1   2   3
Ім'я файлу: 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 91кб.
Дата: 11.02.2020
Пов'язані файли:
Правознавство.doc


Міністерство освіти науки України

Вінницький торгівельно-економічний інститут

Київський національний торгівельно-економічний університет

Кафедра соціології, психології та права

Реферат

з дисципліни «Право (правознавство,

адміністративне право)»

на тему: «Правове регулювання робочого часу

і часу відпочинку»

Виконала:

Студентка ІІ курсу

Групи МО -21

Чуй Ольга Ігорівна

Вінниця 2013

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………..

  1. Поняття та види робочого часу.……………………………………………….

  2. Надурочні роботи та ненормований робочий день………………………

  3. Поняття та види часу відпочинку…………………………………

  4. Відпустки: поняття та їх види…………………………………………………

  5. Припинення трудових правовідносин………………………………………….

Висновки…………………………………………………………………………

Список використаних джерел………………………………………………….


  1. Поняття та види робочого часу


Робочий час — це встановлений законодавством або на його основі відрізок календарного часу, впродовж якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи й умов трудового договору, повинен виконувати трудові обов'язки. Розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Наголосимо, що передбачені законодавцем гарантії стосовно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. З КЗпП України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годин-ний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на цьому підприємстві, в установі, організації.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним або трудовим договором для працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період — день, тиждень, місяць.

Робочий день — тривалість робочого часу в годинах і хвилинах упродовж доби. Робочий тиждень — тривалість робочого часу впродовж календарного тижня. Здебільшого, застосовуються два види робочого тижня: п'ятиденний, з двома вихідними, і шестиденний — з одним. Рішення про введення п'яти- або шестиденного робочого тижня приймає працедавець спільно з профспілковим органом, зважаючи на специфіку роботи, думки трудового колективу та узгоджуючи питання з місцевою радою. Сорокагодинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при п'яти-і шестиденному робочому тижні. При шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного не може перевищувати 5 год. (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів — скорочується на 1 год.

Скорочений робочий час встановлений у КЗпП, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно зі ст. 51 КЗпП, для осіб, робота яких пов'язана зі шкідливими умовами праці, встановлено скорочену тривалість робочого часу — від 24 до 36 год. на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочений робочий день (затверджений постановою Кабінету Міністрів України). Порядок застосування Списку регулює порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, що затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 р.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їхнього здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, від 15 до 16 років — 24 год. (ст. 51 КЗпП). Для учнів від 14 до 15 років, які працюють у період канікул, — не більше 24 год. на тиждень, а якщо учні працюють упродовж навчального року у вільний від занять час, то тривалість їхнього робочого часу не повинна перевищувати половини норми, встановленої для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років — не більше 12 год. на тиждень, а від 16 до 18 років — 18 год. на тиждень (ст. 51 КЗпП).

Скорочується тривалість робочого часу напередодні святкових днів на 1 год. як при шестиденному, так і при п'ятиденному робочому тижні (ст. 53 КЗпП), Це положення не поширюється на працівників, яким встановлено скорочений робочий час на інших підставах (ст. 51 КЗпП).

Розподіл норми робочого часу впродовж конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму є: час початку і закінчення роботи; час і тривалість перерв; тривалість і правила чергування змін.

Особливий вид робочого часу — надурочні роботи. Під ними розуміють роботи, які проводяться понад норму робочого часу, встановлену законодавством або локальними правовими актами. Працівники допускаються до надурочних робіт за попередньою згодою профкому у випадках, передбачених ст. 62 КЗпП. Заборонено залучати до надурочних робіт: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодших від 18 років; працівників, котрі навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Надурочна робота компенсується подвійною оплатою. Законодавством встановлено, що надурочні роботи не можуть проводитися понад 4 год. протягом двох днів поспіль і не більше 120 год. на рік.


  1. Надурочні роботи та ненормований робочий день


Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання наказу (розпорядження) власником.  Надурочні роботи виконуються у виняткових випадках, які носять характер заздалегідь непередбачених і непланованих ситуацій, перелік яких є вичерпним та міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну тривалість робочого часу - в режимі ненормованого робочого дня проводяться у міру виробничої необхідності. Надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою.       Згідно зі ст. 106 КЗпП, за всі відпрацьовані понаднормові години оплата здійснюється у такий спосіб:

    1)  за погодинною системою оплати праці робота в понаднормовий час оплачується в подвійному розмірі погодинної ставки;

      2)   за відрядною системою оплати праці за всі відпрацьовані понаднормові години надається додаткова оплата у розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

  • при проведенні робіт, необхідних для захисту країни, а також для запобігання громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

  • при проведенні громадсько-необхідних робіт з водо- та газопостачанням, опаленням, освітленням, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових та неочікуваних обставин, перешкоджаючих їх правильне функціювання;

  • при необхідності закінчити почату роботу, яка, внаслідок непередбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва, не могла бути закінчена у звичайний робочий час, коли її припинення може спричинити зіпсування або загибель державного або громадського майна, а також у випадку необхідності невідкладного ремонту машин, станків або іншого обладнання, якщо їх несправність викликає припинення робіт для значної кількості працюючих;

  • при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу або скупчення вантажів в пунктах відправки та призначення;

  • для продовження роботи при неявці змінного робітника, якщо робота не припускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язані негайно вжити заходів для заміни змінника іншим робітником.

