Ім'я файлу: Повсякденність чумаків та їх чумацькі шляхи.docx
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 06.10.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 16кб.
Дата: 06.10.2022
скачати
Повсякденність чумаків та їх чумацькі шляхи
Чумак — це історична українська назва торгівця сіллю (16 ст.-19 ст.); особа, що займалася торговельно-візницьким промислом
Чумаки торгували сіллю, що її привозили в Україну з Криму, чорноморського й азовського узбереж, з Галичини, Донеччини і Надволжя; одночасно вони продавали в цих краях кустарні вироби, дерево, дьоготь, тютюн, горілку тощо.
Для перевезення товарів чумаки користувалися пароволовими і четвероволовими дерев’яними возами, т. зв. мажами. На пароволову мажу вантажили до 60 пудів солі (1 пуд=16 кг).
Постійна загроза нападу в південних степах з боку татарських загонів примушувала чумаків мати при собі зброю. Під час зупинок на ночівлю мажі ставили замкнутим чотирикутником, зручним для захисту.
Чумацькі валки формувалися ранньою весною (звичайно, виїздили в неділю), поверталися восени.
У XVIII столітті чумаки мали монополію на торгівлю сіллю, у 1830-1840 pp. лише на 50-60 %. Тоді привозили щороку 2,5-4 млн пудів солі і 600—900 тисяч пудів риби. Всього чумаки транспортували річно 60-80 млн пудів різних вантажів, у тому числі 25-40 млн пудів хліба. Вони обслуговували ярмарки, доставляли вантажі до Москви та інших міст Росії, Північного Кавказу, Білорусі, Польщі й Молдавії.
Крім дрібних чумаків, які мали одну чи дві пари волів, виникли в другій половині XVIII століття великі чумацькі підприємства, які давали працю візникам чи наймитам, звичайно колишнім зубожілим чумакам.
Чумакування занепало зі середини XIX століття і цілком зникло з розвитком залізничного та водного транспорту.
Чумацький шлях
Чума́цький шлях — торгово-візницький шлях, яким чумаки з 16-го по 19 століття возили сіль з чорноморського узбережжя Криму, а з України — хліб та інші сільськогосподарські продукти.
Шлях пролягав лівим берегом Дніпра через запорозькі степи до Перекопу, а звідти — у Крим. Втратив своє значення в 1870-80 роках у зв'язку з розвитком залізниць і річкового транспорту та припинення чумацького промислу.
Коли в українські степи приходила рання весна, по селах починали лаштуватися в далеку дорогу чумаки. Проводжали чумаків у неблизьку подорож урочисто всім селом. Співали пісень, виголошували напуття, а сивий, статечний, найшанованіший у громаді чоловік, благословляв їх перед нелегкою, сповненою багатьох небезпек дорогою!
Отаман востаннє оглядав своїх побратимів. Зібралися тут і сміливі, і дужі та витривалі, і чесні. Всі вони справді можуть покластися один на одного в найбільшій скруті. Адже й нападники їх можуть підстерігати. І тоді чумакам доведеться відкласти батоги й узятися за пістолі, рушниці та шаблі, щоб не дати себе пограбувати, щоб дорогоцінна сіль припливла білою валкою аж із Криму чи Карпат до рідного села.
Чумаків палить немилосердне сонце, січуть дощі, полощуть вітри, а вони тихо просуваються українськими степами. Скриплять вози, ремигають воли, минають дні, ночі, і звучать поміж високих могил чумацькі пісні. Пісні і розлогі, мов степ, і повільні, мов крок волів, сумні й веселі. Але все-таки більше сумні, бо в кожній дорозі могла спіткати чумаків трагічна пригода. І хвороби косили, і кулі ворожі. Тому так часто в їхніх піснях ідеться про смерть чумака.
Не тільки в Криму чи в карпатах зустрічали наших чумаків. Часто заходили вони й на дон, де навантажували мажі й мажари рибою. Везли її в свої краї. Бували й у різних європейських містах на ярмарках, скуповували весь необхідний для України крам.
Мало хто знає. Що чумацтво виникло ще в далекі часи Київської русі. Бо вже тоді з її земель вирушали в далекі мандри валки хоробрих і кмітливих людей. Саме тоді й було прокладено їхній основний маршрут, що називався Великим Чумацьким шляхом. Але справжнього розмаху цей промисел набирає в Україні з кінця XV століття. За один сезон ці люди доставляли кілька мільйонів пудів риби й солі ; до Одеси з українських сіл завдяки чумакам перевозилось майже п’ятдесят мільйонів пудів хліба.
Закінчувався сезон, поверталися додому вкрай стомлені і виснажені дорогами чумацькі валки, і як козаки після бойового походу, так і чумаки не дораховувалися багатьох поміж себе. Матері й дружини оплакували загиблих, сиротіли дрібні діти. Таке небезпечне було це ремесло. Не кожен зважувався на нього.
Давно відійшло в минуле чумацтво, полишивши нам після себе народні пісні. Легенди й перекази про ті далекі часи. А ще полишило слід у високих небесах. Безмісячної ночі там можна побачити світлу туманну смугу. Зіткану х незліченної кількості маленьких зір. Астрономи називають її Молочним Шляхом. А в Україні вона з давніх-давен відома як Чумацький Шлях.