«Правові засоби протидії адміністративним правопорушенням серед дітей»

Ім'я файлу: Правові_засоби_протидії_адміністративним_правопорушенням_серед_д
Розширення: docx
Розмір: 43кб.
Дата: 20.11.2023
скачати

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

КАФЕДРА АДМІНІСТРАТИВНОГО, ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ

Дисципліна: «Адміністративне право»

КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Правові засоби протидії адміністративним правопорушенням серед дітей»
Підготував:

курсант 121 навчальної групи,

галузь 262 «Правоохоронна діяльність»

рядовий внутрішньої служби

Марина ЄМЕЦЬ

Науковий керівник: к.ю.н., доцент кафедри

Тетяна АНДРУЩЕНКО

Національна шкала______________________

Кількість балів ________оцінка ЕСТS_______

члени комісії: ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

__________ _____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________ ____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Чернігів – 2023

Зміс

КУРСОВА РОБОТА 1

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ 6

1.1. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення 6

1.2. Особливості адміністративних правопорушень серед неповнолітніх 8

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ СЕРЕД ДІТЕЙ 13

2.1. Законодавча база для регулювання адміністративних правопорушень дітьми 13

2.2. Основні документи, що стосуються прав дітей 15

РОЗДІЛ 3. ПРОВЕДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР ВІДНОСНО ДІТЕЙ 19

3.1. Правова позиція дитини у процесі розгляду справи 19

3.2. Права батьків або законних представників під час адміністративних процедур відносно дітей 23

ВИСНОВКИ 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ 5

1.1. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення 5

1.2. Особливості адміністративних правопорушень серед неповнолітніх 7

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ СЕРЕД ДІТЕЙ 12

2.1. Законодавча база для регулювання адміністративних правопорушень дітьми 12

2.2. Основні документи, що стосуються прав дітей 14

РОЗДІЛ 3. ПРОВЕДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР ВІДНОСНО ДІТЕЙ 18

3.1. Правова позиція дитини у процесі розгляду справи 18

3.2. Права батьків або законних представників під час адміністративних процедур відносно дітей 22

ВИСНОВКИ 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 27

ВСТУП

Актуальність роботи. Вперше в історії суспільства та держави виникла необхідність активного регулювання адміністративних правопорушень, які скоються серед дітей. Під впливом змін у соціальному, економічному та технологічному середовищі сучасної цивілізації, зростає комплексність викликів, пов'язаних із захистом прав та інтересів дітей як найбільш вразливої соціальної групи. Особливу увагу привертає проблема адміністративних правопорушень серед дітей, оскільки вона стосується майбутнього кожного суспільства і вимагає комплексного розгляду та системного підходу.

Актуальність даної теми обумовлена не тільки зростанням обсягів адміністративних правопорушень серед дітей, але й необхідністю створення ефективних правових інструментів та механізмів, спрямованих на забезпечення безпеки, виховання та соціалізацію дітей. У цьому контексті вивчення правових засобів протидії адміністративним правопорушенням серед дітей набуває особливого значення і вимагає серйозного дослідження та аналізу.

Вагомий внесок у дослідження даної теми зробили такі вчені: Олена Заблоцька, Олександра Лахман, Тетяна Куценко, Оксана Острогляд та інші.

Мета даної курсової роботи полягає в ретельному аналізі та систематизації правових засобів протидії адміністративним правопорушенням серед дітей українською системою.

Завдання роботи:

- дослідити поняття адміністративного правопорушення;

- визначити особливості адміністративних правопорушень серед неповнолітніх;

- проаналізувати законодавчу базу для регулювання адміністративних правопорушень дітьми;

- охарактеризувати основні документи, що стосуються прав дітей;

- дослідити правову позицію дитини у процесі розгляду справи;

- визначити права батьків або законних представників.

Об'єктом дослідження є саме явище адміністративних правопорушень серед дітей в контексті української правової системи. Це включає в себе всі аспекти, пов'язані з порушенням правил та норм, які стосуються дітей в адміністративній сфері.

Предметом дослідження є ефективність правових засобів, оцінка та аналіз існуючих правових засобів та їх ефективності у протидії адміністративним правопорушенням серед дітей.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, формально-логічний, системний, статистичний тощо.

Структура курсової роботи: курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи містить 30 сторінок. Список використаних джерел становить 24 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ

1.1. Поняття та ознаки адміністративного правопорушення

У законодавстві поняття «адміністративне правопорушення» сформульовано в Кодексі про адміністративні правопорушення. Згідно з цим Кодексом адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли правопорушення за його характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності.

