Ім'я файлу: Методологія Ничипорчук Є О ПЗ 1-1м.doc
Розширення: doc
Розмір: 76кб.
Дата: 09.04.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 76кб.
Дата: 09.04.2020
скачати
Міністерство освіти і науки України
Національний транспортний уніврситет
Кафедра економіки
Реферат
З дисципліни «Методологія і організація нуково дослідницьких робіт»
На тему:
«Правове регулювання експорту»
Студента групи ПЗ-1-1м
Ничипорчука Євгенія
Перевірив(ла):
Проф. Гречан Алла Павлівна
Київ 2020
Вступ
Під економічною конкуренцією розуміється змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі і суб’єкти господарювання мають можливість вибирати відповідно між кількома продавцями або покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може монопольно визначати умови обороту товарів на ринку.
Економічна конкуренція є передумовою формування та основною складовою сучасної ринкової економіки.
Правові засади створення рівних можливостей для суб’єктів господарювання закріплені у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.01, положення якого визначають можливі порушення конкурентного законодавства.
Одним з найважливіших порушень є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Монополізацією визнається досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього стану.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції, або якщо його частка на ринку товару становить 35 чи менше %, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Суб’єкт господарювання може бути визнаним таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, існування пільг чи інших обставин, які сприяють тільки цьому суб’єкту господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призводять або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Тобто, такими визнаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання, продавцями або покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.
У той же час для економіки будь-якої країни притаманний такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку із суттєвим зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Подібне явище має назву природної монополії, правовий статус якої визначається Законом України «Про природні монополії» від 20.04.00. В Україні діяльність суб’єктів природних монополій можлива у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв’язок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Діяльність суб’єктів природних монополій, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону. Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій з боку держави є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.
Іншим видом порушення конкурентного законодавства є антиконкурентні узгоджені дії, тобто укладення суб’єктами господарювання угод будь-якої форми, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб’єктів господарювання. Антиконкурентними вважаються також такі дії, якщо вони стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів та інші дії.
Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малого або середнього бізнесу; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.
Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є наступним видом порушень законодавства про конкуренцію, під яким розуміють прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. До таких дій належать: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єднань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах та інші дії.
Наступним видом порушення є концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Концентрацією визнається злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого та набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання.
Існує цілий ряд інших порушень конкурентного законодавства України, які переважно стосуються процедурних положень.
Конкуренція також може бути недобросовісною. Це — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 недобросовісною конкуренцією вважаються такі дії: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама, дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця); купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця), постачальника до дискримінації покупця (замовника), господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірний збір, розголошення та використання комерційної таємниці.
Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечення інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Його правовий статус визначений Законом України « Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93.
Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Він підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді України (щорічно подає парламенту звіт про свою діяльність).
Основні завдання Антимонопольного комітету України: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції. Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право: визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб’єктів господарювання на ньому; видавати суб’єктам господарювання обов’язкові до виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень; видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов’язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству; забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб’єктами господарювання; вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства; накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом; приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб’єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб’єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов’язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз’яснення щодо їх застосування; здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.
Реалізація іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства не допускається.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі голови та десяти державних уповноважених. Комітет та його територіальні відділення, які утворюються ним в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює голова Комітету.
Останній призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк повноважень голови Антимонопольного комітету України становить 7 років.
Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.
З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї, "соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специфічних форм економ і ко-організацій його розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України від 3 серпня 1990 р. "Про економічну самостійність України"1 зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного закону включила в перелік законодавчих актів, які забезпечували б дію Закону "Про економічну самостійність України", антимонопольне законодавство.
За час, що пройшов, зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності"1, який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набуттям чинності Законом України від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції"2 Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон "Про Лити монопольний комітет України", яким визначено правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції".
Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається нормами розділів VII та XI Закону "Про захист економічної конкуренції" та приведеними у відповідність до них Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р.).
Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається з законів України " Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.
Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон "Про захист економічної конкуренції", яким регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.
Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, то створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання.
Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.
Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;
3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;
4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;
6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.
Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
техніко-технологічному, економічному розвитку;
розвитку малих або середніх підприємців;
оптимізації експорту чи імпорту товарів;
розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
раціоналізації виробництва.
Проте зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Анти монопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи у значній його частині.
Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету або Кабінету Міністрів України.
Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.
Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо вона:
не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;
була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;
не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.
Список Використаних джерел
Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. - М., 1984.
Богатых Е. А. Гражданское и торговое право. - М., 1996.
Віннис О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. - К.: Знання, 1998.
Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000.
Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В. С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.
Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Монографія. - Львів, 2000.