Ім'я файлу: Предмет і зміст лірики.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 11.11.2020

Предмет і зміст лірики

Термін походить від грецкого lyra — музичний інструмент, під акомпонемент якого античні поети виконували свої вірші. Ті твори, які виконувалися у супроводі ліри, називали ліричними. В основі лірики — думки і переживання ліричного героя. Термін "ліричний герой" увів Ю. Тинянов. Ліричного героя не можна ототожнювати з автором, хоча він зв'язаний з автором, його духовно-біографічним досвідом, світовідчуттям, душевним настроєм. Ліричні переживання можуть бути властиві не лише поету, але й іншим особам, не подібним до нього.

Характер ліричного героя часто розкривається через дії, вчинки. У вірші В. Симоненка "Не вір мені" закоханий ліричний герой так характеризує стан своєї душ і:

Слова ясні, лише мені відомі,

У бурмотіння скучне переллю,

Свою усмішку у холодній втомі

Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,

І недоречно скиглити чомусь,

Але як треба буде заридати,

Я гомерично, тупо засміюсь.

У творах, де особа того, хто говорить, не виявлена, у яких вона лише голос, створюється ілюзія відсутності роздвоєння мовця на героя і автора, сам автор розчиняється у своєму творінні.

На відміну від автора-оповідача власне автор має граматично виражене обличчя, він присутній у тексті як "я" або "ми". На першому плані не він, а ситуації, обставини, події. У таких творах, за словами Л. Гінсбург, лірична особистість "існує як форма авторської свідомості, в якій переломлюються теми..., але не існує у якості самостійної теми"

Лірика — найсуб'єктивніший рід літератури. Діапазон лірики — широкий. Все, що хвилює, радує чи засмучує поета, може бути предметом ліричного переживання. Характерна особливість ліричного твору — лаконізм. Думки, почуття, переживання у ліричному творі спресовані, сконденсовані, вони більш узагальнені, ніж у епосі. "Лірика, — писав теоретик романтизму Ф. Шлегель, — завжди змальовує лише сам по собі душевний стан, наприклад, порив, здивування, спалах гніву, болю, радості і т. д. — щось ціле, власне, що не є цілим. Тут необхідна єдність почуття"

Найпоширеніша форма ліричного твору — монолог, діалоги трапляються рідко. Основний засіб викладу — роздум. У ліричних творах часто використовуються описи (природи, речей, інтер'єру), вони є засобом розкриття внутрішнього світу людини. У деяких ліричних творах є розповіді про події — епічні елементи. Зустрічаються й драматичні елементи (діалоги). Отже, лірика використовує засоби інших родів літератури. Лірична поезія близька до музики, музика, як і лірика, виражає внутрішній світ людини. У ліричних творах нема розгорнутого сюжету, ситуації. У деяких ліричних творах є конфлікт між ліричним героєм і оточенням, він сповнює ліричний твір драматизмом ("Сонце заходить" Т. Шевченка, "Каменярі" І. Франка).

Є "рольова" лірика. У такій ліриці автор грає роль то однієї, то другої особи. Цікаво використав форму рольової лірики П. Тичина у "Листах до поета". Три точки зору трьох читачок — це точки зору самого автора.

Лірика як літературний рід сформувалася у Стародавній Греції, високого рівня розвитку досягла у Стародавньому Римі. Відомими античними поетами були Піндар, Сапфо, Анакреонт, Горацій, Овідій. В епоху Відродження з'являються твори Петрарки, Шекспіра. XVIII—XIX ст. дало світові поезію Ґете, Байрона, Шеллі, Шевченка, Пушкіна, Франка, Лесі Українки.

Українська лірика розвинулася з народної пісні. Пісні легендарної Марусі Чурай Назавжди увійшли в золотий фонд української лірики: Відомим постом-ліриком був Сковорода. Значний внесок у розвиток української "лірики внесли П. Тичина, М. Рильський, В. Сооюра, А. Малишко, Д. Павличко, В. Симоненко, Ліна Костенко.

Лірика має свої види, такі як:

  •        Фiлософська лірика— поезія, спрямована на філософське осмислення світу людини,є виявом філософських поглядів ліричного героя. Філософська лірика i філософія мають спільний предмет осягнення — загальні закономірності життя,природи, розвитку суспільства.. Характериими особливостями філософської лірики є художня настанова на пізнання сутнісних про6лем буття, часу i простору, превалювання логізованих узагальнених образів, медитація як спосіб ліричного осмислення дійсності. Філософська лірика виявляеться в різних жанрах (сонети, рубаї, газелі, есе, своерідні етюди, вірші елегійного характеру тощо).

  • Громадянська лірика— умовна назва ліричних творїв, в яких актуалїзуються соціальні та націнальні мотиви. Однак вона не складає окремої групи, Громадянська лірика присутня й у вірші-пейзажі (у вірші "Садок вишневий коло хати" Т,Шевченка мовиться не лише про ідилічний вечір, а й про родину як одну з основ гармонії світабуття), в інтимних поєзіях (у відомих "Чарах ночі"О.,Олеся підкреслюється змістовна наповненість миті, коли в ній самоздійснюється людина) Громадянська лірика сприяє формуванню національної свідомості та гідності, розбудові націотворчих та державотворчих тенденцій, утвердженню загальнолюдських цінностей. Вона не тільки виявляє присутність громадянської відповідальності автора, а й істотні риси ментальної свідомості.

  •  Інтимна лірика- умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають любовною або еротичною. Інтимна лірика моє розкритий  широкий діапазон душевних пережевань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця. Основні мотиви поезії мають еротичні забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття.

  • Пейзажна лірика – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – опис природи. Сосюра, Рильський, Шевченко т.д.

  •  Патріотична лірика- умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – виявлення патріотичних почуттів автора. І.Франко, Т. Шевченко, М. Коцюбинський.

Переживання і думки, виражені у ліричному творі не ідентифікуються (ототожнюються) з постаттю автора, для цього запроваджується поняття його ліричного „Я" – так званого ліричного героя (чи суб'єкта). Стосунки між автором і ліричним героєм трактуються як зв'язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом.

Ліричні жанри:

·         Медитація (від лат. meditation– роздум) – вірш філософського змісту, у якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (життя і смерть, дружба і кохання, людина і природа).

·         Ліричний портрет – ліричний вірш, у якому характеризується певна людина або типовий представник певного прошарку суспільства, професії  тощо.

·         Хокку – в японській поезії традиційний жанр пейзажної лірики, що виник ще в XVII ст. й живе досі. Це трирядковий без рим вірш, який одним образом викликає в уяві закінчену картину:

·         Вірш-пейзаж – невеликий віршований поетичний твір, у якому змальовано картину природи з метою викликати у читача певний настрій або аналогію з людським життям.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас