оплати понесених представником витрат тощо. У схваленні виражається воля довірителя прийняти умови і стати стороною правочину, укладеного від його імені і в його інтересах представником, який не був на це уповноважений. Відмова схвалити дії представника по укладенню правочину на умовах, які не влаштовують довірителя, спрямована на недопущення виникнення визначених його умовами прав та обов'язків між ним і третьою особою. Положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випадки добровільного представництва.
7. Повноваження представника
Повноваження представника – це міра його дозволеної поведінки по відношенню до третіх осіб. Ця міра дозволеної поведінки полягає в можливості укладати правочини та інші юридично значимі діянні від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Тобто він своїми діяннями створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочини:
1) право на вчинення яких немає в особи, яку він представляє;
2) які відповідно до їх змісту можуть бути вчинені лише особисто тією особою, яку він представляє;
3) від імені особи, яку він представляє щодо себе особисто;
4) від імені особи, яку він представляє щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва;
5) на вчинення яких він не уповноважений взагалі чи перевищив межі своїх повноважень. За таких обставин, даний правочин вважається таким, що вчинений від імені представника, якщо в подальшому особа схвалить цей правочин в передбачені законом формі та строки.
1 2 3 4