Предмет та мета дисципліни «Психологічна служба в освітніх та державних установах»
Актуальність психологічного супроводу діяльності різноманітних соціальних інститутів (системи охорони здоров'я, освіти, культури, спорту, правоохоронних органів тощо) зумовлена сучасним розвитком суспільства, новими вимогами до діяльності та особистості працівника, загальносвітовими тенденціями у сферах науки, виробництва.
Своєчасне виявлення і корекція психологічних проблем має велике значення як для загального емоційного благополуччя окремо взятої особистості, так і для профілактики виникнення можливих психосоматичних порушень у населення в цілому. З цією метою в нашій країні створюються різні психологічні служби.
Навчальний курс «Психологічна служба в державних та освітніх установах» займає важливе місце в становленні і розвитку професійної компетентності здобувачів вищої психологічної освіти, оскільки є професійно-орієнтованим та надає комплексну підготовку фахівцям даного профілю. Він пояснює та обґрунтовує специфіку надання психологічної допомоги в різних галузях життєдіяльності особистості. Визначає особливості психологічного супроводу діяльності провідних соціальних інститутів, що забезпечує умови та сприяє розвитку кожної окремої особистості, збереженню її психологічного здоров’я та оптимізує функціонування зазначених інститутів.
Курс «Психологічна служба в освітніх та державних установах» є нормативним для підготовки практичних психологів і входить до інваріантної частини підготовки бакалаврів. В даному узагальнено світовий і вітчизняний досвід діяльності практичних психологів і психологічних служб. У ньому розкриваються теоретичні засади, історія розвитку, організація, структура, функціональні обов’язки та зміст роботи працівників психологічної служби та вимоги до особистості практичного психолога.
Основна мета навчального курсу – оволодіння здобувачами комплексних знань щодо завдань та змісту організації і діяльності психологічних служб в державних органах та освітніх закладах. Згідно мети, визначено наступні завдання курсу:
засвоєння комплексних знань щодо тенденцій розвитку психологічних служб сучасних соціальних інститутів в Україні;
усвідомлення напрямів та видів професійної діяльності практичного психолога в різних сферах;
глибоке осмислення і застосування в професійній діяльності «Етичного кодексу психолога»;
володіння здобувачами професійними компетентностями практикуючого психолога.
Працівники психологічних служб різних соціальних інститутів повинні забезпечити умови, які б сприяли розвитку кожної особистості, розкриттю її потенціалу, збереженню здоров'я, оптимізації діяльності. Відповідно, досить гостро стоїть питання про необхідність комплексної підготовки фахівців даного профілю. «Психологічна служба в освітніх та державних установах» є професійно-орієнтованим курсом у системі підготовки практичних психологів.
Мета дисципліни: ознайомлення студентів із цілями та змістом діяльності психологічних служб на підприємствах, в організаціях, у системі освіти, охорони здоров'я та інших соціальних інститутів.
Основні завдання дисципліни:
Студент повинен знати:
- стан розвитку та сучасні тенденції психологічних служб різних
соціальних інститутів;
- напрями та види професійної діяльності практичного психолога;
- вимоги до особистості та професійної діяльності практичного
психолога.
Студент повинен уміти:
- здійснювати планування власної професійної діяльності;
- вирішувати практичні завдання у професійній діяльності;
- використовувати отримані з різних дисциплін знання для здійснення психопрофілактичної, психодіагностічної, психокорекційної складової; професійної діяльності;
- працювати з літературними джерелами, виступати з доповідями, демонструючи знання, отримані на лекції та під час самостійної підготовки, брати участь у дискусіях.
Атестаційним контролем з дисципліни є захист власного проекту з організації надання психологічної допомоги та іспит.
