Ім'я файлу: ФІЗ РЕФЕРАТ.docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 21.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Фіз рефер 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 21.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Фіз рефер 2.docx
| «Київський коледж зв’язку» Реферат На тему: «Правильне дихання під час виконання фізичних вправ» Студентка гр. ІКС-73а Бондарчук К.С. Викладач: Александер Т.В. Київ 2020 |
| ` |
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………….3
1.Дихальні вправи у фізичному виховані школярів з ослабленим здоров’ям………………………………………………………………………………..5
1.1 Правила правильного дихання…………………….…………………………6
1.2 Методика навчання правильному диханню на заняттях в спеціальних
медичних групах………………………………………………………………………12
Висновки …………….………….…………………………...…………………...15
ВИСНОВКИ......……………………………………………………………….....25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….………………………….….....26
ВСТУП
Актуальність. Дослідження багатьох вчених свідчать про те, що правильне дихання відіграє важливу роль для здоров’я людини. Дихальна гімнастика допомагає при лікуванні та профілактиці різних захворювань, сприяючи підвищенню резервних можливостей організму, поліпшенню обміну речовин і роботи внутрішніх органів.
Сьогодні багато фахівців вважають, що, практикуючи відповідні дихальні вправи, людина може не тільки відчути приплив сил і, коли потрібно, заспокоїтися, але і впоратися з цілком конкретними порушеннями, пов’язаними зі стресом, починаючи від панічних атак, і закінчуючи проблемами з травною системою.
Постановка проблеми та її актуальність. Дослідження багатьох вчених свідчать про те, що правильне дихання відіграє важливу роль для здоров’я людини. Дихальна гімнастика допомагає при лікуванні та профілактиці різних захворювань, сприяючи підвищенню резервних можливостей організму, поліпшенню обміну речовин і роботи внутрішніх органів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням впливу дихальної гімнастики на оздоровлення людини займалися такі вчені, як: Диба Т.Г., Мозолін Н.Г., Цирельников Н.І., Асташенко О.І., Стрельникова А.С., Стрельникова А.М. та інші.
Через те, що подих є процесом звичним і знайомим всім і кожному, механізм подиху як предмет серйозних наукових досліджень довгий час зневажали. Можна навіть сказати, що сама важливість подиху в підтримці людського життя перешкоджала його вивченню, адже всім відомо, що, якщо раптом органи подиху перестануть функціонувати, смерть наступить негайно.
Доктор Вільгельм Вундт наприкінці XIX ст. досліджувати загадковий зв'язок між подихом і психічною діяльністю людини. Він зосередив свої зусилля на вивченні змін у подиху, що виникають при зміні психічного стану. Згодом американські вчені зайнялися широкомасштабним вивченням подиху, виявивши, що при глибокому подиху в крові людини з'являється речовина «ендорфін»,яка впливає на кору головного мозку, допомагає людині позбутися від страхів, ефективно контролюючи функції різних органів тіла. Ендорфін став ефективним засобом забезпечення комфортного психічного й фізичного стану людини .
Дихальні вправи у фізичному виховані школярів з ослабленим здоров’ям
1.1 Правила правильного дихання.
Одним із завдань фізичного виховання дітей з послабленим здоров ям є навчання їх правильному диханню. Правильне дихання є необхідним чинником здоров я людини, як і правильне харчування. Тому кожна дитина повинна навчитись правильно дихати, тим більше, що навички управління диханням у них формуються швидко.
Основні правила правильного дихання передбачають:
Дихання через ніс. Проходячи через носові ходи, повітря очищується від пилу і мікробів та нагрівається ( майже до 30º у будь-яку погоду). При видиху повітря зволожує слизову оболонку носа та попереджує її пересихання.
До того ж, люди які не дихають через ніс відстають у розумовому розвитку. Відсутність носового дихання погіршує пам’ять, увагу, спричиняє головний біль, погіршення сну. Так, при обстеженні учнів, які не встигають у навчанні виявилося, що більше, ніж у половини з них порушене носове дихання. При цьому відбувається застій рідини, що омиває мозок, в результаті чого в ньому накопичуються шкідливі для нервової системи речовини. У таких дітей також з’являється шум у вухах, відчуття важкості в голові, приступи задухи ( аж до бронхіальної астми), порушується мова та нюх, підвищене роздратування.
Сухарєв В.А. вважає, що повітря, яке рухається по нижнім та середнім ходам, охолоджує склепіння носоглотки та вентилює основну пазуху черепа, яка своєю задньою стінкою межує з гіпофізом. Для нормальної роботи гіпофіз потребує ритмічного охолодження, яке і забезпечується носовим диханням. При відсутності охолодження порушується робота гіпофіза, що негативно позначається на функціонуванні організму.
Повітря, що вдихається носом, на своєму шляху зустрічає багато перешкод. Тому носове дихання створює у грудній порожнині значне розріджене повітря. Це полегшує роботу серця, покращує відтік венозної крові від голови та зменшує ймовірність виникнення головного болю.
З метою загартування дихальних шляхів Кузнєцова Т.Д. пропонує систематичне чергування дихання носом та ротом в умовах спокою чи помірних фізичних навантажень. Це зменшить кількість захворювань на ГРВІ (гострі респіраторні вірусні інфекції).
Виконання вдиху відбувається плавно і безшумно, тонкою цівкою, без напруження, зі збереженням можливості його продовження. Така техніка вдиху виконується для більш ефективного процесу оксигенації (насичення крові киснем).
Глибоке, рідке дихання вважається більш доцільним з фізіологічної точки зору та більш корисним для здоров’я (Ніколаєв В.Р.). У повітрі міститься 21 % кисню. При неглибокому диханні людина вдихає 15 –17 % кисню, а в організм потрапляє лише 4 %. Пояснюється це тим, що при поверховому диханні не все повітря, що вдихається потрапляє вглиб альвеол. При глибокому диханні повітря проходить значно глибше з повнішим насиченням крові киснем.
До того ж глибоке дихання – найкращий спосіб масажу серця, що розташоване у поглиблені між легеневими долями. При диханні вони стискають серцевий м’яз та полегшують його роботу, живлення, попереджують перенапруження. Глибоке повільне дихання покращує травлення, нормалізує роботу органів виділення.
Прихильники протилежної точки зору (Кузнєцова Т.Г.)стверджують, що більш вигідним для організму є використання неглибокого дихання. Тоді дихальним м’язам доводиться долати менший еластичний опір легень, що робить процес дихання більш економним. А при відповідному тренуванні організм виробляє здатність поглинати кисень із повітря, що вентилює легені, більш повно.
Так, вчителі фізичної культури в шкільних навчальних закладах вважають, що правильне дихання – це поверхневе дихання. Основою його техніки є виконання короткого вдиху до змикання ніздрів з подовженим видихом через ніс. Використання поверхневого дихання у повсякденному житті передбачало навчання за такими етапами:
- ознайомлення з теорією та технікою методу поверхневого дихання учнів та їх батьків;
- навчання поверхневому диханню в умовах звичайної та прискореної ходьби;
- прищеплення стійкої звички поверхневого дихання під час бігу з поступовим збільшенням дистанції пробігання за умови стійкого носового дихання;
- засвоєння правильного дихання при виконанні різних фізичних вправ.
Є один із прикладів однієї школи де, комплексне використання правильного дихання з процедурами загартування та раціональним харчуванням спричинило переведення всіх школярів, віднесених до спеціальної та підготовчої медичних груп до основної та зменшення кількості пропущених уроків через хворобу за рік з 3845 до 986 годин.
Виконання видиху відбувається активно і до кінця. Поступове надходження повітря при вдиху змінюється стрімким його виведенням при видиху для більш активного наступного вдиху.
Збільшення тривалості вдиху без напруження та активного видиху призводить до економізації режиму дихання, який характеризується зменшенням надлишкової вентиляції.
