Ім'я файлу: Портретний нарис Л.Лукяненко.docx
Розширення: docx
Розмір: 15кб.
Дата: 07.04.2020

Портретний нарис

(Левко Лукяненко)

У народі є такий вислів: «Найшовсь таки один козак. Із мільйона свинопасів». Коли мільйони українців були втягнені в будівництво так званого комуністичного майбутнього, Левко Григорович — людина із Сіверщини, козацького краю, робить свій вибір проти системи. Насправді, він міг би зробити блискучу кар’єру в СРСР — дев’ять років в армії, потім вступив у КПРС, навчався на юридичному факультеті Московського університету... Словом, високі кабінети для нього були відкриті, однак він заміть того, щоб увійти у ті відкриті двері, робить протилежний вибір. Такий вибір робили одиниці, і він був серед них.

Потрапивши за розподілом у Західну Україну і знайшовши там однодумців, зокрема Івана Кандибу, Лук’яненко організовує підпільну партію під назвою — Українська робітничо-селянська спілка. Метою цієї партії було — вихід України із СРСР. Цей його крок свідчить не просто про донкіхотство чи якийсь ідеалізм, це був свідомий вибір. Перекресливши всі свої перспективи, він поставив за мету незалежність України. Це був надзвичайно хоробрий крок громадянської мужності, національної гідності й людської шляхетності. А далі вже все гідно системи — доноси, слідство, суди і відсидка, де він знайомиться з різними соціальними і політичними типажами, які радянська система загнала в табори. Там у нього був етап нової історично і політичної освіти про Україну і світ.

Лук’яненко не падав у відчай, не пішов шляхом песимізму, а мав величезну віру в Україну. Він казав, що навіть якщо залишиться один, то все одно не відступиться від свого, а буде стояти до кінця. Навіть якщо українці цього не розуміють чи не усвідомлюють, бо він розумів, що їх обманули. Лук’яненко усвідомлював, що народу потрібна свобода і своя держава. В таборах він глибше пізнав і історію національно-визвольної боротьби, і збройної боротьби, і що таке націоналізм. Я пригадую, коли я вже як член проводу Української Гельсінської спілки Львівської обласної організації приїхав до Києва допомагати організовувати маніфестації, після чого розпочалася Революція на граніті, то у нас відбулася дискусія — чи повинен український націоналізм стати ідеологією Української республіканської партії? Пригадую, що тоді всі дисиденти були проти, хоча і відсиділи разом із націоналістами в таборах, і тільки один Левко Григорович будучи головою партії казав, що це можливо, але тільки зі словом «демократичний націоналізм». Тоді це рішення так і не змогли прийняти, але з часом до нього повернулися і націоналізм став ідеологією УРП.

З кінця 80-х років Левко Лук'яненко почав літературну кар'єру. За життя він написав багато книжок, а в 2016 році навіть отримав Шевченківську премію за 13-томну книгу "Шлях до відродження", яку писав 27 років. Президент Петро Порошенко в 2016 році вручив Левку Лук'яненку Шевченківську премію. Під час антитерористичної операції на Донбасі Левко Лук'яненко часто їздив у зону АТО й передавав бійцям літературу, у тому числі і власні книги. Найвідомішою роботою початку 90-х стала книжка "Сповідь у камері смертників", в якій він змалював свою боротьбу за незалежність України. Показово, що хоч він і провів кілька місяців у камері смертників, сам підтримував смертну кару в незалежній Україні. "Я б хотів повернути смертну кару. Щоб злодії, які крадуть мільярди гривень, щоб їх розстрілювали просто публічно на площі перед телевізійними камерами", - розповідав пан Лук'яненко.

Всі знають, що 24 серпня у Левка Григоровича — день народження, і саме цього дня в 1991-го проголосили незалежність України. І саме Лук’яненко написав чернетку Акту проголошення незалежності. Потім цей текст із поправками був прийнятий Верховною Радою. Даний факт свідчить про те, що в цій людині доля нації написала бути автором тексту про незалежність. Тобто Гетьманщина, яка була кілька століть в неволі, породила у своєму середовищі людину, яка була готова написати історичний акт і зіграти доленосну роль у відновлення нашої державності. Це дуже промовисто. І це одне з головних досягнень в його житті. Свою місію Левко Григорович виконав.


1.У чому полягали ризики створювати в середині 60-х – на початку 70-х років дисидентську публіцистику в Україні?

Дисиде́нтський ру́х в Україні це рух, учасники якого виступали за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Головними ризиками створення публіцистики, у ті часи було те, що воно піддавалося під радянські репресії і усе, що стосувалося України сильно каралося владою. Тому дисиденти в Україні йшли на великі ризики, задля створення держави Україна.


2.Якою була структура книги В. Чорновола «Правосуддя чи рецидиви терору?

У книзі «Правосуддя чи рецидиви терору?» В. Чорновіл проводить опис процесу покарання інакодумців із моменту збирання первинних компрометуючих матеріалів до особливості проведення судових розправ. Зазначає, що всупереч таємниці листування, недоторканності житла тощо органи КДБ нехтували чинними радянськими законами, здійснювали стеження, підслуховування, люстрацію кореспонденції і т. д.


3. Кого із публіцистів-дисидентів називали «зеківським генералом»?

Вячеслав Чорновіл.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас