| Порядковий номер | Персоналії, школи. Їх коротка х-ка | Внесок у теорію і практику оратоського мистецтва |
| Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е) | Політичний діяч, філософ, оратор Стародавнього Риму. Походив з простої сім’ї і побудував гарну кар’єру. Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів. Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». | Цицерон створив власний ораторський стиль, який навіки став взірцем красномовства. Цицерон любив етичні антитези: „Адже на нашій стороні бореться почуття честі, на тій − нахабство; тут − сором’язливість, там − розбещеність; тут − вірність. Розробив свою працю «Про оратора» в якій створив риторичний ідеал оратора.У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої теоретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеалом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літературу,історію,юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє примусити її сміятися й плакати, може володарювати над її душею. Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, градація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову карбованою. |
| Арістотель (348-322 до н.е.) | Основоположник формальної логіки. Розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Його вважали творцем теорії суперечки, дискусії. Його вчення мало більший вплив серед стародавнх вчених. | Відмінність його діяльності від інших в тому, що він зробив загальні закони красномовства. Він розрізняв : діалектику- мистецтво сперечатися з метою встановлення істини. Ерістику- мистецтвобудь-що залишатися правим у суперечці , Софістику- намагання добитися перемоги в суперечці шляхом викор. недостовірних фактів. Саме Арістотель і Платон розробляли теорію ораторського мистецтва.Арістотель скеровував увагу риторів і ораторів на такі чинники: предмет риторики; позу оратора; очікування емоції; стиль промови. Його вчення внесено до двох практик «Риторика» та «Поетика» |
| Гай Юлій Цезар (100—44 pp. до н. е.) | Засновник Римської імперії, військовий полководець, політик, письменник. | Його промови сягали рівня промов Цицерона, але він не надавав їм такого великого значення, як це робив Цицерон, і не зберіг їх. Увагу Цезаря більше привертали політика і державотворення. Цезар розглядав риторику не як мистецтво, не як самодостатню науку, а як засіб для досягнення політичної мети — влади, його промови не мали якихось особливо вишуканих прикрас, як це ми бачили в промовах Цицерона, а були природними, сповненими сьогочасного, живого інтересу до конкретних подій, осіб, явищ. |
| 4. Михайло Ломоносов (1711-1765) | Російський учений-енциклопедист, родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи сучасної російської літературної мови, став теоретиком красномовства як автор «Краткого руководства к красноречию», «Краткого пособия к риторике в честь любителей словесности», «Российской грамматики». | М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки». Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення, твердження, заключения. Для успішного впливу на слухачів він рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слухачів — вік, стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів. Написав перший підручник з риторики рос. мовою, який скл. З «Ораторії» та «Поезії» |
| 5. Феофан Прокопович (1681-1736) | Видатний український вчений, оратор, письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю українського бароко. З 1706 року Ф. Прокопович — професор риторики Київської академії, курс якої у той час розглядався як унікальна наука про слово взагалі. Риторика вважалася «царицею душ», «княгинею мистецтв». | Підручник риторики, який створив Ф. Прокопович, увібрав у себе прогресивні ідеї Арістотеля і складався з десяти книг: Книга І. Загальні вступні настанови. Книга II. Про підбір доказів і про ампліфікацію. Книга III. Про розташування матеріалу. Книга IV. Про мовностилістичне оформлення. Книга V. Про трактування почуттів. Книга VI. Про метод писання історії і про листи. Книга VII. Про судовий і дорадчий рід промов. Книга VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови. Книга IX, Дещо про священне красномовство. Книга X. Про пам'ять і виголошування. Метод риторики автор вбачав у тому, щоб навчити, як у промові за допомогою оволодіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі запитання й переконати, що ці відповіді є правильними. Джерелами красномовства він вважав природу, талант, освіту, тренування, наслідування. У своєму курсі риторики він писав про чесноти ритора, який повинен вміло розпочинати виклад, бути поважним у повчанні, дотепним у розважанні, сильним і багатослівним у зворушенні, і, нарешті, підбирати стиль не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу. Ф. Прокопович розробляє вчення про три стилі: високий, квітчастий і низький.Завдання і мета високого стилю — хвилювати аудиторію, для чого слід підбирати емоційні, величні способи викладу: часті метафори, піднесені фігури. |
