Ім'я файлу: ЮРИДИЧНІ ФАКТИ ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ.doc
Розширення: doc
Розмір: 183кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
М.Булгаков. Собаче серце.docx
Розширення: doc
Розмір: 183кб.
Дата: 28.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
М.Булгаков. Собаче серце.docx
ЗМІСТ
| ВСТУП……………………………………………………………………………. | 3 |
| РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СПАДКУВАННЯ ……………………………………… | 5 |
| Підстави спадкування за законом ………………………………………….. | 9 |
| РОЗДІЛ 2. КОЛО СПАДКОЄМЦІВ ЗА ЗАКОНОМ | 11 |
| Перша черга спадкування …………………………………………………… | 17 |
| Друга черга спадкування ……………………………………………………. | 22 |
| Третя черга спадкування ……………………………………………………. | |
| Четверта черга спадкування ………………………………………………… | |
| П’ята черга спадкування …………………………………………………….. | |
| РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ СПАДЩИНИ……………………………………………. | 27 |
| 1. Прийняття спадщини…………………………………………………………. | |
| 2. Відмова від прийняття спадщини…………………………………………… | |
| 3. Перехід права на прийняття спадщини………………………………………. | |
| 4. Поділ спадщини між спадкоємцями.…………………………………………. | |
| ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… | 30 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….. | 31 |
ВСТУП
Актуальність теми. Надзвичайно важливе значення в житті кожної людини займає спадкове право. Кожне покоління людей упродовж свого життя намагається накопичити певні матеріальні блага, а також набути власні нематеріальні активи, щоб забезпечити благополуччя своєї родини та майбутнє наступного покоління для гідного продовження роду та їх матеріального статку
З виникненням у суспільстві права власності людство створило умови розвитку спадкового права, яке по суті є могутнім стимулятором дій до праці і вдосконаленням сутності та змісту життя людини. Право спадкування сприяє безперервності зв'язків кровного споріднення, надійності шлюбних відносин і зміцнення сім'ї.
Серед істотних змін, закріплених у книзі першій нового Цивільного кодексу України, слід назвати значне розширення кола учасників цивільно-правових відносин, встановлення засад рівності усіх форм власності, істотне зменшення законодавчих обмежень щодо видів, обсягу та вартості майна, яке може належати громадянам. На основі цих фундаментальних положень нове цивільне законодавство доповнило та деталізувало механізми переходу й розподілу спадкового майна.
Слід зазначити, що в главі 86 ЦК України збережено визначальні принципи раніше чинних норм стосовно спадкування за законом. Однак ця глава містить і ряд суттєвих доповнень і положень, які піднімають перед сучасною цивілістикою низку проблем, що мають важливий зв'язок із багатьма науковими та практичними завданнями (наприклад, окремі аспекти доцільності введення норми щодо можливості зміни черговості одержання права на спадкування; особливостей спадкування усиновленими особами за умови збереження правового зв'язку між ними та їх родичами за походженням; питання необхідності розширення кола спадкоємців до п'яти черг; надання права спадкування за правом представлення родичам по висхідній лінії тощо).
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які регулюють питання спадкування за законом.
Предмет дослідження – спадкування за законом.
Метою дослідження є проведення комплексного аналізу законодавчих новел і тенденцій формування інституту спадкування за законом у новому цивільному законодавстві України.
Завдання дослідження:
охарактеризувати поняття «спадкування»;
розглянути коло спадкоємців за законом;
розглянути процес прийняття та відмови від спадщини.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СПАДКУВАННЯ
Спадкування — перехід майна після смерті його власника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.
Спадкове право — сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем. Ним може бути лише фізична особа. Юридична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.
Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно померлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи
Спадкове майно, спадкова маса, або спадщина, майно (права і обов'язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов'язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.
Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав чи за заповітом, чи за законом.
Римське спадкове право не допускало одночасного спадкування за заповітом і за законом
Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат".
ПІДСТАВИ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ
Право на спадкування за законом має ширше застосування порівняно із спадкуванням за заповітом. Це пов'язано як із сутністю суб'єктивно-психологічного фактору людини (недостатнім усвідомленням значення заповіту, особистої пасивності тощо), так і об'єктивними причинами - зовнішньою надійністю актів законодавства, що забезпечують перехід прав та обов'язків за законом від спадкодавця до спадкоємців (як правило, до близьких родичів).
У багатьох випадках спадкодавця влаштовує розподіл речових прав і майна за кровним спорідненням, відповідно до вимог закону, тому він не хоче витрачати час на черги і оформлення заповіту у нотаріуса. Хоча з огляду на законодавчі умови та привабливість нових різновидів заповітних розпоряджень заповіт у майбутньому має перспективи ширшого застосування.
