"правомірна поведінка: поняття, склад, види, причини нестабільності "

Ім'я файлу: Курсова_робота_Пасевич_Аліна,_ЮД_046,_1_курс.docx
Розширення: docx
Розмір: 40кб.
Дата: 15.04.2023
скачати
Пов'язані файли:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.docx
Конфуцианство.doc
ZMIST2.docx
1111 Методологія та методи наукового дослідження.ppt
Кримінально- процесуальне право.docx
Історичне есе на тему Соціально-економічне та політичний розвито
Історична довідка про Тараса Шевченка.docx
службова Никифорову.docx
Zubchaste_koleso.docx

ДОДАТОКЕМіС2.docx
ФБ_КП_ЦарікС.О._(fixed) (1).doc
21.pdf
Хоменко Поради батькам при запинках в мовленні у дітей.docx
Реферат на тему_Українські та міжнародні організації зі стандарт
Реферат на тему_Українські та міжнародні організації зі стандарт
1 ENDOCRINE SYSTEM.docx
Задачи похідна.docx
цуацаца.rtf
case-tehnologiya-rozroblennya-vimog-do-programnogo-zabezpechenny
gosudarstvennoe_i_municipalnoe_upravlenie-shpargal.pdf
текст доклада ъ.docx
Bedyukh_Yuliya_Oleksandrivna_Mm-21.docx.pdf
Типи календарів.docx
курсова психологія.doc
Реферат 2629.docx
пояснююча записка111.doc
Зміст практики.doc
Основи автоматики. Лекція 2.docx
Особливості організації інклюзивного навчання.docx
Практичне завдання_1.docx
Контрольні запитання ЛР № 8.docx
2 питання.rtf
Документ Microsoft Office Word.docx
kazedu_179257.docx
Рожков_Ниссенбаум_ТЧМК_лекции.doc
1 (1).docx
конспект заняття.docx
d71d73ee90c56_1797715607_1707122403.doc

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: “ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА: ПОНЯТТЯ, СКЛАД, ВИДИ, ПРИЧИНИ НЕСТАБІЛЬНОСТІ ”

Студентки юридичного факультету

гр.ЮД-046

Пасевич А.І.

Науковий керівник:

Наливайко Л. Р.

Дніпро
2020

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА, ЇЇ ОЗНАКИ ТА ВИДИ.

1.1. Сутність, поняття та ознаки правомірної поведінки.
1.2. Структура правомірної поведінки.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ.

2.1. Соціально-активна поведінка.
2.2. Звичаєва поведінка.
2.3. Конформістська поведінка.
2.4. Маргінальна поведінка.
2.5. Законослухняна поведінка

РОЗДІЛ 3. ПРИЧИНИ НЕСТАБІЛЬНОСТІ ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ.

3.1. Економічні причини.
3.2. Соціальні причини.
3.3. Політичні причини.
3.4. Ідеологічні причини.
3.5. Юридичні причини.

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Будь-яка держава, щοб її визначити на світοвій арені як легальну, демοкратичну з висοким екοнοмічним статусοм та рівнем рοзвитку, пοвинна для пοчатку забезпечити такий правοвий пοрядοк, щοб усі нοрми права дοтримувались у всіх сферах.
Правοві закοни - це демοкратичні закοни, в яких виражаються пοтреби та інтереси всіх суб'єктів суспільних віднοсин. Такі закοни пοвинні мати οптимальнο збалансοвані права і закοнні інтереси як грοмадянина, так і держави, правοві закοни, щο ствοрюють таке явище, як закοнність у суспільстві пοвинні служити системοю стримування, , певнοю межею кοрдοнів у відпοвіднοсті з нοрмами, яких пοвинні співставляти всі свοї вчинки всі члени суспільства. Викοнуючи всі пοлοження закοнів, суб’єкти забезпечують, таким чинοм, правοву державу, яка пοлягає у тοчнοму і неухильнοму дοтриманні закοнів та інших нοрмативних актів усіма чинοвниками та грοмадянами; тοчне та пοвне закріплення правοвοгο статусу прав та οбοв’язків усіх учасників правοвіднοсин; наявність прοдуманοї системи правοвих закοнів і підзакοнних нοрмативнο-правοвих актів.
Легітимність тіснο пοв’язана з правοпοрядкοм, щο являє сοбοю систему
правοвіднοсин, яка фοрмується в результаті режиму закοннοсті правοвих принципів, системи права і закοнοдавства усіма суб’єктами суспільних віднοсин і характеризується станοм правοпοрушень і злοчиннοсті в суспільстві.
Дοслідження впливу культурних фактοрів на рοзвитοк права є οсοбливο актуальним для нашοгο суспільства, οскільки тривалий час пοдібні дοслідження не прοвοдилися, на відмінну від західнοєврοпейських країн, де οснοвοю сοціальних віднοсин і найавтοритетніших теοретичних кοнцепцій є принцип суб’єктивних прав і свοбοд людини, права як здοбутку цивілізації і культурнοгο фенοмена. «У масοвій суспільній свідοмοсті України, - нагοлοшує М. Кοзюбра, - прοдοвжують дοмінувати ідеї прο правο як прο знаряддя пοлітики, інструмент примусу, зведену в закοн вοлю якщο й не якοгοсь οкремο пануючοгο класу, тο принаймні панівнοї частини суспільства тοщο».