| Михайло Грушевський | Провідний діяч держави та національної освіти, вчений і публіцист. М. Грушевський був відомий як політичний оратор, який заслужено вважається одним з батьків української нації. Зокрема саме під його впливом було вперше оголошено офіційно новий статус української мови як державної ("Закон Центральної Ради про державну мову", 1918). | М.Грушевський був відомий як політичний оратор, який заслужено вважається одним із батьків української нації. Саме під його впливом було вперше оголошено офіційно новий статус української мови як державної (“Закон Центральної Ради про державну мову”, 1918). |
| Інститут Живого Слова(1918-1924) | Відкритий в Петербурзі. Інститут живого слова - вища наукова та навчальний заклад, що ставив своєю метою науково-практичну розробку питань, що відносяться до області мови і пов'язаних з нею дисциплін, а також підготовку майстрів "живого слова" в педагогічній, суспільно-політичної і художній областях. Інститут проіснував до 1924 р, потім був розформований, а деякі його відділення були перетворені в інші науково-дослідні інститути. У ньому працювали видатні діячі революційної епохи, науковці та юристи, театральні режисери та літературні критики (С. М. Бонді, А. Ф. Копальні, А. В. Луначарський, В. Е. Мейєрхольд, Л. В. Щерба, Б. М. Ейхенбаум, Н. А. Енгельгардт, Л. П. Якубинский та ін.). У його витоків стояли найбільші наукові громадські діячі країни: А.В. Луначарський, С.М. Бонді, Л.В. Щерба, А.Ф. Коні та інші | Своєю метою Інститут проголосив підготовку майстрів Живого Слова у педагогічній, суспільно-політичнійі художнійобластях, а також поширення і популяризацію знань і майстерності в галузі Живого Слова . Були опубліковано детально розроблені програми М. Энгельгардта "Програма курсу лекцій з теорії красноречия(риторика)", Ф.Ф. Зелінського "Психологічні підстави античної риторики", А.Ф. Коні "Живе слово і прийоми у різноманітних областях". Ці програми відбивають останній злет наукової думки у теорії красномовства, слідом за чим сталося її глибоке падіння. Вже в двадцяті роки ХХстоліття риторика була виключена з практики викладання в школі і вузі.В інституті читалися лекції з теорії та практиці мовлення, велися записи на фонографі, проводився аналіз авторського читання поезії. Викладачі розробляли спеціальні програми курсів лекцій з теорії естетики та етики гуртожитки, з теорії красномовства, теорії спору, психології мови і мислення та ін. |
| Школа Ісократа | | Прийоми ораторського мистецтва Ісократа розвивають принципи, висунуті Горгієм. Особливістю стилю Ісократа є складні періоди, що володіють, однак, ясною і чіткою конструкцією і тому легкодоступні для розуміння. Для його стилю характерно також ритмічне членування мови, плавність якої досягалася ретельним уникненням так званого стику голосних наприкінці слова і на початку іншого. У школі Ісократа були вироблені основні принципи композиції ораторського добутку, що повинне було містити наступні частини: уведення, метою якого було привернути увагу і доброзичливість слухачів; виклад предмета виступу, зроблений з можливою переконливістю; спростування доводів супротивника з аргументацією на користь власних; висновок, що підводить підсумок усьому сказаний. Як майстер красномовства, Ісократ вважався в стародавності вищим авторитетом - про популярність його добутку говорить велику кількість уривків з його мов, знайдених на папірусах. |
| Школа Коракса | Філософ був вихідцем з пристойної сім'ї, він жив в Афінах кілька років, навчався в Академії. Він був з Сицилії, деякий час був її правителем. | Він засновник школи, де навчали красномовству. Завдяки йому отримало розвиток риторики у греків. Крім цього він писав книги з риторики, де виклав свої ідеї. Він і його учень Тісій, як каже Цицерон в «Брута» (46) вважалися винахідниками риторичного мистецтва у греків, а Коракс також першим письменником, який виклав письмово правила риторики. Його праця, що служила зразком для наступних, до нас не дійшов. Було висловлено припущення, що йому належить збереглася серед творів Аристотеля «Rhetorica ad Alexandrum». |