Ім'я файлу: практична робота 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 08.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
Надання допомоги пораненим в умовах бойових дій.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 08.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
Надання допомоги пораненим в умовах бойових дій.docx
ПРАКТИЧНА РОБОТА 1
ЗАВДАННЯ 1
Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки
Вживання слова «психологія» (від давньогрецьких слів «psyche» (душа) і «logia» (розуміння, знання) уперше зафіксовано в західноєвропейських текстах XVІ ст. Поступово слово «психологія» ввійшло до буденного вжитку.
Психологами тоді називали знавців душі, людських пристрастей і характерів. Такі психологи користувалися життєвими знаннями. Наукове знання відрізняється від життєвого тим, що воно, спираючись на силу абстракції і загальнолюдського досвіду, відкриває закони. Психологія за своїми теоретичними досягненнями і практичними спробами змінити життя поступається, зокрема, точним наукам. Адже психологічні явища набагато складніші ніж, наприклад, фізичні, їх важче пізнати. Недаремно великий фізик Альберт Ейнштейн, ознайомившись із дослідами великого психолога Жана Піаже, зазначив, що вивчення фізичних проблем - це дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.
Психологія на шляху до самостійної науки пройшла тривалий шлях, і лише всередині XIX ст. з розрізнених знань вона стала самостійною наукою. Однак і в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувалися в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, у різних явищах соціальної практики та ін. У цьому вічному пошуку людства науково-психологічна думка дедалі більше набувала значення і сили, усвідомлюючи свій предмет.
В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.
Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX ст. (Г. Еббінгауз). Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини XIX ст.) та історія (з другої половини XIX ст.).
Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:
1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;
2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії, об´єднана з нею спільним методом (від античності до XIX ст.);
3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов´язують із застосуванням у психології об´єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.
Третій підхід - культурологічний - розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «scientia» - наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).
Такий поділ історії психології є доцільним, оскільки в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя наголошувала на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до Просвітництва - на мотиваційних, а у XIX - XX ст. - на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.
Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому
контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий - як науку про свідомість; третій - як науку про поведінку; четвертий - як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.
ЗАВДАННЯ 2
ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА .Предмет, об'єкт психології
Слово "психологія" утворене з грецьких слів "психа" (душа) і "логос" (вчення, наука). Теоретичні витоки психології як окремої галузі знань виникли в давньогрецькій філософії більше двох тисяч років тому.
Великий філософ Аристотель у трактаті "Про душу" виділив психологію як самостійну область знання і вперше висунув ідею нероздільності душі і живого тіла. Аристотель виділяє розумну і нерозумну частини душі. Нерозумна частина душі ділиться на рослинну (вегетативну) і пристрасну (тваринну). У розумної частини душі є свої рівні: відчуття, пам'ять, воля, поняття, розум.
1590 г. Р. Гокленіус вперше вжив термін "психологія" для позначення науки про душу у назві своєї праці "Психологія, тобто про досконалість людини, про душу і насамперед про виникнення її". Але загальновизнаним термін "психологія" стає лише у XVIII ст. після появи робіт X. Вольфа "Емпірична психологія", "Раціональна психологія", які стали першими підручниками з психології. Експериментальні, суворо наукові дослідження людської психіки почалися 150 років тому, коли німецький вчений В. Вундт створив перший експериментальну психологічну лабораторію. З цього часу слід вести відлік історії психології як самостійної експериментальної науки.
У ході історичного розвитку відбувалася зміна розуміння об'єкта, предмета і цілей психології. Відзначимо основні етапи її розвитку.
I етап - психологія - наука про душу.
Протягом багатьох століть, починаючи з античності і включаючи епохи Середньовіччя і Відродження, в центрі уваги античних філософів і середньовічних богословів (Фома Аквінський, Августин Аврелій) перебувала душа, тому розуміння її на цьому етапі розвитку психології було предметом психологічного знання.
II етап розвитку (з XVII ст.) - Психологія - наука про свідомість.