Пοведінка є найважливішοю сοціальнοю характеристикοю οсοбистοсті. Свοєю пοведінкοю індивід мοже принести іншим учасникам суспільних віднοсин як кοристь, так і шкοду. У цьοму зв’язку держава встанοвлює свοєрідні межі сοціальнο значимοї пοведінки грοмадян, кοлективних οб’єднань, пοсадοвих οсіб. З пοзицій права ця пοведінка мοже бути οцінена пο-різнοму. Οкремі віднοсини не підпадають під правοве регулювання (віднοсини дружби, любοві, симпатії тοщο). Οцінюючи вчинки людини через правοві нοрми, держава встанοвлює два οснοвних види пοведінки – правοву (юридичне значиму) і юридичне нейтральну, байдужу.
Правο регулює пοведінку, яка відбувається у правοвій сфері, тοбтο в тій сфері, яка регулюється нοрмами права. Така пοведінка називається правοвοю.
Правοва пοведінка – це сοціальнο значима пοведінка суб’єктів яка кοнтрοлюється їх свідοмістю і вοлею, передбачена нοрмами права і тягне за сοбοю певні юридичні наслідки:
Таким чинοм, викладене вище зумοвлює актуальність дοслідження курсοвοї рοбοти.
Οб’єктοм дοслідження курсοвοї рοбοти є теοретичні засади права.
Предмет дοслідження - правοмірна пοведінка.
Метοю курсοвοї рοбοти є дοслідження правοмірнοї пοведінки.
Мета рοбοти передбачає викοнання таких завдань:
- визначити пοняття правοмірнοї пοведінки;
- здійснити аналіз характеристики правомірної пοведінки;
- дοслідити причину нестабільності правомірної поведінки;
Для рοзв’язування пοставлених завдань викοристанο такі метοди наукοвοгο дοслідження: теοретичний аналіз літературних джерел, синтез узагальнення, пοрівняння, абстрагування, кοнкретизація, мοделювання, спοстереження.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПОВЕДІНКА, ЇЇ ОЗНАКИ ТА ВИДИ.

1.1. Сутність, поняття та ознаки правомірної поведінки.

Правомірна поведінка– це соціально необхідна, жадана і допустима з точки зору інтересів поведінки громадянського суспільства окремих або колективних утворень, що полягає у дотриманні норм права, що захищаються та гарантуються державою.
Основні ознаки правомірної поведінки:

- відповідність поведінки нормам права –тобто людина діє правомірно, якщо вона діє у відповідності з нормами права. Інколи правомірну поведінку трактують як поведінку, яка не порушує норми права. Проте таке визначення не досить точно відображає зміст цього явища, оскільки поведінка, що не протирічить нормам права, може здійснюватися поза сферою правового регулювання, та не бути правомірною;

- соціально корисна– це дії, що відповідають образу життя, корисні (бажані), а інколи і необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особистості, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються законні інтереси. Саме через правомірну поведінку здійснюється упорядкування суспільних відносин, вона необхідна для нормального функціонування та розвитку суспільства, забезпечує стан правопорядку. Вона є найважливішим фактором вирішення завдань, що стоять перед суспільством. Проте, соціальна роль правомірної поведінки полягає у забезпеченні не тільки суспільних потреб, а й задоволенні інтересів самих суб’єктів правових дій. Оскільки суспільство та держава зацікавлені в такій поведінці, вони підтримують її організаційними заходами, заохочують і стимулюють. Дії суб’єктів, які перешкоджають здійсненню правомірних дій, припиняються державою;

- має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

- зовні виражається увиглядідії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права – дотриманні, виконанні, використанні (громадянами),правозастосуванні (посадовими особами);

- спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих),що є передумовою правовідносин. Слід зазначити, що правова поведінка незавжди викликаєправовідносини;

- охороняєтьсядержавою за допомогою дозвільних, зобов’язуючих іохороннихнорм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.

Правомірна поведінка містить завжди два моменти:

- інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Важливою є не тільки наявність правового механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне використання його громадянами;

- поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Правомірна поведінка складається з елементів – правомірних вчинків, що мають суспільно корисний характер. Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви – спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії. Мотиви визначають правову установку – правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.

Мотиви правомірної поведінки особиможуть бути різними:

- переконаність у справедливості такорисності приписів норм права;

- відповідальність перед суспільством і державою за вчинки;

- усвідомлення громадянського обов’язку;

- егоїстичний особистий інтерес;

- вчинення звичних для особи дій;

- прагнення діяти як усі;

- острах перед відповідальністю та ін.

Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби та інтереси.

З формуванням громадянського суспільства змінюється зміст методів, що спрямовані на формування в населення соціально-активної, правомірної поведінки, що передбачає використання таких методів впливу – переконання, правове виховання, профілактика правопорушень.

У правовій державі переконання є основним методом формування правомірної поведінки суб’єктів правовідносин. Правове виховання припускає впровадження у свідомість людей знань про право.

1.2. Структура правомірної поведінки.
Склад правомірної поведінки – система ознак поведінки, що відповідає нормам права.

Суб’єкт (суб’єкти права) – фізичні та юридичні особи, які здатні реалізовувати свої права і обов’язки та нести юридичну відповідальність.

Суб’єктивна сторона – внутрішнє ставлення (зацікавленість, байдужість) суб’єкта права до своєї діяльності та її результатів, визначення якості вчинків, з яких складається поведінка, їх оцінка.

Об’єкт – явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки: матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини.

Об’єктивна сторона – зовнішня форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв’язок між діяннями та їх наслідками.
Найбільш розповсюдженою є чотирьох елементна структура складу правомірної поведінки: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторони. До цієї наукової позиції схиляємося ї ми.

1. Суб'єкт правомірної поведінки.

Для того, щоб поведінка була визнана правомірною, важливе значення мас питання про те, хто її здійснює (хто є суб'єктом правомірної поведінки). Таких суб'єктів, які повинні або вправі здійснювати дану поведінку, визначає право. Загалом суб'єкти правомірної поведінки є носіями предметно-практичної діяльності та пізнання, основне джерело активності, спрямованої на об'єкт.

Суб'єкти правомірної поведінки є досить різноманітними, мими, тому для зручності, логічності та системності дослідження варто їх поділити на основні та додаткові.

Основні суб'єкти правомірної поведінки:

а) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи). Для повноцінної участі у правовідносинах з метою задоволення своїх потреб та інтересів, а також виконання державних і громадських обов'язків індивід повинен володіти:

- правоздатністю, яка характеризується як можливість особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

- дієздатністю, яка передбачає здатність особи своїми діями здійснювати права та обов'язки;

- деліктоздатністю - здатність особи самостійно відтповідати за свої протиправні вчинки, нести юридичну відповідальність;

- правовим статусом, що розуміється як юридичне закріплення становища особистості в суспільстві.
Це юридичні властивості, що характеризують громадянина як суб'єкта правомірної поведінки.

Однак для адекватної реліації правових можливосей суб'єкти правомірної поведінки повинні мати відповідні соціальні і фізичні якості, тобто достатній рівень соціалізації. У з'язку з цим законодавство визначає осудними і дієздатними всіх громадян, крім осіб, які не досягли певного віку і душевнохворих;

б) колективний суб'єкт (юридичні особи, посадові особи, трудові колективи, різного роду організації). Характерною рисою колективних суб'єктів є те, що вони реалізують юридично значиму діяльність у межах своєї компетенції. Компетенція містить вказівки на мету діяльності, завдання, функції колективу, обсяг і характер конкретних майнових, організаційних, фінансових та інших повноважень, форми та методи діяльності;

в) органи держави та держава в цілому. Органи держави виступають суб'єктами правомірної поведінки в таких ситуаціях: реалізуючи свої владні повноваження, беручи участь у соціально-політичному житті суспільства, здійснюючи господарську та майнову діяльність.

Держава як суб'єкт правомірної поведінки розглядається в аспекті її функціонування на міжнародній арені, коли мова йде про зв'язки з іноземними державами. Не варто також забувати і про правомірну діяльність держави всередині країни, де вона виконує свої численні функції завдання.

До додаткових суб'єкті правомірної поведінки відносять: адміністративно-територіальні одиниці, національні та державні утворення, церкву та її релігійні громали, іноземні фірми, банки та інші.

2. Суб'єктивна сторона правомірної поведінки.

Кваліфікаційний склад правомірної поведінки не буде повним, адекватним, якщо він не сприйме внутрішню мотивацію особистості, яка здійснила певне діяння. Суб'єктивна сторона яиляє собою дуже важливу частину поведінки, в тому числі правомірної. Тому вона справедливо має великеі, а нерідко і визначальне значення при віднесенні діяння до числа такого, що відповідає або не відповідає закону.

Мотивація щодо норм права поведінки не завжди може бути, враховуючи низький рівень правової грамотності населення. Крім цього, позитивне (або негативне) ставлення до норми права не може служити критерієм правомірності поведінки, тому що норма права і права суб'єктів порушуються незалежно від мотивів їх порушення.

Суб'єктивна сторона правомірної повелінки - це найбільш складний елемент у структурі правомірної поведінки. Вона включас психологічне спрямування особи, її свідомості на вчинення діянь, психологічне ставлення до своєї поведінки у сфері права та її наслідків.
Вихідним психологічним детермінантом првомірної поведінки людини, як і будь-якого вольового поводження, виступає потреба, тому що на основі потреби

формується поведінка. Потребу можна визнати як внутрішній стан, що виражає залежність особистості від об'єктивних умов існування і розвитку та виступає джерелом її активності.

Усвідомлені потреби виступають як інтереси. Завдяки інтересу, закріпленому в нормах права, та його впливу на свідомість людей, держава може стимулювати одні потреби та блокувати інші, цілеспрямовано впливаючи на розвиток потреб, які відповідають ї інтересам.

Також, характеризуючи суб'єктивну сторону правомірної поведінки, варто звернути увагу на такі її елементи, як мета та психологічна установка.

Мета виступає як ідеальне уявлення про наслідки можливих ї бажаних дій, умови, способи та результати задоволення потреб. У момент прийняття рішення стосовно майбутньої поведінки в особи формується психологічний стан готовності діяти, тобто з'являється установка на дану правомірну поведінку. Психологічна установка виступає як готовність діяти певним чином у конкретній ситуації на основі певної потреби.

Наступний елемент суб'єктивної сторони - це воля, яка відображає свідоме вольове зусилля, своєрідний поштовх, що виникає в результаті людських переконань, та відіграє визначальну роль для стимулювання особистості до дії і прагнення досягти певної мети.

Отже, суб'єктивна сторона правомірної поведінки характеризується свідомо-вольовим характером, активністю і мотивами. Починаючи з потреб та інтересів, включаючи постановку цілей, вибір засобів реалізації та запланованих планів, вона виражає виутрішие ставлення суб'єктів права до своєї діяльності та її результатів.

3. Об'єкт правомірної поведінки.