За чинним законодавством спадкування відповідно до закону здійснюється у випадках і за умов, передбачених нормами права, якщо відсутній заповіт або спадкоємці усунені від спадкування. Отже, право спадкоємця на спадщину за законом повною мірою залежить від спадкування за заповітом, якщо чинність заповіту не спростована судовим рішенням.
Право на спадкування за законом мають фізичні особи за такими ознаками: кровного споріднення, перебування у шлюбі, усиновлення (удочеріння), а також факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю впродовж п'яти років або перебування на утриманні спадкодавця неповнолітньої чи непрацездатної особи, яка хоча і не була членом його сім'ї, але одержувала від нього матеріальну допомогу протягом п'яти років (глава 86 ЦК України).
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкування за законом здійснюється в порядку черговості. Кожна наступна черга спадкоємців отримує право на спадкування за таких умов: відсутність спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини, відмови спадкоємців від спадщини, усунення їх від права на спадкування. Зазначені умови підлягають підтвердженню належними документами або судовим рішенням.
РОЗДІЛ 2. КОЛО СПАДКОЄМЦІВ ЗА ЗАКОНОМ
Згідно з чинним ЦК України спадкування за законом передбачає п'ять черг спадкоємців, які закликаються до прийняття спадщини. ЦК УРСР (1963 р.) до кола спадкоємців за законом включав дві черги. Кодекси більшості союзних республік також передбачали дві черги спадкоємців за законом, за винятком Цивільного кодексу Казахської та Молдавської РСР, які визначали три черги спадкоємців.
Істотне збільшення новим ЦК України (2003 р.) кола спадкоємців, безумовно, має важливе значення щодо конституційних гарантів прав громадян України на спадщину. Радянське законодавство встановлювало численні обмеження своїх громадян щодо прав власності та інших сферах суспільного життя. ЦК УРСР передбачав дві черги спадкування, позбавивши прав на спадщину широке коло родичів кровного споріднення. Зокрема, право на спадщину в порядку черговості за законом не мали двоюрідні брати та сестри, рідні тітки, дядьки, племінники та племінниці спадкодавця. Істотно обмеживши коло спадкоємців, радянська держава присвоювала майно громадян за правилом його «виморочності» (ст. 555 ЦК УРСР).
ЦК України (2003 р.) перші дві черги залишив майже не змінними, однак із переліку спадкоємців, які спадкували нарівні з першою або другою чергами виключені утриманці спадкодавця (ст. 531 ЦК УРСР).
На сьогодні, до складу спадкоємців за законом входять не лише прямі близькі родичі, а й широке коло інших осіб за висхідною та низхідною лініями споріднення (ступенева лінія роду) [5, 69].
До першої черги належать діти, подружжя, батьки спадкодавця. До другої - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід. До третьої черги -- рідні дядько та тітка. Четверту чергу справедливо займають особи, які проживали зі спадкодавцем протягом п'яти років. До п'ятої черги включені родичі спадкодавця, до шостого ступеня споріднення, неповнолітні та непрацездатні утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Відмінність цієї категорії утриманців від утриманців за Кодексом УРСР висвітлено у коментарі до ст. 1265 ЦК України (§ 7 глави 8 цього посібника).
До складу спадкоємців за законом входять усиновлені та усиновлювачі. Спадкування усиновленими та усиновлювачами передбачено ст. 1260 ЦК України. Факт усиновлення має бути підтвердженим відповідними документами згідно з вимогами чинного законодавства. Усиновлена дитина прирівнюється у своїх правах до дітей за кровним походженням. Питання усиновлення належить до сфери регулювання СК України.
Відповідно до ст. 1260 ЦК України у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки - з одного боку та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням.
Усиновлені діти втрачають майнові права й обов'язки, а також особисті немайнові права щодо своїх кровних батьків та родичів і набувають юридичного статусу дитини усиновлювача -- доньки або сина. Отже, усиновлені та його нащадки не мають права спадкувати за законом після їх кровних батьків, а також інших родичів за висхідною лінією споріднення. Водночас батьки усиновленого та його родичі не можуть спадкувати за законом після смерті усиновленого та його нащадків.
На практиці усиновлення може бути здійснене не подружжям, а одинокою особою -- жінкою або чоловіком. За цих обставин усиновлена дитина може зберігати кровний зв'язок із матір'ю або батьком (за їх бажанням). Внаслідок таких взаємин, якщо дитину усиновив чоловік, усиновлений має право на спадкування як на майно усиновлювача, так і на майно своєї матері. І навпаки, при усиновленні жінкою виникає право на спадкування після кровного батька та жінки, яка усиновила (удочерила) дитину.
