ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Політика - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямовано на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.
Суб'єкти політики — це соціуми, а також створені ними установи, організації, чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної та інших сфер життєдіяльності людини як відповідних об'єктів політики. Суб'єктом політики є кожний соціум, здатний творити політику. Це означає відтворення набутого, усталеного в політиці, виробленого попередніми поколіннями в процесі історичного розвитку, підтримання реального політичного стану в усій системі
Об'єкти політики — це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні відносини, насамперед політичні, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу як у вітчизняних межах, так і в регіональному або світовому просторі. Об'єкт політики дає уявлення всього того, на що суб'єкт політики спрямовує свою перетворюючу або руйнівну політичну діяльність.
Політичне функціонування - це вид політичної діяльності, що здійснюється постійно і є головним видом зайнятості для її суб'єктів. Суб'єктами політичного функціонування є особи, для яких політика стала професією і задовольняє потребу в самореалізації. Політичне функціонування визначається як елітарний рівень політичної участі, здійснення регулювальної діяльності щодо самих себе, суспільних груп, суспільних відносин.
Політичне керівництво — Політичне керівництво — це діяльність державних органів та посадових осіб, які посідають верховне, ієрархічно найвище місце у структурі держави і концентрують найвищі повноваження щодо прийняття державних рішень, найвищих кадрових призначень, розподілу фінансових та матеріальних суспільних ресурсів, а також використання силових та інформаційних структур держави. Його системоутворюючим чинником є суб'єкт об'єктні відносини суспільної залежності, існуючий в умовах політичного життя суспільства.
ПОЛІТИЧНА ВЛАДА - право, здатність і можливість соціального суб'єкта (індивіда, групи) нав'язувати, відстоювати і запроваджувати в життя певні політичні погляди, установки і мету, проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм і спеціального інструмента — держави. Відбиває політичні позиції, які мають ті чи інші верстви населення, класи, нації і конкретні особи; 2) взагалі вплив і керування в будь-яких політичних організмах — партіях, рухах — безвідносно до того, знаходяться вони у керма державної влади чи знаходяться в опозиції.
Легальність - це юридична характеристика, своєрідний критерій законності діяльності інститутів державної влади. Легальність відповідає поняттю «законності», носить чисто юридичний характер і означає формальну відповідність владі закону, її юридичну правомірність.
Легіти́мна влада — здатність політичного режиму досягти суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу, прийнятих ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади[1]. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада буде спиратися на силовий примус. прийняття населенням влади, визнання її правомірності, право управляти і згода підкорятися.
Революція) — докорінна зміна політичного життя суспільства на основі ре-алізації можливостей революційної ситуа-ці; докорінне перетворення структури вла-ди в суспільстві, радикальна зміна політиц-ної системи. Марксизм розуміє революцію як важливу обʼєктивну закономірність, форму розвитку суспільства, яка настає через передусім економічні причини. Революція розглядається як ефек-тивний і радикальний засіб соціальних пе-ретворень і супроводжується жорсткою бо-ротьбою та опором тих соціальних груп,
проти яких вона спрямована.
Політи́чна систе́ма — сукупність державних та недержавних політико-правових інститутів суспільства, між якими існують упорядковані зв'язки. Політична система суспільства виражає та забезпечує політичне життя країни[1][2].
Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини як владних груп, так і підвладних, управляючих і керованих, панівних і підпорядкованих; теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владних відносин — державних і інших інститутів та установ
Держава - це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, а також здійснює управління загальносуспільними справами. Виникнення держави пов'язане з розпадом родоплемінного ладу та утворенням суспільст-ва як сукупності людей, обʼєднаних спіль-ними інтересами.