Поняття "душа" стало перетворюватися в поняття "розум", а пізніше - і в "свідомість". Шляхи формування свідомості людини, процеси пізнання світу і себе -головна наукова проблема психології на даному етапі. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за самим собою і опис фактів. Свідомість, або здатність людини усвідомлювати своє психічний зміст ("Свідомість є сприйняття того, що відбувається в людини її власному умі" Д. Локк), стає предметом психології протягом двох наступних століть. У XIX ст. в ході експериментальних досліджень В. Вундта свідомість було розбите на психічні структури, найпростіші елементи: відчуття, образи і почуття. Роль психології, на думку В. Вундта, полягає в тому, щоб дати якомога більш детальний опис цих елементів: "Психологія - це наука про структури свідомості". Цей напрямок назвали структуралістським підходом. Однак ідея розкладання психіки на найпростіші елементи виявилася помилковою, з простих елементів зібрати складні стану свідомості виявилося неможливим. Тому до 1920-их рр. цей метод практично перестав існувати.
III етап (XX ст.) - Психологія - наука про поведінку.
Завдання психології - ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінка, вчинки, реакції людини (мотиви, викликають вчинки, не враховувалися). Важливими заслугами цього підходу є: впровадження об'єктивних методів реєстрації та аналізу зовні спостережуваних реакцій, дій людини; відкриття закономірностей навчання, освіти навичок, реакцій поведінки.
Основні недоліки - спрощення психічної діяльності людини, зближення її з психікою тварин, ігнорування процесів свідомості, творчості, самовизначення особистості.
IV, сучасний етап - психологія - наука, що вивчає об'єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.
Таким чином, об'єктом психології є психіка як явище природи, окремим випадком якого виступає психіка тварини, психіка людини. Психологія - наука про закономірності, механізмі і фактах психічного життя людини і тварин.
Психіка людини складається з ряду суб'єктивних явищ, таких як психічні процеси, стани і психічні властивості. Психічні процеси (пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уяву, увагу; емоційно-вольові процеси),психічні стани людини (депресія, ейфорія, захопленість, апатія, тривожність, збудження, втома і т.д.) і стійкі психічні властивості (темперамент, характер, мотивація, здібності) обумовлюють діяльність, поведінку, спілкування людини.
У сучасній психології основним об'єктом психології є людина як суб'єкт, включений у безліч відносин з фізичним, біологічним і соціальним світами, і виступаючий як суб'єкт діяльності, пізнання, спілкування.
Психологія вивчає внутрішній світ суб'єктивних (душевних) явищ, процесів і станів, усвідомлюваних чи неусвідомлюваних самою людиною, а також його поведінку. Таким чином, психологію визначають як наукове дослідження поведінки і внутрішніх психічних процесів і практичне застосування отриманих знань.
Завдання психології в основному зводяться до наступного:
- Навчитися розуміти сутність психічних явищ та їх закономірності;
- Вміти керувати ними;
- Використовувати отримані знання з метою підвищення ефективності діяльності людей у різних галузях практики, а також заради підвищення психічного здоров'я, задоволеності і щастя людей в їх повсякденної життєдіяльності;
- Бути теоретичною основою практики психологічної служби. Для чого вивчають психологію? Всі ми живемо серед людей і волею обставин повинні розуміти, враховувати психологію людей, свої індивідуальні особливості психіки і особистості. Всі ми в тій чи іншій мірі - психологи. Але наша життєва психологія тільки збагатиться, якщо ми доповнимо її науковими психологічними знаннями.
Всім важливо зрозуміти, що хочуть і можуть оточуючі нас люди, як орієнтуватися в психологічних особливостях особистості, мотивах поведінки, пам'яті і мислення, характеру і темпераменту. Не маючи таких орієнтирів, у складних процесах міжособистісної взаємодії і спілкування доводиться нерідко йти наосліп, роблячи помилки, здійснюючи інший раз нетактовність, набуваючи ворогів там, де могли б бути друзі. Не менш важливо зрозуміти і свої можливості, достоїнства і недоліки, свої психологічні індивідуальні особливості. Цим завданням якраз і відповідає система знань, іменована психологією. Вона корисна людині, щоб розуміти стан своєї власної душі, а при необхідності свідомо вносити зміни в свою поведінку, емоційний стан, розвивати свої здібності (аутотренінг, нейролінгвістичне програмування, медитація).
