ПРАВО: ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

• Згідно з теорією природного права право є таким явищем, яке дається людині самою природою. Це не подарунок держави, а те, що дає людині природа від її народження, а тому всі позитивні закони держави повинні відповідати цим природним правам. Якщо закон держави не відповідає їм, то він не є правовим, а є свавіллям держави.
• Позитивна теорія права розглядає право як те, що встановлюється державою: це – закони, інші нормативні акти, кожне правило поведінки, яке встановлюється державою. Таким чином, позитивна теорія права ігнорувала суб’єктивні юридичні права суб’єктів суспільних відносин, а також ототожнювала поняття права і закону.

• При нормативному підході до праворозуміння право належить до нормативних систем суспільства. У цьому випадку право переважно розглядається як система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що відбивають по-державному організовану волю нараду, гарантуються і охороняються державою, виступають регулятором суспільних відносин.
• Згідно з психологічною теорією право розглядається як правові емоції людини, тобто почуття її виконувати свої обов’язки та права.
• Соціологічна теорія права розглядає останнє як “живу” норму, норму життя, яка виникає з дій людини; як конкретне, динамічне, фактично існуюче явище, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень.
• Згідно з матеріалістичною теорією право є воля панівного класу – воля, виражена в законі.

ОЗНАКИ ПРАВА:

• право повинно відповідати ідеалам гуманізму, демократії та справедливості;
• нормативність, тобто право існує у вигляді норм – загальних правил, моделей поведінки, у відповідності з якими повинна будуватися поведінка людини, яка опинилася у нормативно регламентованій ситуації.
• системність, тобто право існує як система норм; усі елементи системи пов’язані та узгоджені, мають ієрархічну побудову та підпорядковані один одному;
• вольовий характер права, тобто в нормах права виражається цілеспрямованість тієї чи іншої поведінки суб’єктів суспільних відносин; право виражає загальну й індивідуальну волю громадян в їх гармонійному поєднанні, згоді та компромісах;

• відповідність права матеріальним умовам життя суспільства: право повинно відповідати інтересам і потребам людей, потребам суспільного розвитку;
• право має формальну визначеність, тобто права, свободи, обов’язки суб’єктів суспільних відносин мають чітке нормативне фіксування, при чому вони носять безадресний характер (формальний);
• загальна обов’язковість права – право як явище має загальнообов’язковий характер, тобто його норми мають формальний безадресний характер, а також діють до їх відміни, а не вичерпуються одноразовим застосуванням до певних життєвих конкретних випадків;

9) державна забезпеченість права та його примусовість – примус означає те, що у випадках порушення норми права до правопорушника можуть бути застосовані примусові заходи.

Принципи права поділяють на:

• загальні (загальноправові), які належать до всіх галузей права;
• галузеві – притаманні конкретній галузі права (рівність сторін у майнових відносинах у цивільному праві);
• міжгалузеві – притаманні кільком однорідним галузям права (гласність судового розгляду у кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному, господарсько-процесуальному, адміністративно-процесуальному праві).

• Принцип свободи
• Принцип справедливості
• Принцип рівності
• Принцип гуманізму
• Принцип демократизму
• Принцип законності

Розрізняють технічні і соціальні норми. Технічні норми – це правила, що характеризують відношення людини до природи, техніці, знаряддям і засобам виробництва.

Соціальні норми – це правила поведінки, що регулюють відносини між людьми, їхніми колективами, соціальними групами.

• Норми-звичаї – правила поведінки, що історично склалися, протягом тривалого часу передавалися з покоління в покоління і виконуються в силу звички (традиції, етикет).
• Норми моралі – правила поведінки, що ґрунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про добро, честь, совість, гідність і забезпечуються силою суспільної думки.
• Норми релігії – правила поведінки, установлені різними віросповіданнями й обов’язкові для віруючих.
• Норми права – прийняті (санкціоновані) і забезпечені державою загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, що надають учасникам регульованих відносин суб’єктивні права і покладають на них юридичні обов’язки.
• Корпоративні норми – правила поведінки, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями), що забезпечуються владою суспільних об’єднань.

1) вони є соціальними нормами, тому що регулюють суспільні відносини між людьми;

2) носять вольовий характер – вказують на належну поведінку людей (яка повинна бути);

3) носять нормативний характер, тобто є еталонами, зразками поведінки людей.

1) право інколи закріплює деякі вимоги моралі;

2) право сприяє знешкодженню деяких аморальних вчинків людей, коли право надає деяким таким вчинкам юридичного значення;

3) право може бути засобом розповсюдження моралі (закони про захист пам’ятників культури).

Вплив моралі на право:

1) мораль впливає на процес утворення права (оцінка норм права, які приймаються в державі);

2) мораль впливає на процес реалізації прийнятих законів та інших норм права.

Отже, норма права – це загальне правило поведінки, яке встановлюється державою і наділяє учасників суспільних відносин правами та покладає на них юридичні обов’язки.

Структура норми права

Структура норми права