Будь-яка поведінка, яка не має у своєму складі об'єкта, була б безглуздою, безпредметною, оскільки будь-який вчинок людини обумовлюється її бажанням, невдоволеністю дійсним чи майбутнім становищем та навколишнім середовищем.

Об'єктом правомірної поведінки є суспільні відносини, матеріальні та нематеріальні блага, явища навколишнього середовища, які не порушуються внаслідок правомірної поведінки та не втрачають свого первинного змісту.

Умовно об'єкт правомірної поведінки можна поділи на:

а) загальний - це завжди суспільні відносини, що врегульовані правом або певною його галуззю;

б) родовий - це група однорідних суспільних відносин, у сфері яких відбувається правомірна поведінка;

в) безпосередній - це конкретні блага, інтереси особи, її життя, здоров'я, честь, гідність, власність, на які спрямована поведінка суб'єкта.

Безпосередній об'єкт деталізує родовий, адже уточнює, що саме цікавить ту чи іншу особу, дозволяє обрати конкретну норму, на підставі якої в майбутньому буде кваліфікуватися поведінка суб'єкта.

4: Об'єктивна сторона правомірної поведінки.

Об'єктивна сторона правомірної поведінки - це її зовнішній прояв та, насамперед, правомірна дія чи бездіяльність людини.
До обов’язкових елементів об’єктивної сторони варто віднести:
а) діяння, тобто поведінка, яка перебуває під контролем волі та розуму людини, отримує свій прояв у вигляді дії чи бездіяльності;
б) його наслідки – наслідки правомірної поведінки як елемент об’єктивної сторони – являють собою як соціально-корисні, так і соціально-допустимі та можливі зміни в охоронюваних правом об’єктах (майнового, немайнового та організаційного характеру);
в) причинний зв’язок між діянням та наслідками – це зв’язок між явищами, в силу яких одне з них (діяння) передує іншому (наслідку), а в певних випадках навіть породжує його. Наявність причинного зв’язку дає змогу поєднати елементи об’єктивної сторони.
До факультативних (не занадто важливих) елементів об’єктивної сторони належать:
а) засоби поведінки – це знаряддя, механізми, інструменти, організаційні форми, за допомогою яких вона реалізується. Вони визначаються метою діяння;
б) спосіб діяльності – це «технологія» її реалізації, юридично значиме явище.
Приходимо до висновку, що елементи, які характеризують об’єктивну сторону доволі різноманітні, що не дивно, коли врахувати величезну кількість норм права, різнобічний характер діянь учасників суспільних відносин, які використовують свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Узагальнюючи усе вищенаписане, треба вказати що склад правомірної поведінки непростий за своєю структурою. Для того, щоб визнати поведінку правомірною, необхідно визначити наявність у ній всіх перерахованих елементів (суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони. Це найважливіша умова процесу юридичної кваліфікації правомірної поведінки, яка і показує практичне значення моделі складу правомірної поведінки особи, тобто вона дає змогу надати оцінку поведінці суб’єктів права та належним чином кваліфікувати її.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ.

2.1 Соціально-активна поведінка.
Соціально-активна поведінка. Соціально-правова активність особистості представляє собою найбільш високий рівень правової поведінки, яка проявляється у суспільно-корисній, погодженій державою і суспільством діяльності у правовій сфері. Це перш за все ініціативна поведінка, яка може стати і нерідко існуючим фактором зміни у правовій системі. Соціально-правова активність визначається розвитком правосвідомості глибоких правових переконань, які свідомо приймають на себе готовність використати представлені правом можливості, творчо володіти ними у своїй повсякденній поведінці.
Така поведінка включає наступні компоненти: а) активність у діяльності добровільних організацій, партій, союзів, фондів, асоціацій та інших, які виникли на основі суспільних інтересів, соціальних груп, ідейного і групового вибору особистості. Така активність ставить ціль вплинути на підтримку, функціонування, або переміни державноправових структур, відтворення реформ, захист громадських, політичних, соціальних і культурних прав і свобод громадян, їх участь в управлінні державними і суспільними справами; б) активність у державноорганізованих формах діяльності у сфері правотворчості і правореалізації (участь у обговоренні і прийнятті законопроектів і інших суспільно-державних і суспільно-значимих рішень, участь у виборах депутатів, участь реалізації у правових установах і охорона правопорядку); в) активністю у здійсненні і діяльності альтернативних, або паралельних суспільних і суспільно-державних структур (комітети, або ради суспільного самоуправління по населеному пункту, експертні суспільні ради, групи самодопомоги і забезпечення порядку, правозахисні асоціації і групи “суспільного пригнічення” і т.д.); г) самодіяльну активність особистості у сфері права (голосування визначеним чином під час виборів і референдумів, засоби масової інформації, порушення законності і суспільної моралі і т.д.).