Законодавством встановлені й інші випадки застосування надурочних робіт.       Так, у п. 15 Положення про порядок та умови проходження служби в митних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 р., вказується на службову необхідність як підставу для застосування надурочних робіт.   Так, у разі службової необхідності вони можуть залучатися до праці  в надурочний час, а також у вихідні,  святкові  та  неробочі  дні. Оплата праці в цих випадках, а також  у  нічний  час  здійснюється відповідно до законодавства України про працю.

Законодавством України визначено обмеження щодо застосування надурочних робіт, так стаття 63 Кодексу законів про працю передбачає заборону залучення до таких робіт:

  1. вагіних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

  2. осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

  3. працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).            

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Слід виділити і наступне:

    1. жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

    2. залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Як бачимо, законодавством України про працю надурочною вважається лише робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. 3 ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується.

     Українське законодавство на сьогодні не містить тлумачення поняття «ненормований робочий день». І хоча КЗпПУ не містить поняття ненормованого робочого часу, з аналізу інших нормативних актів випливає, що ненормований робочий час, поряд з нормованим, є одним з видів режиму робочого часу.

Єдиним документом на сьогодні, який дає визначення поняттю «ненормований робочий день» є наказ Міністерства праці та соціальної політики (надалі - Мінпраці) N 7 від 10.10.97 року «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці». При цьому даний наказ не зареєстрований Міністерством юстиції України і не є законодавчим актом.

Пункт 1 згаданого наказу Мінпраці визначає, що ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі необхідності, ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

«Золотими словами» є дві фрази даного визначення, це: «робота понад нормальну тривалість робочого часу» а також: «ця робота не вважається надурочною». Саме сукупність цих ключових фраз  є тими "солодкими” словами для роботодавця, які дають йому, як він вважаєте, право на "законне порушення закону”.

При застосуванні схеми «ненормованого робочого дня» роботодавцем працівнику  платити додатково не потрібно і примусити працювати його можна більше, надаючи додаткові завдання і вимагаючи негайного їх виконання після закінчення встановленого робочого дня.

Мінпраці надає перелік працівників, які можуть працювати в умовах ненормованого робочого дня. Ненормований робочий день може застосовуватися до:

  • осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

  • осіб, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

  • осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.


Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. З цього випливає наступне: перед застосуванням ненормованого робочого часу необхідно внести професію (посаду) до переліку, який подається в колективному договорі.

Варто зазначити, те що працівник з неповним робочим днем ​​не може працювати в режимі ненормованого робочого дня. Тому, наприклад, не можна застосовувати режим ненормованого робочого дня до сумісників, які працюють з неповним робочим днем. Якщо працівник працює на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися.

Згідно зі ст. 8 Закону «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 р., щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці надається, зокрема, працівникам з ненормованим робочим днем ​​тривалістю до семи календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Виникає цікаве запитання: як регулюватиметься кількість відповідної відпустки у разі не передбачення цього аспекту трудовим договором. Трудовий договір дуже часто укладається в усній формі, і це питання може навіть не порушуватися. Що стосується колективного договору, то в більшості компаній такий договір взагалі відсутній. Тож на практиці цей вид відпустки часто є декларативним.

 

    1. Поняття та види часу відпочинку


Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Можливість реалізації цього права визначається законом, зокрема главою V КЗпП України.

Час відпочинку - проміжок часу, протягом якого працівник згідно із законодавством та локальними нормативними актами вільний від виконання трудових обов'язків і який він має право використовувати на свій розсуд.

Законодавством до часу відпочинку віднесено: перерви протягом робочого дня (зміни);

- перерви між робочими днями (змінами);

- відпочинок між робочими тижнями;

- святкові і неробочі дні;

- щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни), згідно зі ст. 60 КЗпП України, надаються працівникам для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин, як правило, від 30 до 60 хвилин. Перерва не включається в робочий час і відповідно не оплачується. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу, Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Крім цього, до оплачуваних короткочасних перерв у роботі належать спеціальні перерви, що надаються працівникам для відпочинку і особистих потреб, наприклад жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються відповідно до ст. 183 КЗпП України, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації І з урахуванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Порядок надання таких перерв регулюється КЗпП України.

Перерва між робочими днями (змінами). Порядок надання цієї перерви визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Як правило, її тривалість не повинна бути меншою подвійної тривалості часу роботи, що передував цьому відпочинку.

Перехід із зміни до зміни відбувається, як правило, після вихідного дня відповідно до графіка змінності.

Тривалість відпочинку між робочими тижнями залежить від тривалості робочого тижня (шестиденного чи п'ятиденного): вона не повинна бути меншою ніж сорок дві години, а кількість повних вихідних днів має становити один чи два дні.

Загальним вихідним днем є неділя. При п'ятиденному робочому тижні вихідні дні надаються працівникам, як правило, поспіль. На безперервно діючих підприємствах вихідні дні надаються відповідно до графіків змінності.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виключних випадках, передбачених у ч. 2 ст. 71 КЗпП України. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Перелік святкових і неробочих днів передбачено у ст. 73 КЗпП України. Згідно з цією статтею в Україні встановлено такі святкові дні:

1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

Святкові дні є загальними для всіх працівників незалежно від їх ставлення до релігії. Встановлення у законодавстві неробочих днів пов'язане із релігійними святами, і такими днями є: 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Робота у святкові і неробочі дні допускається лише за умови, що її припинення неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), або якщо такі роботи зумовлені необхідністю обслуговування населення, або невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП України, а саме: наданням іншого дня відпочинку або оплатою у подвійному розмірі.

Щорічні відпустки - найтриваліший за кількістю вільних днів поспіль вид відпочинку. Порядок надання цього виду відпочинку передбачено, крім КЗпП, у Законі України від 15 листопада 1996 р. "Про відпустки"1.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас