Практичне заняття Поетична творчість Максима Рильського

Практичне заняття 2. Поетична творчість Максима Рильського

(2 год.)

Творча особистість поета. Естетика неокласицизму М. Рильського.

Максима Рильського називають шляхетним неокласиком. Його поетичний світ напрочуд мальовничий, сповнений ясності і прозорості.

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 р. в Києві в родині відомого етнографа й громадського діяча. Дитинство минуло в с. Романівка (тепер Житомирська обл.).

З 1908 р. навчається в третьому класі приватної гімназії Науменка. Перші роки свого навчання мешкав у родині відомого композитора М. В. Лисенка.

У 1918 р. вступив до університету св. Володимира на медичний факультет, а згодом — на історико-філософський. У революційні роки працює в м. Сквирі помічником продовольчої управи, пізніше вчителює по селах.

19 березня 1931 р. заарештований за безпідставним звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації і через півроку був звільнений з-під варти.

У 1942 р. М. Рильський був удостоєний Сталінської премії 1 ступеня. Очолив Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії.

У 1947 р. поета було звинувачено в українському буржуазному націоналізмі. Нищівній критиці були піддані й найбільш високохудожні твори.

Помер М. Рильський 24 липня 1964 р. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Писати М. Рильський почав рано. Перша збірка „На білих островах“ вийшла, коли юнакові було 15 років. Основною рисою поетичного стилю письменника є поєднання культурних традицій з новаторськими ідеями. Протягом 20-х рр. виходять збірки „Синя далечінь“, „Крізь бурю й сніг“, „Тринадцята весна“, „Де сходяться дороги“.

На творчості М. Рильського позначився вплив тоталітарного режиму. По-справжньому виріс поет у творах, написаних у роки війни (цикл „Слово правди“),

У післявоєнні роки виходять збірки „Троянди й виноград“, „Далекі небосхили“ (1959), які були відзначені Ленінською премією 1960 р.

Злет поетичного натхнення позначений в останніх збірках М. Рильського: „Голосіївська осінь“, „Зграя веселиків“, „В затінку жайворонка“, „Зимові записи“.

М. Рильський — видатний учений, фольклорист, літературознавець, критик. Вій створив в Україні школу перекладу.

Іван Ільєнко писав про М. Рильського: „Вій увійшов у безсмертя розкутим, гармонійним, людяним, сповненим душевної краси“

Мотиви ранньої збірки «На білих островах», сліди символізму в ній. Оцінка тодішньої критики.

У першій збірці М.Р. «На білих островах» (1910р.) провідними стануть мотиви любові, краси і свободи, адже це романтичні поезії, сповнені щирістю. У другій збірці «Під осінніми зорями» домінує мотив втечі у природу, яка є священним храмом. Загалом мінливі і кофліктні настрої, стихійне прагнення до радості, злитість з природою рідної землі, яку він зберіг на все життя, пишучи прекрасні пейзажні вірші, - такі основні мотиви лірики раннього Рильського. Також любов до краси природи характерна для збірки «Синя далечінь» (1922), яку критики називають найбільш неокласичною, бо написана у роки існування групи українських неокласиків. Ця збірка сповнена радісних настроїв від спілкування із світом, чудо творчості, яке осягають величі поетичного слова.Пізніше Рильський органічно з’єднує цей мотив своєї поезії з мотивом змалювання рідної землі, витворюючи одну з основних її тем - тему любові до Батьківщини. Для поета рідна земля — це і рідне село, і вся велика Батьківщина. Тему - поет і народ, роль митця у житті суспільства - Рильський перетворює на один з лейтмотивів творчості.Особливе місце в українській поезії займає інтимна лірика М.Рильського. Весь спектр почуттів: від зародження кохання до глибокої і сильної любові — знайшли своє худ. втілення у його віршах. Доля окремої людини з її радощами і болем, доля людини у світі (цикли «Рибальські сонети», «Чернігівські сонети») хвилює Рильського завжди. Згадаймо прекрасні зразки таких віршів: «Не грай! Не грай!», «Не бійся смутку», «На білу гречку впали роси». Їхній ліричний герой сумує за коханою, порівнює її з далекою піснею, з музикою місяця, з осіннім смутком. Його серце сповнене любові і проливає сльози, коли коханої немає: Ти не прийдеш, не прилетиш…Ідеї гуманізації, «олюднення», душевного «відігрівання» людини й суспільства після доби репресій, повернення почуття людяності, краси, добра — це провідні мотиви «завершальних» книг поета.

Характер ідейно-художніх шукань у збірці «Під осінніми зорями».