2.2. Звичаєва поведінка.
Звичаєва поведінка. Людина, як відомо, обирає найбільш доцільний і практичний варіант поведінки, вона діє вибірково. Звичка виникає у результаті багатогранного повторення дій, які діють у вже звичних, відомих обставинах. У цих умовах лише на початку людина обмірковує свої вчинки, а у подальшому вона діє в силу створеної звички, поводити себе так, а не інакше.
Позитивні дії, в основі яких лежать виконання нормативних передбачень, потребують волевиявлення ініціативи, творчості, діяльної активності особистості, а ці риси соціальної цінності правомірної поведінки не завжди досягаються лише формуванням звички до виконання закону.

2.3. Конформістська поведінка.

Конформістська поведінка. Конформістська правомірна поведінка представляє собою пасивне дотримання особою норм права, пристосування, підкорення своєї поведінки думкою і діями оточуючих. Іншими словами, у сфері соціально-правових відносин, людина вчиняє правомірно, оскільки, так вчиняють інші. Як соціально-психологічну категорію, конформізм потрібно відрізняти від поняття конформності. – Конформность ( від лат. conformis – подібний, однаковий) – податливість людини реальному або уявному тиску групи, що виявляється у зміні його поведінки і установок у відповідності із першопочатковою, яка не поділяла їм позицією більшості.
Мотиви такої поведінки характеризують громадську несформовану особистість: узгодження підкорення, засноване на пасивному відношенні до правового порядку: бажанням уникнути засудження у групі або колективі, побоювання втратити близьких, або знайомих і т. д. У свою чергу це призводить до поведінки ситуаційного, залежного підкорення зовнішнього прикладу. У протилежній особистості, з чіткою системою ціннісних орієнтацій, які можуть і співпадати з думкою оточуючих, конформна позиція суб’єкта права не дозволяє йому протистояти втіленим вказівкам, протиставлення своєї думки думкою інших, відстоювати її і свій вибір поведінки.
Соціально-правовий конформізм є соціально-корисним явищем, оскільки індивід, підкоряючись поглядам і переконанням інших, дотримується вимог права і тим самим точно реалізує їх у життя. Однак слід визначити і те, що конформістська поведінка будучи зразком для суспільства, не є для нього бажаним.

2.4. Маргінальна поведінка.

Маргінальна поведінка. “Маргінальна” (лат. marginalis — той, що перебуває на краю) - особистість — індивід, який, опинившись на межі двох чи кількох культур, подолав межі спільності, в якій виховувався, однак не зміг увійти або не був прийнятий у нову групу.
Основними характеристиками “маргіналів” є внутрішня соціальна нестабільність, стан психологічного дискомфорту, почуття самотності, схильність до аморальної поведінки. Вони нездатні засвоїти культурні традиції та цінності, соціальні навички поведінки середовища, до якого потрапили (наприклад, житель сільської місцевості, змушений працювати у великому місті).
“Маргінальна” особистість відчуває високу соціальну напруженість, легко вступає у конфлікт із навколишнім середовищем. Нерідко внутрішньорольовий конфлікт переростає у злочин.
Маргінальний статус став нормою великої кількості людей. У політичному плані такі люди відірвані від свого соціального коріння. Звідси їх потенційна готовність здійснити правопорушення, впасти в депресію або проявити агресию. (Аргесивність від лат. aggressio – напад).
У правовому плані маргінальність характеризується особливим перехідним проміжком між правомірною і протиправною поведінкою особи, яка викликається власною соціально-психологічною деформацією.
Серед осіб, поведінку яких відносять до маргінальної, також велику частину становлять ті особи, які знаходяться на межі між “добром і злом”.
Отже, така поведінка характеризується тим, що особа співставляє свої вчинки у відповідності з нормами чинного законодавства, тому що у неї страх перед юридичною відповідальністю.
Актуальною проблемою на сьогодні є подолання стереотипів, що склалися за радянських часів, щодо видів юридичної відповідальності, що пов'язано перш за все з необхідністю переосмислення структури українського права за галузями, підгалузями і інститутами.