Психологія просто необхідна для ділової людини, щоб приймати відповідальні рішення з урахуванням психологічного стану партнерів, уміло впливати на їх симпатії, переконання, смаки, рішення. Без неї також не обійтися інженеру, вирішального завдання надійності дій операторів в роботі з різними технічними об'єктами. Психологія необхідна батькам і педагогам, щоб знати, що відбувається в душах дітей, надавати їм першу психологічну допомогу, коригувати їх психічний розвиток. Не випадково, великий російський педагог К. Д. Ушинський зазначав, що для того, щоб ефективно навчати і всебічно виховувати дитину, необхідно насамперед всебічно вивчити психологію дитини, закономірності його психологічного розвитку.
Завдання 3
Психологія - наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом
Уперше про несвідомі аспекти психіки почав говорити німецький філософ і математик Готфрід Лейбніц (1646-1716), який відкрив диференціальне та інтегральне обчислення. Саме він висловив думку про єдність тілесного і психічного. Підставою для такої єдності мислитель вважав духовний початок. Світ складається з безлічі монад (від грец. «монос» - єдине). Кожна з них «психічна» і наділена здатністю сприймати все, що відбувається у Всесвіті. Погляди вченого перекреслювали Декартову концепцію про рівність психіки і свідомості. Згідно з Лейбніцом, «переконання в тому, що в душі є лише такі сприйняття, які вона усвідомлює, є джерелом найбільших помилок».
У душі безперервно відбувається непомітна діяльність «малих перцепцій». Цим терміном Лейбніц позначив неусвідомлювані сприйняття. Усвідомлення сприйнять стає можливим завдяки тому, що до простої перцепції (сприйняття) приєднується особливий психічний акт - апперцепція, зокрема увага й пам´ять.
Співвідношення духовних і тілесних явищ Лейбніц виразив формулою, відомою як психофізичний паралелізм. Ці явища не можуть, усупереч поглядам Декарта, впливати одні на одних. Залежність психіки від тілесних дій - це ілюзія. Душа і тіло здійснюють свої операції самостійно й автоматично. Проте божественна мудрість позначилася в тому, що між ними є гармонія.
Отже, ідеї Лейбніца змінили й розширили уявлення про психічне. Особливо важливим стало визнання існування так званої несвідомої психіки.
Внесок у розмежування психіки й свідомості зробили дослідження гіпнозу, які стали популярними в Європі завдяки діяльності австрійського лікаря Месмера, що пояснював свої гіпнотичні сеанси дією магнітних закінчень (флюїдів). Згодом, відкинувши месмеризм, англійський хірург Бред став прихильником фізіологічного трактування гіпнозу (запропонувавши термін «нейрогіпноз»). Однак далі вирішальну роль він надав психологічному чиннику.
Під час використання гіпнозу в практиці медиків спостерігали факти психічно регульованої поведінки з вимкненою свідомістю (тим самим підтримувалося уявлення про несвідому психіку). Щоб ввести в гіпнотичний стан, потрібний «раппорт» - створення ситуації взаємодії між лікарем і пацієнтом: несвідома психіка, яку оголює гіпноз, є соціально несвідомою. Адже її ініціює й контролює інша людина.
Біхевіоризм, а разом з ним психоаналіз, ущент підірвали психологію свідомості. Учені доводили, що за покровом свідомості існують могутні пласти неусвідомлюваних суб´єктом психічних сил, процесів і механізмів.
Про те, що сфера психічного простягається за межами явищ, які досліджує суб´єкт і про які він здатний відзвітувати, говорили й до того, як психологія набула статусу досвідченої науки. Але змінив у такому руслі предмет цієї науки саме психоаналіз.
