Ім'я файлу: реферат фін.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 07.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Самостійна робота 6.pptx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 07.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Самостійна робота 6.pptx
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Економічний факультет
Кафедра банківської справи та страхування
Реферат
на тему:
«Правові основи розвитку інфраструктури фінансового ринку в Україні»
Студентки 4 курсу 3 групи
Спеціальність облік і оподаткування
Шкель Марини
Викладач
Костюк В.А.
Київ 2021
Зміст
Вступ.
Розділ 1. Основи функціонування інфраструктури фінансового ринку.
Розділ 2. Формування і сучасний стан фінансового ринку України.
Розділ 3. Шляхи удосконалення та перспективи розвитку інфраструктури фінансового ринку України.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми. Сучасні умови розвитку фінансового ринку України обумовлюють наявність його розвинутої інфраструктури, особливо недержавної підсистеми, яка мобілізує потенційні можливості для активізації соціально-економічного розвитку і дає змогу більш ефективно задовольняти фінансові потреби суб'єктів фінансових відносин.
Інфраструктура фінансового ринку України кількісно і якісно відрізняється від країн з розвинутою ринковою економікою. Водночас нерозвиненість ринкової економіки, низький рівень добробуту населення і недостатність розвитку самої інфраструктури фінансового ринку обумовили існування таких проблем, як: низький ступінь акумуляції заощаджень; вивіз капіталу; кризи фінансових інститутів, неефективність страхової медицини, системи пенсійного забезпечення, іпотеки; регіональні диспропорції в рівні задоволення фінансових потреб. Для того, щоб прискорити ринкові перетворення в Україні, необхідно нарощувати масштаби і якісно удосконалювати її недержавну підсистему інфраструктури фінансового ринку.
Питання вивчення інфраструктури фінансового ринку, а також різні аспекти системи її регулювання в різний час розглядалися у працях українських та закордонних науковців. Дослідженню проблем інфраструктури фінансового ринку та її інститутів приділяли увагу у своїх працях такі класики, як А. Бланк, Дж.Долан, Дж.М.Кейнс, А.Маршалл, П.Самуельсон, Д. Рикардо, Е.Селігмен, Дж.Хікс, Д.Хьюмен, Р. Харрод та багато інших. Теорії фінансового ринку, проблемам окремих його складових та перспектив його розвитку приділялося і приділяється багато уваги вітчизняними та російськими вченими. Вагомим є науковий доробок Л.І.Абалкіна, О.А.Барановського, А.С.Гальчинського, О.Д.Василика, Г.Л.Вознюка, Л.О.Дробозіної, А.А.Дробязко, А.Г.Загороднього, В.М.Іванова, В.М.Опаріна, Ю.І.Львова, Ю.В.Ніколенка, Т.П.Куриленко, В.Мунтіяна, М.І.Савлука, С.В.Черкасової й багатьох інших науковців.
Проблеми розвитку фінансового ринку досить ґрунтовно досліджуються в сучасній науковій літературі. Проте у більшості досліджень недостатньо розглянуті питання щодо розвитку окремих ланок інфраструктури фінансового ринку та, зокрема, його недержавної підсистеми. Вирішення цих питань є дуже актуальним і має велике значення для розвитку фінансової системи України в умовах макроекономічної нестабільності.
Метою дослідженняє узагальнення теоретико-методологічних засад функціонування інфраструктури фінансового ринку, оцінка притаманних їй тенденцій та обґрунтування шляхів її розвитку для підвищення ступеня задоволення фінансових потреб суб'єктів фінансових відносин.
Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження вирішувалися такі основні завдання:
· розкрити сутність, визначити місце інфраструктури фінансового ринку у фінансовій системі, обґрунтувати її складові та уточнити її дефініцію;
· обґрунтувати основні принципи формування інфраструктури фінансового ринку як системи та узагальнити підходи до її регулювання;
· розкрити специфіку становлення, функціональні особливості та механізм функціонування інфраструктури фінансового ринку;
· оцінити ефективність взаємодії інститутів інфраструктури фінансового ринку;
· розкрити існуючу диспропорцію розвитку сучасної інфраструктури фінансового ринку, виявити наявні проблеми її функціонування;
· узагальнити світовий досвід функціонування елементів інфраструктури фінансового ринку та розробити рекомендації щодо його застосування при формуванні інфраструктури фінансового ринку в Україні;
· оцінити вплив сучасних глобалізаційних процесів на розвиток інфраструктури фінансового ринку;
· розробити пропозиції щодо вдосконалення інфраструктури фінансового ринку.
Об’єктом дослідження єсистемаінфраструктури фінансового ринку, що функціонує в сучасних умовах розвитку економіки України.
Предметом дослідженняє сукупність відносин, що виникають у процесі становлення і розвитку інфраструктури фінансового ринку, та пов'язаний з цим комплекс теоретичних і практичних питань щодо проблем регулювання й перспектив його розвитку.
Методологічною основою дослідженнястали діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ та процесів у їх взаємозв’язку і взаємодії, що дало змогу оцінити економічну дійсність і (при визначенні засад структуризації й основ функціонування інфраструктури фінансового ринку, встановленні характеру взаємозв’язків та взаємозалежності між її окремими секторами і ланками) змогу комплексно дослідити питання формування та визначити проблеми розвитку її окремих ланок та й розвитку фінансового ринку України в цілому.
Розділ 1. Основи функціонування інфраструктури фінансового ринку
Ефективність фінансового ринку залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів, серед яких чільне місце займає створення інфраструктури, адекватної рівню економічного зростання та фінансових взаємовідносин економічних агентів.
Питання розвитку фінансової інфраструктури та ролі державних органів у її формуванні були об'єктом пильної уваги з боку сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців: Л. Безчастного, О. Білоруса, Ш. Буркі, Р. Левіна, О. Мозгового, Р. Ла Порта, Ф. Лупес-де-Сіланеса, О.Яценка та інших. Водночас, найбільший акцент в їх працях було зроблено на окремих елементах фінансової інфраструктури або на інструментарії та механізмах державного регулювання цими процесами. До сьогодні відсутній чіткий термінологічний апарат і системне уявлення про особливості дії фінансової інфраструктури на становлення ефективної фінансової системи і економічний розвиток. Серед завдань, що вирішувались, можна виділити такі:
• визначення елементів фінансової інфраструктури, її видів;
• виділення найбільш суттєвих характеристик, що мають належати цим елементам і впливати на ефективність функціонування фінансової системи;
• окреслення основних заходів державного регулювання, що мають підвищити позитивний вплив фінансової інфраструктури на розвиток фінансових ринків і реального сектора.
Інфраструктуру фінансового ринку можна визначити як сукупність інститутів та організацій, науково-методичних і кадрових елементів, що забезпечує безперервну, прозору й надійну основу функціонування фінансового ринку в його динамічному розвиткові, переміщення й розподіл потоків капіталів між секторами, суб'єктами й об'єктами ринку.
Слід зазначити, що фінансова інфраструктура — це концептуальне поняття, для якого характерним є те, що не можна чітко окреслити межі її початку та кінця. Деякі автори відносять фінансову інфраструктуру до інституціональної, до якої включають органи державної влади та управління, грошово-кредитну та фінансову систему. У багатьох роботах фінансову інфраструктуру визначають лише як сукупність організацій (бірж, фінансових посередників), що працюють з таким специфічним продуктом, як гроші*.