Отже, адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною зі згаданих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи, по-друге, воно має два аспекти поведінки, зокрема дію чи бездію. Дія — активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленого нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання тощо). Бездія — пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов’язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян та осіб без громадянства і оформлення для них документів).

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння антигромадське і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство конкретно не передбачає у своїх нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас адміністративні правопорушення посягають на конкретні відносини і завдають шкоди правопорядку, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впливу. Особливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопорушення на ступінь нижче, ніж скоєння злочину.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства. Доцільно зазначити, що правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці — трудове право; агрохімічних норм — аграрне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністративного правопорушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповідальність.

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: умисел і необережність. Ступінь вини береться до уваги під час накладання стягнення, звільнення від адміністративної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним порушенням.

Важливою юридичною ознакою адміністративного правопорушення є та обставина, що за його скоєння настає тільки адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм загальнообов’язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено, то воно не визнається адміністративним правопорушенням.

1.2. Особливості адміністративних правопорушень серед неповнолітніх

Адміністративні правопорушення – одні з найпоширеніших протиправних дій. Недосконала система профілактики є однією з головних причин збільшення кількості злочинів в Україні. За плечима неповнолітніх (з 16 до 18 років) тягнеться особлива адміністративна відповідальність. За ст. 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) особи, котрим на момент вчинення злочину виповнилося шістнадцять років, тягнуть за собою адміністративну відповідальність. Справи про такі правопорушення можуть розглядати комітети у справах неповнолітніх і виконавчі комітети місцевого самоврядування.

Спектр справ про адміністративні правопорушення, якими розглядаються комітети, можна розділити на певні групи:

справи про суспільно небезпечні дії, вчинені особами, які не досягли 16-річного віку;
злочини, вчинені особами у віці від 16 до 18 років (крім випадків злісної непокори законному розпорядженню або вимозі поліцейського);
вчинення незначних крадіжок державного або громадського майна, дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху, правил придбання, зберігання та використання вогнепальної зброї та боєприпасів.

Окрему групу становлять випадки інших антигромадських вчинків неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, але вказують на деякі відхилення від нормального розвитку підлітка, такі як неадекватна поведінка в школі, на вулиці, в інших громадських місцях, часто на кордоні хуліганства, жебрацтво, знущання з боку однолітків, жорстоке поводження з вчителями й однокласниками, втеча з дому.

До них належать аморальні дії – ранні статеві відносини, азартні ігри, – що вказує на ставлення та звички, які в врешті-решт можуть призвести до злочину. Комітети також розглядають матеріали щодо неповнолітніх, які уникають навчання або роботи. Вони дізнаються про причини такої поведінки, працевлаштовують неповнолітніх або скеровують їх на навчання.

Як показує практика, суди часто розглядають справи про дрібні крадіжки державного або громадського майна: дії, що виражаються в розбитті вікон в автомобілях чи приміщеннях, пошкодженні таксофонів, сидінь у поїздах тощо, дрібне хуліганство й дрібні спекуляції, вживання алкоголю в громадських місцях або поява в них нетверезого, азартні ігри (рулетка, карти).

Щодо певної теми, вчені й законодавці визначають конкретний підхід до застосування превентивних заходів. Не завжди враховується недостатній життєвий досвід, відсутність стійкої психіки, легкість впливу інших людей, усвідомлення завданої шкоди. Одночасно зростає рівень злочинності неповнолітніх. Потрібно знайти нові й ефективніші способи боротьби з таким негативним явищем.

З Кодексу України про адміністративні правопорушення нам відомо, що до осіб від 16 до 18 років, які здійснили злочин, застосовуються певні заходи впливу, наприклад, такі:

– їм надано обов’язок публічно або іншою формою попросити вибачення в постраждалого;

– попередження;

– догана або сувора догана;

– передача неповнолітнього під нагляд батькам або опікунам, чи під нагляд вихователям чи педагогам, або іншому трудовому колективу за їхньою згодою, а також будь-яким іншим громадянам за їх проханням.