Національна система соціально-психологічної служби
Ідея створення загальнодержавної соціально-психологічної служби як єдиної системи охорони й підтримки психічного здоров'я населення виникла досить давно. На сторінках журналу "Вопросы психологии" ці питання обговорювались у 1979 та 1982 роках. Особливої актуальності набула ця проблема зі створенням структур практичної психології у різних відомствах. Коли 1991 р. в Інституті психології започатковувався Центр психологічної служби системи освіти, перед ним ставилося завдання вивчення теорії та практики організації різних служб, що проводять практичну психологічну діяльність. Науковцями Центру був здійснений аналіз проблеми, вивчений іноземний досвід створення й розвитку структур практичної психології, оцінені перспективи поступу практичної психології в Україні Усе це було покладено в основу розробки стратегії розгортання мережі практичних соціально-психологічних центрів, які б надавали допомогу населенню та органам управління державою, з одного боку, і стимулювали б розвиток самої соціально-психологічної служби — з іншого.
Аналіз умов розвитку практичної психології в Україні показав наявність кількох небезпечних тенденцій:
1. Підготовка практикуючих психологів, що відбувається у закладах освіти, за своїм змістом є підготовкою викладачів психології, а не психологів-практиків, і тому потребує докорінної перебудови.
2. Розвиток і формування практичної психології здійснюються за "відомчим принципом'', що дуже часто призводить до паралелізму в роботі відомчих психологічних служб, розпорошення нечисленних кадрів науковців і методистів по паралельних напрямах науково-методичної роботи, до нераціонального використання державних коштів.
3. Існує методична неузгодженість у діяльності відомчих структур практичної психології, а відтак і грубі порушення прав людини у процесі психодіагностичної та психокорекцій-ної роботи, і численні спекуляції та шахрайства різного роду "цілителів" на психологічному грунті.
4. Допомога людині, захист її психічного здоров'я не будуть ефективними, якщо вони спираються на відомчий підхід. Тому практична психологія має бути якщо не позавідомчою, то міжвідомчою, загальнонаціональною.
Практична реалізація ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби почалась у березні 1992 р. з підготовки двох листів на адресу Комісії Верховної Ради України з питань науки і народної освіти: "Про створення державної системи психологічної служби України" і "Про кадрове забезпечення державної психологічної служби". Затим, у квітні, Комісія прийняла ухвалу про створення Концепції державної системи психологічної служби і доручила Інститутові психології координацію робіт з її створення.
Концепція тричі розглядалася згаданою Комісією, у січні 1993 р. була схвалена й передана до Кабінету Міністрів для доопрацювання та реалізації. Текст її було пізніше оприлюднено.
Незалежно від того, яке рішення буде прийнято Кабінетом Міністрів, інтеграція відомчих психологічних служб — це справа часу. Розвиток суспільства буде успішним лише тоді, коли діяльність уеіх його інституцій спиратиметься на обдарованих і компетентних професіоналів. їх пошук і залучення до розв'язання важливих державних завдань, сприяння розвиткові здібностей і обдаровань має здійснити Національна соціально-психологічна служба (НСПС).
Нині окремі елементи НСПС уже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не виходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота ніким не координується. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем, залишаються поза увагою як суспільства взагалі, так і фахівців, оскільки "не вкладаються" у відомчі структури. З цього випливають нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у таких галузях, як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечена ня і т. ін., а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.
Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров'я населення є показником зрілості демократичного суспільства.
Визначення НСПС. Національна соціально-психологічна служба об'єднує державні органи й організації, що виконують практичні роботи у галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї входять: психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах; соціально-психологічні служби державної адміністрації; територіальні (муніципальні) структури (об'єднання), що надають соціально-психологічні послуги населенню.' НСПС є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров'я населення України. Вона вико- -нує дорадчі та експертні функції в усіх державних і територіальних установах: забезпечення соціально-психоло-гічних умов вільного саморозвитку особистості; розв'язання та профілактики різних типів конфліктів, психологічних перевантажень у професійній діяльності; створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допомоги людині, котра перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами у суспільстві; забезпечення єдиної політики у психологічному захисті населення.