Щодо елементного складу, то в сучасній економічній літературі склалося уявлення, що фінансова інфраструктура оперує поняттями інститутів та організацій. Інститути визначаються як набір правил та цілей, що впливають на поведінку економічних агентів. Організації — як структури, що застосовують ці правила щодо фінансових та інших трансакцій
Інститути та організації можуть бути формального та неформального типу. До формальних інститутів можна віднести Конституцію як основний закон країни, систему права, державні регуляторні процедури, міжнародні угоди тощо. Неформальні інститути включають культурні норми, традиції. В фінансовій системі неформальними нормами є етичні взаємовідносини між позичальниками та боржниками, традиції приваблення коштів на депозитні рахунки та ін. .
До організацій формального виду належать суди, фінансові регулятивні органи, міжнародні організацій та ін. До неформальних організацій можна віднести групи за інтересами, які набувають визнаного чи невизнаного статусу в суспільстві, зокрема різного роду асоціації (Асоціація українських банків), фінансові конгломерати, що впливають на прийняття рішень з розподілу фінансових коштів, інші структури.
Поняття фінансової інфраструктури уточнюється при визначенні складових елементів та принципів її роботи.
Правова інфраструктура є нормативно-правовою основою функціонування фінансових ринків та їх основних учасників — урядових структур, фінансових посередників, фізичних осіб, фірм.
Організаційна фінансова інфраструктура передбачає створення особливих структур та організацій, що полегшують взаємодію учасників ринку і забезпечують розмежування власності (у тому числі і на інформацію), використання й управління потоками капіталів. Організаційна інфраструктура виступає елементом архітектури ринку, сприяє створенню найбільш доцільної системи зв'язків між складовими фінансового ринку.
Інформаційно-комунікативна інфраструктура призначена забезпечити надання повної і прозорої інформації про роботу фінансового ринку усім її учасникам, професіоналам чи непрофесіоналам, за каналами комунікативної мережі передачі інформації.
Наукова фінансова інфраструктура пов'язана із розробкою наукового апарату вимірювання ризиків, визначення принципів і критеріїв ефективності фінансових ринків, параметрів роботи професіоналів фінансового ринку, оптимізацією процесів, засобів і механізмів виконання фінансових операцій, запровадження нових продуктів тощо.
Облікова інфраструктура визначає формальні та неформальні процедури і механізми ведення обліку, аудиту, стандартів надання інформації.
Кадрова інфраструктура сприяє забезпеченню фінансових ринків кваліфікованою робочою силою, її професійному збагаченню та розвитку.
В умовах глобалізації фінансових процесів варто окремо виділити міжнародну фінансову інфраструктуру, основою якої виступають міжнародні організації, інститути і створені ними кодекси, правила, юридичні норми, рекомендації тощо.
Усі види інфраструктури тісно взаємодіють між собою, що забезпечує розвиток інфраструктурного середовища, в якому діють фінансові ринки (див. рисунок).
Під інфраструктурним середовищем ми розуміємо сукупність сил, факторів, імпульсів, що активно діють на всіх учасників фінансового ринку, фізичних та юридичних осіб, які впливають на їх поведінку і визначають структуру й ефективність функціонування ринку. Без створення відповідного рівня розвитку інфраструктурного середовища неможливо досягти бажаного рівня ефективності фінансової системи.
Ми виділили ключові, на наш погляд, елементи інфраструктури, які значно впливають на роботу фінансових інститутів та учасників фінансових ринків. Найважливішою складовою інфраструктури виступає правова інфраструктура, яка є підґрунтям для формування і цивілізованого розвитку інших її елементів. Інформаційно-комунікативній інфраструктурі належить важлива роль передусім у забезпеченні прозорості функціонування фінансових ринків, що підвищує рівень довіри з боку інвесторів, без чого робота фінансових ринків неможлива. Крім того, інформаційно-комунікативна інфраструктура (ІКІ) також опосередковано визначає ефективність управління процесами спрямування потоків капіталів, прискорення їх руху.
Для західних фахівців характерним є виділення правової інфраструктури не як окремого виду, а об'єднання її з обліковою і нормативною інфраструктурами.