Діти, яким немає 18 років, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах, що внесені до випадків КУпАП, а саме за вчинення таких видів адміністративних правопорушень:

– нелегальне виготовлення, купівля, збереження, передача з рук до рук, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети їх продажу в невеликій кількості (ст. 44);

– дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (ст. 51);

– керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред’явила їх для перевірки (ст. 126);

– недотримання правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами й особами, які керують гужовим транспортом, і погоничами тварин (ст. 127);

– керування транспортними або судними засобами особами, які перебувають під ефектом алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, можливо, під впливом лікарських препаратів, які гальмують швидкість їхньої реакції на дорозі й знижують увагу (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 130);

– пошкодження доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і техніки контролю дорожнього руху й невжиття необхідних заходів для їх усунення (ст. 139); – дрібне хуліганство (ст. 173);

– використання вогнепальної зброї, холодної металевої або пневматичної зброї, пускових установок з гумовими або подібними металевими снарядами для несмертельних операцій у населених пунктах і місцях, не відведених для цього або з порушенням встановлених процедур (ст. 174) та інше.

Кодекс про адміністративні правопорушення також містить певні правила застосування адміністративної відповідальності до неповнолітніх. Також термін громадських робіт для неповнолітніх обчислюється по дві години на день.

Тому Кодекс про адміністративні правопорушення викликає лише вищезазначені особливості застосування адміністративної відповідальності до осіб у віці від 16 до 18 років. На мій розсуд, більше уваги слід приділяти злочинам, вчиненим неповнолітнім, оскільки їм відведено колосальну роль серед інших незаконних дій. Заходи, що застосовуються державою, як показує практика, не дають бажаних результатів.

Така ситуація зумовлена тим, що правовий статус неповнолітньої особи як суб’єкта адміністративних відносин мало досліджений і фрагментований. Особливий статус цього конкретного суб’єкта визначається тим, що неповнолітні, «з одного боку, повинні знати й розуміти, що, як і всі громадяни, вони зобов’язані дотримуватися закону, оскільки в разі його порушення вони будуть нести відповідальність згідно із законодавством; з іншого боку, застосування адміністративного впливу на неповнолітніх повинно базуватися на суворому дотриманні процесуальних норм, гуманному ставленні до їх духовного стану, забезпеченні їх права на захист, надійній оцінці злочину й неминучому застосуванні відповідних адміністративних примусових заходів»

Тому, на мою думку, під час розв’язання проблеми способів запобігання злочинності неповнолітніх і визначення ефективних заходів впливу на вчення правопорушень пропонується спочатку виділити в Кодексі про адміністративні правопорушення окремий розділ «Про адміністративну відповідальність неповнолітніх», щоб чітко визначити, які конкретні типи заходів впливу будуть застосовуватися; по-друге, слід звернути увагу на вік, з якого настане адміністративна відповідальність (на мій погляд, вікові межі слід знизити); по-третє, слід визначити необхідність розвитку ювенальної юстиції в Україні.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ СЕРЕД ДІТЕЙ

2.1. Законодавча база для регулювання адміністративних правопорушень дітьми

Законодавство, що стосується адміністративних правопорушень, дітей і неповнолітніх, може відрізнятися в залежності від країни. У багатьох країнах існують спеціальні закони або розділи законодавства, які визначають порядок та санкції для адміністративних правопорушень, вчинених дітьми.

Наприклад, деякі країни можуть мати окремий закон або частину законодавства, присвячену системі дозвільних або коригувальних заходів для неповнолітніх, таких як спеціальні шкільні програми, виховні заходи, участь батьків тощо.

У багатьох випадках, судова система також може мати спеціальні процедури для випадків, пов'язаних з адміністративними правопорушеннями дітьми, що враховують їхні вік та особливості.

В Україні адміністративні правопорушення дітьми регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми (особами, які на час вчинення правопорушення не досягли 18 років), можуть бути застосовані спеціальні відповідальність та санкції. Зазвичай це передбачає штрафи, спеціальні виховні заходи, або інші заходи, спрямовані на корекцію поведінки дитини.

Також важливо враховувати, що Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, тому законодавство старається дотримуватися міжнародних стандартів у справі захисту прав неповнолітніх.

За неповнолітніми, які порушили закон, зазвичай стежать спеціальні служби соціального захисту дітей, інші соціальні служби та органи, які відповідають за правопорядок.