2.5 Законослухняна поведінка.

Законослухняна поведінка – це відповідальна правомірна поведінка, різновид останньої, що характеризується свідомим підпорядкуванням людей вимогам закону. Правомірні розпорядження в цьому випадку виконуються добровільно, в результаті належної правосвідомості. На глибинному рівні правосвідомості у кожної особистості є закладений правовий менталітет у вигляді стійких правових уявлень, архетипів, звичок, реакцій певної етнокультурної спільноти, які в цілому й визначають усталений образ правової реальності.

З приводу співвідношення правомірної та законослухняної поведінки, слід підтримати позицію, за якою правомірна поведінка – відповідає праву, але не обов’язково закону. Тому що не кожен правовий акт, припис є правовим. І тому розрізняють поведінку правомірну і законослухняну (відповідає вимогам закону, який би він не був – тобто закон виконується незалежно від його змісту). Цим законослухняна поведінка відрізняється від правомірної. Законослухняна поведінка індивіда визначається законодавчими приписами, нормами конкретної держави. У звичайних умовах правові заборони приймаються людиною і стають звичними нормами її поведінки. У неї розвивається механізм соціального саморегулювання, під яким розуміють звичну готовність діяти певним чином в конкретній обстановці. Держава і суспільство зацікавлені в тому, щоб законослухняна поведінка була стійкою, масовою, типовою, тоді вона не потребує значних інтелектуальних зусиль і буде реалізовуватися на «підсвідомому алгоритмі», хоч і передбачає певний рівень індивідуальної моральності, що досягається в рамках суспільної моралі.

Однак, порівнюючи правомірну і законослухняну поведінку, слід визнати, що правомірна поведінка є більш широким, базовим поняттям, що охоплює і законослухняну поведінку, адже право знаходить свій зовнішній вияв не тільки в законах, але й в інших джерелах. Виходячи із теорії природного права, право є похідним від самої природи людини, органічно притаманне кожній людині лише тому, що вона, як живий організм, народилася саме людиною. Природне право не залежить від людської волі чи бажання, воно стверджує існування вищих, незалежних від держави, понять – таких як свобода, рівність, справедливість. Тому природне право розглядають як сукупність універсальних принципів і норм, що повинні бути основою всіх правових систем світової цивілізації, всіх демократичних держав сучасності.

У цьому контексті варто навести також позицію Г.В. Свириденко, яка виділяє критерії правомірності поведінки і поділяє їх на формальні (зовнішні) та змістовні (внутрішні). Формальні (зовнішні, юридичні) критерії правомірності поведінки обмежуються співставленням або порівнянням конкретного діяння або поведінки в цілому з вимогами приписів, закріплених у нормативно-правових актах. Змістовні або внутрішні критерії правомірності поведінки пов’язуються з внутрішньою, суб’єктивною специфікою кожного індивіда, з особливостями його духовного стану, який належить до сфери свідомості [5, c. 13]. Відтак, формальні критерії пов’язані з «буквою» права або текстом правової норми, а змістовні – з «духом» права, в якому виражаються глибинні соціонормативні засади життя людини, сутності та природи міжособистісних взаємовідносин тощо.

Таким чином, правомірна поведінка – поведінка, що здійснюється на основі норм і принципів як позитивного, так і природного права, а законослухняна поведінка – поведінка, що відповідає вимогам закону, тобто тільки позитивного права. Здійснюючи свій вибір між різними варіантами вчинків, суб’єкт вступає в сферу дії права. Правомірний варіант поведінки всіляко заохочується і стимулюється з боку держави.

РОЗДІЛ 3. ПРИЧИНИ НЕСТАБІЛЬНОСТІ ПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ.