У збірці “Під осінніми зорями” виразно простежуються основні мотиви цього періоду творчості: кохання, мистецтво, природа, життєрадісне сприймання всього сущого. Недарма ж її названо “Під осінніми зорями”: вірші сповнені спокою й тиші, які бувають лише восени, коли на землю рано спадають прохолодні вечори, на небі сяє блідий місяць, надходять перші легкі морози, зорі стають не такими яскравими, як улітку, і часто проглядають крізь туман і хмари. Уся природа набуває в такі вечори та ночі містичного, завороженого вигляду, а тиша осінніх ночей наповнює спокоєм. Тим спокоєм, який шукав герой Кнута Гамсуна в романі “Під осінньою зіркою” (у передмові до другого видання збірки 1926 р. Рильський зізнавався, що назву “одверто у Гамсуна позичено” ). Головний герой Гамсуна Кнут Педерсен утікає з міста в тишу на природу для того, щоб знайти бажаний спокій. У гармонійному поєднанні із природою герой відшукує його: “Багато років мені невідомий цей спокій… блукаю тут і насолоджуюсь, і радію кожному камінчику, кожній травинці, і вони також радіють мені. Вони – мої друзі” . Він уже немолодий, волосся вкрила сивина. Про його минуле, роботу, родину нічого невідомо, але це неважливо. Кнут – мрійник, одержимий ідеєю принести людям щастя й полегшити їхнє життя. Незатишно, неспокійно та самотньо Кнут почувається у великому місті, чужому для нього: “Я далеко від міської суєти, від натовпу, від газет, я втік звідтіля, тому що мене знову потягло у глушину й тишу”. Цим словам суголосні рядки М. Рильського: “Жить би, бродить по полях, // В човнику ранок стрічати…”. На природі, у лісі серце Кнута “тремтить від чудового захоплення”, і саме серед природи його душа віднаходить бажаний спокій: “…спокій, спокій, від кожного дерева на мене віє блаженний спокій” . Гармонія та спокій – ось що шукав і знаходив у природі молодий Рильський. Він любив гармонію, музику, красу; описував природу не лише як побачену, а і як почуту. Природа в Рильського, як і в Гамсуна, жива. Вона бачить, чує, відчуває, дихає і звучить: “Умиється зелене літо // І засміється, як дитя” , “Плинуть в захваті яснім // Зірки навколо” , “Недавно солов’ї в заквітчаній долині // Сміялись вохко, славили любов…” , “Глянь: на сонці і пеститься, й мліє // Переспіло-солодка малина, // І схиляється, і червоніє, // Прославляючи сонце єдине” , “Вітер грає // І п’яно віє навкруги…” , “Глибшає далеч. Річка синіє, // Річка синіє, зітхає, сміється…” . Описи природи в Гамсуна та Рильського сповнені ейфорії, схиляння перед нею як перед одухотвореною, живою. Сприйняття природи як ідеального світу зумовлене романтичним світовідчуттям. За словами Ф. Федорова, “саме в романтиків пейзаж наповнився різноманіттям, строкатістю, розкішшю природи, мало того, одухотворена природа набула достоїнства божественного, безкінечного світу”. Уже сама лексико-семантична група “земля” (поле, рілля, степ, лан, рівнина, луг, ліс) свідчить про орієнтацію Рильського на фольклорну традицію залучення цього образу, де земля асоціюється із жіночим першопочатком. Мотиви народження (“і новий плід зачне, і вродить новий плід”, “вона – це мати”, “хто вдяг у барви ніжно-променисті // лоно землі?”) стають ключовими. На означення образу землі-матері у збірці вживаються промовисті епітети: свята, рідна, життєдайна, чиста.

Молодий Рильський дивиться на навколишній світ цілісно, як на гармонійну, музичну єдність. Охоплює його оком і душею. Тому й постає у збірці “Під осінніми зорями” світ природи, схоплений художником як абсолютне втілення краси. Тому й панує у збірці радісне світовідчуття, адже Рильський зовсім не декадент, а оптиміст, закоханий у всі вияви життя – любов, природу, мистецтво, красу. У рецензії на збірку “Під осінніми зорями” Микола Зеров зазначав: “головна тема книжки – радість існування”. Ту ж високу тональність відзначив Л. Новиченко: “стихійне прагнення до радості, до щастя органічно властиве Рильському – поетові величезної закоханості в життя. В “Осінніх зорях” це життєлюбство вперше виявляється з повною відчутністю, з предметною пластичністю” : отже, Рильський, на думку Л. Новиченка, – поет щастя. Недарма збірку “Під осінніми зорями” відкриває поезія зі словами “Хай тобі щастя присниться // В тихому сні!»

Провідні мотиви й образи неокласичної лірики Максима Рильського (зб. «Синя далечінь», «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна»).