Деякі дослідники, зокрема Росе Левін, вважають, що інфраструктуру фінансового (банківського) ринку формують законодавчі норми, система контрактного права й обліку. На думку вченого, нормальний банківський розвиток забезпечують такі складові, як:
• законодавство, що має надавати кредиторам гарантії з повного відшкодування їх претензій до позичальників;
• система права, що має удосконалювати контрактну систему, в тому числі, державні контракти;
• система фінансового обліку, яка передусім має бути співзвучною з корпоративною і досягати рівня високої якості та прозорості.
На нашу думку, правова і нормативна складові інфраструктури є поняттями одного порядку, а облікову інфраструктуру слід аналізувати окремо, зважаючи на особливий характер її впливу на фінансовий ринок, особливий характер принципів та механізмів її формування .
Важливо підкреслити, що особливе значення правова інфраструктура набуває в період ринкових трансформацій. В епоху зламу старих норм і правил здійснення фінансових трансакцій посилюється вплив неформальних інститутів (етика поведінки) та організацій (впливових груп, неформальних структур), які можуть заподіювати як позитивну, так і негативну дію, що відбувається частіше, непоодинокими є також явища прийняття законодавчо-нормативних актів, які вступають у суперечність з наявним ладом, рівнем розвиненості фінансових інститутів та організацій, не підготовлених самою сутністю ринкових перетворень.
Іще однією особливістю розвитку країн з перехідною економікою є те, що ринкам цих країн властива асиметричність розвитку фінансових організацій з явним превалюванням банківського сектора. Проте за інших умов, при існуванні різноманітних фінансово-кредитних агенцій, що діють нарізних ринках, легше обминати рифи недосконалості у законодавстві, а також можна отримати більш ґрунтовну та виважену фінансову інформацію, якщо вона "добувається" різними структурами з різних ракурсів їх діяльності.
У міру розвитку економіки, дерегуляції фінансового сектора, правова інфраструктура набуває дедалі більшого значення, а її внесок у підвищення ефективності фінансових ринків усе вагоміший. Умовою цього є створення не тільки юридичної основи здійснення трансакцій, а й певної атмосфери, сприятливої для дотримання законодавства з боку фізичних та юридичних інститутів. Отже, важливо досягти оптимального впливу розвитку правової інфраструктури не тільки на формальні інститути та організації, а й на неформальні їх типи. Виходячи з цього правова інфраструктура набуває аполітичного характеру, але неформальні відносини і впливи мають суттєве значення для протікання фінансових процесів.
Важливою функцією правової інфраструктури є створення належної юридичної бази для функціонування структур різних масштабів діяльності — найбільших, великих, середніх, малих. Існування лише великих фінансових організацій часто-густо виступає гальмом економічного розвитку внаслідок збільшення їх впливу на поведінку суб'єктів ринку, що може приводити до створення внутрішньої фінансової системи орієнтирів, самовідтворення внутрішніх відносин фінансового сектора і послаблення відносин з реальним. Великі банки, особливо у країнах нових ринків, можуть застосовувати принцип "контролюючої руки", що потенційно негативно впливає на перерозподіл ресурсів та інновації. Вони можуть нав'язувати фірмам консервативну стратегію в плані застосування інструментів та управління потоками капіталів. Контролюючи фінансування й виконання проектів, банки часто радять займати керівництву фірм помірковану позицію. Загалом консервативна позиція зменшує фінансові ризики, але й водночас відбувається й зменшення корпоративних прибутків і відмови від нових інноваційних пріоритетів.
Отже, держава має формувати таку правову інфраструктуру, яка:
• відповідає рівню процесів ринкових трансформацій;
• має випереджальний характер щодо інших елементів фінансового ринку, у тому числі інфраструктурних;
• сприяє формуванню, а також визначенню норм і правил роботи різноманітних фінансових організацій;
• забезпечує конкурентне фінансове середовище і можливість роботи різних за масштабом діяльності суб'єктів ринку;
• впливає на неформальні інститути та організації, що створюють законовідповідну атмосферу реалізації фінансових трансакцій .