Україна має законодавство, що стосується адміністративних правопорушень, включаючи ті, що можуть бути скоєні дітьми. Деякі законодавчі акти, що регулюють цю сферу, включають:

Кодекс України про адміністративні правопорушення: Цей кодекс містить загальні положення про відповідальність за адміністративні правопорушення, незалежно від віку правопорушника.
Закон України "Про правовий статус дитини": Цей закон містить положення про права дитини та захист їхніх інтересів у випадках порушення закону.
Кримінальний кодекс України: Цей кодекс містить норми про кримінальну відповідальність, включаючи окремі положення щодо неповнолітніх.

Ці закони встановлюють відповідальність за адміністративні порушення, навіть якщо вони скоєні неповнолітніми. При цьому, у випадках, коли діти порушують закон, можуть застосовуватися спеціальні заходи та процедури, спрямовані на захист їхніх прав і розвиток.

Навіть якщо закони існують, важливо також враховувати контекст і практику застосування цих законів, оскільки вони можуть відрізнятися в залежності від конкретних обставин та виконавців закону.

2.2. Основні документи, що стосуються прав дітей

Основні документи, які стосуються прав дітей, включають міжнародні угоди та конвенції, які встановлюють норми та принципи, що стосуються захисту прав дітей. Найважливішим документом у цьому контексті є Конвенція про права дитини (КПД), прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. Основні принципи КПД включають:

Недискримінація: Кожна дитина має право на всі права без будь-якої форми дискримінації на будь-якій підставі, такі як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, інвалідність тощо.

Кращий інтерес дитини: Рішення, які стосуються дітей, повинні прийматися з урахуванням їхнього кращого інтересу.

Право на життя, виживання та розвиток: Діти мають право на життя, на найкращий можливий стан здоров'я, на освіту, на захист від будь-якого виду насильства та експлуатації.

Право на висловлення власної думки: Діти мають право висловлювати свою думку та брати участь у рішеннях, що стосуються їхнього життя, відповідно до їхнього віку та зрозуміння.

Поза Конвенцією про права дитини, існують інші важливі документи, такі як Декларація прав дитини, прийнята ООН в 1959 році, та інші регіональні угоди та закони, які також забезпечують права дітей в різних частинах світу.

Крім міжнародних документів, багато країн розробили свою власну законодавчу базу для захисту прав дітей. Наприклад, у США є Закон про права дитини (Children's Rights Act), що встановлює основні права та заходи захисту для дітей від насильства, знедолення та інших форм експлуатації.

Також, в багатьох країнах існують національні закони, спрямовані на захист прав дітей у сферах освіти, охорони здоров'я, виховання та захисту від будь-якої форми насильства чи знедолення.

У різних контекстах, також існують нормативні акти, які стосуються прав дітей у конкретних сферах, таких як захист прав дітей-інвалідів, права прийомних дітей, а також права дітей в сфері цифрових технологій та інтернету.

Ці закони, конвенції та документи є основою для захисту прав дітей та встановлення стандартів, що допомагають забезпечити їхній розвиток, безпеку та добробут.

Україна також має свою законодавчу базу для захисту прав дітей. Основний документ, який визначає права та заходи захисту дітей, це Конституція України. Зокрема, Стаття 51 Конституції України закріплює права та свободи дітей, а також зобов'язує державу створити умови для повноцінного фізичного, духовного та інтелектуального розвитку дітей.

Поза Конституцією, в Україні існує Закон України "Про охорону дитинства" та інші нормативно-правові акти, що регулюють питання захисту прав дітей, які стосуються освіти, медичного обслуговування, захисту від насильства та експлуатації, усиновлення та опіки над дітьми.

Україна також є учасницею Конвенції ООН про права дитини, що включає в себе зобов'язання забезпечити всі права, визначені в цій конвенції, для всіх дітей в країні.

Ці закони та міжнародні угоди встановлюють стандарти та механізми захисту прав дітей в Україні та є основою для розробки та впровадження політик, спрямованих на благополуччя та розвиток дітей.

У справах адміністративних правопорушень, що стосуються дітей, діє відповідна законодавча база в Україні. Зазвичай, такі справи розглядаються відповідно до Закону про адміністративні правопорушення.

У випадку, коли дитина порушила адміністративне правило, важливо забезпечити виконання її прав, враховуючи її вік та особливості. Дитина також має право на захист і на належне поводження під час адміністративного провадження.

Для дітей існують особливі процедури та стандарти у справах адміністративних правопорушень, що можуть включати участь представників дитини (батьків, опікунів або адвоката), розгляд справи в спеціалізованих установах чи судах для неповнолітніх, а також урахування психологічних та педагогічних аспектів у розв’язанні таких справ.

