Предмет, завдання та методи вікової психології.
Вікова психологія - це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності етапів психічного розвитку та формування особистості протягом всього життя людини.
Об’єкт вікової психології – розвиток або вікова зміна психічних явищ.
Предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу, а також вивчення виникнення та розвитку психічних процесів та властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих та людей похилого віку.
Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги.
Методи вікової та психології за Ананьєвим.
1. Організаційні методи:
А) порівняльний – спрямований на виявлення динаміки певної психологічної функції шляхом порівняння особливостей її розвитку на різних кінцевих етапах.
Б) лонгітюдний метод має на меті тривале вивчення одних і тих же досліджуваних з метою виявлення глибинних закономірностей психічного розвитку та формування особистості людини.
В) комплексний метод – передбачає розподіл підходів різних наук до вивчення одного і тогож об’єкта (програма роботи з обдарованими дітьми)
2. Емпіричні методи
А) спостереження, самоспостереження метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі;
б) експериментальні методи: основними ознаками експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу. Це дає змогу варіювати незалежними змінними, впливаючи на індивіда і тим самим викликаючи певні явища (залежні змінні).
Природний та лабораторний експеримент : констатуючий (передбачає з'ясування закономірностей існування психічного факту, особливостей психічного процесу, особистісних рис), формуючий (зорієнтований на формування психічних явищ, властивостей, створення умов для їх прояву і розвитку) експеримент.
Психодіагностичні методи (бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, соціоматриця, референтометрія, метод аналізу процесу та продуктів діяльності).
В) біографічний метод.
3. Методи обробки результатів.
А) метод якісного аналізу має на меті смислове групування на меті смислове групування одержаних результатів у вигляді зручному для їх інтерпретації
Б) методи кількісного аналізу спрямовані на кількісну обробку результатів за допомогою методів математичної статистики.
4. Інтерпретаційні методи (пояснення)
А) генетичний метод – має на меті встановлення вертикальних зв’язків між рівнями розвитку досліджуваних феноменів. Виявлення специфіки цих рівнів розвитку певної функції.
Б) структурний метод – передбачає виділення горизонтальних структурних зв’язків між компонентами досліджень цілісного феномену.
2. Психічний розвиток та його закономірності.
Психіка - функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.
Для психіки людини характерна відкритість, вона постійно перебуває у взаємозв'язках та взаємодії із зовнішнім оточенням. Наприклад, у процесі взаємодії індивіда з іншими людьми, предметним світом відбувається і внутрішня взаємодія між окремими елементами його психіки. Відкритість також означає наявність внутрішніх джерел психічної енергії, обмін цією енергією з оточенням (у міжособистісній взаємодії). Процеси обміну відбуваються не тільки на "межі" психічної сфери, а і в кожній її "точці", яка не локалізована, а постійно змінює свої "координати".
Психіка може розвиватися в різних напрямах, охоплюючи наприклад розвиток здібностей чи становлення характеру особистості тощо. Це означає, що у точках біфуркації (набуття нових особливостей) відсутня жорстка визначеність, а діє вищий тип детермінізму (зумовленості) з розумінням неоднозначності майбутнього, але з можливістю виходу на бажане майбутнє. Отже, в реальній картині психічного та особистісного розвитку дитини присутній і протилежний традиційному детермінізму момент - випадковість, нестійкість. Після вибору одного із можливих шляхів розвитку знову вступає в силу звичний детермінізм, і так триває до наступного моменту загострення суперечностей.
Психіка дитини і дорослої людини біфуркує (набуття нових особливостей) багато разів. Це зумовлене віковими кризами, критичними моментами в розвитку окремих психічних функцій чи властивостей (мислення, мотивації навчання, характеру тощо). Крім того, критичні моменти виникають ситуативно. За таких обставин змінюється ставлення до іншої людини. Наприклад, у конфлікті учня з учителем, який пішов назустріч, його негативне ставлення до педагога змінюється на позитивне. Так само можуть змінюватися ставлення до вивчення певного предмета, оцінка явища, процесу об'єктивного світу і самого себе. Бувають ситуації, коли учень одержує підтвердження свого Я завдяки досягнутому успіхові, випадковій удачі, прочитаній книжці, розмові з іншою людиною, змінює самооцінку та рівень домагань. Він може бути байдужим до переконливих повчань одного вчителя і дуже переживати зауваження іншого.