Особливості формування інформативно-комунікативної інфраструктури у новостворених державах полягає передусім у відсутності достовірної, прозорої інформації щодо діяльності фінансових ринків та їх агентів. Парадоксальним є факт, що часто у перші ж роки формування фінансових ринків триває започаткування потужних технологічних мереж (на зразок системи електронних платежів — СЕП в Україні), тоді як інформаційна насиченість фінансових ринків є абсолютно недостатньою. Таким чином, порушується важливий постулат теорії ефективності фінансових ринків й умова практичного її досягнення — наявність повної інформації про процеси, що відбуваються у фінансовій системі, відсутність інформаційної асиметрії.
Але явище інформаційної асиметрії стає особливо небезпечним у ліберальному фінансовому середовищі країни з перехідною економікою, коли воно переростає національні межі і за умов глобалізації стає міжнародним. Група країн-донорів, міжнародні організації контролюють інформацію країн-боржників і, зрозуміло, набагато поінформованіші про їх соціально-економічний стан. Маючи інформацію про фінансові потоки боржників, а часто і про стан економіки загалом, міжнародні організації на зразок МВФ суттєво впливають на стратегічну національну політику держави. Інформаційна асиметрія постійно перерозподіляє компонування сил на світових фінансових ринках, робить національне поле "гравців" країн-боржників ризикованішим. Можна говорити, таким чином, про заздалегідь зумовлену зовнішніми факторами інфраструктур ну неефективність фінансової системи. Наслідки так званих світових фінансових криз також є неоднозначними. Зокрема, фінансова криза в Азії знизила темпи економічного зростання у 2005р. в США на 0,7%, в країнах ЄС — на 0,8%, в країнах Азії — на 1,4%.
Певним інформаційним індикатором фінансового ринку є валютні курси (крос-курси). Якщо на реальному ринку голосування іде національною валютою (споживачі купують або не купують товари та послуги), то на міжнародних фінансових ринках голосування іде за ту чи іншу конвертовану валюту — країни купують чи не купують долари, євро чи єни. Однак така інформація є хоча і доступною для більшості учасників ринку, але обмеженою для використання при більш глибокому аналізі. Особливо нерозвинена інформаційна база роботи фондових ринків країн, що перебувають у транзитному періоді деяких інституціональних інвесторів.
Раціонально побудована фінансова інформаційна інфраструктура може зменшувати трансакційні витрати на отримання й обробку інформації, що забезпечує більш повну інформацію та більш досконалий контроль з боку інвесторів та акціонерів. Як зазначають західні вчені, шляхом поліпшення процесів отримання інформації фінансові посередники можуть впливати на довготривале економічне зростання.
Отже, для формування ефективної інформаційної інфраструктури необхідно: створення правової бази забезпечення доступу громадськості до інформації; неприпустимість зловживання службовою інформацією з боку професіоналів ринку; забезпечення рівних прав аутсайдерів та інсайдерів щодо доступу до інформації; правильне ціноутворення й відображення механізмами ціноутворення інформаційної функції; забезпечення механізмів миттєвого реагування фінансового ринку на зміни у зовнішньому середовищі через систему індикації інформації та її аналізу; створення комунікативної мережі для виконання арбітражних операцій тощо. Слід запровадити систему індикаторів фінансового ринку, серед яких можна виділити рейтинги як сталу оцінку надійності інструментів фінансового ринку та роботи професіоналів, та індекси як миттєву характеристику стану ринку, тенденцій його розвитку. Наявність широкого спектра індикаторів ринку, достовірної бази їх розрахунку свідчить про високий рівень розвитку фінансової інформаційної інфраструктури .
Країни з перехідною економікою можуть вибрати кілька шляхів створення ринкової інфраструктури.
Перший полягав у руйнуванні старої системи, адміністративно-командних інститутів та організацій та побудови на їх місці нової системи, в основі функціонування якої лежав би новий концептуальний підхід. Зрозуміло, що цей процес не може бути коротким і може затягнутися на десятиріччя. Такий шлях обрала Україна, і сподіватися на досягнення високого рівня ефективності фінансових ринків було б зайвим.
Інший підхід застосував уряд Китаю. Запроваджуючи ринково-орієнтовані реформи, Китай виявив творчість у позичанні та застосуванні ринкових концепцій, які були відносно вільні від ідеології і могли б легко бути адаптовані для того, щоб узгоджуватися з наявними ідеологічними обмеженнями. Наприклад, реформатори запровадили ринкові інститути, такі як ринок цінних паперів і спеціальні економічні зони, підкреслюючи їх універсальні, технічні і прагматичні аспекти. Нові ринкові інститути та організації були запроваджені без попереднього дизмонтажу старих і часто виникали з наявних інституціональних установок. Існування нових і старих структур було видатною особливістю китайських процесів інституціональної трансформації. У зв'язку з тим, що Китай пристосував роботу інститутів відповідно до актуальних, вузько визначених проблем, ці інститути були запущені у дію, як тільки-но вони з'явились. У міру їх використання, інституційні установки еволюціонували, набуваючи сили та нових функцій. Фактично цей шлях означав створення елементів фінансової інфраструктури, яка б могла зразу ж сприяти розвиткові фінансового ринку, що і довів досвід формування китайської фінансової системи.
Нерозвиненість інфраструктури є соціально чутливим фактором. Відсутність вільного доступу до фінансових ресурсів, надлишкова орієнтація на VIP-клієнтів, надмірна ризиковість операцій, уповільнення реалізації фінансових операцій — усе це виступає ознакою недосконалих фінансових ринків з нерозвиненою інфраструктурою. Громадськість реагує на такі ринки втратою довіри до діючих інститутів, оскільки підвищується уразливість населення, малих форм бізнесу, окремих громадян. Фінансова інфраструктура, якщо вона досконала, має забезпечувати зменшення ризикового навантаження на покоління.
Отже, в умовах ринку в результаті діяльності фірм, домогосподарств і держави формуються фінансові ресурси, які поєднують різні фінансові потоки. Виникає необхідність створення загальних умов їх руху, що призводить до відокремлення особливої сфери економіки – інфраструктури фінансового ринку. Її основна функція в суспільному розподілі праці — забезпечувати рух фінансових потоків. Вона є тільки частиною ринкової інфраструктури, фінансової і кредитної системи. Виходячи з цього, запропоновано термін «фінансовий ринок» визначити – як особливий механізм взаємодії власників заощаджень, реальних інвесторів і фінансових посередників, що ґрунтується на добровільній договірній основі та принципах економічної доцільності і забезпечує на основі попиту й пропозиції мобілізацію заощаджень і трансформацію їх в інвестиції, а термін «інфраструктура фінансового ринку» — як відображення сукупності процесів, що обслуговують відтворення соціальної й економічної сфер національного господарства за допомогою створення загальних умов руху фондів фінансових ресурсів, які утворюються у вигляді фінансових потоків у результаті економічної діяльності держави, фірм, домогосподарств .
Інфраструктура фінансового ринку одночасно є як підсистемою фінансової системи і ринкової інфраструктури, так і сама є системою, яка поєднує тільки ті інститути фінансово-кредитної системи, функціональна роль яких у суспільному розподілі праці постає в забезпеченні руху цих фінансових потоків і має свою внутрішню структуру. Її доцільно розділити на дві підсистеми: недержавну — що забезпечує просування самостійно визначених фінансових потоків, які в основному складаються між фірмами і домогосподарствами; і державну — що здійснює рух суспільно необхідних фінансових потоків, створених переважно, з одного боку, фірмами і домогосподарствами, а з іншого боку — державними органами.
1 2