Потяг до літ.творчості виник у М.Рильського дуже рано. Перші віршовані рядки він створив у семилітньому віці. А перша збірка поезій «На білих островах» вийшла, коли йому було 15 років.

Ліричний герой першої збірки Рильського прагне знайти вірний шлях у житті, плекає неясні надії. Збірка сповнена самих різних почуттів: сумних і бадьорих настроїв, він пише про нещасливе кохання, про невдоволеність життям («Шлях»-розкриває сумніви, тривогу в простий життєвий шлях; «Гей, вдармо в стркни, браття»-утверджується думка про призначення митця). Автор змальовує живі, правдиві картини природи. Вірш «Пісня» він присвячує композиторові М. Лисенку,автор у лаконічних образах змальовує осяяний яскравим сонцем краєвид поля, на якому відтворена картина виснажливої праці женців.

Понад півтораста віршів склали другу книжку Рил. «Під осінніми зорями» (1918)-інтимна пейзажна лірика. Писав їх учень старших класів гімназії, а потім студент університету. У цій збірці чується вже рука майстра. І хоч частина віршів ще недосконала, у збірці є справжні поетичні шедеври. Природа виступає засобом розкриття переживань лір.героя. У своїх ранніх віршах Рильський постає тонким ліриком. Він пише твори здебільшого від першої особи, проте не можна повністю ототожнювати поета і ліричного героя, від імені якого ведеться розповідь у вірші. Виступають у його творах і автобіографічні мотиви. Але поет завжди типізує найістотніші життєві явища, думки та почуття людини.

У 1922 році виходить ще одна збірка з промовистою романтичною назвою «Синя далечінь». Мотиви:повноти буття, радості буття («Грім одгримів», «Ластівки літають, бо літається»). Хар-ний філос.хар-тер, медитативний. На фоні припроди розкриваються медитації лір.героя. Важливу роль відіграє кольорова гамма, відображу.повнота буття. Тема кохання поєднується з красою. Лір.герой прагне відкрити дух.цінності. Збірка «Знак терезів»(1932) орієнтована не на ті цінності, які турбували письменника, Стопи позначені як параграф.

У роки війни одна за одною виходять збірки поезій Рильського -«За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» (всі три в 1941 році); «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944), книга публіцистичних статей російською мовою — «Народ бессмертен» (1942).

Максим Рильський справедливо вважається визнаним майстром пейзажної та інтимної лірики, які зливаються у його віршах в єдину нероздільну мелодію. Реалістичність світосприймання, любов до рідної землі, природи, до людей сповнюють рядки віршів поета з перших днів творчості. Рильський — великий майстер звукопису. Його поезії звучать мелодійно, легко, природно.

Основні риси індивідуального стилю Рильського криються у гармонійному поєднанні традицій класики з новаторством у тематиці, образності, мові; в своєрідній інтимності поетичних розмов з читачами; в умінні відтворювати загальні ідеї через поетичні деталі; в оптимістичному світогляді, невсипущій творчій енергії.

Для віршів Рильського характерними є простота вислову, мелодійність звучання, чіткість архітектоніки. Поет завжди дбав про гармонійну єдність змісту і форми.

У Рильського своя улюблена тематика. Протягом усього творчого життя світлим акордом звучить мотив любові до Вітчизни, до свого народу, його культури й мови.

У поезії майстра напрочуд багаті художні засоби. Епітети настільки оригінальні, що їх можна назвати власними епітетами Рильського. Часто це складні слова: громоносна лавина, ріки ясноводі, стокрилий Київ, срібноперий дим, білокипучий сніг, сонценосна блакить, ранок рум'яно-морозний.

Характерною рисою поетичної мови Рил. є часте вживання стилістичних фігур (анафори, звертання, риторичні запитання й оклики, інверсії).

Твори Максима Рильського періоду Другої світової війни: а) поема «Слово про рідну матір»;

Тема: розповідь про історичне минуле України.

Ідея – утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом.

“Слово про рідну матір” — винятково ідейно-емоційної сили твір уярмленої, але не скореної великої слов’янської землі. У творі згадується: Т. Шевченко, М. Заньковецька, М. Лисенко, І. Франко, Г. Сковорода

Образ матері у творі М. Рильського „Слово про рідну матір” алегорично-символічний. У цьому творі М. Рильський називає матінкою свою країну. Україна-мати постала з хоралу М. Рильського як рідний край великого слов’янського народу, як земля зі своєю героїчною історією. «Степів широчина бездонна», котра «зеленим океаном» пливе «круг білого Херсона», котра «свій дівочий стан до Дніпрового тулить лона» — це один із чарівних образів, якими передається краса України.