Цей тривалий, складний і багатогранний процес перетворення публічної влади на владу політичну був опосередкований багатьма економічними і політичними факторами суспільним поділом праці, виникненням приватної власності, соціальною диферен-ціацією членів суспільства та утворенням класів, боротьбою за владу, історичними особливостями кожної епохи
Імперія - своєрідна форма державного устрою, яка характеризується багатонаціональним складом населення та жорстким централізмом управління територіями. володіють також специ-фічними рисами залежно від цивілізації та історичного етапу розвитку, тобто йдеться про соціальну основу І., її економічну систе-му та технологічну структуру. З огляду на це важко порівнювати, наприклад, І. антично-го зразка, що базувалася на рабоволодінні, наприклад, з Британською імперією. XIX-XX ст. як явища індустріальної цивілізації. Імперія характеризуються такими рисами, як: експансіонізм у зовнішній політиці; великодержавність - у внутрішній; асиметрія у відносинах між центром та периферією;
Глобалізація – загальноцивілізаційний процес, який істотно впливає на політичну та соціально-економічну й інші сфери люд-ського буття. На сучасному етап1 є всі підстави говорити 1 про етнополітичну глобалізацію. Цей вимір глобалізацію слід розуміти як поширення по всій земній кулі національних ідей, посилення націоналізму, збільшення кілько-сті національних держав, етнічний ренесан-с, посилення політизації етнічностей, пере-можну ходу федералістської революції,
Глобальні проблеми сучасності - це складна система взаємозалежних всеохоплюючих (глобаль-них), усвідомлюваних на політичному рівні проблем, що загострилися з другої половини ХХ ст., які стоять перед людством. Від успіш-ного їх вирішення залежить виживання циві-лізації, її подальший стійкий розвиток і зниження ризику самознищення, можливих загроз, які несе науково-технічний прогрес. Глобальні проблеми, зумовлені впли-вом політичних, економічних 1 соціокультурних суперечностей, позначаються нахарактері і формах суперництва різних країн. Глобальні проблеми потрібно відрізня-ти від універсальних, які існують в усіх країнах.
Політична система - сукупність державних і недержавних інсти-тутів, які здійснюють владу, управління су-спільством, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними та етнічни-ми групами, забезпечують стабільність сус-пільства, відповідний порядок у ньому. Політична система суспільства - це три взаємодіючі підсистеми: інституціональна, інформаційно-комунікативна, нормативно-регулятивна. Інституціональна підсистема системи суспільства є властиві їй політичні відносини, тобто відносини політичних су-бʼєктів щодо набуття, використання і пе-рерозподілу політичної влади.
Монархія - форма державного правління (або держава, в якій па-нує така форма правління), за якої верхов-на влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави
на основі особливих привілеїв або видат-них здібностей, які приписуються цій особі. Монарх ко-ристується владою за власним правом, яке не делеговане йому жодною іншою владою, і по суті є джерелом права. У результаті буржуазних революцій в Європі монархія абсолютна трансформувалася в конституційну (обмежену), за якої влада глави держави (монарха) здійснюється у ме-жах, встановлених конституцією,
Республіка - держава з такою формою правління Історично виступає як антипод монархії, замінюючи спадкоємну владу виборною зі зростаючою роллю представницьких органів, а щодо підданства - інститутом громадянства. главу держави також обирає населення або спеці-альна виборна колегія. У політичній історії республіка відома багатьом суспільствам, але класичний взірець республік давнього світу - це насамперед античний поліс й організа-ція інститутів влади міст-держав Греції і Риму,
Нація - спільність людей незалежно від їхнього ет-нічного походження, обʼєднаних політични-ми інтересами, усвідомленням своєї спіль-ності на певній території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, юридичними права-ми й обовʼязками, культурою і традиціями. Патинське слово "natio" означає родо-ву спільність. Французька академія наук,
зокрема, у 1694 р. визначила Н. як сукупність жителів однієї і тієї ж держави, країни, що живуть за одними законами й використовують одну й ту ж мову. Пізніше поняття набуло більш політичного значення.
Легальність - дозволеність, відповідність певних політич-них явищ чи подій чинним законам, їх при-йнятність попри те, що вони можуть комусь не подобатися. З формального погляду легальність визначена М. Вебером як дотримання пев-них процедурних правил, що стосуються
формування і виконання власних рішень з боку держави.
Конфедера́ція — політичний союз, кожний член якого зберігає незалежність. Форма державногоабо соціального устрою. Держава-конфедерація має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах). Члени конфедерації зберігають свій державний суверенітет, незалежну систему органів влади, своє законодавство і передають в компетенцію Союзу лише рішення обмеженої кількості питань — найчастіше в області оборони, зовнішньої політики
Політи́чний режи́м — характерний тип влади в країні, сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави. Визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.
Тоталітарний режим - Тоталітаризмом вважається політичне панування, яке вимагає необмеженого керування підлеглими і їхнє повне підкорення поставленим згори політичним цілям. Примусова уніфікація і невпинна жорстокість тоталітарної влади зазвичай обґрунтовується внутрішніми або зовнішніми загрозами існуванню держави.