Основою правомірної поведінки є розуміння справедливості та корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за дії, які є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особистості.
Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як основна форма реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.
Саме правомірна поведінка є суттю правопорядку. За допомогою правомірної поведінки здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна частина виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин базується на правомірній поведінці.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

3.1 Економічні причини.

1. Економічні — процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва — на основі економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе ку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.

3.2. Соціальні причини.

2. Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості

соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.

3.3. Політичні причини.

3. Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

3.4. Ідеологічні причини.

4. Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

3.5. Юридичні причини.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття злочинності, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

ВИСНОВКИ

Отже, правомірна поведінка ( законослухняна ) — суспільне корисна правова поведінка суб’єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою. Більшість індивідуальних і колективних суб’єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.
Особливістю правомірної поведінки є те, що вона відповідає тим моделям, які відображені в правових нормах, має зазвичай суспільно корисний характер, тягне за собою настання позитивних юридичних наслідків.
Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, правомірна поведінка, виходячи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування.
У механізмі правового регулювання правомірна поведінка відображається як відповідна модель, що закріплена в нормах права; в юридичних фактах - як конкретні життєві обставини; у правовідносинах - як суб’єктивні права і обов’язки; в їх реалізації - як загальна форма та засіб; в правопорядку - як його зміст. Це дає можливість розглядати правомірну поведінку як явище, яке об’єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.
Види правомірної поведінки: за зовнішньою формою виразу - дії та бездіяльність; залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків - активна, звична, конформістська, маргінальна; за ступенм виявлення свідомості та волі - добровільна та змушена; за ступенем соціальної значущості - соціально належна, соціально бажана, соціально допустима; за суб’єктами - індивідуальна та групова; за формою реалізації норм права - дотримання заборон, виконання обов’язків, використання суб’єктивних прав.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Автор: Свириденкр Г.В. Правомірна поведінка: сучасний контекст

2. Рабінович П.М. Основи загальної держави і права : Навч. посіб. – Вид. 5-е.- К.: Атіка, 2001.- 176 с
3. Захаркевич Т.С. Формування правової поведінки в контексті побудови в Україні правової держави.
4. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко, «Теорія держави і права».
5. К. Г. Волинка «ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА» Навчальний посібник.
6. Петришина О.В. Загальна теорія держави і права Підручник За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України М. В. Цвіка, доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України.
7. Наливайко Л.Р. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА, За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора
8. Приступа М.І., Олійник М.П.Основи держави та права : Посіб.- Хмельницький : ” Поділля”, 2000.- 190 с.
9. Абдулаев М. И., Комаров С. А. Проблемы теории государства и права / Учебник. — СПб.: Питер, 2003. — 576 с.
10. Блехман Б.Я. К вопросу о составе правомерного поведения // Актуальные вопросы государства и права на современном этапе. - Томск, 1984.
11. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави та права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с.
12. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение; норма и патология / Институт государства и права АН СССР. – М.: Наука, 1982.
13. Олійник О.Ю. Теорія держави та права: Навчальний посібник / О.Ю.Олійник, С.Д.Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
14. Зубко Г.В. Маргінальна поведінка як різновид правомірної поведінки особи// Підприємництво, господарство, право : науково-практичний господарсько-правовий журнал. До 2001 г. виходив російською мовою. - 2010. - № 12. - с. 132-134.
15. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. — Харків: Право, 2009. — 584 с.
16. Сухонос В. В. Теорія держави і права [Текст] : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. В. Сухонос. - Суми : Університетська книга, 2005. - 536 с.
17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права ( Енциклопедичний курс ) : Підруч.- X.: Еспада, 2006.- 776 с
18. Андрусяк Т.Г. Теорія дрежави і права.- Львів : Фонд ” Право для України “, 1997.-236 с
19. 3абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права : Навч. посіб. – К.: Вид-во Паливода А.В., 2001.- 240 с
20. Кондрат С.С. Юридично значуща поведінка : основні концепції : основні концепції та підходи до вивчення // Держава і право : 36. наук, праць.- 2005.- Вип. 30.-С 73-77.
21. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. — Харків: Право, 2009. — 584 с.

скачати