Поетичні образи полину й диму — символи рідного краю — будять найзаповітніше в людській душі, дозволяють відчути до глибокого щему саму історію, нерозривно пов’язану із сучасністю.

У поемі створено образ-символ непоборного народу, який прагне жити з усіма в дружбі й мирі, але в тяжку годину готовий стати на смертний бій і оборонити від нападників рідну землю, її минуле і майбутнє. Поет підкреслює, що в битві з фашизмом, захищаючи всю цивілізацію і духовність від коричневої чуми, український народ черпає сили зі своєї історії, пам’яті, що передається із покоління в покоління.

Художні засоби:

За допомогою художніх засобів М. Рильський розкриває патріотичні почуття народу, його незгасну віру в перемогу.

Епітети – босими ногами, Дрібними росами, зелений океан, дівочий гнучий стан, білокрилий птах, золота зоря, зелен клен, славен народ

Риторичні питання – “Хто може випити Дніпро”, Хто властен виплескати море…“, “Хіба умерти можна їй”, “Хіба їй можна одцвісти”, “Хто золоту порве струну”, “Чи совам зборкати орла? Чи правду кривді подолати?

б) «Жага»

Безпосередністю почуття, силою пафосу, мовним та ритмічним багатством, своєрідністю суто музичної будови Жага становить значне явище в творчому розвитку поета.
Критика, проте, відзначала, що деякі вади поеми знижують її ідейно-виховну силу. До них вона відносила звужене розуміння патріотизму, недостатнє розкриття значення радянського періоду в історії України. Не погоджувались критики і з образом України — розіпятої на хресті матері-мучениці, образом, який не повязується з уявленням про нескорену Радянську Україну, що всю війну продовжувала боротися. Немає нічого поганого в тому, що в багатому стилістичному запасі поета, який у своїй творчості чергує високий ораторський стиль з мелодично-пісенним і буденно-розмовним, поруч з просторіччям, книжною мовою, неологізмами також широко використовуються архаїзми в українській класичній поезії ми знаходимо аналогію у Шевченка, але, можливо, у даному разі, справді, наліт архаїки в образній системі був зайвим. особливо в поемі Марина, Рильський творчо продовжував благородні традиції не тільки Шевченка, а й великого польського поета.
Нелегко було знайти віршовий розмір, що якоюсь мірою наближався б до силабічної системи польського оригіналу. Рильський нарешті зупинився на александрійському вірші — шестистопному ямбі — як на ритмі, найбільш відповідному широті епічного задуму Міцкевича. У передачі Епілога перекладач зважив на зміну ритму і для цієї частини використав пятистопний ямб.

Поезія Максима Рильського періоду «третього цвітіння» («Троянди й виноград», «Мова», «Рідна мова», «Поетичне мистецвто»).

Рильський, згадуючи чарівну пору дитинства і юності, зізнався, що тоді його особливо захоплювала природа в усьому її розмаїтті – “весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил”. Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнювалися інформацією з прочитаних книжок – не тільки популярно-природничих, а й художніх, в яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах.

Світ природи відбивається вже в перших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали збірку “На білих островах”(1910). Ця збірка юного поета була збіркою початківця, який, однак, уже вправно володів і віршем і словом. Легко виявити тут наслідування громадянських мотивів народницької поезії, сповнені щирого неспокою роздуми про власне майбутнє, яке автору являлося драматичною дорогою ідеалу. Але було тут чимало нафантазованого, підліткового мінору, меланхолії. Ліричний герой збірки спостерігає земне життя з “білих островів” хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину “в шатах зелених” з “росами-перлами” в косах. З поезії Рильського постають й інші олюднені образи рідної природи.

“Білі двері краса в минуле вміє одчинять і в будуче”. Таким незвичним, але дуже містким образом Рильський звернув увагу на високу місію художньої творчості у збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві теперішнього і підготовки майбутнього.

Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його друга магістральна тема – духовність, культура, мистецтво. ЇЇ вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму. На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали традиції минулого і на голому грунті починати будівництво “пролетарської культури”. Рильський і його однодумці високо підносять класичну спадщину.

В поезіях збірки “Синя далечінь” порушувалися питання взаємин між мистецтвом і дійсністю. Показовим у цьому плані є однойменний триптих, де образом синьої далечіні передається почуття радості, щастя від пізнання світу:

На світі є співучий Лангедок,

Цвіту Шампанню Франція весела,

Де в сонці тане кожен городок

І в виноградах утопають села.

Десь є Марсель і з моря дух п’яний;

Десь є Париж, дух генія й гамена;

Десь жив Доде, гарячий і ясний;

Десь полювали милі Тартарели.

Так проводиться думка про вічність культури, яка єднає покоління, гуртує народи світу, так утверджується неперехідність краси, акцентується і підтексті вагомість внеску кожної нації в загальнолюдську скарбницю.

Збірка “ТРОЯНДИ І ВИНОГРАД”(1957) була однією з тих поетичних книжок, які відкривали новий період у розвитку всієї української літератури. Вся вона осяяла світлом, що характеризувало лірику “Синьої далечіні”, кращі твори Рильського неокласицистичного стану і його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, глибина її щастя. Збірка “Троянди і виноград” сприймається як натхненна пісня про красу мистецтва і природи, про творчу працю. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжне серце тисне.

У щастя людського два крила:

Троянди й виноград – красиве і корисне.

Образом поезії “Третє цвітіння” дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: “Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки”. І далі, як притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві “сузір’я кін” , “ллється дзвін коси серед густих отав”. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії, висновок поета:

Отак подивишся – і серце аж замре,

А надто як воно уже, на жаль, старе –

Чи то підтоптане… держімо у секреті,

Чому ми, друже мій, цвітне любим третє!

М.Рильський надавав мови великого значення впродовж усієї творчості. Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомно працював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїх сучасників боротися за чистоту і збагачення української мови. Прикладом такого звернення є вірш “Мова”, в якому поет з великою ніжністю і любов’ю говорить про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідного народу глибока у своїй мудрості.

Як тонкий знавець мовних проблем, М.Рильський вважає, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукати джерела нового наповнення літературної мови:

…Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Мова українського народу – самобутнє і неповторне явище. Обов’язок кожного митця турбуватися про її долю, удосконалювати й збагачувати:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Своєю творчість М.Рильський подав гідний приклад турботи про удосконалення мови. І в оригінальній поезії, і у перекладах численних зарубіжних авторів, він збагачував українську мову власними новаторствами, розширював її синтаксичні можливості.

Поет прийшов у літератури не зрілою, збагаченою досвідом людиною, а 15-річним гімназистом, видавши у 1910р свою першу збірку віршів “На білих островах”. У цій збірці поезій на тему кохання чимало. Правда, образ коханої, якій адресує свої вірші, абстрактний. Це вимріяна підлітком чарівна дівчина, витвір його фантазій, як ось у вірші “Очі”

На лоні ночі

Зірки сновійні –

Я все за очі

Оддав би мрійні.

Як очі сяють

У тебе, мила,

Як їх кохаю –

Сказать несила.

У всіх восьми розділах першої книги поета вірші про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна, дівчина його байдужа до закоханого ліричного героя, або зраджує його надії

Я все ж тебе люблю. Ти з мене глузувала,

Стоптала ти любов мою,

Ти серце без жалю усе пошматувала, -

Я все ж тебе люблю.

Закоханість юнака така сильна, що позбутися він її не може, і не хоче:

В пісні я буду виливати

Любов і розпач мій тяжкий.

В окремих віршах, яких небагато, жевріє іскра надії, що може, колись мила відповість на палкі почуття:

Якби мила усміхнулась

То в душі моїй

Пронеслися б, стрепенулись

Зграї ніжних мрій.

Однак не могли не сприяти появі творів про любов і власні почуття автора-підлітка. А вони були. Як світлі зірки на захмареному життєвому небі, згадує вже сивий поет дочок сусіда Альшевського з Романівки. До обох в юного Максима була таємна залюбленість.

Через усе життя проніс Максим Тадейович пам’ять і про іншу землячку – дівчину Ганю, почуття до якої назве “першим на віку незграбним дещо мавпованим коханням”.

В окремих віршах, яких небагато, жевріє іскра надії, що, може колись мила відповість на такі почуття, поет навіть робив важкий філософський висновок:

Не винна та, не винен я,

Що так тебе кохаю

Як бачимо, Білецький мав усі підстави говорити про ранні поезії Рильського, як літературні ремінісценції. Свої поеми-сповіді “Мандрівка в молодість” Рильський пише: “Були й ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті до країв”. Сивий поет згадує двох дочок сусіда Ольшевського, він навіть дав тим сестричкам романтичні імена Мінна і Бренда.

Через усе життя проніс Максим Тадейович пам’ять і про іншу землячку – дівчину Ганю, почуття до якої назве “першим на віку незграбним дещо змавпованим коханням”. Саме їй він і присвячує свої перші любовні вірші.

Пізніше, коли Максим разом з братом Іваном жив у родині Миколи Лисенка на Маріїнанській-Благовіщенській вулиці, ходить до гімназії і письменникові поезії ввійшли до збірки “На білих островах”, він був таємно закоханий у дівчину, що жила по-сусідству. Молодий поет спостерігав, як вона щодня поливала в садку квіти, і створив у своїй уяві чарівний образ. Йому тоді здавалося, що то прийшла справжня любов, яка супроводжується безсонними ночами, тривожними думами. Згодом, згадує ці юнацькі переживання, Рильський напише такі рядки:

О славна дівчино в брунатнім убранні,

На Благовіщенській, в сусіднім подвір’ї!

Хвала тобі за все: за стрічі мовчазні

За губки в ніжному розтулені довір’ї,

Що так хотілося поцілувати мені,

За відрухи легкі, як лебедине пір’я.

До поцілунків ми з тобою не дійшли,

Бо навіть, як на те, знайомі не були.

Значне місце займають вірші на тему кохання і в наступних збірках “Синя далечінь”, “Крізь бурю і сніг”, а особливо у збірці “Під осінніми зорями”, яка побачила світ у 1918році коли на важких терезах вже хиталася доля Вкраїни”.

Ця збірка, як і перша складається в основному з ліричних віршів. Поет навіть назвав її “Лірики книга друга” і в першому ж вірші передав свій душевний стан:

Ходжу, броджу по городу

Великому, великому.

Розкрив би я своє серце,

Та нікому, та нікому.

Значна частина віршів, що увійшли до цієї збірки, була написана в дореволюційні роки. Серед них чимало на тему кохання. Але це вже були зрілі поезії, бо писала їх молода людина, яка пізнала справжню любов.

Я так тебе люблю, що не втримаю сліз,

В молитві хиляться натомлені коліна.

Я так тебе люблю, що білий шум беріз

І небо голубе для мене домовина.

Або ось такі рядки:

Тебе любить, усе забуть!

Ти зрозуміла?

Єднає нас єдина путь,

Єдина сила.

Варто зауважити, що тема кохання найменше цікавила дослідників творчості Рильського, хоча для характеристики його особистості, захоплень, естетичний ідеалів, а інколи й поглядів на суспільне життя з його катаклізмами саме вірші про кохання можуть дати вагомий матеріал.

Поет прийшов у літературу незрілою, збагачену досвідом людиною, а 15-річним гімназистом, видавши в 1910р. свою першу збірку віршів “На білих островах”. На думку критиків в кожному вірші відчувався і неабиякий талант того, хто наслідував відомий російських модерністів. “Іскру Божу” помітила в поета-початківця і Леся Українка, пророкуючи йому “роль свого поетичного спадкоємця”.

У збірці “На білих островах” поезій на тему кохання чимало. Правда, образ коханої, якій адресує автор свої вірші, абстрактний. Це вимріяна підлітком чарівна дівчина, витвір його фантазії, як ось у вірші “Очі”:

На лоні ночі зірки сновійні –

Я все за очі оддав би мрійні.

Як очі сяють у тебе мила,

Як їх кохаю – сказать несила.

Поет оспівує очі, руки коханої, чоло у темному відтінку, порівнює красу своєї вимріяної обраниці з красою природи.

Як ранком зими кришталевим

Весь сніг видається рожевим, -

Такі твої рожево-білі руки.

Як вечором майським прекрасним

Все сяйвом вкривається ясним,

Такі твої прекрасно-ніжні очі.

У своїх восьми розділах першої книжки поета вірші про кохання мають сумну тональність, бо оспівана любов, як правило, не взаємна, дівчина або байдужа до ліричного героя, або зраджує його надії:

Я все ж тебе люблю. Ти з мене глузувала,

Стоптала ти любов мою,

Ти серце без жалю усе пошматувала, -

Я все ж тебе люблю.

Закоханість юнака така сильна, що позбутися він її не може, і не хоче.

Про перше справжнє кохання 19-річного юнака згадуватиме Рильський і перед Великою Вітчизняною війною, і в роки війни. Пам’ять про почуття до дівчини на ім’я Ліда з берегів Росії, з міста Корсуня, він зберіг на все життя. У жовтні 1939році поет присвятив їй вірш “Лист до адресатки”. А в поемі “Мандрівка в молодість” дає оцінку тому щастю, тому справжньому першому коханню.

Лише старіючи, якогось дня у Львові,

В готелі тихому я раптом зрозумів,

Що той гарячий плуг далекої любові

Навіки борозку в душі моїй провів.

Однак в трагічні роки революції, погляди на кохання у молодого Рильського змінюються. З-під почали з’являтися вірші про любов легку і короткочасну, коли розлука для закоханих не є трагедія, і вона не приносить не сліз, і навіть смутку.

Якщо це був раніше болючий процес, то тепер без особливого трепету ліричний герой говорить коханій: “Я піду, і може більше на прийду”, “поцілуй востаннє, обійми востаннє, вміє розставатись той, хто вмів любить”.

Детальна частина кінця кохання поєднується з кінцем буяння природи.

Майже постійно йдеться про розлуку, про кінець любові.

Тихше, тій. Не говори.

Прощавай востаннє.

На життєвому шляху поета почастішали зустрічі з випадковими жінками, навіть продажними. Слова повія і кокетка перестають бути образливими. Так воно було в ті роки, коли політичні діячі “вправлялися в програмах і промовах, коли мішалося “ура” з парадними “калавур”, коли з’явилися повії “в бантиках багрових”. Поет сумує за чистотою і в коханні, і в стосунках між людьми.

«СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР» У сувору годину тяжких випробувань народився цей високопатріотичний твір. 29 листопада 1941 року до поневоленого, але нескореного народу через радіостанцію імені Тараса Шевченка посилали свій голос кращі сини України і серед них — Максим Рильський. Він прочитав щойно написаний твір «Слово про рідну матір». За жанром — це невелика ліро-епічна поема, яка відображає події високого громадянського звучання і написана у патетичному ораторському ключі. «Слово» складається з сімнадцяти інтонаційно розмаїтих шестирядкових строф (секстин), побудованих на двох римах абабаб. У творі б'ється пульс полум'яного патріота. Поет з любов'ю відтворює образ Вітчизни — її чарівну природу, героїчну історію, невмирущу культуру (тема). Всіма помислами своїми поет линув до рідної України, яка знемагала у нерівній боротьбі, але не стала на коліна перед окупантами. В уяві постають картини природи України з її зеленими океанами степів, гаїв та дібров, синню чистих озер і тихоплинних рік. Ніякій силі не осквернити тієї землі, «що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив Тарас громовозвукими словами». В роки смертельної сутички з фашизмом «гаряча дума Кобзаря» надихала народи на боротьбу з ворогом. Крім Шевченка, Україну прославили у віках й інші видатні сини й дочки. Україна — це філософ і поет, мандрівний учитель народу Григорій Сковорода, це «молоток Каменяра і струни Лисенка живії, і слави золота зоря круг Заньковецької Марії!». Поет запитує: Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?

Уся строфа звучить як одне риторичне запитання. Особливої сили досягає автор, зіставляючи контрастні, навіяні народною мудрістю, поняття: злото-серебро і плуги кривди, серця чистого добро і чорна злоба. З фольклорних джерел видобуто й такі поетичні деталі: Хто чорну витеше труну Чи совам зборкати орла? На красний Київ наш і Канів?.. Чи правду кривді подолати?

Відповідь єдина: нікому і ніколи! Непохитну впевненість у перемозі поет висловлює в останньому рядку поеми: «Та сонце устає — на Сході!» Як неминучий світанок після ночі, так і перемога буде нашою. Ніяка зловорожа сила не подолає народу, в якого славне минуле і героїчне сучасне. Така основна ідея поеми. Глибокий патріотичний зміст «Слова» втілений у досконалу художню форму. Як і більшість творів Рильського, поема захоплює нас красою думки і почуття. Нас чарують мелодійні рядки і словосполучення, наприклад: «Хто золоту порве струну, коли у гуслях — дух Боянів...». Патетичного звучання твору поет досягає підбором лексики: слов'янізмами — благословен, благовісне (сонце); короткими формами прикметників — славен, зелен, властен; тавтологічними висловами, навіяними народною поезією,— рута-м'ята, роси-сльози, злото-серебро. Він і сам творить епітети-неологізми — громовозвукі слова, ріки ясноводі. Органічно вплітає поет у мову твору деякі мотиви та образні звороти з давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім» (наприклад: «Лисиці брешуть на щити, та сонце устає — на Сході», віщий птах)» Поему пронизує ліричний струмінь, вона сповнена емоцій. Величним, переможним акордом закінчується «Слово»: «Встає народ, гудуть мости, рокочуть ріки ясноводі!..». Високою майстерністю позначена звукова організація твору. У поемі точні повнозвучні рими: бездонна — Херсона — лона; благовісне — пісне — висне; благословен — клен — знамен. Мелодійної виразності мови поет досягає також за допомогою асонансів та алітерацій. Анафоричний повтор благословен, яким починаються сім строф, наголошує на щирій і ніжній любові до рідної матері-України.

Вся вона осяяла світлом, що характеризувало лірику “Синьої далечіні”, кращі твори Рильського неокласицистичного стану і його творчості. Через символічні образи троянд і винограду глибоко й поетично розкрито радість повнокровного буття людини, мудро показано, в чому полягає смисл, глибина її щастя. Збірка “Троянди і виноград” сприймається як натхненна пісня про красу мистецтва і природи, про творчу працю. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжне серце тисне.

У щастя людського два крила:

Троянди й виноград – красиве і корисне.

Образом поезії “Третє цвітіння” дослідники характеризували творчість поета на схилі літ. Рильський ось як розкриває сутність цього образу: “Так лагідний той час садівники зовуть, коли збираються у понадморську путь лелеки й ластівки”. І далі, як притаманно поетові, виділяються й інші подробиці осені: золотяться на ниві “сузір’я кін” , “ллється дзвін коси серед густих отав”. Саме в цю пору зацвітають втретє троянди. Ці деталі готують філософський, правда, не позбавлений і світлої іронії, висновок поета:

Отак подивишся – і серце аж замре,

А надто як воно уже, на жаль, старе –

Чи то підтоптане… держімо у секреті,

Чому ми, друже мій, цвітне любим третє!

Збірка «Троянди й виноград» (1957) сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю. Водночас поет гнівно виступає проти такого мистецтва, поборники якого, заперечуючи реалістичну творчість, вигадують всілякі формалістичні «безглузді сплети ліній, все бездумне і пусте». Академік О. І. Білецький назвав «Троянди й виноград» «однією з найбільш умиротворених і водночас найсвітліших і найрадісніших книг про нашу сучасність». У збірці «Далекі небосхили» (1959) Рильський зібрав твори, присвячені темам дружби народів нашої країни, інтернаціонального єднання трудящих усього світу. Народилась вона після багатьох подорожей поета. У циклі поезій «На братній землі» — картина життя нової Білорусії, екскурси в її героїчне минуле, теплі рядки про Янку Купалу і Якуба Коласа. Розділ «Книга про Францію» — це лірико-публіцистичні нариси та вірші, в яких Рильський розповідає про кращих синів французького народу — героїв Паризької комуни, бійців руху Опору, про славетних письменників, геніїв культури. «ТРОЯНДИ Й ВИНОГРАД» У поезії «Троянди й виноград» (1955) виступають герої, для яких праця стала не лише життєвою потребою, а й творчістю. Це дівчина-колгоспниця, машиніст і молодий агроном-селекціонер. їм усім властиве захоплення природою, красою світу, невтомність у роботі. Праця дає людям поетичне натхнення, сповнює серця відчуттям радості буття. Остання строфа — своєрідне філософське узагальнення. Поет майстерно користується зоровими і слуховими образами. Незабутнє враження справляє гармонія чорних і червоних кольорів у рядках: ...так же хороше над чорним ґрунтом мак Переливається, мов полум'я червонеї Пишне квітування маку над чорною ріллею стало можливим завдяки людській праці. Тільки в праці створюється все, чим живе на світі людина. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим. Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне, У щастя людського два рівних е крила: Троянди й виноград, красиве і корисне. Ці рядки, в яких висловлена основна думка поезії,— щастя людини в красі творчої праці,— якнайкраще характеризують духовний світ наших сучасників. Білецький мав усі підстави говорити про ранні поезії Рильського, як літературні ремінісценції. Свої поеми-сповіді “Мандрівка в молодість” Рильський пише: “Були й ревнощі, і муки, і докори, і вірші, розпачем налиті до країв”.Ознайомившись з поезією Максима Рильського на тему кохання, можна зробити висновок: поет завжди зупинився тонким ліриком, мудрим філософом, надзвичайно чесна людина і якщо питанні політики, перебуваючи під остійним наглядом НКВС та його посіпак, митцеві часто доводилося писати твори на замовлення, “йти в ногу” з вимогами, які ставила тоталітарна більшовицька система, то у віршах на тему кохання він завжди залишався самим собою і, як сказав Тарас Шевченко, “не мав зерна неправди за собою”

Практичне завдання

1. Повторити літературознавчі терміни і вміти їх застосувати під час аналізу творів: дискурс, інтертекстуальний, ліричний герой, медитація, класицизм, неокласицизм, октава, терцет, рима.

Література

АгеєваВ.Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи. К.: Книга, 2012. 391 с.
ЗеровМ.До вершин української культури поетичного слова ХХ століття (Творчість Максима Рильського: ранній період) // Народна творчість та етнографія. 2001. № 3. С. 75-82.
Ільєнко О. Жага: труди і дні Максима Рильського: Документальний життєпис. К., 1991.
Єрмоленко С. Мінливе й вічне слово поезії Максима Рильського // Урок української. 2001. № 10. С. 49-51.
ЛавріненкоЮ.Лірика і ліричний епос Максима Рильського // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики / У чотирьох книгах. Книга друга. К., 1994.
НайданМ.Фольклорні, релігійні, літературні мотиви у творчості Максима Рильського // Слово і час. 1999. № 6. С. 61.