У випадку усиновлення одним із подружжя без згоди другого (неповне усиновлення) дитина набуває права на спадщину лише того, хто усиновив її, згідно з актом про усиновлення дитини. Якщо спадщина відкривається після смерті усиновленої особи право на спадкування одержують усиновлювачі та їх родичі на загальних підставах [5, 70].
Відносини про збереження правового зв'язку між усиновленим та його бабою, дідом, братом і сестрою за походженням має бути зазначено у судовому рішенні, за яким була усиновлена дитина. Спадкування зазначених осіб має властиві для них особливості залежно від того, хто і від кого буде спадкувати.
У разі смерті баби, діда за походженням усиновлений має право на спадщину від них за правом представлення в порядку, визначеному ст. 1266 ЦК України. Якщо помре брат чи сестра усиновленого, останній успадковує їх майно за правом спадкоємців другої черги.
У випадку смерті усиновленого його баба, дід, брат та сестра за походженням спадкують на загальних підставах (за умови збереження правового зв'язку)
2.1 ПЕРША ЧЕРГА СПАДКУВАННЯ
Згідно із ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадщину за законом мають діти спадкодавця, зокрема зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той із подружжя, який його пережив та батьки.
З огляду на зміст цієї норми у першу чергу закликаються до спадкування переважно родичі прямої лінії споріднення, а також один живий із подружжя. У разі усиновлення (удочеріння) дитина закликається до спадкування нарівні з іншими спадкоємцями першої черги.
У першу чергу можуть закликатися також онуки та правнуки на частку спадщини, яка б належала їхнім батьку, матері, бабі, діду, якби вони були живими на час відкриття спадщини за правом представлення (ч. 1 ст. 1266 ЦК України).
1. Діти спадкодавця. Право дітей на спадкування від батька та матері ґрунтується на їх походженні. Так, походження дитини від батька та матері, які перебувають у шлюбі встановлюється на підставі Свідоцтва про шлюб та Свідоцтва про народження дитини чи виписки із актового запису про народження. За відсутності актового запису -- документа (довідки) медичного закладу про народження дитини або судовим рішенням. Підставою походження дитини від матері, яка не перебуває у шлюбі, є актовий запис про народження, запис у паспорті, довідка медичної установи тощо.
Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається за походженням від подружжя (ст. 122 СК України). Якщо ж дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання його недійсним, але народження сталося після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, батьком дитини вважається чоловік її матері у повторному шлюбі (ст. 124 ЦК України).
У випадку встановлення судовим рішенням режиму окремого проживання подружжя, дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців від дня його встановлення, не вважається народженою від її чоловіка. За цих обставин дитина спадкує від своєї матері (ст. 120 СК України).
Походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, визначається за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, про що зазначається у свідоцтві про народження. Походження дитини також може бути визначено за рішенням суду (ст. 125 СК України).
Новий СК України передбачає ще один спосіб визначення дитини від батька та матері при штучному заплідненні та імплантації (ст. 123 СК України). Якщо штучне запліднення проведено за письмовою згодою чоловіка, дитина реєструється як народжена від його дружини. У разі імплантації в організм жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Від подружжя вважається також народжена дитина, якщо зародок, зачатий чоловіком та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини [5, 71].
Отже, дитина, народжена за названих вище обставин, що підтверджується актовим записом про народження, набуває право на спадкування від своїх батьків. Не позбавляється цього права і дитина, народжена в шлюбі, якщо цей шлюб буде визнано недійсним.
Варто зазначити, що право на спадщину мають також діти, народжені до прийняття Указу ПВР СРСР від 8 липня 1944 р. за відсутності реєстрації шлюбу від особи, яка була записана батьком дитини. Релігійні шлюби не породжують прав і обов'язків осіб, які перебувають у шлюбі.
Не успадковують після вітчима і мачухи пасинки та падчерки, втім, у разі постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до відкриття спадщини, підтвердженого достовірними доказами (документами), зокрема судовим рішенням, зазначені особи мають право на спадкування. Заява про встановлення факту проживання однією сім'єю розглядається судом у порядку окремого провадження.
Ці ж особи набувають права на спадкування один після одного, якщо були утриманцями спадкодавця, але не входили в коло членів його сім'ї (п'ята черга). У разі усиновлення пасинка та (або) падчерки вони закликаються до спадкування у першу чергу.