Мета в таких випадках - не лише покарати за порушення, але й забезпечити розвиток та корекцію поведінки дитини, забезпечити її права та підтримати виховання відповідального громадянина.

Далі у роботі з адміністративними правопорушеннями дітей важливо враховувати принципи дитячої справедливості, які спрямовані на захист інтересів дітей та їхнє належне ставлення під час розгляду справ.

Доцільно враховувати:

Психологічні аспекти: Розгляд справи та взаємодія з дитиною повинні враховувати її вік, психологічні особливості та розвиток.

Правові гарантії: Дитина має право на захист, правову допомогу та представництво в справах, які її стосуються.

Виховання та корекція: Мета не лише в покаранні, але й у вихованні та корекції поведінки дитини.

Спеціалізовані установи та суди для неповнолітніх: Де можливо, справи дітей краще розглядати у спеціалізованих установах, де є спеціальна експертиза та зрозуміння потреб дітей.

Тому важливо, щоб система адміністративної юстиції для дітей була спрямована на захист їхніх прав, розвиток та виховання, а не лише на покарання.
Законодавча база в Україні стосовно прав дітей включає ряд законів та нормативних актів, що регулюють захист прав неповнолітніх. Конституція України та Закон про охорону дитинства встановлюють основні принципи та гарантії щодо прав та благополуччя дітей.

РОЗДІЛ 3. ПРОВЕДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР ВІДНОСНО ДІТЕЙ

3.1. Правова позиція дитини у процесі розгляду справи

Правова позиція дитини у процесі розгляду справи в Україні заснована на принципах, які гарантують захист її прав та інтересів. Згідно з українським законодавством, дитина має право на участь у справі, що її стосується, та висловлювати свою думку.

Зокрема, відповідно до статті 41 Конвенції ООН про права дитини, діти мають право на вільний вираз своєї думки у всіх питаннях, які стосуються їх життя, інтересів, що враховується залежно від віку та зрілості дитини. У судових процесах дитина може мати право на участь через свого представника або за умови, що вона в змозі висловлювати свою думку самостійно. У будь-якому випадку, інтереси та добробут дитини є одними з ключових аспектів, які враховуються при ухваленні рішень у її справах.

Законодавство також передбачає захист конфіденційності та приватності дитини під час судових процесів, забезпечуючи недопущення поширення інформації, що може завдати шкоди її інтересам.

Таким чином, правова позиція дитини у судових процесах в Україні базується на принципах захисту її прав, участі в прийнятті рішень, врахуванні інтересів та забезпеченні конфіденційності.

Основними законами, які визначають права дітей в юридичних процесах, є Конституція України, Кодекс України про судоустрій та статус суддів, Цивільний процесуальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, а також Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Основні принципи, які діють у справах, в яких вирішуються питання, що стосуються дітей, включають:

Пріоритет інтересів дитини: Першочерговим завданням суду і інших відомств є захист інтересів та прав дитини. Дитина має право на належний захист від будь-якого виду насильства, зловживання або недбалості.
Право на участь: Діти мають право бути поінформованими про будь-які процеси, що стосуються їхніх прав та інтересів, і брати участь у них, відповідно до їхнього віку та зрілості.
Представництво дитини: У випадках, коли дитина не може самостійно захищати свої інтереси, вона має право на представництво, яке може бути забезпечене адвокатом, опікуном або іншою особою, яка забезпечує захист її інтересів.
Захист від публічної розголошеності: Персональні дані дітей та інша інформація, яка стосується їхнього приватного життя, підлягає захисту від публічної розголошеності в процесі судового розгляду справи.
Принцип шанування думки дитини: Дитина має право висловлювати свою думку та бути слуханою в усіх питаннях, що стосуються її життя та інтересів. Її думка має бути врахована при прийнятті рішень.

Законодавство України також передбачає створення спеціальних органів та служб, які забезпечують захист прав дітей, включаючи Дитячий омбудсмен, який відстоює інтереси дітей перед органами влади та в судах.

Важливо відзначити, що правова позиція дитини в процесі розгляду справи може варіюватися в залежності від конкретного виду справи (цивільної, кримінальної, сімейної тощо) та інших обставин. Безпека та добробут дитини завжди є головними пріоритетами в юридичних процесах, що стосуються них.