Розвиток психіки є невід'ємною складовою розвитку особистості. Ця інстанція людини взаємодіє з навколишнім світом, однак не просто пристосовується до нього, а виокремлює себе з нього. її психологічним центром є Я, що об'єднує та організує внутрішній світ людини. Особистість, ставлячи цілі, плануючи свою діяльність, самоспричинює свою внутрішню і зовнішню активність. Вона самовизначається у процесі рефлексії, оволодіння духовно-моральними цінностями, які забезпечують орієнтування у навколишньому світі й у своєму житті. Вираженням її індивідуальності є здібності, нахили, інтереси, характер, темперамент тощо. Особистість саморозвивається у процесі життєдіяльності, пізнанні світу і себе в ньому, постійно переживає у просторі й часі свою екзистенцію (існування).
3. Детермінанти психічного розвитку
Детермінанти (чинники) психічного розвитку – це постійно діючі умови, які впливають на біологічне дозрівання і психофізіологічний стан організму дитини. М.В. Савчин детермінанти психічного розвитку поділяє на об'єктивні й суб'єктивні.
Об'єктивні чинники: макросоціальні (рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо); мікро-соціальні (малі групи – сім'я, дитячий садок, клас, характер спілкування в них, взаємодія, цінності, які вони культивують); психосоматичні (генотип, особливості пренатального, натального і постнатального розвитку дитини, стан її здоров'я).
Суб'єктивні детермінанти психічного розвитку: активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування, пізнання, самопізнання, трансцендентація); особливості спонукальної (мотиваційної) сфери, свідомості та самосвідомості.
Детермінанти психічного розвитку можна класифікувати також на:
біологічні (вроджені, спадкові) – особливості анатомо-фізіологічної будови організму і нервової системи, природжені індивідуальні функціональні особливості; темперамент і задатки здібностей;
соціальні – природне середовище, соціальне оточення, особливості образу життя; у розвитку психіки дитини важливу роль відіграє соціальна ситуація розвитку – особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов, типових для кожного вікового етапу. Це поєднання утворює умови та дає імпульс розвитку у дітей інтелектуальної сфери, пізнавальних здібностей, засвоєнню та дотриманню ними певних правил і норм поведінки;
виховання і навчання як цілеспрямована передача людського досвіду конкретному індивіду; вроджені властивості організму, анатомо-фізіологічні особливості є необхідними передумовами розвитку, проте вони не визначають зміст і структуру психічного у дитини. Ні логічне мислення, ні творча уява, ні вольова регуляція дій не можуть виникнути лише шляхом органічного “визрівання” задатків. Для формування цих якостей потрібні певні соціальні умови та виховання (А.В. Запорожець);
активність особистості. Розвиток особистості, за Савчиним, неможливий без її активності, тому основними його факторами є діяльність і поведінка (вчинки), спілкування, в тому числі внутрішні діалоги, а також пізнання і самопізнання, трансцендентування (вихід за межі свідомості, пізнання і насамперед за межі Я до вічного, божественного, космічного).
4. Принципи та критерії вікової періодизації. Вікова періодизація психічного розвитку.
Принципи вікової періодизації:
історизм: вивчення феномену дитинства на основі знання життя минулих і нинішніх та прогнозування особливостей прийдешніх поколінь (Л.С.Виготський), що дозволяє спроектувати розвиток дитинства, створити систему вікової періодизації, а не вікової класифікації;
діяльнісний підхід: прояв потенціальних можливостей особистості є неможливим у розвитку без включення їх у процес діяльності (О.М.Леонтьєв); дозволяє визначити, наприклад, стратегію навчального процесу.