Основні завдання йнапрями роботи.Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинників гуманізації відносин у суспільстві, оскільки грунтується виключно на індивідуальному підході до особистості людини.
Основними спеціалістами НСПС є: психологи-консуль-танти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні працівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб.
До НСПС не входять та їй не підпорядковуються державні або приватні науково-дослідні установи, наукові групи, лабораторії у відомствах, навчальні (вищі й середні) заклади. Відносно цих структур НСПС виступає як замовник.
У своїй діяльності НСПС співпрацює на договірних засадах з неурядовими або приватними структурами, що надають соціально-психологічні послуги населенню або проводять навчання за тематикою НСПС.
Основні функції НСПС:аналіз і прогнозування поведінки людей, активний соціально-психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота, реабілітація, дорадча функція, психогігієна.
Головна мета НСПС— забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і міжособової взаємодії) і водночас — підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян України.
Основні завдання НСПО.
1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціаль-но-психологічні процеси у суспільстві.
2. Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки й культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.
3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природних катастроф.
4. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації -на людей.
5. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридичної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.
6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упровадження і контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.
7. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів.
Сучасний стан розвитку практичної психології в Україні свідчить, що найбільш актуальними її напрямами є психологія управління та організацій, практична психологія освіти, психологія сім'ї та соціального захисту, політична психологія, профорієнтація і профвідбір. Інтенсивного розвитку потребують військова, медична та юридична психологія.
Порівняння структури практичної психології за кордоном і в нашій країні дає можливість назвати основні її напрями:
1. Психологія політичної діяльності, управління та масових комунікацій.
2. Юридична психологія.
3. Військова та спортивна психологія.
4. Медична (клінічна) психологія.
5. Практична психологія системи освіти.
6. Психологія управління і виробництва.
7. Психологія сім'ї та соціального захисту населення.
Організаційні принципи НСПСполягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки НСПС діє в різних міністерствах та відомствах, її працівники мають, як правило, подвійне підпорядкування.
Структура НСПСмає три рівні; центральні органи, обласні, районні (міські). На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значення мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практикуючих психологів.
Вищим органом управління ПСПСє Рада головних психологів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи НСПС, здійснює фінансування основних проектів, створює атєстаційні й акредитаційні комісії.
Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет),що входить до складу Науково-методичного центру НСПС.
На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації тощо створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби.Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.
Науково-методичний центр:
організовує та контролює виконання рішень Ради головних психологів;
організовує та координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять до структури НСПС;
виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт у галузі практичної психології та соціальної роботи;
здійснює розробку, експертизу і розповсюдження методів, методик і технологій, що застосовуються в діяльності НСПС;
бере участь в акредитації психологічних навчальних закладів;
здійснює атестацію спеціалістів вищої категорії в галузі практичної психології та соціальної роботи;
здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників та ін.
Центр має право видавати або анулювати ліцензії на індивідуальну трудову діяльність в галузі практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються практичною психологією, і ставити питання про її припинення, якщо вона приносить шкоду психічному здоров'ю населення, його духовному розвиткові.
При Центрі діє Рада з практичної психології,до якої входять представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.
Головний психолог областіє головною посадовою особою НСПС в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру НСПС та обласній Раді з практичної психології, до якої входять: керівництво обласного Центру НСПС, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, практикуючі психологи, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та ін.
Обласний Центр НСПСможуть складати: курси підвиг* щення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, консультативні кабінети, методичні групи, практикуючі психологи й соціологи закладів обласного підпорядкування. Основні функції Центру: атестація спеціалістів, розробка і впровадження нових методик і методів, здійснення практичної роботи, надання консультативно-методичної допомоги.
Головний психолог району (міста)є головною посадовою особою НСПС в районі (місті). Він підпорядковується головному психологові області та є, як правило, керівником районного (міського) Центру психологічної служби.