Тоталітаризм зазвичай передбачає наявність фігури вождя (фюрера), диктатуруі терор[3], регулярну мобілізацію населення в масові організації, ізоляцію або вбивство фактично або потенційно незгодних
пряма демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держависхвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.
Так само позначають форму демократії(народовладдя), за якої люди безпосередньо вирішують (наприклад, шляхом голосування, загальними зборами) політичні ініціативи.
Демократія як народовладдя тепер має дві загальновизнані форми — пряме (або безпосереднє) народовладдя та представницьке народовладдя.
Представницька демократія — форма народовладдя, за якої право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав. Представницька демократія стає абсолютно необхідною для великих громад, оскільки, починаючи з певного розміру, просто неможливо забезпечити регулярне зібрання усіх громадян, що є обов'язковим елементом для цього виду демократії. Як опосередкована, представницька демократія є власне менш демократичною ніж пряма.
Ліберальна демократія - це форма правління, при якій влада уряду обмежена правом, і громадяни мають свободу створення асоціацій для обрання свого представника на посаду у вільних виборах через визначені періоди часу. Ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін.
Соціальна демократія. Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Берштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Із перебуванням соціал-демократичних партій при владі в Західній Європі пов’язано створення дієвого державного сектора економіки, збільшення частки національного доходу у соціальних витратах, та формування соціальної державності в цілому.
Пропорційна виборча система (від лат. proportionalis — той, що має правильне співвідношення частин з цілим) — виборча система, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійними списками. Розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно (пропорційно) до кількості голосів виборців, поданих за кожний партійний список. У 1885 р. на конференції в Антверпені, присвяченій виборам, було вперше розглянуто модель пропорційної виборчої системи. У 1889 р. її вперше було запроваджено в Бельгії. До 20-х рр. XX ст. більшість європейських країн використовували пропорційну виборчу систему.
Політи́чна па́ртія — особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом отримання і здійснення політичної влади. Інструментом партії є оволодіння політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. У демократичних країнах політичні партії керуються інтересами своїх виборців. Також об‘єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Ліві партії - окреслення політичних сил, що проголошують ідеали соціальної рівностіта егалітаризму, часто на противагу соціальній ієрархії. Загалом, ліві політичні позиції зазвичай передбачають турботу про тих, хто перебуває в невигідному суспільному становищі щодо інших і припущення, що існують невиправдані нерівності, які треба зменшити або усунути. Протилежністю лівим є праві, які, навпаки, розглядають ці нерівності як природні або традиційні.
Суверенітет - політична незалежність держави, яка дає їй можливість: 1) з урахуванням зовнішніх зобовʼязань ви-рішувати і врегульовувати власні проблеми внутрішньополітичного життя; 2) здійснювати відповідно до своїх національних інтере-сів зовнішню політику; 3) добровільно входити до різноманітних стратегічних созів з іншими країнами для забезпечення власної національної безпеки.
Унітарна держава - найпоширеніша як у минулому, так і на сучасному етапі форма територіально-політичної організації країни. Переважна більшість національних держав сформувалися за унітарним принципом, тоб-то є односкладовими за адміністративною структурою, елементи якої - адміністрати-вно-територіальні одиниці є частинами дер-жавного цілого. не залежить від форми політичного устрою - республіканського чи монархічного, так само як і від типу по-літичного правління чи режиму - демокра-тичного, авторитарного чи тоталітарного. Унітарними були як абсолютистські монар-хії Європи, так і східні азійські деспотії.
Федерація - форма державності, в основі якої лежать такі принципи: формування геополітичного простору держави як єдиного цілого з територій членів (субʼєктів) федерації (штатів, кантонів, земель, республік тощо); субʼєкти федерації зазвичай наділяються установчою владою, мають обмежений суверенітет, включаючи прийняття власної конституції; компетенція між федерацією і її субʼєктами розмежовується союзною кон-ституцією; кожен субʼєкт федерації має свою правову і судову системи; одночасно існує єдине федеративне (союзне) громадянство і громадянство союзних одиниць.