Критерії вікової періодизації:
соціальна ситуація розвитку як система відношень суб ’єкта до дійсності, яка відображається в його переживаннях і реалізується в спільній діяльності ( Л.С.Виготський);
провідна діяльність як феномен, що спричиняє виникнення, перебудову новоутворень і, як правило, займає найбільше часу серед інших видів діяльності та детермінує їх; показник психологічного віку дитини ( О.М.Леонтьєв).
Визначити межі вікових періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду (інтенсивність росту, ступінь розвитку нервової системи тощо). Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій.
Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості. Динаміка розвитку виявляється як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку. Однією з характеристик вікового періоду є наявність кризи.
Криза - нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних І особистісних змінах.
Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї - виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.
У віковій психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1. Пренатальний період - від зачаття до пологів.
2. Натальний період - пологи.
3. Період новонародженості - від народження до 2 місяців.
4. Вік немовляти - від 2 місяців до 1 року.
5. Ранній дитячий вік - від 1 до 3 років.
6. Дошкільний вік - від 3 до 6/7 років. Його поділяють на: - молодший дошкільний вік - 4-й рік; - середній дошкільний вік - 5-й рік; - старший дошкільний вік - 6/7-й рік.
7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) - 1- 4 класи (від 6/7 до 10/11 років).
8. Дорослішання: - підлітковий (середній шкільний) вік - 4-8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5-9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків; - рання юність (старший шкільний вік) - 10-11 класи (від 15/16 до 17/18 років); - зріла юність - від 18 до 20 років.
9. Дорослість: - рання дорослість - від 20 до 40 років; - зріла дорослість - від 40 до 60 років.
10. Старість - після 60 років.
У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей.
5. Особливості психічного розвитку новонародженого та немовляти.
Головною особливістю психічного розвитку немовляти є те, що його соціальна ситуація розвитку є завершеною, оскільки завдяки появі комплексу пожвавлення дитина починає проявляти зворотну реакцію на увагу батьків - її соціального оточення. З'являється перша провідна діяльність дитини цього віку - безпосереднє емоційне спілкування. Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина (емоційна реакція на появу дорослого). Коли предметом діяльності є інша людина, то така діяльність і є спілкування, а умовно його називають безпосереднім емоційним.
Соціальна ситуація розвитку і провідна діяльність першого року життя дитини зумовлюють появу ряду психічних новоутворень цього віку:
1) відбувається активний розвиток пізнавальних психічних процесів;
2) відбуваються зміни у поведінці: з'являється загальна закономірність будь-якого поведінкового акту: спочатку зорієнтуватись, а потім діяти; на 5-6 місяці комплекс пожвавлення замінюється на інші форми поведінки; дитина має постійно забарвлене самовідчуття; виникає акт хапання - перша організована, спрямована дія; з'являються перші "запитання", які дитина задає дорослому у формі дії, погляду, жесту, які можливо зрозуміти лише в ситуації дії; з'являється потреба у спілкуванні з дорослими;
3) розвивається мовлення немовляти: поява автономного мовлення (багаторазове повторення складів ба-ба-ба, ма-ма-ма і т.д.); дитина розрізняє інтонацію та відповідно реагує на її; на кінець немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів (до 20), вони вже вимовляють 10-12 слів ("на", "дай", "мама", "папа"...). Центральним новоутворенням немовлячого віку є ходіння. Це перше, що відокремлює дитину від дорослого. Поява ходіння у поєднанні з мовою свідчить про розпад соціальної ситуації розвитку цього віку (ситуації "Ми"), оскільки тепер дитина може вести дорослого куди вона хоче, або попросити те, що їй потрібно і т.д.
Такі зміни спричиняють кризу першого року життя дитини. Її причина полягає в тому, що відбувається перехід від біологічного типу розвитку (несформована поведінка, безпорадність, потреби тільки у теплі та їжі) до соціального (активність, потреба у спілкуванні з іншою людиною та пізнанні навколишнього світу), а лише емоційного спілкування для такого переходу недостатньо. Головною ознакою цієї кризи є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона активно опановує ходьбу і предметні дії, при цьому сама обирає куди йти або які дії здійснювати. Звичайно дорослі в певних ситуаціях корегують або забороняють такі дії. Це спричиняє появу короткочасних афективних реакцій (плаксивість, похмурість), інколи порушення сну, втрата апетиту тощо. Важливим у подоланні кризи першого року є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї. Це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Дорослим потрібно перебудувати стосунки з дитиною, надати їй більше свободи і самостійності у дозволених межах.
6. Психічний розвиток та провідна діяльність дітей раннього віку. Новоутворення віку.
Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка.
Досягнутий до кінця немовлячого віку рівень фізичного і психічного розвитку уможливлює перехід дитини на новий віковий етап - раннє дитинство. У подальшому їй не вдасться вже стільки досягнути та набути у своєму психічному розвитку, як за ці роки. Дитина не лише оволодіває прямим ходінням, а і впевнено, спритно рухається. Вона не тільки засвоїла мовлення, але і застосовує складну гру особових займенників. Вона вже вміє любити і боятися, виявляти свою особистість, демонструвати, на що здатна. Він характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, оскільки на цьому етапі її життя провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє емоційне спілкування з дорослим (провідну діяльність немовляти), виникають важливі новоутворення. Метою предметної діяльності є засвоєння функцій предметів, оволодіння способами дії з ними. Самостійно, без допомоги дорослого дитина не може зрозуміти призначення предмета. Предметна діяльність спрямована на оволодіння дитиною призначенням предметів, уміння діяти з ними відповідно до закладених у них функцій.
Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на правах співпраці. Розкривається вона у стосунках "дитина - предмет - дорослий".
До основних новоутворень у ранньому дитинстві належать наступні:
1) поява символічних дій - створення нових відношень між предметом і його використанням (використання предметів не за їх призначенням);
2) поява наслідування: у грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують (в основному наслідує моторні дії);
3) перші прояви самопізнання: малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особистісним розвитком, а також порівнювати себе з іншими людьми;
4) поява найпростішої форми самосвідомості - дитина впізнає себе, називає своє ім'я в різних варіантах, говорить про себе в першій особі ("Я"), здатна виражати засобами мови окремі стани і потреби ("Я хочу", "Я буду") та позитивно забарвлене твердження про себе ("Я гарний"), позитивно ставиться до похвали дорослого, намагається самостійно повторити позитивну дію, прагне до активних самостійних дій;
5) розвиваються початкові форми мислення.
Криза трьох років - криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.
Найважливішими ознаками цієї кризи є: негативізм, впертість, непокірність, свавілля, знецінення дорослих, протест, деспотизм.
Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб ("Я сам").
7. Психічний розвиток та провідна діяльність в дошкільному віці.
Дошкільне дитинство охоплює молодший дошкільний вік (4-й рік), середній дошкільний вік (5-й рік), старший дошкільний вік (6-й рік, у деяких дітей ще й кілька місяців 7-го року життя). На цьому етапі складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.
Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п'єси та актора, декоратора й техніка. У грі вона пізнає світ, стосунки, ролі, поведінку людей, моделює міжособистісні стосунки в ньому, вчиться орієнтуватися в різних сферах людської життєдіяльності, оволодіває правилами та нормами життя. У грі відбувається самопізнання, усвідомлення свого внутрішнього світу, оволодіння першими формами саморегуляції.
Гра є провідною діяльністю дошкільняти не тому, що займає найбільше вільного від сну часу в його житті, а тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях його особистості. В ній виникають і диференціюються нові види діяльності, зокрема учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями й навичками), яке готує перехід дитини до наступної стадії розвитку - етапу молодшого шкільного віку.
Рольова гра - діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними.
У рольових іграх діти використовують різноманітні ігрові предмети, що замінюють реальні предмети діяльності дорослих. Як феномен, рольова гра є соціальною за своєю природою, походженням і змістом. Вона розгортається, за твердженням Д. Бльконіна, від конкретної предметної дії до узагальненої рольової дії: їсти ложкою, годувати ложкою ляльку, як мама, - такий схематичний шлях до рольової гри.
Основною одиницею розгорнутої форми ігрової діяльності є роль і органічно пов'язані з нею дії. У ролях втілюються сюжет (сфера діяльності, яку діти відображають у грі) і зміст (те, що відтворюється малюком як характерний момент діяльності дорослих і стосунків між ними) гри.
Розвиток гри протягом дошкільного віку відбувається за такими напрямами:
Зміна сюжету ігор. Для різних народів характерні особливі сюжети. Одночасно їм властиві спільні тенденції розвитку: від ігор на побутовий сюжет ("дочки - матері" у молодших дошкільнят) до ігор з виробничим сюжетом ("лікарня", "залізниця", "школа" у середніх дошкільників), а далі - із суспільно-політичним сюжетом ("війна", "парламент" у старших дошкільнят).
Зміна об'єкта гри. У дошкільному віці гра розвивається від відтворення дій із предметами (миття посуду, випікання пасочки, малювання писанки, одягання ляльки - в молодшому дошкільному віці) до відтворення стосунків між дорослими (в середньому дошкільному віці), а в старшому дошкільному віці головним стає виконання правил відповідно до взятої на себе ролі.
Зміна відношення між уявною ситуацією і правилом. На перших порах правило гри приховане за роллю. З урахуванням цього Л. Виготський стверджував, що всі ігри з правилами виникли з ігор в уявній ситуації.
Зміна характеру перенесення значень з одного предмета на інший. У молодшому дошкільному віці для дитини важлива зовнішня подібність іграшки з реальним предметом. Пізніше подібність поступово втрачає свою важливість.
Зміна дій. З розвитком ігрової діяльності дії дитини стають згорнутішими, перетворюються на символічні.
Зміна характеру стосунків між дітьми. У грі існують ігрові (ставлення дітей одне до одного як до ролей) і реальні (взаємини дітей між собою) стосунки. На перших порах провідними є реальні стосунки, які поширюються і на розподіл ролей у грі.
У процесі ігрової діяльності зароджуються та виокремлюються нові види діяльності дошкільняти. Типовою для цього віку є художня діяльність, яка диференціюється на малювання, ліплення, конструювання, виготовлення аплікацій, танці, заняття з музики, слухання казок, читання віршів, драматизацію. Малювання, ліплення, виготовлення аплікацій, конструювання є продуктивною, спрямованою на отримання кінцевого продукту (малюнка, зліпленої фігурки тощо) діяльністю.
У дошкільному віці починають готувати дитину до майбутнього трудового життя. Передусім зосереджуються на формуванні у неї таких психологічних передумов майбутньої трудової діяльності, як уміння діяти відповідно до обставин та вимог інших людей, проектувати свої дії; здатність до самоконтролю та самооцінки; довільні рухи руки; рухові навички.
У молодшому дошкільному віці праця має характер наслідування. Дитина спершу копіює роботу дорослого, а потім починає співробітничати з ним у ролі помічника.
8. Пізнавальна сфера дошкільника та її новоутворення
Пізнавальні процеси це - упорядкована сукупність внутрішніх категорій, за допомогою яких дитина сприймає та оцінює навколишній світ.
Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ та про себе, засвоює нову інформацію, запам'ятовує, розв'язує певні завдання. Серед них виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Необхідною умовою протікання психічних процесів є увага. Мова і мовлення постають одним іззасобів мислення та розуміння. Науково-психологічний підхід вимагає аналітичного розгляду процесів пізнання, однак у реальному житті всі вони взаємопов'язані.
Особливості розвитку уваги в дошкільному віці: 1. Значно зростає її концентрація, обсяг і стійкість; 2. Увага стає опосередкованою; 3. Складаються елементи довільності в управлінні увагою на основі розвитку мови, пізнавальних інтересів; 4. З'являються елементи післядовільної уваги.
Особливості розвитку пам'яті в дошкільному віці. 1. Переважає мимовільна пам'ять; 2. Пам'ять, поєднуючись з мовою та мисленням, набуває інтелектуального характеру; 3. Складаються елементи довільної пам'яті спочатку з боку дорослого, а потім і самої дитини; 4. Формуються передумови для перетворення процесу запам'ятовування на особливу розумову діяльність, для оволодіння логічними прийомами запам'ятовування.
