Річард Хартшорн
(правильніше Хартсхорн) (1899 - 1992)американський географ, основоположник поведінкової географії.
Народився в містечку Кіттанінг в Пенсільванії. Був молодшим братом американського релігійного філософа Чарльза Хартсхорна (1897-2000).
Навчався в Прінстонському університеті (закінчив у 1920), отримав ступінь доктора в університеті Чікаго (1924). Викладав в університетах Міннесоти (1924-40) і Вісконсіна (1940-70, з перервою під час війни). У 1949 році був обраний президентом Асоціації американських географів.
Є одним з найбільш яскравих представників хорологічної школи, вважав географію єдиною наукою, завданням якої є опис "територіальної диференціації земної поверхні" і накопичення фактичного матеріалу. Особливе значення вчений надавав вивченню традицій та звичаїв населення різних територій, поведінки їхніх мешканців. Вважав їх тісно взаємопов'язаними з іншими природними і соціально-економічними явищами, характерними для тієї чи іншої території. Був противником використання аналітичних методів, вважаючи їх видаленням від географічної реальності. Вніс великий вклад в розвиток теорії політичної (пояснення поведінки виборців тощо) і культурної (визначення культурного ландшафту) географії. У 1950-х роках погляди Хартшорна були піддані критиці представниками школи просторового аналізу, зокрема Фредом Шеффером і Вільямом Бунге
Основні роботи: "Recent Developments in Political Geography, I", The American Political Science Review, Vol. 29, No. 5 (Oct., 1935), pp. 785-804; "The nature of geography" (1939); "Perspective on the nature of geography" (1959).
Статті
«Місце як фактор у географії», Аннали Асоціації американських географів, Vol. 17, № 2 (червень, 1927), с. 92-99
«Географічні та політичні кордони у Верхній Сілезії», Аннали Асоціації американських географів , Vol. 23 , № 4 (грудень, 1933), с. 195–228.
(у співавторстві з Самуїлом Г. Дікеном) «Класифікація сільськогосподарських регіонів Європи та Північної Америки на рівномірній статистичній основі», Аннали Асоціації американських географів, Vol. 25, № 2 (червень, 1935), с. 99-120.
«Останні розробки в політичній географії», American Political Science Review, Vol. 29, № 5 (жовтень, 1935), с. 785–804.
«Останні розробки в політичній географії, II», American Political Science Review, Vol. 29, № 6 (грудень , 1935), с. 943–966.
«Шість стандартних пір року», Аннали Асоціації американських географів, Vol. 28 , № 3 (вересень, 1938), с. 165–178.
«Поняття raison d'être і зрілості держав» Аннали Асоціації американських географів, вип. 30, 59-60; 1940 року.
«Політико-географічна картина світу», Аннали Американської академії політичних і соціальних наук, Vol. 218, державна політика в Світ у війні (листопад 1941 року), стор. 45-57.
«Концепція географії як науки простору, від Канта і Гумбольдта до Геттнера», Аннали Асоціації американських географів, Vol. 48, № 2 (червень, 1958), с. 97-108.
«Політична географія у сучасному світі» (Political Geography in the Modern World), The Journal of Conflict Resolution, Vol. 4, No. 1, The Geography of Conflict (березень, 1960), pp. 52–66.
Ю. Бачинський
був одним з керівників Русько-української Радикальної партії (РУРП). У 1899 році разом з групою інших членів РУРП створив Українську соціал-демократичну партію (УСДП). 1918 – 1919 рр. є членом Української національної ради ЗУНР. З літа 1921 р. до осені 1923 р. Ю. Бачинський живе у Відні, а згодом переїздить до Берліна, де співпрацював з редакцією газети «Український прапор». У 1930 р. спробував виїхати до України, однак на кордоні був заарештований та рік відсидів у львівській в’язниці. Після звільнення оселився у Празі де працював в журналі «Вільна трибуна». У 1933 р. повертається в Україну, живе у Харкові та працює у редакції «Української радянської енциклопедії». Того ж року в Харкові був заарештований органами НКВС, які звинуватили його у приналежності до контрреволюційної терористичної організації.
28 березня 1935 р. Ю. Бачинський був засуджений Воєнною комісією верховного суду СССР на десять років ув’язнення, за спробу організувати підпільну мережу «Об’єднання українських націоналістів». Помер 6 червня 1940 р. у виправно-трудовому таборі.
Ю. Бачинський один із перших в історії української суспільно-політичної думки, хто розробив та обґрунтував цілісну наукову концепцію незалежної соборної України, розглядав ідею незалежної держави у поєднанні з проблемами національного і соціального звільнення. Основні погляди Ю. Бачинського щодо державного устрою та системи публічного управління викладені у його працях: «Поділ Галичини» (1897) – обґрунтовує необхідність поділу Галичини на Західну та Східну, об’єднання Східної Галичини з Буковиною; «Автономія України» (1906) – розглядає надання суверенітету Наддніпрянської України; «Взаємні відносини соціал-демократичних партій, української і польської, в Східній Галичині» (1910) – обґрунтовує застосування «етнографічного» принципу у державотворенні.
Найбільш відомим твором Ю. Бачинського є «Ukraina Irredenta» (Україна поневолена), виданому у 1895 р. У своєму вченні Ю. Бачинський розглядав створення національних держав як результат їх соціально-економічного розвитку. Економічною основою держави повинна бути «усуспільнена» власність, а не власність, яка є джерелом експлуатації. Всі українські землі становлять економічну цілісність, тому економічній єдності мусить відповідати єдність політична. Відстоював позиції еволюційного розвитку нової держави, яка повинна піднятись над класовими інтересами і дбати про добробут всього населення. Політична самостійність України, як стверджував Ю. Бачинський, є необхідною умовою для забезпечення економічного і культурного розвитку народу. Боротьба за самостійність України стосується не лише українського народу, а взагалі до всіх людей різних національностей, хто проживає в Україні. Спільний інтерес та спільне вирішення суспільних проблем робить людей різних національностей українськими патріотами. Тільки в незалежній Україні можна здобути вільне і заможнє життя. Обґрунтовуючи право України на державно-політичну самостійність, Ю. Бачинський підкреслює, що центральні органи влади повинні передати певні повноваження місцевим органам управління і зокрема до національних сеймів. В цьому процесі українська буржуазія є виразником національного інтересу, провідником демократичних перетворень у суспільстві та самостійної національної держави.
У майбутньому, на думку Ю.Бачинського, Україна повинна стати соборною державою. Разом з тим, він вважав, що держави, які досягли свого високого суспільного розвитку будуть об’єднуватися. Тому і Україна може приєднатися до якогось федеративно-конфедеративного утворення, стати повноправним членом європейської чи всесвітньої федерації вільних народів. Народи, за Ю. Бачинським, домагаються самостійності не для того, щоб ізолюватися від решти світу, але щоб повніше розвинутися культурно й економічно, посісти гідне місце в майбутній «всесвітній людській родині». Разом з тим, держава, як суспільний інститут, завершить своє існування. Держава є лише засіб для вільного та культурного розвитку кожного народу. Замість державної системи правління виникнуть нові інтегровані системи правління. Нації асимілюються та зникне розшарування між соціальними класами. Національна єдність уступить місце інтернаціональній єдності, як найвища єдність людського роду. Виникне потреба у формуванні міжнародних інтернаціональних інституцій, які будуть функціонувати на нових управлінських засадах. Таким чином, Ю. Бачинський, розглядаючи концептуальні основи розвитку самостійності України, розробив теоретичні засади нової управлінської системи в рамках інтернаціональної єдності.
Основні праці: Бачинський Ю. Україна irredenta / Юліян Бачинський // Україна: антологія пам’яток державотворення, Х – ХХ ст. : у 10 т. / редкол :
І. М. Дзюба [та ін.]. – Т. VІІ : Відродження української державності. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. – С. 55-63.; Бачинський Ю. Українська імміграція в З’єднаних Державах Америки (1914); Бачинський Ю. Поділ Галичини. Л., 1897; Бачинський Ю. Гльосси. Л., 1904; Бачинський Ю. Автономія України (1906).