Саме психоаналізом назвав своє вчення австрійський лікар Зиґмунд Фройд (1856-1939). Як і багато інших класиків сучасної психології, він тривалий час вивчав центральну нервову систему, набувши солідної репутації фахівця в цій галузі. Ставши лікарем, лікуючи хворих на психічні розлади, він спочатку намагався пояснити їхні симптоми динамікою нервових процесів (використовуючи, зокрема, сечєновське поняття гальмування). Однак що більше він заглиблювався в цю сферу, то гостріше помічав незадоволеність. Ні в нейрофізіології, ні в панівній тоді психології свідомості він не бачив засобів, що давали б змогу пояснити причини патологічних змін у психіці своїх пацієнтів. А не знаючи причини, доводилося діяти наосліп, оскільки лише усунувши їх, можна було сподіватися на терапевтичний ефект. Шукаючи вихід, замість аналізу свідомості він вдався до аналізу прихованих, глибинних шарів психічної активності особистості. До Фройда вони не були предметом психології. Після нього стали його невід´ємною частиною.
Першим імпульсом до їхнього вивчення стало застосування гіпнозу. Навіявши загіпнотизованій людині, щоб вона здійснила яку-небудь дію після пробудження, можна спостерігати, як людина, виконуючи її при повній свідомості, але не знаючи справжньої причини, починає придумувати для неї мотиви, щоб виправдати свій учинок. Справжні причини від свідомості приховані, але саме вони керують поведінкою. Саме ці сили почав аналізувати Фройд і його послідовники. Вони створили один з наймогутніших і найвпливовіших напрямів у сучасній науці про людину, названий психоаналізом. Використовуючи різні методики тлумачення психічних виявів (вільний асоціативний потік думок у пацієнтів, образи їхніх сновидінь, помилки пам´яті, обмовки, перенесення пацієнтом своїх відчуттів на лікаря та ін.), вони розробили складну й розгалужену систему понять, оперуючи якими, описували глибинні «вулканічні процеси», приховані за свідомістю.
Основним серед цих процесів було визнано сексуальну енергію потягу. З дитинства в умовах сімейного життя вона визначає мотиваційний ресурс особистості. Зазнаючи різних трансформацій, вона пригнічується, витісняється і, однак, проривається крізь «цензуру» свідомості обхідними шляхами, розряджаючись у різних симптомах, зокрема патологічних (розлади рухів, сприйняття, пам´яті тощо).
Цей погляд зумовив перегляд колишнього трактування свідомості. Її активну роль у поведінці не відкидали, але уявляли істотно іншою, ніж у традиційній психології. Її ставлення до несвідомої психіки вважали невідворотно конфліктним. Водночас тільки завдяки усвідомленню причин пригнічених потягів і потаємних комплексів вдається (за допомогою техніки психоаналізу) позбутися душевної травми, яку вони завдали особистості.
Відкривши об´єктивну психодинаміку і психоенергетику мотивів поведінки особистості, приховану «за лаштунками» її свідомості, Фройд змінив розуміння предмета психології. Психотерапевтична діяльність Фройда і його послідовників оголила важливу роль мотиваційних чинників як об´єктивних, отже, незалежних від того, що нашіптує «голос самосвідомості», регуляторів поведінки.
Ученням Фройда опанувало чимало його учнів, серед них були ті, хто створив власний напрям, - Альфред Адлер (1870-1937) та Карл Юнг (1875-1961).
К. Юнг назвав свою психологію аналітичною, А. Адлер - індивідуальною. Біля витоків психоаналізу їхні імена були тісно пов´язані. Першим нововведенням Юнга було поняття «колективне несвідоме». У несвідому психіку індивіда можуть, за Фройдом, увійти явища, витіснені з свідомості. Юнг вважав, що вони ніколи не можуть бути індивідуально надбаними, а є дарами далеких предків. Аналіз дає змогу визначити структуру цього дару, що його творять кілька архетипів.
Приховані від свідомості організатори особистого досвіду, архетипи виявляються у сновидіннях, фантазіях, галюцинаціях, а також у творах культури. Юнг запропонував популярний згодом розподіл людських типів на екстравертів - спрямованих назовні, зосереджених на соціальній активності та інтровертів - спрямованих усередину, зосереджених на власних потягах (які Юнг, слідом за Фройдом, назвав «лібідо», однак вважав неправомірним ототожнювати їх із сексуальним інстинктом).