2. Усиновлені. Усиновлені діти набувають права на спадкування нарівні з рідними дітьми спадкодавця і належать до спадкоємців першої черги. Усиновлення здійснюється на підставі судового рішення. До прийняття нового СК України (2003 р.) усиновлення проводилося тривалий час за рішенням виконавчої влади.
Підстави усиновлення та його правові наслідки встановлені С К України. Усиновленням визнається прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, легалізованим судовим рішенням, крім випадку усиновлення дитини громадянином України, який проживає за межами України, у консульській установі або дипломатичному представництві України (статті 207, 282 С К України). Усиновлення дитини іноземцем передбачено статтями 283, 284, 286 СК України.
Заява про усиновлення дитини розглядається в порядку окремого провадження (ч. 4 ст. 234 ЦПК України). Усиновленою може бути також і повнолітня особа, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування (ч. 2 ст. 208 СК України). Згідно зі ст. 225 СК України дитина або повнолітня особа вважається усиновленою у день набрання чинності рішення суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача орган реєстрації актів цивільного стану на підставі судового рішення видає Свідоцтво про усиновлення. Разом із цим відповідно до судового рішення орган РАЦС вносить зміни до актового запису і видає Свідоцтво про народження. Раніше видане Свідоцтво анулюється.
З моменту здійснення усиновлення (набрання судового рішення законної сили) припиняються особисті та речові права і обов'язки між батьками та усиновленою особою, а також іншими її родичами за походженням (ст. 232 СК України). Втім, якщо дитина була усиновлена після смерті своїх батьків, за нею зберігається право на спадщину за законом, а у разі вчинення заповіту на інших осіб - також право на обов'язкову частку.
3. Діти, народжені після смерті спадкодавця. До спадкоємців першої черги належать діти спадкодавця, зачаті за його життя та народжені після його смерті.
При вирішенні питання, який строк необхідно враховувати для того, щоб дитина померлого мала право на спадкування, необхідно враховувати положення СК України. Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата та (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається такою, що походить від подружжя.
Отже, за аналогією право на спадкування має дитина, яка народилася впродовж не більше десяти місяців після смерті спадкодавця. У разі народження дитини поза шлюбом, зачатої до смерті батька-спадкодавця, право на спадщину виникає на підставі судового рішення, яким встановлено батьківство, і запису в актовому записі про народження. Підставою для спадкування може бути також актовий запис про народження, якщо до відкриття спадщини, походження дитини встановлено за спільною заявою батьків дитини. Добровільне визнання батьківства передбачено статтями 126, 127 СК України [5, 72].
Визнання батьківства за рішенням суду здійснюється у разі відсутності згоди батьків або одного з них за позовом матері чи батька дитини, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 С К України). На підставі рішення суду видається нове Свідоцтво про народження.
4. Право на спадкування пережившого чоловіка або дружини. Першочергове право на спадщину має той із подружжя (чоловік або дружина), хто пережив другого за умови, якщо на момент відкриття спадщини вони перебували в шлюбі. Наявність реєстрації шлюбу для одержання спадщини випливає із вимог ст. 1261 ЦК України та норм сімейного права. Релігійні обряди шлюбу не є підставою для виникнення у чоловіка або жінки прав та обов'зків подружжя, за винятком випадків, коли релігійні обряди шлюбу відбувалися до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до вимог ст. 114 СК України моментом припинення шлюбу є день винесення постанови, якщо шлюб розірвано органом РАЦС; або день набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Водночас закон вимагає обов'язкової реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом в органах РАЦС, що засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (ст. 115 СК України).
Не закликається до спадкування переживший чоловік або дружина, якщо їх шлюб був визнаний недійсним судовим рішенням (статті 40, 41 СК України) або актовий запис про шлюб за заявою заінтересованої особи анульовано органом РАСЦ на підставах, передбачених ст. 39 СК України. Актовий запис органом РАСЦ анулюється незалежно від смерті осіб, з яким було зареєстровано шлюб, а також розірвання його (ч. 6 ст. 39 СК України). Анулювання актового запису про шлюб є наслідком його недійсності.
Винятком із цих положень, що дає право одному із переживших подружжя на спадкування майна спадкодавця, набутого у недійсному шлюбі є суб'єктивним фактор, підтверджений відповідними засобами доказування про те, що особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Така особа-спадкоємець має право на ту частину майна, яка належала подружжю на праві спільної сумісної власності та інше майно померлого, що входить до складу спадщини, (ч. 1 ст. 46 СК України).