До районного Центру НСПСможуть входити: психологи, соціальні працівники й соціологи, що працюють у державних закладах і установах, консультативні кабінети, центри профорієнтації, "Телефон довіри", сімейна консультативна служба, група аналізу інформації та ін. Головна задача Центру — надання практичної допомоги населенню.
Діяльність НСПС забезпечується спеціалістами-психо-логами, соціологами, соціальними педагогами, що мають відповідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад у НСПС відбувається на конкурсній основі. Працівники НСПС підпорядковані керівництву відповідного Центру і узгоджують свою діяльність з адміністрацією установ, в яких вони працюють.
Професійна підготовка працівників НСПС здійснюється державними, приватними або неурядовими навчальними закладами, що пройшли акредитацію на певний час. Рівень кваліфікації спеціалістів визначається Державною комісією і підтверджується ліцензією.
Акредитація навчальних закладів і атестація спеціалістів періодично повторюються.
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації психологів мають відбуватися за напрямами, зазначеними вище. При цьому кожен із цих напрямів має містити в собі спеціалізації з більш вузьких проблем. Після того як студент (курсист) засвоїв загальні положення й методи конкретного напряму служби, що підтверджується дипломом, він може спеціалізуватись у конкретній проблематиці, за якою отримує ліцензію на проведення певного виду практичної роботи.
Основні спеціалісти НСПС повинні мати вищу гуманітарну освіту, конкретну спеціалізацію, певний досвід практичної роботи. На всіх етапах професійного зростання спеціалісти НСПС проходять професійний відбір за стандартними методиками. Центри НСПС відстежують професійне просування кожного спеціаліста, що їм підпорядкований.
Елементи національної системи соціально-психологічної служби уже створені й функціонують, посилюється координація між психологічною службою системи освіти і соціальною службою для молоді, центрами соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, комісіями у справах неповнолітніх і т. п. Усе це свідчить про інтеграцію зусиль психологів і соціальних працівників різного відомчого підпорядкування довкола реальної життєвої проблематики окремо взятої людини. Таким чином практична психологія реально впливає на процес гуманізації суспільства.
4. Методологічні засади діяльності психологічної служби
Поступове відродження прикладної психології у системі освіти України починається з дискусій в журналі «Вопросы психологии», в яких взяли участь й українські вчені. Згадані дискусії відбувалися двічі. Перша — у середині-кінці сімдесятих років ХХ століття, друга — у середині — кінці восьмидесятих.
Основним результатом першої дискусії було розуміння необхідності психологічного супроводу навчально-виховного процесу в школі та його теоретичного обґрунтування. Організаційний аспект психологічної служби вбачався авторам за зразком практичної педології: психолог у школі, психологічна лабораторія — у районі або області. В ході дискусії згадувань про педологію не було. На той час дослідження педології не схвалювалося партійними ідеологами.
Другий етап дискусії мав більш вагомі результати. По-перше, в Інституті вікової і педагогічної психології (Москва) була створена лабораторія психологічної служби (зав. лабораторією — І. В. Дубровіна).
В країні почалась експериментальна робота з упровадження посади психолога в школах. Експеримент в основному здійснювався в Естонії, Литві, Росії. За підсумками експерименту у 1990 році було прийнято Положення про психологічну службу в системі народної освіти СРСР.
Українські вчені також взялися за розробку структури та функцій діяльності психологів у навчальних закладах. Наприкінці 80-х років з’явилося кілька проектів положення про психологічну службу школи. Авторами цих проектів були С. І. Болтівець, П. П. Горностай, О. В. Ки- ричук, А. В. Коняєва, С. Д. Максименко, В. Ф. Моргун, В. О. Татенко, А. В. Фурман, С. І. Яковенко та інші. Основна робота над цими проектами здійснювалась в Інституті психології Міністерства народної освіти УРСР (нині — Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України).