Адлер, модифікуючи початкову доктрину психоаналізу, виокремив як чинник розвитку особистості відчуття неповноцінності, породжене, зокрема, тілесними дефектами. Як реакція на це відчуття, виникає прагнення до його компенсації і надкомпенсації, щоб досягти переваги над іншими. У «комплексі неповноцінності» приховано джерело неврозів.
Психоаналітичний рух набув значного поширення в різних країнах. З´являлися нові пов´язані з динамікою неусвідомлюваних потягів варіанти пояснення і лікування неврозів, комплексів, психічних травм. Змінювалися також уявлення самого Фройда про структуру й динаміку особистості.
Водночас уявлення про психіку розширилося. У ній не лише виявили свідомі та несвідомі пласти психіки, а й стверджували, що вона (психіка), по-перше, може існувати й поза організмом; по-друге, тісно пов´язана з попереднім розвитком людства і Всесвітом; по-третє, містить змістовні та інформаційні аспекти життєдіяльності минулого, теперішнього і майбутнього.
У цьому контексті важливим є досягнення транс персональної психології. Трансперсональні переживання інтерпретують ті, хто переживав їх як повернення в історичні часи й дослідження свого біологічного та духовного минулого, коли людина проживає спогади з життя предків, зі своїх втілень.
Трансперсональні явища містять не тільки трансценденцію, подолання часових бар´єрів, а й трансценденцію просторових обмежень. Сюди належать досвід злиття з іншою людиною в стані двоєдиності (тобто відчуття злиття з іншим організмом в один стан без втрати власної самоідентичності) або досвід повного ототожнення з іншим, підлаштування до свідомості цілої групи осіб або розширення свідомості до такого ступеня, що здається, ніби нею охоплено все людство. Аналогічно індивід може вийти за межі суто людського досвіду і «підключитися» до того, що виглядає як свідомість тварин, рослин або навіть неживих об´єктів і процесів. Важливою категорією трансперсонального досвіду з трансценденцією часу і простору будуть різноманітні явища екстрасенсорного сприйняття, наприклад, досвід існування ззовні тіла, телепатія, прогноз майбутнього, ясновидіння, переміщення в часі та просторі, досвід зустрічей з душами померлих або з надлюдськими духовними єствами (архетипні форми, божества, демони тощо).
Під час трансперсональних переживань люди часто одержують доступ до докладної езотеричної інформації про відповідні аспекти матеріального світу, яка значно перевершує їхню загальну освітню підготовку й специфічні знання з цієї галузі. У розповідях людей після трансперсональних переживань і переживань епізодів ембріонального існування, моменту запліднення і фрагментів свідомості клітини, тканини й органа були точні медичні відомості про анатомічні, фізіологічні аспекти процесів, що відбувалися.
Так само спадковий досвід, елементи колективного й расового несвідомого (в юнгівському значенні) і «спогади минулих втілень» часто містять прикметні деталі історичних подій, костюмів, архітектури, зброї, мистецтва або релігійної практики стародавніх культур (про що людина знати ніяк не могла).
Трансперсональний досвід іноді містить події з мікрокосму і макрокосму, зі сфер, недосяжних безпосередньо людським органам чуття, або з періодів, що історично передують появі Сонячної системи, Землі, живих організмів. Ці переживання чітко вказують, що якимсь нез´ясовним наразі чином кожен з нас має інформацію про весь Всесвіт, про все, що існує, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх його частин і в певному розумінні є одночасно всією космічною системою й нескінченно малою її частиною, окремим і незначним біологічним єством.
Під час трансперсональних переживань люди часто відчувають яскраві та складні епізоди з інших культур та інших історичних періодів, проживають епізоди зі своїх попередніх життів. У процесі розгортання цих переживань людина зазвичай розуміє, що певні особи з її реального життя нагадують важливих осіб-учасників із ситуацій карм її попередніх життів. Міжособове напруження, проблеми й конфлікти з ними людина часто впізнає й інтерпретує як прямі наслідки деструктивних патернів карм.