Зважаючи на правові норми та принципи, які стосуються дітей у судових процедурах в Україні, важливо враховувати, що їхнє правове представництво та участь у справах може мати свої особливості в залежності від кожного конкретного випадку.

Наприклад, у цивільних справах, пов'язаних із правами дітей (на призначення опіки, визначення місця проживання, усиновлення тощо), дитина може бути представлена опікуном або піклувальником. Зазвичай суд враховує думку дитини, особливо якщо вона досягла певного віку й може усвідомлювати суть процесу.

У кримінальних справах, де дитина є потерпілою або обвинуваченою, її права та захист забезпечуються через спеціальні процедури, які враховують її вік та психологічні особливості.

У сімейних справах, таких як розлучення батьків чи питання про патронат, суд враховує благо дитини та старається забезпечити максимальний захист її інтересів.

Незалежно від типу справи, важливо, щоб дитина отримувала належний захист і увагу до її потреб під час судового процесу. Це включає право на конфіденційність, захист від будь-якої форми насильства чи дискримінації, а також можливість висловлювати свою думку та бути чутливо вислуханою в судових процедурах.

Поміж додаткових аспектів, які важливо розглядати у контексті правової позиції дитини у судових справах, входить інклюзивність та захист осіб з особливими потребами.

Діти з інвалідністю або особливими потребами мають право на спеціальний захист та підтримку в судових процедурах. Це може включати доступність до адаптованих форматів документів, участь осіб, які можуть забезпечити необхідну підтримку для зрозумілого сприйняття процесу, а також забезпечення їхньої безпеки та благополуччя під час участі у судовому процесі.

Також, важливо пам'ятати, що правова позиція дитини у судових справах має відповідати загальним міжнародним стандартам захисту прав дітей, таким як Конвенція про права дитини ООН. Ця конвенція визначає основні права дітей, включаючи право на життя, розвиток, захист від насильства та експлуатації, право на участь у справах, що стосуються дитини, та право на свободу висловлювання своєї думки. Україна є учасником цієї Конвенції, тому захист прав дітей у судових процедурах повинен враховувати ці міжнародні стандарти. Ці принципи створюють основу для стабільної та гуманної правової системи, яка забезпечує захист дітей у всіх сферах життя та усунення будь-яких форм дискримінації чи недоліків у їхньому захисті перед законом.

3.2. Права батьків або законних представників під час адміністративних процедур відносно дітей

Батьки або законні представники мають певні права під час адміністративних процедур, пов'язаних з дітьми. Це може включати право на інформацію про будь-які дії, що стосуються дитини, право бути присутнім під час процедур, якщо це стосується дитини, а також право висловлювати свою позицію або відстоювати інтереси дитини в рамках цих процедур.

У багатьох країнах існують закони, що регулюють права батьків або законних представників в адміністративних справах, пов'язаних з дітьми. Ці права можуть варіювати залежно від конкретних обставин, виду процедур та законодавства кожної країни. Зазвичай такі права спрямовані на захист інтересів та добробуту дитини, забезпечуючи батькам або представникам можливість брати активну участь у прийнятті рішень, які їх стосуються.

Наприклад, батьки можуть мати право на консультацію з юристом або правозахисною організацією, право на повноцінне представництво в адміністративних процедурах та право на апеляцію проти будь-яких рішень, які можуть вплинути на дитину.

Важливо, щоб будь-які рішення та процедури були спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини. Ось деякі з основних прав батьків або законних представників під час адміністративних процедур відносно дітей:

Право на представництво: Батьки або законні представники мають право представляти і захищати інтереси дитини в адміністративних процедурах.

Право на інформацію: Батьки мають право на отримання вичерпної інформації про процедури, які стосуються їхньої дитини, включаючи права та обов'язки дитини та їхні права як батьків.

Право на участь: Батьки або законні представники мають право бути присутніми на засіданнях або процедурах, які стосуються дитини, і брати участь у прийнятті рішень, якщо це відповідає інтересам дитини.

Право на обговорення: Батьки мають право обговорювати рішення та питання, які стосуються дитини, з відповідними адміністративними органами і представниками, а також на представлення своїх думок і пропозицій.

Право на оскарження: Батьки або законні представники мають право оскаржити адміністративні рішення, якщо вони вважають, що вони порушують права або інтереси їхньої дитини.

Право на прозорість: Батьки мають право на доступ до інформації про роботу адміністративних органів, що стосується дитини, та на прозору інформацію щодо призначення процедур та рішень.