У 1991 році з набуттям незалежності Україна постала перед необхідністю розробки власної нормативної бази діяльності психологічної служби системи освіти. На Першій всеукраїнській конференції з практичної психології (м. Луцьк, листопад 1991р.) одним з головних питань було обговорення структури та шляхів розбудови психологічної служби у національній системі освіти. На цій конференції нами було представлено до обговорення концепцію розбудови психологічної служби, основні принципи її організації та функціонування, бачення змісту діяльності психолога у закладі освіти та його функціональні обов’язки.
Практичну діяльність зі створення психологічної служби у системі освіти було розпочато у 1991 році в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України де був створений центр психологічної служби у системі народної освіти. У той час автору довелось створювати цей підрозділ та займатись визначенням стратегії та основних напрямів створення служби.
Створення та розвиток психологічної служби системи освіти базується на ряді принципів та баченні її місії і завдань. Зокрема, на викладеному вище розумінні специфіки прикладної психології і психологічної практики та історії розвитку прикладної психології в Україні [3].
Базові принципи організації психологічної служби є наступними:
Доступність психологічних і соціально-педагогічних послуг для всіх учасників навчально-виховного процесу закладу освіти. Цей принцип передбачає побудову таких організаційних моделей психологічної служби, які б могли забезпечити надання психологічної і соціально- педагогічної допомоги учням, студентам, батькам і педагогічним працівникам незалежно від віку, расової, релігійної або національної приналежності, майнового чи соціального статусу, місця проживання, типу навчального закладу, рівня розумового та фізичного розвитку.
Принцип науковості означає, що уся діяльність психологічної служби ґрунтується на основі наукових підходів, науковій методології і засадах наукової психології. Методи, методики і технології, що застосовуються в діяльності фахівців психологічної служби, мають бути науково обґрунтованими, валідними і надійними. Неприпустимо застосування позанаукових, містичних, релігійних, окультних та інших методів і методик, що не пройшли наукової експертизи. Отже, застосування в роботі телепатії, астрології, соціоніки, біоенергетики та ін. є неприпустимим.
Принцип розвитку передбачає не тільки розвиток об’єктів психологічного впливу — учнів, студентів, батьків і викладачів, але й розвиток системи управління, методичного забезпечення, мережі закладів психологічної служби відповідно до вимог педагогічної практики і реформування системи освіти в цілому.
Розвиток організаційної структури психологічної служби обумовлюється двома групами причин.
Перша — зовнішні впливи. Це — завдання реформування галузі освіти, соціально-економічні умови, в яких відбувається навчання і виховання молоді, організаційні засади діяльності системи освіти, децентралізація системи управління і створення місцевих громад.
Друга — внутрішні. Це — розвиток мережі психологічної служби, рівень кваліфікації і професіоналізму її працівників. Тут передбачається можливість творчого застосування методів і методик роботи, перехід від клієнтської моделі соціально-психологічного забезпечення до розви- ткової, що ґрунтується на глибокому розумінні тенденцій психічного і соціального розвитку учасників навчально-виховного процесу та їхніх взаємин.
Принцип комплексності і системності у наданні соціальної і психологічної допомоги означає, що в діяльності психологічної служби мають бути поєднані вузька спеціалізація (або з точки зору проблематики роботи — дошкільники, профілактика девіантної поведінки у підлітків, профілізація навчання у старшокласників, робота з батьками учнів; або з точки зору методології — гештальттерапія, позитивна терапія, когнітивно-поведінкова терапія і т. ін..) із певною універсальністю спеціалістів. Поєднання у єдиному технологічному процесі універсальності з спеціалізацією фахівців забезпечить, на наш погляд, реалізацію завдань діяльності психологічної служби в цілому.
Міждисциплінарність у наданні психологічної і соціально-педагогічної допомоги означає, що у методиках і технологіях організації соціального і психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу мають бути поєднані не тільки психологічні і соціально-педагогічні методи, а і методи інших, суміжних наук: соціології, педагогіки, дефектології, дидактики, фізіології та ін.