Повторне проживання й досвід такий ситуацій-спогадів карм дає полегшення, звільнення від обтяжливих кармічних «зав´язків», причому відчуття й поведінка людей, у яких індивід під час трансперсональних переживань побачив дійових осіб його попередніх втілень, мають тенденцію змінюватися в специфічному напрямі, який збігається з курсом подій під час трансперсональних переживань під час ребефінгу або голотропного занурення. Важливо підкреслити, що ці зміни відбуваються абсолютно незалежно, навіть якщо причетні до них особи перебувають за тисячі кілометрів і не було контакту й спілкування з цими особами.
Ми також дотримуємося поглядів, згідно з якими психіка, по-перше, формується на основі взаємодії різних форм психічного, теперішнього й минулого; по-друге, поєднує чотири рівні - несвідомий, підсвідомий, свідомий і надсвідомий, які виконують певні функції.
Загалом людська психіка - це багаторівневе й багатосистемне, але цілісне й самостійне суще утворення, яке одночасно існує в індивіді й поза ним, поєднує різне психічне минулого й теперішнього та відображає зовнішній світ, попередній розвиток людства,
етносу й нації; утримує й відтворює внутрішній світ суб´єкта психіки; гармонізує та упорядковує смисли його життєдіяльності; розоб´єктивує внутрішнє психічне у зовнішнє й об´єктивує зовнішнє психічне у внутрішнє.
Крім цього, ми визнаємо можливість окремого й незалежного від людського мозку існування психічного у психіці й поза нею.
Психічне - це те, що містить психоенергію будь-якої полярності і може взаємодіяти з психікою та іншим психічним.
У психічному його психоенергії закодовані в думки, почуття, вольові акти, стани, ідеї, установки та інше, які є несвідомі, підсвідомі, свідомі й надсвідомі для індивіда, а також різні за величиною енергетичного потенціалу. Водночас кожна думка, висловлювання, емоція, почуття, вчинок, дія, акт поведінки й сама поведінка та діяльність і окремого індивіда, і будь-якої соціальної спільності містить певний заряд психоенергії, який викидається (впливає) на інші суб´єкти соціального буття.
Матеріальні, інформаційні, історичні, духовні, політичні, ідеологічні, військові, навчально-бойові, бойові, екстремальні, космічні, планетарні, дієві, мисленні, чуттєві та поведінкові форми існування психічного трансформуються (розоб´єктивуються) в певний психопотенціал, а останній, у разі відповідних умов, об´єктивується у вказані форми існування психічного.
Психоенергетичний потенціал може бути і позитивним, і негативним.
Зв´язок і взаємодія психіки з людським мозком, психіки і психічного відбувається на енергетичному рівні. Це засвідчує, по-перше, існування в просторі й часі (Всесвіт) різних видів і форм психоенергії; по-друге, її здатність об´єктивуватися і розоб´єктивуватися; по-третє, можливість взаємодії з іншими видами й формами психоенергії; по-четверте, миттєво передаватися й сприйматися в просторі й часі; по-п´яте, її здатність зберігати змістовно-інформаційний та енергетичний потенціал.
Какие методы психологии применены в следующих примерах?
А. Человек помещается в изолированную кабину, в специальном шлеме укрепляются
приборы, с помощью которых исследуются биотоки мозга под действием различных
раздражителей или состояний организма (бодрствование, сон). Испытуемый перед
проведением опыта получает соответствующую инструкцию. Все получаемые
показатели фиксируются точной аппаратурой.
Б. На основании детских рисунков психолог устанавливает особенности восприятия
детьми предметов; тщательно анализируя письменные работы школьников и
сопоставляя данные с результатами других экспериментов, исследователь делает
выводы об особенностях индивидуального стиля старшеклассников.
В. Для изучения эмоционального состояния испытуемому предъявляют «страшные»
картинки и регистрируют при этом изменения в сопротивлении кожи электрическому
току.
Г. Изучаются индивидуальные особенности ритмических движений детей. Проводится
весёлая игра - «Танец кукол». Всё идёт хорошо, пока группа участвует в общем танце.
Дети уверенно двигаются по кругу, делают незамысловатые па. Но вот
руководительница предлагает Ларисе выйти на середину круга и танцевать там.