5. Батьки спадкодавця. До складу спадкоємців за законом першої черги входять батько та мати після смерті своїх дітей або оголошення їх померлими. Мати народженої нею дитини є спадкоємницею незалежно від того, чи перебувала вона з батьком її дитини у шлюбі, чи ні. Батько дитини має право спадкування від своїх дітей, якщо їх походження від нього зазначено в актовому записі про народження дитини, або його батьківство встановлено судовим рішенням. Правові підстави визначення походження дитини від матері та батька, встановлені главою 12 С К України.
Не мають право на спадкування за законом батько чи мати від своїх дітей якщо:
1) один із них (чи обоє) позбавлені судом батьківських прав (ст. 164 СК України, ч. З ст. 1224 ЦК України);
2) усунені від права на спадкування вироком суду за умисне позбавлення життя або замах на життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців (ч. 1 ст. 1224 ЦК України);
3) усунені від спадкування за ухилення від виконання обов'язку щодо утримання дитини, якщо такі факти встановлені судовим рішенням (ч. З ст. 1224 ЦК України).
Доказами родинних відносин між батьком та дитиною можуть бути такі документи: виписки із актових записів про народження, Свідоцтво про народження, одруження, записи в паспортах про дітей та реєстрацію шлюбу, виписки із журналів медичних установ. (пологових відділень) про народження, рішень суду про встановлення факту родинних відносин чи визнання особи батьком дитини. Кожен із цих документів може підтверджувати походження дитини від батька чи матері і подається нотаріусу у разі відкриття спадщини та для одержання Свідоцтва про право на спадщину [5, 73].
6. Усиновлювачі. До спадкоємців першої черги, які закликаються до спадкування, належать також усиновлювачі. Підстави та умови усиновлення передбачені главою 18 СК України. Усиновлювачем може бути особа, яка має бути старшою за дитину не менше, як на 15 років. При усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не має бути меншою, ніж на 18 років. Усиновлення дитини, набуття прав і обов'язків усиновлювачів та усиновлених здійснюється лише на підставах, встановлених законом і на підставі судового рішення. Справи про усиновлення розглядаються в судовому порядку окремого провадження. Особи, які бажають усиновити дитину, перебувають на спеціальному обліку в управліннях (відділах) районних, (районних у містах Києва та Севастополя), державних адміністраціях, виконкомах міських, районних у містах рад, а також центром з усиновлення дітей центрального органу влади. Діти, які можуть бути усиновлені, також перебувають на обліку у цих самих органах.
Як уже зазначалося, з моменту здійснення усиновлення і набуття усиновлювачем прав на дитину між її батьками та усиновленою дитиною припиняються особисті та майнові права й обов'язки. Це стосується також інших родичів усиновленої дитини, крім випадків, встановлених законом. Водночас між усиновлювачем та усиновленим виникають взаємні права та обов'язки. З моменту усиновлення його усиновлювач набуває право на спадкування від усиновленої дитини на тих самих підставах, що і батьки від рідних дітей (ст. 232 СК України).
У виняткових випадках усиновлення може мати місце і щодо повнолітньої особи, яка не має матері чи батька або була позбавлена їхнього піклування (ст. 208 СК України). З моменту здійснення усиновлення повнолітньої особи до усиновлювача переходять права й обов'язки спадкоємця у разі відкриття спадщини від цієї особи [5, 74].
Варто зазначити, що при усиновленні (удочерінні) дитини чоловіком або жінкою (однією особою) за усиновленою особою можуть бути збережені правові зв'язки з матір'ю або батьком, якщо цього бажали кожен із них при усиновленні дитини. Так, у разі усиновлення дитини чоловіком, права й обов'язки можуть бути збережені за матір'ю, а при усиновленні дитини жінкою -- за батьком (ст. 232 СК України). Такої норми до прийняття нового СК України не існувало. Отже, за цих умов право на спадкування від усиновленої дитини мають як усиновлювачі, так і рідні батько або матір усиновленого, з якими відповідно до судового рішення збережені правові зв'язки. Втім, важко собі уявити, що усиновлювач погодиться усиновлювати сторонню дитину із збереженням за її батьком або матір'ю родинних зв'язків (прав і обов'язків), що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.
Зокрема, це збереження за ним права на спадкування від усиновленої дитини. Хоча з іншого боку, при усиновленні дитини від брата, сестри, пасинка, падчерки та інших родичів, збереження за усиновленою дитиною правових зв'язків із батьком або матір'ю може бути виправданим. Безперечно, такі зв'язки можуть бути збережені у випадку усиновлення дитини одним усиновлювачем, а не при усиновленні разом із чоловіком та дружиною або двома іншими особами, які проживають однією сім'єю.
1 2