Ім'я файлу: практина 1.docx Розширення: docx Розмір: 26кб. Дата: 11.01.2021 скачати Пов'язані файли: дз 2 капіталь.docx Завдання 2 - концепція ЗДО.docx Практичне заняття № 1 Антична міфологія 1.Географічні, історичні та хронологічні межі «античної літератури». Поняття «антична література». Значення античної літератури для подальшого літературного процесу. 2.Своєрідність міфологічного мислення. Міф як первісна форма духовної культури. 3.Класифікація міфів за тематикою (космогонічні, антропогонічні та ін.). 4.Цикли давньогрецької міфології (троянський, фіванський, про подорож аргонавтів): основні боги та герої. 5.Міфологічне походження крилатих висловів (див. перелік після списку літератури, знати міфи, які лягли в основу кожного вислову). antiquus — «стародавній») — література стародавніх греків і римлян, Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства. Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво. Грецька культура сприймалася в наступні століття як неповторний феномен, історичне чудо. Вона створила таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бурхарт мав підстави скати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо зворотами їхньої мови". Саме в Стародавній Греції склалися і утвердились такі фундаментальні соціально-політичні поняття, як громадянська свобода і громадянський обов´язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного. Грецьке мистецтво і культура - пам´ятки архітектури, скульптури, живопису, література, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід´ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне. Античність, її культура і мистецтво - вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє Періодизація античності і протоантичності[ред. | ред. код] Історію давньої Греції прийнято ділити на 5 періодів, які є одночасно і культурними епохами: Егейський або крито-мікенський (III–II тис. до н. е.); Гомерівський (XI–IX ст. до н. е.); Архаїчний (VIII–VI ст. до н. е.); Класичний (V–IV ст. до н. е.); Елліністичний (друга половина IV — середина I ст. до н. е.). Міфологічне мислення -це спосіб розуміння світу, воно виступає в ролі своєрідної філософії людини. Міфоло́гія, або мітоло́гія, (грец. μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; виклад стародавніх сказань, переказів) — сукупність пов'язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв'язної фабули та не утворюють чітких міфологій. З розвитком суспільств міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цикли. Міфологічне мислення Проблема дефініції міфу. Первісні міфи як особливий спосіб світобачення та світовідчуття. Надприродний характер міфу. Міф як життєва реальність. Структура міфу. Історичний аспект міфу: міф як історія подвигів надприродних істот та творення світу. Логіка міфу. Семіотика міфу. Полісимволізм міфу. Функції міфу: соціально-регулятивна, оціночна, творча, пізнавальна. Міф як модель для наслідування. Б.Маліновський про функції міфів у первісному суспільстві. Особливості побудови міфологічних сюжетів. Основні сюжетні мотиви: зачаття, народження, смерть, священний шлюб, метаморфози, битва Міфологічні персонажі: першопредки, культурні герої, духи, боги, хтонічні істоти, чудовиська. 3. Основні міфологічні моделі. Космогонічні міфи. Міфи про походження. Календарні міфи як втілення магічно-побутової діяльності первісної людини. Героїчні міфи – відображення життєвого циклу людини і спільноти. Есхатологічні міфи. Міфи про кінець світу як основа мілленаризму, карго-культи. 4. Цикли давньогрецької міфології Найдавнішими циклами давньогрецьких міфів є троянський, фіванський, про аргонавтів. Троянський цикл присвячений подіям Троянської війни, фіванський оповідає про царя Едіпа та його сім'ю, міфи про аргонавтів — це розповідь про захоплюючу по дорож греків за золотим руном 5.Міфологічне походження крилатих висловів їх походження пішло від міфічниз створінь,богів,героїв. Наприклад: Авгієві стайні У грецькій міфології Авгієві стайні — обширні стайні Авгія, царя Еліди, які протягом багатьох років не прибиралися. Очищені від смороду були в один день Гераклом. Він направив через стайні річку Алфей, води якої і забрали усі нечистоти. Міф цей вперше повідомлений старогрецьким істориком Діодором Сіцілійським. Виниклий звідси вираз «Авгієві стайні» виражає вкрай запущене приміщення, а також справи, що знаходяться у крайньому безладі. Аврора У римській міфології Аврора — богиня ранішньої зорі. У образній і поетичній мові взагалі синонім ранішньої зорі. Вираз «рожевоперста Аврора» увійшло до літературної мови із творів Гомера. У грецькій міфології їй відповідає Еос. Антей За грецькою міфологією Антей — велетень, володар Лівії, син бога моря Посейдона і богині землі Геї. Викликав на бій усіх, хто з’являвся у його володіннях, і був непереможним, доки торкався матері-землі. Задушив його Геракл відірвавши від землі. Міф цей наданий грецьким письменником Аполлодором в «Бібліотеці». Образ Антея використовується, коли говорять про силу, якою людина володіє, якщо він пов’язаний з рідною землею, рідним народом. Аргус, Аргос За грецькою міфологією Аргус — стоокий велетень, уособлення зоряного піднебіння, син Геї. Богиня Гера змусила його стерегти Іо, кохану свого чоловіка Зевса, як він перетворив на корову, щоб вберегти від гніву ревнивої дружини. Гера випрохала у Зевса корову і приставила до неї Аргоса, який пильно стеріг її — лише два ока у нього водночас закривалися, інші булі відкриті і стежили за Іо. Лише Гермесу вдалося його вбити. Гера перенесла очі Аргоса на пір’я павича. Ім’я Аргуса стало прозвиськом для пильного і невсипущого вартового. За іншою легендою, стоокий Аргус втілює зоряне піднебіння. Аріаднина нитка, нитка Аріадни За грецькою міфологією Аріадна — донька царя Криту Міноса і Пасіфаї. Колі на острів Крит з Афін разом із хлопцями, приреченими на поживу Мінотаврові, прибув царевич Тесей, Аріадна закохалася у нього. Мінотавр знаходився у Лабіринті — палаці з такою кількістю переходів, що із нього було неможливо вибратися. Аріадна дала Тесею клубок ниток, які він розмотував, входячи до Лабіринту. Вбивши Мінотавра, Тесей вибрався з Лабіринту за допомогою розмотаної нитки (Овідій, Метаморфози). У переносному розумінні нитка Аріадни — шляховказівна нитка, можливість, що допомагає вийти із скрутного положення. Аркадія Аркадія — область в центральній частині Пелопоннесу. У античній літературі і пізніше (головним чином в пасторалях 16—18 ст.) Аркадія зображувалася райською країною з патріархальною простотою устрою. У переносному розумінні — щаслива країна. П’ята Ахіллеса У грецькій міфології Ахіллес (Ахілл) — один із найсильніших і хоробріших Героїв; він оспіваний в «Іліаді» Гомера. Післягомерівський міф, переданий римським письменником Гігіном, повідомляє, що матір Ахілла — богиня Фетіда, бажаючи зробити сина безсмертним, занурювала його у священні води річки Стікс. Лише п’ята, за яку Фетіда його тримала, не торкнулася води і залишилася вразливою. У цю п’яту Ахілл і був смертельно поранений стрілою Паріса. Звідси виник вираз «п’ята Ахіллеса», що вживається у значенні: слабке, вразливе місце. Бідний, як Ір У грецькій міфології Ір — один із персонажів «Одіссеї», жебрак, що вступив у бійку з Одіссеєм, коли той під виглядом жебрака повернувся в рідний будинок. У переносному розумінні — бідняк. (та ін.) |