Позиція окремих авторів знаходиться у протиріччі з вищезазначеним правилом. Зміст такої точки зору полягає у тому, що лише частина кисню (CO2), який утворився в організмі, підлягає ліквідації, його виведенню. Інша частина (6%) знаходиться в легенях та оберігається організмом. Повний видих сприяє видаленню цього газу у більшій кількості, ніж потрібно, що спричиняє такі наслідки :
- на фоні дефіциту СО2 в організмі розвивається гіпоксія, адже вуглекислий газ є регулятором надходження кисню з крові в клітини – чим менше його в легенях, тим міцніший зв’язок гемоглобіну з киснем, тим менше його надходить у клітини, через що страждають, в першу чергу, серце, легені, мозок, печінка, нирки;
- зменшення СО2 у крові збільшує її зсідання, що сприяє розвитку судинних захворювань;
- зменшення кількості СО2 знижує активність багатьох ферментів та синтез гормонів ( підшлункової залози, залоз шлунку тощо).
Дихання повинно бути повним. В дихальному акті приймають участь грудна клітка і діафрагма. Повне дихання призводить в рух весь дихальний апарат. Його техніка передбачає вдихання середньої кількості повітря, а не повне наповнення легень, з його розподілом повітря по всьому їх об’єму. Повне дихання не є штучним видом.
В процесі дихання виключається зайве напруження. Воно не повинно завершуватись задишкою, дискомфортом. Напруження при виконанні дихальних вправ може стати причиною гіпер - чи – гіповентеляції. Гіпервентеляція (часте та глибоке дихання) призводить до посиленого вимивання СО2 із організму, що супроводжується головокружінням, нудотою і навіть втратою свідомості. Гіповентеляція виникає при тривалій затримці дихання, що викликає накопичення вуглекислого газу в організмі, збільшення кислотності крові та різке збіднення крові киснем. Виражене кисневе голодування негативно позначається на діяльності серцево-судинної та дихальної систем.
При виконанні вправ на дихання, увагу слід концентрувати на ділянку живота, грудної клітки, фазах вдиху і видиху. Організація самоконтролю за технікою виконання дихальних вправ в такий спосіб дає можливість отримати максимальний ефект від їх застосування.
Виконання дихальних вправ – це довільне керування диханням, яке сприяє створення багаточисельних дихальних стереотипів, розвитку дихальних м’язів, постановки правильного дихання, підвищенню працездатності і збільшенню резервів дихальної системи.
Створення дихальних стереотипів, в свою чергу, передбачає формування спеціальних навичок :
- керувати актами вдиху і видиху по тривалості і швидкості їх виконання;
- переривистого дихання, або порційного, пульсуючого дихання;
- затримки дихання на визначений час;
- відтворювати задану величину життєвої ємкості легень, т.б. довільно керувати дихальними об’ємами;
- різних типів дихання (грудне, черевне, змішане).
Не всі дихальні м язи тренуються однаково. Діафрагма – основний дихальний м яз, який забезпечує вентиляцію на 75 – 90 % розвивається особливо повільно. М язи спини, шиї та грудей також приймають участь у процесі дихання. Без тренування ці м язи атрофуються і не виконують повноцінно дихальну функцію.
Величину навантаження при виконанні дихальних вправ можна регулювати так:
1) поступово збільшувати тривалість вдиху і видиху;
2) збільшувати кількість повторів заданих режимів дихання;
3) збільшувати тривалість пауз на вдиху і видиху.
В руховій діяльності структура дихання має відповідати руховому завданню:
- узгоджуватись фази дихання і рухів за анатомічною ознакою. Вдих повинен співпадати з рухами або позою, при яких складаються найбільш анатомічно сприятливі умови для розширення грудної клітки. Це випрямлення тулуба, піднімання рук тощо. Для виконання видиху найбільш сприятливими умовами є нахил тулуба, опускання рук, групування тощо.
- враховуватись режим виконання рефлекторного впливу дихання на частоту рухів фізичних вправ і силу скорочення м’язів. Ритм дихання та частота виконання рухів рефлекторно пов’язані між собою. При виконанні циклічної вправи у повільному темпі за один дихальний цикл виконується 6 – 8 рухів, у середньому темпі – 4 – 6 рухів, а у швидкому, відповідно, 2 – 4.
Величина м’язового зусилля залежить від фаз дихання. Найбільший прояв сили спостерігається при короткочасній затримці дихання, середня величина цієї якості проявляється на фазі видиху і найменша – під час вдиху. Якщо вправа виконується без напруження, то вдих і видих виконуються вільно, без затримки дихання.
Створення гігієнічних умов виконання дихальних вправ. Для отримання найбільшого оздоровчого та лікувального ефекту від використання дихальних вправ їх проведення варто організовувати на відкритому повітрі, чи в провітреному приміщенні.
1.2 Методика навчання правильному диханню на заняттях в спеціальних медичних групах.
Навчання дітей правильному диханню починається з теоретичних відомостей про дихання, його значення у життєдіяльності людини, механізми дихання, основні показники, значення дихальних вправ.
Після цього дітей знайомлять з основними типами дихання: черевним, грудним та повним (змішаним диханням), або нижнім (черевним), середнім (реберним), ключичним (верхнім) та повним за системою йогів.
Черевне дихання виконується в положенні лежачи чи стоячи. Після повного видиху, повільно зробити вдих через ніс, вип’ятивши живіт, грудна клітка при цьому залишається нерухомою. При видиху живіт втягується з утворенням впадини.
Черевне дихання тренує діафрагму; допомагає серцю в роботі, забезпечуючи приплив венозної крові через утворення черевної помпи, понижує артеріальний тиск, стимулює процес травлення, регулює діяльність органів живота та малого тазу. Черевне дихання - це масаж для печінки, нирок, кишок.
При виконанні грудного дихання у положеннях лежачи, стоячи, сидячи на вдиху грудна клітка припіднімається, а на видиху – опускається з розслабленням дихальних міжреберних м’язів. Застосування реберного дихання передбачає наповнення повітрям лише середньої частини легень. Для контролю за правильністю виконання такого типу дихання рекомендується покласти долоні на обидві сторони грудної клітки і слідкувати за її підніманням і опусканням. Грудне та реберне дихання має оздоровчий і лікувальний ефект через зниження тиску на серце та покращення кровообігу печінки, жовчного міхура; шлунку, нирок, селезінки.
Ключичне дихання вентилює верхні відділи легень. У положенні сидячи чи стоячи після видиху виконується повільний вдих через ніс з підніманням вгору плечей, ключиць і рухом лише верхніх ребер. При видиху плечі опускаються вниз. Це дихання сприяє покращенню функціонування лімфатичних вузлів.
Після оволодіння вищезазначеними прийомами вивчається техніка повного дихання, яке об’єднує переваги всіх трьох (двох) способів. При такому диханні повністю мобілізується дихальна система. Розрізняють наступні фази повного дихання: 1 - видих; 2 - наповнення повітрям нижніх відділів легень; 3 - розширення грудної клітки через наповнення їх повітрям; 4 - завершення наповнення легень повітрям з підніманням ключиць та плеч. Видих відбувається у наступній послідовності: втягується живіт, опускаються ребра та плечі. Видихати потрібно повільно, безперервно, без зусиль.
В основі поняття повного дихання лежить правильне співвідношення тривалості вдиху та видиху, що забезпечує ритмічність дихання і виражається формулою:
ЦПД (цикл повного дихання) = 4(2) : 4(2),
згідно якої вдих триває 4 сек.(рахунки); пауза -2 сек.; видих – 4 сек. та пауза - 2 сек. Дотримання пауз необхідно для того, щоби запобігти гіпервентиляції легень та, таким чином, регулювати ступінь збудження дихального центру. Збільшення тривалості дихальних фаз внаслідок розширення резервів вдиху і видиху дітей відбувається за схемою ЦПД = 2(2) : 2 ; ЦПД = 4(2): 4(2); ЦПД = 4(4) : 4(2); ЦПД = 6(4) : 6(2) і т.д. Тривалість дихальних фаз може також залишатись незмінною.
Ритмічність дихання тренується також з врахуванням ЧСС, коли кожний вдих та видих виконується на однакову кількість скорочень серця. Для оволодіння навичкою ритмічного дихання рекомендується така вправа: сидячи чи стоячи після повного видиху зробити глибокий вдих, а потім видих на шість пульсових одиниць (один удар - одна порція видиху і т.д.).
Наступним кроком у методиці дихання є навчання правильному диханню при виконанні динамічних вправ. Тут дихання повинно бути безперервним, а його оптимальна глибина складає 40 –60 % життєвої ємкості легень. Необхідно також враховувати рефлекторний вплив ритму дихання на темп рухів. Процес навчання бажано починати з ходьби та бігу на місці та формування навички діафрагмального, а згодом і повного дихання.
Вправ ациклічного характеру існує велика кількість і тому визначити загальні правила при їх виконанні неможливо. Однак, при навчанні правильному диханню в процесі виконання ациклічних вправ варто враховувати такі обставини:
- вдих повинен співпадати з рухами або позою, при яких складаються найбільш анатомічно сприятливі умови для розширення грудної клітки;
- фази дихання залежать від величини м язового зусилля. Якщо вправа виконується без напруження, то вдих і видих відбуваються вільно. А вправи, виконання яких включає в себе м язове напруження – вдих здійснюється при напружені, а видих, відповідно, при розслабленні.
Паралельно з навчанням правильному диханню при виконанні фізичних вправ на заняттях в СМГ, необхідно формувати у школярів уміння керувати своїм емоційним станом і процесами відновлення.
Так, техніка мобілізуючого дихання передбачає подовжений вдих, пропорційну йому за тривалістю паузу та короткий швидкий видих.
Заспокійливе дихання характеризується поступовим подовженням видиху до тих пір, поки він не стане вдвічі довшим за вдих.
Застосування напруженого, переривчастого і подовженого видиху через міцно стиснуті губи (“попихкування”), що виконується серіями по 2-3 рази зразу ж після фізичних вправ, знімає нервово-м’язові напруження і прискорює ліквідацію кисневого боргу.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши дане питання, ми можемо зробити висновки, щодо того, нас кільки вагому роль відіграє дихання в оздоровчому тренуванні школярів, і в їхньому житті в цілому.
Дихання пов'язане з духовним розвитком людини. Інтенсивні молитви і співи (під час яких велике значення надається видиху), по суті, дуже схожі на сучасні дихальні вправи. Ще в античні часи в Греції в перші століття після Різдва Христового дихальні вправи були одним з основних методів лікування.
Активний спосіб життя активізує розумову діяльність; під час пішої прогулянки, ритмічної їзди на велосипеді, бігу підтюпцем приходять несподівані й оригінальні ідеї, самі собою виникають рішення складних задач і проблем. Регулярні фізичні навантаження впливають на кровотворення: збільшують кількість гемоглобін, нормалізують вміст холестерину. Заняття спортом попереджають передчасне старіння організму, а виходить, продовжують молодість.
Бути в наш час здоровим – це не надзвичайна розкіш, це – необхідність. Здоровим хоче бути кожен, але підтримувати все життя певний рівень гарного самопочуття важко, тут необхідна залізна воля. Хвороби стають у чергу до кожного з нас і атакують, як тільки ми розслаблюємося. Сучасна медицина хоч і намагається захистити наші організми від хвороб, але вона не може придумати таких ліків, які розвивали б у свідомості розуміння необхідності вдосконалювання власного тіла. Постійний рух, контроль за своїм диханням, виконання спеціальних вправ для доброї роботи легень, несуть здоров'я, що не дадуть ніякі ліки. Розумне фізичне навантаження на організм – найкращий спосіб його збереження до старості.
Список використаної літератури:
1. Асташенко О. І. / Дыхательная гімнастика по Стрельниковой. Парадоксально, но ефективно!/ М. 2007.- 112с.
2. Вайцеховський С.М./ Книга тренера / С.М. Вайцеховской. –М.: Фізкультура і спорт, 2000. - 278 с.
3. Ермолаев О.Б., Сергиенко В.П. / Основи трехфазного дьіхания. (Новое в жизни, науке, технике. Серия «Физкультура и спорт», №1)/ –М.: Знание, 1991. –С.93–189.
4. Зімкіна Н.В. / Фізіологія людини / Н.В. Зімкіна. - М.: Фізкультура і спорт, 2001. - 496 с.
5. Іванова І. О. / Проблеми профілактики захворювань та фізичного розвитку дітей / Соціальна психологія/ 2008. № 5-С.13-16.