Структурність і цілісність. Цей принцип передбачає функціонування в освітній галузі єдиної психологічної служби з чіткою структурою, підпорядкуванням і координацією взаємодії окремих її елементів. Він не суперечить різноваріантності організації підрозділів служби на місцях, але власне конституює службу як єдину систему, що має єдину мету і завдання, методи і підходи до надання психологічної допомоги. В діяльності психологічної служби системи освіти застосовуються єдині підходи, узгоджена методологія, єдині стандарти до оцінки роботи окремих підрозділів і спеціалістів.
Принцип забезпечення професійної підтримки і допомоги спеціалістам психологічної служби. Структурно і функціонально психологічна служба має бути вибудувана таким чином, щоб кожен окремий фахівець відчував методичну підтримку і психологічну допомогу, чи то у вигляді супервізії або інтервізії, чи то у вигляді навчальних семінарів і тренінгів. Важливою формою професійної підтримки є методичні об’єднання спеціалістів служби за окремими напрямами роботи.
Основною структурною одиницею психологічної служби системи освіти є навчально-методичні центри. Саме цим психологічна служба в Україні відрізняється від психологічних служб системи освіти багатьох інших країн.
Так, наприклад, у країнах зі стабільними традиціями надання психологічної допомоги населенню психологічної служби як такої в системі освіти не існує. Там шкільна рада може найняти психолога, а може і ні. Якщо психолог наймається для роботи в школі, то в контракті чітко визначається коло тих проблем, на вирішення яких буде спрямовано його професійні зусилля. Наприклад, корекційно-розвивальна робота з дітьми, що мають труднощі у навчанні, або робота з підлітками, що визначаються девіантною поведінкою і т. ін.
Методична підтримка і контроль, сертифікація діяльності, захист прав, атестація і дотримання професійних стандартів здійснюють громадські організації психологів — професійні асоціації. Єдина країна, що має відмінності від інших з точки зору організації психологічної служби в освіті, — Ізраїль. Тут на рівні району (округу) функціонують так звані психологічні станції, які виконують функції не тільки надання практичної психолого-педагогічної допомоги учням, а й здійснюють методичне керівництво шкільними психологами.
Вітчизняна система освіти має глибокі традиції в організації діяльності освітніх установ та в управлінні їх роботою. Особливістю нашої системи освіти є чітка структура і підпорядкування як по адміністративній лінії, так і по методичній.
Адміністративна вертикаль передбачає призначення і звільнення керівників, визначення бюджету та фінансовий менеджмент, атестацію спеціалістів, звітність. В останні роки у цьому напрямку здійснено ряд реформ, які наблизили систему освіти до демократичних умов освітнього менеджменту. Зокрема, розширено функції і повноваження батьківського і учнівського самоврядування, призначення і звільнення керівників здійснюється місцевою владою, фінансування освіти здійснюється на основі солідарного бюджету — сполучення кошів центрального і місцевих бюджетів. В умовах децентралізації функції адміністративного управління освітніми закладами помітно зменшується. Натомість спостерігається збільшення потреби у методичному супроводі і підтримці діяльності освітніх установ в цілому і фахівців психологічної служби, зокрема.
Що ж стосується методичного керівництва (запровадження стандартів змісту освіти, планування навчально-виховного процесу у закладах освіти, критерії оцінки ефективності навчання та ін.), то місцеві органи управління освітою мають приблизно 20 відсотків можливостей змінити навчальні плани і програми. Очевидно, що такий стан освітнього менеджменту відповідає сучасному стану розвитку нашого суспільства як в економічних, так і в гуманітарних аспектах.
Вибудовуючи принципи і структуру організації психологічного забезпечення освітнього процесу ми виходили з того, що:
— психологічна служба має ґрунтуватися на принципах, що були наведені вище;
— структура методичного супроводу і підпорядкування має бути чіткою і єдиною для всієї країни, але передбачати при цьому врахування місцевої специфіки і творчого пошуку щодо вдосконалення організаційних форм і методів управління;
— адміністративно психологічна служба має бути однозначно прив’язаною до структури управління освітою як на центральному, так і на місцевому рівнях;
— практичний психолог і соціальний педагог закладу освіти мають бути прирівняні до основних працівників даного закладу у всіх відношеннях — заробітна плата, відпустки, педагогічний стаж і т.п.;
— основною структурною одиницею психологічної служби мають бути районні (міські) методичні центри, які, власне, і мають забезпечувати у повній мірі всі завдання і напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти.