Зазвичай ці права закріплені в законах та регуляціях, які стосуються захисту прав дітей і взаємодії батьків або законних представників з адміністративними органами. Важливо, щоб усі рішення і дії були завжди спрямовані на забезпечення добробуту та інтересів дитини.

Крім цього, існують конкретні заходи, які сприяють захисту прав батьків або законних представників у процесах, пов'язаних з дітьми:

Участь у прийнятті рішень: Закони часто передбачають обов'язок враховувати думку та бажання батьків або законних представників при прийнятті рішень щодо дитини, якщо це не суперечить її найкращим інтересам.

Консультації та інформування: Батьки мають право на консультації з фахівцями (юристами, психологами тощо) та на отримання повної та зрозумілої інформації про будь-які процедури, що стосуються дитини.

Право на адвоката: У складних справах або при оскарженні рішень батьки можуть мати право на адвоката, що допоможе захищати їхні інтереси та права дитини.

Контроль за виконанням рішень: Після прийняття рішень важливо мати можливість контролювати їхнє виконання та у разі потреби звертатися за змінами чи коригуванням.

Право на конфіденційність та приватність: Інформація про дитину та її сім'ю повинна бути захищена і розголошуватися лише за згодою батьків або в межах закону.

Ці заходи допомагають забезпечити баланс між захистом прав дитини та участі батьків у процесах, які їх стосуються. Основною метою завжди є забезпечення добробуту та безпеки дитини, враховуючи думку та інтереси батьків.

Далі важливо звернути увагу на деякі конкретні аспекти, пов'язані з правами батьків або законних представників під час адміністративних процедур відносно дітей:

Контакт з дитиною: Зазвичай батьки мають право на контакт зі своєю дитиною під час адміністративних процедур, якщо це не суперечить інтересам дитини і безпеці.

Процедури діагностики та оцінки: Батьки мають право брати участь у процедурах діагностики та оцінки дитини, якщо це необхідно, і отримувати повну інформацію про результати таких процедур.

Захист від дискримінації: Закони про захист прав дітей та їх батьків зазвичай передбачають захист від будь-якої форми дискримінації на підставі статі, раси, релігії, інвалідності тощо.

Забезпечення освіти і медичної допомоги: Батьки мають право на забезпечення освіти та медичної допомоги для своєї дитини відповідно до законів та регуляцій країни.

Захист від насильства та зловживань: Закони зазвичай передбачають захист від насильства, зловживань і будь-якого шкідливого впливу на дітей, і батьки мають право звертатися до владних органів у разі таких ситуацій.

Узгодженість рішень: У випадках, коли адміністративні рішення стосуються дітей, вони повинні бути прийняті з урахуванням думки та інтересів батьків або законних представників, якщо це відповідає інтересам дитини.

Звичайні права батьків у ситуаціях, коли їхні діти виступають як правопорушники, включають доступ до інформації, можливість представляти дитину, участь у процесі, консультацію з фахівцями, захист інтересів дитини та право на апеляцію. Проте конкретні права можуть відрізнятися залежно від законодавства країни та обставин конкретної справи. Важливо, щоб будь-які дії були спрямовані на захист інтересів самої дитини.

ВИСНОВКИ

У ході виконання даної курсової роботи було проведено аналіз теоретичних та практичних аспектів адміністративних правопорушень серед дітей та правових засобів їх протидії.

Адміністративні правопорушення серед дітей - це порушення законів або правил, які вчиняються особами, що не досягли повноліття. Вони можуть включати в себе різноманітні дії, такі як побите, крадіжки, вживання наркотиків тощо.

Особливості адміністративних правопорушень серед неповнолітніх полягають у тому, що діти мають особливий статус в правовому полі, і їхні права та інтереси потребують особливого захисту та уваги.

Законодавча база, що регулює адміністративні правопорушення дітьми, включає в себе ряд нормативних актів, які встановлюють відповідальність за такі порушення та процедури їх розгляду.

Основні документи, що стосуються прав дітей, включають в себе Конвенцію про права дитини та інші міжнародні документи, які визначають стандарти для захисту прав дітей.

Правова позиція дитини у процесі розгляду справи вимагає особливої уваги до її інтересів та потреб. Дитина має право на захист та участь у рішенні, яке її стосується.

Права батьків або законних представників також важливі у контексті адміністративних правопорушень дітьми, і вони повинні бути забезпечені можливістю брати участь у процедурі розгляду справи та захищати інтереси дитини.