Девочка отказывается. Таня, хотя и не отказывается от предложения
руководительницы, но, выйдя на середину круга, стоит, растерянно смотрит по
сторонам и начинает танцевать лишь с помощью воспитательницы. Только Галя (самая
бойкая девочка в группе) начинает танцевать сразу, но её движения неуверенные,чувствуется скованность.
Д. Для изучения индивидуальных особенностей памяти испытуемые заучивают 10
иностранных слов. Протоколист записывает, сколько слов запоминает каждый
испытуемый после каждого повторения и сколько требуется повторений, чтобы
запомнить все десять слов.
Задание 13. В каких примерах проявляются умения, навыки, привычки?
А. В цехе работает мостовой кран. В кабине крановщика три рычага: один - поднимает
и опускает груз, другой - продвигает кран поперёк цеха, третий перемещает мост
крана вдоль оси. Работая всеми рычагами, крановщик перемещает груз по трём осям
так, что груз движется по прямой линии.
Б. неопытный крановщик передвигает груз по каждой оси, работая по очереди каждым
рычагом. Груз движется как бы скачками и по ломаной линии: пойдёт, остановится,
затем пойдет в другом направлении.
В. Когда начинающий спортсмен учится перезаряжать винтовку, он нередко шепчет:
«Раз - повернуть налево, два - потянуть к себе, три - толкнуть от себя, четыре -
повернуть направо».
Г. Переходя улицу с односторонним движением и посмотрев налево, навстречу
движущемуся транспорту, вы, дойдя до середины, почувствуете потребность
посмотреть направо, хотя и знаете, что транспорт оттуда не может идти. (По
Платонову К.К.)
Д. В первое время ученик думает над тем, ставить или не ставить запятую в
предложении. Для этого он вспоминает правила пунктуации, выбирает из них
подходящие данному случаю. Он затрудняется сразу определить, нужно или не нужно
ставить запятую в предложении.
Е. По мере обучения ученик быстро, не тратя времени на определение типа
предложения, безошибочно ставит знаки препинания. (По В. С. Мерлину.
Задание 36. Как организовать экскурсию младших школьников в парк осенью, чтобы
создать наилучшие условия для наблюдения? Выберите необходимые условия.
1.Привести детей в парк и организовать подвижную игру;
2.Прочитать предварительно стихотворение Пушкина «Осень».
3.Предварительно объяснить детям, что они должны заметить различия между летним
и осенним парком.
4.Заранее предупредить их, чтобы они внимательно рассмотрели всё, что встретят в
парке.
5.Перед экскурсией объяснить детям, на какие изменения они должны обратить
внимание.
6.Предупредить, что после экскурсии они должны будут нарисовать деревья летом и
осенью.
7.Предложить собрать опавшие листья и разложить их по породам деревьев. (По В. С.
Мерлину.)[5]
Почему при объяснении и разучивании нового упражнения необходимо,
чтобы в классе была идеальная дисциплина? Объясните это требование с точки
зрения организации восприятия. Какие ещё условия должен соблюдать учитель,
чтобы сделать восприятие упражнения наиболее эффективным?
Задание 89. Прочитайте данное описание.
Боря, Саша, Коля и Дима - ученики 4 класса. Все они отличаются отсутствием
дисциплинированности. Они разговаривают на уроках, нарушают правила поведения,
не выполняют требования дежурного учителя. Мальчики отличаются друг от друга по
своему темпераменту.
Боря - типичный непоседа. На уроке ни минуты не сидит спокойно. Постоянно меняет
позу, вертит что-либо в руках, тянет руку, разговаривает с соседом. Исключение
составляют уроки математики, на которых он сосредоточен, деловит и настойчив.
Говорит он очень быстро - «проглатывает слова». Быстрая походка вприпрыжку.
Требованиям дежурного учителя не подчиняется. Легко увлекается каким-нибудь
делом (и хорошим и плохим), но быстро охладевает. На замечания учителей не
реагирует. Слывёт среди товарищей человеком, которому «всё нипочём».