Психологічна служба системи освіти — це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що входять до єдиної субординативної системи (як частина більш загальної системи), основу якої складають фахівці у галузі практичної (прикладної) психології, соціальної педагогіки і методисти відповідних кабінетів (центрів).
Основною метою діяльності психологічної служби системи освіти є забезпечення і підвищення ефективності навчально-виховного процесу шляхом його індивідуалізації та, одночасно, захист психічного здоров’я і соціального благополуччя всіх його учасників на основі застосування методів і технологій прикладної психології та соціальної педагогіки.
Психологічна служба системи освіти є складовою державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку та саморозвитку особистості.
Служба забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку дитини, мотивів її поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення психологічних умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальними закладами.
Психологічна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, Декларацією прав людини, Конвенцією про права дитини, Законами України про освіту, чинним законодавством України, Положенням про психологічну службу системи освіти України, Етичним кодексом психологів України.
Діяльність служби в системі освіти України забезпечується практичними психологами, соціальними педагогами, консультантами психоло- го-медико-педагогічних консультацій, методистами, які мають вищу спеціальну освіту. За своїм статусом працівники служби належать до педагогічних працівників і відповідно до чинного законодавства користуються всіма правами і гарантіями, передбаченими для них.
Завдання діяльності психологічної служби системи освіти України полягають у:
— підвищенні ефективності навчально-виховного процесу на основі практичного впровадження новітніх досягнень психологічної науки;
— захисті психічного здоров’я та особистісного суверенітету всіх учасників навчально-виховного процесу;
— сприянні повноцінному особистісному й інтелектуальному зростанню дітей на кожному віковому етапі їх розвитку;
— створенні психологічних і соціально-педагогічних умов для формування у вихованців мотивації до самовиховання і саморозвитку;
— забезпеченні індивідуального, особистісно-орієнтованого підходу до кожної дитини на основі її психолого-педагогічного вивчення;
— профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і особистісному розвиткові учнів, студентів, вихованців.
Основними видами діяльності психологічної служби системи освіти є:
— діагностика — психологічне обстеження учнів і студентів, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку учнівської та студентської молоді, визначення причин та особистісних проблем, що ускладнюють їх розвиток та навчання;
— корекція — здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвиткові і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи;
— реабілітація — надання психолого-педагогічної допомоги дітям, підліткам, молоді, які перебувають у кризовій або складній життєвій ситуації з метою адаптації та повернення до звичайних умов навчання і життєдіяльності;
— профілактика — своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвиткові та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі тощо;
— прогностика — розробка, апробація і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах та життєвих ситуаціях, визначення тенденцій розвитку груп, міжгрупових взаємин та освітньої ситуації у регіоні;
— проектування — визначення змісту, напрямів та психолого- педагогічних методів стимулювання індивідуального розвитку учнів і студентів, їхніх груп і колективів, складання на цій основі життєвих планів, проектів розвитку колективу і групи.
Діяльність психологічної служби системи освіти реалізується у трьох основних напрямах:
— науковому, на якому вивчає закономірності психічного розвитку і формування особистості дитини з метою розробки методів і методик професійного застосування психологічних знань в умовах сучасної школи;
— прикладному (методичному), на якому здійснює соціально- психологічне забезпечення процесу навчання і виховання шляхом розробки методик і технологій роботи практичних психологів і соціальних педагогів, включаючи розробку навчальних програм, підручників, професійну підготовку і підвищення кваліфікації фахівців;
— практичному (здійснення психологічної практики), на якому забезпечує безпосередню роботу психологів, соціальних педагогів у навчальних закладах.