Загальною висновком можна сказати, що правові засоби протидії адміністративним правопорушенням серед дітей є важливою складовою правової системи та допомагають забезпечити захист прав та інтересів дітей. Однак для їх ефективної реалізації необхідно постійно вдосконалювати законодавство та забезпечувати права дітей на практиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1–21224) : Закон України від 07 грудня 1984 р. № 8073-X / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1984. № 51. Ст. 1122. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/80731-10#Text.
Женевские конвенции и дополнительные протоколы [Електронный ресурс]. – Режим доступу до конвенцій : http://www.icrc.org/rus/war-andlaw/treaties-customary-law/geneva-conventions/
Киян Е.В. Адміністративна відповідальність неповнолітніх. URL: http://www.rusnauka.com/41_PWSN_2014/Pravo/2_184301.doc.htm.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213–330) : Закон України від 07 грудня 1984 р. № 8073-X / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1984. № 51. Ст. 1122. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80732-10.
Лесько Н.В. Правова природа адміністративної відповідальності неповнолітніх. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2014. № 801. С. 14–18.
Ковальчук Ю.І. Неповнолітній як суб’єкт адміністративної відповідальності : автореф. дис. … канд. юрид. наук : Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2021 № 51 України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. Київ, 2007. 20 с.
Іванова Т.М., Братусь А.В. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. 2015. № 2. С. 162–166.
Савранчук Л.Л. Відповідальність неповнолітніх за адміністративним законодавством: проблеми та перспективи. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 6. С. 245–248.
Катеринчук К. В. Кримінально-правова характеристика катування / К. В. Катеринчук // Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права : матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 19 – 32 20 квіт. 2012 р. / Упоряд. : Є. О. Письменський, Ю. Г. Старовойтова; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. – С. 221–224.
Тихий В. П. Кримінально-правова охорона прав і свобод людини і громадянина та підстава кримінальної відповідальності / В. П. Тихий // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Луганськ, 20–21 травн. 2011 р. / редкол. : Г. Є. Болдарь, А. О. Данилевський, О. О. Дудоров та ін. ; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2011. – С. 489–495
Буллінг як соціально-педагогічна проблема та шляхи її вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kipt.sumdu.edu.ua/en/k2- listing/item/188-буллінг-як-соціально-педагогічна-проблема-та-шляхи-їївирішення.html
Король А. Причини та наслідки явища булінгу / А. Король // Відновне правосуддя в Україні. – 2009. – № 1–2 (13). – С. 84–93
Ліщинська О.А. Профілактика психологічного насильства в сім'ї та в освітньому середовищі: Методичні рекомендації − Національна академія наук 33 педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. – К.: “Міленіум”, 2010. – 68 с
Плашовецький О. А. Поняття віку особи та його диференціація в кримінальному праві / О. А.Плашовецький // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2013. - Вип. 10. - С. 389-392.
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, звільнення від неї та застосування примусових заходів виховного характеру: навч.-метод реком. / За заг. ред. О.Г.Колба – Луцьк, 2006. – 147 с.
Наказ ГУНП в Київській області "Про положення управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області" від 31.12.2015 № 90
Сафуанов Ф. С.Методологические принципы психологического взаимодействия работников следственных органов с несовершеннолетними при допросе / Ф. С. Сафуанов, Е. В. Васкэ // Юридическая психология. Научно-практическое информационное издание. – 2011.– № 2. – С. 10–13.
Михальчук Ю. П. Допрос несовершеннолетнего обвиняемого на предварительном следствии [Электронный ресурс] :дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Михальчук Юлия Павловна. – М. : РГБ, 2006 (Из фондов Российской Государственной библиотеки). – 153 с.
Абросімова Ю. Значення соціально-економічного становища сім'ї у структурі причин та умов злочинності неповнолітніх в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної наук.-практ. конф.(13-14 лютого 2003 р.) / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. / Ред. П.М.Рабінович .- Л., 2003. - 563 с.
Антонович М.М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: Монографія - К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000.- 262 с.
Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - 304 с.
Вінгловська О. Сучасний рівень додержання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України // Український часопис прав людини. - № 3-4. - 1998. - с. 20 - 25.
Гюлумджанова Г.З. Права дитини // Стан, проблеми, перспективи / Зб. наукових праць / Ред. М.Л. Головко - К., АПСВ. - ч.2-130 с.
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // www.zakon.rada.gov.ua

скачати