Форма державного правління - спосіб організації влади, згідно з яким сус-пільство поділяється на тих, хто керує, і тих, ким керують, на панівні верстви та підвладні. існує кілька типів прав-міння, а саме: а) монархія - одноособове правління доброї людини, а і спотворена форма - тиранія; б) аристократія - прав-ління кількох добрих людей, і спотворена форма -- олігархія; в) демократія - прав-ління багатьох чи усього народу. Монтескʼє - насту-пник традицій Аристотеля в політологі, та-кож виокремлював три форми правління - республіку, монархію і деспотію.
Авторитаризм - один із різновидів недемократичних видів правління та політичного режиму, що характеризується значним зосе-редженням влади в руках однієї особи або певної політичної сили. А. характеризуєть-ся насамперед такою організацією влади, за якої монопольне становище посідає вико-навча влада, яка контролює всі інші. Ви-значається ще й як спосіб державного прав-ління. Характерними рисами його у цьому відношенні є: фактична відсутність поділу влади; жорстка централізація управління, яка гарантується ієрархічною структурою влади
Демократія - державний режим, стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх обʼєднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів державної влади. Демократія має високий рівень розвитку прав і свобод людини, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади.
може виявлятись як у державній, так і в недержавній суспільно-політичних орга-нізаційних формах
Демократія може виявлятись як у державній, так і в недержавній суспільно-політичних орга-нізаційних формах.
Соціал-демократія - сучасна впливова політична течія лівого спрямування, охоплює всі континенти світу. Виникла як інтернаціональна партія масового робітни-чого руху кінця XIX ст. Ідеологічною основою С.-д. є доктрина демократичного соціалізму, в основу якої, як вважають, покладено окремі філософські погляди І. Канта, К. Маркса, філософський лібералізм, австромарксизм, християнство, соціальну філософію франкфуртської школи, філософські ідеї К. Поппера та інші.
Анархізм -- ультрареволюційна політична течія Нового і новітнього часу, ме-тою якої є знищення держави і заміна ін-ституціональних насильницьких форм управління суспільством вільною асоціа-цією громадян. А. бере свій початок ще від античної доби, коли окремі грецькі філо-софи, такі як Зенон і Антифонт, почали за-перечувати будь-які форми державного уст-рою на користь вільної солідарності громадян. Анархізм характеризуються відсутністю чіткої єдиної ідеологічної доктрини у досягненні проголошуваної мети - розбудови бездер-жавного суспільства.
політичний рух — це соціальна група, яка працює разом для досягнення політичної мети на місцевому, регіональному, національному або міжнародному рівні. Політичні рухи розробляють, координують, оприлюднюють, переглядають, змінюють, тлумачать, і випускають матеріали, спрямовані на досягнення цілей, що лежать в основі руху. Політичний рух в області політики може бути організовано навколо одного питання або групи питань, або навколо низки загальних проблем тієї чи іншої соціальної групи. У політичній партії політична організація прагне впливати або контролювати політику уряду, зазвичай висуваючи своїх кандидатів на політичні та державні посади.
Політична еліта — внутрішньо-єдина соціальна сукупність осіб, яка складає меншість, але виступає суб'єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики. Як чітка система поглядів теорія елітирозроблена на початку XX століття Вільфредо Парето, Гаетано Москою, Робертом Міхельсом.
Політичний конфлікт — прояв і результат конкретної взаємодії двох або більше сторін (індивідів, їх груп, спільнот, держав), що оспорюють один у одного розподіл і утримання владних ресурсів, повноважень і благ.
Конфлікт як соціально-політичне явище властивий будь-якому суспільству.
Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури. На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політичне життя, але й оцінку політичних процесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження. Політична ідеологія створюється діяльністю певних верств або навіть окремих особистостей.
Етнічна нація — усталена спільнота людей, об'єднана етнокультурним походженням. Це тлумачення «нації» сформувалося в першій половині XIX ст. в Німеччині та Східній Європі за умов існування багатонаціональних імперій та виникнення національно-визвольних рухівбездержавних народів. За такої моделі нації утворюється єдина «нація-держава» в межах ареалу певного етносу, незважаючи на те, до яких державних утворень цей ареал міг входити.
