Практичне завдання №1 1 Дитинство – це період посиленого розвитку, змін та

Практичне завдання №1
1) Дитинство – це період посиленого розвитку, змін та
навчання. Тобто, дитинство – це життя людини, коли в неї проходить найактивніший розвиток.
Весь період дитинства можна умовно назвати сенситивним періодом, який поділяється на конкретні сенситивні періоди. Разом з цим потрібно розуміти, що дитинство – не лише період посиленого розвитку, змін і навчання, а й
що це є період парадоксів і суперечностей, без яких неможливо уявити
собі процес розвитку. Як зарубіжні, так і вітчизняні психологи наголошували на парадоксах дитячого розвитку (В.Штерн, Ж.Піаже,
І.А.Соколянський та ін.)
Відомий радянський дитячий психолог Д.Б.Ельконін визначає 2 основні
парадокси дитячого розвитку:
1. За фізичною будовою, організацією нервової системи, за типами діяльності та способами її регуляції людина є найбільш досконалою
істотою в природі. Але дитя людське народжується лише з найелементарнішими механізмами для виживання. У дитини не видно цієї досконалості: у неї відсутні будь-які готові форми поведінки. Н-д, ягня, теля, лоша, черепашка, народившись, відразу стають на ніжки, рухаються за мамою, самі шукають джерело харчування. Дитя ж людини немічне, нерухоме, повністю залежить від дорослих.
Як правило, чим вище стоїть жива істота в ряду тварин, тим довше продовжується її дитинство, тим безпомічніше маля при народженні.
Історія людства свідчить про те, що весь час розвивається наука, техніка, мистецтво, відбувається збагачення матеріальної і духовної культури. За тисячоліття досвід людства зріс у тисячі разів. Але за цей час новонароджена дитина практично не змінилась. Антропологи, вивчаючи структуру та будову організму людини, минулих періодів, порівнюючи анатомо-морфологічні особливості новонародженого кроманьйонця і сучасного європейця, не бачать ніякої різниці. Вони підкреслюють, що новонароджена дитина практично не змінилась. Новонароджений сучасної людини нічим суттєво не відрізняється від новонародженого, який жив десятки тисяч років тому.
2. Ще один парадокс: при однакових природних передумовах рівень психічного розвитку, якого досягає дитинство на кожному історичному етапі розвитку суспільства різний.
Дитинство – період, що продовжується від народження до повної
психологічної і соціальної зрілості. Це період становлення дитини

повноцінним членом суспільства. А тому тривалість дитинства в різні
історичні епохи різна.
Етапи дитинства людини – це продукт історії. Від рівня розвитку суспільства залежить і розвиток дитини, її психічні досягнення. А тому не можна вивчати дитинство і закони його становлення поза вивченням суспільства, яке вивчає цей розвиток. Тривалість дитинства знаходиться в прямій залежності від рівня матеріальної і духовної культури суспільства.
Проблема історії дитинства одна з надзвичайно складних, оскільки потрібно вивчати минуле дитинства. Якщо дорослих ми вивчаємо за результатами їх діяльності, то дитинство таких продуктів діяльності не залишає.
Етнографам відомо, що пам’ятники культури, по відношенню до дітей мізерні. Навіть в тих випадках, коли в археологічних розкопках знаходять
іграшки, то це в основному предмети культу, які в давнину клали в могили, щоб вони допомагали хазяїну на тому світі. Мініатюрні зображення людей та тварин використовувались також в магічних цілях.
Теоретично питання історії походження періодів дитинства розроблялися відомими радянськими психологами П.П.Блонським, Л.С.Виготським,
Д.Б.Ельконіним.
Хід психічного розвитку дитини, згідно з Л.С.Виготським, не підкоряється вічним законам природи, законам дозрівання організму. Хід дитячого розвитку в класовому суспільстві, вважає він, „має певний класовий зміст”.
Так, досліджуючи робітничий клас в Англії у 1833 році Ф.Енгельс виявив, що діти інколи починали працювати вже з 5-6, найчастіше – з 7р., і як правило – з 8р. Це були діти бідних батьків. Робочий день у них продовжувався 14 –16 годин.
Вважається, що статус дитинства пролетарської дитини формується в ХІХ-
ХХст., коли за допомогою законодавства почала заборонятися дитяча праця.
Але це не означає, що прийняті юридичні закони здатні забезпечити дитинство для працівників нижчих верств населення. Діти в цьому середовищі і, перш за все, дівчата і сьогодні виконують певну роботу (догляд за меншими, домашні справи, деякі сільськогосподарські роботи).
Таким чином, хоча в наш час і існує заборона на дитячу працю, не можна говорити про статус дитинства, не враховуючи положення батьків в соціальній структурі суспільства. „Конвенція про права дитини”, яка прийнята ЮНЕСКО у 1989 році, спрямована на забезпечення повноцінного розвитку особистості дитин в кожному куточку землі.

Історично поняття дитинства пов’язується не з біологічною незрілістю організму, а з певним соціальним статусом, з колом прав і обов’язків, властивих цьому періоду життя, а також з набором доступних для цього періоду видів і форм діяльності.
Особливо великий внесок у розвиток інтересу до історії дитинства в зарубіжній психології зробив французький демограф і історик Філіп Арієс.
Вивчаючи дитинство та його історію, Арієс виявляє, що Середньовічне мистецтво майже до ХІІІст. не знало дитинства і не намагалося його зображати. Дитячі образи в живопису ХІІІст. зустрічаються лише у релігійно- алегоричних сюжетах (Зображення дітей В Євангелії: на сюжет, Ісус розмовляє з дітьми, але на малюнку зображені дорослі люди, тільки в меншому масштабі). Тоді не було знань про особливості та природу дитинства.
Слово „дитина” довго не мало того значення, яке надається йому зараз. Так, н-д, в середньовічній Германії слово „дитина” було синонімом для поняття
„дурень”. Дитинство вважалось періодом малоцінним і, яке швидко проходить.
Байдужість по відношенню до дитинства, на думку Ф.Арієса, була прямим наслідком демографічної ситуації того часу (висока народжуваність і велика дитяча смертність).
Як долання байдужого ставлення до дитинства є поява лише в
16ст. портретів померлих дітей.
«Их смерть, пишет Ф.Ариес, теперь переживалась как действительно невосполнимая утрата, а не как вполне естественное событие».
Тільки в 17ст. з’являються портрети реальних, живих дітей Як правило, це були портрети дітей впливових осіб або царських осіб в дитинстві.
Таким чином, на думку Ф.Арієса, відкриття дитинства почалось у 13ст.,
його розвиток можна прослідкувати в історії живопису 14 -16ст., але
найбільш повно його відкриття проявляється в кінці 16 і на протязі
усього 17ст.
Важливим символом зміни ставлення до дитинства є дитячий одяг.
Лише в 16-17ст. з’являється дитячий одяг. Для новонародженої дитини – пелюшки; для хлопчиків, і для дівчаток 2 - 4 років – платтячко; для дітей 10 років – костюм дорослого. Такий одяг існував майже до кінця 19ст.

+Хлопчик відрізняється від чоловіка саме тим, що хлопчики одягались в дівчачий одяг.
2) Твір на тему:»Для чого людині потрібні діти»
Діти – це квіти нашого життя! І це не просто гарна фраза. Діти – це
найголовніший скарб нашого суспільства.
І від того, як ми їх виховуємо, які зерна добра, справедливості, мужності ми в них закладемо, залежить не тільки їхнє майбутнє, а й майбутнє нашої країни.
У всьому світі майже в кожній сім’ї ростуть діти. І від того, якими вони стануть, залежить майбутнє нашої планети. Діти будуватимуть міста і заводи, нові магістралі, вирощуватимуть урожай, розвиватимуть культуру. Як все це робитимуть сьогоднішні діти – залежить від батьків, від сім’ї, в якій вони живуть, від дорослих людей, що їх оточують.
Потрібно, щоб не тільки батьки, але й всі дорослі бачили в кожній дитині людину майбутнього. А для цього вони мусять, у першу чергу, поважати маленьку особистість, турбуватися про її здоров’я, освіту, особистим прикладом виховувати в ній чесність і справедливість.
Дітям необхідно добре знати історію свого роду і своєї Батьківщини, щоб пишатися успіхами своїх предків і не повторювати їхніх помилок. Малеча повинна поважати дорослих і берегти те, що створено й створюється людьми старшого покоління. Розуміючи свою роль у житті всієї планети, діти повинні добре навчатися, постійно дбати про своє здоров’я, підвищувати загальну культуру, тому що тільки здорові та освічені люди зможуть будувати чудове мирне життя для себе і своїх нащадків.
Діти – наше майбутнє, це знають всі. Та, на жаль, дуже часто саме вони найбільше страждають від байдужості нас, дорослих. І дуже часто вони не отримують розуміння і підтримки від батьків, почувають себе одинокими в своїх сім’ях.
У нас є можливість показати цим дітям, що вони потрібні нам. Потрібні здоровими, розумними, сильними. І що ми допоможемо їм стати такими, бо саме від нас залежить, якими вони виростуть. Від нас залежить їхнє майбутнє, а, отже, і наше, і майбутнє всього суспільства. Вкладіть в своїх діток маленьке зерно, і в майбутньому воно проросте величезним деревом і віддячить вам багатим врожаєм!

У малечі не повинно бути нещасливого дитинства, і за це маємо відповідати ми, дорослі. Тому турбота про дітей, захист їхніх прав повинні стати одними з найголовніших наших обов’язків. Ми повинні усвідомлювати відповідальність за маленькі життя, наповнювати їх гармонією та красою навколишнього світу, вкладати їм любов, впевненість в собі і в завтрашньому дні, аби наші маленькі дослідники і чомучки не боялися експериментувати і розвивати наш світ у майбутньому.
Практична робота №2
1)
основні відмінності психіки людини й тварини
1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.
Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності - свідомо.
Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід.
Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.
2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.
Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.
Третя відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

2)
В середині 60-х років 20 ст. двоє американських вчених (М. Селігман та Р.Соломон) у стінах психологічної лабораторії університету
Пенсильванії провели ряд експериментів на собаках. В основі цих досліджень були ідеї російського фізіолога І.П. Павлова, який вивчав формування умовних рефлексів у собак. В чому суть: Селігман вивчав формування умовного рефлексу страху через звук високого тону. При чому високий тон підкріплювався відчутними ударами електричного струму. Обидва вчені прогнозували, що собаки, які були поміщені у коробки, під час звукових сигналів будуть вибиратись із коробки, щоб уникнути струму. Не знаю чи були вчені вони здивовані, але собаки замість того аби втікти з коробки, лишались всередині, притискалися до стінок і скавчали. Пояснення Селігман дав таке: поведінка собак пов`язана із минулим досвідом, коли раніше собаки не мали змоги втікти з ящика і при цьому отримували досить чуттєві удари током.
Собаки просто звикли до неминучості ударів електричним струмом і зрозуміли, що ніяк не можуть вливати на ситуацію. Як наслідок, синдром вивченої безпорадності був сформований у собак на основі минулого негативного досвіду та отримання теперішнього.
Практичне завдання №4
2) У народному мовленні є й такі вислови, що говорять про невідоме походження людини, самотність – «Без роду й племені», – говорили про людину, що була без родини.
Часто ми зустрічаємо народні вислови про цінність виховання, повагу до батьків, що тебе зростили, «на ноги поставили», дарма, що не біологічних, адже сім’я – це спорідненість не тільки по крові:
«Батько не той, що породив, а той, що спорядив»
«Не та мати, що родила, а та, що вигодувала (зростила)»
«Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів»
Мало хто знає, що в давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна. Пам’ять про своїх предків була природньою потребою. Триматися свого роду, оберігати сімейні реліквії, традиції, передавати їх у спадок наступним поколінням – було обов’язком.
Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали
«людьми без роду-племені».
3)
Схоже, що спроба олюднити тварин, навіть споріднених нам приматів не може увінчатися успіхом. Вплив середовища, на яке сподівалися подружжя
Уинтроп, виявилося недостатньо сильним, в той час як спілкування з шматочком живої природи негативно вплинуло на їх сина. Якщо ж дивитися

на результати дослідження з позиції Келлога, то все виглядає трохи інакше.
Дослідження показало межі впливу спадковості, що не залежить від навколишнього середовища, і дозволило виявити переваги психічного розвитку, зумовлені збагаченої середовищем. Як говорилося вище, Гуа так ніколи і не виправдала очікування Келлога щодо освоєння людської мови, так як вона не змогла імітувати людську мову. Навпаки, цього не можна сказати про Дональда, який імітував деякі звуки Гуа, що говорить Здається, подібний експеримент повинен зайвий раз переконати наукове співтовариство в неспроможності надбудови, у вигляді високоорганізованого
і переусложнённого соціуму, але цього не відбувається.
Практичне завдання №5
2) Малюнковіпроективнітести (« Малюноксім’ї», «Дім.Дерево.Людина.» застосовуютьсяуроботіздітьми, яківсилувіковихособливостейнезавждиможутьописатисвоїпочуття, стандушітаставленнядозначимихподій, щознимивідбуваються.
Цезумовленонедостатнімрозвиткомсловниковогозапасу, невміннямправильносформулюватисвоюдумку, ачастойнездатністю
(вонанерідкопрослідковуєтьсяйудорослих) зосередитисянасвоємувнутрішньомусвіті.
Першіспробивикористаннявроботіздітьмизображувальнихприйомівякпсихоте рапевтичногойпсихокорекційногоінструменту, атакожзметоюстимуляціїїхпсихічногорозвиткумалимісцещевпершійполовині
ХІХстоліття.
НаЗаходіподібнапрактикаотрималапоширеннязокремавроботахГ. Ріда, Е.
Крамера . Психологидавнопомітили, що, використовуючипроективнімалюнковітехнікивроботіздітьми, необхіднобратидоувагипевнуспецифікудитячоговнутрішньогосвіту.
Однаізособливостеймаленькогоклієнтаполягаєвтому, щойомувбільшостівипадківважковербалізуватисвоїпроблемийпереживання.
Дляньогоприродноюєневербальнаекспресія, утомучислійобразотворча.
Цеособливоважливотоді, коливдитиниємовнірозлади. Слідбратидоувагийте, щодітибільшспонтаннііменшздатнідорефлексіїсвоїхпочуттівівчинків.
Їхпереживаннябільшбезпосередньо, невимушенойжвавопроявляютьсявзображувальнійпродукції, ніжусловах.
Відображенівній, вонолегкодоступнідлясприйманняйаналізу.
Мисленнядитинибільшобразнейконкретне, ніжмисленнябільшостідорослих, томувонавикористовуєобразотворчудіяльністьякспосібосмисленнядійсностііс воїхвзаємовідносинзнею.

Замалюнкомдитиниможнасудитипрорівеньїїінтелектуальногорозвиткуіступін ьпсихічноїзрілості. Суттєвоюособливістюєщейте, щомалюнковіматеріалийпредметиігровоїдіяльностієдлядитинибільшважливи мипартнерами комунікації, ніжпсихолог.
Дитинапроявляєщодониххарактернідлясебеіпов’язанізособистимдосвідомспо собипобудовистосунків, тічиіншіемоційніреакції, уякихочевидніпроявипереносу.
Цедавнобулопоміченодитячимипсихологамийвикористовуєтьсяврозробцірізн ихметодик, щодозволяютьналагодитиконтактздитиноюзадопомогоюпредметівіматеріалів
їїігровоїдіяльності (М. Клейн, М. Мілнер, Д. Віннікот, М. Ловенфельд).
Практична робота №6
3)
Тема: “ Доріжка для ляльок”.
Мета: Ознайомити дітей з будівельним матеріалом – цеглинкою. Вчити розташовувати цеглинки по горизонталі, щільно прикладаючи одну до одної вузьким ребром. Розвивати інтерес до побудови.
Словник: йде, цеглинка, доріжка.
Матеріал: 5 цеглинок, ляльки.
Хід заняття:
Вихователь, звертаючись до дітей, говорить,що сьогодні вони будуть будувати доріжку.
Пропонує дітям повторити:
- Що ми сьогодні будемо будувати ?( Доріжку ). Доріжку ми будемо будувати з цеглинок червоного кольору. З чого ми будемо будувати доріжку? ( Питає 3-4 дітей ). Правильно, з цеглинок. З цеглинок якого кольору ? ( Червоного ).
Вихователь будує доріжку і пояснює :
- Подивіться, як потрібно будувати доріжку. Кладу одну цеглинку, а тепер до неї щільно прикладаю ще одну цеглинку, і ще одну. Ось яка в нас вийшла гарна доріжка! По цій доріжці буде гуляти наша лялька
Оленка. Вона йде по доріжці : туп- туп. Гарна у нас вийшла доріжка,
Оленці вона дуже сподобалася. А тепер, діти , спробуйте самі побудувати доріжку. Зараз я всім дам червоні цеглинки: і Сергійку, і

Наталочці, і Данилку.
Діти будують доріжку, а вихователь пояснює і допомагає кожному
індивідуально. Вихователь пропонує дітям провести ляльку по доріжці
, промовляючи при цьому: туп-туп. Діти бавляться з лялькою, вихователь читає російську народну пісеньку:
Маленькі ніжки
Швидко край доріжки –
Туп-туп-туп.
Навчити дітей в кінці заняття складати будівельний матеріал в коробку.
Тема:” Гараж для машини”.
Мета: вчити дітей ставити цеглинки на довгу вузьку сторону, замикаючи простір , зверху класти дві цеглинки на перекриття.
Словник: будувати, гараж, цеглинка.
Матеріал: 5 цеглинок зеленого кольору, машина, лялька.
Хід заняття:
Вихователь, звертаючись до дітей, говорить :
- Діти, до нас в гості завітала лялька, вона приїхала на вантажній машині. А в машині у неї – будівельний матеріал. Давайте в неї запитаємо, що вона хоче побудувати? (Вихователь нахиляється до ляльки ). Знаєте, що вона відповіла?
Вона хоче, щоб ми збудували гараж для машини.
- Зараз я вам покажу, як потрібно будувати гараж. Спочатку потрібно розвантажити машину. ( Вихователь разом з дітьми дістають з машини будівельний матеріал – кубики та цеглинки).Діти, що це? ( Кубик ).Якого він кольору? (Червоного ).А це що? (Цеглинка).Якого вона кольору? (
Зеленого).Давайте виберемо всі цеглинки. А тепер збудуємо гараж.
- Подивіться, спочатку я ставлю цеглинку на вузьку довгу сторону, до неї з одного та з іншого боку ставлю ще дві цеглинки. Це стіни. Зверху кладу дві цеглинки - це дах. Подивіться, який гарний гараж вийшов! Ляльці він дуже сподобався.
- А тепер спробуйте самостійно побудувати гараж.
Діти будують гараж, а вихователь пояснює і допомагає кожному
індивідуально, контролює правильність приєднання цеглинок. Коли діти