Саша выделяется среди одноклассников своей порывистостью. Увлёкшись рассказом
учителя, приходит в состояние крайнего возбуждения и прерывает рассказ различными
восклицаниями и вопросами. На любой вопрос учителя поднимает руку, не подумав, и
поэтому часто отвечает невпопад. В досаде и раздражении легко выходит из себя,
вступает в драку. Бывали случаи, когда он устраивал драку на уроке. На переменах он
никогда не сидит на месте, бегает по коридору или борется с кем-нибудь. Требования
дежурного учителя игнорирует.
Коля сидит в классе обычно спокойно, редко отвечая на вопросы болтливого соседа по
парте. На уроке часто занимается посторонним делом. На замечания учителя не
реагирует. По его лицу трудно понять, что он думает или чувствует в данный момент.
Кажется, его трудно рассердить или рассмешить; но когда он рассердится, совершенно
теряет контроль: были случаи, когда он оскорблял товарищей и учителя. На перемене
спокоен, но может, как бы невзначай подставить подножку расшалившемуся товарищу
ребята побаиваются его. Замечания дежурного игнорирует.
Дима - болезненно чувствительный, обидчивый мальчик. Когда его пересадили на
другое место, Дима обиделся и долго размышлял, почему так сделали, и на всех уроках
сидел расстроенный и подавленный. На уроке часто занимается посторонним делом.
Мешает товарищу, способен на каверзный поступок: может ущипнуть соседа, когда
тот отвечает с места. Если учителя делают ему замечание, то краснеет и долго
оправдывается. На перемене примыкает к драчунам, и хотя сам в драке участия не
принимает, подзадоривает других. При появлении дежурного учителя сразу же
убегает. (По В. С. Мерлину.)
По данным характеристикам определите, какой тип темперамента у каждого
мальчика.
Какие из перечисленных приёмов можно рекомендовать по отношению к каждому из
них и почему?
1.Применить меры наказания: а) вызвать родителей, б) написать замечание в
дневник.
2.Разъяснить правила поведения в школе.
3.Дать ответственное поручение в классе (назначить старостой, организатором
какого-либо дела, например, спортивного и др.).
4.Провести индивидуальную беседу.
5.Представить поведение ученика в смешном виде.
6.Чаще поощрять за хорошие поступки.
7.Сблизить с товарищами.[5]
Задание 129. Часто родители задают педагогу такие вопросы:
Почему не все дети одинаково овладевают чтением и письмом? Все ходят в детский
сад, со всеми в равной степени занимаются воспитатели, в школе их учит один и тот
же учитель. Что делать нам, родителям, чтобы как-то помочь своим детям?
Продумайте ответ родителям.
Задание 131. Сформулируйте рекомендации учителю по учёту возрастных
психологических особенностей младших школьников, закончив предложения.
1.На уроках в начальной школе требуется частая смена заданий и упражнений, потому
что…
2.Одним из ведущих принципов обучения младших школьников является принцип
наглядности, что объясняется…
3.Запоминание у младших школьников преобладает механическое, поэтому учителю
следует…
4.В начальной школе велик авторитет учителя, что можно использовать для…
6.Восприятие младших школьников отличается слабой целенаправленностью, имеет
поверхностный характер, поэтому учителю следует на уроке…
7.На уроках в начальной школе следует чаще использовать игру как метод обучения,
так как…
8.Дети часто не понимают переносного значения слов, выражений, смысла пословиц,
так как…
9.При обучении обязательно опираться на наглядный материал, так как…
Нельзя одновременно демонстрировать более двух картин, иллюстраций и давать
задания, делать уточнения во время выполнения детьми начальных классов какой-то
работы, потому что…
Таня (6 лет 6 месяцев) учится в 1 классе. Ей трудно даётся учение, особенно чтение.
Дома мама усаживает её за стол и начинает спрашивать:
- Как называется эта буква…? Что здесь написано?
Девочка молчит.
- Ну, вот, ничего не знаешь! На, учи сама! - и мама уходит со своим делом на кухню.
Через некоторое время возвращается и проверяет. Улучшений нет.
- Сегодня гулять не пойдёшь! Будешь читать!- заявляет мать.
Оцените организацию домашней работы первоклассницы. Дайте совет матери Тани
по организации помощи девочке в учёбе. При формулировании советов учитывайте
особенности учебной деятельности первоклассников