Політична нація — суверенна спільнота громадян (на підставі громадянства: «громадянська» нація) — сукупність політично суб'єктивних громадян різних національностей, що здійснюють колективні національні інтереси через механізм власної політичної організації — держави. Нація визначається, як основний державотворчий елемент, джерело державної влади та носій державного суверенітету. Часто вживається як синонім терміну держава
Нація - спільність людей незалежно від їхнього етнічного походження, обʼєднаних політични-ми інтересами, усвідомленням своєї спіль-ності на певній території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, юридичними права-ми й обовʼязками, культурою і традиціями. Конституюючими чинниками Нації є територія, держава (або прагнення і воля до неі), національна свідомість. За Конституцією України держава сприяє консолідації та розвитку української Нації, її іс-торичної свідомсті, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мов-ної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин в Україні
Політична свідомість - це опосередковане відоб кення політичного життя суспільства, суттю якого є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтере-сів та потреб політичних субʼєктів; сукуп-ність поглядів, оцінок, установок, які, відо-бражаючи політико-владні відносини, набу-вають відносної самостійності. Вона тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відно-синами, що існують у цій системі.Політична свідомість включає в себе певні політичні ідеї, погляди, теорії, інтереси, настрої, почуття, а за специфікою вияву вона актив-но впливає на інші форми суспільної свідо-мості, має часто досить високий ступінь відображення соціально-класових інтересів.
Партійна система -наявність однієї абоі більше партій у політичній системі країни та відносини між партіями, з одного боку, та владою - з іншого. За цими ознаками, вона буває однопартійною, двопартійною та багатопартійною. Україна протягом майже десяти років незалежності існувала в режимі атомізованої. Після ух-валення закону про вибори на змішаній основі у 1997 р. розпочався рух у напрямку трансформації атомізованої партійної системи у систему поляризованого плюралізму.
Неолібералізм - сучасна по-літична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології і політики, що сформувався як відображення трансформації буржуаз-ного суспільства від вільного підприємниц-тва до державно-монополістичного регулю-вання економіки, інституціоналізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Практичне втілення Неолібералізм дістав у політиці
"нового курсу" Ф. Рузвельта, особливо в роки Другої світової війни та у повоєнні роки, що було зумовлено значною мірою науково-технічною революцією. Неолібералізм є неоднорідною течією.
І викликає суперечки між правими і лівими поглядами.
Фашизм - ідейно-політична течія, яка сформувалася в 1919 р. на базі злиття концепту нації як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справедливості. Цей екстремістський політичний рух базується на єдності нації на основі спльності крові, раси, обʼєднаної в одну державу. Ідеологія фашизму спрямована проти ідеалізму і лібералізму, абстрактних демок-ратичних цінностей, асоціативних проявів.
Лібертаризм - ідейно-політична течія, яка заяв-яє, що є прямою спадкоємницею класич-ної ліберальної традиції, яка "абсолютно помилково поціновується як консерва-тизм". З питань, які стосуються державно-політичної системи співвідношення еконо-мічних, соціальних і політичних аспектів, взаємовідносин індивіда, держави і суспі-льства, прихильники лібералізму займають позиції більш праві не лише від лібералів, а й від консерваторів. Лібертаристи
висувають, з одного боку, вимоги "держа-
ви-мінімуму", намагаються виступати від імені "демократії споживачів", захищати дрібних власників, а з другого - критикть демократію, вважаючи її чи не найго-ловнішим інфляційним фактором.
Консерватизм - виник як реакція феодально-аристократичної еліти на Французь-ку буржуазну революцію кінця XVIII ст. При-хильники консерватизму виступили за пріоритет наступості перед новаціями, визнання непорушності природного порядку, моральних принципів, що лежать в основі сімʼї, релігії і вла-сності. В Україні ідеї консерватизму відстоював В. Липинський, який доводив необ-
хідність саме монархічного ладу для Украї-ни, обгрунтовував його правомірність.
Громадянське суспільство - скла-дний суспільний феномен, умози, обстави-ни, за яких кожен громадянин претендує, має певним чином незалежний спосіб жит-тя згідно з принципами рівності, свободи в межах ознак тих суспільно-політичних за-даностей, у сприйнятті іі не-сприйнятті яких громадянин бере участь на рівних правах і засалах з іншими громадянами. Нині у визначенні суті громадянськогосуспільства домінують ліберальні та радикаль-но-демократичні ідеї.. 3 одного боку, інтерпретація поняття зберігає диференціацію між державою, суспільством, еко-номікою,, а з іншого – громадянське суспільство розуміється як форма горизонтального, демократичного самовизначення автономних субʼєктів, які за рахунок самоорганізації, громадських організа-цій, утворень тощо максимально самостійні у розв язанні власних життєвих питань і проблем.