Особливості розвитку мислення в дошкільному віці. 1. Мислення стає безситуативним – дитина вирішує розумові задачі в уявленні; 2. Дитячі питання є показником розвитку допитливості і говорять про рівень мислення; 3. З'являється інше співвідношення розумової та практичної діяльності, практичні дії виникають на основі міркувань; 4. Виникають спроби пояснити явища та процеси; 5. Складаються передумови таких якостей розуму, як самостійність, гнучкість, допитливість.
Особливості розвитку сприймання в дошкільному віці. 1. Дитина вміє розпізнавати предмет за його основними характеристиками: формою, кольором, величиною та матеріалом; 2. Дитина чітко орієнтується в часі, розуміє поняття: рік, місяць, доба, година, хвилина; 3. Сформовано вміння виконувати точні рухи по зразку, по сигналу та виконання асиметричних рухів.
Особливості розвитку мовлення в дошкільному віці. 1. Мовлення втрачає ситуативність, перетворюється на універсальний засіб спілкування; 2. З'являються зв'язні форми мовлення, зростає його виразність; 3. Складається планувальна функція мовлення, коли воно починає випереджати рішення практичних та інтелектуальних задач; 4. Мовлення перетворюється на особливу діяльність, що має свої форми: слухання, бесіду, міркування та розповідь.
Новоутворення. Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Зокрема, починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості.
Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. Тоді у дитини з'являється внутрішнє, особисте життя, спершу в пізнавальній сфері, а потім і в емоційно-мотиваційній. Для її пізнавальних процесів характерний синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність. У сприйманні він представлений перцептивними діями; в увазі - вмінням керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани дій; у пам'яті - об'єднанням зовнішнього і внутрішнього структурування матеріалу під час його запам'ятовування і відтворення; в мисленні - об'єднанням у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного способів розв'язання практичних завдань.
У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Дитина цього віку вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.
9. Розвиток особистості в дошкільному віці
На формування особистості дошкільника впливають основні види діяльності, які він виконує, розвиток мовлення та пізнавальної сфери, але найважливіше значення у цьому процесі мають розвиток самосвідомості й самооцінки, спонукальної сфери, динамічної і змістової сторін емоцій та почуттів.
Розвиток самосвідомості і самооцінки дошкільника. Дошкільник стає самостійнішим, більш незалежним, ніж раніше, від дорослих, розширюються та ускладнюються його взаємини з оточенням, а це відкриває йому значні можливості для глибшого самоусвідомлення, оцінювання себе та інших.
На 4-му році життя дитина знає своє ім'я, прізвище, стать, вік, ставить запитання про себе, свій організм, позитивно відгукується про себе. Через рік починає усвідомлювати свої вміння, знання, оволодіває уявленнями про деякі особливості свого організму, призначення органів. Малюк усвідомлює свої стани, бажання, настрої, вміє ідентифікувати свої дії з діями інших людей ("Я... так само, як...", "Ми... з ... вміємо...").
У старшому дошкільному віці поглиблюються уявлення про себе, виникають почуття самоповаги, власної гідності, розвиваються вміння самоконтролю та саморегулювання дій і стосунків з оточуючими, ієрархія мотивів. Дитина у словесній формі виражає свої переживання, настрої, почуття ("Я мрію", "Мене хвилює", "Я думаю", "Я хочу"). Відбувається усвідомлення свого Я в системі людських стосунків.
У стосунках дошкільнят із ровесниками найтиповішим є кооперативно-змагальний рівень спілкування - спілкування, у процесі якого діти стійко прагнуть досягнення загальної ігрової мети, ставлячись до партнерів як до суперників у спільній грі.
Розвиток спонукальної сфери дошкільника. У дошкільному віці активно розвивається спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів - спонукань до діяльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. До новоутворень у цій сфері належать мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути подібними на них. Вони, як правило, переплітаються з ігровими. Важливим мотивом для дошкільнят є встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими.
На основі прагнення до самоствердження у дітей виникає мотив змагання - прагнення виграти, перемогти, бути кращим. Розвиваються також моральні мотиви, зокрема слухатися старшого, бажання зробити приємне, потрібне іншим людям.
У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії. Дітям властива гуманістична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно відгукуються на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також - суму у відповідь на радість іншого) емпатії.
10. Психологічна готовність дитини до навчання у школі.
Психологічна готовність — це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей її особистості, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі. Сформованість цього рівня надзвичайно важлива. В психології виділяють такі взаємопов'язані компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання: мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно-вольова та соціальна.
Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.
Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я (фізіологічна зрілість). Цей рівень повинен забезпечити витримання дитиною відповідних навантажень і стимулювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.
Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.
Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції. Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).
Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш типовим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є:
· сформовані прийоми ігрової діяльності, розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми; розвинена уява;
· високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.
11. Психологічні особливості початкового періоду шкільного навчання дитини.
Межі віку - від 7 до 11-12 років. Провідна діяльність у дошкільному віці - навчальна діяльність. Психологічні новоутворення віку - довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія. Вдосконалення умінь і навичок великої моторики в умовах оволодіння фізичною культурою, а також дрібної моторики при виконанні творчих видів діяльності та письмових робіт. Особливості розвитку пізнавальної сфери: розвиток логічних операцій, внутрішнього плану дій, рефлексії, зародження теоретичної та практичної спрямованості мислення, формування наукових понять; прояв дослідницьких здібностей; становлення інтегрованого (узагальнюючого) сприйняття; розвиток пам'яті у двох напрямках: довільності і свідомості, продовжує добре проявлятися механічна пам'ять; вдосконалення властивостей уваги і його довільності; становлення писемного мовлення; уява відрізняється продуктивністю. Особливості розвитку особистісної сфери: накопичення емоційного досвіду в умовах шкільного життя, продовжують розвиток соціальні емоції, спостерігається емоційна залежність від взаємин з учителем та однокласниками; розширення мотиваційної сфери, де з'являються мотиви навчання, прагнення до переваги, самоствердження, мотивація досягнення успіху і мотивація уникнення невдач; самооцінка включає когнітивний (оцінки знань про себе) і емоційний (оцінки відносин самого до себе) компоненти, характеризується нестійкістю; йде становлення таких вольових якостей, як цілеспрямованість, наполегливість, самоконтроль та ін Особливості розвитку соціальної сфери: закріплення норм моралі у поведінці при засвоєнні шкільних вимог; підвищення грамотності в соціальних відносинах (у магазині, транспорті, газетному кіоску, на пошті, вулиці тощо); закріплення навичок самообслуговування ; усвідомлення і прийняття статусу учня; спілкування з дорослими і однолітками найчастіше орієнтовано на рішення навчальних задач; збереження ігрової та творчих видів діяльності. Криза в молодшому шкільному віці авторами не виділяється. Це пояснюється періодом тимчасового затишшя у розвитку психіки людини. Психофізіологічна сфера дитини знаходиться в урівноваженому стані і поповнює, вдосконалює свої характеристики в системі соціальних відносин.
12. Розвиток пізнавальної сфери у молодшому шкільному віці та її дослідження у вітчизняній психології.
У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.
Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку – навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якої є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.
Розвиток сприймання молодшого школяра. Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності.
Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитися і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Знаючи це, педагог повинен розвивати в учнів сприймання, розкриваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвиваються довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання.
Розвиток уваги молодшого школяра. У молодшому шкільному віці, особливо у 1-2 класах, провідною залишається мимовільна увага. На перших порах учнів приваблюють лише зовнішні аспекти предметів, подій, явищ, що заважає проникнути в їх суть, ускладнює самоконтроль за навчальною діяльністю.
У молодших школярів уже формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Наприклад, перевіряючи виконане завдання, виправляючи допущені особисто та однокласниками помилки, діти поступово вчаться керуватися своєю метою, а їх довільна увага стає провідною. Одночасно з нею функціонує та розвивається мимовільна увага. Пов'язана вона не з яскравістю і зовнішньою привабливістю предмета, а насамперед із потребами та інтересами, що виникають у навчальній діяльності.
1 2 3 4